Йозеф Геббельс: Комунізм без маски

На початку серпня цього року [1935. – В. Ф.] одна з найвпливовіших англійських газет надрукувала передовицю під назвою «Дві диктатури», в якій була зроблена наївна і невдала спроба показати читачам газети ряд подібностей, що нібито існують між російським більшовизмом і німецьким націонал-соціалізмом. Стаття ця викликала неймовірну кількість палких дискусій в міжнародних колах, що служить ще одним свідченням того, що навіть у самих видних західноєвропейських колах існує разюче нерозуміння тієї небезпеки, яку комунізм становить для життя окремої людини і всього народу. Ці люди продовжують залишатися при своїй думці, незважаючи на всі ті страшні і спустошливі події, які мали місце в Росії в останні вісімнадцять років.

Автор цієї статті стверджує, що символи, які протистоять сьогодні один одному, а саме символи більшовизму і націонал-соціалізму [Червона зірка і свастика. – В. Ф.], уособлюють собою режими, «схожі за основною структурою і однакові за багатьма своїми законами і засадами. Ця схожість постійно зростає».

Далі він каже: «В обох країнах існує та сама цензура в мистецтві, літературі і, звичайно ж, в пресі; та ж війна з інтелігенцією, нападки на релігію, а також масова демонстрація зброї, будь це на Червоній площі або ж на Темпельхофер-Фельд».

«Вражаючим і жахливим є те, – заявляє він, – що ці два народи, колись так різні, виховуються і навчаються жити по настільки схожим і настільки сірим шаблонам».

Тут багато базікання та мало розуміння. Анонімний автор цієї статті явно не вивчав основних принципів ні націонал-соціалізму, ні більшовизму. Він бачить лише деякі поверхневі явища; він поняття не має про те, що висловлювали з цього питання серйозні журналісти, і не зіставляє свої погляди з їх об'єктивними заявами. Це, абсолютно неправильне, судження про дане питання можна було б, знизавши плечима, обійти мовчанням і вважати частиною повсякденної буденності, якби не той факт, що обговорювані тут проблеми належать за своєю суттю до політичних явищ, що мають велике значення для майбутнього Європи. Крім того, це, на подив поверхневе, судження про дану проблему не є поодиноким випадком, але має розглядатися в зв'язку з набагато більш широкою і більш впливовою частиною західноєвропейської думки.

Я ж, у свою чергу, спробую проаналізувати основні елементи більшовизму і показати їх німецькій та європейській громадськості якомога чіткіше. Завдання це не з легких, враховуючи, що пропагандистські установи комуністичного Інтернаціоналу, поза всяким сумнівом, добре організовані, і їм вдалося представити світовій громадськості за межами радянських кордонів абсолютно неправильну картину більшовизму. Ця картина являє собою величезну небезпеку через напругу, яку вона може викликати і, безсумнівно, викличе. Відзначимо також ту глибоку ненависть, яку живлять ліберальні кола в усьому світі по відношенню до націонал-соціалізму і його практичної, творчої роботи в Німеччині. Це нерідко призводить до помилкових висновків, на кшталт вищезгаданих. Вони не бачать найголовнішого. Міжнародний комунізм повністю покінчить з усіма національними та расовими особливостями, притаманними людській натурі як такої; у власності же він бачить основну причину краху світової торгівлі в капіталістичній системі. Тому він експлуатує все це за допомогою гігантської, ретельно організованою і жорстокої системи дій, зневажаючи особисті цінності і жертвуючи особистістю для виготовлення масового ідола, що представляє собою жалюгідну пародію на справжню суть життя. У той же час він ігнорує і знищує всі ідеалістичні і високі спонукання людей і народів за допомогою своїх грубих і порожніх матеріалістичних принципів. Натомість націонал-соціалізм бачить у всьому цьому – у власності, в особистих цінностях, в народі, расі, принципах ідеалізму – ті сили, які рухають будь-яку людську цивілізацію і визначають її цінність.

Більшовизм чітко заявляє, що його мета – світова революція. У його суті лежать агресивні міжнародні прагнення. Націонал-соціалізм же обмежується однією Німеччиною і не є продуктом для експорту – як за абстрактними, так і за практичними властивостями. Більшовизм заперечує релігію як принцип, цілком і повністю. В релігії він бачить лише «опіум для народу». Націонал-соціалізм же, навпаки, захищає і підтримує релігійні переконання, віддаючи у своїй програмі пріоритет вірі в Бога і тому надприродному ідеалізму, визначеним самою Природою для вираження расового духу народу. Націонал-соціалізм може служити прикладом для нової концепції і нової форми європейської цивілізації. Більшовики ж розгорнули кампанію, очолювану євреями і за участю міжнародної організованої злочинності, проти культури як такої. Більшовизм виступає не тільки проти буржуазії, але і взагалі проти людської цивілізації.

Його кінцевим підсумком буде руйнування всіх торгових, соціальних, політичних і культурних досягнень Західної Європи на користь кочової міжнародної змови, що не має коренів і знайшло своє вираження в іудаїзмі. Ця грандіозна спроба знищити цивілізований світ таїть в собі величезну небезпеку, оскільки комуністичний Інтернаціонал, який є майстром введення в оману, зумів знайти собі покровителів і першопрохідців у великої частини цих інтелектуальних кіл Європи, фізичне і духовне знищення яких буде першим результатом світової більшовицької революції.

Більшовизм, що є насправді нападом на світ особистості, робить вигляд, ніби він є світочем розуму. Там, де цього вимагають обставини, він постає вовком в овечій шкурі. Але під брехливою маскою, яку він то тут, то там надягає на себе, незмінно таяться диявольські сили по руйнуванню світу. Там, де у нього була можливість застосувати на практиці свої теорії, він створив так званий «робітничо-селянський рай» у вигляді гігантської пустелі жебраків і голодних людей. Якщо ми подивимося на його доктрини, то ми побачимо кричущу суперечність між його теорією і його практикою. У теорії він пристрасний і грандіозний, але за його привабливою зовнішністю ховається отрута. Насправді він страшний і жахливий. Це видно з мільйонів жертв, принесених на його вівтар, – мечем, сокирою, голодом, мотузкою ката. Його вчення обіцяє безмежну «владу робітників і селян», безкласовий суспільний лад, що охороняється державою від експлуатації; він проповідує такий економічний принцип, при якому «все належить всім», і що в зв'язку з цим нарешті настане мир у всьому світі.

Мільйони робітників з злиденною платнею, яку просто не можна собі уявити в західній Європі; мільйони скорботних і стражденних селян, у яких відібрали їх землю, яка спустошується і розоряється божевільним експериментом колективізму, що паралізує; голод, від якого щорічно гинуть мільйони людей (і це в країні настільки гігантської протяжності, що вона може служити житницею для всієї Європи!); створення і оснащення армії, яка, згідно із заявами всіх провідних більшовиків, буде використовуватися для здійснення світової революції; грубе і безжалісне управління цим ведучим в прірву державним і партійним апаратом жменькою терористів, що складається здебільшого з євреїв, – все це говорить зовсім іншою мовою, і світ не може слухати його до нескінченності, бо це розповідь про безіменні страждання і неймовірні нестатки, які терпить народ з населенням в сто шістдесят мільйонів чоловік.

Той факт, що для здійснення своїх цілей більшовизм використовує пропагандистські методи, які можуть розпізнати тільки ті, хто має досвід в подібних речах, і які довірливо і повністю приймаються пересічним громадянином, робить цей міжнародний терор неймовірно небезпечним для інших країн і народів. Пропаганда ця виходить з того принципу, що мета виправдовує засоби, що можна і потрібно використовувати брехню і наклеп, терор проти особистості і проти маси, грабежі і підпали, страйки і заколоти, шпигунство і саботаж армій і що єдина і виняткова мета, яку при цьому не можна залишати поза увагою, – це здійснення революції в усьому світі. Цей, надзвичайно згубний, метод впливу на народні маси не зупиняється ні перед ким і ні перед чим. З ним може впоратися тільки той, хто бачить його таємні рушійні сили і здатний прийняти необхідні контрзаходи. Ця пропаганда вміє пристосовувати будь-знаряддя під свої цілі. В інтелектуальних колах вона приймає інтелектуальний вид. З буржуазією вона поводиться по-буржуазному, з пролетаріатом – по-пролетарському. Якщо їй вигідно, вона м'яка і пасивна, але всякий раз, коли вона зустрічає опозицію, яку потрібно придушити, вона стає агресивною.

Свою міжнародну пропаганду більшовизм здійснює через Комінтерн.

Кілька тижнів тому цей апарат по руйнуванню світу представив всій Європі план своєї кампанії по знищенню народів і держав, з повним викладенням і класифікацією тактичних і стратегічних елементів даної кампанії. Незважаючи на це, буржуазний світ, про винищення якого було оголошено відкрито і беззастережно, не спромігся висловити публічний протест і обурення і об'єднати під своїм керівництвом всі сили для надання рішучої відсічі.

Тривога була піднята лише в тих країнах, в яких більшовизм був остаточно переможений шляхом відновлення національних принципів. Однак буржуазний світ, якому загрожує страшна небезпека, висміяв підняту тривогу і відкинув її як занадто перебільшену.

Очищена від внутрішніх ворогів і об'єднана під ідеалом націонал-соціалізму, Німеччина встала на чолі сил, що марширують в боротьбі проти міжнародної більшовизації світу. При цьому вона повністю віддає собі звіт в тому, що вона виконує всесвітню місію, що виходить за рамки всіх національних кордонів. Від успішного результату цієї місії залежить доля наших цивілізованих народів. Будучи націонал-соціалістами, ми бачимо більшовизм наскрізь. Ми можемо впізнати його під будь-якими масками і під будь-який маскуванням. Він постає перед нами позбавленим всіх своїх зовнішніх ознак, голим, і голим у всьому своєму огидному шахрайстві. Ми знаємо, яке його вчення, знаємо ми і те, який він на практиці.

Нижче буде приведена неприваблива картина, підкріплена в усіх своїх деталях безперечними фактами. Якщо в світі ще залишилася хоч крапля здорового глузду і здатність тверезо міркувати, то країни і народи повинні бути шоковані цим видовищем і повинні прийняти рішення об'єднатися для спільного захисту від цієї страшної загрози.

Методи комуністичної пропаганди і теорії на території Росії і за її межами будуть показані на основі прикладів, які я вважаю характерними. Ці приклади можна замінити і доповнити тисячами інших, які, будучи зібрані воєдино, покажуть жахливий характер цієї світової хвороби.

Вбивство окремих людей, вбивство заручників і масові вбивства – ось улюблені методи, що застосовуються більшовизмом для того, щоб позбутися від будь-яких перешкод, що стоять на шляху його пропаганди.

У Німеччині жертвами комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей, стали триста націонал-соціалістів!

14 січня 1930 року комуніст Альбрехт Холер на прізвисько Алі застрелив Хорста Весселя в його власній квартирі через напіввідчинені двері; помічниками Холера були євреї Селлі Еппштейн і Ельза Кон. 9 серпня 1931 року на берлінській Бюловплац були застрелені капітани поліції Анлауф і Ленк. У підбурюванні до вбивства звинуватили лідерів комуністів Хайнца Ноймана і Кіппенбургера. Незабаром після цього Хайнц Нойман був заарештований в Швейцарії через підроблений паспорт, однак Німеччині було відмовлено в його видачі – під приводом, що це було «політичний злочин». Ось лише кілька прикладів комуністичного терору, спрямованого проти окремих людей.

А ось інші, що говорять самі за себе, приклади кровожерливості та жорстокості – випадки вбивства заручників, що мали місце за попередні роки!

30 квітня 1919 року на подвір’ї Луітпольдської гімназії в Мюнхені були застрелені в спину десять заручників, серед яких одна жінка, а їх тіла були понівечені до невпізнання і викинуті. Цей злочин було здійснено за наказом комуністичного терориста Егльхофера і під відповідальністю радянських комісарів-євреїв Левіна, Левієн-Ниссена і Аксельрода. У 1919 році за більшовицького режиму єврея Бели Куна (справжнє ім'я – Арон Кон) в Будапешті було вбито двадцять заручників. Під час Жовтневої революції в Іспанії вісім бранців було розстріляно в Ов'єдо, сімнадцять – в Туроні, а в казармах Пелано для прикриття комуністичної атаки перед заколотниками було поставлено тридцять вісім бранців, деякі з яких були застрелені. 31 липня 1935 року на конгресі Комінтерну комуністичний лідер Карсіо відкрито заявив, що ця революція здійснюється «під комуністичним керівництвом».

Цей кривавий список стає ще більш моторошним і жахливим, якщо ми додамо до нього воістину неймовірну кількість масових вбивств, скоєних комуністами. Класичним зразком цього є Паризька Комуна 1871 року, яку гаряче зустрів Карл Маркс і яка в наші дні була прийнята радянськими комуністами в якості моделі більшовицької світової революції. Встановити точну кількість жертв того страшного 1871 року вже не представляється можливим. Чекіст-єврей Бела Кун провів експеримент, який може змагатися з Паризькою Комуною в тому, що стосується кількості пролитої крові, наказавши стратити в Криму 60-70 тисяч чоловік. Ці страти були здійснені, головним чином, з кулеметів. У міській лікарні Алупки до воріт установи були винесені на носилках і розстріляні 272 хворих і поранених. Цей випадок був офіційно підтверджений в звіті, представленому Женевському Комітету Червоного Хреста. За 133 дні влаштованого ним розгулу терору єврей Бела Кун винищив незліченну кількість людей. Імена 570 з них були приведені в офіційних документах. У листопаді 1934 року китайський маршал Чай-Кан-Ши оприлюднив інформацію про те, що в провінції Кьянгсі комуністи вбили один мільйон чоловік і відібрали все майно у шести мільйонів. Криваві, що викликають жах події, досягли своєї кульмінації в масових вбивствах, скоєних на території Радянської Росії.

Згідно з даними, наданими самим СРСР, і з урахуванням достовірних джерел, число страчених за перші п'ять років радянської влади становить приблизно 1 мільйон 860 тисяч осіб, з яких: 6.000 вчителів, 8.800 лікарів, 54 тисячі офіцерів, 260 тисяч солдатів, 105 тисяч поліцейських, 49 тисяч жандармів, 12.800 чиновників, 355 тисяч представників аристократії, 192 тисячі робітників, 815 тисяч селян.

За оцінками радянського статистика Огановського, число померлих від голоду в 1921-1922 роках складає 5 мільйонів 200 тисяч осіб. Австрійський кардинал-архієпископ, монсеньйор Інніцера, в своєму зверненні за липень 1934 року, сказав, що в Радянському Союзі від голоду вмирають мільйони людей [Голодомор в Україні. – В.Ф.]. Під час промови, яку він виголосив 25 липня 1934 року перед палатою лордів, архієпископ Кентерберійський, кажучи про звіти щодо померлих від голоду в Радянській Росії в 1933 році, сказав, що їх число коливається від трьох до шести мільйонів.

Що ж, ми маємо перед очима повну картину цього страшного і несамовитого масового терору, перед яким тьмяніють навіть найстрашніші приклади воєн і революцій, які мали місце протягом світової історії. Така реальна система кровопролиття, смертей і терору, здійснювана істеричними і злочинними політичними маніяками, готовими скопіювати її в кожній країні і серед кожного народу тими ж методами терору, якщо їм тільки випаде така можливість.

У світлі всього цього можна навіть не наводити приклади дисципліни і великодушності, проявлених націонал-соціалістами при здійсненні своїх революційних цілей.

Такою є «вражаюча і жахлива» схожість між методами, застосовуваними двома режимами, які автор вищезгаданої статті в англійській газеті вважає схожими «по основній структурі». Втім, наведені мною факти ще не створюють повної картини. Революції стоять грошей. Пропагандистські кампанії, що проводяться по всьому світу, потрібно фінансувати. І більшовизм знаходить необхідні для цього кошти у властивій йому манері.

Влітку 1907 року Сталін організував знаменитий терористичний напад на транспорт, який перевозив гроші з Тифлиського держбанку. Жертвою того нападу стало тридцять чоловік. Було викрадено 250 тисяч рублів, які були потім відіслані Леніну, що знаходився тоді в Швейцарії. Вони були потрібні йому на потреби революції. 17 січня 1908 року в Парижі був заарештований єврей Валла-Меєр (відомий нині як Литвинов і колишній свого часу голова Ради Ліги націй) в зв'язку з причетністю до пограбування в Тифлісі.

Комуністична партія Німеччини організувала і провела в країні ряд грабіжницьких вилазок, а також розкрадань вибухових речовин з офіційних складів. Список судових справ, розглянутих у зв'язку з цим судами Райху, вельми вражає. У ньому міститься тридцять злочинів, описаних як великі і надзвичайні події. Сюди слід додати вибухи і підпали, організовані і здійснені без найменшої турботи про життя невинних людей.

16 квітня 1925 року в Софійському Кафедральному соборі прогримів вибух, організований і здійснений більшовиками. У липні 1927 року комуністи підпалили віденський Палац правосуддя. На святкуванні дня народження Леніна, 22 січня 1930 року, в Москві був підірваний Симонов монастир, заснований ще в XIV столітті. В ніч з 27-го на 28-е лютого 1933 року було підпалено будівлю берлінського Райхстагу, як сигнал до збройного комуністичного повстання. Тоді, за допомогою страйків, вуличних боїв і збройних повстань, мала здійснитися перша підготовча фаза більшовицької революції. Застосовувані методи однакові у всіх країнах. Ще одним вражаючим доказом цього служить довгий перелік революційних актів. В одному зі своїх пропагандистських видань Комінтерн похвалився, що він організував майже всі страйки, що мали місце за останні роки. Ці страйки переходять в запеклі вуличні бої. А від вуличних боїв до збройного повстання – всього один крок. Ось список повстань в хронологічному порядку: Жовтневий переворот 1917 року в Росії; Спартаківський заколот в січні 1919 року в Німеччині; повстання Макса Хьольца в 1920 році в Фогтланді і червоноармійське повстання в тому ж році в окрузі Рур; повстання в 1921-му в центральній Німеччині; у вересні 1923 року в Гамбурзі; в грудні 1924-го в Ревалі; 23 жовтня 1926-го, 22 лютого 1927-го і 21 березня 1927-го в Шанхаї; в грудні 1927-го в Кантоні; в жовтні 1934 року в Іспанії; в квітні 1935-го на Кубі і в травні 1935-го на Філіппінах.

Основний удар більшовицької пропаганди доводиться на збройні сили держави, бо більшовики знають, що якщо вони будуть намагатися заручитися підтримкою у більшості народу, то їм ніколи не здійснити своїх планів. Таким чином, сила – це єдине, що їм залишається. Однак в будь-якій здоровій державі вони наштовхуються на опір з боку армії. Тому більшовики відчувають себе зобов'язаними вести свою розкладницьку пропаганду всередині самої армії. Їх завдання – підірвати армію зсередини і зробити її тим самим неефективною як оплот від анархії.

У Німеччині до приходу до влади націонал-соціалістів існувало тісне співробітництво між радянським шпигунством і тутешніми комуністичними організаціями. Зарубіжний відділ ОГПУ офіційно діяв в нашій країні. Він був особливим представником і керівним агентом комуністичного шпигунства. Мета цього шпигунства полягала не тільки в отриманні військових секретів шляхом зради, але і в веденні підривної діяльності всередині поліції і армії. Частиною цієї програми було викликати бунтівні настрої в Райхсвері і за допомогою зростаючої роботи по революційній підготовці підняти повстання солдат і моряків в німецьких оборонних військах. З липня 1931-го по грудень 1932-го року німецькі суди розглянули сто одинадцять випадків державної зради. За цими випадками стояла діяльність компартії. Крім того, було виявлено величезну кількість випадків шпигунства зрадницького характеру на промислових заводах.

Найгрубіший приклад втручання «радянських дипломатів» у внутрішні справи іншої держави з метою створення в ньому політичних проблем був продемонстрований радянським послом в Німеччині, євреєм Іоффе, який 6 листопада 1918 був змушений покинути Берлін через те, що він скористався дипломатичним кур'єром для перевезення підривного матеріалу, який повинен був використовуватися для підриву німецької армії і підготовки революції. Так звані «революційні фонди» використовувалися Лібкнехтом здебільшого для закупівлі зброї для німецьких комуністів і частково для виготовлення пропагандистського матеріалу, який поширювався потім всередині армії. 26 грудня 1918 року один із представників соціалістів в Рейхстазі, єврей Оскар Кон, заявив, що 5-го числа попереднього місяця він отримав від Іоффе чотири мільйони рублів на цілі німецької революції.

Тепер ми розуміємо, що вся ця діяльність мала на меті повалення німецького Райху шляхом підриву і розкладання німецької армії.

У всіх цих актах терору, вбивства заручників і масових вбивств, грабежу і підпалу, страйків і збройних повстань, шпигунства і саботажу армій ми бачимо відразливу і потворну гримасу світової комуністичної пропаганди. Ідея і рух, які застосовували такі низькі і підлі способи для захоплення влади і її утримання, може залишитися при владі тільки за допомогою крутійства, наклепу й обману. Це типові методи, використовувані більшовизмом в своїй пропаганді; в залежності від обстановки, вони застосовуються по-різному. Це дає нам зрозуміти, чому кризи і катастрофи, що відбуваються в інших країнах за межами СРСР, так легко експлуатуються більшовицькою пропагандою; при цьому нам говорять, що в Радянському Союзі йде робота по соціалістичному будівництву, яка усунула економічну розруху і створила державу, в якій немає безробіття. Насправді ж в цій країні існують торговий безлад і промисловий колапс, що просто не піддаються опису. В «країні, де немає безробітних», вулиці великих міст переповнені сотнями тисячами, якщо не мільйонами, бездомних дітей і жебраків, в той час як сотні тисяч інших людей приречені на вигнання і примусову працю.

У той час як у всіх інших країнах нібито панує капіталістична або фашистська диктатура, Росія є прикладом свободи і демократії. Так нам говорять.

Насправді ж ця земля стогне під єврейсько-марксистським гнітом, який ні перед чим не зупиниться, щоб утриматися при владі. Так звана свобода і право на самовизначення народів, що становлять Радянський Союз, виявляється на перевірку процесом по поневоленню і викоріненню цих самих народів. Так зване звільнення колоніальних і напівколоніальних народів міжнародним пролетаріатом є, якщо поглянути на нього в правдивому світлі, кривавим і нещадним прикладом радянського імперіалізму гіршого сорту.

У самій Німеччині, до нашого приходу до влади, декларації компартії безсоромно змінювалися в залежності від обстановки. Спочатку Німеччина була «напівколонією, яку принесли в жертву Версальським державам і яку тримають в підпорядкуванні за допомогою Ліги націй». Але коли націонал-соціалістичний рух став користуватися успіхом серед німецького народу, компартія видала програму «соціального і національного визволення». Потім вони проголосили пролетарську конфедерацію між Берліном і Москвою та проти Версаля і Ліги націй. Сьогодні ж з Парижем і Прагою існує військовий пакт, а СРСР вступив в Лігу націй, яку раніше лаяв і називав Лігою грабіжників.

Так звана заспокійлива політика Радянського Союзу складається на практиці в революційних інтригах в інших країнах, в безсоромному розпалюванні конфліктів серед різних держав; при цьому СРСР стрімко озброюється, готуючись до загарбницької війни. Людям з країн Західної Європи кажуть про суспільний лад без поділу на класи, проте в самій Росії існує жорстке розділення між привілейованою і незаможною кастами.

Радянська пропаганда говорить про «рай для дітей з найщасливішою молоддю в світі». Дійсний же стан справ такий, що в СРСР живуть мільйони незабезпечених дітей, що там існує дитяча праця та навіть смертна кара для дітей. Більшовицька пропаганда брехливо говорить про «звільнення жінок комунізмом». Реальність же така, що інститут шлюбу був повністю скасований, що має місце жахлива дезінтеграція і ліквідація сімейного життя, що у жінок немає роботи і що загрозливо зростає проституція.

Такого роду режим, при якому теорія і практика знаходяться у кричущому протиріччі, може встояти тільки за допомогою брехні і нахабного лицемірства.

До 30 січня 1933 року, кожного разу, коли за наказом комуністів вбивали якогось робітника, вбивство ставилося в провину націонал-соціалістам. Постійно ходили брехливі чутки про заворушення серед штурмовиків, а чесних німецьких робітників таврували як штрейкбрехерів. Коли вбили Хорста Весселя, суспільство охопило таке обурення, що комуністам довелося з цим щось робити; щоб виправдати себе, вони вигадали історію про те, що за цим підлим політичним вбивством нібито стоїть сварка між суперниками, які не поділили коханку. Коли якісь комуністичні виродки закололи Норкуса, члена Гітлерюгенда, газета «Роте фане» безсоромно заявила, що Норкуса вбив нацистський шпигун; тобто нацисти нібито вбили сімнадцятирічного члена своєї партії, щоб тим самим з'явився привід для заборони німецької компартії в юридичному порядку. Коли вбили Майковського і Гачке, реакція була аналогічною.

Коли націонал-соціалісти викрили злочинну діяльність комуністичної партії в Німеччині, комуністичний Інтернаціонал почав вигадувати пропагандистські жахи про націонал-соціалізм. Інсценований судовий процес в Лондоні був покликаний зняти з комуністичної партії всі звинувачення в тому, що стосується підпалу Райхстагу, і показати, що за цим підпалом стояли провідні націонал-соціалісти. Мертвий член Райхстагу не міг заперечувати те, що йому брехливо приписувалося. Пізніше, однак, колишні комуністичні лідери зізналися, що в меморандумі не було жодного правдивого слова. Як заявили вони, все було повністю сфальсифіковано, щоб дискредитувати націонал-соціалістів в очах всього світу. Шановні юристи та журналісти і навіть один англійський лорд опустилися так низько, що дозволили використовувати себе на цьому інсценованому процесі в Лондоні в якості маріонеток.

З тих пір комуністи планомірно ведуть у всьому світі антинімецьку пропаганду, бо вони прекрасно усвідомлюють, що націонал-соціалісти – їх найнебезпечніші вороги. У числі періодично повторюваних тем цієї комуністичної агітації – розповіді про військові приготування в інтересах німецького імперіалізму; підготовка реваншу проти Франції; територіальні придбання за рахунок Данії, Голландії, Швейцарії, країн Балтії, України і т.д.; німецький хрестовий похід проти СРСР; розбіжності в партії та уряді, особливо між партією і армією; зростаюче невдоволення мас; вбивства провідних людей Німеччини або замахи на них; що готується інфляція і неминучий повний крах економіки; вбивства і тортури над ув'язненими; релігійні гоніння і всілякий культурний вандалізм.

Ці пропагандистські вигадки поширюються по тисячам каналів і тисячними шляхами; на службу цієї кампанії по дискредитації ставиться (іноді усвідомлено, іноді несвідомо) буржуазна інтелігенція. У всіх європейських столицях існують великі установи з розповсюдження цієї отрути по всьому світу, і Комінтерн надає гігантські субсидії на підготовку і проведення цієї роботи. Ці організації є постійними центрами занепокоєння серед народів. Вони ніколи не втомлюються створювати труднощі усіма доступними їм засобами.

Така більшовицька пропаганда. Такий вигляд, який він приймає і в якому живе, використовуючи обман, наклеп і крутійство, щоб змусити народи підозрювати і ненавидіти один одного, поширюючи тим самим загальний стан неспокою, бо більшовики прекрасно знають, що комуністична ідея зможе перемогти тільки в шаленому і підозрілий світі .

У Німеччині існують релігійні розбіжності, викликані глибокими питаннями, пов'язаними з совістю, але які не мають нічого спільного з запереченням релігії. Ці розбіжності використовуються різними критиками (іноді нешкідливими, іноді злісними), і проводиться паралель між ними та вкрай догматичним атеїзмом більшовицького Інтернаціоналу. Для того щоб зрозуміти абсурдність цієї паралелі, досить буде привести ряд прикладів з теорії і практики комунізму.

У програмі комуністичного Інтернаціоналу відкрито і чітко говориться про те, що проти будь-якої форми релігії повинна вестися безжальна і планомірна боротьба. Ленін заявив, що «релігія – це опіум для народу і різновид сивушного масла». Ці заяви опубліковані в четвертому томі зібрання його творів.

На 2-му з'їзді атеїстів Бухарін заявив, що релігію потрібно «знищувати багнетами». Єврей Губельман, який під прізвищем Ярославський є головою Спілки войовничих безбожників СРСР, зробив наступний вислів: «Наш обов'язок – знищити всі релігійні концепції світу... Якщо для торжества одного певного класу потрібно знищення десяти мільйонів людей, як в минулу війну, то це повинно бути зроблено і це буде зроблено».

У номері за 6 листопада 1930 року щомісячний журнал «Безбожник», центральний орган Союзу войовничих безбожників, надрукував наступне: «Ми спалимо всі церкви в світі і зрівняємо всі в'язниці з землею». У всіх виховних установах Радянського Союзу релігійне виховання заборонено, а замість нього був введений систематичний курс навчання марксистському атеїзму. Дітям до 18 років заборонено брати участь в релігійних службах та молитвах. Закон про церкви від 8 квітня 1929-го року встановив такий стан справ, при якому духовні і релігійні установи позбавлені всіх прав. Все духовенство і їх сім'ї належать до незаможного класу радянських громадян, тим самим автоматично втрачаючи право на працю і прожиток, і можуть бути виселені зі своїх будинків у будь-який момент.

Така теорія і світова концепція юридичних принципів, що лежать в основі більшовицького атеїзму, і ці принципи невтомно проводяться в життя.

До 1930 року при радянському режимі був убитий 31 єпископ, 1.600 священиків і 7.000 ченців. Згідно з даними, наявними на 1930 рік, в тюрмах на голодному пайку в тому році перебувало 48 єпископів, 3.700 священиків і 8.000 ченців і черниць. Женевська Міжнародна ліга проти Третього Інтернаціоналу опублікувала дані на 6 серпня 1935 року, які говорять про те, що в Росії було заарештовано, заслано або вбито 40 тисяч священиків. Майже всі православні церкви і каплиці були або зруйновані, або закриті для богослужінь і перетворені в клуби, кінотеатри, комори і т.д. До нашого приходу до влади атеїстична пропаганда, здійснювана в Німеччині марксистами, яких ми зуміли перебороти, виступала за той страшний стан справ, який я тільки що описував. Одна лише соціал-демократична «Ліга німецьких вільнодумців» налічувала 600 тисяч чоловік. Комуністична «Ліга пролетарських вільнодумців» на момент її закриття налічувала 160 тисяч членів. Майже всі інтелектуальні лідери марксистського атеїзму в Німеччині були євреями, серед них – Еріх Вайнерт, Фелікс Абраам, Леві-Ленц та інші. На регулярних зборах, що проводяться в присутності нотаріуса, членів змушували підписувати декларацію про свій відхід від церкви вартістю дві марки. Таким ось чином велася боротьба за атеїзм. З 1918-го по 1933-й рік число виходів тільки з німецьких євангелічних церков склало в Німеччині два з половиною мільйони. Програму цих атеїстичних товариств щодо статевих питань добре видно з наступних вимог, що публічно висловлюються на їх зборах і які розповсюджуються у вигляді листівок:

1. Повне скасування статей закону, що стосуються покарання за аборт, і право безкоштовно робити аборт в державних лікарнях.

2. Невтручання в проституцію.

3. Скасування всіх буржуазно-капіталістичних приписів щодо шлюбу і розлучення.

4. Необов'язкова реєстрація в ЗАГСі і виховання дітей спільнотою.

5. Скасування всіх покарань за статеві збочення і надання повної амністії всім особам, засудженим за «статеві злочини».

Воістину, тут ми маємо справу з методичним божевіллям, мета якого – умисне знищення народів і їх цивілізації і встановлення варварства як першооснови суспільного життя.

Де ж шукати тих, хто стоїть за лаштунками цього смертоносного всесвітнього руху? Хто придумав все це безумство? Хто впровадив це в Росії і тепер намагається поширити це і на інші країни? Відповідь на ці питання розкриває справжній секрет нашої антиєврейської політики і нашої безкомпромісної боротьби з єврейством, бо більшовицький Інтернаціонал насправді не що інше, як єврейський Інтернаціонал.

Саме єврей придумав марксизм. Саме єврей в минулому десятиліттями намагався розпалити світову революцію за допомогою марксизму. Саме єврей очолює сьогодні марксизм у всіх країнах світу. Цей сатанізм міг зародитися лише в мозку кочівника без народу, раси і країни. І тільки одержимий сатанинської злістю міг почати цю революційну атаку. Бо більшовизм – це не що інше, як грубий матеріалізм, що спекулює на основних інстинктах людини. І в своїй боротьбі проти західноєвропейської цивілізації він використовує найнижчі людські спонукання в інтересах міжнародного єврейства.

Теорія, що лежить в основі цього політичного і економічного фанатизму, була розроблена євреєм на ім'я Карл Мордехай (він же Маркс), сином рабина з Тревесу. Різновид тієї ж самої теорії виник в мозку іншого єврея по імені Фердинанд Лассаль. Він був сином єврея Хаїма Вольфсона з Лослау, який змінив своє ім'я спочатку на Лосслауер, потім на Лазель і нарешті на Лассаль. Міністром праці Паризької Комуни був єврей Лео Франкель. Єврейський терорист Карл Коган (Коен) був другом Маркса. 7 травня 1866 року на Унтер-дер-Лінден в Берліні цей Коган вчинив замах на Бісмарка, вистріливши в нього два рази.

У передвоєнні дні в редакційній колегії «Форвертс», друкованого видання німецьких соціалістів, працювало цілих 15 євреїв, більшість з яких згодом стало лідерами комунізму в Німеччині. Серед них були Курт Ейзнер, Рудольф Хільфердінг і Роза Люксембург. Під час Великої [Першої світової. – В. Ф.] війни польські євреї Лео Йоггішес і Роза Люксембург перебували на чолі сил, які намагалися викликати військовий крах Німеччини та подальшу світову революцію. 4 серпня 1914 року ще один єврей, Гуго Хаазе, згодом – голова УСПД (Незалежної соціалістичної партії Німеччини), зажадав відмовитися від військового позики.

10 листопада 1918 року була сформована «Рада шести народних представників», в яку входили євреї Хассе і Ландсберг. 16 грудня 1918 року було проведено перше засідання «Загального З'їзду робітників і солдатських рад Німеччини». Головними виступали на цьому з'їзді були євреї Коган-Ройсс і Хільфердінг. Збройні сили Німеччини були представлені: 8-а армія – євреєм Ходенбергом, 4-а армія – євреєм Левінзоном, військовий округ A – євреєм Зігфрідом Марком, військовий округ B – Натаном Мозесом. Якоб Різенфельд представляв Київську групу армій, а Отто Розенберг – Кассельську групу армій.

31 грудня 1918 року у Берліні був проведений 1-й з'їзд Комуністичної партії, на якому єврейка Роза Люксембург була обрана її керівником. Імперська конференція спартаківського руху, що пройшла 29 грудня 1918 року, була формально відкрита офіційним представником Радянської Росії, євреєм Карлом Радеком-Собельсоном, в той час як Роза Люксембург була одним з офіційних виступаючих.

В ніч з 6-го на 7-е квітня 1919 року, після усунення в Мюнхені єврея Ейзнера, там була проголошена Радянська Республіка. Її очолили євреї Ландауер, Толлер, Ліппі, Еріх Мюзам і Вадлер. 14 квітня 1919 року в Мюнхені було сформовано другий радянський уряд з євреями Левієн-Ніссеном, Левином і Толлером на чолі. Берлінська преса німецької компартії контролювалася євреями Майєром, Тальхаймером, Шолемом, Фрідлендером і ін. Адвокатами, що діяли від імені німецької компартії, були євреї Літтен, Розенфельд, Йоахім, Апфель, Ландсберг і ін. Відомий більшовик, єврей Раффлес, пише: «Ненависть царизму до євреїв була виправдана, оскільки починаючи з 60-х років уряду у всіх революційних партіях доводилося мати справу з євреями як з найактивнішими членами».

У 1903 році на 2-му з'їзді Соціал-демократичної робітничої партії Росії [РСДРП] стався розкол, що розділив партію на більшовиків і меншовиків. І в одній, і в іншій партії керівні посади займали євреї. Ними були:

У меншовиків: Мартов (Цедербаум), Троцький (Бронштейн), Дан (Гурвіч), Мартинов (Пікер), Лібер (Гольдман), Абрамович (Рейн), Горев (Гольдман) і ін.

У більшовиків: Бородін (Грузенберг), згодом – керівник більшовицького революційного руху в Китаї, на даний момент – більшовицький комісар в Монголії; Фрумкін; Ганецький (Фюрстенберг); Ярославський (Губельман) – керівник атеїстичного руху в СРСР і в усьому світі; Каменєв (Розенфельд); Лашевіч; Литвинов (Валлах), на даний момент – нарком закордонних справ СРСР, в минулому – голова Ліги націй; Лядов (Мандельштам); Радек (Собельсон); Зінов'єв (Апфельбаум), в 1919-1926 роках – голова Виконкому Комінтерну; Сокольников (Брилліант); Свердлов – близький друг і соратник Леніна.

На початку серпня 1917 року було відкрито VI-й з'їзд більшовицької партії. Його головуючий комітет складався з трьох росіян, шести євреїв і одного грузина. 23 жовтня 1917 року відбулася історична сесія ЦК (Центрального Комітету). На ній було прийнято рішення про початок збройного повстання. Для керівництва повстанням було створено Політбюро і Революційний військовий центр. Ці політичні і військові центри більшовицької революції складалися з двох росіян, шести євреїв, одного грузина і одного поляка.

В англійському «Зібрання звітів про більшовизм в Росії», представленому парламенту в квітні 1919 року, під головуванням Його Величності, звіт № 6 містить наступне.

Телеграма від сера М. Фіндлі пану Балфуру (отримано 18 вересня 1918 р.): «Нижче наводиться отриманий нами сьогодні звіт міністра Нідерландів в Петрограді за 6-е вересня про обстановку в Росії, зокрема про британських підданих і британських інтересах під опікою міністра...

Я кілька разів зустрічався в Москві з Чичеріним і Караханом. Весь радянський уряд опустився до рівня злочинної організації. Більшовики усвідомлюють, що їхня гра закінчена, і їх охопило злочинне божевілля...

Небезпека на даний момент настільки велика, що я відчуваю себе зобов'язаним звернути увагу британського і всіх інших урядів на те, що якщо більшовизму в Росії не буде покладено край, цивілізація усього світу опиниться під загрозою... На мій погляд, негайне придушення більшовизму є найбільшою завданням, що стоїть сьогодні перед усім світом, навіть більшою, ніж сама війна, яка все ще триває, і якщо... більшовизм зараз же не буде попереджений в корені, він обов'язково пошириться в тій чи іншій формі на Європу і весь світ, так як він організований і управляється євреями, у яких немає національності і чия єдина мета – знищити існуючий порядок речей в своїх інтересах. Єдиний спосіб, за допомогою якого цієї небезпеки можна уникнути, – це колективні дії всіх держав».

13 листопада 1934 року газета «Момент», що видається в Варшаві і є одним з провідних єврейських видань у Східній Європі, опублікувала статтю (в № 260B) під назвою «Лазар Мойсейович Каганович» (заступник і права рука Сталіна). У цій статті йдеться: «Це велика людина, Лазар Мойсейович. Прийде день, і він очолить країну царів... Його дочка, якій скоро виповниться 21 рік, – тепер дружина Сталіна... і він добрий до євреїв, цей Лазар Мойсейович. Так, добре мати свою людину на одній з ключових посад».

Серед найвпливовіших посадових осіб партії та держави в верховних радах СРСР ми виявляємо більше 20 євреїв і тільки 17 росіян, в той час як частка євреїв від усього населення СРСР становить всього лише 1,8%.

Народний комісаріат внутрішніх справ (колишній ЧК і ОГПУ) очолює єврей Ягода. Головну роль в комуністичному Інтернаціоналі («Генеральному штабі світової революції») грає єврей П'ятницький.

Керівництво революційного більшовицького руху в усіх країнах знаходилося і продовжує перебувати в руках євреїв. У деяких країнах, таких як Польща і Угорщина, євреї повністю контролюють цей рух.

На процесі єврейського комуніста Шмельця в березні 1935 року уповноважений польської поліції Ландебжскій заявив як свідок, що 98% заарештованих в Польщі за звинуваченням у комуністичних інтригах – євреї.

Справжній лідер руху по більшовизації Китаю – єврей Бородін (Грузенберг).

На цьому можна закінчити наш звіт.

Такий комунізм без маски! Така його теорія, практика і пропаганда. Я представив неприкритий і врівноважений звіт з фактів, зібраних здебільшого з офіційних джерел. Звіт цей говорить про стан справ, настільки жахливий і обурливий у всіх відношеннях, що будь-яка цивілізована людина повинна бути ним просто вражена. Так зване «звільнення пролетаріату від капіталістичного гніту» є в дійсності найгіршою і жорстокою формою капіталізму, яку тільки можна собі уявити. Воно було задумано, приведено в дію і здійснено під знаком поклоніння багатству і під впливом матеріалістичної думки, втіленої в міжнародному єврействі, яке розкидано по всіх країнах земної кулі. Це не соціальний експеримент. Це не що інше, як гігантська система по експропріації та розкраданню арійських керівних класів між усіма народами і заміні їх єврейською організованою злочинністю. Люди, що виставляють себе апостолами нового вчення і визволителями людства, є насправді провісниками анархії і хаосу в цивілізованому світі.

Тут не може бути ніяких політичних питань. Цю тему можна судити і оцінювати по політичним правилам або принципам. Це справжнісіньке беззаконня під політичною маскою. Більшовизм не треба ставити перед судом світової історії, з ним потрібно мати справу за допомогою судової системи кожної країни. З ним потрібно боротися такими ж нещадними і навіть жорстокими методами, якими він намагається узурпувати владу або утримати її в своїх руках. Тут не може бути ніяких торгів і переговорів, оскільки небезпека, що загрожує Європі занадто велика. Завтра більшовизм може спалахнути посеред цивілізованих народів світу і викликати вселенську катастрофу. Ті держави, які укладають з ним договори, незабаром переконаються на власному досвіді, що вони зовсім не приборкали більшовизм, але виявилися під його п'ятою. Не можна сказати, що Комінтерн поміняв свої методи. Він залишається тим, чим був завжди, – пропагандистською та революційною машиною, яка відкрито заявляє про свій намір викликати загибель Заходу.

Більшовизм – це заклятий ворог всіх народів і релігій і взагалі всієї людської цивілізації. Зараз, як і завжди, світова революція – його відкрито оголошена мета. У січні 1935 року друкований орган військового комісаріату «Червона зірка» з радістю навів такі слова Сталіна: «Під ленінським прапором пролетарської революції ми восторжествуємо над усім світом!» А комуністичний емігрант Пієк на 7-му Всесвітньому конгресі Комінтерну, що пройшов 28 липня цього року, сказав: «Тріумф соціалізму в радянській Росії одночасно доводить і те, що тріумф соціалізму в усьому світі неминучий». За день до конгресу «Юманіте» (друкований орган французьких комуністів) вітав його вигуком: «Хай живе Комінтерн, генеральний штаб світової революції!»

Переговори з більшовизмом неможливі ні на політичній основі, ні на основі загальних життєвих принципів. Визнання СРСР Сполученими Штатами викликало в самій Америці зростання комуністичної пропаганди, незліченні страйки і загальне занепокоєння. Військовий пакт між Францією і СРСР незабаром привів до збільшення числа голосів, відданих за комуністів на муніципальних виборах, на яких вони придбали 43 мандата, подвоївши тим самим число мандатів, яким вони володіли до тих пір, в той час як всі інші партії залишилися в програші . Військовий союз між Чехословаччиною та СРСР призвів до саботажу в армії і до несподіваного збільшення числа голосів, відданих за комуністів на наступних виборах.

Той, хто уклав угоду з більшовизмом, буде про це гірко шкодувати.

Ми жодним чином не маємо наміру давати вказівки або наставляння іншим народам і їх урядам. Ми не втручаємося в їхні внутрішні справи. Ми всього лише бачимо небезпеку, що загрожує Європі, і гучним голосом попереджаємо про це, щоб всі змогли зрозуміти, наскільки велика ця небезпека.

Що ж стосується нас з вами, то ми остаточно перемогли цю загрозу. Воістину, крім його роботи в Німеччині, краща послуга, яку наш Фюрер зробив Європі, так це те, що тут, в Німеччині, він спорудив бар'єр проти світового більшовизму, зруйнувати який хвилі цього огидного азіатсько-єврейського потоку марно намагаються. Він навчив нас не тільки бачити в більшовизмі найлютішого ворога всього людства, а й зустрічати його лицем до лиця і трощити його. Натомість цієї доктрини він надав нам новий, прекрасний і благородний ідеал зі звільнення всього народу. Під знаком цієї великої ідеї ми вели наші битви і привели наші прапори до перемоги. Цей ідеал дозволив нам позбавити Німеччину від загрози більшовизму і викоренити її раз і назавжди з тіла німецького народу. Сьогодні ми знаємо, як боротися з цими підступними силами.

Наш народ виробив імунітет до отрути червоної анархії. Він відкинув брехливі і порожні обіцянки світової комуністичної пропаганди. З умінням і ретельністю, терпляче і дисципліновано він прийшов до рішення проблем, що випливають з його власної долі. В один прекрасний день історія віддасть Фюреру належне за порятунок Німеччини від найстрашнішої, смертельної небезпеки, за те, що він завдав поразки більшовизму і тим самим врятував всю західну цивілізацію від безодні, яка розверзлася перед нею.

Я висловлюю надію, що не нащадки визнають велич цієї історичної місії, але наші сучасники, і що вони приймуть рішення діяти відповідно до істини її вчення. Як вірні й віддані солдати Фюрера і партії, ми раді тому, що стоїмо під його прапорами у вирішальній битві, яку коли-небудь знала людська історія.

***

Дана промова була виголошена 13 вересня 1935 на щорічному з'їзді націонал-соціалістичної партії Німеччини і справила велике враження на всіх присутніх. У ній показуються справжня сутність більшовизму і сил, що стоять за ним.

Цитується по:

Так говорил Геббельс. Избранные речи и статьи министра пропаганды и просвещения Третьего рейха // Joseph Goebbels. Die ausgewählte Reden und Artikel. // http://hedrook.vho.org/goebbels/index.htm