«Питання про те, яку роль відігравали антиєврейські погляди в житті і науковій діяльності молодого Карла Маркса, далеко не пусте, так як в зрілі роки його ідеї оволоділи свідомістю мас багатьох країн, а в подальшому справили величезний вплив на розвиток історії людства».
(Мирон Фішер, «Нотатки з єврейської історії», № 47, 27.10.2004).
Карл Гайнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір – 14 березня 1883, Лондон) – німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політичний економіст, політичний журналіст-публіцист, ідеолог комунізму.
Сама постановка цього питання може, на перший погляд, здатися досить дивною, якщо врахувати єврейське походження Маркса, а також участь багатьох видних громадських діячів євреїв в комуністичному русі, тобто в реалізації його ідей. Проте, ця проблема давно привертала увагу багатьох дослідників марксизму і біографів Маркса, за винятком, мабуть, країн і режимів, в яких марксизм став панівною ідеологією.
Звернення молодого Маркса до єврейського питання не випадкове. Воно відображає складні колізії його сім'ї на шляху громадянського становлення молодого подружжя. Батько Маркса – син рабина і процвітаючий юрист, після заборони євреям займатися адвокатською практикою в Пруссії, прийняв в 1819 році протестантство, а в 1824 році хрестив своїх вісьмох дітей. Карлу тоді було 6 років. Досягнувши громадянської і творчої зрілості, Маркс мав визначити своє ставлення до духовних цінностей предків – до їх звичаїв, традицій і релігії. Одруження з дочкою прусського поміщика із старовинного дворянського роду Женні фон Вестфален, домашнє оточення якої органічно не виносило родича з жалюгідного племені "христопродавців", вимагало від зверненого до християнства Маркса підтвердження відданості знову придбаним переконанням.
У цих умовах молодий Маркс зайняв позицію атеїста на тлі відвертої ворожості до своїх колишніх одноплемінників. До 1843 року 25-річний Маркс вже сформувався переконаним атеїстом з вираженою антиєврейською спрямованістю. Ця риса недвозначно проглядається в ряді його робіт, в тому числі у відомій статті "До єврейського питання" [1].
У ній Маркс обрав об'єктом полеміки роботу видного німецького дослідника історії раннього християнства і не менш відомого ідеолога антисемітизму Бруно Бауера. Так само, як і Бауер, Маркс проповідує соціалістичні ідеї атеїзму в справі духовного звільнення від релігійної залежності. Однак саме поняття християнства і іудаїзму для Бауера і Маркса різні.
Бауер бачить в іудаїзмі лише його релігійний сенс, тому він зводить суть особистості єврея до його релігії. При такому розумінні іудаїзму Бауер розглядає емансипацію тільки як результат прямого відходу особистості від релігії: єврея від іудаїзму, християнина від християнства. Маркс виявився в цьому питанні більш радикальний по відношенню до іудаїзму. Розглядаючи процес емансипації євреїв і їх відхід від іудаїзму, він вперше вводить поняття "соціальний елемент". Але в якому розумінні?
Ще не оприлюднений "Маніфест комуністичної партії" і не розроблена теорія класової боротьби. Ще не написана головна праця життя "Капітал" і не розкрито сутність додаткової вартості як механізму експлуатації трудящих. Але вже ясно усвідомлюється вплив капіталу на зростання багатства і бідності, його відчужена сутність по відношенню до людини. У цьому плані, на думку Маркса, слід шукати ворога бідних і знедолених, тобто той соціальний елемент, який повинен бути подоланий. Шукати, однак, довго не довелося. Ім'я ворога було підказане свідомістю християнської неповноцінності хрещеного єврея. Таким ворогом був названий іудаїзм.
У розумінні Маркса, іудаїзм – явище духовно практичного порядку. З духовно теологічної точки зору – це релігія віруючого або, так званого, суботнього єврея, а з практичного боку іудаїзм визначає світську сутність єврея як особистості. Але якої особистості? Ось тут-то і починаються дивовижні пасажі молодої людини, яка ще не прийшла до ідеї класової боротьби. "Розглянемо єврея не суботнього дня, як це робить Бауер, а світського, щоденного єврея, – міркує Маркс, – не шукатимемо таємниці єврея в його релігії, а пошукаємо таємницю релігії в реальному євреї. Яка мирська основа іудаїзму? Практична потреба, користь. Яка мирська релігія єврея? Торгашество. Який його мирський бог? Гроші ". (Тут і далі використаний переклад на російську мову статті Маркса "До єврейського питання", зроблений в Австралії Валентиною Сустер. – Прим. М. Фішера).
Все досить просто, ворог знайдений. Виявляється, в реальному євреї закладена мирська релігія, основу якої становить лише користь, торгашество і гроші. Але куди подівся майбутній критик соціальної нерівності, чиї ідеї про розшарування суспільства на заможних і незаможних, ситих і голодних оволоділи свідомістю мільйонів трудящих? Чому для Маркса поняття "єврей" стає синонімом тільки торгашества, егоїзму і жорстокості, заснованої на моралі власника грошового мішка? Чому він не бачить величезної маси бідних, знедолених і беззахисних на чужих землях людей, що населяють похмурі нетрі єврейських гетто в багатьох містах і містечках європейських держав? Людей, переслідуваних і гнаних за тяжку долю народу – ізгоя, за жорстоку пам'ять погромів і вбивств періоду хрестових походів, інквізиції і громадянських воєн?
Тому що по Марксу, євреї – це не нація, не самобутній етнос з чотирьохтисячолітньою історією, не народ, що дав людству основи духовної культури і моральності. Нарешті, не народ, національний інтелект якого, вирощений на духовних цінностях іудаїзму, дав світові самого Маркса, а якась безлика маса людей, що поклоняється грошовому мішку.
"Примарна національність єврея, – пише Маркс, – є національність торговця, грошового мішка, в широкому сенсі слова". І далі: "безпідставний закон єврея являє собою лише релігійну карикатуру безпідставної моралі і права в цілому, чисто формальних ритуалів, якими оточує себе світ користі... Гроші – ревнивий бог Ізраїлю, перед обличчям якого немає місця для другого бога".
Маркс вважає, що достатньо дотримуватися закону дотримання суботи і слідувати ідеям іудаїзму, щоб бути антисоціальним елементом, найбільшим суспільним злом часу. "Ми бачимо в іудаїзмі основний антисоціальний елемент нашого часу, – пише Маркс, – елемент, який в ході історичного розвитку, – в який євреї старанно вносили свій шкідливий внесок – доведений до сучасного шкідливого рівня, за яким неминуче повинен початися розпад".
На цьому, по суті, можна було б поставити крапку і припинити розглядати антиєврейські вишукування молодого Маркса, якби потім не пішли типово антиєврейські вислови, наприклад, такого характеру: "Єврей вже звільнив себе на свій єврейський манер". Далі йде пояснення, в якому використовується цитата зі статті антисеміта Бауера, що саме означає "на свій єврейський манер". І далі: "Єврей, якого у Відні, наприклад, тільки терплять, завдяки своїй фінансовій могутності визначає долю всієї імперії. Єврей, який не має прав в самій дрібній німецькій державі, визначає долю всієї Європи. Якщо корпорації і гільдії відмовляються прийняти євреїв або поки що не створили для них режим сприяння, то нахабство промисловості звертає на посміховисько впертість цих інститутів".
Тут Маркс так само, як і Бауер, явно перебуває під впливом погляду, що панував в ті роки, згідно з яким виразником єврейської ментальності є фігура демонічного єврея, що керує світом за допомогою "жалюгідного" металу і грошового мішка. Марксу, як і багатьом іншим, не вдалося тут уникнути спокуси "полювання на відьом". По всій видимості, його долав образ, що в усі часи зображався всемогутнім, всюдисущим і жорстоким, – з характерними рисами обличчя: опуклим профілем носа і близько посадженими зіницями очей з їх гострим, проникливим поглядом.
Роз'яснюючи сутність цього поширеної міфу, Маркс приходить до ще більш узагальнюючого висновку: "Єврей звільнив себе на свій єврейський манер не тільки тому, що через нього, а також крім нього, гроші стали владою в світі, що практичний єврейський дух став практичним духом християнської нації . Євреї звільнили себе остільки, оскільки християни перетворилися в євреїв". Ось, виявляється, яке зло сталося! Дійсно, парадоксальний висновок: гроші – ревнивий бог Ізраїлю, комерційний дух і єврейська практична підприємливість поглинули весь світ!
Пройде всього кілька років після написання цієї статті, і Маркс досліджує спосіб виробництва матеріальних благ, механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стане абсолютно ясно, що капіталізм, який бурхливо розвивається в середині XIX століття, зовсім не єврейська вигадка і не іудейське мана, а закономірний хід історичного розвитку. Однак на етапі 1843 року Маркс, збурений антиєврейськими настроями, приписує всі біди, пов'язані з первісним накопиченням капіталу, шкідливою діяльністю євреїв і згубному впливу їх релігії – іудаїзму. І він робить приголомшливий за своїм цинізмом висновок: "Оскільки суспільство зуміє ліквідувати земну суть іудаїзму – торгашество і умови його існування – єврей стане неможливим". Ну, а методи ліквідації земної сутності іудаїзму, тобто умов, при яких єврей стане неможливим – це вже справа техніки і, як показали події наступних революцій і воєн, з вельми трагічними наслідками.
Несучи на собі первородний "гріх" єврея і, тим самим, відчуваючи свою християнську неповноцінність, Маркс на першому етапі своєї творчої діяльності активно заперечує те, в чому він був обізнаний і до чого був ближчий. І тільки потім, через неприйняття іудаїзму і єврейства, він прийшов до неприйняття капіталістичної дійсності. Тієї дійсності, в якій він бачив пороки, приписувані їм перш іудаїзму. У цьому плані, антиєврейські погляди молодого Маркса, від яких він, до речі, ніколи не відрікався і в свої зрілі роки, безсумнівно, стали для нього тим стартовим майданчиком, з якої почався шлях його сходження до марксизму і до вершини цього вчення – комуністичної утопії.
Посилання:
[1]. До речі, ось що каже стосовно статті «До єврейського питання» Радянський енциклопедичний словник: «Перехід Маркса до матеріалізму і комунізму знайшов вираження у статтях «До єврейського питання» і «До критики гегелівської філософії права. Вступ» (Советский энциклопедический словарь, 1984).
Джерело:
Мирон Фишер: Антиеврейские взгляды молодого Маркса / Заметки по еврейской истории, № 47, 24 октября 2004. / http://berkovich-zametki.com/Nomer47/Fisher1.htm
Наші інтереси:
Знати все про ідеології ХХ століття та їх творців.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
МАРКСИЗМ: Антиєврейські погляди молодого Маркса (Частина II)
Світ:
Спецтема:
«Питання про те, яку роль відігравали антиєврейські погляди в житті і науковій діяльності молодого Карла Маркса, далеко не пусте, так як в зрілі роки його ідеї оволоділи свідомістю мас багатьох країн, а в подальшому справили величезний вплив на розвиток історії людства».
(Мирон Фішер, «Нотатки з єврейської історії», № 47, 27.10.2004).
2marx.jpg
Сама постановка цього питання може, на перший погляд, здатися досить дивною, якщо врахувати єврейське походження Маркса, а також участь багатьох видних громадських діячів євреїв в комуністичному русі, тобто в реалізації його ідей. Проте, ця проблема давно привертала увагу багатьох дослідників марксизму і біографів Маркса, за винятком, мабуть, країн і режимів, в яких марксизм став панівною ідеологією.
Звернення молодого Маркса до єврейського питання не випадкове. Воно відображає складні колізії його сім'ї на шляху громадянського становлення молодого подружжя. Батько Маркса – син рабина і процвітаючий юрист, після заборони євреям займатися адвокатською практикою в Пруссії, прийняв в 1819 році протестантство, а в 1824 році хрестив своїх вісьмох дітей. Карлу тоді було 6 років. Досягнувши громадянської і творчої зрілості, Маркс мав визначити своє ставлення до духовних цінностей предків – до їх звичаїв, традицій і релігії. Одруження з дочкою прусського поміщика із старовинного дворянського роду Женні фон Вестфален, домашнє оточення якої органічно не виносило родича з жалюгідного племені "христопродавців", вимагало від зверненого до християнства Маркса підтвердження відданості знову придбаним переконанням.
У цих умовах молодий Маркс зайняв позицію атеїста на тлі відвертої ворожості до своїх колишніх одноплемінників. До 1843 року 25-річний Маркс вже сформувався переконаним атеїстом з вираженою антиєврейською спрямованістю. Ця риса недвозначно проглядається в ряді його робіт, в тому числі у відомій статті "До єврейського питання" [1].
У ній Маркс обрав об'єктом полеміки роботу видного німецького дослідника історії раннього християнства і не менш відомого ідеолога антисемітизму Бруно Бауера. Так само, як і Бауер, Маркс проповідує соціалістичні ідеї атеїзму в справі духовного звільнення від релігійної залежності. Однак саме поняття християнства і іудаїзму для Бауера і Маркса різні.
Бауер бачить в іудаїзмі лише його релігійний сенс, тому він зводить суть особистості єврея до його релігії. При такому розумінні іудаїзму Бауер розглядає емансипацію тільки як результат прямого відходу особистості від релігії: єврея від іудаїзму, християнина від християнства. Маркс виявився в цьому питанні більш радикальний по відношенню до іудаїзму. Розглядаючи процес емансипації євреїв і їх відхід від іудаїзму, він вперше вводить поняття "соціальний елемент". Але в якому розумінні?
Ще не оприлюднений "Маніфест комуністичної партії" і не розроблена теорія класової боротьби. Ще не написана головна праця життя "Капітал" і не розкрито сутність додаткової вартості як механізму експлуатації трудящих. Але вже ясно усвідомлюється вплив капіталу на зростання багатства і бідності, його відчужена сутність по відношенню до людини. У цьому плані, на думку Маркса, слід шукати ворога бідних і знедолених, тобто той соціальний елемент, який повинен бути подоланий. Шукати, однак, довго не довелося. Ім'я ворога було підказане свідомістю християнської неповноцінності хрещеного єврея. Таким ворогом був названий іудаїзм.
У розумінні Маркса, іудаїзм – явище духовно практичного порядку. З духовно теологічної точки зору – це релігія віруючого або, так званого, суботнього єврея, а з практичного боку іудаїзм визначає світську сутність єврея як особистості. Але якої особистості? Ось тут-то і починаються дивовижні пасажі молодої людини, яка ще не прийшла до ідеї класової боротьби. "Розглянемо єврея не суботнього дня, як це робить Бауер, а світського, щоденного єврея, – міркує Маркс, – не шукатимемо таємниці єврея в його релігії, а пошукаємо таємницю релігії в реальному євреї. Яка мирська основа іудаїзму? Практична потреба, користь. Яка мирська релігія єврея? Торгашество. Який його мирський бог? Гроші ". (Тут і далі використаний переклад на російську мову статті Маркса "До єврейського питання", зроблений в Австралії Валентиною Сустер. – Прим. М. Фішера).
Все досить просто, ворог знайдений. Виявляється, в реальному євреї закладена мирська релігія, основу якої становить лише користь, торгашество і гроші. Але куди подівся майбутній критик соціальної нерівності, чиї ідеї про розшарування суспільства на заможних і незаможних, ситих і голодних оволоділи свідомістю мільйонів трудящих? Чому для Маркса поняття "єврей" стає синонімом тільки торгашества, егоїзму і жорстокості, заснованої на моралі власника грошового мішка? Чому він не бачить величезної маси бідних, знедолених і беззахисних на чужих землях людей, що населяють похмурі нетрі єврейських гетто в багатьох містах і містечках європейських держав? Людей, переслідуваних і гнаних за тяжку долю народу – ізгоя, за жорстоку пам'ять погромів і вбивств періоду хрестових походів, інквізиції і громадянських воєн?
Тому що по Марксу, євреї – це не нація, не самобутній етнос з чотирьохтисячолітньою історією, не народ, що дав людству основи духовної культури і моральності. Нарешті, не народ, національний інтелект якого, вирощений на духовних цінностях іудаїзму, дав світові самого Маркса, а якась безлика маса людей, що поклоняється грошовому мішку.
"Примарна національність єврея, – пише Маркс, – є національність торговця, грошового мішка, в широкому сенсі слова". І далі: "безпідставний закон єврея являє собою лише релігійну карикатуру безпідставної моралі і права в цілому, чисто формальних ритуалів, якими оточує себе світ користі... Гроші – ревнивий бог Ізраїлю, перед обличчям якого немає місця для другого бога".
Маркс вважає, що достатньо дотримуватися закону дотримання суботи і слідувати ідеям іудаїзму, щоб бути антисоціальним елементом, найбільшим суспільним злом часу. "Ми бачимо в іудаїзмі основний антисоціальний елемент нашого часу, – пише Маркс, – елемент, який в ході історичного розвитку, – в який євреї старанно вносили свій шкідливий внесок – доведений до сучасного шкідливого рівня, за яким неминуче повинен початися розпад".
На цьому, по суті, можна було б поставити крапку і припинити розглядати антиєврейські вишукування молодого Маркса, якби потім не пішли типово антиєврейські вислови, наприклад, такого характеру: "Єврей вже звільнив себе на свій єврейський манер". Далі йде пояснення, в якому використовується цитата зі статті антисеміта Бауера, що саме означає "на свій єврейський манер". І далі: "Єврей, якого у Відні, наприклад, тільки терплять, завдяки своїй фінансовій могутності визначає долю всієї імперії. Єврей, який не має прав в самій дрібній німецькій державі, визначає долю всієї Європи. Якщо корпорації і гільдії відмовляються прийняти євреїв або поки що не створили для них режим сприяння, то нахабство промисловості звертає на посміховисько впертість цих інститутів".
Тут Маркс так само, як і Бауер, явно перебуває під впливом погляду, що панував в ті роки, згідно з яким виразником єврейської ментальності є фігура демонічного єврея, що керує світом за допомогою "жалюгідного" металу і грошового мішка. Марксу, як і багатьом іншим, не вдалося тут уникнути спокуси "полювання на відьом". По всій видимості, його долав образ, що в усі часи зображався всемогутнім, всюдисущим і жорстоким, – з характерними рисами обличчя: опуклим профілем носа і близько посадженими зіницями очей з їх гострим, проникливим поглядом.
Роз'яснюючи сутність цього поширеної міфу, Маркс приходить до ще більш узагальнюючого висновку: "Єврей звільнив себе на свій єврейський манер не тільки тому, що через нього, а також крім нього, гроші стали владою в світі, що практичний єврейський дух став практичним духом християнської нації . Євреї звільнили себе остільки, оскільки християни перетворилися в євреїв". Ось, виявляється, яке зло сталося! Дійсно, парадоксальний висновок: гроші – ревнивий бог Ізраїлю, комерційний дух і єврейська практична підприємливість поглинули весь світ!
Пройде всього кілька років після написання цієї статті, і Маркс досліджує спосіб виробництва матеріальних благ, механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стане абсолютно ясно, що капіталізм, який бурхливо розвивається в середині XIX століття, зовсім не єврейська вигадка і не іудейське мана, а закономірний хід історичного розвитку. Однак на етапі 1843 року Маркс, збурений антиєврейськими настроями, приписує всі біди, пов'язані з первісним накопиченням капіталу, шкідливою діяльністю євреїв і згубному впливу їх релігії – іудаїзму. І він робить приголомшливий за своїм цинізмом висновок: "Оскільки суспільство зуміє ліквідувати земну суть іудаїзму – торгашество і умови його існування – єврей стане неможливим". Ну, а методи ліквідації земної сутності іудаїзму, тобто умов, при яких єврей стане неможливим – це вже справа техніки і, як показали події наступних революцій і воєн, з вельми трагічними наслідками.
Несучи на собі первородний "гріх" єврея і, тим самим, відчуваючи свою християнську неповноцінність, Маркс на першому етапі своєї творчої діяльності активно заперечує те, в чому він був обізнаний і до чого був ближчий. І тільки потім, через неприйняття іудаїзму і єврейства, він прийшов до неприйняття капіталістичної дійсності. Тієї дійсності, в якій він бачив пороки, приписувані їм перш іудаїзму. У цьому плані, антиєврейські погляди молодого Маркса, від яких він, до речі, ніколи не відрікався і в свої зрілі роки, безсумнівно, стали для нього тим стартовим майданчиком, з якої почався шлях його сходження до марксизму і до вершини цього вчення – комуністичної утопії.
Посилання:
[1]. До речі, ось що каже стосовно статті «До єврейського питання» Радянський енциклопедичний словник: «Перехід Маркса до матеріалізму і комунізму знайшов вираження у статтях «До єврейського питання» і «До критики гегелівської філософії права. Вступ» (Советский энциклопедический словарь, 1984).
Джерело:
Мирон Фишер: Антиеврейские взгляды молодого Маркса / Заметки по еврейской истории, № 47, 24 октября 2004. / http://berkovich-zametki.com/Nomer47/Fisher1.htm
Знати все про ідеології ХХ століття та їх творців.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»