Завдяки картинам художника з Умані уряд Канади взяв під опіку українські пам’ятки

«Таланти, які народилися в Києві, зріли й шліфувалися в чужих землях, вбираючи кращі досягнення інших народів та не забуваючи про свої корені, повернулися своїми творами до рідного міста» – так описує свою експозицію музей культурної спадщини Києва.

Черкаська газета "Козацький край" у своїй статті "Завдяки картинам художника з Умані, уряд Канади взяв під опіку українські пам’ятки" розповідає про Олексу Булавецького з Черкащини.

Автор наголошує, що саме на Черкащини, у дідовому маєтку під Каневом, прославлений у Парижі балетмейстер і танцівник Серж Лифар, якого у музеї згадують в числі перших, набирався любові до українського танцю та історії козацтва. Інший знаменитий на весь світ хореограф Василь Авраменко – родом зі Стеблева Корсунь-Шевченківського району; його друг, всесвітньо відомий хормейстер Олександр Кошиць, народився у Канівському повіті, а дитинство провів у шевченківській Кирилівці на Звенигородщині; письменниця Докія Гуменна – родом з Жашкова. І про кожного з них, кому довелося покинути окуповану більшовиками Україну, теж йдеться у виставці столичного музею, як про «киян». 

Зали музею номер 2-3 музею називаються «Історія української еміграції та мистецька творчість її представників» і окрасою експозиції тут є колекція картин Олекси Булавицького, художника родом з Умані.

8 жовтня виповнилося 100 років від дня його народження і черкащани знають про нього значно менше, аніж про Авраменка, Кошиця чи Гуменну – розповімо про нього дещо більше.

Олекса Булавицький. Автопортрет

Мистецьку освіту уманчанин починав здобувати у приватній школі професора М. Ярового в Києві. Згодом навчався в Одеській художній школі, у Ленінградській академії мистецтв та в Київському художньому інституті.

З початком війни з Німеччиною йде на фронт. Потрапивши в полон, після кількох спроб втечі таки зумів вирватися з концтабору. Добрався до української столиці, одружився з киянкою Ніною Орловою.

Знаючи долю в СРСР колишніх військовополонених, особливо ж тих, хто залишився на окупованих територіях, вирішив не випробовувати долю і виїхав з родиною на Захід. Жили спочатку в таборі для переміщених осіб на зайнятій американськими військами частині території Німеччини. На кінець 40-х років про художника вже знали й говорили в салонах та на виставках Парижа, Амстердама, Мюнхена. 

Свої роботи митець виконував переважно в реалістичному стилі, хоча, як стверджують мистецтвознавці, в деяких із них присутній вплив імпресіонізму. Темою його творів були портрети, краєвиди, натюрморти, квіти. Поряд із краєвидами Олекса Булавицький фіксував і бурхливий історичний час, у якому йому довелося жити. Так для картини «Бандрурист» (нині її вважають втраченою) в одному з таборів на території Німеччини у 1946 році йому позував генерал армії УНР Палій Неїло.

З 1950 року шлях родини Булавицьких  проліг за океан – до США, а точніше до Міннеаполіса. Наприкінці 50-х років у Олекси Булавицького з’явилися свої мистецька студія та приватна школа, в якій навчав дітей і дорослих малюванню.

Власне, на цей період припадає найпродуктивніший період творчості. Обравши для себе напрям імпресіонізму, Олекса Булавицький залучає в свої полотна краєвиди, фігурні композиції, квіти, морські сюжети. Для змалювання морських сюжетів вибирав північно-східне узбережжя Америки і там створював шедеври, на яких постають океан, рибальські селища, викинуті на берег човни, світильники-маяки.

Десь у цей період художник вирішив провідати своїх давніх знайомих, що жили у Канаді. Автівкою вирішив подолати чималу відстань. Оскільки живописець цікавився історією української еміграції, то вирішив поглянути на ті місця, де селилися перші українські скитальці. Митець не надто вірив, що їхні сліди ще залишилися недоторканними і зберегли свій первозданний вигляд. Яким же було його здивування, коли на англомовній карті виявив містечка з такими незвичними для англосаксонського світу назвами, як Хутір Сірка, Хутір Ольга, Нью-Київ…

Ще більший подив викликали в художника краєвиди тих поселень – білі хатки під почорнілими солом’яними стріхами. Олекса Булавицький спочатку подумав, що це спеціально сконструйовані для кінозйомок декорації. Однак з’ясувалося, що в таких помешканнях і надалі живуть українські поселенці. Здебільшого це були люди старшого віку. Їхні діти перебралися у великі міста, а діди та бабусі продовжували залишатися у маленькій Україні, яку створили в Канаді своїми руками і в якій радо зустрічали дітей та онуків.

Захопившись натурою, Булавицький створив цілу серію картин, переніс на полотно кілька десятків не окремих об’єктів, а фактичних етнографічних пам’яток: старі, ушкоджені часом і природою церкви, перші хати-землянки, цвинтарі…

Одна з картин-замальовок Булавицького в українських поселеннях Канади

Після виставки у Торонто картин уманчанина, присвячених українським піонерам у Канаді, всі змальовані і вцілілі об’єкти були взяті під охорону державою. Так Канада отримала чи не найбільші у світі українські етнографічні музеї.

Його мистецькі доробки поставали перед глядачами в Торонто, Вінніпезі, Монреалі, Міннеаполісі, Сейнт-Полі, Детройті, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго.

Визнання дозволило Олексі Булавицькому стати членом відомого американського мистецького об’єднання Artists Equists Assn. Ink.  Від початку свого перебування у США був активним членом української громади, зокрема, членом Товариства прихильників УНР, членом УРДП, активістом фундації імені Івана Багряного.

З радістю прийняв звістку про проголошення незалежності України, в 1992 році відвідав рідні місця, прогулявся улюбленим Андріївським узвозом, полюбувався на Дніпро, який багаторазово фігурував на його картинах…

У 1994 році родина Булавицьких через посольство України у Вашингтоні подарувала для України 40 картин. Олекса Булавицький відійшов у засвіти 28 липня 2001 року. Та його творчість не дає померти пам’яті про митця, чиї картини є частиною експозиції Музею культурної спадщини у столиці України.