«Війна четвертого покоління – це війна культур»

А тому, як зазначають дослідники, традиційне поняття «війна» стає не лише військовим явищем, а й комунікативним. І у сучасному світі все частіше воюють не за територію, а за людську свідомість.

«Війна забирає не тільки ресурси, а й інтелект. Всі нові методи та інструментарій, який можна використовувати для бойових дій, відразу ж потрапляють в руки військових зі сфери бізнесу, політики або медіа. А тому Мюнхенська конференція з безпеки 2017 року заговорила про «феномен постправди». Безперечно, постправда вже стала сьогодні інструментарієм війни. Нова парадигма четвертого покоління війни активно на неї спирається», - вважає професор Георгій Почепцов.

Про війну четвертого покоління, як складову українсько-російської війни, про перспективу України перемогти у цій новітній війні кореспондент «Вголосу» поспілкувався з доктором філологічних наук, професором, автором численних праць із питань комунікаційних технологій Георгієм Почепцовим.

Ви стверджуєте, що, відповідно до періодизації  поколінь війни Уільяма Лінда, зараз актуальне четверте покоління війни. Російсько-українську війну можна охарактеризувати, як нове покоління війни?

Покоління війни відображають той новий інструментарій, який з’являється на даний час. Третє покоління - це був німецький бліцкриг, що базувався на маневрі, але для цього потрібен був радіозв’язок.

Про четверте покоління війни Лінд говорить, що її характеризує децентралізація і зникнення державної монополії на війну. Саме це дозволяє повернутися до війни культур, а імміграція та мультикультуралізм створюють передумови для війни ідентичностей.

Це помітно, якщо ми подивимося на ІДІЛ, на тероризм у Європі. Лінд також бачить можливий варіант власної громадянської війни між американськими штатами з консервативною і ліберальною культурою.

Тобто війна Росії з Україною – це радше війна культур?

Загалом, маємо війну за ідентичність: Росія не хоче дати Україні можливість мати власну ідентичність, Україна ж намагається відірватися від Росії у бік власної ідентичності. Саме цим можна пояснити боротьбу в сфері телебачення, кіно, книжок аж до заборон на той чи інший контент. Саме цей інструментарій працює на створення ідентичності, на створення власної моделі світу.

Є декілька завдань, на яких сконцентрована російська пропаганда. Один з меседжів - це невдача проекту Україна. Другий - Росія як вдалий проект. Третій - США і Захід, як ворог. Четвертий - всі українці хочуть в Росію. П’ятий - у світі все погано.

Саме завдяки цим повідомлення, Росія намагається роз’єднати Європейський Союз, а в подальшому і співпрацю США та Європи.

Теперішнє ж завдання Кремля, щоб в сусідніх до Росії країнах та в найбільш впливових європейських країнах - Франції і Німеччині, посприяти приходу більш лояльних до Росії політиків.

Інформаційні війни, пропаганда продукують недовіру до будь-якої інформації. Як відрізнити правду від брехні?

У наш час виникло ще й поняття постправди, коли завдяки Інтернету в нашу голову потрапляє безліч того, що раніше не можна було б собі уявити. Працюють тисячі джерел, відсутня цензура, - все це робить інформаційний потік набагато сильнішим, ніж раніше. Конкретна людина не може його опанувати, бо в ньому весь час виникають «несподіванки». Я б назвав Інтернет інформаційною «вулицею», тут нас весь час очікують несподіванки. Це не бібліотека, де все розкладено за порядком.

Тому виникає таке поняття, як фейк, що є спотворенням правди. Він відрізняється від піару чи пропаганди, які все ж зобов’язані базуватися на правді, можливо, її гіперболізуючи. Фейк не хоче бути правдою, для нього важливіше досягнення власних цілей, а не інформування людини.

Й справді, в умовах інформаційної війни з Росією, в українських ЗМІ дуже часто з’являються запущені росіянами «фейки». Яка їх роль у війні четвертого покоління?

Фейки є навмисним спотворенням інформації, але це робиться так, щоб споживач інформації цього не помітив. Теоретично подія, про яку розповідає фейк, могла бути, але насправді її не було. Після появи фейку пропаганда може тиражувати його, адже її інструментарієм є якраз фальшиве узагальнення, коли окремий факт подається як закономірність. Тобто пропаганда двічі порушує правила, коли на базі фейку малює штучний світ. Спочатку з’являється «розп’ятий хлопчик», якого не було, а потім на базі нього роблять з українського солдата ката.  

Разом з тим, зараз у соціальних мережах, інформаційних виданнях все частіше активізовуються так звані «тролі», які за певну плату виконують те чи інше завдання. Наскільки «тролі» є ефективними під час інформаційної війни?

Тролі виконують багато функцій. Одна з них - це створення уявлення, що потрібні меседжі підтримує велика кількість людей. Ще тролі своїми коментами можуть виводити з себе тих, кого їм задають як супротивника.

Реально тролі –  це намагання держав повернути собі контроль за соціальними медіа.

Наприклад, Фейсбук, що за визначенням є інструментом з індивідуального породження інформації, завдяки тролям отримує «індустріальний» потік інформації, який завжди буде набагато сильнішим, оскільки він несе єдиний меседж.

До речі, сьогодні країни, зокрема такі як Китай, Ізраїль, Росія, мають свої команди тролів, які повинні допомогти їм опанувати вільний чи квазі-вільний Інтернет.

Як ви оцінюєте діяльність України в інформаційному протистоянні з Росією?

Україна знаходиться поза зоною дії російських телеканалів - головного інструментарію пропаганди.  А тому, на першому місці по достовірності для української аудиторії стоять українські телеканали, але досить велика увага і до усної комунікації - друзі, родичі та знайомі. І це говорить про нестачу правдивої інформації.

Окрім своїх громадян, для Росії досить важлива західна аудиторія. Тут повторюється модель холодної війни. Але населення Західного світу не так масово піддається на чужу пропаганду. В цьому плані Україна програє. Адже вона не має ані цікавих сайтів іноземними мовами, ані власних телеканалів, які ведуть мовлення у Європі чи США. На Захід наша точка зору потрапляє досить опосередковано.

Разом з тим, інформаційна політика є тоді, коли є важелі впливу. На сьогодні держава  не має таких важелів по відношенню до головних телеканалів, оскільки вони належать різним олігархам. При цьому ми не можемо казати, що основні канали мають якусь ворожу позицію. Тут потрібен вихід на якісно вищій рівень у створенні нового типу інформаційного мовлення. Треба відправляти вчитися за кордон журналістські групи, треба створювати інформаційний продукт для інших, включаючи закордонні видання.

Якою мала б бути дієва інформаційна політика України, щоб перемогти у інформаційній війні з Росією?

Наша головна аудиторія всередині країни. І тут відповідь одна - треба почати говорити правду людям. Починаючи з того, що у нас - війна чи АТО? Якщо це АТО, то доведіть. Якщо люди почнуть вірити владі, ніякі чужі меседжі на них вже не будуть впливати.

Наші люди мають право на правду, яку від них старанно приховують. Через це, як ми бачимо, довіра до влади безупинно знижується. А як можна адекватно керувати людьми, які в тебе не вірять?

І Росія, до речі, теж готова почути правду. Наприклад, тижневик «Собеседник» виходить з опитуванням експертів «Суд над ТВ-пропагандою в Росії: за чи проти».

Але російські «меседжі» все одно доносяться до українців?

Я б не сказав, що вони так масово доносяться. Вони циркулюють, але не з тою регулярністю, як їм би хотілося. Але це проблема для всіх - в епоху Інтернету досить важко закритися від інформації. Той, хто хоче, завжди її знайде.

Після Революції гідності держава пішла в один бік, а люди – в інший 
 
Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор

Ми програємо, коли з запізненням даємо якісь факти, бо факти завжди входять в масову свідомість разом з інтерпретацією. А вже позбавитися цієї, навіть ворожої для нас інформації, важко, бо вона увійшла в нашу свідомість першою. Щоб «перемогти» цю першою введену інформацію, треба докласти набагато більше зусиль.

З якими країнами, окрім Росії, Україна зараз змушена вести інформаційні війни?

У випадку з Росією – це агресивний конфлікт, тому тут є специфічні завдання, а так просувати країну, її власну позицію треба в усьому світі. Одні завдання маємо в Європі, інші - в США. Та і в Європі розмова з країнами Балтії і Польщею буде різною. Це все принципово різні аудиторії. А ще в кожній країні є експертна спільнота, яка впливає на владу, та журналістська спільнота, що впливає на населення. І вони теж повинні отримувати налаштовані саме на них повідомлення.

Я б не сказав, що ми маємо інформаційні війни з іншими країнами, наприклад, з Польщею - це скоріш різна інтерпретація історії, де можна знайти порозуміння, і його рано чи пізно знайдуть.

Як Україні убезпечити свій інформаційний простір від посягань інших держав?

Це проблема для будь-якої країни, бо інформаційний простір, на відміну від фізичного, багато в чому спільний, тут важко віднайти кордони. Але є велика асиметрія: ми дивимося американські серіали чи читаємо американські книжки, а вони не дивляться наші фільми і не читають наших книжок.

Свій власний продукт повинен стати найціннішим і найцікавішим для аудиторії. І це зрозуміло - він відображає власну картину світу. Тому державі треба вкладати кошти у створення власних бестселерів і блокбастерів, бо зараз ми практично живемо чужим. Ми дивимося чужі серіали, наші діти читають перекладні книжки, бо не створюємо власного якісного продукту.

Як у світі виграють інформаційні війни?

Можна згадати приклад часів холодної війни. США вважали своїм найсильнішим ударом кампанію по звинуваченню СССР у зв’язку зі збиттям південнокорейського лайнера, тоді вони навмисне стерли з переговорів радянського пілота інформацію про те, що він не розумів, який це літак - цивільний чи військовій.  І США винесли це на засідання ООН. А СРСР, як вони вважали, найбільше нашкодив їм, прив’язавши СНІД до експериментів американських військових, щоб зменшити через хворобу населення Африки. Як бачите, і те, і інше було неправдою, але набуло досить широкого поширення.

Як розвиватимуться інформаційні війни у світі в подальшому?

Основне - це довіра до інформації. Тому всі нові методи йдуть у пошуку того, яким чином викликати довіру до власного повідомлення. І сьогодні для цього виникла допомога військовим з боку нейропсихології. Майбутня пропаганда буде набагато ефективнішою, бо вона буде базуватися на об’єктивному типі інструментарію. Тобто пропаганда ускладниться у своїй підготовці, а людина залишиться тою самою (фізіологічно, психологічно), якою була дві тисячі і більше років тому. Модерний інструментарій буде працювати проти незмінного мозку.

Марія Бойко, «Вголос»

9 03 2017