Розмірковуючи над поведінкою сучасної Німеччини на міжнародній арені і по відношенню до України, згадав вірш Максиміліана Волошина «Мир», написаний з нагоди переговорів радянського уряду про сепаратний мир з Німеччиною. 15 листопада 1917 року було оголошено про це рішення, а 20 листопада переговори почалися в Брест-Литовську.
17 листопада Волошин пояснив М. В. Сабашниковій: «Для меня, европейца, непереносимо то, что мы изменили и предали наших союзников, совершили акт, лишающий нас чести, но этим мы принимаем на себя искупление той лжи, которая породила теперешнюю войну» [1].
[Можна вважати, що словами «мы принимаем на себя искупление той лжи, которая породила теперешнюю войну» Волошин визнає, що Росія була причетна до розпалювання Першої світової війни. – В. Ф.].
Публікація віршу в газеті «Слову – свобода!» (10 грудня 1917 р.) викликала шок в «літературних колах» Москви.
18 грудня в газеті «Мысль» з'явилася репліка: «Определённо выраженное поэтом желание увидеть страну «под немцем» является <…> шагом, обнаруживающим большую политическую нетактичность». Волошин же, допуская в воображении военную победу Германии над Россией, так представлял ее последствия: «Славянство, которое окажется внутри Германской империи, я думаю, больше сделает для преображения её, чем то, которое будет отчаянно и безуспешно, вопреки своему историческому темпераменту, бороться с нею извне. <…> можно было бы в течение двух-трех поколений подточить и разрядить германский империализм изнутри, тем анархическим зарядом, что заложен в славянстве [2].
***
Пророцтво здійснилося!
***
МИР
С Россией кончено. .. На последях
Её мы прогалдели, проболтали,
Пролузгали, пропили, проплевали,
Замызгали на грязных площадях.
Распродали на улицах, не надо ль
Кому земли, республик да свобод,
Гражданских прав? И родину народ
Сам выволок на гноище, как падаль.
О, Господи, разверзни, расточи,
Пошли на нас огонь, язвы и бичи:
Германцев с запада, монгол с востока.
Отдай нас в рабство вновь и навсегда,
Чтоб искупить смиренно и глубоко
Иудин грех до Страшного Суда.
1917 [3].
Посилання:
[1] Цитується по: Волошин М. А. Стихотворения. Статьи. Воспоминания современников / Вступ. Ст. З. Д. Давыдова, В. П. Купченко; Ил. Н. Г. Песковой. – М.: Правда, 1991. С. 441.
[2] Там само.
[3] Цитується по: Волошин М.А., С. 117.
Знати, що несе у світ «Русскій МірЪ».
Все так, тільки росіянина не слід змішувати зі слов´янством, підмінюючи таким чином його, здебільшого, "азійство".
Германство - матеріальне, піднімає технологічну довершеність суспільства, його дисциплінування.
Слов´янство - духовне, не розтліває, а піднімає народи.
Азійство теж має свої плюси, але в суміші і з слов´янством, і з германством - чворить гримучу суміш невігластва і розтління.....
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Коментарі
Все так, тільки росіянина не слід змішувати зі слов´янством, підмінюючи таким чином його, здебільшого, "азійство".
Германство - матеріальне, піднімає технологічну довершеність суспільства, його дисциплінування.
Слов´янство - духовне, не розтліває, а піднімає народи.
Азійство теж має свої плюси, але в суміші і з слов´янством, і з германством - чворить гримучу суміш невігластва і розтління.....
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
А кого, друже, належить відносити до "слов'янства"?
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Потомків Арія, арійців.
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Росіян точно не віднесеш, бо вони самі себе називають "славянє", тобто "славні". Забуваючи, що слава може бути й дурна...
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)