Україна переходить від оборони в наступ

Сталося те, що можна розцінювати як перехід в наступ на духовному фронті. Не секрет, що РФ використовує всі свої структури для ведення війни проти України і агресії проти інших країн. Вже нема сенсу говорити про те, яку інформаційну війну розгорнула Москва через власні ЗМІ і підконтрольні їй ЗМІ в Україні.

Днями були опубліковані нові відомості про атаки на українські підприємства і установи в кібернетичному просторі, а дипломатична війна стала справою звичною. Російські банки, а вірніше - їх українські дочки, в 2014 році масово скуповували і виводили валюту, чим обвалили курс гривні. Газпром уже став притчею во язицех, і про газові війни просто нема сенсу писати ще раз. Загалом, все, що так чи інакше пов'язане з РФ і знаходиться в Україні, Московія використовує як знаряддя ведення війни.

Одним з найпотужніших інструментів агресивного впливу на Україну, звичайно ж, є філія московської церкви в Україні. Ця погань настільки активізувалася, що за руйнівною силою зрівнялася і навіть обігнала продажні ЗМІ. Оскільки така ситуація з церквою склалася вже давно, то і простого вирішення проблеми не було.

Найцікавіше те, що все було настільки погано, що в цій галузі було важко вибудувати навіть адекватний захист інтересів України. Але виявилося, що без особливої ​​реклами і вже досить довгий час проводилися заходи, які поступово цементували нашу оборону. Публічно стало відомо про ці заходи тільки на початку літа поточного року. Тоді стало зрозуміло, що йдеться про звільнення української церкви від російської окупації, а точніше - про відновлення автокефалії.

Безліч «експертів» в галузі богослов'я стверджували, що питання формалізації автокефалії займе роки, якщо не десятиліття. Але з моменту виходу цієї теми на поверхню, тобто, виходу на фінішну пряму, пройшло всього три - чотири місяці, і тепер уже йде підготовка помісного собору, який об'єднає розрізнені церкви в єдину помісну церкву, яка призначить предстоятеля, в чиї руки і буде переданий документ про отримання автокефалії.

Схоже на те, що сам процес руху до автокефалії був виведений в публічний простір тоді, коли виникла впевненість в його незворотності. До речі, саме тоді заметушилися московські попи. Це говорить про те, що на початковому етапі процесу не було допущено жодної витоку, а тому Москва неправильно оцінила серйозність ситуації і зробила свідомо провальні кроки, коли Гундяєв поїхав «топирити пальці». Така його позиція стала аналогічною відру бензину, яким намагалися загасити вогнище.

Можливо, саме його візит і хамська поведінка багаторазово прискорили хід процесу, і буквально слідом за гундяєвским візитом пішов процес формалізації автокефалії.

Коли Веленскій Патріарх призначив екзархів для об'єднання помісної церкви, тоді в Москві нарешті зрозуміли, що це вже є незворотнім і може статися або скоро, або дуже скоро. Як ми тепер знаємо, спрацював другий варіант. Все пішло дуже швидко і Вселенський Патріархат вже зробив все, що повинен був зробити, крім передачі самого документа духовній особі, яка отримає на те повноваження від помісної церкви.

Але все це була оборона. Ми відвойовували те, що належало нам, і в загальному, все це вкладалося в схему оборонних дій. Але Москва пішла далі - в схизму, а по тому, як вона це зробила, це вже навіть не розкол, а відхід в секту.

Це був уже випад в сторону Вселенського Патріарха і Патріархії. Загалом, Гундяєв вирішив своїм «мінським цейтнотом» поставити крапку в цій епопеї. Але крапка виявилася не за ним, оскільки в гру знову вступила Україна, але вже не в оборонній, а в наступальної позиції, як це не дивно - в ролі захисниці Вселенського престолу. Президент вніс до Верховної Ради законопроект про надання Вселенського Патріарха в постійне користування Андріївського собору на Андріївському узвозі.

І ось Верховна Рада підтримала президентський законопроект і формалізувала передачу в постійне користування Вселенського Патріарха одну з найкрасивіших церков на території України. Фактично, статус постійного користування створює в Україні резиденцію Вселенського Патріарха, і це місце стає третьою резиденцією після Константинополя і грецького Афону. Тобто, тепер Вселенський Патріарх буде в Україні не як гість, а як предстоятель всієї православної церкви, який зможе здійснювати свої повноваження на постійній основі з Києва, і Київ, на цей час, буде центром світового православ'я.

Тут можна тільки милуватися красою гри, і сподіватися на те, що дуже скоро ми перейдемо в такий же наступ і по інших напрямках, де агресор пустив свою отруту.

Джерело