Північно-корейський блеф: Трамп хоче, щоб Китай посприяв

Трамп щось задумав. Якщо президент правильно розіграє свої карти, він не тільки позбудеться вельми дивної проблеми, яка за останні 30 років неодноразово вибивала з колії американську політику у Східній Азії, а й покаже, що деякі з його попередників - це просто розумово відсталі і безвольні ганчірки. Водночас він зможе осоромити своїх незліченних критиків, які бачать у Трампі неосвіченого і навіть небезпечного новачка в сфері зовнішньої політики, пише The American Conservative.

У центрі Північно-корейської проблеми знаходиться дворушництво Китаю. З одного боку, китайські керівники роблять вигляд, що не менше за своїх американських колег хочуть закрити ядерну програму КНДР. З іншого боку, вони не хочуть використовувати свій вплив на Пхеньян з метою досягнення домовленості.

Ступінь китайського впливу важко переоцінити. На сьогодні китайці забезпечують 76% усього Північно-корейського імпорту і купують більше 75% експорту з цієї країни. Серед усього іншого, північні корейці дуже сильно залежать від поставок нафти з Китаю. Їх вмираюча промисловість просто зупиниться без поставок запчастин і верстатів, що поставляються через КНР. Також можна забути про повітряне сполучення Північної Кореї. Переважна більшість іноземних гостей прилітають у Пхеньян через чотири китайські аеропорти: Пекінський, Шанхайський, Шеньянський і Даньдунський.

Схоже, що Трамп пропонує Пекіну вибір: або той вплине на Пхеньян, або відійде в сторону, давши США можливість для активних дій. Схоже, що другий варіант включає загрозу застосування американської військової сили (принаймні, як стимулу для початку переговорного процесу). Але цілком можливо, що до цього справа не дійде.

Якщо Трамп буде триматися твердо, Пекін поступиться першим. Зрештою, витівки Пхеньяна - це вже давно не жарт. Якщо вірити повідомленням преси, Північна Корея останнім часом досягнула значних успіхів у реалізації своєї ракетної програми (режим Кім Чен Іна до 2020 року зможе завдати ядерного удару по континентальній частині США). Більш вдумливий аналіз дає підстави для сумнівів у цих термінах; але реальність така, що через постійні хвалькуваті заяви Пхеньяна про намір створити ракету з такими характеристиками у Пекіна практично не залишається простору для маневру.

Якщо Пекін вирішить діяти, Пхеньяну напевно доведеться йому підкоритися і не тільки відмовитися від своєї програми, але й відкрити країну для інспекцій ООН.

Вашингтону давно пора розчавити цю набридливу кровососну комаху, навіть якщо в результаті з'ясується, що Північно-корейська програма ядерної зброї знаходиться на просунутому етапі, як багато хто вважає. Проблема у тому, що КНДР дуже часто заважає Вашингтону сконцентруватися на Східно-Азійському регіоні в цілому.

Одна з труднощів полягає у тому, що найбільш кричущі витівки Північної Кореї збігаються за часом зі спробами Вашингтона проникнути на ринки східних економік. На цьому шляху США постійно стикаються з невдачами. Як тільки за справу береться Пентагон, настає розправа у сфері торгівельної політики.

Японія, Південна Корея і Тайвань - це найважливіші та необхідні союзники Америки. Однак лояльність цих союзників чомусь висить на найтоншій волосині. Будь-які спроби почати з ними ділову розмову про торгівлю чомусь ставлять під загрозу весь порядок, який існує у Східній Азії. Навіть коли справа стосується Китаю, Пентагон ходить навшпиньки, побоюючись питань торгівлі. І це, незважаючи на те, що американський імпорт з Китаю, що склав у 2016 році 474 мільярдів доларів, в три з гаком рази перевищує американський експорт в КНР. 

Насправді, негативне сальдо американського торгового балансу з Китаєм  (у 2016 році 361 мільярд доларів) -  це найпотужніша дубина Трампа на переговорах з Пекіном. Трамп неодноразово підкреслював, що Китай потребує Америки набагато більше, ніж Америка Китаю.