Зображення користувача Оксана Колосовська.
Оксана Колосовська
  • Відвідувань: 97
  • Переглядів: 100

Трипільська культура – це суцільна загадка, – археолог Михайло Відейко

Восени 1897 року археолог-любитель Вікентій Хвойка поблизу села Трипілля знайшов культурні артефакти, які ми тепер добре знаємо під назвою «Трипільська культура». Щодо неї відомо достатньо багато, ще більше навколо неї існує теорій і вигадок. Про те, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, а які – ні, Радіо Свобода запитало в знаного дослідника, історика й археолога Михайла Відейка.

- Коли Вікентій Хвойка знайшов ці артефакти, він одразу зрозумів, з чим він має справу?

– Я думаю, що зрозумів, адже на той момент його стаж дослідницької діяльності вже нараховував кілька років, в нього уже був багатий досвід – він досліджував і кургани, й інші місця. А головне – він був у колі пошановувачів старожитностей, був знайомий із професорами Київського університету – зокрема із Володимиром Антоновичем, який не раз виступав консультантом. Були й консультанти з-за кордону, яким він надсилав інформацію про свої знахідки. Він був у курсі того, що відбувається в Російській імперії та в Європі, адже саме слово «культура» у цьому сенсі до нас прийшло в тому числі й завдяки Хвойці, який одразу сказав, що це – «археологічна культура».

– Так він одразу зрозумів, що це оригінальна культура?

– Думаю, що зрозумів, бо до осені 1897-го був 1896 рік, коли він в Києві придбав колекцію черепків. Він натрапляв на такі черепки, коли проводив розкопки в Києві на Кирилівській вулиці у 1893-му. Тобто, за цей відрізок часу можна було збагнути, що в цій місцевості є якась давня археологічна культура, майже невідома дослідникам. Оцінити це як єдине явище вдалося саме Хвойці.

– Ви є давнім дослідником «Трипілля», знаєте дослідження колег на цю тему. До речі, відомо, що «Трипілля» називають також «культурою Трипілля-Кукутені». Кукутень – це в Румунії. Тобто, не лише українці досліджують цю тему. Які для Вас загадки залишаються в цій темі?

– Тут загадка суцільна, як і 120 років тому, коли все починалося. Власне, заради чого все це робиться? Заради відтворення стародавньої історії. І те, як уявляв собі ту історію Вікентій Хвойка, як уявляємо ми сьогодні, як будуть уявляти наші нащадки – це велике питання. Наведу приклад: ми вважали, що знаємо про величезні трипільські поселення майже все – дослідження тривали з 1970-х років, розкопано сотні будівель, є чудові магнітометричні плани. І ось почалась наукова програма спільних досліджень – спершу з британцями у 2009 році, потім – з німецькими колегами. За кілька років з’ясовується, що ми маємо шанс відкрити нову сторінку в цій історії.

– А саме?

– У цих величезних поселеннях ми знаходимо укріплення. Раніше вважалось, що вони не були укріплені. І знаходимо ми це не в одному місці, а одразу на кількох поселеннях. Вважалося, що в ті часи ще не було ремесла. І всі казали, мовляв, покажіть нам гончарні горни, в яких трипільці випалювали свій чудовий посуд. Їх не було на цих поселеннях, хоча десятки років тривали розкопки.

В 2013 році ми їх знаходимо! І зараз вже понад десяток цих горнів, які мали настільки досконалу конструкцію, що щось подібне з’являється на Мінойському Криті лише в ХІ столітті до нашої ери.

Трипільські горни старші майже на три тисячоліття за ті, що раніше вважалися найдавнішими в Європі. Причому там дуже досконала технологія, яка дозволяє отримувати цей мальований посуд й не вкрити його кіптявою, як це буває у звичайному горні. Тобто, це – професійне технологічне обладнання майстрів, які мусили знатись не лишена на глині й фарбі, а й на теплотехніці.

Також тривалий час вважалося, що трипільці не будували монументальних споруд. В 2012 році на розкопках знайшли громадську будівлю розміром 60 на 20 метрів. 1200 квадратних метрів! Уявіть собі, і це збудовано із дерева та глини. Це на той час – 2000 рік до нашої ери – найбільша споруда на європейському континенті.

Експонати музею, знайдені під час археологічної експедиції у Черкаській області (трипільська культура)

– А де її знайшли і якою було її призначення?

Михайло Відейко

– Особисто моя думка, що це – храм. В минулому році з німецькими колегами ми розкопали храм менших розмірів – 22 на 12 метрів. Тобто, виявляється, що на цих поселеннях були головні храми – такі собі собори, а були приходські. Це свідчить про існування релігійної ієрархії. Також в одному із храмів у 2012 році знайшли золоту прикрасу – це перше трипільське золото з території України! І це лише за останні 4-5 років!

Розкопки та дослідження трипільської культури на Черкащині поблизу селища Легедзино, 6 серпня 2009 року

– До речі, про трипільців кажуть, що в них були не міста, а протоміста. Тобто, поселення дуже великі, на багато тисяч людей, але називають їх протомістами, бо там не було культових споруд. То тепер ми маємо підстави казати, що це – все-таки міста?

– Виникає питання: що це таке? І дуже добре, що тепер до нашої внутрішньоукраїнської дискусії підключились колеги із багатьох країн: і ті, які брали участь у програмах, і ті, які прочитали про те, що тут відбувається, бо вийшло вже кілька книжок англійською і німецькою.

Навіть вже у Британії є дипломований спеціаліст по трипільській культурі, на підході також спеціаліст із Німеччини. Тобто, коло дослідників, як це було у часи Хвойки, розширилось. Адже тоді копали трипільську культуру австрійські дослідники, німецькі, польські, британські. Потім «залізна завіса» впала – і залишились Румунія, Молдова й Україна. І тільки в останні 10-15 років колеги з-за кордону теж долучаються до цього – знову «Трипілля» опиняється в епіцентрі міжнародного зацікавлення.

– То чи є привід говорити, що це були не протоміста, а міста?

– Я містами б це не називав, бо місто – це не така річ, що проголосили певні параметри – і обласна рада ухвалює рішення, що це – місто, бо там, приміром, десять тисяч населення. Справа в тому, що уявлення людей про місто змінювалось. Античне місто – одна справа, зовсім інша – середньовічне місто, третя справа – сучасне місто. Але все це мусило колись починатися. «Трипілля» – оці величезні поселення – вони якраз біля початку.

Коли Хвойка розкопував «Трипілля», мало хто звернув увагу на те, що він написав про розміри того поселення. Він вважав, що воно займає 2 версти у поперечнику. Тобто, за розмірами це таке трипільське протомісто, причому найпівнічніше на Дніпрі.

Щоправда, в 2007 році довелося знову перевідкрити це поселення, бо до того часу ніхто із чинних археологів вже не знав, де знаходиться ця пам’ятка трипільської культури. Підняли архівні документи, в тому числі й щоденники Хвойки – виїхали на місцевість і знайшли. І нехай не дві версти, але одна верста там точно є. І неподалік вже два роки проводиться університетська експедиція біля села Копачів Обухівського району – можливо, це місто-супутник, можливо, воно давніше. Тобто, була ціла система тут, на Київщині, і це приблизно 4300-4200 рік до нашої ери. Вони давніші за ті поселення, які зараз на слуху, які досліджують на Черкащині.

Можливо, на Київщині є шанс докопатися: а як починалися всі ці процеси і, головне, чому?

Розкопки та дослідження трипільської культури на Черкащині поблизу селища Легедзино, 6 серпня 2009 року

– Чи були трипільці антропологічно подібними на теперішніх українців – як ми тепер?

– Розумієте, українці – це продукт багатотисячолітнього етногенезу, і тут стільки народів!.. Але трипільці в цьому ланцюжку стоять десь біля його витоків. Ну, ви уявіть, що, за різними підрахунками, на території України проживало від 400 тисяч до мільйона трипільців у різні часи. Зокрема, трипільське населення Київщини в кращі часи могло досягати 5-7 тисяч душ. Вони були розосереджені на величезній території, але все одно: щоб від них не залишилось сліду – це нереально.

– То відомо – звідки вони прийшли і куди ділися?

– Вони нікуди не ділися.

– Але ж зникла трипільська культура.

– В тому то й справа: культура зникла, але люди залишились. Зникла культура Радянського Союзу, але люди нікуди не зникли, й ми з цією спадщиною боремось. Але у трипільців було не так: там була інакша спадщина, яку навпаки намагались зберегти – це технології, знання.

До речі, можемо сказати, що багато технологій і знань залишились у наступних людей, які жили на цій території. Наприклад, технологія ведення сільського господарства. Це здається просто – засіяв, зібрав, вигнав корівок попастися. Але це потрібно пристосувати до певної території. Уявіть собі, що багато тисяч років до трипільців тут ніхто хліба не вирощував, а вони приходять й починають вирощувати. І цими здобутками будуть користуватися наступні покоління. Уявіть собі: до часів Ярослава Мудрого набір злаків на полях Київщини був той самий, що і в трипільські часи.

– То звідки трипільці прийшли?

– Ми можемо сказати, що на Наддніпрянщину вони прийшли з району Південного Бугу. Це було таке розселення, тривала аграрна колонізація майже тисячоліття.

– А ось на ці території – від Румунії до Дніпра – як вони потрапили?

– Найдавніші пам’ятки культури «Прекукутень, Кукутень-Трипілля», як це офіційно зараз називається, на території Румунії та Буковини. Через 100-200 років вони вже з’являються на території Хмельницької, Вінницької областей. Ще 100-200 років – Південний Буг, Черкаська область. До Дніпра вони потрапили приблизно через 800-900 років. Це був шлях довжиною у тисячоліття.

– То вони рухались на північ та на схід?

– На схід ішли різними шляхами – вододілами, вздовж річок. Була донедавна така дивна ситуація, що між Вінницькою областю й Київською чи Житомирською – нема, наче біла пляма. А зараз археологи знайшли на річці Стугна кілька пам’яток. Тобто, ми знаємо, що якась частина прийшла по річці Стугна, яка впадає у Дніпро біля того ж Трипілля. На Росі також є трипільські поселення, де жили перші трипільці, що прийшли на Київщину.

Кераміка археологічної культури Кукутені-Трипілля, ІІІ тисячі років до РХ

– Ми ось говорили про трипільські протоміста і що, можливо, вже є підстави називати ті поселення містами. А ось кажуть, що знаки, якими користувалися трипільці, це протописемність. Чи є підстави про це говорити?

– Писемність – поняття багатогранне. Є різні види писемності – ієрогліфічна, алфавітна і так далі, ціла класифікація. Є ще такий рідкісний різновид, як піктографічна писемність. Ми зараз нею користуємось.

– Невже?

– Ви дорожні знаки пам’ятаєте?

– Звісно.

– Всі розуміють, що таке «цеглина». Вона різними мовами називається по-різному, але… це піктограма. Вони, вибачте, в туалетах і де завгодно ці значки. Вони зрозумілі навіть тим, хто не знає писемності.

Піктограми – дуже давній винахід людства, вони відомі з кам’яного віку. Наші далекі предки, які заблукали в Європу 40 тисяч років тому – вони вже такими значками користувалися. Декі народи користуються ними досі, бо це – вигідний спосіб комунікації, зберігання інформації.

У трипільців піктографія досягла дуже високого ступеню розвитку. Весь цей мальований посуд, всі ці орнаменти – у них як елементи включались різні знаки. Навіть є дисертація Тараса Ткачука про знакові системи трипільської культури. Це дійсно система, яка вдосконалювалась. Там впродовж століть з’являлися нові знаки. Частина знаків була зрозуміла здебільшого тим, хто їх створив. Але були й загальні, які були поширені на території всієї трипільської культури. Всюди їх розуміли однаково – приблизно так, як ми всі розуміємо дорожні знаки.

З цієї піктографічної писемності могла з’явитись справжня писемність. Так відбулося в Єгипті, те ж відбулося в Шумері, де теж була протописемність…

– Що ці трипільські знаки означали? Чи можна ці знаки прочитати зараз?

– Не прочитати, а протлумачити або запропонувати тлумачення. Дуже добре, коли є один і той же знак у супроводі інших знаків. Тоді можна з великою вірогідністю припустити значення. Скажімо, є трипільський знак – схожий на кукурудзу заштрихований овал.

– Але тоді ж ще кукурудзи не було! Її значно пізніше завезли з Америки.

– Виникає питання: що би це могло значити? Але коли з цього овалу виростає рослина, то можна припустити, що таким чином вони малювали колосок. В чому фокус: висівали пшеницю колосками, а не зерном. Бо якщо молотити-обробляти, то вона просто не проростала – такий різновид пшениці вони вирощували. І тому це, з великою вірогідністю, це – символ колосу, з якого щось росте. Його зображують на мисках, наче це миска, повна колосся. Вони є в різній комбінації, наприклад, наче воно там загрузає в землю. Є знаки, схожі на місячний серпанок. Отут уже й реконструюють місячні календарі й що завгодно, особливо коли там є певний числовий код. Скажімо, сполучення місяця й собаки – це теж може бути якась піктограма.

Кераміка трипільської культури

– А чому єгипетські ієрогліфи тлумачать вже однозначно, а трипільські знаки – ні?

– Ми забули про китайські ієрогліфи. Найдавніші їхні прототипи з’являються в Китаї в культурі Яншао. А це 4 тисячоліття до нашої ери – це якраз у нас трипільські протоміста. Тобто, всюди, де суспільство досягає певного рівня розвитку, воно звертає увагу на необхідність передачі інформації. І це саме відбувається на Дунайській культурі – Дануб скрипт – там є купа знаків. Є навіть гіпотеза про існування дунайського письма.

Зрештою, коли вчені зібралися й обговорили цю проблему в масштабах Європи, то дійшли до того, що, починаючи із нового кам’яного віку, разом із навичками вирощування хліба поширюються й певні релігійні уявлення і певні способи передачі інформації. І дуже багато трипільських знаків мали багато спільного з дунайським. А звідки прийшло хліборобство – з Дунаю, з тих культур, які в основі Трипілля. Все тут дуже пов’язане.

– То все-таки протописемність, а не писемність.

– Протоміста й протописемність, бо найдавніші зразки європейської писемності, щодо якої немає сумнівів – це критська писемність.

Але що цікаво, дуже багато знаків, того, що називають писемністю й так далі, мають прототипи в цій Дануб скрипт – дуже давніх знаків неолітичної доби. Тобто, люди тисячоліттями цим користувались, аж поки збагнули, що з цього можна зробити щось інше.

Експонати музею, знайдені під час археологічної експедиції у Черкаській області (трипільська культура)

– До речі, читав в одній праці, що трипільці знали колесо, але чомусь ним не користувались.

– Ой, а спробуйте у нас скористатися колесом. У нас же й зараз немає доріг, а уявіть, що було в трипільські часи. Це, до речі, проблема. Хоча, є зображення колеса керамічні. Є уламки іграшкових тварин, які були на коліщатах. В цьому році таку знайшли в Кіровоградські області. І цій моделі 6 тисяч років! Це уламок, але ідентифікується без проблем.

Натомість, у трипільців був такий винахід – транспортні сани. Вони були величезні і, судячи з керамічних моделей, в них могли запрягати пару волів. Цього вистачало, щоб возити врожай з поля, і воду, і дрова, і будівельні матеріали на спорудження оцих великих будівель. Бо більшість керамічних моделей транспортних саней знайдені на Черкащині – там, де найбільші поселення. Їм колеса не треба було.

– Чому зникла трипільська культура? Чому вона не переросла в цивілізацію?

– Люди нікуди не ділися, але вони стали жити інакше. Просто змінилась культура. Через економічну кризу попередні культурні досягнення були втрачені. Залишилось тільки те, що потрібно було: воювати й виживати. А всі ці красиві будинки, храми і все, що було не потрібне для виживання, зникло.

– То економічні фактори, а не кліматичні?

– Це ланцюжок: змінюється клімат, проблеми з економікою, подолання проблем, повернення на попередній рівень суспільного розвитку – без ремесел, без храмів, без міст. Така ось стратегія виживання.

– А як клімат змінився? Відбулося похолодання?

– Так, похолодання. Степ посунувся на північ.

– Це був льодовик?

– Вважається, що це було виверження вулканів, які стимулювали кліматичні наслідки і подіяли не гірше від ядерної зими.

Тобто, ті кліматичні умови, в яких ця культура розквітла, кардинально змінилися. На території України таке відбувалось – від трипільців до Русі – п’ять разів. І тільки з часів Русі ми мали більш-менш поступальний розвиток.

Наші інтереси: 

Знати свої корені.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Андрій Ясун.
0
Ще не підтримано

Цитата:
Тобто, ті кліматичні умови, в яких ця культура розквітла, кардинально змінилися. На території України таке відбувалось – від трипільців до Русі – п’ять разів. І тільки з часів Русі ми мали більш-менш поступальний розвиток.

Тепер хтось дуже зацікавлений у кліматичних змінах. Та ще й заробити на цьому купу грошей. Той хтось місця собі не знаходить, що на тих п'яти змінах ніхто не заробив. А він, бач, додумався. Правда, вплівши сюди людську діяльність. А у ті часи винними були вулкани.

Si vis pacem, para bellum

Коментарі

Зображення користувача Андрій Ясун.
0
Ще не підтримано

Цитата:
Тобто, ті кліматичні умови, в яких ця культура розквітла, кардинально змінилися. На території України таке відбувалось – від трипільців до Русі – п’ять разів. І тільки з часів Русі ми мали більш-менш поступальний розвиток.

Тепер хтось дуже зацікавлений у кліматичних змінах. Та ще й заробити на цьому купу грошей. Той хтось місця собі не знаходить, що на тих п'яти змінах ніхто не заробив. А він, бач, додумався. Правда, вплівши сюди людську діяльність. А у ті часи винними були вулкани.

Si vis pacem, para bellum

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Недавно із цікавістю передивився кілька серій відео про Трипілля.
Трипільський Всесвіт України

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Цікава і пізнавальна стаття!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!