Правова система аріянства: походження, структура, розвиток (+ аудіо)

Аудіоверсія статті Правова система аріянства: походження, структура, розвиток

Видатний французький традиціоналіст Рене Генон звернув увагу, що іудохристиянство, на відміну від інших релігій, не має своєї сакральної мови і свого права. А чи має їх аріянство, тобто аріохрестиянство?

Сакральна мова Арійської Європи

У попередній статті ми з’ясували, що сакральною мовою аріянства є українська мова. Це випливає з тексту Євангелія і особливої магічної сили сучасної української мови. Факт її використання Ісусом, його родичами і друзями в якості внутрішньої мови підтверджує її сакральний статус.  

Причина магічної сили давньої української мови в тому, що вона була мовою творення Арійського світу. Як відомо, воно почалося з Середнього Подністров’я 7500 років тому під керівництвом святого Ноя-Їми-Рами-Гермеса. Це був початок Трипільської цивілізації.

Використання цієї магічної мови допомогло Ісусу здійснити подвиг самоперетворення з людини на боголюдину: смертний Син людський став безсмертним Сином божим. Ця мова була розвитком магічної мови Гермеса Трісмегіста, який сам досягнув фізичного безсмертя і показав людям шлях до нього. На цьому шляху Ісус випередив усіх.

Де шукати аріянську правову систему

Як слушно зауважив Рене Генон, сакральна мова і сакральне право нерозривно пов’язані. Справді, адже завдяки сакральній мові людина отримує божественні знання, а сакральне право дає настанови для правильної реалізації цих знань. Образно кажучи, до складного «інструменту» завжди має бути «інструкція» з його застосування.  

Досвід дослідження сакральної мови аріянства (див. статтю та її обговорення) можемо використати для пошуку аріянської правової системи. Згідно з цим підходом, аріянське право:

1) має бути записаним в аріянських священних текстах – у «Добрій новині Ісуса Хреста, сина божого»;

2) має належати до арійської традиції, витоки якої сягають середини 6 тис. до н. е., коли після Великого потопу творився новий світ;

3) має володіти практичною ефективністю в історичній і сучасній реалізації.

Що таке право?

Перед тим, як шукати аріянську правову систему, треба з’ясувати сенс поняття «право». А починати треба з поняття влади – «того, що веде до ладу».

По-перше, влада – це спроможність правильно керувати.

По-друге, ця спроможність визначається як особистими якостями керівника, так і волею тих людей, якими він керує. Звідси: «Влада – це згода людей виконувати накази». Іншими словами, влада – це спільна справа (лат. «республіка»).

Обов’язковою умовою влади є згода між керівником і керованими: керовані висувають керівника, керівник отримує загальне визнання. Відсутність одного з цих двох компонентів означає відсутність влади: спільнота без керівника є безвладною (і безладною), керівник без суспільного визнання є нелегітимним.    

Від уявлення про владу невимушено переходимо до уявлення про право. Право – це система обмежень і настанов, яка забезпечує здійснення влади. Якщо влада – це спільний рух до ладу, то право – це норми, які забезпечують цей рух. Влада – це корисний інструмент (спроможність), а право – це інструкція для його правильного застосування.

Походження права

Влада і право («інструмент» та «інструкція») мають спільне походження. Оскільки влада – це рух до гармонії, то її першоджерело має володіти найвищою концентрацією цієї гармонії. Відтак влада має божественне походження. Отже, право також має божественне походження.

У земних умовах божественна влада здійснюється через боголюдину – людину з божественною свідомістю. Так само божественне право формулюється боголюдиною. З цього й почнемо.

Божественне право

Священними текстами аріянства є тексти Євангелія. Відтак ті норми, які зафіксовані в Євангелії від імені Ісуса Хреста, є викладом божественного права. Розглянемо деякі приклади таких норм.

1. Базові настанови:

Щасливі скромні, бо їхнє Царство Боже.

Щасливі приязні, бо вони успадкують землю.

Щасливі засмучені (своєю недосконалістю), бо вони отримають допомогу.

Щасливі спраглі праведності, бо вони наситяться.

Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога.

Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть.

Тут сформульована вимога бути:

• скромними (позбуватися зайвого і здобувати необхідне),
• приязними (готовими до співпраці),
• реалістами (свідомими складності своїх завдань),
• сповненими прагнення вчитися,
• милосердними (відкритими до будь-яких джерел знань),
• внутрішньо чистими (з ясним світоглядом і чистою психікою),
• спрямованими на творення нового світу.    

2. Обов’язок поширювати Світло:

«Так хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі вчинки, прославляли вашого Батька, що на небесах». Йдеться про обов’язок поширювати інформацію про свої добрі справи.

3. Правильне поводження з ближніми – духовними братами і сестрами:

• не гніватися
• дотримуватися подружньої чистоти  
• використовувати точну мову,
• виконувати обіцянки,
• давати більше, ніж від тебе очікують,
• бути щирими, не допускати лицемірства.

4. Правильне поводження з ворогами:

не опускатися до ненависті.

5. Займатися саморозвитком, бути обачними:

• пам’ятати про Творця Всесвіту;
• завжди бути чистими, зібраними і охайними;
• не тривожитися;
• не осуджувати людей (оцінювати їх без негативних емоцій);
• просити при потребі, шукати нове, пропонувати рішення, виявляти ініціативу;
• робити людям те, що хотів би, аби вони робили тобі;
• жити власним розумом, не зливатися з натовпом (йти «вузьким шляхом»);
• критично оцінювати незнайомих людей («стережіться лжепророків»)
• і багато іншого (про це буде окреме дослідження).

Громадське право – право громад

У згаданій вище статті ми говорили, що за відсутності боголюдини (божественного монарха), джерелами влади стають правильно організовані гармонійні громади – демоси. Відповідно, демоси є джерелом земного права – права громад.

Ідея полягає в тому, що демоси,  опираючись на божественне право, мають достатню компетентність для здійснення місцевої влади і творення громадського права.

Прикладом є система, коли кожний монастир (духовна спільнота) має власний статут. Для монастиря це локальне право є найвищим після божественного права, звідси принцип: «У чужий монастир зі своїм уставом не ходять».  

Право громад в Євангелії

Повторимо, що в земних умовах найбільш компетентним джерелом божественного права є боголюдина – людина з божественною свідомістю. Якщо її фізично з нами нема, то опираємось на божественне право, сформульоване Ісусом Хрестом в Євангелії.

– А що робити, якщо на сучасну життєву проблему Євангеліє не дає  прямої відповіді?

Тоді відповідь дають люди, які опираються на божественне право і перебувають між собою в духовній єдності: «де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Матвій 18.20). Тобто навіть найменша аріянська група спроможна формулювати окремі правила поведінки, адже у ній незримо присутній Ісус Хрестос – джерело божественного права.

Проте для формування правової системи потрібна спільнота, створена за євангельським зразком – за прикладом демосу Ісуса Хреста. Тільки демоси володіють достатньою компетентністю для творення локальної правової системи. Відтак демоси є не тільки джерелом земної влади, а й джерелом земного права.

Про правотворчу спроможність демосу говорить сам Ісус Хрестос:  «Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа полагоджувалась за словом двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи громаді; коли ж не схоче слухати громади, хай буде для тебе як поганин» (Матвій 18.15–18). Як бачимо, вищим джерелом права є організована спільнота – громада, аріянський демос. Хто не слухає громади, той вважається не-аріянином (поганином, невігласом, неуком, гобітом) і відлучається від демосу.  Аріянський демос об’єднує тільки аріян.

Загальне право

Формування нової цивілізації відбуватиметься шляхом об’єднання ройових демосів у сотні, полки, коші, республіки. Відповідно, буде формуватися правова система, яка стоїть над локальним правом. Наприклад, якщо чотири сотні з власними правовими системами об’єдналися в полк, то загальне полкове право є вищим за правові системи цих сотень.

Право в Арійській традиції

Описаний підхід повністю відповідає Арійській традиції – починаючи від перших трипільських поселень і міст-держав. Ця традиція основана на самоврядуванні і добровільному об’єднанні в ієрархічні структури.

Устрій, за якого громади добровільно об’єднуються в державу, називається Сокупія (со-купія). Це слово означає «скупчення», «зібрання», «об’єднання», «союз», «скупщина» і є відповідником латинського «республіка» (від лат. res publica — справа громади, суспільна справа, річ спільноти). Завдяки Геродоту (5 ст. до н. е.) слово «сокупія» почали вимовляти як «скуфія», а назву суспільного устрою перетворили на власну назву, тож Скуфія стало синонімом України. У новогрецькій мові (після 15 ст.) букву «У» (упсилон) почали прочитувати як І (іпсилон), тож «Скуфія» перетворилася на «Скіфія».  

Сокупія (республіка) притаманна всій українській політичній традиції. «В літо 6415 (907) пішов Олег на греків, Ігоря зоставивши в Києві. І взяв він багато варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверів, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців... Всі ці звуться “Великая Скуфь”» (Літопис руський. Повість минулих літ). Відродженням занепалої сокупії-скуфії-скіфії була Козацька держава з її сотенно-полковим устроєм, який опирався на самоврядні громади і тотальну виборність знизу догори.

Республіканському устрою Сокупії відповідало традиційне право, відоме під назвою «Копне право». Згідно з ним, виборні керівники 4–10 сіл певної території формували «копу» (купу, зібрання) і обирали керівництво другого рівня – волості. Центральне село – місце збору копи – називалося містечком і згодом могло перетворитися на місто («райцентр») з власним самоврядуванням. Керівники волостей також взаємодіяли між собою і обирали управлінські органи наступного рівня – повіту. Таким чином, державна ієрархія вибудовувалася знизу догори. Вибори відбувалися в середовищі персонально знайомих людей, спроможних адекватно оцінити один одного і обрати кращих – у точній відповідності з системою демосократії.

За принципами сокупії і копного права у 1917 році формувалося українське Вільне козацтво. Воно мало організаційну структуру, що копіювала давній козацький устрій, – з Генеральною козацькою радою та наказним отаманом на чолі, з козацькою старшиною: осавулом, писарем, хорунжим, скарбником. Це, до речі, відповідає архетиповій 5-членній структурі старшини демосу Ісуса Хреста і сучасних демосів:

• отаман – голова
• писар – радник
• хорунжий – суддя
• осавул – захисник
• скарбник – скарбник.

Стійкість традиційної організації влади («інструменту») і копного права («інструкції») протягом 7500 років свідчить про їх ефективність і відповідність законам Всесвіту – божественним, соціальним і природним.     

Висновки

1. Аріянська правова система проіснувала протягом семи з половиною тисячоліть у вигляді копного права.

2. Аріянське право має три компонента: божественний, громадський (право громад) і загальний (державне право).

3. Божественний компонент аріянського права описаний в Євангелії.

4. Там же – в Євангелії – дається вказівка на колективне творення громадського права.

5. Сучасне аріянське право формуватиметься шляхом дослідження божественного права в Євангелії, історії копного права, а також в міру творення демосів та їх добровільного об’єднання в динамічну ієрархічну етномережу.