Екстремізм у Німеччині: Вулиці з лівостороннім рухом

«Це були не демонстранти. Це були анархісти з кримінальними нахилами», — сказав міністр внутрішніх справ Німеччини Томас де Мезьєр, характеризуючи учасників протестів на зустрічі G20, яка відбувалася 7–8 липня в Гамбурзі.

«Ці анархісти з Німеччини та всієї Європи не висували жодних політичних вимог, то просто жалюгідні екстремісти, такі самі, як і неонацисти чи ісламські терористи», — продовжив чиновник. До такої різкої заяви міністра спонукали масштабні безлади, влаштовані членами ліворадикальних організацій.

Ще задовго до початку саміту G20 поліція та мерія Гамбурга запевняли, що вони серйозно підготувалися до можливих безладів і без проблем утримають ситуацію під своїм контролем. Заходи з гарантування безпеки його учасників справді виявилися безпрецедентними.

За кілька днів до початку поліцейські підрозділи стали перекривати цілі квартали, що прилягають до Виставкового центру (Hamburg Messe und Congress), де відбувалися зустрічі G20, використовуючи службові авто як перешкоди. Але треба одразу сказати: реальність виявилася зовсім іншою.   

Із самого ранку 7 липня на площі Фішмаркт, від якої до Виставкового центру півгодини пішки, почали збиратися демонстранти, багато з яких приходили з родинами, друзями. На імпровізованій сцені виступали реп-команди лівого спрямування з яскраво вираженою антиамериканською риторикою.

Атмосфера заходу була жартівливою та підкреслено розслабленою, можна було навіть зустріти людей з іграшковою зброєю.

Проте серед мирних протестувальників із кожною хвилиною з’являлося дедалі більше людей у балаклавах і чорних футболках, що суттєво вирізняло їх на тлі строкатого натовпу. Зрештою колона сформувалася й вирушила в бік Виставкового центру, де зупинилася через поліцейський кордон. Зрозуміло, що ескалація була лише справою часу.

Кожна зі сторін приготувала свої аргументи: радикальне крило демонстрантів, які назвали себе «Чорний блок» (Schwarzer Block), — петарди, пляшки із запальною сумішшю, а поліція — сльозоточивий газ, кийки та водомети.

Що було далі, неважко здогадатися: ліворадикали спровокували поліцейських, які, своєю чергою, вирішили не церемонитися з агресивними молодиками.

Протистояння перекинулося на сусідні вулиці. Ліві, розділившись на нечисленні групи, намагалися пробитися далі в напрямку Виставкового центру, при цьому підпалюючи авто та грабуючи магазини, що пізніше здійняло хвилю їдких і саркастичних повідомлень у німецьких медіа. Зрештою поліції з великими зусиллями вдалося повністю зачистити вулиці, при цьому до двох сотень правоохоронців дістали травми різного ступеня тяжкості.

Зважаючи на широкий резонанс у світі, який викликали події в Гамбурзі під час саміту G20, Тиждень вирішив розібратися, хто ж насправді стоїть за тими масштабними безладами.  

«Чорний блок» — радикальне крило антиглобалістів. У Німеччині, як, у принципі, й у всій Європі, його основу становлять футбольні вболівальники з лівими поглядами. До речі, символічно, що саміт G20 відбувався саме в Гамбурзі, адже це ганзейське місто відоме не тільки одним із найбільш портів світу, ультрасучасною Філармонією на Ельбі чи вулицею Репербан, що є центром нічного життя (її ще називають кварталом Червоних ліхтарів), а й не в останню чергу футбольними фанатами клубу «Санкт-Паулі», що розташувався в однойменному кварталі міста.

Тут якимось нереальним чином мирно уживаються анархісти, соціалісти, трансвестити, повії, працівники доків, завзяті театрали, художники, бідняки та бомонд. Усіх цих людей об’єднує дві речі: любов до місцевого футбольного клубу та відданість анархічній традиції.

Одразу хотілося б сказати, що фанати «Санкт-Паулі», яких називають «піратами», вирізняються бійцівським характером, що був не раз загартований у битвах так званого політичного дербі Європи з «Ганзою» — одвічним суперником із міста Росток. Ігри між цими клубами завжди супроводжувалися побоїщами на вулицях. Із вильотом згаданих команд до нижчих ліг німецького футболу здавалося, що німецька поліція може зітхнути спокійно, але силове протистояння лівих і правих тривало, хоча й перейшло більше в андеграунд.

Показово також, що й фанати «Гамбурга», головного клубу міста, терпіти не можуть «піратів». «Треті тайми» між ними виникають регулярно, так само як й з іншими командами. Чи не найжорсткішими були сутички з ультраправими хулз із Дрездена.

Фанати «Санкт-Паулі» активні не тільки поза межами футбольних стадіонів, вони регулярно беруть участь у протестних акціях проти глобалізму, що, на їхню думку, є продовженням «імперіалістичної» політики США, протидіють акціям правих сил тощо. Але було б великою помилкою вважати, що тільки вони причетні до хаосу в Гамбурзі. На протесті були присутні й їхні союзники: хулз марсельського «Олімпіка», льєжського «Стандарду», італійського «Ліворно», іспанського «Райо Вальєкано», грецького АЕК і, хоч як дивно, шотландського «Селтіка» та навіть англійського «Ліверпуля».

Крім того, були помічені також представники берлінської «Герти», «Айнтрахту» з Франкфурта-на-Майні та мюнхенської «Баварії». У своїй більшості всі згадані фанатські угруповання разом з «автономними» групами анархістів і формують бойове крило «Чорного блоку». Треба відразу відзначити, що всі ці анархо-комуністи ніколи не гребують нападами на магазини під час ними ж влаштованих безладів.  

Треба сказати, що згадані події стали можливими через обсесивну політику післявоєнних німецьких політичних еліт щодо правої ідеології, при цьому мова не про радикальну, як неонацизм, а якраз про помірковану — правоцентриську.

Методичними репресивними діями німецька поліцейська машина загнала цю ідеологію далеко за маргінес, таким чином ліквідувавши природного ворога лівих. Зрозуміло, що звільнений політичний вакуум швидко заповнився різнобарвними політичними гуртками ультралівого характеру.

Цей значний ідеологічний перекіс і спричинився до того, що ліві політичні угруповання почали рости як гриби після дощу, втягуючи у свою діяльність із кожним роком дедалі більше молодих людей. Варто підкреслити, що найсерйозніша небезпека таких ліворадикальних рухів, як «Чорний блок», полягає в тому, що вони відкрито демонструють цілковиту зневагу до держави як до інституційного механізму, використовуючи все ще досить живі комуністичні лозунги про світову змову багатих, загальну справедливість, рівність і світле майбутнє.

Напрями в ліворадикальному русі сучасної Німеччини можна умовно розподілити на дві групи.

Перша — прихильники революційного марксизму, тобто маоїсти та троцькісти. Студенти з такими політичними поглядами роблять ставку на ненасильницькі методи політичної боротьби.

Друга — прибічники немарксистських угруповань, а саме розрізнені організації «нових лівих», «автономів», анархістів. Вона є фундаментом «Чорного блоку» та хоч і не має чіткої ідеологічної платформи, проте формою боротьби проти сучасної держави обрала влаштування масштабних безладів. Ернесто Че Ґевара, Фідель Кастро та інші герої латиноамериканських революційних рухів стали для них ідолами, символами боротьби проти держави.

На перший погляд, офіційне політичне життя Німеччини видається цілком спокійним, розміреним і характеризується протистоянням консервативних християнських демократів та соціал-демократів, але дедалі частіше на вулицях міст відбуваються масові безлади, влаштовані здебільшого численними ліворадикальними угрупованнями.

Прикметно, що більшість цих організацій фактично фінансуються державою, яка забезпечує діяльність багатьох недержавних фондів із розвитку толерантності в суспільстві, боротьби з екстремізмом, але по факту стають своєрідною ширмою для екстремістів лівого спрямування.