Що далі, то більше ми стаємо незрозумілими для росіян, кримчан і всіх тих, хто тримається за минуле – пише у своєму блозі Руслан Бахтиєв.
«Ленінопад» став початком давно назрілої в Україні декомунізації. Крива, нагальна, непродумана, кострубата – можна говорити як завгодно, але вона йде. Йде так, наче в нас зовсім мало часу! Йде так, ніби нас підганяє страх упустити свій шанс відірватися від колоніального минулого.
Чим обумовлений цей страх? У нас нема поки свого Махатми Ганді, який не шкодував би свого часу на пояснення, примирення і визначення загальноукраїнських перспектив. Тому ми змушені бігти вперед і, хто як може, обривати всі якорі й пута минулого. І це бажання охоплює дедалі більше українців.
Для чого нам потрібен цей розрив? Ми хочемо вирватися з небажаних і осоружних обіймів. Нам не місце в задушливому імперському «раю». Розлучення неминуче, навіть якщо друга сторона цього не усвідомила і не готова нас відпустити.
Нас складно зрозуміти. Багатьом за межами України навіть страшно за нами спостерігати. Так, кожен день у нас – це виклик, кожна змарнована хвилина – це упущене майбутнє. Тому ми поспішаємо!
Що за всім цим стоїть? Американські, європейські, російські технології? Та що завгодно. За 25 років тут потопталися натовпи політтехнологів. Але вони допомогли нам виробити імунітет: ми втратили наївність і виробили стійку недовіру до всього, що нам намагаються нав’язати.
Сьогодні складно описати: хто такий українець. Українця сьогодні можна визначити за цінностями. Головна цінність – воля! Цим словом пояснюється все, що відбувається в нашій країні. Тотальне неприйняття всього, що може обмежити волю особистості.
Це кризовий стан народження нового. За декомунізацією прийде дебандеризація, за очманілою толерантністю прийдуть поняття, які будуть вписуватися в духовний і моральний світ українців.
Чому ми стали такими різними? Тому що наш народ зумів зірвати з влади покривало сакральності, богообраності й вічності. Ми точно знаємо, хто розриває нашу країну і вбиває наше бажання здобути волю, – це зло живе зовні і пожирає зсередини.
Ми вчимося впливати на владу без майданів. Ми посіяли страх у душах всіх правлячих на пострадянському просторі узурпаторів. Ми пройшли через багато що і стали більше розуміти.
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що подорослішали. І тому нас так важко сьогодні зрозуміти і прийняти.
За декомунізацією прийде дебандеризація. Найвища цінність – воля!
Світ:
Спецтема:
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що ми подорослішали.
170610zlitayemo.jpg
Що далі, то більше ми стаємо незрозумілими для росіян, кримчан і всіх тих, хто тримається за минуле – пише у своєму блозі Руслан Бахтиєв.
«Ленінопад» став початком давно назрілої в Україні декомунізації. Крива, нагальна, непродумана, кострубата – можна говорити як завгодно, але вона йде. Йде так, наче в нас зовсім мало часу! Йде так, ніби нас підганяє страх упустити свій шанс відірватися від колоніального минулого.
Чим обумовлений цей страх? У нас нема поки свого Махатми Ганді, який не шкодував би свого часу на пояснення, примирення і визначення загальноукраїнських перспектив. Тому ми змушені бігти вперед і, хто як може, обривати всі якорі й пута минулого. І це бажання охоплює дедалі більше українців.
Для чого нам потрібен цей розрив? Ми хочемо вирватися з небажаних і осоружних обіймів. Нам не місце в задушливому імперському «раю». Розлучення неминуче, навіть якщо друга сторона цього не усвідомила і не готова нас відпустити.
Нас складно зрозуміти. Багатьом за межами України навіть страшно за нами спостерігати. Так, кожен день у нас – це виклик, кожна змарнована хвилина – це упущене майбутнє. Тому ми поспішаємо!
Що за всім цим стоїть? Американські, європейські, російські технології? Та що завгодно. За 25 років тут потопталися натовпи політтехнологів. Але вони допомогли нам виробити імунітет: ми втратили наївність і виробили стійку недовіру до всього, що нам намагаються нав’язати.
Сьогодні складно описати: хто такий українець. Українця сьогодні можна визначити за цінностями. Головна цінність – воля! Цим словом пояснюється все, що відбувається в нашій країні. Тотальне неприйняття всього, що може обмежити волю особистості.
Це кризовий стан народження нового. За декомунізацією прийде дебандеризація, за очманілою толерантністю прийдуть поняття, які будуть вписуватися в духовний і моральний світ українців.
Чому ми стали такими різними? Тому що наш народ зумів зірвати з влади покривало сакральності, богообраності й вічності. Ми точно знаємо, хто розриває нашу країну і вбиває наше бажання здобути волю, – це зло живе зовні і пожирає зсередини.
Ми вчимося впливати на владу без майданів. Ми посіяли страх у душах всіх правлячих на пострадянському просторі узурпаторів. Ми пройшли через багато що і стали більше розуміти.
Цей шлях доведеться пройти всім, хто сьогодні ще шукає опору в трухлявому минулому. Ми стали іншими, тому що подорослішали. І тому нас так важко сьогодні зрозуміти і прийняти.
Чому потрібна дебандеризація? Про це у статтях:
Музика під настрій: Rammstain. Ich will - Я хочу
Перетворюємо себе і Україну.
Зверніть увагу
Сайт медичного центру «Живе Слово» Олександра Філатовича має нову адресу filatovich.org.ua