Вибираючи ідолів, ти вибираєш долю: Маркс, Іуда, Лєнін

Витоки монументального мистецтва сягають до циклопічних кам'яних статуй і наскальних розписів доісторичного часу. У культурах же Стародавнього Китаю, Середнього Сходу та Єгипту, які розвивалися багато тисячоліть тому, монументальне мистецтво досягало високого розквіту і досі вражає своєю досконалістю. Пізніше – в античному світі, в Стародавній Греції і Римі, в епохи середньовіччя і Відродження – монументальна скульптура і живопис, пов'язані з архітектурою свого часу, продовжували бути провідними видами образотворчого мистецтва.

Комуністи завжди бачили в мистецтві могутню ідейну зброю в справі революційного перетворення світу. Ще під час першої російської революції, в 1905 році, В. І. Лєнін висунув принцип партійності пролетарської літератури і мистецтва, який означав, що кожен передовий художник повинен ясно і чітко визначити свою позицію в класовій боротьбі і поставити свою творчість на службу революції, загальнопролетарській справі боротьби за комунізм.

Одним з наочних прикладів конкретного застосування лєнінського принципу партійності в мистецтві може служити відомий план «монументальної пропаганди». Це був план широкого поширення в народі комуністичних ідей засобами монументального та образотворчого мистецтва і поезії.

План цей був висунутий «вождем пролєтаріату» буквально в перші місяці існування Радянської влади, навесні 1918 року, і набув чинності закону після прийняття Раднаркомом декрету від 12 квітня 1918 року «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів і їх слуг, і вироблення проектів пам'ятників Російській соціалістичній революції».

Відповідно до цього декрету слід було негайно зняти пам'ятники монархічного режиму і приступити до установки і урочистого відкриття в Москві, Петрограді та інших містах республіки десятків нових пам'ятників, присвячених ««предшественникам социализма и его теоретикам и борцам, а также тем светочам философской мысли, науки, искусства, которые хотя и не имели прямого отношения к социализму, но являлись подлинными героями культуры» [1].

Крім того, в різних видних місцях міста, на стінах або будь-яких спеціальних спорудах, Володимир Ілліч запропонував ««разбросать краткие, но выразительные надписи, содержащие наиболее длительные, коренные принципы и лозунги марксизма, также, может быть, крепко сколоченные формулы, дающие оценку тому или другому великому историческому событию» [2].

Особливо важливе значення надавав В. І. Лєнін скульптурним пам'ятникам – бюстам або цілим фігурам, групам і барельєфам.

За свідченням самого Лєніна, цей план виник у нього під час читання книги соціаліста-утопіста Томмазо Кампанелли, який мріяв про ідеальну комуністичну державу, яку він називав «містом Сонця». На думку Кампанелли, стіни його комуністичного міста повинні бути прикрашені барвистими фресками, які «служать для молоді наочним уроком з природознавства, історії, збуджують громадянське почуття – словом, беруть участь у справі освіти, виховання нових поколінь».

Лєнін підкреслював, що це далеко не наївно і з відомими змінами могло б бути засвоєно і здійснено тепер же. Відзначивши, що російський клімат навряд чи дозволить використовувати фрески, про які писав Кампанелла, Володимир Ілліч запропонував використовувати для цієї мети скульптуру.

Змістом творів монументального мистецтва повинні бути, на думку Лєніна, «найбільш тривалі, корінні принципи і гасла марксизму» – «передового світогляду пролєтаріату».

В роки громадянської війни скульптори інтенсивно працювали над створенням пам'ятників, бюстів і меморіальних дощок відповідно до плану, затвердженого Раднаркомом. За короткий період з 1918 по 1921 рік у важких умовах розрухи, в різних містах країни, головним чином в Москві і Петрограді, було створено і здебільшого тоді ж встановлено близько 40 пам'ятників і бюстів «кращим умам людства» ( вираз В. І. Лєніна) і понад п'ятдесят меморіальних дощок з висловами, що виражають нову пролетарську ідеологію.

Не оминула ця «монументальна пошесть» і Київ, у якому в 1918-1919 рр. були встановлені пам’ятники:

• Пам’ятник В. І. Лєнину (1918, Софийськая площадь), не зберігся;
• Пам’ятник К. Марксу (1919, Советская площадь, скульптор І. М. Чайков), знищений в 1921 р. при захопленні Києва Білою армією;
• Пам’ятник Ф. Енгельсу (1919, Красноармейская улица), не зберігся;
• Памятник Я. М. Свердлову (1919, площадь Революции), не зберігся;
• Памятник К. Либкнехту (1919, Театральная площадь, скульптор І. М. Чайков), знищений в 1921 р. при захопленні Києва Білою армією;
• «Октябрьская революция» (1919, Софийская площадь), не зберігся;
• «Вожди революции» (1919, Караваевская площадь), не зберігся;
• Памятник Всеобучу (1919, Советская площадь), не зберігся;
• Памятник Т. Г. Шевченко (1919, площадь III интернационала), не зберігся;
• Памятник Т. Г. Шевченко (1920, Советская площадь), не зберігся.

У проектах, виконаних за планом «монументальної пропаганди», брали участь скульптори та архітектори, які стали згодом відомими майстрами радянського мистецтва: Сергій Коненков, Віра Мухіна, Карл Залі, Олександр Матвєєв, Ернест Шталберг, Сергій Меркуров, Іван Шадр, Лев Руднєв, Теодор Залькалнс і інші.

Серед численних пам'ятників цього раннього етапу здійснення плану «монументальної пропаганди» відзначимо кілька, найбільш характерних.

В першу річницю Жовтня на Красній площі, на кремлівській стіні, в присутності Лєніна була урочисто відкрита велика меморіальна дошка з рельєфом, присвяченим героям Жовтневого перевороту. Автор зобразив алегоричну постать Генія Революції з прапором на тлі сонця, що сходить. Цей меморіальний рельєф був виконаний С. Коненковим з підфарбованого цементу. Скульптор вирішував свою композицію в характерних для того часу абстрактних алегоричних формах, уособлюючи поняття Революції в образі крилатої напівоголеної фігури і застосовуючи традиційні символічні атрибути.

Головним же образом монументальної пропаганди безумовно був Карл Маркс.

7 листопада 1918 року В. І. Лєнін виступає на відкритті пам’ятника К. Марксу і Ф. Енгельсу в Москві. (Скульптор С. А. Мєзєнцев; пам’ятник не зберігся)

Монументальну, але трохи схематизовану фігуру К. Маркса для пам'ятника, встановленого в Петрограді перед Смольним, виконав у 1918 році скульптор А. Матвєєв.

Наступний проект пам'ятника Карлу Марксу (1920) скульпторів С. Альошина, С. Кольцова та А. Гюрджан, як і пам'ятник Свободи, був особисто схвалений В. І. Лєніним. Цей проект передбачав створення багатофігурного монумента, в якому образ «великого вождя і вчителя пролетаріату» мав бути органічно пов'язаний з образами його учнів і послідовників. Композиція пам'ятника будувалася по спіралі, в наростаючому ритмі руху знизу вгору: біля підніжжя постаменту були поміщені фігури піонера і комсомольця, далі йшли фігури жінки-робітниці, робітника з молотом та революціонера-підпільника. Вінчала групу монументальна статуя Карла Маркса, що за задумом авторів як би концентрує в собі народну силу і духовний геній пролетарської революції.

* * *

Але найбільш цікавим було встановлення пам’ятника «человеку, в течение двух тысяч лет презиравшемуся капиталистическим обществом, предтече мировой революции – Иуде Искариоту...» у місті Свияжську, в 1918 році.

У 1920 році датчанин Хеннінг Кехлер (Henning Kehler) видав в Берліні книгу під назвою «Російські хроніки» [3]. У тому ж році відгуки про його книгу і передруки з неї з'явилися на сторінках журналу «Церковные ведомости», що видавався Російською Закордонною Православною Церквою, і в російській антибільшовицькій пресі. Спогади Кехлера, який чимало чого побачив в радянській Росії, представляють для нас значний інтерес. Він, наприклад, описує церемонію відкриття в місті Свияжску пам'ятника ... Іуді Іскаріотському, зраднику Ісуса Христа.

Кехлер потрапив в Свияжск (сам він помилково називає його Свія-городом) по дорозі з Алатиря в Казань якраз в день «торжества». З цієї нагоди в місті відбувся парад двох полків Червоної армії і команди бронепоїзда. Голова місцевої ради вимовив «полум'яну» промову, в якій говорив про те, що рішення поставити пам'ятник саме Іуді було прийнято не відразу. Спершу в якості кандидатів на цю високу «честь» фігурували Люцифер (тобто сам Сатана) і Каїн, «так як обидва вони були пригнобленими, бунтівниками, революціонерами».

Але, на жаль, сказав голова, образ Люцифера не цілком узгоджується з матеріалістичним світоглядом, що ж стосується Каїна – його існування історично не підтверджено. Тому було вирішено поставити пам'ятник «людині, яку протягом двох тисяч років зневажає капіталістичне суспільство, предтечі світової революції - Іуді Іскаріоту...»

Спостерігач пише, що навіть в розпропагандованому натовпі, що оточував оратора, не всі поділяли його думку. Чулися якісь вигуки протесту, деякі ревно хрестилися. Коли настав момент відкриття пам'ятника і покривало впало до ніг присутніх, їх поглядам відкрилася буро-червона гіпсова фігура людини – більше натуральної величини – зі спотвореним, зверненим до неба обличчям, яка судорожно зривала з шиї мотузку і погрожувала небу стиснутим кулаком.

Якщо це не виклик Богу і не гімн сатані – то що? Не зайве буде, напевно, згадати і про бронепоїзд, команда якого брала участь в параді. Він носив ім'я Карла Маркса і очолювався матросом Балтійського флоту. Кехлеру довелося подорожувати на ньому, і його описи теж погано в'яжуться з усталеними стереотипами про «комісарів у запорошених шоломах».

Пам'ятник Іуді простояв у Свияжську недовго. Потім його непомітно прибрали, а на той же постамент поставили бюст Лєніна. Що, висловлюючись мовою пролетарського вождя, було страшенно вірно.

Іуду, який зрадив Христа, змінив Іуда, який зрадив Росію!

* * *

Влітку 1918 року в Свияжську був вчинений ще один більшовицький злочин – був по-звірячому вбитий настоятель Успенського монастиря єпископ Амвросій, який намагався припинити пограбування червоноармійцями монастиря.

В офіційному документі під назвою «Житие священномученика Амвросия (Гудко), бывшего Сарапульского, настоятеля Успенского Богородицкого Свияжского монастыря, местночтимого святого Казанской епархии» ми читаємо:

«Венец мученический епископ Амвросий принял 27 июля по ст. ст. 1918 г. В своем рапорте благочинный 2-го округа монастырей игумен Феодосий сообщал Преосвященному Анатолию, епископу Чистопольскому, что 26 июля ст. ст. 1918 года в Свияжский Успенский монастырь прибыли красноармейцы, чтобы реквизировать хлебные запасы. Епископ Амвросий вышел к солдатам (видимо, протестуя против сего очередного насилия) и был (около 4 часов пополудню) арестован. "Владыку отвели к городскому собору, около которого, подождав полчаса, повезли его на станцию Свияжск. Здесь, в вагоне, Преосвященный Амвросий и ночевал. 27-го в 7 часов утра Владыку вывели близ станции в поле, где, по рассказам очевидцев, Преосвященный стоял на коленях и с воздетыми руками молился Богу, пока рыли для него неглубокую могилу. Потом последовали выстрелы. Владыку стащили в яму и присыпали землей. О смерти епископа Амвросия устно сообщила очевидица Александра Филиппова Ваняшина, жившая близ станции, на задах огорода которой и находится в поле могила Преосв. Амвросия».

* * *

А скульптори продовжували створювати пам'ятники Лєніну – такі, наприклад, як пам'ятник перед Фінляндським вокзалом (скульптор С. Євсєєв та архітектори В. Шуко і В. Гельфрейх, 1925) і пам'ятник І. Шадра, встановлений в 1927 році на щойно збудованій тоді Земо-Авчальській гідроелектростанції на річці Курі поблизу Тбілісі. Це – величезна статуя заввишки 25 м (разом з постаментом). Над пінливим урвищем гірської річки, стриманої людьми, на високому постаменті височить монументальна бронзова фігура "людини-творця". За думкою пропагандистів у цьому образі чудово виражена велика переконаність В. І. Лєніна в перемозі комунізму. Також слід відзначити створену С. Меркуровим в 1937 році гігантську гранітну статую Лєніна в Аванпорту каналу імені Москви. Колосальні розміри і нерозчленованість форм надають цій статуї характер циклопічної споруди.

Посилання:

[1] А. Луначарский. Ленин о монументальной пропаганде. «Литературная газета», 1933, 29 января, стр. 1.

[2]. Там само.

[3]. У 1920 році, в Копенгагені, у видавництві Gyldendalske Boghandel (часто скорочують до Gyldendal) вийшла книжка Kehler, Henning. Russiske Kroniker. В книжці 150 сторінок, і зараз у копенгагенському Vangsgaards Antikvariat вона коштує 35 доларів США.