Фільм Шарунаса Бартаса «Іній»: українська війна у Каннах

Хоча фільм аж ніяк не є військовими хроніками, для режисера було важливо не конструювати «війну» десь у студійних павільйонах, а з документальною точністю передати її відчуття, той пік емоцій, які переживають герої.

Молоді литовці Рокас та Інга, погоджуються відвести допомогу для української армії з Вільнюса до Києва. Вони не надто добре уявляють, що відбуваються в Україні, проте Рокас дуже хоче розібратись у тому, що таке війна, як би він поводився у цій ситуації. І вони вирішують їхати далі, на Схід.

«”Іній” - це фільм про війну, про боротьбу за незалежність. Його дія відбувається під час війни, проте військові дії в кадрі практично відсутні. Ми бачимо те, що війна залишає за собою, що її супроводжує, що її оточує: залишені людьми зруйновані поселення і міста, люди похилого віку і діти, яким нікуди йти і які більше не хочуть відступати», -розповідає режисер, який додає, що «не буває абстрактної війни, абстрактних ран та смертей, страждають та гинуть реальні люди».

Перша частина фільму, де пара зустрічає випадкових людей, серед яких і французька журналістка, яку зіграла Ванесса Параді виглядає трохи затягнутою. Проте вона вводить у дещо медитативний, напівсонний стан, у якому подорожують герої. Вона повністю компенсується другою частиною фільму, що, попри не надто швидкий темп розповіді, є дуже емоційною завдяки насамперед своїй автентичності. А чи не найсильніши м епізодом фільму стає розмова Рокаса з українськими військовими.

Бартасу важливо проаналізувати те, що відбувається тут і зараз, висловити страхи литовців щодо можливого повторення подій на українському Сході на їх території. Але робить він усе це не на шкоду досконалій художній формі. Шарунас Бартас - провідний сучасний литовський режисер, який створив першу в країні незалежної кіностудії Studija кинемо. «Іній» – його дев'ята ігрова картина. До «Двотижневика режисерів» цього року, окрім картини Бартаса, увійшли нові фільми Абеля Феррари, Філіпа Гарреля, Амоса Гітая, Брюно Дюмона, Клер Дені та інших.

Катерина Сліпченко, Канни