У Каліфорнії 14 січня американська кіноакадемія обрала кандидатів, які змагатимуться за цьогорічного «Оскара». Серед п’яти кандидатів на золоту статуетку у категорії документальне кіно – стрічка «Зима у вогні» про протести на Майдані у Києві.
Режисер фільму Євген Афінеєвський розповів, чому не став фільмувати політиків, як розповідати Заходу про Майдан і чому «Зиму у вогні» обов’язково побачать у Росії
У Каліфорнії 14 січня американська кіноакадемія обрала кандидатів, які змагатимуться за цьогорічного «Оскара». Серед п’яти кандидатів на золоту статуетку у категорії документальне кіно – стрічка «Зима у вогні» про протести на Майдані у Києві. Церемонія вручення «Оскара» відбудеться 28 лютого у Лос-Анджелесі. «Зима у вогні» – це хроніка подій позаминулої зими із коментарями учасників процесу. Матеріал режисерові надали 28 українських операторів. Виробництво фільму підтримала американська компанія Netflix. Напередодні прем’єри фільму в Києві режисер фільму Євген Афінеєвський двічі давав інтерв’ю Радіо Свобода, в яких розповів про те, чому не став фільмувати політиків, як розповідати західному світу про Майдан, чому «досі плаче, коли бачить ці кадри» і чому «Зиму у вогні» обов’язково побачать у Росії.
– Я від самого початку не намагався робити політичний фільм, бо цей фільм про людей, про їхні долі. Я намагався триматися подалі від політики. Я сам не люблю політику. У фільмі немає політиків. У фільмі є люди. Фільм розповідає про те, що змусило людей вийти на площу і вистояти там. Вони вистояли проти поганої холодної погоди, під поліцейськими кийками, під кулями. Тому фільм про людські долі, долі людей, які там були.
– Ви говорите, що не любите політиків, але політики люблять Вас. Президент України Петро Порошенко нагородив Вас державною нагородою України, рекомендував до обов’язкового перегляду Ваш фільм, як кращий фільм минулого року. Як Ви до цього ставитеся?
– Є різниця між політиками всередині фільму та реакцією політиків на фільм. У фільмі немає політиків, бо цей фільм не про них. Те, що президент Порошенко подивився фільм як людина, як президент і навіть як батько дітей, бо в нього діти того ж віку, що і студенти у фільмі, – в цьому немає нічого дивного, що фільм зачепив його на персональному рівні. Це не стосується його як політика.
– Президент Порошенко рекомендував два твори – Ваш фільм і книжку американського журналіста також російського походження Сергія Лойка «Аеропорт». У Вас немає відчуття, що Ви долучаєтеся до створення якоїсь нової міфології?
– Я не думаю, що я створюю якусь міфологію. Я думаю, для нього було важливо наголосити, що це є два незалежних погляди. Те, що ми не українці, наголошує на тому, що це погляд ззовні. Це погляд людини, яка не стає на чийсь бік. Я не став на бік українців. Я – американець, який народився в Росії. Я – людина ззовні, яка показує це нейтрально. Так само і Лойко, було важливо, що він є незалежною стороною.
– У своєму виступі Ви говорили про те, що Майдан, на якому першими жертвами були вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизнєвський, показав, що патріотами України можуть бути люди, які не мають українського походження. Ви не відчуваєте себе також трохи патріотом України?
– Я не думаю, що я патріот України, я і не патріот Росії, я не думаю, що я патріот Ізраїлю. Я людина, як займається кіно, живе в Америці, я – американець. Я не думаю, що в мене є почуття патріотизму до якоїсь з цих країн. Ну, може до Америки є, бо я там вже давно живу, з нею пов’язано моє життя. А моє служіння звернуто до глядача, незалежно від того, де він живе. Я служу світовому глядачу. І я служу країні, яка називається «кіно» – вона універсальна, в неї немає кордонів.
– Звідки ідея створення фільму?
– Пропозиція знімати Майдан надійшла від продюсера Дена Толмора, з яким я працював раніше. Він познайомив мене з командою «Спільнобачення», яка потім долучилася до створення фільму. Ден витягнув мене з Лос-Анджелеса сюди, і спершу це було інкогніто, з міркувань безпеки, тому що я росіянин і колишній американець. У перші дні це був якийсь фестиваль, ніхто не знав, що буде далі. Я спостерігав, і після 30 листопада ми вже розуміли, що тут твориться історія. І ми почали збирати більшу команду з волонтерів, які знімали на Майдані – «Спільнобачення», «Укрстрім», інші оператори, з Радіо Свобода, зокрема.
Після побиття студентів справа була вже не в євроінтеграції, а в болю, який накопичився. Проти державного апарату, корупції повстали різні соціальні прошарки
Усім хотілося донести цю історію туди, на Захід. Щоб люди побачили і зрозуміли, що тут народ бореться за свою незалежність. Після побиття студентів справа була вже не в євроінтеграції, а в болю, який накопичився. Проти державного апарату, корупції повстали різні соціальні прошарки.
Тоді ніхто не думав, що летять кулі, що лютує «Беркут». Усі хотіли розповісти цю історію. Фільм – це такий грандіозний пам’ятник
Тож цей проект присвячений також єдності справжніх документалістів – професіоналів і аматорів. Вони справжні герої, які допомогли створити цей фільм. Тоді ніхто не думав, що летять кулі, що лютує «Беркут». Усі хотіли розповісти цю історію. Фільм – це такий грандіозний пам’ятник, зроблений руками і очима всіх тих, хто був на Майдані.
– Як Ви переживали цю історію після її завершення?
Я досі плачу, коли дивлюсь фільм. Мені болить за усіх тих, хто стояв на Майдані, за усі ці ночі, коли «Беркут» поливав протестувальників холодною водою
– Я пам’ятаю, як вранці, коли усе закінчилось, і треба було відбувати, у мене був справжній емоційний катаклізм. Ти був у зовсім іншому, воєнному, становищі, втратив когось. Майже три місяці монтажу минули за кордоном, і також були дуже важкими. Я досі плачу, коли дивлюсь фільм. Мені болить за усіх тих, хто стояв на Майдані, за усі ці ночі, коли «Беркут» поливав протестувальників холодною водою. У мене астма з того часу, а дехто з моїх знайомих, хто професійно займався співом, втратив голос.
Для мене було дуже важливо побачити цю велику сім’ю Майдану. Я такого ніде не бачив
Але я вистояв. Я пообіцяв людям, що фільм побачить світ. Міжнародна прем’єра відбулась у Венеції, і реакція була дивовижною. Потім було Торонто, де ми взяли приз глядацьких симпатій. І зараз фільм марширує у понад 50 країнах світу, де є Netflix. Я народився в Росії, виріс в Ізраїлі, вже понад 15 років живу в США… Для мене було дуже важливо побачити цю велику сім’ю Майдану. Я такого ніде не бачив.
У Росії релігія – це інструмент керування людьми. В Україні ж єдналися євреї і мусульмани
Я ніде не бачив, приміром, щоб релігія була з людиною. Класичний приклад: у Росії релігія – це інструмент керування людьми. В Україні ж єдналися євреї і мусульмани. Я виріс на близькому Сході, там такого не буває. Сергій Нігоян не народився тут, але був патріотом цієї країни. Світу потрібен цей фільм, щоб зрозуміти: патріотизм не залежить від місця народження. Наприклад, ця сирійська міграція. Мігранти – такі самі члени суспільства.
– На яку аудиторію Ви орієнтувалися, коли знімали цей фільм?
– Я орієнтувався на західний світ, тому що я живу там, і тому що українські події не надто висвітлювалися в пресі. Мені здається, цей фільм про людей за заголовками в пресі. Мене часто питають: «Чому ти не інтерв’ював «Беркут»? Або політиків?» А чому я мав це робити? Адже не політики вийшли на площу. Я намагався направити камеру у сторону силовиків, але вони мовчали. А політики піарились.
– Що не потрапило до фільму?
– Деякі матеріали вилучило СБУ для розслідування по снайперах. На жаль, ми не змогли отримати їх назад. Сподіваюся, що це сприятиме покаранню винних.
– В Америці присутня російська пропаганда? І наскільки фільм є прозорим для американців, зважаючи на це?
Російська пропаганда є усюди, де є російське телебачення
– Російська пропаганда є усюди, де є російське телебачення. Моя об’єктивність забезпечена тим, що я приїхав сюди, пройшов усе це і маю власний погляд на події. Фактор пропаганди є і буде. Зараз я читаю якісь речі про те, що мені заплатили, що це Кличко заплатив, бо в фільмі є кадри з ним. Я не намагався протистояти російській пропаганді. Для мене було важливим лишатись вірним миті, якою я жив. Я посивів тут, у мене відбулася переоцінка цінностей.
– Чи побачать фільм у Росії?
– Піратські копії дуже швидко розійшлися. Netflix бореться з цим, але, здається, там ми не поступаємося голлівудським блокбастерам. Я вже читав деякі гидкі речі, які писали про фільм у Росії. Його побачать. Це так само, як було з «Пристрастями Христовими» Гібсона – чим більша завіса, тим більший інтерес.
43-річний Євген Афінеєвський – народжений у Росії ізраїльський продюсер, режисер, актор, сценарист. Він є президентом голівудської компанії New Generation Films.
В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.
Кореспондент і карикатурист, працюю на Радіо Свобода з серпня 2011 року. Водночас здобуваю освіту в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Zhenya Oliynyk | Створіть Свою Візитку
Щоб
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Стрічка про Євромайдан «Зима у вогні» претендує на «Оскар»
У Каліфорнії 14 січня американська кіноакадемія обрала кандидатів, які змагатимуться за цьогорічного «Оскара». Серед п’яти кандидатів на золоту статуетку у категорії документальне кіно – стрічка «Зима у вогні» про протести на Майдані у Києві.
f991b172-73ac-4047-a908-a6c258ab99edmw1024sn.jpg
Зміст
Режисер фільму Євген Афінеєвський розповів, чому не став фільмувати політиків, як розповідати Заходу про Майдан і чому «Зиму у вогні» обов’язково побачать у Росії
14.01.2016
У Каліфорнії 14 січня американська кіноакадемія обрала кандидатів, які змагатимуться за цьогорічного «Оскара». Серед п’яти кандидатів на золоту статуетку у категорії документальне кіно – стрічка «Зима у вогні» про протести на Майдані у Києві. Церемонія вручення «Оскара» відбудеться 28 лютого у Лос-Анджелесі. «Зима у вогні» – це хроніка подій позаминулої зими із коментарями учасників процесу. Матеріал режисерові надали 28 українських операторів. Виробництво фільму підтримала американська компанія Netflix. Напередодні прем’єри фільму в Києві режисер фільму Євген Афінеєвський двічі давав інтерв’ю Радіо Свобода, в яких розповів про те, чому не став фільмувати політиків, як розповідати західному світу про Майдан, чому «досі плаче, коли бачить ці кадри» і чому «Зиму у вогні» обов’язково побачать у Росії.
– Я від самого початку не намагався робити політичний фільм, бо цей фільм про людей, про їхні долі. Я намагався триматися подалі від політики. Я сам не люблю політику. У фільмі немає політиків. У фільмі є люди. Фільм розповідає про те, що змусило людей вийти на площу і вистояти там. Вони вистояли проти поганої холодної погоди, під поліцейськими кийками, під кулями. Тому фільм про людські долі, долі людей, які там були.
– Ви говорите, що не любите політиків, але політики люблять Вас. Президент України Петро Порошенко нагородив Вас державною нагородою України, рекомендував до обов’язкового перегляду Ваш фільм, як кращий фільм минулого року. Як Ви до цього ставитеся?
– Є різниця між політиками всередині фільму та реакцією політиків на фільм. У фільмі немає політиків, бо цей фільм не про них. Те, що президент Порошенко подивився фільм як людина, як президент і навіть як батько дітей, бо в нього діти того ж віку, що і студенти у фільмі, – в цьому немає нічого дивного, що фільм зачепив його на персональному рівні. Це не стосується його як політика.
– Президент Порошенко рекомендував два твори – Ваш фільм і книжку американського журналіста також російського походження Сергія Лойка «Аеропорт». У Вас немає відчуття, що Ви долучаєтеся до створення якоїсь нової міфології?
– Я не думаю, що я створюю якусь міфологію. Я думаю, для нього було важливо наголосити, що це є два незалежних погляди. Те, що ми не українці, наголошує на тому, що це погляд ззовні. Це погляд людини, яка не стає на чийсь бік. Я не став на бік українців. Я – американець, який народився в Росії. Я – людина ззовні, яка показує це нейтрально. Так само і Лойко, було важливо, що він є незалежною стороною.
– У своєму виступі Ви говорили про те, що Майдан, на якому першими жертвами були вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизнєвський, показав, що патріотами України можуть бути люди, які не мають українського походження. Ви не відчуваєте себе також трохи патріотом України?
– Я не думаю, що я патріот України, я і не патріот Росії, я не думаю, що я патріот Ізраїлю. Я людина, як займається кіно, живе в Америці, я – американець. Я не думаю, що в мене є почуття патріотизму до якоїсь з цих країн. Ну, може до Америки є, бо я там вже давно живу, з нею пов’язано моє життя. А моє служіння звернуто до глядача, незалежно від того, де він живе. Я служу світовому глядачу. І я служу країні, яка називається «кіно» – вона універсальна, в неї немає кордонів.
– Звідки ідея створення фільму?
– Пропозиція знімати Майдан надійшла від продюсера Дена Толмора, з яким я працював раніше. Він познайомив мене з командою «Спільнобачення», яка потім долучилася до створення фільму. Ден витягнув мене з Лос-Анджелеса сюди, і спершу це було інкогніто, з міркувань безпеки, тому що я росіянин і колишній американець. У перші дні це був якийсь фестиваль, ніхто не знав, що буде далі. Я спостерігав, і після 30 листопада ми вже розуміли, що тут твориться історія. І ми почали збирати більшу команду з волонтерів, які знімали на Майдані – «Спільнобачення», «Укрстрім», інші оператори, з Радіо Свобода, зокрема.
Усім хотілося донести цю історію туди, на Захід. Щоб люди побачили і зрозуміли, що тут народ бореться за свою незалежність. Після побиття студентів справа була вже не в євроінтеграції, а в болю, який накопичився. Проти державного апарату, корупції повстали різні соціальні прошарки.
Тож цей проект присвячений також єдності справжніх документалістів – професіоналів і аматорів. Вони справжні герої, які допомогли створити цей фільм. Тоді ніхто не думав, що летять кулі, що лютує «Беркут». Усі хотіли розповісти цю історію. Фільм – це такий грандіозний пам’ятник, зроблений руками і очима всіх тих, хто був на Майдані.
– Як Ви переживали цю історію після її завершення?
– Я пам’ятаю, як вранці, коли усе закінчилось, і треба було відбувати, у мене був справжній емоційний катаклізм. Ти був у зовсім іншому, воєнному, становищі, втратив когось. Майже три місяці монтажу минули за кордоном, і також були дуже важкими. Я досі плачу, коли дивлюсь фільм. Мені болить за усіх тих, хто стояв на Майдані, за усі ці ночі, коли «Беркут» поливав протестувальників холодною водою. У мене астма з того часу, а дехто з моїх знайомих, хто професійно займався співом, втратив голос.
Але я вистояв. Я пообіцяв людям, що фільм побачить світ. Міжнародна прем’єра відбулась у Венеції, і реакція була дивовижною. Потім було Торонто, де ми взяли приз глядацьких симпатій. І зараз фільм марширує у понад 50 країнах світу, де є Netflix. Я народився в Росії, виріс в Ізраїлі, вже понад 15 років живу в США… Для мене було дуже важливо побачити цю велику сім’ю Майдану. Я такого ніде не бачив.
Я ніде не бачив, приміром, щоб релігія була з людиною. Класичний приклад: у Росії релігія – це інструмент керування людьми. В Україні ж єдналися євреї і мусульмани. Я виріс на близькому Сході, там такого не буває. Сергій Нігоян не народився тут, але був патріотом цієї країни. Світу потрібен цей фільм, щоб зрозуміти: патріотизм не залежить від місця народження. Наприклад, ця сирійська міграція. Мігранти – такі самі члени суспільства.
– На яку аудиторію Ви орієнтувалися, коли знімали цей фільм?
– Я орієнтувався на західний світ, тому що я живу там, і тому що українські події не надто висвітлювалися в пресі. Мені здається, цей фільм про людей за заголовками в пресі. Мене часто питають: «Чому ти не інтерв’ював «Беркут»? Або політиків?» А чому я мав це робити? Адже не політики вийшли на площу. Я намагався направити камеру у сторону силовиків, але вони мовчали. А політики піарились.
– Що не потрапило до фільму?
– Деякі матеріали вилучило СБУ для розслідування по снайперах. На жаль, ми не змогли отримати їх назад. Сподіваюся, що це сприятиме покаранню винних.
– В Америці присутня російська пропаганда? І наскільки фільм є прозорим для американців, зважаючи на це?
– Російська пропаганда є усюди, де є російське телебачення. Моя об’єктивність забезпечена тим, що я приїхав сюди, пройшов усе це і маю власний погляд на події. Фактор пропаганди є і буде. Зараз я читаю якісь речі про те, що мені заплатили, що це Кличко заплатив, бо в фільмі є кадри з ним. Я не намагався протистояти російській пропаганді. Для мене було важливим лишатись вірним миті, якою я жив. Я посивів тут, у мене відбулася переоцінка цінностей.
– Чи побачать фільм у Росії?
– Піратські копії дуже швидко розійшлися. Netflix бореться з цим, але, здається, там ми не поступаємося голлівудським блокбастерам. Я вже читав деякі гидкі речі, які писали про фільм у Росії. Його побачать. Це так само, як було з «Пристрастями Христовими» Гібсона – чим більша завіса, тим більший інтерес.
43-річний Євген Афінеєвський – народжений у Росії ізраїльський продюсер, режисер, актор, сценарист. Він є президентом голівудської компанії New Generation Films.
Марія Щур
[email protected]
Євгенія Олійник
Кореспондент і карикатурист, працюю на Радіо Свобода з серпня 2011 року. Водночас здобуваю освіту в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Zhenya Oliynyk | Створіть Свою Візитку
Щоб
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь