Інформаційна війна фарисейства проти Івана Хрестителя: інтелектуальне розслідування (+ аудіо)

Аудіоверсія статті: Інформаційна війна фарисейства проти Івана Хрестителя

Дослідницька праця «Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» (2006) та її продовження у книзі «Арійський стандарт. Технологія переходу у Простір волі» (2014) дозволили накопичити цінний досвід роботи зі фальсифікованими текстами. Розуміння ворожої «методи», включаючи завдання і технологію фальсифікації, дозволяє відтворити первинний текст і навіть отримати додаткові відомості, відсутні в оригіналі.

Іван Омиван

У цій статті досліджується фальсифікація подій, пов’язаних з Іваном Хрестителем. Так його називають за те, що він здійснював ритуальне омивання людей у водах Йордану, тобто освячував їх водою. В Євангелії він називається гелленським словом βαπτιστὴς (баптістес), тобто Омиватель. Воно походить від слова βαπτισω – омивати через поливання водою або занурення у неї. Відповідно βαπτιστὴς – це той, хто омиває, очищає, освячує водою.

Три завдання фальсифікаторів

Загальну концепцію фальсифікації, застосовану щодо Євангелія і аріохрестиянства (аріянства) в цілому, можна звести до трьох пунктів:

1. Всі лідери аріянства мають бути ліквідовані. Оскільки вони були святими і, відповідно, перебували у Просторі волі (Царстві божому), недосяжному для дітей диявола, то ліквідація мала бути інформаційною (символічною). В результаті масова свідомість мала би їх сприймати або вбитими (бажано – жорстоко, з натуралістичними деталями типу відрізання голови), а якщо це неможливо, то зниклими безвісті. Також, при нагоді, їх треба принизити, дискредитувати, показати незначними, неотесаними, неохайними, боязкими тощо.     

2. Провина за «ліквідацію» лідерів аріянства має бути перекладена на інших лідерів аріянства. У такий спосіб діти диявола убивали двох зайців: по-перше, відводили від себе підозри щодо фальсифікації подій, а, по-друге, звинувачували і дискредитували своїх ворогів.

3. Фальсифікація здійснюється шляхом додавання фальшивих вставок до оригінального тексту. Відверта підміна первинного тексту допускалася лише в крайніх ситуаціях і виконувалася надзвичайно обережно. Так робилося тому, що при можливому порівнянні фальсифікату з оригіналом одразу будуть видними перекручення. Якщо ж фальсифікат просто доповнений вставками, то завжди можна сказати, що це оригінальний примірник є неповним, тобто має втрачені фрагменти, натомість фальсифікат – це повноцінний варіант. Вставки можуть бути як суттєвими – для перевертання змісту, так і несуттєвими – просто для створення інформаційного шуму і відволікання уваги.

Перший шар фальсифікату розчищено

Перший шар фальсифікату щодо Івана Хрестителя описаний у книзі «Пшениця без куколю» – йдеться про вигадане народження Івана в сім’ї правовірних іудеїв і відверту брехню про те, що Герод Антипа начебто убив Івана Хрестителя. Нагадаємо, що Євангеліє починається словами «Початок Доброї Новини Ісуса Хреста, Сина Божого», відтак у ньому нема оповідань про дитинство Ісуса чи Івана. Щодо вставок про убивство Івана Геродом Антипою (Мт 14. 1–12, Лк 9.7–9, Мк 6.14–29), то вони переривають логіку Євангелія, містять фактичні помилки (зокрема, Герод називається не тетрархом, а царем) і суперечать історичним реаліям.

Згадані вставки мають чітку мету:

1. Соратник Ісуса Хреста, святий Іван Хреститель представляється як правовірний іудей. Враховуючи, що арійство та іудаїзм є протилежними світоглядами, то в такий спосіб Іван «ліквідовується» як арійський духовний провідник.

2. Іван «ув’язнюється» і «ліквідується» фізично, що, на думку фальсифікатора, мало би свідчити про його слабкість і духовну поразку.  

3. Вина за вбивство Івана покладається на іншого впливового прихильника Ісуса Хреста – на галілейського тетрарха Герода Антипу.   

Івана Хрестителя не вбивали

Кожна фальсифікація прагне перевернути уявлення про реальність: сильне представити слабким, далеке – близьким, друзів – ворогами тощо. Вперті спроби фальсифікатора применшити велич Івана Хрестителя і вбити його приводить до таких висновків:

1. Іван був арійським духовним лідером величезного масштабу, тому Євангеліє починається з оповідання про те, що до Івана приходили учні та прочани не лише з Галілеї, а й навколишніх країн. Його авторитет був настільки великим, що навіть фарисеї в Єрусалимі боялися сказати проти нього криве слово:

«І підійшли до Ісуса первосвященики, вчені та старші й кажуть до Нього: Якою владою чиниш це? Хто дав тобі владу це робити? Ісус відповів їм: Я теж спитаю вас одну річ; дайте Мені відповідь, і Я скажу вам, якою владою Я чиню. Іванове омивання було з неба чи від людей? Дайте Мені відповідь. Вони почали міркувати між собою й говорити: Як відповімо: з неба, – скаже: чому ж ви не повірили йому? А скажемо: від людей, – боїмося народу, який поб’є нас камінням, бо всі вважають Івана за пророка. І відповіли Ісусові: Не знаємо».

2. Убивство Івана Хрестителя – вигадка. Іван перебував у стані святості і володів екстрасенсорними здібностями, зокрема, бачив не лише людські аури, а й вертикальні потоки ефіру: «І тоді, коли й весь народ омивався і Ісус, омившись, молився, відкрилось небо, і Іван побачив Духа Божого, який спустився, мов сокіл, і зійшов на Ісуса». Відповідно, Іван перебував у просторі позитивних подій, а тому був невразливим. Тобто Івана не могли вбити. Святість і насильницька смерть – речі несумісні. Святим у всьому щастить, їх навіть дикі звірі не чіпають.    

3. Герод Антипа був впливовим прихильником аріянського руху, заснованого Ісусом Хрестом. Герод цікавився вченням Ісуса і багато знав про нього, адже серед найближчих послідовників Ісуса була Іванна – дружина Геродового управителя (по-сучасному – прем’єр-міністра): «З ним були дванадцять і деякі жінки: Марія, звана Магдалина, Іванна, жінка Хузи, Геродового управителя, Сусанна та багато інших, що їм помагали зо своїх маєтків». Тож коли іудеї привели Ісуса від Понтія Пилата до Герода Антипи, то Герод без вагань визнав Ісуса невинним, попри те, що Ісус взагалі не відповідав на запитання: «Первосвященики ж та старші стояли там і сильно Його обвинувачували. Тоді Герод надів на Нього ясно-світлу одіж і відіслав Його назад до Пилата. І того ж самого дня Герод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували». Доречно нагадати, що Понтія Пилата згодом було визнано святим.

Знаючи все це, можемо перейти до очищення євангельської оповіді про Івана Хрестителя від другого шару фарисейського фальсифікату. Тепер це зробити значно легше, адже якщо конкретно знаєш, де брехня, то одразу ж бачиш її брудні сліди. Тому сила брехні – це ілюзія, яка лускає як мильна бульбашка при першій же перевірці.

Другий шар фальсифікацій

Почнемо з того, що «Іван був одягнений в одежу з верблюжої шерсті, був підперезаний шкіряним поясом, їв боби й дикий мед» (Мт 3.4, Мк 1.6).  КОМЕНТАР:

Про верблюжу шерсть. В іудохристиянстві Івана зазвичай зображують у вигляді дикуна, одягнутого у волохату шкуру. Насправді тканина з верблюжої шерсті («верблюжого пуху») є дуже цінною і вишуканою: вона легка і м’яка, тепла і гладка, довговічна і гігроскопічна, дуже еластична і навіть цілюща. Шерсть добре пропускає повітря – вироби ніби «дихають», в ній людина не пітніє. Вона є прекрасним терморегулятором: взимку зігріває, а влітку – охолоджує. Тому тканини з елітної верблюжої вовни коштують у 5–20 разів дорожче, ніж з овечої. Відтак фраза «Іван був одягнений в одежу з верблюжої шерсті» може означати, що одяг Івана був якісний, практичний і дорогий. 

Про харчування Івана Хрестителя. Боби – це плоди ріжкового дерева (Ceratonia siliqua L., «цареградський стручок», «солодкий ріжок», «солодкий стручок», «Іванів хліб»). Здавна росте в Середземномор’ї і є вічнозеленою рослиною з бобами, що мають солодкий фруктовий смак. Плоди, схожі на квасолю, нині вживаються в основному сушені або смажені. Ріжкове дерево відрізняється чистотою: ні на стовбурі його, ні на гілках, ні на листках нема ніяких паразитів. Через це ріжкове дерево у багатьох народів вважалося священним.

У сучасних перекладах помилково пишуть, що Іван харчувався саранчею. Насправді ж цей святий харчувався найбільш легкою, чистою, здоровою їжею. Понад те, сам характер їжі вказує на те, що більшу частину енергії Іван брав з повітря, тобто переважно був праноїдом – подібно до Ісуса Хреста. Такого роду харчування цілком відповідає стану святості.

Саранчею та іншими комахами харчуються тільки примітивні племена і соціальні низи. Представлення Івана неохайним дикуном, що їсть саранчу, має на меті перевернути уявлення про соціальний статус Івана.   

11. Я вас омиваю водою на оновлення, а той, хто йде за мною, від мене потужніший. я негідний носити Йому взуття (Мт 3.11).

КОМЕНТАР: Для арійської традиції неприйнятне самоприниження, адже арійська людина відчуває себе втіленою духовно-божественною сутністю. Звеличуючи себе, вона звеличує Творця.

Водночас самоприниження характерне для іудейської традиції, адже їхній бог-егрегор виступає в ролі рабовласника, а вони – його раби. Відтак речення «Я негідний носити Йому взуття» є вставкою.

12. Почувши, що Івана ув’язнено, Ісус вернувся в Галілею. 13. І, покинувши Назарет, пішов і оселивсь у Капернаумі, що при морі (Мт 4.12–13).

КОМЕНТАР: Насправді Іван вільно продовжував масове навчання і розширення своєї школи: «22. Після того вирушив Ісус зі своїми учнями у Юдейський край і пробував там із ними, і здійснював обряд омивання. 23. Іван теж омивав, в Еноні біля Салима. І приходили туди і омивалися. 24. Ще бо не вкинули були Івана у темницю» (Ів 3.22–29). Фальсифікатор суперечить сам собі. Видно, як йому не терпиться знищити цього арійського святого.  

Іудеї прагнули посварити Івана з Ісусом, але в них нічого не вийшло: «Потім прийшли іудеї до Івана й кажуть йому: Учителю, той, що був із тобою по той бік Йордану  і про якого ти свідчив – он він омиває, і всі йдуть до нього. Іван у відповідь промовив: Не може чоловік нічого взяти, коли йому не дано з небес. Ви ж пам’ятаєте, що я сказав: мене послано поперед Нього. У кого молода, той молодий. Дружба молодого, що стоїть і слухає, радіє вельми голосом молодого. Така й моя радість, яка тепер сповнилася. Йому треба рости, мені ж – маліти».

КОМЕНТАР: Згідно з арійським світоглядом, для розвитку потрібна правильна змагальність – це коли перевага досягається посиленням себе, а не ослабленням іншого. Тому фраза «Йому треба рости, мені ж – маліти» є фарисейською вставкою. Посилюючи себе, Іван посилював би Ісуса і всю арійську справу.

Тим більше, що вони працювали в різних «екологічних нішах»: Іван – з простонароддям, Ісус – з духовно «просунутими». В цьому сенсі Іван був предтечею – він готував середовище, з якого Ісус відбирав кращих. Врешті-решт, першими учнями Ісуса стали Іван Заведеїв і Андрій – учні Івана Хрестителя. Відтак розгортання Іванової школи тільки сприяло розгортанню Ісусової громади.     

Природно, що, працюючи з масами, Іван дотримувався консервативного підходу, зокрема, навчав учнів періодично постити і молитися за допомогою стандартних молитов. Та й сам обряд омивання свідчить про те, що Іван робив наголос на ритуали, звичаї, традиції – головний інструмент виховання народу. При цьому Іван не був чудотворцем: «І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Іван раніш омивав, і перебував там. Багато людей зійшлося до Нього й казали: Іван не зробив жодного чуда, але все, що Іван казав про Нього, була правда. І численні увірували в Нього» (Іван 10.40-42).  

Натомість Ісус, працюючи з духовною елітою, не дотримувався постів (адже вони й так весь час перебували у стані посту, тобто чистоти), а замість унормованих (канонічних) молитов навчав учнів спілкуватися з власним внутрішнім богом – частинкою Творця Всесвіту. Єдина залишена Ісусом молитва «Отче наш» є максимально лаконічною і простою. Зате Ісус робив чудеса і навчав чудотворенню своїх учнів.   

А ось ще одна вставка про в’язницю. «Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах. Учні Івана сповістили його про все те. Почувши у в’язниці про діла боголюдські, Іван покликав двох із своїх учнів і послав їх до Господа сказати: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам чекати?» Прийшовши до Нього, ті мужі кажуть: Іван Омиватель послав нас до Тебе спитати: Ти той, що має прийти, чи іншого нам чекати? Саме того часу Ісус оздоровив багатьох від недуг, слабостей та від злих духів і багатьом сліпим дав зір. У відповідь Ісус сказав їм: Ідіть сповістіть Івана, що ви бачили й чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина. Царство Боже здобувається силою; і ті, що застосовують силу, схоплюють його». 

КОМЕНТАР: Якщо Іван справді був у в’язниці, то треба визнати, що вона більше нагадувала офіс. Так, Іван оперативно отримував інформацію із-зовні, наприклад, про діяння Ісуса він дізнався навіть раніше за Герода Антипу. До того ж Іван вільно приймав учнів і відсилав їх з дорученнями. Чому він сам не пішов до Ісуса? Тому що мав багато власних справ, відтак до Ісуса спочатку надіслав своїх посланців – і це нормальний діловий підхід, адже сам «до всіх не находишся». І це ще раз говорить про високий статус Івана, співмірний на той час зі статусом Ісуса.

А ось суцільна вставка: «Тоді учні його спитали Його: Чому вчені кажуть, що спершу має прийти Ілля? Він відповів їм: Ілля справді приходить раніше й підготовлює все. Але Я вам кажу, що Ілля вже прийшов був, та вони його не впізнали і вчинили над ним сваволю. Так і Син людський має від них постраждати. І зрозуміли тоді учні, що Він їм казав про Івана Омивателя».

КОМЕНТАР: Пророка Іліяху очікували правовірні іудеї, оскільки, за їхніми уявленнями, він був живим взятий на небо, відтак мав звідти повернутися. Це суперечить іншій вставці, згідно з якою Іван не прийшов з неба, а народився у сім’ї іудеїв.

Чим займалися Іван Хреститель та Ісус Хрестос

Як ми вже знаємо, існує чотири рівні розвитку Гомо сапієнсів:

1) гобіт (гомо сімплекс),

2) людина (гравець, гомо дуплекс),

3) надлюдина (арій, тобто шляхетний),

4) боголюдина (хрестос, спас, ельф).  

Іван Хреститель збирав людей, тобто розумних істот, зацікавлених ідеєю духовного розвитку, і навчав їх ставати реалізованими людьми. Тобто допомагав їм робити перехід з другого на третій рівень – від людини до надлюдини. Сам Іван уже був реалізованою людиною (надлюдиною): він володів величезним духовним авторитетом, мав багаточисленну школу, перебував у стані святості, гарно одягався і живився переважно праною. Усе це ознаки успішного життя. Для того, щоб допомогти людині в її самореалізації, Іван використовував перевірені часом засоби – ритуали, молитви, правильне харчування, періодичні пости, етичні та інші норми.  При цьому Іван не був боголюдиною, адже не вмів робити чудеса, не володів магічними здібностями. Проте він готував середовище шляхетних людей – аріїв, потенційно спроможних до боголюдської реалізації.

Ісус Хрестос працював на вищому рівні – він навчав переходу від надлюдини до боголюдини, від смертності до фізичного безсмертя, з третього на четвертий рівень розвитку. Це означало, що його учні вже засвоїли нормативну частину вчення, яку давав Іван, і, маючи надійний фундамент знань, сміливо виходили у чудесний простір магічної творчості. Ісус їх навчав зцілювати словом, керувати стихіями, ходити по воді, телепортуватися, ставати невидимими, спілкуватися зі своїм божественним Я, воскресати, досягати фізичного безсмертя. Він не зосереджувався на молитвах, ритуалах і постах не тому, що нехтував ними, а тому, що ці речі вже були доведені до автоматизму, стали способом життя. Наприклад, тривала щоденна молитва була для Ісуса буденною нормою – такою ж природною, як дихання.  

Відтак Іван та Ісус робили спільну справу, були ланками єдиного еволюційного руху від людини до надлюдини і – далі – до боголюдини. Тому між ними не було і не могло бути конкуренції. Своє уявлення про два згадані рівні діяльності Іван висловив фразою: «Я вас омиваю водою, але йде сильніший від мене, – він вас омиватиме Духом Святим». Вода – це нормативний рівень, збереження і поширення культури правильного людського життя. Святий Дух – це піднесення над рівнем прийнятних норм і сміливе творення нового, сонячного, боголюдського.

Вчення Івана було орієнтоване на 95% населення, схильного до нормативного мислення. Натомість вчення Ісуса Хреста було де-факто орієнтоване на 5% населення, спроможного до самостійного, творчого мислення. При цьому обидва духовні вчителі діяли в річищі єдиної арійської традиції, започаткованої Трипільською цивілізацією в середині 6 тис. до н.е. (офіційним стартом вважається 5508 рік до н.е.).           

Чому Іванові віртуально «відсікли голову»

Як ми вже говорили, фарисеї не могли дістати Івана в реальному світі, тому вирішили вбити його віртуально. Ви запитаєте, навіщо було вигадувати ці натуралістичні подробиці: клятва «півцарства за танок», відрізання голови, принесення її на тарілці для загального огляду? Саме для того, щоб надати брехні більшої правдоподібності, а також вразити уяву слухачів. Погодьтеся, що людська голова на тарілці – це вражаючий образ. Він активно експлуатується донині, адже щороку сучасна християнська (точніше – іудохристиянська) церква святкує «Усікновення голови Івана Хрестителя»: «Одинадцятого вересня за церковним календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка. Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого. У народі кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров». На Усічення не можна їсти круглі фрукти та овочі: яблука, капусту, картоплю (їхня форма нагадує відрубану голову Предтечі), а також червоні помідори, кавуни, бо вони нагадують кров святого. Відтак не можна їсти й будь-що на блюді – на ньому лежала голова Івана Предтечі. Цього дня не варили борщу, це був єдиний день, коли гріх їсти борщ. Картоплю варили в "мундирах", гарбузи пекли, хліб відламували руками... Чоловіки не стриглися, не голилися, і навіть не бралися за голову, остерігалися дивитися в дзеркало і доторкатися до всього круглого» (джерело).

Очевидно, що завдяки такій забороні відбувається надзвичайна концентрація уваги на негативній події, якої не було і не могло бути.

Понад те: людина схильна приміряти на себе всю отриману інформацію. Тож якщо вона думає про відрізану голову, то неминуче уявляє, як їй самій відрізають голову. У такий спосіб людина не лише генерує негативну емоцію, а й прирягує до себе негативну подію, матеріалізує вбивство.

Тому "усікновення" - це деструктивна паразитична програма, створена для живлення негативною енергією диявольського егрегора і опускання людей у простір страждань. Ця паразитична програма особливо небезпечна для дитячої психіки, адже засвоєний у дитинстві інформаційний бруд залишається на все життя, видалити його надзвичайно важко.   

Висновки

1. Іван Хреститель був духовним вчителем величезного масштабу і авторитету.

2. Він готував середовище для розгортання аріохрестиянського (аріянського) руху, відтак працював у парі з Ісусом Хрестом.

3. Реально Івана ніхто не вбивав, тому фарисеї вигадали його віртуальне вбивство.

4. Інформаційна війна проти Івана Хрестителя триває донині у вигляді щорічного святкування його вигаданого вбивства.

5. Так само триває інформаційна війна проти Ісуса Хреста у вигляді літургії, під час якої Ісуса віртуально вбивають і з’їдають, запиваючи алкоголем – див.: Остання хуцпа голого короля.     

* Явленними піч топити... — Ідеться про ікони, які церква оголошувала чудодійними, оскільки вони з’явилися нібито з «волі Божої», без людської участі.

Продовження: Навіжені свині та легіон бісів – ще одна фарисейська вставка в Євангеліє