Ісландія готова позбутися державної бюрократії й корупції

Більшості іноземців Ісландія відома лише своїми льодовиками, вулканами і неймовірними успіхами у футболі, але аж ніяк не бурхливим політичним життям. Однак воно існує, причому майже українського формату (з поправкою на місцеву специфіку, звичайно): є і безкарні олігархи, які грабують країну, і корумповані політики з панамськими офшорами, і борці за правду, над якою спочатку усі сміялися. Там навіть пройшов свій Майдан – до речі, успішний.

Але зараз події в Ісландії розвиваються таким чином, що всі ці надмірності незабаром можуть відійти в історію. Країна стоїть на порозі якісної зміни політичної системи, після якої все перелічене відімре саме по собі через непотрібність. Двигуном соціально-політичної реформи безпрецедентних для країни масштабів стала місцева Піратська партія.

Десять років тому в Швеції зародився рух, що виступає за скасування прав власності на інтелектуальний продукт в інтернеті. Активісти не сушили голову над назвою, прийнявши те, як їх іменують інші: пірати. Відтоді цей рух поширився по всій Європі, де Піратські партії з екзотики вже давно перетворилися на буденність: вони засідають у парламентах різних рівнів, домагаючись більшої відкритості в Мережі.

В Ісландію пірати прийшли чотири роки тому і, як годиться справжнім, острівним, морським розбійникам, взялися до справи з потроєною енергією. Один з їхніх лідерів – поет і активіст Біргітта Йонсдоттір – розтлумачила суть програми так: якомога менше ідеології, якомога більше відкритості та чесності.

Ісландцям, відомим своїм непокірним норовом і підозрілістю щодо всіх політиків і недовірою до наявної системи, такий початок припав до душі. На виборах 2013 року пірати набрали п'ять відсотків голосів, зайнявши три із 63 місць в Альтингу – парламенті країни (до речі, найстарішому в світі).

Наступному зростанню популярності піратів сприяли самі місцеві політики. Після скандалу з панамськими документами в квітні у відставку пішов Сігмюндюр Давид Гюннлейгссон – колишній прем'єр-міністр, у якого знайшовся офшор. До цього всю країну обурила історія з місцевим банкіром-олігархом, який розбився при падінні вертольота, хоча, по ідеї, мав сидіти під домашнім арештом за фінансові махінації, що майже довели країну до банкрутства в 2008 році.

Із зростанням власної популярності ісландські пірати взялися і за створення більш докладної партійної платформи. Головний її елемент – зміна конституції країни з метою введення в неї норм прямої демократії при ухваленні будь-яких рішень на національному рівні. Простіше кажучи, значну частину державного апарату буде демонтовано, а визначати долю Ісландії будуть безпосередньо її жителі на референдумах різних рівнів. Ті, кому небайдужа країна, отримають «необмежені права» (вираз Йонсдоттір) в її керуванні. Технічні деталі все ще обговорюються, але, мабуть, голосування з того чи іншого питання відбуватиметься в інтернеті. За допомогою спеціального додатка громадяни зможуть пропонувати навіть законопроекти. Ті з них, які зберуть достатню підтримку в суспільстві, будуть виноситися на голосування.

Пірати стверджують, що повний демонтаж держави поки що не потрібен, деякі її інститути збережуться. Але заявлена мета – «фундаментальна зміна системи» з майже повним витісненням з неї бюрократії і народних обранців різних рівнів.

Крім того, в їхню програму входить повна свобода слова і право без обмежень поширювати інформацію, ліквідація інституту авторських прав в інтернеті, декриміналізація наркотиків, а також збільшення податків на невелике коло неймовірно багатих співгромадян, які контролюють риболовлю та банківський сектор – місцеві «олігархічні» галузі економіки. Рибальство взагалі збираються віддати під контроль всього населення, оскільки ця сфера вважається в Ісландії національним надбанням не тільки економічним, але й соціокультурним.

Крім того, пірати хочуть надати ісландське громадянство Едварду Сноудену, який прославився викриттям методів тотального стеження АНБ за електронними комунікаціями людей по всьому світу, повністю відкрити бюджет країни, а також не поспішати з членством Ісландії в ЄС (це питання, вважають вони, може бути вирішене тільки на референдумі).

Місцеві скептики, втім, називають цю програму сирою та ідеалістичною. На думку опонентів, пірати сповнені ідей, які можна реалізувати чисто технічно. Наприклад, неясно, хто буде збирати податки, якщо держава «відімре». Міжнародна діяльність, керування армією і поліцією теж навряд чи можливі без відповідних інститутів.

Однак, ісландці поки піратам вірять. За останні місяці їх популярність знизилася з майже 40 до 28 відсотків, але, тим не менш, вони залишаються найбільш популярною партією в країні, обганяючи консерваторів, які йдуть другими, на чотири відсотки. Якщо таке становище збережеться до 26 жовтня, коли в Ісландії відбудуться позачергові парламентські вибори, то пірати переможуть, а їхній лідер отримає право формувати кабінет міністрів (для цього, правда, знадобиться допомога коаліційних партнерів – «Зелених» або Прогресивної партії.

У будь-якому разі, цілком можливо, що цей уряд (в сучасному розумінні слова) стане останнім в історії Ісландії. Далі країною будуть керувати безпосередньо її жителі – без чиновників і депутатів.