2017 року держава виділить близько 20 млн. доларів на українське кіно

Про це у своєму виступі сказав голова Держкіно України Пилип Іллєнко під під час дискусії «Україна-2017: Культура vs пропаганда», повідомляють Тексти.

Кінематограф задіяний у інформаційній війні, бо має фантастичний вплив на масову свідомість. Якщо швидких реакцій можна досягти за рахунок ЗМІ, то кінематограф здатен формувати міфологеми, створювати архетипи та уявлення про базові цінності.

Слід відрізняти українське кіно від кіно, зробленого в Україні. Те, що у нас може вироблятися зарубіжне кіно, – це добре з точки зору розвитку індустрії та фінансових вливань. Адже це надходження в економіку грошей та поява ноу-хау, нових технологій, позитивних інновативних практик. Але це не дає жодного культурологічного ефекту.

Національне ж кіно насамперед характеризується мовним маркером.

Другий важливий маркер – культурний контекст, в якому вирішено твір мистецтва. 

За бажання можна створити той чи інший україномовний продукт, який абсолютно нічого спільного не матиме з українською культурою. А враховуючи те, скільки громадян України працюють в Москві в галузі кіно, – це можна зробити навіть винятково силами наших співвітчизників.

Зараз точиться чимало розмов навколо необхідності створення патріотичного кіно. При чому, в цей термін кожен вкладає своє персональне розуміння. Хтось вважає, що це кіно про історичних персонажів (при чому, в кожного свій рейтинг, про кого має йтися насамперед), чи обов’язково про якусь певну історичну проблематику.

Я не претендую на правильну відповідь, але запропоную своє визначення. Для мене патріотичним буде той фільм, який сприятиме формуванню національної ідентичності та самоідентифікації глядача. Враховуючи сукупність таких факторів, як кількість глядачів; зрозумілість кіномови для масового глядача; створення культурних символів та міфів, що будуть притаманні для української спільноти і формуватимуть національну ідентичність. 

Як на мене, це має бути комедія.

Якщо проаналізуємо сьогоденне українське суспільство, то ми не можемо не помітити того, що більшість у побутових жартах використовує цитати з радянських комедій. Це означає, що ми досі перебуваємо у радянському культурному дискурсі. Ми досі не відірвалися від Шуріка та «Іронії долі». 

Власне кажучи, реального протиставлення українського світу "русскаму міру" не буде доти, доки не буде створено системи жартів, певної кількості смішних цитат, якими ми почнемо оперувати між собою. Ці речі не будуть доступні для розуміння умовному жителю Ростова. 

Україна має величезний потенціал виробництва аудіовізуального продукту завдяки тому, що саме у Києві, Одесі, в Криму знімали більшість російських серіалів та фільмів. Їх виробляли українські знімальні групи, тут було сконцентроване обладнання, павільйони, люди вчилися опановувати технології.

Як наслідок, в Україні є весь технологічний цикл створення сучасного фільму. Але на практиці є одна проблема – центр постановки завдань був за межами України. Креативна ідея надходила як замовлення зовні.

Внутрішні соцдослідження телеканалів 2015 року показують, що значна кількість людей обурена тим, що заборонили левову частку російських серіалів, які вони любили. Усі ці люди називали себе патріотами, значна їх кількість була україномовною, вони всі були проти агресії РФ, підтримували українське військо.

У 2017 році в Україні за європейськими мірками буде доволі багатий бюджет підтримки національного кіно. Він становитиме приблизно 20 мільйонів доларів (трохи менше завдяки інфляційним процесам). У Росії цей показник значно більший. Бюджет Держкіно цього року становив 250 мільйонів гривень, а наступного складатиме 500 мільйонів. За ці гроші ми знімаємо 43 повнометражних картини та весь інший продукт. Для України це безпрецедентна кількість.

Наша протидія пропаганді – це створення масового продукту, який був би створений зрозумілою кіно мовою для широкого глядача, який був би в українському культурному контексті та мав маркери українського національного кіно.