Лугандон став не тільки проблемою Росії - він став її частиною

Росія, офіційно Російська Федерація (не плутати із Руссю, державою Російською й СРСР), держава молода, яка перебуває, так би мовити, у самому пубертатному періоді. Створена вона 25 грудня 1991 року, так що, можна сказати, що Росії усього то 25 років.

Ну, затягнувся період достигання, буває й таке. Що таке пубертатний період, - спитають занадто скріпні. Толерантно-скріпно пишу, що це період, коли думають виключно низом, а не верхом. Ага, тому й президента РФ народ найменував анатомічно своєрідно. Усе, я вам скажу, логічно.

Як будь яка пубертатна істота на шпилі викиду гармонів, Росія переймається пошуком предмету кохання та обожування, у якого за старої ординської традиції взагалі не питають, чи бажає цей предмет кохання та обожування чи ні.

Пам’ятаєте, прийшов, побачив й вбив. Старо-російська традиція.

Коли кохання відкидається, пубертатна істота відразу находить безліч виправдань, що предмет кохання сам дурень. Не роздивився, так би мовити, у світлому лику загарбника братній, православний народ.

Загалом, вчинки й логіка у пубертатної істоти – це речі несумісні. Бо низи увесь час хочуть, а верхи ще підліткових прищів не позбулися, щоб подобатися. Одвічний конфлікт низів та верхів. А ви думали, про що писав дідусь Ленін?

Гаразд, не відволікаємося. Поговоримо про день сьогоднішній. Пропагандисти Росії, які створили цілком кероване російське суспільство, опинилися у пастці своєї ж пропаганди. Русскій мір, який раптом повірив в те, що він самий русскій, й усі мають впадати у знемогу при його параноїчній ході у парах бутирату, опинився у полоні власної мани.

Війну в Україні Росія почала із впевненістю, що українці кинуться до ніг завойовників із букетами троянд та воланнями «слава визволителям». Успіх Криму окрилив. Кохають! Пубертатність заграла, й росіяни почали кохати Донбас, Харків й Одесу, Херсон, Дніпро, Миколаїв й Київ.

Знаєте, ті, хто прийшов до нас із війною, дійсно вірили й вірять власній пропаганді. Ось ці «одна віра, одна мова, одна нація, одна країна», застосовані до Сербії, Чехії, Словаччини, Білорусі, України, Абхазії, Осетії, Чечні, Сирії вже чимало набридли , але вони працюють. Й росіяни вірять. Правда. Вірять, що на них чекають й їх кохають. Що їм потрібно «на Берлін», «на Прагу», що розграбовані ними країни, які відновили свою економіку, – це їхнє, й вони мають право. Вірять у право вбивати й грабувати, замінивши його толерантним «звільняти».

Але віра, збудована на брехні, брехлива віра, тому Росія спіткнулася об Донбас й смачно гепнулася у калюжу перед цілим світом, дзвенькаючи трохи недорозвиненими пубертатними бубонцями.

Україна яро опиралася «братньому коханню». Донбас активно здавав координати заходу техніки, виходив на Евромайдани, фарбував мури й зупинки у жовто-блакитний, наводив українську артилерію на армію російського кохання, й по-донбаському нестримано волав у соцмережах «мочі москалєй, ми потерпимо».

Російські пропагандисти цього не чекали. Почалися вкидання «всє на Донбасє казли й сєпари».

Україна дівчина доросла, освічена й европейська. Вона зважено обміркувала й відповіла на «всє сєпари там», – самі розберемося, наші люди, наша земля, наші проблеми. Але хіба можна вгамувати пубертатну істоту, коли вже усі гармони приведено у бойову готовність? Ні!

Російські пропагандисти багато чого не очікували. Якщо росіяни їхали на Донбас воювати, повіривши пропаганді, підкоряючись наказу, але із почуттям праведної впевненості у його справедливості, то місцеві воювали виключно щоб грабувати, або за зарплатню.

Звичайно для публіки-плебсу було й «нє забудєм, нє простім», й «дєдивоєвалі», й «одєсская хатинь» й «хунта», «гейропа», але грошенята донбаська колорадна шобла воліла отримувати й зберігати у валюті.

Знаєте, що для російського ФСБ було відкриттям? Не українське донбаське підпілля, ні. А те, що ополченці, місцеві путіновіри й русколюби, вбивали їхніх військових через заялозані гроші, грабували їхніх офіцерів, їхні частини й прикордонні міста. Отримували російські іхтамнєти зарплатню й … щезали у степах, копальних відстійниках та балках. На іхтамнєт й суду не має.

Потім в ополчення Донбасу з’явився новий гендель – продаж мерців Родінє. Родіна, мила, миролюбива російська родіна, відразу ж підтвердила іхтамнєтовість ситуації й відмовилася купувати запропонований товар. Зараз 200-х, яких розшукує російські родичі, у соцмережах Донбасу пробують продавати, проминувши державу, тобто, напряму родичам.   

Гроші, гуманітарку, набої й солярку в ополченні Лугандону заялозано крадуть, заялозано продають «укропам» й один одному. Хоча… Тут гендель двобічний. Спочатку крадуть у міністерствах Росії, списуючи мільйоннотонні витрати на поставки у Донбас, а те, що все ж поставили, вже докрадають місцеві.

Горять цистерни із соляркою, – укропські партизани. Не доїхали боєприпаси й техніка, – укропські партизани. Не має гуманітарки народу, – народу багато на всіх не вистачає, – укропські партизани.

Коли російські куратори оцінили рівень злодійства, вони жахнулися цинізму опікуваних колорадно-донбаських братів, готових видерти із російського горла останній шматок хлібу й піти туди, де він ще лишився. Так, шановні росіяни. Русскій мір він такий русскій. «Л-днр» й його народ (не плутати із громадянами України, мешканцями Луганської та Донецької областей), виявилися тим люстровим дном, у відбивання якого із жахом дивиться Росія, яка створила це днище.

Більше року потрібно було російським пропагандистам, щоб усвідомити абсурдність ситуації. Росіяни вірять, що воюють за звільнення й кохання, місцеві п’ють, злодіюють та вбивають росіян, якщо їм заялозано не вистачає кохання, зарплатні та гуманітарки.

Донбас став вічним російським «дай». Так, й тут сталася помилка. Донбас, вихований пропагандистами у нарцисизмі й самозамилуванні, боляче вдарив по своєму вихователю. Дай пільг, дай грошей, дай допомогу, дай гуманітарку, дай громадянство, дай пенсію, дай… . Це вам не мовчазна Осетія, Абхазія й Придністров’я, які змирилися із своєю участю. Як тільки Росія не виконує чергове «дай» Донбас (природно в особі Лугандона) миттєво загрожує компроматом, документами іхтамнєтов, БУКом, Нідерландами та Гаагою.

Росія, яка безумовно пообіцяла світлого й безкоштовного кохання, використавши Донбас, так й не взяла його за себе. Офіційної анексії, російського громадянства путіновіри Лугандону не отримали й образилися. Все частіше я чую від донбасян: «Росія зобов’язана, куди вони тепер подінуться, ми пов’язані багато чим, в тому числі, й кров’ю».

Але й у відповідь Росія отримала не те, що очікувала. Поруч із нею (у ліжку) не палко закохана у неї істота, яка готова виконуватися накази, а хижак, самозакоханий й самовпевнений хижак-альфонс, бажаючий збагатитися за рахунок пубертатно-велелюбного партнера.

Й це псевдо-партнерство, псевдо-кохання, псевдо-братерство вже втомлює Росію. Як тільки Україна закрила кордони окупованої території, й озброєний люмпен не отримав бажаних «Метро» й київських бутиків для розграбування, він побачив … Росію. Так, по Донбасу все ще їздять танки із написом «На Берлін», але стріляють вони все більше по Росії.

Пропагандисти Росії, обіцяючи світлу любов, так красиво подали Донбаському люмпену свою територією, що той люмпен втративши можливість розграбовувати Україну, рвонув грабувати Росію.

Примітьте, озброєний люмпен.

Російські іхтамнєти, усвідомив свою іхтамнєтовість, також висловили свою вдячність через заялозане створення бандитських формувань на території Батьківщини, яка їх зрадила. Примітьте, добре озброєних.

І все те, що зараз комизиться по Лугандону, стріляючи один в одного, вбиваючи мирних громадян й розбиваючи донецькі міста, поволі й впевнено стискається (вірніше, втискається) у Росію.

Секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев заявив, що біженці із України винні у зростанні злочинів у Росії.

А у Росію виїжджали виключно путіновєрниє й православноскрєпні товариші. Просто добре озброєні. Росією. Тепер тим, кого ще вчора називали «братами», у Росії кричать «понаєхалі», палять музеї «новоросіі» й банально б’ють пики за символіку «л-днр».

Адже понаїхали й почали розбійничати. Або робити те, що утовкмачувалося пропагандистами. Просто вбивати. Не має укропів й фашистів, є російські багатії, москвичі, бізнесмени. Тим, у кого не має принципів все одно, кого вбивати.

Росія виховала із скрєпних новоросовєров визначний загін. Добре озброєний загін. Який зачищає Росію.

«Відмічається зростання конфліктного потенціалу у зв’язку із міграційним навантаженням, яке збільшується. Наявність майже 73 тисяч не працевлаштованих (й не бажаючих працювати, так як Росія зобов’язана за їхньою думкою їх утримувати) біженців із України ускладнюють кримінальну обстановку», – заявив Патрушев.

А звідки біженці? Із війни! А хто створив війну? Ох, вас там не має! Ну, на не має й суду не має.

Громадяни Росії, учасники збройних бандформувань, повертаючись додому, везуть зброю, відчуття безкарності й бажання вбивати. А ще вони побачили гроші. Війна – це грабунки й мародерство, безкарність й страх жертви. Й тим, хто їхав вбивати на Донбас, все одно, якою мовою говорить жертва.

Як весело  палив в «укропів» Порєчєнков? Цьому рукоплескало російське суспільство. Соцмережі РФ кишать оголошеннями про набір добровольців на війну із фашистами, про допомогу пораненим «героям новоросіі», про селфі із танчиками, про реальну гру у контрстрайк на реальних полігонах Донбасу, про реальне полювання на людей. Російське суспільство це виправдало. Воно із захватом обговорювало загибель України, братнього народу, який частково говорить російською мовою.

Тепер вбивають росіян. У Пітері за поточний квартал затримані десятки автівок, напханих бойовиками й зброєю. Тобто, кордон не на замку? Тобто, росіяни не можуть стримати навіть своїх бандитів?

70% злочинів із початку 2016 року, із застосуванням вогнепальної зброї або особливо жорстоких й цинічних способів вбивства, скоєні учасниками «арміі «новоросіі»» або «л-днр». Й це не тільки «бєженци», а й громадяни Росії, які приймали активну участь у збройному конфлікті, навчені вбивати.

Росія, яка загралася у війну (або кохання), схоже не розуміє витоки зростання злочинності, не розуміє реально видимий причинно-наслідковий зв'язок між пропагандою вбивати слов’ян, росіян, українців, іграми у вищу націю, постачанням зброї бандитам, створенням Сомалійського Лугандону біля свого кордону.

У Лугандоні викрадають людей, у Росії викрадають людей. «Звільнення» Лугандону почали із пограбувань банків та крамниць, у Росії почастішали пограбування банків й крамниць. Продаж зброї, наркотиків, викрадання дітей, терор… . Це боки одного кохання. Братнього, російського кохання.

Пубертатний період у підлітків минає. Хтось набирається досвіду, хтось візитів до венеролога, хтось навіть одружується, по зальоту. Ось у Росії, я вважаю, не має таких варіянтів.

Росія створила проблему Лугандону, який став не тільки її проблемою. Він став її частиною. Її лівою-правою рукою й її пубертатними недорозвиненими бубонцями. Загалом цілковита російська камасутра виходить.

П.С. Друге місце у рейтингу «російська камасутра» посідає незмінний Феодал Всєя Лугандону Рінат Леонідич. Геній російського маркетингу й керівник Лугопопами створив на підприємствах ТОВ ДТЕК загони самооборони, оплатив «повстання мас Донбасу», й думав, що він чимось керує. Агов, зараз, сказали йому лугандонці. Тому Рінат ЛеНееРович вимушений тепер другий рік поспіль сплачувати зарплатню 1500 «шахтарів», які мирно ведуть розбій на шляхах Донбасу й не відвідують підприємство. Як тільки включає задню, йому миттєво летить отвєтка, або стріляють по любимій іграшці «Донбас-Арені» (поки що із невеликим недолітом), або націоналізують копальні.

Дуже сподобалось авторитетно-непереконливе пояснення прес-служби Ахметича, – мовляв, ми не можемо звільнити людей, які не відвідують роботу, оскільки не знаємо про їх місце находження.

Ви спитувалися 2 роки не ходити на роботу? Влаштовуйтесь до Ахметича, досвід збереження робочих місць співробітникам, які забили на роботу, й виплати їм зарплатні, у нього є. Так, останній раз, коли Рінат Лугандонич спробував вийти із-під створеного їм новостворення, йому в той же момент загрозили … компроматом. Мовляв, ми усі одним Сурковим замазані. Ох, важке воно життя пубертатних істот. Усі думки – когобзранку. Тільки виявляється, що все більше – то … себе!