Синтетичний майдан: влада не повинна розслаблятися

Увечері 16-го жовтня урядовий квартал наповнили правоохоронці. Бійці Національної гвардії, поліція та люди в цивільному оточили  кожне перехрестя в районі Адміністрації президента.

У повітрі витало особливе напруження. Зазвичай, якщо вулиці перекриті через надзвичайні заходи, поліція все одно пропускає додому мешканців урядового кварталу та людей, котрі  там працюють. Але цього разу біля кожного поліцейського поста крутилися знервовані спецслужбісти, які щодо кожного авто кудись телефонували, покрикували на поліцейських і дозволяли проїзд водіям лише дуже дорогих авто — крізь оточення проривалися поодинокі Maserati, Porsche, Bentley і тд. Саму Банкову охороняли щільні ряди людей у чорних шоломах, які вишикувалися з обох кінців вулиці, ними також забили внутрішні двори Адміністрації президента.

У дворі Жовтневого палацу на колишній Інститутській у повній темряві безшумно тренувалися бійці Нацгвардії. І хоча в Головному департаменті інформполітики президентського офісу пояснили безпрецедентні заходи безпеки майбутнім візитом президента Мальти, такої кількості правоохоронців і такого ажіотажу не було ні під час недавнього візиту президента Туреччини, ні навіть під час параду до Дня Незалежності. 

Депутати президентської фракції непублічно натякали, що побоюються силових несподіванок від екс-президента Грузії Саакашвілі, який нібито планує зайти до Верховної Ради у розпал прийдешніх протестів і чогось вимагати від парламентаріїв. Чим саме загрожує депутатському корпусу такий візит, ніхто з них достеменно пояснити не міг.

Приблизно в той самий момент за кілька сотень метрів від Верховної Ради активісти "Національного корпусу", "Свободи" та "Правого сектора" безперешкодно захопили вертолітний майданчик Януковича. І хоча націоналісти одразу запевнили, що подія ніяк не пов'язана з прийдешніми акціями протесту, деякі видання охрестили це захопленням "пошти, телеграфа і телефона", — на території майданчика розміщений найбільший український дата-центр, який досі належить структурам "Сім'ї" і обслуговує урядовий квартал. До того ж  на самому майданчику, за припущенням видань, могли розміститися протестувальники на той випадок, якщо мітинг затягнеться надовго. 

На мітингу 17-го все змішалося: актив партій-учасниць, активісти громадських організацій, політично активні пенсіонери, Автомайдан, справжні й ряджені ветерани АТО, фанати Саакашвілі, проплачені прапороносці та ідейна молодь.

У натовпі діловито сновигали грузини, які щось шепотіли людям у чорних одностроях із шевронами батальйону "Донбас". За оцінками організаторів, акція "За велику політичну реформу" зібрала близько 5 тис.  учасників, поліція оцінила кількість у 3 тис.  

Скільки б людей не перепинили  на в'їзді до Києва, про справді масову акцію не йшлося. В окремі моменти на другий, третій дні протесту мітингарів було не набагато більше, ніж зігнаної під Раду поліції та Нацгвардії.

"Велика політична реформа" від єврооптимістів умістила в собі три пункти: зняття депутатської недоторканності, зміни виборчого законодавства та запровадження Антикорупційного суду.

Чат "Карфаген", який своєю назвою багато кого налякав, з легкої руки Мустафи Найєма був створений задовго до мітингу. У ньому активісти, депутати та позапарламентські партії свого часу почали обговорювати антикорупційний порядок денний і зняття недоторканності з Розенблата, Добкіна та Полякова. 

Який саме Карфаген мав бути зруйнований, давно забулося, але на мітингу під Радою, схоже, у кожного був свій. Доки на погоджувальній раді депутати — організатори мітингу обговорювали з колегами із провладних фракцій, які саме закони мають бути внесені на розгляд парламенту, Міхеїл Саакашвілі на вулиці активно рекомендував Петру Порошенку відставку і дивувався, чому серед реформаторських вимог немає процедури імпічменту.

Зрештою, це дивувало навіть Олега Ляшка, якого того ж самого дня  Юлія Тимошенко назвала президентським "чіхуахуа". "Ми всі живемо в матриці Порошенка, його політичній реальності, і тільки реагуємо на виклики влади, а в політиці найважливішим умінням є перехоплення ініціативи", — пояснює Світлана Заліщук вибір вимог для мітингу.

За задумом, провладні фракції не могли відмовитися від власних передвиборних обіцянок. Водночас виконати їх усі, а тим більше одразу, — мало реалістично, тому "єврооптимісти" запланували надовго закріпили за собою ініціативу і тримати у фокусі цей порядок денний, актуалізуючи хвилями в соцмережах та вуличними акціями. 

"Ми з Сьомого кілометра, з Одеси. Щоб зайти на ринок і мати точку, треба заплатити понад 200 тис.  дол., плюс щомісячна плата. Ці гроші йдуть безпосередньо Юрі Єнакіївському рівно з того моменту, як він відрейдерив цей ринок за Януковича. Але коли Янукович утік і прийшла нова влада, нічого не змінилося. Ми досі платимо банді Януковича!" — два пристойно вдягнених чоловіки йшли за Сергієм Лещенком по вулиці Грушевського, розповідаючи, чому приїхали на мітинг. Вони запевнили, що підтримуватимуть  протест до останнього, бо їм накипіло.

Десь поруч вели світську бесіду про політику жінки пенсійного віку — також учасниці мітингу. 

Вони нікуди не поспішали і сперечалися про роль Саакашвілі, чия поява  під Верховною Радою нагадувала ураган. Він кричав зі сцени, оббігав мітинг, обіймався з людьми  й  надовго зникав. Жінки по-різному оцінювали його як політика, але сходилися на думці, що "тільки Міша має сміливість знести Порошенка". 

В четвер увечері у бік вулиці Банкової йшла нечисленна процесія на чолі з Міхеілом  Саакашвілі. Поруч із ним простували  Єгор Соболєв та Семен Семенченко. Процесія вигукувала революційні кричалки, незмінні від акції "Україна без Кучми", співала гімн і кликала Порошенка. За якусь сотню-дві метрів до президентської адміністрації Саакашвілі сів у чорний Mersedes і без пояснень поїхав. Депутати ошелешено перезирнулися, але рушили далі — передавати Банковій законопроект про Антикорупційний суд. 

Чи схоже це на Майдан і революцію? Навряд чи.

Гасла малозрозумілі не тільки людям вулиці, а  й більшості організаторів. Нових, які б відповідали   очевидному суспільному запиту на протест, ніхто не вигадав і навіть не намацав.

Та й реалізація озвучених вимог не гарантує досягнення означених цілей.

Обмеження недоторканності не є запорукою від політичної корупції, позаяк не захищені  ж імунітетом, приміром, члени уряду, очільники держадміністрацій, військові та поліцейські начальники, чиновники різного штибу, олігархи. І що?

Омріяне запровадження відкритих виборчих списків навряд чи поставить могильний хрест на купівлі голосів, "джинсі" або чорному піарі.

А поява Антикорупційного суду, навіть за додаткових умов добору, не означатиме, що він миттєво перетвориться на мекку суддівського сумління та професіоналізму. Так, прагнути змін правил варто, але ідеалізувати результати   цих змін – навряд.    

А поки що "конкуренція в рамках партнерства" між добрим десятком різношерстих організаторів протесту за реформи лише дивом інколи не переростала у мордобій. Люди Саакашвілі натякали, що революцію зривають націоналісти, які підписалися під мітингом, але не мобілізували на нього навіть третини від маршу на Покрову.

Націоналісти, в яких викликає масову ідіосинкразію все, що пов'язане з екс-президентом Грузії, називали свій внесок  в акцію надмірним і недооціненим. Єврооптимістів дратували неперебірливість перших, непрогнозованість других і радикальні очікування решти. Інші учасники мали свої претензії. У цьому союзі всі були одні одними розчаровані. Але оргмоменти — це ще не все. 

У повітрі зависло риторичне запитання: а що це, взагалі? Заявка на Майдан? Чому раптом? 

Суспільство проковтнуло нерозкриті злочини Майдану, збереження старих корупційних схем і народження нових — не менш нахабних. Проковтнуло криваві воєнні поразки, дипломатичні прорахунки, знищення найбільших військових складів.

Швидко проковтнуло й забуло пожежу в таборі, відкритому президентом із великим пафосом, де вже за кілька місяців горіли діти, бо на системі безпеки вкрали абсолютно все. Було б абсурдно, якби після всього цього, на тлі реального збідніння навіть небідних людей, справжній Майдан спалахнув під вічно зеленими в українській політиці вимогами зняття недоторканності та запровадження відкритих партійних списків, до яких додався загадковий для більшості Антикорупційний суд. 

Заявки на Майдан не відбулося. Зрештою, ніхто з організаторів щиро цього й не прагнув. 

Бо дрова потенційного протесту видавалися надто сирими, аби мріяти про велике багаття. Революціонери-ідеалісти поки що не відають, чим саме запалити серця невдоволених громадян. А "революціонерам"-цинікам поки що цілком вистачає диму, створеного неквапливим спаленням протестного хмизу. Спонсорам деяких вождів Петро Олексійович влітає в немалу копієчку, щоби не мріяти про його дочасну заміну, – отже, будуть і надалі обкурювати, сподіваючись  викурити. 

Втім, навіть легкого загоряння вистачило, аби візуалізувати президентські страхи.

Істерика влади з приводу будь-чого, що бодай віддалено нагадує, завдяки чому вона стала владою, — надто очевидна. І залишає не менший осад, ніж фрагментація опозиції та  самозакоханість деяких її вождів.

Попри всю неоковирність  чергового недомайдану, певна користь від нього простежується: влада має час від часу смикатися, аби не почуватися геть безкарною. 

Чи можлива нова протестна хвиля? Цілком. Протестні настрої, як свідчить  український досвід, мають здатність нагромаджуватися, щоб спалахнути з небаченим доти масштабом. І тоді може стати байдуже, в чому підозрюють один одного Порошенко з Аваковим і хто кому Коломойський у цьому протесті.

Чи здатні будуть політики впливати на процес? Так, за умови, що перейматимуться не тільки саморекламою, а  й пошуком нових смислів. Які вдихнули б надію в країну, де влада нині надійно гарантує кожному тільки одне право. Право звідси звалити.

Але мільйони людей з різних сегментів ідеологічного спектру готові відфутболити право на втечу нинішній владі.

Автор: Тетяна Даниленко