Боротьба за Почайну: як активісти повернули на карти Києва літописну річку

Про існування цієї важливої ​​в історичному контексті ріки кияни забули на кілька десятиліть. Довгий час Почайну вважали втраченою водоймою, про яку залишилися одні лише спогади в літописах. Навіть деякі історики не здогадувалися, що існуюча сьогодні система озер Опечень і маленька річка яка з них витікає - і є та сама легендарна Почайна. Вірніше, те, що від неї залишилося за довгі роки втручання людини в природний ландшафт Києва.

Не було б щастя, та нещастя допомогло. У минулому році столична активістка Аннабелла Морина зацікавилася історією виникнення системи мальовничих озер на Оболоні. Як з'ясувалося, столична влада планує забудувати історичну місцевість, закатавши в бетон і асфальт залишки все ще живої Почайни.

Давніх киян хрестили не в Дніпрі, а в Почайні

Фото: Одна група істориків вважає, що давніх киян хрестили в спокійних водах Почайни, а не в бурхливих потоках Дніпра

Ще зі шкільної лави багатьом запам'яталося, що саме в Дніпрі князь Володимир Святославич в 988 році здійснив перший обряд хрещення мешканців стародавнього Києва. Цей момент і став точкою відліку офіційної історії православної церкви на території Київської Русі.

Однак історики, "Придивившись" до вищезгаданого події детальніше, прийшли до висновку, що точним місцем хрещення Русі є все-таки літописна річка Почайна. Тобто саме ця притока Дніпра і дала початок поширенню християнства на наших землях.

На користь версії про хрещення киян у Дніпрі говорить велика кількість згадок в літописах та інших давніх історичних документах. Зокрема, про це йдеться в найстарішому із доступних літописів - Лаврентіївському. Але, цікаво, що факт хрещення киян у Почайні згаданий в деяких підручниках радянського періоду.

Крім того, активісти і дослідники історії української столиці звертають увагу на те, що з логістичної точки зору жителям древнього Києва було б зручніше хреститися саме в Почайні.

Фото: Річка Почайна на карті Києва 1931 року

Відомий київський історик XIX століття Микола Закревський неодноразово підкреслював у своїх роботах, що Почайна для древніх киян значила навіть більше, ніж Дніпро. У цьому є логіка, каже Анабелла Морина, адже велика частина населення і основна інфраструктура міста в той час зосереджувались на Подолі. Цей район і омивала Почайна, що протікала поруч зі Старокиївської горою (Верхнє місто). Киянам було набагато простіше прийти до найближчої річки, ніж пробиратися крізь зарості до Дніпра, схили якого тоді були майже безлюдні.

Відомо також, що після XII століття саме в київському Йорданському озері (воно ж озеро Чернече, за однією з версій - витік Почайни) духовенство з навколишніх монастирів почало проводити Велике освячення води в Свято Богоявлення (Водохреща).

Щорічно 6 (19) січня до озера здійснювали хресний хід (інша назва - "хода на Йордан"). Логічно було б припустити, що не дарма саме це озеро назвали Йорданським - на честь річки Йордан, водами якої охрестили Ісуса. При цьому саму ж річку в XIX столітті теж називали Йорданською. Це говорить про те, що Почайна і серія прилеглих до неї озер мала для стародавніх киян важливе значення.

Звідки ти, Почайна?

Фото: Почайна - між озером Йорданським і затокою Дніпра Волкувата

Почайна - оповита загадками знахідка для істориків, яка донині потребує детального дослідження.

Так, залишається відкритим питання про те, де саме знаходився витік Почайни.

Одна версія свідчить, що річка витікала з Йорданського (і сполученого з ним Кирилівського) озера. На складеної 1695 року полковником Київського гарнізону Ушаковим карті вказано, що в озеро Довге (Кирилівське) впадає річка Сирець, а витікає річка Почайна. 

Друга група дослідників вважає витоком Почайни болота в районі озера Редькине ( "в народі" - Міністерка).

Є й третя версія - початку в звичному розумінні у літописної річки не було. Можливо, Почайна була старицею Дніпра (старим руслом), його протокою (рукавом), який починався від основного русла між Вишгородом і гирлом Десни.

Можливо, вірними є декілька варіантів, що передбачає багатоетапність існування стародавньої річки.

Фото: Табличка в переході біля колони Магдебурзького права (go2lavka.com)

До слова, деякі факти вказують також на "незалежність" Почайни від Дніпра.

Розповідає активістка, дослідник історії древньої річки Анабела Моріна:

"Основні водяні притоки Почайни йшли з материка - із заходу, а не зі сходу, де протікає Дніпро. Це літописна річка Водиця, яку вважали першою правою притокою Почайни. Це Мушинка, Коноплянка, Курячий Брід, Западинка, Сирець. До речі, на карті 1695 року, підготовленої підполковником Ушаковим на замовлення Петра I, видно, як Сирець впадає в озеро Довге (Кирилівське), з яким була з'єднана Почайна ".

За її словами, в Дніпро Почайна впадала в районі урочища Хрещатик - місцевості в околицях нинішньої колони Магдебурзького права. До слова, в підземному переході поруч з колоною до сих пір можна побачити пам'ятну табличку зі словами: "Тут в 988 році в злитті хвиль Дніпра і Почайни Хрестилася Русь".

Дослідниця підкреслює, що цей напис - плід своєрідного компромісу істориків, які так і не можуть вирішити, відбулося перше хрещення давніх киян у Дніпрі, або все ж таки в Почайні. У цьому контексті Анабела Моріна просить звернути увагу на досить швидку течію річки Дніпро, здатне значно ускладнити процедуру хрещення старих і дітей. Спокійні води Почайни для цих цілей підходили набагато краще.

Річка Почайна - наша відповідь давньогрецького Стіксу

Фото: Фольклористи і дослідники казок вважають, що прототипом казкової річки Смородини могла послужити Почайна (web-kapiche.ru)

Фольклористи ототожнюють Почайну з казковою річкою Смородиної (інші назви - Пучай, Вогняна річка, Почев-річка).

У старовинній казці "Добриня і Змій" річка Смородина ("само-род-ина", річка, яка "сама народжується", "самонароджувана" річка) відокремлює світ живих від світу мертвих. Це святе місце, де Добриня Микитович вбиває Змія-Горинича. Дослідники казок розглядають вищезгадану історію як перемогу християнства над язичництвом.

Анабела Моріна пояснює, що до хрещення древніх слов'ян на Почайні, "на Болон'ї", знаходилося капище бога Волоса (Велеса), який зображувався у вигляді змія. Він вважався покровителем поетів, волхвів, торговців і був одним з центральних божеств в слов'янській міфології. Купатися в цій місцевості людям заборонялося, тому що вона була присвячена важливому божеству. Анабела також припускає, що:

"Слово "Почайна" має в своїй основі коріння, так скажемо, дославянських, пра-пра мов. Означає воно "ківш" - якусь ємність зі священної вологою-водою. Це було дійсно сакральне місце в житті наших предків"

Під час хрещення Київської Русі князь Володимир наказав скинути язичницьких ідолів в Києві. Завдяки літописам стало відомо, що в Новгороді питанням займався начальник його дружини, дядько князя - воєвода Добриня. Логічно припустити, що і в Києві подібне доручення було дано саме йому. Добриня одержав завдання: йти на "Болон'ї", де потрібно було скинути Волоса в Почайну.

Фото: Згадка річки Почайни як місця хрещення давніх киян, Львівський літопис (літописний пам'ятник першої половини XVII століття)

За словами дослідниці, саме цей історичний сюжет можна простежити в давньослов'янській казці, де Добриня Микитович, прототипом якого є воєвода Добриня, вбиває Змія-Горинича - змієподібного ідола Волоса. В оповіді також говориться, що купатися в "вогненній річці" не можна, так як це загрожує смертю. Добриня Микитович порушує заборону і купається в Смородині, викликаючи тим самим гнів Змія.

До слова, перейти Смородину можна було по Калиновому мосту ("калиновому" - "розкаленому", тобто "до червоного розпеченого"), що з'єднував світ живих і мертвих, як давньогрецька річка Стікс.

Все це в черговий раз говорить про те, що Почайна для наших предків була дуже важлива. Тому дуже символічно, що обряд хрещення проходив в річці, де до цього заборонялося купатися. Можна припустити, таке хрещення в Почайні представляло собою якусь "перевірку на вірність і силу духу" - людям необхідно було відректися від колишніх вірувань і бути досить сміливими, щоб порушити вікові заборони.

Оболонь - "мати городів руських"

Фото: Археологи Шовкопляс: Іван Гаврилович і Анна Михайлівна (поруч) на розкопках (ru.wikipedia.org)

За даними Анабели Моріної, місцевість навколо Почайни і прилеглі до неї озера являють собою не тільки культурну, а й важливу історичну цінність.

У 1965 - 1974 роках перед початком гідронамивних робіт для будівництва масиву Оболонь на берегах Почайни українські археологи провели розкопки, що проходили під керівництвом співробітника Національного музею історії України, вченого-археолога Ганни Шовкопляс та її чоловіка - професора Івана Шовкопляса.

Археологи поспішали розвідати історичну місцевість до того, як її засиплють піском і забудують багатоповерховими будинками. Як виявилося, не дарма. Під час розкопок вчені виявили стародавні поселення, що свідчать про заселення долини Почайни за тисячі років до нашої ери.

При цьому найбільше з поселень існувало на березі річки з II по VI століття нашої ери. Археологи підкреслювали унікальність знахідки: житла в поселенні розташовувалися уздовж трьох витягнутих овалів-пустот. Всього під час розкопок було виявлено 66 старовинних осель і сотні різних предметів. Серед них - стародавні артефакти, пов'язані з пізньої трипільської археологічної культури, а також до культур, які вважаються древнєслов'янськими: зарубинецька, пізньозарубинецька, празька.

Фото: На розкопках у Почайни. Археологи Шовкопляс: Анна Михайлівна та Іван Гаврилович (по центру), в оточенні школярів і студентів, які брали участь в розкопках (ru.wikipedia.org)

"Інакше кажучи, в долині Почайни на невеликому підвищенні, протягом восьми століть постійно розташовувалося стародавнє унікальне поселення, в якому спостерігається спадкоємність давньослов'янських культур. За цей час п'ять-шість разів розливався Дніпро, розливалася Почайна і затоплювала його. Але люди не йшли надовго, а поверталися і знову ставили свої будинки ледь не стінка до стінки вздовж берегів, швидше за все, трьох малих озер-стариць ", - говорить Аннабелла.

Розуміючи важливе значення історичної знахідки для історії України, археологи прагнули його зберегти, створивши підземний музей, який не заважав би будівництву нового району Оболонь. Їх підтримували в цьому багато закоханих в Київ археологів, істориків, краєзнавців, громадських діячів, архітекторів. У тому числі, заслужені архітектори України: "творець" Оболоні Юрій Паскевич і Олесь Силин, що зібрав в 1972 році на захист знайденого поселення делегацію громадських діячів. 

До речі, до складу делегації входив український поет Іван Драч, який написав вірш про те, що в давнину в районі сучасної Оболоні ще до заснування Києва жили наші предки.

"Хмар – оболокiв бiлi конi
Стоять вгорi на Оболонi
И видно їм, як на долонi 
Вiки.

На Оболонi, в самiм лонi,
Ширяють крани буйнотоннi
И ловлять ночами в долонi
Зiрки.

На Оболонi дух машини.
З долини вiє дух ожини,
И все натужиться, пружинить,
Бо час такий!

Зросли ж тут руси в завiрюсi,
Чужiй не пiддались спокусi,
Випростувались тут на лузi
Колись!

Прогупотiли лiт буй тури.
З лози i глини впали мури.
Зарубiнецької культури
Пропав мотив..." (Иван Драч. 1972)

Зараз на місці знайдених стародавніх жител розташований стадіон столичної гімназії №143, де вчаться діти відомих політичних діячів.

Інформація про унікальний поселенні так і залишилася в наукових архівах. Безцінні знахідки не змогли зупинити будівництво. Після гідронамиву піску (5 метрів) почалося масштабне будівництво Оболоні.

Можливо, радянській владі було невигідно розголошувати результат роботи українських археологів, які поплатилися за це своєю кар'єрою. Археологічних розкопок в цій місцевості більше не проводилося...

Зате вже в наші дні дослідження вдалося продовжити. У 2004 році трохи північніше великого давньослов'янського поселення - біля витоку Почайни між озерами Редькине (Міністерка), Цибулеве і Біле - науковим співробітником Інституту археології НАН України Віталієм КОЗЮБОЮ було виявлено ще одне давньослов'янське поселення III - V століття нашої ери.

Святе місце пустим не буває

Фото: Фрагмент карти-плану міста Києва (1695), складеної підполковником Ушаковим за розпорядженням Петра I. Тут видно "Почаївська коса"

Судячи по картах і історичними документами, аж до XIX, а то і XX століття Почайна була великим водоймищем.

У районі урочища Хрещатик річка була відокремлена від Дніпра довгою косою, яка служила продовженням Рибальського острова. До слова, історик Максим Берлінський відзначав, що десь у верхів'ї Почайни перебувала древня гавань, яку зараз прийнято називати пристань Притика. Вважається, що саме в цьому місці візантійські посланці очікували відповідні дари княгині Ольги після її візиту в Константинополь.

Таким чином, історики сходяться на тому, що Почайна на "світанку своїх сил" була досить повноводною, щоб служити древньої гаванню. Одна проблема - щоб потрапити в цю гавань, кораблям необхідно було обпливати піщану косу.

Фото: Річка Почайна на плані Києва 1855 року

У 1712 році ця проблема була вирішена - в піщаній косі прорили канал, який спрощував доступ суден до гавані. У період з 1712-го по 1740 роки залишок коси замивався. Однак навіть зараз, стоячи посередині Пішохідного мосту на Труханів острів, можна відзначити, що судна в цій частині Дніпра уникають досить мілкого центру річки.

У 1897 - 1899 роках гавань розширили для Київського річкового порту. У 1930-х роках процес "знеособлення" Почайни продовжився. Тоді почалося будівництво Північного залізничного напівкільця, який відрізав старовинну річку від гавані. Таким чином, Почайна позбулася своєї романтичної, оповитою легендами історичної частини.

У 70-х роках минулого століття, з початком активного будівництва житлового масиву Оболонь, доля Почайни зайшла в глухий кут невизначеності. Ще в 1967 році київський краєзнавець Микола Шарлемань виступив із закликом "Збережемо Почайну!". Викликавши громадський резонанс, Шарлемань та інші небайдужі кияни отримали від столичної влади офіційну відповідь щодо поточного стану річки. З'ясувалося, що літописна водойма наполегливо продовжує існувати. Крім того, після будівництва залізничної дамби поруч з нею річка розширилася, утворивши озеро Опечінь.

Фото: Річка Почайна на карті 1896 року

Пообіцявши облаштувати рекреаційну зону, міська адміністрація засипала більшу частину озера Опечінь і верхню частину русла річки. Почайна перетворилася в систему озер, пов'язаних між собою системою підземних колекторів, а також річку, що витікає із самого південного озера в районі Московського проспекту і поточну до дніпровської затоки Вовкувата. Всі озера отримали статус "технічних водойм". Разом з тим Анабела Моріна зазначає, що такий статус не передбачений чинним законодавством, заплутує киян і дозволяє недобросовісним підприємцям і чиновникам поступово засипати заради будівництва мальовничі озера і річки.

"У Водному Кодексі немає поняття "технічні водойми", але є поняття "технологічні", до яких відносяться штучні, наприклад, пожежні водойми, заводські відстійники. Почайна, як і більшість київських річок, видозмінених людиною, перетворених в дренажні системи для зливу зливової каналізації - все ж не штучна, а природна водойма. І ставлення до неї і інших річок має бути відповідне", - підкреслює дослідник.

Повернення легенди

Фото: Річка Почайна сьогодні (Facebook / pochayna.ukr)

Київським забудовникам вигідно стверджувати, що Почайни вже давно немає. Детальний план розвитку території, який активісти називають просто ДПТ "Петрівка-Оболонь", передбачає забудову історичної місцевості. Залишки літописної річки хочуть поховати в трубах, проклавши по ній дорогу.

"Про цей факт я дізналася випадково, і добре, що він став відомий зараз, а не рік тому, коли про Почайну в доступних джерелах були крихти інформації. В основному писали, що вона давно померла, а деякі любителі міського фольклору розповідали байки, що вона, мовляв, тече в трубах десь під Подолом, мабуть, орієнтуючись на розташування вулиці Почайнинська. Хоча це, звичайно, не так. Просто ця вулиця йшла паралельно річці, частиною якої є нинішня Київська гавань. Тому перше, що я вирішила зробити , відновлюючи пам'ять про річку, - це заповнити сторінку про Почайні в вільної енциклопедії "Вікіпедії", щоб у кожного був доступ до інформації, підкріпленої реальними історичними документами і картами ", - пояснює Анабела Моріна.

А минулої осені друзі запросили дослідницю на один з семінарів Департаменту містобудування архітектури КМДА, де вона і дізналася про плани столичної влади прокласти по природному руслу Почайни дорогу.

"Завдяки Почайні ми звернули увагу на процес розробки і прийняття ДПТ "Петрівка-Оболонь", дізналися, що документ фальсифікувався, в нього незаконно додавали додаткові території під будівництво приватних будинків в рекреаційній зоні. Добилися того, що влада таки скасувала це", - розповідає Анабела .

Фото: Система Опечінь-Вовковата зараз (Почайна)

Але головне - довелося поборотися і за річку. Розробники ДПТ припускали значно зменшити її водну поверхню, загнати в труби і під дорогу, скоротити прибережно-захисні смуги.

Засипати акваторію взагалі не можна, а для зміни прибережно-захисних смуг існує певна законна процедура, що передбачає отримання дозволів в органах Мінприроди, Держводагентства та інших інстанціях. Цього зроблено не було. І активісти змусили владу їх почути.

У квітні цього року річку Почайну офіційно вдалося повернути до життя. Назву водойми (з прив'язкою до місцевості) було внесено до реєстру адрес, вулиць та інших названих об'єктів міста Київ. Зараз йде процес внесення назви на карти, в тому числі картографічні ресурси Google, Яндекс.

Перший важливий етап пройде. Однак небайдужі до питання кияни вимагають також офіційно перейменувати шість інших озер системи Опечінь (одне з похідних маловідомих назв тієї ж Почайни) в систему Почайни, створивши таким чином єдиний водний об'єкт - ланцюг озер і випливає їх них річку.

КМДА обіцяє: Почайна буде жити!

До нових настанов пропоную обов'язково включити обов'язкову(!) розбудову двох(!) схованок у кожному місті!!! Якщо місця немає - валити до бісової матері щось у місті (хай вибирають на власний розсуд) і на цих місцях ставити і піднімати до оптимального (6-

Озираючись на вже пройдений шлях, Анабела Моріна впевнена, що ніякої дороги на місці Почайни, яка знову до нас повернулася, не буде і бути не може.

"За минулий місяць, здається, всі депутати Київради дізналися, що у нас є річка Почайна, а ми не повинні стати тим поколінням, яке остаточно доб'є цю літописну річку. Навпаки, ми можемо зберегти і хоч в якійсь мірі відродити те, що нам дісталося. Тому зараз будемо домагатися, щоб землям уздовж русла річки - озер, а також земель, на яких розташовувалися стародавні поселення на берегах, привласнили статус історичного культурного ландшафту долини літописної річки Почайна. Це, до речі, стане ще одним обмеженням для забудовників, які живуть одним днем, не думають ні про минуле, ні про майбутнє Києва. Адже ті ресурси, які у нас є, можна використовувати набагато розумніше, плануючи на тривалий термін. Нам всім жити в цьому місті ", - говорить Анабела Моріна.

08 червня, 2016

Тетяна Турлік'ян - власний кореспондент Styler

  Тетяна Турлікьян, власний кореспондент Styler