Найстрашніше – отримати наказ №1 – російські військові біля білоруського кордону

Упродовж минулого тижня не вщухала інформаційна хвиля навколо передислокації 28-ї окремої мотострілецької бригади Збройних сил Росії з Уралу у Клинці – місто за 40 кілометрів від кордону з Білоруссю і за 120 кілометрів від Гомеля. Відомо, що російські офіцери бригади здобули значний бойовий досвід у низці кампаній: від Другої чеченської і Цхінвалі до Сирії.

Думки незалежних білоруський експертів стосовно мети їх переведення під самісінький кордон Білорусі розділилися. Так, Олександр Алесінстверджує, що танки в Клинцях не несуть помітної загрози для Білорусі і що розміщення озброєнь свідчить про політичну, а не про наступальну операцію. Він зауважує, що тут вибудовується «друга лінія оборони», щоб підкреслити недовіру до Білорусі, яка досі вважалася основним військовим союзником Росії.

Тим часом автор розслідувань на сайті Informnapalm Денис Івашин упевнений: армія розташовується уздовж кордону з розрахунком саме на Білорусь, а не на Україну, адже через Клинці проходить автомагістраль Гомель-Брянськ і залізниця Гомель-Унеча, а з Україною такого транспортного сполучення тут немає. Івашин нагадує, що для дестабілізації ситуації в окремому регіоні не обов'язково повинні масово вторгатися війська, і наводить приклад Криму. Викликає побоювання і те, що російські військові 28-ї мотострілецької бригади були помічені в бойових діях на Донбасі – фото звідти вони викладали прямо в соцмережі.

Блогери Informnapalm повідомляють, що минулого року старший лейтенант ракетного дивізіону Родіон Забунов після так званих «ростовських навчань» отримав медаль Росії «За бойові заслуги», яку дають тільки за виконання бойових завдань, а не за участь у навчаннях.

Щоб з'ясувати, як налаштовані військові в самій бригаді, кореспондентка Радіо Свобода вирушила у Клинці.

«Скоро щось буде»

На залізничному вокзалі в Клинцях в очі відразу впадає танкова колона. З десяток бойових машин стоять за кілька метрів від місця, де зупиняється поїзд.

Запитуємо у хлопця в залі очікування, чи знає він, що відбувається. «Так це до нас частину з Єкатеринбурга перевели днями – в місті тільки й розмов, що про військових. Подія століття», – каже хлопець.

А водій у таксі впевнено розповідає: «Нарешті будуть народ захищати по-людськи! Як, від кого? Від НАТО, зрозуміло. І від «хохлів», коли ті полізуть. Україна поряд – це велика небезпека. Раніше в Клинцях завжди стояли підрозділи, потім гроші закінчилися, і їх прибрали. Зараз відновлюють: кажуть, до кінця року 7 тисяч солдатів приїде. Ракетні війська, вертолітники, піхота – всі будуть. Не тільки в Клинцях, але і в Новозибкові, ближче до вас. Поки війни немає, то добре. А як почнеться, куди ж ви сховаєтесь?»

Дійсно, містечко Новозибков – за 10 хвилин їзди від кордону. На цьому тлі дивно звучить заява речника російського президента Дмитра Пєскова, який назвав перебільшенням інформацію про посилення угруповання військ на білоруському напрямку і «абсурдними» відомості про активність на прикордонні.

Поруч із готелем – маленька кав'ярня, де збирається місцева молодь. Взагалі молоді в Клинцях мало, більшість учиться в Брянську, а додому приїжджає на вихідні. Дівчина-студентка каже: «Містом ходять чутки, ніби очікується якась провокація від українців: вони нас спровокують, Росія буде змушена відповісти, а світова спільнота знову виставить Росію агресором. А щодо хлопців з Уралу, то вони тут всього три дні, а вже до дівчат клинцівських залицяються, некрасиво поводяться».

Її друзі, здивовані візитом іноземних журналістів, оточують нас з усіх боків: «Ви не подумайте! Це українцям ми не раді, особливо біженцям із Донбасу. Минулого року всі отримали допомогу: квартиру, працевлаштування, та ще ходили незадоволені, сварилися з місцевими... А білорусів ми дуже любимо!».

Аналіз соціальних мереж (локальної громади «ВКонтакте») показує загальну стурбованість жителів регіону. У коментарях пишуть: «Мені страшно... Невже щось буде?», «Невже я і моя сім'я можемо загинути?». Люди звертаються до військових, щоб ті їх заспокоїли: «Підкажіть, може варто поїхати кудись подалі від кордону?».

Поки населення нервується, російські солдати строкової служби специфічно жартують у тій же громаді, викладаючи фото танків: «Техніка готова до бою! Йдемо захоплювати Німеччину».

«Бацька» вдало балансує, але базу свою ми все одно розмістимо»

Увечері наш місцевий провідник сказав, що військові постійно ходять до міста «в самоволку», без відома командування, і порадив заглянути в клуб «Підкова», щоб поспілкуватися з ними в неофіційній атмосфері. Там ми зустрічаємо кілька кадрових офіцерів піхоти, одягнених «по формі». Познайомилися з майором С. Він сідає на ганок і повільно закурює цигарку, дивлячись у далечінь: «Знаєте, що найстрашніше? Отримати наказ №1. Пам'ятаю, як у Ростові були, днями чекали невідомо чого. Тебе не питають, просто посилають, і все».

На запитання про необхідність розміщення поруч із Білоруссю майор каже: «Лукашенко почав на Захід поглядати, ось дядько Вова і вирішив його напружити. Поки балансує між двома табуретками. Ми війни не хочемо, але йому не рекомендували пускати НАТО. Тут до Гомеля їхати менш ніж дві години, а до кордону – 40 кілометрів. Яка вже різниця? Вважай, ми до вашого «бацька» в гості приїхали. А знаєш, яка прицільна дальність у «Граду», наприклад?».

Майор С. переконаний: російська база незабаром з'явиться в Білорусі: «Це для вас «бацька» на публіці каже, що не буде. А між собою вони давно домовилися, просто чекають зручного моменту. А ви що, хочете, щоб НАТО прийшло?!».

Його друг, старший лейтенант, нещодавно був у Сирії. Старший сержант Е. підтвердив, що багато з присутніх брало участь у бойових діях: «Так нас до 2007 року довго не думали, куди посилати. Без питань – у Чечню. Я фотографії чеченські досі навіть дружині не показував. Страшно було згадувати».

Про Сирію військовий розповідає, ніби виправдовуючись: «Ні, ну а що? У Сирії ж усе офіційно, і вже не як з Україною!».

За дві години стемніло, вечеря закінчилася, і офіцери замовили горілку. Коли та була випита, компанія викликала таксі, щоб їхати в лазню. Старлей голосно скаржився: гроші програв на спортивних ставках, зараз нічим розплатитися з водієм.

«Прапорщик живе за наш рахунок»

На світанку ми з провідником підійшли до табору в районі залізниці. Раніше ЗМІ писали: військові живуть у мобільних наметах. Але ніяких наметів на місці не було. На землі, між БТРом і танком, чотири військовослужбовці сплять прямо на землі, навіть без спальних мішків. Між ними догорає багаття, навколо ходять собаки.

Розговорилися з постовим – 18-річним солдатом строкової служби. Хлопець підійшов і сам почав розповідати майже пошепки: «Нас взагалі ніяк не готували до переведення сюди! Ані лекції з ідеології, ні спеціальних зборів перед від'їздом. І ми ходимо «в самоволку», і контрактники ходять. Як повертаємося на базу, знаєте, чим займаємося? Бачите металевий дріт, яким локомотив прив'язують до рейок? Ми за наказом прапорщика цей дріт відрізаємо і продаємо у місті. Потім купуємо все, що йому потрібно, сигарети, їжу. Подумайте тільки – живе за наш рахунок! А нам добре, коли один сухий пайок на трьох. У дорозі на п'ятьох один давали. Загалом служити подобається, звичайно, тут весело... Завжди хотів в армію, тому що я патріот».

* * *

У російському Міністерстві оборони передислокацією 28-ї окремої мотострілецької бригади називають «одним із кроків у відповідь на збільшення інтенсивності навчань НАТО». Міноборони Білорусі відмовилася коментувати ситуацію.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода