Чим гарний Брекзит. Або що буде після виходу Великобританії з Євросоюзу

Противники виходу Великобританії з ЄС, агітуючи за збереження її членства в Союзі, оперували саме такими прогнозами, прагнучи відмовити підданих Її Величності від Брекзиту. Як бачимо, тактика залякування особливих плодів не принесла. Зате з'явився привід поговорити про перспективи британської самотності серйозно і предметно, а не чисто гіпотетично і без передвиборчої паніки в голосі. Адже насправді, не все так жахливо. 

Про це у своєму огляді міжнародних новин за 24.06.2016 пише журналіст Іван Яковина. 

Британський оптимізм

Отже, британську економіку дійсно буде лихоманити. Принаймні, на початку перехідного періоду. Курс фунта стерлінгів, біржовий індекс FTSE і ціни на нерухомість вже пішли вниз. Однак навряд чи ситуація буде настільки важкою і тривалою, як багато хто пророкує. Економіка функціонує. Британцям не треба заново створювати валюту, фіскальну та податкову системи, це все є і прекрасно працює. Британські банки, біржі та інші фінансові установи – найкращі в світі. Суттєвих претензій до місцевих судів та правоохоронних органів немає. Навіть міграційна система у Сполученого Королівства своя, окрема від ЄС.

Щоб британська держава, яка створювалась і вдосконалювася століттями, відразу звалилася, потрібно щось більш серйозне, ніж поступовий вихід з ЄС. Чесно кажучи, навіть не можу собі уявити, що б це могло бути. Хіба що побудова там халіфату або держави робітників і селян. Ні того, ні іншого, на щастя, на горизонті не видно.

П'ята за обсягом економіка світу, заснована на ліберальних принципах, захищена чесними судами та непорушними правами власності, також володіє чималим запасом міцності. Щоб її розвалити не вистачило навіть зусиль Гітлера і всієї військової сили нацистської Німеччини, включно з морською блокадою Островів. Зараз же ніхто не збирається обстрілювати Лондон балістичними ракетами і топити британські судна. Тобто тут теж не все так похмуро.

Більш того, цілком собі європейські Норвегія і Швейцарія, не беручи участь в Євросоюзі, зуміли домовитися з ним про вільну торгівлю та взаємовигідну співпрацю. Обидві країни стабільно посідають верхні рядки в загальносвітових рейтингах якості життя. Та обставина, що вони не входять в ЄС, не заважає жити та багатіти ні їм, ні сусідам. Абсолютно незрозуміло, що могло б перешкодити і британцям домовитися з ЄС про аналогічну систему відносин.

Звісно, є певні побоювання за майбутнє лондонського Сіті – найбільшого в Європі фінансового центру. Але тут важливо ось що: в Лондон гроші текли не стільки завдяки, скільки всупереч ЄС. Інвесторів привертали британські закони в цій сфері – куди більш ліберальні, ніж на континенті, у Франкфурті або Парижі. Після виходу з ЄС біржі і банки позбудуться запроваджених Брюсселем правил і обмежень, тому результат може виявитися навіть кращий, ніж колишній. Утім, це лише оптимістичний сценарій, який має таке саме право на існування, як і численні пророцтва песимістів.

Шанс для Європи

Великобританія завжди була «п'ятим колесом» у Євросоюзі – країною, яка вічно вимагала для себе преференцій, особливих умов, відмовлялася підкорятися загальним вимогам, не входила ні в єврозону, ні в Шенгенську угоду. Економічний егоїзм Лондона постійно ускладнював ЄС ведення переговорів з третіми країнами – британці раз у раз блокували загальноєвропейські ініціативи, які вважали невигідними для себе.

Без участі Лондона позиція ЄС на міжнародних переговорах буде набагато сильнышою – менш «пухкою», більш консолідованою і єдиною. Це дозволить Євросоюзу з часом переглянути багато колишніх угод, укладених з урахуванням «особливої позиції» Великобританії, зробивши їх більш вигідними для континентальних європейців.

Проблеми, з якими британці неминуче зіткнуться на початковому етапі одиночного плавання, не посилять, а послаблять позиції євроскептиків на континенті – принаймні, в короткостроковій перспективі. Вихід з ЄС має сенс, якщо гарантоване заможніше життя, якщо ж британський приклад демонструватиме протилежне, то охочих відокремитися сильно поменшає.

Навіть більше, зараз у Німеччині з'явився історичний шанс форсувати інтеграцію континенту, вивівши його на траєкторію формування «Сполучених Штатів Європи». Лондон впродовж десятиліть був головним і дуже серйозним опонентом Берліна у проведенні все глибшої інтеграції ЄС. Зараз опозиція самоусунулася, а еліти в Брюсселі і національних столицях, до смерті налякані перспективою розвалу Євросоюзу, дадуть Берліну повний карт-бланш на швидкі та рішучі інтеграційні реформи. Перед ними зараз одне спільне завдання: зробити європейську єдність настільки глибокою і фундаментальною, що навіть думка про вихід з Союзу сприйматиметься як дурість і єресь.

У цьому сенсі Євросоюзу може допомогти і повторний (що намічається) референдум про вихід Шотландії зі складу Великобританії. Позитивний результат голосування став би величезним ударом по ідеї руйнування європейської єдності і по «абсолютно незалежній» Великобританії. Членство в ЄС навіть правими радикалами сприйматиметься як гарантія від розпаду їхніх країн на дрібні провінції. Підтримка незалежної Шотландії з боку ЄС буде всеохопною. Брюссель постарається зробити Единбург «вітриною ЄС», дивлячись на яку британці гірко шкодуватимуть про своє рішення.

Ну й останнє: вихід Великобританії з ЄС і подальша консолідація інших членів Союзу, найімовірніше, призведуть до припинення прийому нових небагатих членів. Щоб уникнути подальшого сепаратизму брати будуть тільки тих, хто повністю відповідає необхідним критеріям. Володарів «особливої думки» відразу будуть посилати подалі. «Авансів», виданих Румунії, Болгарії і Греції, теж вже не буде. Тому тим країнам, які все ще хочуть приєднатися до ЄС, треба буде йти до успіху, покладаючись на свої сили, не чекаючи, що добрі європейці прийдуть і все налагодять. Цієї ілюзії треба позбуватися. Не прийдуть і не налагодять. Після британського демаршу вони з потрійною енергією будуть зайняті ліквідацією внутрішніх суперечностей і уніфікацією рівнів розвитку чинних членів.