Заповіт Гітлера: погляд з минулого і пророчі слова про сучасність

У всьому винні Черчілль ... і євреї

«Черчілль, на жаль, всього лише стара людина, який тільки й може, що виконувати накази цього божевільного Рузвельта. На самому початку війни я діяв, виходячи з того, що Черчилль здатний зрозуміти великий сенс об'єднання Європи, і в моменти прояснень він дійсно начебто схоплював це. 

Пізніше, коли я атакував СРСР і розкрив більшовицький гнійник, я сподівався, що в свідомості західних країн це запалить іскру здорового глузду. Я дав Заходу шанс, не поворухнувши навіть пальцем, абсолютно безпечно взяти участь в акті великого очищення, надавши всю санітарну роботу одній Німеччині. 

Однак ненависть цих лицемірів до чесної людини набагато сильніша, ніж почуття самозбереження. Я недооцінив владу євреїв в Англії!» Тут процитовано самий початок заповіту. Дата його написання - 4 лютого 1945-го.

Минуло всього три роки без одного тижня з того моменту, як Гітлер, завдяки красномовству командувача військово-морських сил Німеччини грос-адмірала Еріха Редера, остаточно відмовився від запланованої з 1940 року операції «Морський лев».

Операції, метою якої було «усунути англійську метрополію як базу для продовження війни проти Німеччини і, якщо буде потрібно, повністю захопити її» (директива №16 «Про підготовку десантної операції проти Англії» була складена Гітлером 16 липня 1940 року). Але про цей незручний інцидент фюрер уже не хотів згадувати. 

У Мюнхені мудра Німеччина запропонувала недалекій Британії, та й усій Європі спільно боротися зі світовим комунізмом і сіонізмом. Британія і Європа відмовилися. 

Що роблять німці в Нью-Йорку?

Читаємо далі. Гітлер - про Америку: «Якщо Північній Америці не вдасться змінити свою ідеологічну доктрину на менш злоякісну, ніж та, яка зараз, вельми сумнівно, що їй ще довгий час вдасться залишатися переважно білим континентом».

Саме німецькі іммігранти та їхні нащадки утворили найбільшу в США групу вихідців з континентальної Європи. Уже в середині ХIХ століття в Новому Світі проживало понад 1,3 мільйона німецьких переселенців, тобто більше третини всіх емігрантів країни. 

І фюрер німецького народу про це прекрасно знав і щиро вболівав: «Я дуже засмучений від однієї думки про ті мільйони німців, які емігрували в Сполучені Штати і які тепер складають хребет цієї країни. Тому що ці люди, зауважте, не просто втрачені для своєї батьківщини, хороші німці; насправді вони стали ворогами, ще більш нетерпимо налаштовані до нас, ніж будь-які інші. 

Німецький емігрант всюди зберігає свої якості гарного і витривалого працівника, і це так, але він дуже швидко втрачає свою душу. В майбутньому ми повинні вжити заходів проти цих марних витікань німецької крові. Тільки на схід, і тільки на схід повинна текти наша кров. Перенеси німця до Києва, і він залишиться цілісним німцем. Але перенесіть його в Майамі, і ви зробите з нього дегенерата, тобто американця».

Але повернемося до Європи. Отже, лідер нацистської Німеччини про Францію: «Я ніколи не любив ні Францію, ні французів, і ніколи не переставав про це говорити. Однак я повинен допустити, що серед них є деякі достойні люди». 

Про Італію: «Коли я об'єктивно і без емоцій оцінюю події, я повинен допустити, що моя непорушна дружба з Італією і Дуче повинна бути зарахована до моїх помилок. Насправді це очевидно, що наш союз з Італією був більш на користь ворогу, ніж нам самим. Італійська участь принесла нам вигоди в кращому випадку досить помірні, в порівнянні з незліченними труднощами, які з цього виникли».

Про Іспанію: «Я іноді запитував себе, чи не зробили ми помилку в 1940 році, не втягнувши в війну Іспанію? Я переконаний, що Франко погодився б на союз з нами на цілком прийнятних умовах - на обіцянку невеликого шматочка Франції, як розради його національної гордості, і великого шматка Алжиру, як дійсно цінного і цілком реального подарунка».

Про Японію: «Вступ у війну Японії не викликав у нас страхів і побоювань, хоча було очевидно, що японці зробили чудовий подарунок (Перл-Харбор) Рузвельту, давши йому залізний привід для оголошення війни Німеччині».

Чому Росія?

«Жодне рішення, яке я приймав протягом цієї війни, не було настільки згубним, як рішення атакувати Росію. Я завжди говорив, що ми повинні за всяку ціну уникнути ведення війни на два фронти. І ви можете бути впевнені, що я довго і неспокійно розмірковував над сумним досвідом Наполеона в Росії». 

Тоді чому була розпочата війна з Росією? Адольф Гітлер дав свою відповідь на це питання: «У нас була серйозна причина для наших дій - смертельна загроза, яку СРСР представляв для нашого існування.

Тому що було абсолютно ясно, що сьогодні або завтра, але СРСР буде атакувати нас. Наш єдиний шанс розбити СРСР - напасти першими, тому що пасивно захищатися було абсолютно безперспективно. 

Ми не могли дати можливість Червоній армії скористатися нашими суперсучасними автобанами для якнайшвидшого кидка своїх танків, а наші залізні дороги надати їм для перекидання своїх частин і постачання. 

Але якби напали ми, то у нас був шанс розбити Червону армію на її ж полі, в її болотах, на її розлогих і брудних просторах. Однак на цивілізованій території у нас не було проти Червоної армії ніяких шансів.

 Якби СРСР напав на Німеччину, то ми були б для них просто трампліном, з якого вони б обрушилися на всю Європу і розчавили її. Моїм особистим кошмаром був страх, що Сталін перехопить ініціативу». 

І на завершення - пророчі слова: «З розгромом нашої імперії і тільки очікуваною  появою азіатського, африканського і, можливо, південноамериканського націоналізму в світі є тільки дві сили, здатні до протистояння, - це США і СРСР».

Всього лише копія

Цей документ, якщо вірити тим, хто його опублікував, пережив чимало пригод. Оригінал заповіту відсутній. Справа в тому, що в квітні 1945 року Гітлер перед смертю вніс деякі зміни до заповіту, зокрема зробив запис про виключення з партії колишнього райхсмаршала Германа Герінга і про позбавлення його всіх прав. 

Крім того, був виключений з партії і знятий з усіх державних постів райхсфюрер СС і міністр внутрішніх справ Генріх Гіммлер.

 А грос-адмірал Карл Деніц в заповіті був призначений президентом райху і верховним головнокомандувачем збройними силами. Потім текст заповіту був таємно переправлений якимось офіцером - довіреною особою Гітлера - в один з австрійських банків.

Сама «особа» виявилася у в'язниці, де переживала з приводу того, що заповіт виявлять і це послужить приводом до посилення покарання. Зрештою, ув’язненому офіцеру вдалося умовити знайомого юриста вилучити з банку заповіт і спалити його.

Але юрист не був би професіоналом, якби не прочитав те, що збирався знищити. Зрозумівши, що перед ним - унікальний документ, юрист зробив його фотокопію, а потім з чистою совістю виконав побажання клієнта: спалив усі папери.