Нова геополітична вісь «Київ - Варшава - Вашингтон» не лише позначила себе, а й притягує союзників

Днями спеціальний представник Держдепартаменту США в Україні Курт Волкер висловився, що Україна поки не готова вступити в НАТО, як і Альянс не готовий її зараз прийняти. Ця заява викликала здавлені крики «Зрада» в нашій країні і радісне збудження в Кремлі. Мовляв, Трамп - наш! Не хочуть брати Україну в НАТО. Нам залишать. Насправді причин сумувати в українців після цієї заяви зовсім нема. І вже тим більше не варто радіти представникам Росії.

В першу чергу тому, що ніяких сенсацій Волкер не озвучив. Так, Україна поки не готова до вступу в Альянс хоча б просто тому, що ще не перейшла на стандарти НАТО. В озброєнні, системі військових звань, структурі збройних сил. Та не всі генерали у нас ще по-англійськи говорити навчилися. А треба.

Ну і в самому Альянсі вистачає членів, які не готові втрачати гроші на бізнесі з РФ заради туманних перспектив захисту свободи далекої від них незалежної України. Пам'ятайте, як Нідерланди упиралися підписання Асоціації з ЄС? Там нічого особистого, у них серйозний бізнес з Росією. З НАТО буде ще складніше.

Так що правий Курт Волкер, десять разів правий - формальний вступ України в НАТО – питання довге і складне. І, до речі, по факту не таке вже й важливе. 

Про Будапештський меморандум комусь нагадати? Не в папірці щастя, а в фактичному стані справ і реальних інтересах.

І тут в України все дуже навіть цікаво складається. А для Росії зовсім навпаки. Ми на сьогоднішній день проводимо спільні навчання з країнами НАТО і беремо активну участь в миротворчих операціях. У нас якщо не найсильніша армія в Європі, то одна з найсильніших. З реальним бойовим досвідом зіткнень з найбільш вірогідним супротивником нормальних країн і здорового глузду.

Це факт, від якого США відмовлятися не збирається. Слова в таких випадках просто виконують завдання маскування реальності. Так що перейдемо від сьогодення до майбутнього, контури якого так чітко проявилися саме на параді 24 серпня в Києві.

Україна зробила презентацію одного з найсильніших військових гравців у Європі. Тим більше з реальним бойовим досвідом захисту від агресора, який загрожує загальній безпеці.

Це дуже серйозно і набагато могутніше, ніж економічний потенціал нашої країни. Проте всі розуміють, що найбагатша країна нічого не варта, якщо не може себе захистити або не має надійних і сильних друзів.

Всі зацікавлені сторони цей фактор враховували і тому на парад в Україну офіційно делегували міністрів оборони. І військових для участі в параді. Що викликало черговий напад істерики в РФ.

На військовому параді були присутні міністри оборони 11 країн. Крім України там були присутні глави військових відомств США, Великобританії, Польщі, Латвії, Чорногорії, Естонії, Литви, Туреччини, Канади та Молдови. Для повноти картини разом з українськими військовими Хрещатиком пройшли солдати з цих країн. І як це називається?

Правильна відповідь - парад союзників. На честь Дня Незалежності України в Києві пройшов парад збройних сил фактично нового геополітичного оборонного (так прийнято говорити) Альянсу. Ну а межі необхідної оборони ми встановлюємо самі, виходячи із загальних інтересів. Спільних інтересів учасників Альянсу, природно.

Показова демонстрація нового неформального об'єднання військового потенціалу країн Східної Європи, Великобританії, США і Канади виглядає куди переконливіше, ніж заяви представників блоку НАТО, що неабияк втратили у швидкості реакції і здатності до різких рухів.

Україна і Польща - дві співставні за розмірами потужні армії, які в коаліції є найсерйознішою силою в Європі. Туреччина - той же масштаб. Підтримку США, Великобританії і Канади неможливо переоцінити.

Ласкаво просимо в нову реальність, дорогі друзі і недорогі вороги. Союз поки неформальний - але нас це не бентежить. А вам від цього не легше.

Дуже характерно виглядає на цьому тлі реакція старої Європи. Париж, Берлін і Брюссель зберігають багатозначне мовчання. Їх міністри на параді не були присутні, військові Хрещатиком не йшли, хоча двері для них були відкриті до останнього дня.

Схоже, політичні еліти цих держав не бажають слідувати старій мудрості «Хто хоче миру, хай готується до війни».

Вони вважають за краще висловлювати глибоке занепокоєння російською агресією, вести нескінченні переговори про примирення і намагатися задобрити агресора.

Санкції - це максимум, на що вистачає їх рішучості. А нова геополітична вісь «Київ - Варшава - Вашингтон» вже не тільки позначила себе, а й притягує союзників.