Індустріальна хвиля: як з’явилися масова освіта і лінійний час – Елвін Тоффлер

Визнаний американський футуролог Елвін Тоффлер вважав, що повільно і еволюційно визріваючі технічні зміни спричинюють глибинні потрясіння. У певний момент вони навалюються на людей і втягують їх у незворотний процес реформування світової інфраструктури. При цьому агенти попередньої, згасаючої хвилі активно перешкоджають нововведенням, намагаючись придушити інакомислячих і вступаючи з ними в криваві, драматичні конфлікти. Але зміни неможливо зупинити – весь світ виявляється залучений у зіткнення двох хвиль, де, як правило, перемагають провідники нових цінностей і технологій.

У своїй книзі «Третя хвиля» Тоффлер поділив всю історію людства на три явно доступні для огляду хвилі: аграрну, індустріальну і постіндустріальну. Індустріальна хвиля почалася на стику XVII і XVIII століть.

Багато змін, які привнесла друга хвиля, зараз здаються нам настільки звичними, що більшість людей навіть не підозрює про їх початкову природу. Незаперечна корисність, зручність або історичний контекст настільки сильно закріпилися за ними у свідомості людей, що жителі індустріальної цивілізації забули про приховані інтереси індустріалізаторів, які ініціювали ці починання.

Масова освіта

Перші власники шахт, заводів і фабрик в Англії виявили, що абсолютну більшість робітників – колишніх селян і ремісників – неможливо привчити до пунктуальності, слухняності і виконання важкої, одноманітної роботи за верстатом або конторським столом. Вони виявилися недостатньо пристосованими до роботи в умовах індустріальної формації. Якби всіх цих людей можна було підготувати до виснажливої і монотонної праці ще в дитячому віці, то наповнення мануфактур пішло б куди ефективніше.

Тоді було створено масову освіту, побудовану за фабричною моделлю, яка включала основи читання, письма та арифметики, трохи історії та інших предметів. Це був «явний навчальний план». Однак під ним знаходився невидимий, або «прихований навчальний план», який був куди ґрунтовнішим. Він був спрямований на привчання до беззаперечного виконання вказівок, одноманітного виконання завдань і звички все робити в суворій прив’язці до часу. Дітей звали на урок ударами дзвону, який вторив заводському гудку на лініях зборки в їх майбутньому дорослому житті. «Фабрики знань» випускали уніфіковану робочу силу, яка не ставила під сумнів авторитет керівника і була підготовлена до виснажливої праці.

З тих пір освіта зазнала масштабних змін і збагатилася безліччю різних професій, які потрібні на сучасному ринку праці. Але саме зараз масова освіта все активніше критикується дослідниками і самими учасниками освітнього процесу. Робляться спроби її реформування, часто пов’язані з складанням індивідуальної програми для учня і розвитку його персональних талантів і здібностей.

Лінійний час

Концепція безперервного, лінійного часу настільки сильно утвердилася в нашому житті, що думка про те, що відносно недавно могла існувати якась інша концепція часу, здається абсурдною. Проте в доіндустріальну епоху час часто уявлявся у вигляді кола, а не прямої лінії. У майя, буддистів та індусів час був циклічним, історія повторювалася нескінченно, і навіть життя могли повторюватися через реінкарнацію. Всесвіт перебував у постійному русі всередині себе. Людина бачила, як щороку природа вмирає і зовсім знесилена затихає під зимовим снігом, щоб потім знову відродитися у цвіті своєї колишньої пишноти. Людина усвідомлювала себе частиною природи і теж сподівалася, що після смерті зможе відродитися, стати чимось новим і прекрасним. Згасання життя здавалося невідворотним і природним процесом.

Концепція циклічного часу, яка знайшла своє втілення в індуїстському та буддистському понятті кальпи і зустрічається в працях у Платона й Аристотеля, панувала в доіндустріальній Європі. До тих пір, поки влада була сконцентрована в земельних володіннях, час відчувався в достатку і був пов’язаний з незмінним циклом землеробства. Але індустріалізатори, зацікавлені в синхронній і передбачуваній роботі системи, протиснули ідею лінійного часу. Їм потрібно було, щоб робітники приходили і йшли, працювали і відпочивали «по гудку». Безліч підприємств, що залежать один від одного й інтегровані в єдину виробничу діяльність, повинні були працювати синхронно, щоб уникнути дефіциту комплектуючих або послуг. Повсюдне поширення набули наручний годинник, мільярди людей почали жити однаковими часовими періодами, а поділ планети на часові пояси підготував регіональні економіки до включення в єдиний, глобальний виробничий процес.

Нуклеарна сім’я

В аграрну епоху велика родина працювала на своїй власній землі як самостійна виробнича одиниця. Вона виробляла досить благ, щоб прогодуватися і забезпечити надлишками свого правителя – короля, єпископа або боярина, які здійснювали контроль над територією. Зазвичай у велику сім’ю входило кілька поколінь родичів, які жили під одним дахом, дбали про своїх старих і немічних, разом боролися за виживання. Така сім’я була малорухливою – вона йшла корінням у землю.

З приходом індустріалізації велика сім’я почала розпадатися під дією конфліктів, зламу патріархальних установок, зміною відносин власності і вікового авторитету. Засоби існування тепер добувалися працею на заводах і фабриках, відбувалося відділення сімейного життя від трудового. Соціальні функції, що були колись в компетенції домочадців (виховання дітей, лікування хворих, турбота про людей похилого віку), тепер були віддані на відкуп спеціальним інститутам: школам, лікарням і притулкам. Відповідно змінювалися й ціннісні орієнтації. Сім’я мала стати мобільною, готовою до трудової міграції або банального переїзду. Перевантажена старими родичами, хворими і каліками, а також великою кількістю дітей, велика родина була чим завгодно, але тільки не мобільним осередком.

Поступово стався розпад великої родини, вона розбилася, стала нуклеарною, тобто малою, що складається з батька, матері і декількох дітей. Саме така сім’я відповідала викликам часу, вбудовувалася в виробничу систему і охоче переймалася масовим споживанням, яке стимулювалося урядами на чолі з індустріалізаторами.

Ринок мистецтва

З приходом індустріальної хвилі принципи фабричного виробництва вплинули і на сферу мистецтва. Раніше музиканти, художники, письменники шукали собі покровителів і прагнули до них прикріпитися. Вони працювали на знать, церкву або королівську сім’ю. У нових умовах благополуччя творчих людей багато в чому залежало від умов ринку і прийняття широкою публікою. Працівники сфери мистецтва почали орієнтуватися на анонімного покупця, з яким навіть не були знайомі, а їх творіння стали виставлятися в салонах, як і будь-які інші товари на зразок одягу або техніки. Це змінило саму структуру артистичної діяльності.

Один з яскравих прикладів – реформація оркестру. З приходом другої хвилі по всій Європі почали відкриватися концертні зали. З’явилися імпресаріо – професіонали, які влаштовували концерти, фінансували створення музики і через театральні каси продавали квитки зацікавленим споживачам. Успіх оркестру почав вимірюватися за допомогою кількісних характеристик – підрахунком зайнятих місць і зароблених грошей. Відповідно, кількість місць в залі почала збільшуватися. Щоб охопити весь концертний зал, була потрібна велика сила звуку – в оркестр стали додавати все нові й нові інструменти. Стався зсув від камерних до симфонічних форм.

У внутрішній структурі оркестру також вкоренилися деякі принципи фабричного виробництва. Раніше трупою керував один з музикантів, тепер же для цього знадобився спеціальний менеджер – диригент, який не грав, а займався виключно керівництвом музикантів. Оркестр був розділений на інструментальні групи, кожна з яких, на зразок різних цехів одного підприємства, вносила свій внесок у кінцевий продукт – музичний твір. Виконану музику можна було розтиражувати на компакт-дисках і охопити ще більшу частину музичного ринку. Таким чином виникла музична фабрика.

Епідемія кризи особистості

Перед сучасною людиною тягнеться лінія часу, яка безповоротно веде до її фізичної смерті. З самого початку свого життя людина потрапляє в систему негнучких соціальних інститутів, які часто пригнічують її природні таланти і здібності, щоб обтесати і привчити до праці й послуху. Індивідуум закінчує один етап і підступає до наступного, вже передбачаючи, що чекає його в найближчому майбутньому. Часто крок в сторону від цього ланцюжка подій здається неможливим. Життя більшості людей виявляється визначеним наперед, і далеко не у всіх виходить спрямовувати його в бажане русло.

Відчуваючи ходу смерті, живучи в епоху, коли релігійні догмати піддаються небаченому раніше скепсису, люди спрямовуються в групову психотерапію, містицизм або сексуальні ігри, записуються на прийом до психологів, намагаються трохи послабити тиск невідворотності їх долі за допомогою наркотиків і алкоголю. Вони шукають комфортну рольову модель, стаючи прихильниками субкультур, ковтаючи кінофільми, п’єси, романи і книги з психології, які виходять на ринок мільйонами копій, наче фабричні вироби. При цьому, не зважаючи на логіку попиту і пропозиції, мільйони вимагають не просто роботи, а роботи творчої, психологічно наповненої або соціально відповідальної. Жителі великих міст, вбудовані в глобальну систему індустріального виробництва, не тільки користуються її благами, а й відчувають найпотужніші кризи, які є похідними від цієї системи.

У той же час сама індустріальна цивілізація починає давати збої і перебудовуватися під тиском перемагаючої третьої хвилі – постіндустріальної цивілізації, яка вже зараз еволюційним шляхом поступово перетворює світ навколо нас.