«Божевільних нема в Кремлі – вони прагматики» – Алєксандр Нєвзоров

Цей текст було написано Алєксандром Нєвзоровим 24 березня 2014 року. Після чого багато чого було. Варто почитати й поміркувати над тим, що уявляє собою наш одвічний ворог. Чи є у середовищі цього ворога наші союзники? Хто вони ці наші союзники. На моє переконання – це виключно ті, хто свідомо, або несвідомо сприяють якнайшвидшому зникненню із цього світу всесвітнього зла – ім’я якому Россія.

Читаємо Алєксандра Нєвзорова:

 «Якби Крим узяли у сильної, багатої, хороброї країни, це була б благородна і чесна перемога. Але він був узятий у пораненої, знекровленої, нерухомої країни. Це називається мародерство.

Я не мораліст. Нічого поганого в мародерстві я не бачу, тому що багато речей, які абсолютно не потрібні мертвому або вмираючому, цілком можуть стати в нагоді живими. Проблема в тому, що поранені іноді видужують і починають вимагати назад те, що у них в несвідомому стані було відмародерено.

Поранений, з якого стягнули чоботи, поки він лежав без свідомості, видужає і запитає: «Де чоботи?» – і піде їх відбирати у того, хто зняв. Тоді і почнеться найцікавіше. Ми не можемо говорити, російський Крим або український, поки історія не завершена. А вона не завершена. І все залежить від того, як швидко отямиться понівечена революцією Україна.

Справжні патріоти Росії повинні розуміти, що ситуація не тільки не завершилася, вона ще навіть не почалася. Рано тріумфувати, рано й украй несвоєчасно. Але росіяни тріумфують, тому що не хочуть бачити реальність. Будь-яка форма патріотизму – це підміна реальності.

Патріотизм не має ніякого застосування, окрім військового. Це як рамка затвора від автомата, її ні на що інше не використаєш. Там, де є патріотизм, через рік-два обов’язково буде яка-небудь війна, велика або мала. Тому що патріотизму треба дати вихід.

Коктейль з патріотизму, шовінізму, імперіалізму на якийсь час може замінити росіянам багато необхідних живильних речовин. Як алкоголікам горілка замінює все, включаючи зубну пасту.

Але винна в цьому не влада. Влада заправляла цю народну машину правдою, правом, справедливістю, чесністю, законами. Не їде! У дев’яностих були роки свободи, навіть в 2000 було щось схоже на свободу преси, свободу маніфестацій, людські права і пошану – на все, що так чуже Росії.

А налили в бензобак знайому суміш з шовінізму, мракобісся, імперськості, злостивості – і все, покотилася, поїхала! Звичайно, влада заправлятиме машину тим, на чому вона їде. Божевільних нема у Кремлі – вони прагматики.

Росії лише один раз крупно повезло з царем. Перерахую його звершення. Він відкрив кордони Росії, вирішив організовувати університети, дав право ходінню в Росії іноземної валюти, відмінив заборони на театральні вистави, зробив серйозні кроки щодо модернізації державного ладу. Знаєте, хто це був? Лжедмітрій I. Негативний персонаж. Його справи прекрасні. Але з якою люттю і ненавистю його згадують!

Росія завжди знайде батогів. Сталін – не десантник з Марса. Він втілює тягу народу мати правителя – самодура, диктатора, параноїка. Росія таке любить. Скільки років вона терпіла Івана Лютого – людини, яка нічим іншим не розважалася окрім масових вбивств?

А так мені все одно – хай хоч Зімбабве приєднають.»