У цьому дописі автор висловлює свої погляди на роль України у відновленні євразійського балансу, порушеного Київським каганатом в епоху війн за фіно-угорські землі у ІХ—ХІ ст.
- Географія 19-ти фіно-угорських країн Російської Федерації.
- Сучасний політичний потенціал фіно-угорських країн.
- Традиції та перспективи українсько-фіно-угорських зв’язків.
- Місце України на новій політичній мапі Фіно-Євразії.
ГЕОГРАФІЯ 19-ТИ ФІНО-УГОРСЬКИХ КРАЇН РФ
Докладна інформація про розселення фіно-угорських народів у ІХ—ХІ ст. міститься у працях Нестора Літописця. Його відомості про фіно-угорський характер нинішнього етнічного центру росіян підтверджуються та розширюються сучасними археологічними і лінгвістичними даними. Так, український учений Орест Ткаченко довів, що Москву збудував київський князь Юрій Долгорукий в етнічному осерді народу меря, який у мовному відношенні остаточно асимілювався лише наприкінці XVIII ст.
На початок XVII ст. Московське князівство складалося майже виключно з фіно-угорських земель, — слов’янські землі Москва мала лише на своєму південному та північному заході. Власне, це були східні окраїни Бєларусі та України. Отже, основних успіхів у процесі «збирання земель» Московія досягала саме на фіно-угорських теренах. І у XVII ст., і сьогодні ці терени не були і не є анклавами у слов’янському морі, — на величезних обширах від Кольського півострова до Воронежа та від Пскова до Єнисея вони становлять суцільний і «міцно зшитий» фіно-угорський континент. Після анексії у 1809 р. Фінляндії Російська імперія об’єднала у своєму складі усі фіно-угорські народи світу (за винятком лише центральноєвропейських угорців). Уперше з часів доісторичного розсіяння фіно-угрів вони почали жити під одним державним дахом.
Після розпаду СРСР Російська Федерація набула ще більшого, якщо можна висловитися, вигляду фіно-угорської країни. Однак політичний вплив етнічних фіно-угрів на сучасну Москву обмежується їхньою внутрішньою різновекторністю. Зараз у Росії існують чотири великих анклави фіно-угорських народів, які прагнуть регіональних утворень та мають відповідно різні геополітичні центри тяжіння.
Перший, фіно-балтський, складається з Карелії, Іжорії, Вотландії, Інгерманландії, Вепсландії та Країни Сето. Окремо в цьому ряді стоїть Східна Саамі, яка разом із Кольським півостровом тяжіє до інтеграції в Шведську та Фінську Саамію.
Другий анклав, фіно-волзький, складається з Ерзяньмастор (Мордовія), Мокшеньмастор (Західна Мордовія), Мещерії та Марій Ел. Сюди ж відноситься і мертва нині мурома, — спершу асимільована ерзянами, тобто мордвою, а потім добита суздальськими окупантами.
Третій анклав — фіно-пермський. Це Удмуртія, Бесермянія, Комі та Комі-Парма.
І, нарешті, уральський анклав складають ханти та мансі, які нині не лише асоціюються з малочисельними нефіно-угорськими народами Півночі, але й роблять спроби інтегруватися в їхні громади.
За офіційною статистикою, чисельність усіх разом узятих фіно-угрів — громадян РФ — досягає майже чотирьох мільйонів чоловік, причому більше мільйона з них — це ерзяни. Однак зауважу, що для більшості фіно-угрів прийнятним є ім’я і «русский» — у нього вони вкладають власний ідентифікаційний зміст. Саме тому офіційна статистика в оцінці кількості фіно-угрів є неприйнятною. Вона скоріше відображає етнічно активний, свідомий елемент фіно-угорських народів, — це так, якби в українці записували лише членів ОУН-УПА та їхні родини. За даними ФСБ Росії, оприлюдненими народним депутатом України Миколою Габером узимку 2001 р., зі 150 млн громадян РФ понад 50 млн або є українцями, або мають родичів українців, або походять з України, або носять українські прізвища. Ще стільки ж тим чи іншим чином належать до тюркських народів, ну а решта якраз і є «чистими росіянами», або, власне кажучи, фіноросами. Відтак я схильний уважати, що сьогодні в РФ мешкають не 4, а близько 50 млн фіно-угрів.
Важливим завданням українських етнографів та політиків є сприяння відновленню «первинної ідентичності» цих євразійців, адже під час внутрішньої самоідентифікації загальник «фіно-угр» є таким же самим непродуктивним, як і «слов’янин». Окрім того, більшість фіно-угорських народів мають свої діаспори усередині РФ, які у Західному Сибіру, на Далекому Сході та в Приураллі відіграють самостійну роль (найпотужніші з цих діаспор — марійська та ерзянська).
Усі фіно-угорські нації РФ на сьогодні сповідують православ’я. Виняток становлять лютерани-інгерманландці та частина марійців-язичників. Отож між 17-ма фіно-угорськими націями не існує цивілізаційного вододілу, — вони, як і Україна, є спадкоємицями візантійської сакральної традиції. Політичний потенціал фіно-угорських народів залежить від їхнього федеративного статусу, рівня незалежності республіканських конституцій від основного закону РФ та від їхньої близькості до позафедеральних геополітичних гравців.
ВОЛЗЬКИЙ АНКЛАВ
1. Ерзяньмастор (Мордовія)
Безумовним ідеологічним лідером фіно-угорського світу є ерзяни, які мали в минулому імперський статус у середовищі фіно-угорських народів. Наприклад, у VI—VIII ст. ерзяни підкорили Мурому та Мещерію, домінували над спорідненими мокшанами, впливали на внутрішню політику Чувашії, постійно погрожували південним кордонам мерян. В якості прямого спадку минулої величі зараз виступає значна чисельна перевага ерзян у колі фіно-угорських народів. Ерзяни володіють стрункою історичною міфологією (епос «Масторава»), зберегли рефлексію на Київ як на центр антихозарського руху. До ерзян належали московський Патріарх Нікон, боярські роди Морозових та Наришкіних, Федор Шаляпін, письменники Алєксандр Пушкін, Ніколай Добролюбов, Максім Горькій, Іван Бунін, Васілій Розанов (до речі, його найбільшим бібліографом є українець Віктор Сукач) та Сєргєй Єсєнін (ерзянин по матері, а по батькові — мещеряк), з військовиків — комдив РСЧА (Робітничо-Селянська Червона Армія) Васілій Чапаєв, головнокомандуючий РОА Андрєй Власов, маршал Гєоргій Жуков. Із сучасних ерзян найвідомішими є «батько» Газпрому Віктор Чєрномирдін, кіноактори Олєг Табаков та нині покійний Сєргєй Єфрємов, директор Ульянівського автозаводу Лєжанкін. Ерзянські націоналісти претендують на всю Нижегородську область, Західну Чувашію, Муром, на вихід до Волги через Симбірськ.
Ерзяни — єдина фінська нація, яка сприймає Україну як спадкоємицю політики Київського каганату, а відтак вимагає її прямої участі у відновленні т. зв. євразійського балансу. «Євразійський баланс» полягає у відродженні політичного статусу всіх живих фіно-угорських націй із визнанням справжньої (тобто первісної, доросійської) расової фізіономії Європейської частини нинішньої РФ.
2. Мокшеньмастор (Західна Мордовія)
У порівнянні з революціонно налаштованими ерзянами мокшани посідають відверто колабораціоністські позиції. У фіно-волзському русі вони грають роль спражнього Троянського коня, приголубленого Москвою та звиклого до кумовства кавказького типу. Президент нинішньої Республіки Мордовія Ніколай Мєркушкін — мокша, основні міністерські портфелі Республіки — під пахвою у мокшан, ЗМІ також контролюються мокшанами. По суті, мокшани перетоплюють сталінський покруч «Республіку Мордовію» на маріонеткову державу мокшан, в якій ерзянам місця немає. Дійшло до того, що державне видавництво Мордовії у 2000 р. не видало жодної книжки ерзянською мовою, хоча ерзянська література з успіхом претендувала б навіть на смаки рабів мас-культури, — у ній-бо творять чудові письменники.
Мокша компактно проживає на території Західної Мордовії. Дезорганізовані «мордовською» владою мокшанські націоналісти вельми мляво висувають претензії на свої історичні території — Пензенську область, південь Тамбовської, схід Липецької та північ Воронезької областей.
Щодо історичних постатей мокшан, то їм теж таланило із кар’єрою у Московському царстві, — наочними тому прикладами є придворний учений Ніколай Карамзін та кодифікатор законів Російської імперії граф Спєранскій. Добру кар’єру в російській літературі зробив і наровчатський мокша Алєксандр Купрін, який написав, зокрема, чудові київські оповідання.
3. Мещерія
Нині перебуває у складі Рязанської, Тамбовської та півдня Московської областей РФ. Після прийняття ісламу в часи Касимівського ханства мещеряки прибрали татарську (або булгарську) свідомість. Нині в офіційних документах вони вважаються татарами-мішарями, і Казань уважає їх «тюркською діаспорою», хоча насправді вони є фіно-уграми. Мещеряки не репрезентують самостійної політичної течії у фіно-угорському русі і блокуюються з казанськими татарами (булгарами). Знаковою фігурою Мещерії є, як уже згадувалося, Сєргєй Єсенін. Маючи матір ерзянку, він зберіг мещерську свідомість дотатарського (докасимівського) періоду. «О Русь моя! Мещера и мордва!», — вигукував Єсєнін в одному зі своїх віршів. Ерзянське слово «шушун», тобто кожух-безрукавка, відоме кожному мешканцеві РФ з його легкої руки.
4. Марій Ел
Наймодерніший політичний рух серед фіно-волзьких народів сформували марійці. Можна сказати, що за радикалізмом та гостротою політичних вимог націоналісти Марій Ел ведуть перед. Щоправда, після переобрання нового Президента Марій Ел, яким став ставленик ФСБ полковник Лєонід Мєркулов, ця ситуація може змінитися. Але останній уже погодився на встановлення пам’ятника в центрі Йошкар Оли затятому борцеві з московським та татарським імперіалізмом князю Акпатиру. Слід зауважити, що екс-президент Марій Ел Вячєслав Кісліцин не був марійським націоналістом, але завжди протиставлявся Москві, вів самостійну торгівлю зброєю та приймав на лікування в марійські санаторії чеченських солдатів.
5. Мурома
Романтичний етнос — своєрідні етруски у родині фіно-угрів. Багата матеріальна культура, одяг. Вправно торгували з Іраном та Волзькою Булгарією, підтримували толерантні стосунки з послов’яненими мерянами Суздальського князівства. Мовна та культурна близькість до ерзян стала ідеологічним виправданням тискові древнього Арзамаса на Муром. Зрештою була підкорена Ерзянським інязорством (царством), і на східних околицях Муроми ерзяни збудували свою столицю — Обран Ош (нині це Нижній Новгород). На початок вторгнення Москви до Ерзяньмастор у XVI ст. мурома або послов’янилася, або поерзянилася. Сьогодні це одна з двох мертвих фіно-угорських націй, мова якої згублена, а в самому муромському краї немає й натяку на муромофільські настрої. При відновленні фіно-угорських країн частина Муроми може відійти до Мерянії, більшість територій — до Ерзяньмастор.
БАЛТСЬКИЙ АНКЛАВ
6. Карелія
На сьогоднішній день Республіка Карелія становить для цілісності РФ найбільшу небезпеку. Ні Тува, ані Ічкерія не мають так точно сформульованих претензій до РФ, які у карелів грунтуються на європейських законах та сучасних принципах безпеки Північної Європи. Хоч як це дивно, для карелів не є самоціллю інтеграція у Фінляндію, хоча у складі останньої перебуває Західна Карелія з центром у православному монастирі Уусі Валамо та Йоенсуу.
Карелія репрезентує особливий дискурс фіно-угорського світу, — це метафізика Православної Півночі, Країни-Вигореції — бастіону старовірів. Православні обітелі на архіпелагах Кіжи та Валаам, Свято-Успенський Соловецький монастир (штучно приєднаний до Архангельської області), пафос Калевали — зібраної Еліосом Льонротом саме у православній Карелії, — усе це альтернатива Росії Петра та Росії Путіна. Саме тому Карелія не інтегрована у федеративний фіно-угорський рух і має самодостатню національну ідею.
Особливої інтриги карельському питанню в РФ надає існування Тверської Карелії — країни фіно-угорських емігрантів, заснованої на спустошених мерянських землях Тверського князівства після Столбовського миру 1618 р. Нині у Твері відродилася карельська журналістика — почала виходити газета «Сана» («Слово»). І хоча за статистикою тут тепер мешкають лише 20 тис. карелів, але куди поділися ще 100 тис., які такими були ще у 30-х роках?
7. Інгерманландія
Країна, що зручно влаштувалася на території історичної Карелії та Північної Іжорії. У часи Другої Світової війни інгерманландців за наказом Сталіна виселили у Сибір та Республіку Комі. Починаючи з 80-років вони виявляють феноменальну активність, виконуючи роль кримських татар у балтицькому регіоні. Український конфліктолог Олександр Заремба захистив кандидатський мінімум на темі відродження інгерманландського народу. Окрема група інгерманландських націоналістів висуває ідею спадковості Новгородської республіки в народі «інкері». Зрештою, лютерани-інгерманландці просто перехоплюють ідеологічну ініціативу у спаралізованих іжорських та водянських спільнот Ленінградської області, які і є за правом нащадками Новгородської держави.
8. Іжорія
Своєрідний близнюк Інгерманландії, але з православним корінням. Територія Іжорії нині затоплена мікрорайонами сучасного Санкт-Петербурга — історично її північні кордони стикалися в районі Зимового палацу з кордонами Інгерманландії, яка лежить на північ від Неви. Сьогодні не існує іжорських сіл, а понад 800 «офіційних» іжорців лише на літній період виїжджають у провінцію. Взимку вони нудьгують у Санкт-Петербурзі у своїх дітей і, звичайно, не мають власної адміністративно-територіальної одиниці. З часів Алєксандра Нєвского іжорці виступають на боці офіційного Новгорода, але зберігають самостійний статус. Союзник Алєксандра Нєвского іжорський князь Філіпп у гирлі річки Нева зустрічав перед відомим Льодовим боєм німецькі човни. За переказами, вінценосний іжорець мав видіння святих страстотерпців Київських князів Бориса та Гліба, які пророкували перемогу православній коаліції.
Іжорці брали активну участь у політичному житті Новгородської республіки, хоча окремої п’ятини (напівавтономної складової Новгородської Федерації) не сформували. Іжорія — своєрідний фінський Люксембург на Балтиці. Тут схрестилися карельські, інгерманландські та водьські впливи. Після Столбовського миру пасіонарна частина іжорців перейшла на нові території Московії, де загубилася. Найвідомішою іжоркою є кріпачка із села Лампі Аріна Родіоновна. Їй судилося стати нянею ерзянина Алєксандра Пушкіна і справити на великого поета-компілятора винятковий вплив. Пушкін став тим медіумом, який повів усьому світу іжорські казки: «Казка про рибалку та рибку», «Золотий півник» та ін. До речі, цар Дадон є донині персонажем іжорських казок.
9. Вотландія
Етнос під назвою водь протягом двохсот останніх років постійно очікує на свою неминучу смерть. Але 60 водян, які й складають населення майже міфічної Вотландії, відтворюються з покоління в покоління, а не так давно перший водянський поет Дмітрій Цвєтков заклав початки нової водьської літератури. Розквіт воді припадає на розквіт Новгородської республіки — епоху торгівлі з Ганзою. Славетні новгородські віча проводилися двома мовами — білорусинською та водьською. У XIV—XV ст. Вотландія була справжнім П’ємонтом для фіно-балтських народів регіону. Водьська п’ятина відігравала стратегічну роль у внутрішній політиці Новгорода. Водяни тривалий час зберігали язичество, молючись камінням та потічкам. У ХІХ ст. пережили страшенні пошесті та злидні. У період Другої Світової війни водянські села були в епіцентрі боїв між німецькими і радянськими військами, що призвело до загибелі всіх носіїв східноводьського діалекту. Дослідником та пристрасним водянофілом був естонський академік Арісте.
На водянській проблематиці добре розумілися радянські чиновники, які використали водь для анексії північно-східних районів Естонії, — це й справді були не естонські, а водянські території. Сталася така собі інтеграція Вотландії у складі РФ. У випадку активізації інгреманландців у реалізації ідеї створення фінської Новгородської республіки 60 водян слугуватимуть живими статуями древньої Водської п’ятини. Не виключено, що молоді інгерманландці із власної волі записуватимуться у водяни, аби легітимніше формувати нову політичну еліту Новгорода.
10. Країна Сето (Сетомаа)
Народ, що найбільше постраждав від погрому Новгородської республіки Москвою у 1472 р. П’ять віків поспіль на його історичному шляху траплялися самі лише пастки. Остання — у формі примусової депортації «на родіну» в Естонію. Затуркані сето уже втомилися бути розмінною монетою у територіальних суперечках Москви і Таллінна. Сформований на початку 90-х років XX ст. Конгрес народу Сето виступає як проти русифікації, так і естонізації на землях, відомих під назвою Печори або Петсері. Поки що «великі сили» в особі РФ та Естонії домовилися про сприяння добровільній депортації сето зі своїх батьківських земель у Псковській області до Естонії, — на це Таллінн виділив аж 300 тис. доларів. Таке лихо сталося з тисячолітньою нацією, яка дала загальне ім’я балтицьким фінам (у тому числі і естонцям) та назва якої в українській транскрипції звучить як «чудь». Міркуючи над расовою належністю росіян, Алєксандр Блок на зорі XX ст. оприлюднив такий віршований каламбур: «Мєря намєряла, чудь начуділа…». Незабаром «чудити» у Псковській області буде нікому. В втім, здається, дефінізація цієї області відкриє шлях до інтеграції краю з Бєларуссю, яка у ХІV—XV ст. активно претендувала на терени Сето.
11. Вепсландія
Від цього народу фіно-угорська спільнота чекає найбільших сюрпризів. Це й не дивно, бо один із вепсів — Владімір Путін — став Президентом РФ. Аж до ХІХ ст. вепси тримали кругову оборону проти експансії слов’янизованих братів (тобто інших фіно-угорських народів); їхні анклави — на заході Вологодської та в центрі Ленінградської областей — було важко розмити і в радянські часи. А 20 січня 1994 р. вепси несподівано отримали державність — Вепську національну волость у складі Республіки Карелія. Цей факт узаконено указом Глави Республіки Карелія від 2 грудня 1996 р. Звісна річ, це зроблено не через вепсофільські настрої у Кремлі та у столиці Карелії — Петроскої. Справа в іншому — вепси можуть стати інструментом дезінтеграції небезпечної Карелії, в якій відкрито говорять про бажання вийти зі складу РФ.
Однак Москва вже прогавила вепський націоналістичний рух, що його репрезентує молодіжна організація «Молоді журавлі». Під контролем федералів залишається «стара» вепська інтелігенція, яка осіла у Петроскої і випускає таку собі газетку «Kodima». Прикметно, що промисловість Вепської національної волості контролюють етнічні українці — директор муніципального риболовного підприємства «Брусно» Михайло Ворожун, директор Вепської філії АТ «Карелруд» Олександр Вітченко, директор ВАТ «Кварцит» Олексій Байбаза, директор ЗАТ «Карелід» Олександр Коваленко, директор ЗАТ «Інтеркамінь» Анатолій Соловей.
Загалом Вепсландія — це серединна земля: на своєму крайньому сході вона межує з Комі-Зирянією, на півдні — з мерянськими землями та північно-східною Бєларуссю. Північні вепські землі блокують входи до центральної Карелії.
12. Саамія
Саамія — країна під чотирма займанщинами. Норвегія, Фінляндія, Швеція та РФ мають по шматку саамської землі. Як і у випадку з міжвоєнною Україною, найбільш не поталанило російській займанщині Саамії. Офіційний перепис твердить, що саамів на Кольському півострові аж півтори тисячі чоловік і всі вони задіяні у традиційних промислах. Однак кількість «російських» саамів є набагато більшою, і на них впливає досвід західних саамів, які вибороли собі неабиякі права. «Західний» Саамський рух побудовано за класичними скандинавськими принципами «конституційного поступу»: від поблажливого плескання по рамену до виділення квот в органах місцевої та центральної влади Швеції, Фінляндії та Норвегії.
Здавалося б, фіно-угри саамі повинні мати приязні стосунки зі своїми родичами — фінами-суомі та карелами. На ділі ж усе навпаки — в народі побутують пісні про лютих фінів, а на Кольському півострові зберігається протистояння між громадою іжемських комі та місцевими саамі.
Державна незалежність Саамії може реалізуватися вже найближчим часом, однак доля Кольської Саамії знаходиться у руках світового фіно-угорського руху. Адже на сьогодні у територіяльних водах Саамії не лише поховано атомний підводний човен «Курськ», а й створено інфраструктуру Північного Флоту РФ. Демілітаризація регіону є найнагальнішою необхідністю для Саамі.
ПЕРМСЬКИЙ АНКЛАВ
13. Удмуртія
У фіно-пермських республіках зосереджені величезні об’єкти російського ВПК, а найбільші — саме в Удмуртії. Не випадково ж славетна зброя «АК» — «автомат Калашнікова» — з’явилася саме в цій країні. Однак серед відомих удмуртів — не лише Калашніков. Удмуртія пишається тим, що першим президентом РФ став Боріс Єльцин — нащадок древнього удмуртського роду, уродженець східної удмуртської діаспори. У країні є впливові етнічні українці — нащадки київських родин із заводу імені Артема, переселених НКВД до Воткінська під час Другої Світової війни. Своєрідний грошовий мішок українців Удмуртії — голова підрозділу РАО ЄЕС «Удмуртенерго» Юрій Боровик.
Столиця Удмуртії Іжкар також здавна є одним із центрів волзько-булгарської інтелігенції. 11 % татар — мешканців міста — надають йому дещо орієнтального (тобто азійського) присмаку. Зберігається суттєва різниця між північними та південними удмуртами, які, проте, витворили спільну літературну мову. З початком 90-х років XX ст. в Удмуртії загострилося бесермянське питання. У разі спроб удмуртів посилити свій вплив на владу своєї республіки Москва, очевидно, допоможе створенню Бесермянської національної волості у складі Удмуртії.
14. Бесермянія
Стратегічна країна для територіальної інтеграції фіно-пермських республік. У 1998 р. проведено перший з’їзд бесермянського народу, на якому було остаточно заявлено про відмову асимілюватися з удмуртами. У випадку успіху бесермянської інтриги порожнеча між південним кордоном Комі, західним — Удмуртії та південним — Марій Ел заповниться доволі цікавим етносом. Бесермяни претендують на всю Кіровську область, чим лякають не лише Москву, але й марійців, які мають свої види на південь регіону. Бесермяни — удмуртизовані нащадки волзьких булгар.
15. Комі
До 20-х років ХХ ст. комі становили близько 90% населення Комі АРСР. Разом із Карелією Республіка Комі тривалий час претендувала на власні збройні сили, комі-міліцію. Мілітарний дух комі дуже високий. Тож не дивно, що вже на початку 90-х тут заговорили про Армію Визволення Комі, — риторика національних лідерів, зокрема з партії «Доръям Асьнымось», давала ідеологічну основу націоналістичній студентській молоді всерйоз обговорювати це питання.
У теперішній час РК очолюється росіянином Юрієм Спірідоновим; влада веде відверту антикомі політику. Націоналісти покладають великі надії на природну рееміграцію заробітчан з Півночі РК, які в загальній структурі не комі населення посідають провідне місце. Так, лише за останні роки Воркутинський район залишили близько 70 тис. чоловік, які покинули межі РК через безробіття і скасування «північних» доплат. У квітні 2001 р. було оголошено про створення медіа-холдінгу «Коміінформ», який під прикриттям поміркованих комі націоналістів в уряді РК почав виконувати координаційну роль у фіно-євразійському середовищі. Учасником одного з Конгресів фіно-угорських ЗМІ у Сиктивкарі став відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані — автор історичних розвідок на правозахисні теми. «Священними коровами» офіційної комі ідеології є постаті поета Івана Куратова, соціолога Пітіріма Сорокіна, анархіста Васілія Налімова — автора концепції «острівного» існування фіно-угорських спільнот в іншонаціональному середовищі. Анекдотом комі нації є співплемінники Грігорій Распутін та співак Валєрій Лєонтьєв, плямою — генерал чеченської кампанії Трошев.
16. Комі-Парма
Комі-Пермянський автономний округ (КПАО) створений під тиском націоналістів Республіки Комі, які претендували на цей південно-східний ареал своєї нації. Однак Москва вчинила інакше — 1925 року вона створила нацокруг у складі Пермської області, а пізніше блокувала будь-які спроби створити шляхові сполучення між Кудимкаром та Сиктивкаром. Будівництво залізниці, яка б з’єднала столиці двох споріднених народів, навіть і сьогодні Кремль перетворює на політику. Тут дуже добре пам’ятають, що на початку 90-х років (тобто уже після розвалу СРСР. — Ред.) при спробі КПАО приєднатися до РК комі-пермянам влаштували справжню блокаду. Харчові та енергетичні проблеми, організовані адміністрацією Пермської області, тимчасово змусили націоналістів відкласти реалізацію створення Великої Комі.
Сьогодні основним резервуаром етнічної сили комі-пермян залишається мононаціональний кудимкарський район округу. Тут піддаються асиміляції навіть не комі-пермяни, так що нечисленні приїжджі під час останнього перепису визнали рідною мовою комі-пермянську! КПАО — єдина фіно-угорська політико-адміністративна одиниця РФ, де титульна нація чисельно переважає іноземців. Комі-пермяни мають потужні діаспори в Пермі, Казахстані, Москві, Сибіру. Окрему потугу складають комі-пермяни на Кубані, де вони виступають з позицій офіційної Москви на етнічних українських землях. В Україні комі-пермянка Надєжда Єфимищ (Фєдосєєва) очолює єдине громадське об’єднання фіно-пермських народів —Київське міське товариство культури народів фіно-пермського угруповання.
УГРО-СИБІРСЬКИЙ АНКЛАВ
17. Хантія
За допомогою хантів офіційна влада Ханти-Мансійського автономного округу створює нову цивільну ідентичність — громадянин Югри. Президент ХМАО — казахський українець Олександр Филипенко — активно заграє з хантийськими націоналістами, які домоглися прийняття Конституції ХМАО зі статтею, що визначає статус «національних угідь». Реалізація цієї статті дала змогу хантийцям, що ведуть традиційний спосіб життя, створити на схід та північ від столиці округу — міста Ханти-Мансійськ — справжню державу в державі — національні угіддя на тисячі гектарів землі. Без дозволу хантийської громади на їхній території невільно здійснювати будь-які роботи, у тому числі й пошук нових родовищ газу та нафти. Слід наголосити, що більше 50% усього газу та нафтової сировини РФ —хантийського походження.
У разі оголошення державної незалежності Югри і створення другої палати парламенту — Палати національностей — у Західному Сибіру виникне чудовий діловий партнер України, якому буде приємно платити за постачені енергоносії. Волзькі держави у цьому разі виступатимуть лише як транзитні території для переправки нафти та газу для України.
18. Мансія
Країна, штучно приєднана до основного анклаву хантийських земель у складі Ханти-Мансійського автономного округу. Чисельність мансійців майже утричі менша за хантийців (їх усього 8 тисяч). У часи середньовіччя традиційний спосіб життя Співдружності мансійських князівств було підірвано бандитськими нападами комі-зирян, тривалими суперечками за Південний Урал з башкирськими ханами (в цих землях народився перший Президент РФ Боріс Єльцин, а Едуард Савенко-Лімонов не забув нагадати росіянам, що село Бутка розташоване на мансійському капищі). Жахливий погром було влаштовано мансійським автономним князівствам експедиційним корпусом Війська Донського та Війська Запорізького, очолюваним отаманом Єрмаком. Сьогодні на території Мансії існують величезні та впливові діаспори комі-зирян. Особливо великий їх вплив у містах. У разі дезінтеграції ХМАО вони здатні виконати роль таких собі судетських німців.
19. Мертва Мерянія
Пірровою перемогою слов’янського елементу в РФ є знищення носіїв мерянської свідомості та мови. Остання бабця, що розповідала немовляті казки мерянською мовою, померла на межі XVIII та XIX ст. А втім, у вельми примітивних діалектах колись велика мерянська мова проіснувала до середини ХІХ ст. Потужний мерянський субстрат зберігся в мові сучасних мерян Костромської та Володимирської областей.
Мерянія була самодостатнім фіно-угорським материком з розвиненою культурою і господарством. Сьогодні існують напівсонні мерянофільські гуртки у Костромі, Ростові та Суздалі, які можуть слугувати певною базою для відродження мерянської цивілізації. Справжінм вибухом стала праця «Мерянська мова» українського вченого-філолога Ореста Ткаченка, видана 1986 року в Києві та захищена в якості докторської дисертації у Санкт-Петербурзі у естонського академіка Арісте. Тепер Мерянія має мову, чітку географію, політологію та геополітичне місце в середовищі фіно-угорських країн. Саме українцям — і насамперед 300 тисячам українців Москви — слід буде потурбуватися про наповнення ідеї відродження Мерянії сакральним змістом. Лише тоді меряни матимуть шанс на повноцнне існування.
Подібні ж завдання стоять перед українськими громадами по всіх фіно-угорських регіонах та республіках РФ. Усвідомлення боргу та обов’язку перед фінським світом, надламаним кількома хвилями українських колонізаторів у X—XII, XVI—XVIII та XX ст., мусить стати шляхетною домінантою у політичній та громадській роботі мільйонів українців РФ. Слід пам’ятати також, що відродження фіно-угорських країн автоматично означатиме зміцнення України і цвях у труну атлантизму.
Однак така робота потребує насамперед децентралізації структури ОУР (Об’єднання українців Росії) та надання місцевим діаспорам українців права самостійно обирати стратегію і тактику співпраці з новими фіно-угорськими рухами. Поки що голова ОУР Олександр Руденко-Десняк не сприймає цю ідею, як і сам факт народження нової геополітичної реальності — Фіно-Євразії. Певна активізація інтересу до фінської складової історії Київської Русі, Московського царства спостерігається в рамках Українського історичного клубу міста Москви, очолюваного галицьким дисидентом Віктором Ідзьо. Московський УІС може стати лабораторією української фіно-євразистики, однак для цього він має сприяти створенню подібних аполітичних структур і в межах головних фіно-угорських анклавів РФ. Найкращі передумови для цього існують у Санкт-Петербурзі, Уфі та Пензі.
УКРАЇНА — МЕНЕДЖЕР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЗМІН У РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
Материкова Україна мусить стати менеджером геополітичних змін у РФ. Безперечно, для ефективної роботи на фіно-євразійському просторі слід припинити шукати ворога у серединній Росії — усі фіно-угорські народи, за винятком частини марійців та карелів-старовірів, є православними. Це — вагомий есхатологічний потенціал для протистояння протестантській та мусульманській експансії спільним фронтом.
Не треба недооцінювати і той факт, що саме Україна має так званий арійський інструментарій для відтворення Фінської Євразії, яка разом з Києвом стане останнім островом благочестя перед Кінцем Світу. Слід також пам’ятати, що всі євразійські проекти мають хоч якесь прикладне значення, якщо в них бере участь Україна. Це ходова теза самих неоєвразійців — Андрія Окари, Алєксандра Дугіна, Геннадія Сєлєзньова. Тож давайте не ховатися від цього факту, а сміливо робити власну політику у євразійському проекті з приставкою «фіно». І нам при цьому зовсім не треба боятися «розсіяння» потуги РФ перед лицем глобалізму, що його проповідують американці. Будучи цілком об’єктивним явищем, глобалізм у найвищій своїй напрузі якраз і передбачає «розсіяння» народів. Не випадково ж активізація «малих» етносів та тисяч маргинальних груп стала фактом лише у 90-х — «глобалістичних» — роках XX ст. Зрештою, про небезпеку глобалізму кажуть ті люди, яким більше нічого запропонувати на ринку ідей та геополітичних конструкцій. Для інших же глобалізм — навіть американського розливу — це як молоток та долото для Степана Ерьзі: з аргентинського дерева різьбиться профіль Лєніна!
Виняткової ваги в новій Фіно-Євразії набуває факт, доведений членом-кореспондентом НАН України Орестом Ткаченком: фіно-угорські народи споріднені расово та культурно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю. Найприкметнішою ознакою цього є традиційне використання фіно-уграми ієрогліфічної писемності, яка частково збереглася у сучасних ерзян, карелів та повнокровно працювала у зниклих у ХІХ ст. мерян. Тверський карел Міхаїл Калінін розповів в автобіографії, що найбільшим подивом для нього в дитинстві був факт, що літера «А» та літера «Б» не є окремими словами, а лише позначають звуки, — тут ми бачимо спадкову ієрогліфічну свідомість навіть латентних фіно-угрів.
Через оцю ментальну спорідненість фіно-угорські народи слугують ключем, мостом до корейсько-японського цивілізаційного материка, де, між іншим, існують православні осердя.
У найближчій перспективі слід чекати також на приєднання слов’янської вертикальної смуги сучасної РФ до Бєларусі та України, емансипації фіно-угорських автономій та народження нових фіно-угорських країн з числа «малих» етносил. Слід детально опрацювати механізми відновлення традиційного двополюсного життя східного слов’янства: «Біло-Росія» — «Україна». Це відповідає Литовському періоду політичної історії Східної Європи. Отже, наш клич — уперед, у 14-те сторіччя! Винятково важливий фактор — повернення Біло-Росією статусу ядерної держави зі столицею в Полоцьку та відновлення статусу ядерної держави Україною.
Розширення ядерного клубу за рахунок нових фіно-угорських держав не є бажаним, хоча теоретично ядерні технології можуть бути втілені у зброю в багатій на уран Республіці Комі. Існування фіно-угорських країн не означатиме протистояння з недавніми метрополіями — Москвою та Києвом. Навпаки, повинні бути укладені договори про колективну безпеку, які б охоплювали простір від Адріатики до острова Хокайдо.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Відродження фінської Євразії
Світ:
У цьому дописі автор висловлює свої погляди на роль України у відновленні євразійського балансу, порушеного Київським каганатом в епоху війн за фіно-угорські землі у ІХ—ХІ ст.
03012808e.JPG
Розглядаються такі основні теми:
- Географія 19-ти фіно-угорських країн Російської Федерації.
- Сучасний політичний потенціал фіно-угорських країн.
- Традиції та перспективи українсько-фіно-угорських зв’язків.
- Місце України на новій політичній мапі Фіно-Євразії.
ГЕОГРАФІЯ 19-ТИ ФІНО-УГОРСЬКИХ КРАЇН РФ
Докладна інформація про розселення фіно-угорських народів у ІХ—ХІ ст. міститься у працях Нестора Літописця. Його відомості про фіно-угорський характер нинішнього етнічного центру росіян підтверджуються та розширюються сучасними археологічними і лінгвістичними даними. Так, український учений Орест Ткаченко довів, що Москву збудував київський князь Юрій Долгорукий в етнічному осерді народу меря, який у мовному відношенні остаточно асимілювався лише наприкінці XVIII ст.
На початок XVII ст. Московське князівство складалося майже виключно з фіно-угорських земель, — слов’янські землі Москва мала лише на своєму південному та північному заході. Власне, це були східні окраїни Бєларусі та України. Отже, основних успіхів у процесі «збирання земель» Московія досягала саме на фіно-угорських теренах. І у XVII ст., і сьогодні ці терени не були і не є анклавами у слов’янському морі, — на величезних обширах від Кольського півострова до Воронежа та від Пскова до Єнисея вони становлять суцільний і «міцно зшитий» фіно-угорський континент. Після анексії у 1809 р. Фінляндії Російська імперія об’єднала у своєму складі усі фіно-угорські народи світу (за винятком лише центральноєвропейських угорців). Уперше з часів доісторичного розсіяння фіно-угрів вони почали жити під одним державним дахом.
Після розпаду СРСР Російська Федерація набула ще більшого, якщо можна висловитися, вигляду фіно-угорської країни. Однак політичний вплив етнічних фіно-угрів на сучасну Москву обмежується їхньою внутрішньою різновекторністю. Зараз у Росії існують чотири великих анклави фіно-угорських народів, які прагнуть регіональних утворень та мають відповідно різні геополітичні центри тяжіння.
Перший, фіно-балтський, складається з Карелії, Іжорії, Вотландії, Інгерманландії, Вепсландії та Країни Сето. Окремо в цьому ряді стоїть Східна Саамі, яка разом із Кольським півостровом тяжіє до інтеграції в Шведську та Фінську Саамію.
Другий анклав, фіно-волзький, складається з Ерзяньмастор (Мордовія), Мокшеньмастор (Західна Мордовія), Мещерії та Марій Ел. Сюди ж відноситься і мертва нині мурома, — спершу асимільована ерзянами, тобто мордвою, а потім добита суздальськими окупантами.
Третій анклав — фіно-пермський. Це Удмуртія, Бесермянія, Комі та Комі-Парма.
І, нарешті, уральський анклав складають ханти та мансі, які нині не лише асоціюються з малочисельними нефіно-угорськими народами Півночі, але й роблять спроби інтегруватися в їхні громади.
За офіційною статистикою, чисельність усіх разом узятих фіно-угрів — громадян РФ — досягає майже чотирьох мільйонів чоловік, причому більше мільйона з них — це ерзяни. Однак зауважу, що для більшості фіно-угрів прийнятним є ім’я і «русский» — у нього вони вкладають власний ідентифікаційний зміст. Саме тому офіційна статистика в оцінці кількості фіно-угрів є неприйнятною. Вона скоріше відображає етнічно активний, свідомий елемент фіно-угорських народів, — це так, якби в українці записували лише членів ОУН-УПА та їхні родини. За даними ФСБ Росії, оприлюдненими народним депутатом України Миколою Габером узимку 2001 р., зі 150 млн громадян РФ понад 50 млн або є українцями, або мають родичів українців, або походять з України, або носять українські прізвища. Ще стільки ж тим чи іншим чином належать до тюркських народів, ну а решта якраз і є «чистими росіянами», або, власне кажучи, фіноросами. Відтак я схильний уважати, що сьогодні в РФ мешкають не 4, а близько 50 млн фіно-угрів.
Важливим завданням українських етнографів та політиків є сприяння відновленню «первинної ідентичності» цих євразійців, адже під час внутрішньої самоідентифікації загальник «фіно-угр» є таким же самим непродуктивним, як і «слов’янин». Окрім того, більшість фіно-угорських народів мають свої діаспори усередині РФ, які у Західному Сибіру, на Далекому Сході та в Приураллі відіграють самостійну роль (найпотужніші з цих діаспор — марійська та ерзянська).
Усі фіно-угорські нації РФ на сьогодні сповідують православ’я. Виняток становлять лютерани-інгерманландці та частина марійців-язичників. Отож між 17-ма фіно-угорськими націями не існує цивілізаційного вододілу, — вони, як і Україна, є спадкоємицями візантійської сакральної традиції. Політичний потенціал фіно-угорських народів залежить від їхнього федеративного статусу, рівня незалежності республіканських конституцій від основного закону РФ та від їхньої близькості до позафедеральних геополітичних гравців.
ВОЛЗЬКИЙ АНКЛАВ
1. Ерзяньмастор (Мордовія)
Безумовним ідеологічним лідером фіно-угорського світу є ерзяни, які мали в минулому імперський статус у середовищі фіно-угорських народів. Наприклад, у VI—VIII ст. ерзяни підкорили Мурому та Мещерію, домінували над спорідненими мокшанами, впливали на внутрішню політику Чувашії, постійно погрожували південним кордонам мерян. В якості прямого спадку минулої величі зараз виступає значна чисельна перевага ерзян у колі фіно-угорських народів. Ерзяни володіють стрункою історичною міфологією (епос «Масторава»), зберегли рефлексію на Київ як на центр антихозарського руху. До ерзян належали московський Патріарх Нікон, боярські роди Морозових та Наришкіних, Федор Шаляпін, письменники Алєксандр Пушкін, Ніколай Добролюбов, Максім Горькій, Іван Бунін, Васілій Розанов (до речі, його найбільшим бібліографом є українець Віктор Сукач) та Сєргєй Єсєнін (ерзянин по матері, а по батькові — мещеряк), з військовиків — комдив РСЧА (Робітничо-Селянська Червона Армія) Васілій Чапаєв, головнокомандуючий РОА Андрєй Власов, маршал Гєоргій Жуков. Із сучасних ерзян найвідомішими є «батько» Газпрому Віктор Чєрномирдін, кіноактори Олєг Табаков та нині покійний Сєргєй Єфрємов, директор Ульянівського автозаводу Лєжанкін. Ерзянські націоналісти претендують на всю Нижегородську область, Західну Чувашію, Муром, на вихід до Волги через Симбірськ.
Ерзяни — єдина фінська нація, яка сприймає Україну як спадкоємицю політики Київського каганату, а відтак вимагає її прямої участі у відновленні т. зв. євразійського балансу. «Євразійський баланс» полягає у відродженні політичного статусу всіх живих фіно-угорських націй із визнанням справжньої (тобто первісної, доросійської) расової фізіономії Європейської частини нинішньої РФ.
2. Мокшеньмастор (Західна Мордовія)
У порівнянні з революціонно налаштованими ерзянами мокшани посідають відверто колабораціоністські позиції. У фіно-волзському русі вони грають роль спражнього Троянського коня, приголубленого Москвою та звиклого до кумовства кавказького типу. Президент нинішньої Республіки Мордовія Ніколай Мєркушкін — мокша, основні міністерські портфелі Республіки — під пахвою у мокшан, ЗМІ також контролюються мокшанами. По суті, мокшани перетоплюють сталінський покруч «Республіку Мордовію» на маріонеткову державу мокшан, в якій ерзянам місця немає. Дійшло до того, що державне видавництво Мордовії у 2000 р. не видало жодної книжки ерзянською мовою, хоча ерзянська література з успіхом претендувала б навіть на смаки рабів мас-культури, — у ній-бо творять чудові письменники.
Мокша компактно проживає на території Західної Мордовії. Дезорганізовані «мордовською» владою мокшанські націоналісти вельми мляво висувають претензії на свої історичні території — Пензенську область, південь Тамбовської, схід Липецької та північ Воронезької областей.
Щодо історичних постатей мокшан, то їм теж таланило із кар’єрою у Московському царстві, — наочними тому прикладами є придворний учений Ніколай Карамзін та кодифікатор законів Російської імперії граф Спєранскій. Добру кар’єру в російській літературі зробив і наровчатський мокша Алєксандр Купрін, який написав, зокрема, чудові київські оповідання.
3. Мещерія
Нині перебуває у складі Рязанської, Тамбовської та півдня Московської областей РФ. Після прийняття ісламу в часи Касимівського ханства мещеряки прибрали татарську (або булгарську) свідомість. Нині в офіційних документах вони вважаються татарами-мішарями, і Казань уважає їх «тюркською діаспорою», хоча насправді вони є фіно-уграми. Мещеряки не репрезентують самостійної політичної течії у фіно-угорському русі і блокуюються з казанськими татарами (булгарами). Знаковою фігурою Мещерії є, як уже згадувалося, Сєргєй Єсенін. Маючи матір ерзянку, він зберіг мещерську свідомість дотатарського (докасимівського) періоду. «О Русь моя! Мещера и мордва!», — вигукував Єсєнін в одному зі своїх віршів. Ерзянське слово «шушун», тобто кожух-безрукавка, відоме кожному мешканцеві РФ з його легкої руки.
4. Марій Ел
Наймодерніший політичний рух серед фіно-волзьких народів сформували марійці. Можна сказати, що за радикалізмом та гостротою політичних вимог націоналісти Марій Ел ведуть перед. Щоправда, після переобрання нового Президента Марій Ел, яким став ставленик ФСБ полковник Лєонід Мєркулов, ця ситуація може змінитися. Але останній уже погодився на встановлення пам’ятника в центрі Йошкар Оли затятому борцеві з московським та татарським імперіалізмом князю Акпатиру. Слід зауважити, що екс-президент Марій Ел Вячєслав Кісліцин не був марійським націоналістом, але завжди протиставлявся Москві, вів самостійну торгівлю зброєю та приймав на лікування в марійські санаторії чеченських солдатів.
5. Мурома
Романтичний етнос — своєрідні етруски у родині фіно-угрів. Багата матеріальна культура, одяг. Вправно торгували з Іраном та Волзькою Булгарією, підтримували толерантні стосунки з послов’яненими мерянами Суздальського князівства. Мовна та культурна близькість до ерзян стала ідеологічним виправданням тискові древнього Арзамаса на Муром. Зрештою була підкорена Ерзянським інязорством (царством), і на східних околицях Муроми ерзяни збудували свою столицю — Обран Ош (нині це Нижній Новгород). На початок вторгнення Москви до Ерзяньмастор у XVI ст. мурома або послов’янилася, або поерзянилася. Сьогодні це одна з двох мертвих фіно-угорських націй, мова якої згублена, а в самому муромському краї немає й натяку на муромофільські настрої. При відновленні фіно-угорських країн частина Муроми може відійти до Мерянії, більшість територій — до Ерзяньмастор.
БАЛТСЬКИЙ АНКЛАВ
6. Карелія
На сьогоднішній день Республіка Карелія становить для цілісності РФ найбільшу небезпеку. Ні Тува, ані Ічкерія не мають так точно сформульованих претензій до РФ, які у карелів грунтуються на європейських законах та сучасних принципах безпеки Північної Європи. Хоч як це дивно, для карелів не є самоціллю інтеграція у Фінляндію, хоча у складі останньої перебуває Західна Карелія з центром у православному монастирі Уусі Валамо та Йоенсуу.
Карелія репрезентує особливий дискурс фіно-угорського світу, — це метафізика Православної Півночі, Країни-Вигореції — бастіону старовірів. Православні обітелі на архіпелагах Кіжи та Валаам, Свято-Успенський Соловецький монастир (штучно приєднаний до Архангельської області), пафос Калевали — зібраної Еліосом Льонротом саме у православній Карелії, — усе це альтернатива Росії Петра та Росії Путіна. Саме тому Карелія не інтегрована у федеративний фіно-угорський рух і має самодостатню національну ідею.
Особливої інтриги карельському питанню в РФ надає існування Тверської Карелії — країни фіно-угорських емігрантів, заснованої на спустошених мерянських землях Тверського князівства після Столбовського миру 1618 р. Нині у Твері відродилася карельська журналістика — почала виходити газета «Сана» («Слово»). І хоча за статистикою тут тепер мешкають лише 20 тис. карелів, але куди поділися ще 100 тис., які такими були ще у 30-х роках?
7. Інгерманландія
Країна, що зручно влаштувалася на території історичної Карелії та Північної Іжорії. У часи Другої Світової війни інгерманландців за наказом Сталіна виселили у Сибір та Республіку Комі. Починаючи з 80-років вони виявляють феноменальну активність, виконуючи роль кримських татар у балтицькому регіоні. Український конфліктолог Олександр Заремба захистив кандидатський мінімум на темі відродження інгерманландського народу. Окрема група інгерманландських націоналістів висуває ідею спадковості Новгородської республіки в народі «інкері». Зрештою, лютерани-інгерманландці просто перехоплюють ідеологічну ініціативу у спаралізованих іжорських та водянських спільнот Ленінградської області, які і є за правом нащадками Новгородської держави.
8. Іжорія
Своєрідний близнюк Інгерманландії, але з православним корінням. Територія Іжорії нині затоплена мікрорайонами сучасного Санкт-Петербурга — історично її північні кордони стикалися в районі Зимового палацу з кордонами Інгерманландії, яка лежить на північ від Неви. Сьогодні не існує іжорських сіл, а понад 800 «офіційних» іжорців лише на літній період виїжджають у провінцію. Взимку вони нудьгують у Санкт-Петербурзі у своїх дітей і, звичайно, не мають власної адміністративно-територіальної одиниці. З часів Алєксандра Нєвского іжорці виступають на боці офіційного Новгорода, але зберігають самостійний статус. Союзник Алєксандра Нєвского іжорський князь Філіпп у гирлі річки Нева зустрічав перед відомим Льодовим боєм німецькі човни. За переказами, вінценосний іжорець мав видіння святих страстотерпців Київських князів Бориса та Гліба, які пророкували перемогу православній коаліції.
Іжорці брали активну участь у політичному житті Новгородської республіки, хоча окремої п’ятини (напівавтономної складової Новгородської Федерації) не сформували. Іжорія — своєрідний фінський Люксембург на Балтиці. Тут схрестилися карельські, інгерманландські та водьські впливи. Після Столбовського миру пасіонарна частина іжорців перейшла на нові території Московії, де загубилася. Найвідомішою іжоркою є кріпачка із села Лампі Аріна Родіоновна. Їй судилося стати нянею ерзянина Алєксандра Пушкіна і справити на великого поета-компілятора винятковий вплив. Пушкін став тим медіумом, який повів усьому світу іжорські казки: «Казка про рибалку та рибку», «Золотий півник» та ін. До речі, цар Дадон є донині персонажем іжорських казок.
9. Вотландія
Етнос під назвою водь протягом двохсот останніх років постійно очікує на свою неминучу смерть. Але 60 водян, які й складають населення майже міфічної Вотландії, відтворюються з покоління в покоління, а не так давно перший водянський поет Дмітрій Цвєтков заклав початки нової водьської літератури. Розквіт воді припадає на розквіт Новгородської республіки — епоху торгівлі з Ганзою. Славетні новгородські віча проводилися двома мовами — білорусинською та водьською. У XIV—XV ст. Вотландія була справжнім П’ємонтом для фіно-балтських народів регіону. Водьська п’ятина відігравала стратегічну роль у внутрішній політиці Новгорода. Водяни тривалий час зберігали язичество, молючись камінням та потічкам. У ХІХ ст. пережили страшенні пошесті та злидні. У період Другої Світової війни водянські села були в епіцентрі боїв між німецькими і радянськими військами, що призвело до загибелі всіх носіїв східноводьського діалекту. Дослідником та пристрасним водянофілом був естонський академік Арісте.
На водянській проблематиці добре розумілися радянські чиновники, які використали водь для анексії північно-східних районів Естонії, — це й справді були не естонські, а водянські території. Сталася така собі інтеграція Вотландії у складі РФ. У випадку активізації інгреманландців у реалізації ідеї створення фінської Новгородської республіки 60 водян слугуватимуть живими статуями древньої Водської п’ятини. Не виключено, що молоді інгерманландці із власної волі записуватимуться у водяни, аби легітимніше формувати нову політичну еліту Новгорода.
10. Країна Сето (Сетомаа)
Народ, що найбільше постраждав від погрому Новгородської республіки Москвою у 1472 р. П’ять віків поспіль на його історичному шляху траплялися самі лише пастки. Остання — у формі примусової депортації «на родіну» в Естонію. Затуркані сето уже втомилися бути розмінною монетою у територіальних суперечках Москви і Таллінна. Сформований на початку 90-х років XX ст. Конгрес народу Сето виступає як проти русифікації, так і естонізації на землях, відомих під назвою Печори або Петсері. Поки що «великі сили» в особі РФ та Естонії домовилися про сприяння добровільній депортації сето зі своїх батьківських земель у Псковській області до Естонії, — на це Таллінн виділив аж 300 тис. доларів. Таке лихо сталося з тисячолітньою нацією, яка дала загальне ім’я балтицьким фінам (у тому числі і естонцям) та назва якої в українській транскрипції звучить як «чудь». Міркуючи над расовою належністю росіян, Алєксандр Блок на зорі XX ст. оприлюднив такий віршований каламбур: «Мєря намєряла, чудь начуділа…». Незабаром «чудити» у Псковській області буде нікому. В втім, здається, дефінізація цієї області відкриє шлях до інтеграції краю з Бєларуссю, яка у ХІV—XV ст. активно претендувала на терени Сето.
11. Вепсландія
Від цього народу фіно-угорська спільнота чекає найбільших сюрпризів. Це й не дивно, бо один із вепсів — Владімір Путін — став Президентом РФ. Аж до ХІХ ст. вепси тримали кругову оборону проти експансії слов’янизованих братів (тобто інших фіно-угорських народів); їхні анклави — на заході Вологодської та в центрі Ленінградської областей — було важко розмити і в радянські часи. А 20 січня 1994 р. вепси несподівано отримали державність — Вепську національну волость у складі Республіки Карелія. Цей факт узаконено указом Глави Республіки Карелія від 2 грудня 1996 р. Звісна річ, це зроблено не через вепсофільські настрої у Кремлі та у столиці Карелії — Петроскої. Справа в іншому — вепси можуть стати інструментом дезінтеграції небезпечної Карелії, в якій відкрито говорять про бажання вийти зі складу РФ.
Однак Москва вже прогавила вепський націоналістичний рух, що його репрезентує молодіжна організація «Молоді журавлі». Під контролем федералів залишається «стара» вепська інтелігенція, яка осіла у Петроскої і випускає таку собі газетку «Kodima». Прикметно, що промисловість Вепської національної волості контролюють етнічні українці — директор муніципального риболовного підприємства «Брусно» Михайло Ворожун, директор Вепської філії АТ «Карелруд» Олександр Вітченко, директор ВАТ «Кварцит» Олексій Байбаза, директор ЗАТ «Карелід» Олександр Коваленко, директор ЗАТ «Інтеркамінь» Анатолій Соловей.
Загалом Вепсландія — це серединна земля: на своєму крайньому сході вона межує з Комі-Зирянією, на півдні — з мерянськими землями та північно-східною Бєларуссю. Північні вепські землі блокують входи до центральної Карелії.
12. Саамія
Саамія — країна під чотирма займанщинами. Норвегія, Фінляндія, Швеція та РФ мають по шматку саамської землі. Як і у випадку з міжвоєнною Україною, найбільш не поталанило російській займанщині Саамії. Офіційний перепис твердить, що саамів на Кольському півострові аж півтори тисячі чоловік і всі вони задіяні у традиційних промислах. Однак кількість «російських» саамів є набагато більшою, і на них впливає досвід західних саамів, які вибороли собі неабиякі права. «Західний» Саамський рух побудовано за класичними скандинавськими принципами «конституційного поступу»: від поблажливого плескання по рамену до виділення квот в органах місцевої та центральної влади Швеції, Фінляндії та Норвегії.
Здавалося б, фіно-угри саамі повинні мати приязні стосунки зі своїми родичами — фінами-суомі та карелами. На ділі ж усе навпаки — в народі побутують пісні про лютих фінів, а на Кольському півострові зберігається протистояння між громадою іжемських комі та місцевими саамі.
Державна незалежність Саамії може реалізуватися вже найближчим часом, однак доля Кольської Саамії знаходиться у руках світового фіно-угорського руху. Адже на сьогодні у територіяльних водах Саамії не лише поховано атомний підводний човен «Курськ», а й створено інфраструктуру Північного Флоту РФ. Демілітаризація регіону є найнагальнішою необхідністю для Саамі.
ПЕРМСЬКИЙ АНКЛАВ
13. Удмуртія
У фіно-пермських республіках зосереджені величезні об’єкти російського ВПК, а найбільші — саме в Удмуртії. Не випадково ж славетна зброя «АК» — «автомат Калашнікова» — з’явилася саме в цій країні. Однак серед відомих удмуртів — не лише Калашніков. Удмуртія пишається тим, що першим президентом РФ став Боріс Єльцин — нащадок древнього удмуртського роду, уродженець східної удмуртської діаспори. У країні є впливові етнічні українці — нащадки київських родин із заводу імені Артема, переселених НКВД до Воткінська під час Другої Світової війни. Своєрідний грошовий мішок українців Удмуртії — голова підрозділу РАО ЄЕС «Удмуртенерго» Юрій Боровик.
Столиця Удмуртії Іжкар також здавна є одним із центрів волзько-булгарської інтелігенції. 11 % татар — мешканців міста — надають йому дещо орієнтального (тобто азійського) присмаку. Зберігається суттєва різниця між північними та південними удмуртами, які, проте, витворили спільну літературну мову. З початком 90-х років XX ст. в Удмуртії загострилося бесермянське питання. У разі спроб удмуртів посилити свій вплив на владу своєї республіки Москва, очевидно, допоможе створенню Бесермянської національної волості у складі Удмуртії.
14. Бесермянія
Стратегічна країна для територіальної інтеграції фіно-пермських республік. У 1998 р. проведено перший з’їзд бесермянського народу, на якому було остаточно заявлено про відмову асимілюватися з удмуртами. У випадку успіху бесермянської інтриги порожнеча між південним кордоном Комі, західним — Удмуртії та південним — Марій Ел заповниться доволі цікавим етносом. Бесермяни претендують на всю Кіровську область, чим лякають не лише Москву, але й марійців, які мають свої види на південь регіону. Бесермяни — удмуртизовані нащадки волзьких булгар.
15. Комі
До 20-х років ХХ ст. комі становили близько 90% населення Комі АРСР. Разом із Карелією Республіка Комі тривалий час претендувала на власні збройні сили, комі-міліцію. Мілітарний дух комі дуже високий. Тож не дивно, що вже на початку 90-х тут заговорили про Армію Визволення Комі, — риторика національних лідерів, зокрема з партії «Доръям Асьнымось», давала ідеологічну основу націоналістичній студентській молоді всерйоз обговорювати це питання.
У теперішній час РК очолюється росіянином Юрієм Спірідоновим; влада веде відверту антикомі політику. Націоналісти покладають великі надії на природну рееміграцію заробітчан з Півночі РК, які в загальній структурі не комі населення посідають провідне місце. Так, лише за останні роки Воркутинський район залишили близько 70 тис. чоловік, які покинули межі РК через безробіття і скасування «північних» доплат. У квітні 2001 р. було оголошено про створення медіа-холдінгу «Коміінформ», який під прикриттям поміркованих комі націоналістів в уряді РК почав виконувати координаційну роль у фіно-євразійському середовищі. Учасником одного з Конгресів фіно-угорських ЗМІ у Сиктивкарі став відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані — автор історичних розвідок на правозахисні теми. «Священними коровами» офіційної комі ідеології є постаті поета Івана Куратова, соціолога Пітіріма Сорокіна, анархіста Васілія Налімова — автора концепції «острівного» існування фіно-угорських спільнот в іншонаціональному середовищі. Анекдотом комі нації є співплемінники Грігорій Распутін та співак Валєрій Лєонтьєв, плямою — генерал чеченської кампанії Трошев.
16. Комі-Парма
Комі-Пермянський автономний округ (КПАО) створений під тиском націоналістів Республіки Комі, які претендували на цей південно-східний ареал своєї нації. Однак Москва вчинила інакше — 1925 року вона створила нацокруг у складі Пермської області, а пізніше блокувала будь-які спроби створити шляхові сполучення між Кудимкаром та Сиктивкаром. Будівництво залізниці, яка б з’єднала столиці двох споріднених народів, навіть і сьогодні Кремль перетворює на політику. Тут дуже добре пам’ятають, що на початку 90-х років (тобто уже після розвалу СРСР. — Ред.) при спробі КПАО приєднатися до РК комі-пермянам влаштували справжню блокаду. Харчові та енергетичні проблеми, організовані адміністрацією Пермської області, тимчасово змусили націоналістів відкласти реалізацію створення Великої Комі.
Сьогодні основним резервуаром етнічної сили комі-пермян залишається мононаціональний кудимкарський район округу. Тут піддаються асиміляції навіть не комі-пермяни, так що нечисленні приїжджі під час останнього перепису визнали рідною мовою комі-пермянську! КПАО — єдина фіно-угорська політико-адміністративна одиниця РФ, де титульна нація чисельно переважає іноземців. Комі-пермяни мають потужні діаспори в Пермі, Казахстані, Москві, Сибіру. Окрему потугу складають комі-пермяни на Кубані, де вони виступають з позицій офіційної Москви на етнічних українських землях. В Україні комі-пермянка Надєжда Єфимищ (Фєдосєєва) очолює єдине громадське об’єднання фіно-пермських народів —Київське міське товариство культури народів фіно-пермського угруповання.
УГРО-СИБІРСЬКИЙ АНКЛАВ
17. Хантія
За допомогою хантів офіційна влада Ханти-Мансійського автономного округу створює нову цивільну ідентичність — громадянин Югри. Президент ХМАО — казахський українець Олександр Филипенко — активно заграє з хантийськими націоналістами, які домоглися прийняття Конституції ХМАО зі статтею, що визначає статус «національних угідь». Реалізація цієї статті дала змогу хантийцям, що ведуть традиційний спосіб життя, створити на схід та північ від столиці округу — міста Ханти-Мансійськ — справжню державу в державі — національні угіддя на тисячі гектарів землі. Без дозволу хантийської громади на їхній території невільно здійснювати будь-які роботи, у тому числі й пошук нових родовищ газу та нафти. Слід наголосити, що більше 50% усього газу та нафтової сировини РФ —хантийського походження.
У разі оголошення державної незалежності Югри і створення другої палати парламенту — Палати національностей — у Західному Сибіру виникне чудовий діловий партнер України, якому буде приємно платити за постачені енергоносії. Волзькі держави у цьому разі виступатимуть лише як транзитні території для переправки нафти та газу для України.
18. Мансія
Країна, штучно приєднана до основного анклаву хантийських земель у складі Ханти-Мансійського автономного округу. Чисельність мансійців майже утричі менша за хантийців (їх усього 8 тисяч). У часи середньовіччя традиційний спосіб життя Співдружності мансійських князівств було підірвано бандитськими нападами комі-зирян, тривалими суперечками за Південний Урал з башкирськими ханами (в цих землях народився перший Президент РФ Боріс Єльцин, а Едуард Савенко-Лімонов не забув нагадати росіянам, що село Бутка розташоване на мансійському капищі). Жахливий погром було влаштовано мансійським автономним князівствам експедиційним корпусом Війська Донського та Війська Запорізького, очолюваним отаманом Єрмаком. Сьогодні на території Мансії існують величезні та впливові діаспори комі-зирян. Особливо великий їх вплив у містах. У разі дезінтеграції ХМАО вони здатні виконати роль таких собі судетських німців.
19. Мертва Мерянія
Пірровою перемогою слов’янського елементу в РФ є знищення носіїв мерянської свідомості та мови. Остання бабця, що розповідала немовляті казки мерянською мовою, померла на межі XVIII та XIX ст. А втім, у вельми примітивних діалектах колись велика мерянська мова проіснувала до середини ХІХ ст. Потужний мерянський субстрат зберігся в мові сучасних мерян Костромської та Володимирської областей.
Мерянія була самодостатнім фіно-угорським материком з розвиненою культурою і господарством. Сьогодні існують напівсонні мерянофільські гуртки у Костромі, Ростові та Суздалі, які можуть слугувати певною базою для відродження мерянської цивілізації. Справжінм вибухом стала праця «Мерянська мова» українського вченого-філолога Ореста Ткаченка, видана 1986 року в Києві та захищена в якості докторської дисертації у Санкт-Петербурзі у естонського академіка Арісте. Тепер Мерянія має мову, чітку географію, політологію та геополітичне місце в середовищі фіно-угорських країн. Саме українцям — і насамперед 300 тисячам українців Москви — слід буде потурбуватися про наповнення ідеї відродження Мерянії сакральним змістом. Лише тоді меряни матимуть шанс на повноцнне існування.
Подібні ж завдання стоять перед українськими громадами по всіх фіно-угорських регіонах та республіках РФ. Усвідомлення боргу та обов’язку перед фінським світом, надламаним кількома хвилями українських колонізаторів у X—XII, XVI—XVIII та XX ст., мусить стати шляхетною домінантою у політичній та громадській роботі мільйонів українців РФ. Слід пам’ятати також, що відродження фіно-угорських країн автоматично означатиме зміцнення України і цвях у труну атлантизму.
Однак така робота потребує насамперед децентралізації структури ОУР (Об’єднання українців Росії) та надання місцевим діаспорам українців права самостійно обирати стратегію і тактику співпраці з новими фіно-угорськими рухами. Поки що голова ОУР Олександр Руденко-Десняк не сприймає цю ідею, як і сам факт народження нової геополітичної реальності — Фіно-Євразії. Певна активізація інтересу до фінської складової історії Київської Русі, Московського царства спостерігається в рамках Українського історичного клубу міста Москви, очолюваного галицьким дисидентом Віктором Ідзьо. Московський УІС може стати лабораторією української фіно-євразистики, однак для цього він має сприяти створенню подібних аполітичних структур і в межах головних фіно-угорських анклавів РФ. Найкращі передумови для цього існують у Санкт-Петербурзі, Уфі та Пензі.
УКРАЇНА — МЕНЕДЖЕР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЗМІН У РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
Материкова Україна мусить стати менеджером геополітичних змін у РФ. Безперечно, для ефективної роботи на фіно-євразійському просторі слід припинити шукати ворога у серединній Росії — усі фіно-угорські народи, за винятком частини марійців та карелів-старовірів, є православними. Це — вагомий есхатологічний потенціал для протистояння протестантській та мусульманській експансії спільним фронтом.
Не треба недооцінювати і той факт, що саме Україна має так званий арійський інструментарій для відтворення Фінської Євразії, яка разом з Києвом стане останнім островом благочестя перед Кінцем Світу. Слід також пам’ятати, що всі євразійські проекти мають хоч якесь прикладне значення, якщо в них бере участь Україна. Це ходова теза самих неоєвразійців — Андрія Окари, Алєксандра Дугіна, Геннадія Сєлєзньова. Тож давайте не ховатися від цього факту, а сміливо робити власну політику у євразійському проекті з приставкою «фіно». І нам при цьому зовсім не треба боятися «розсіяння» потуги РФ перед лицем глобалізму, що його проповідують американці. Будучи цілком об’єктивним явищем, глобалізм у найвищій своїй напрузі якраз і передбачає «розсіяння» народів. Не випадково ж активізація «малих» етносів та тисяч маргинальних груп стала фактом лише у 90-х — «глобалістичних» — роках XX ст. Зрештою, про небезпеку глобалізму кажуть ті люди, яким більше нічого запропонувати на ринку ідей та геополітичних конструкцій. Для інших же глобалізм — навіть американського розливу — це як молоток та долото для Степана Ерьзі: з аргентинського дерева різьбиться профіль Лєніна!
Виняткової ваги в новій Фіно-Євразії набуває факт, доведений членом-кореспондентом НАН України Орестом Ткаченком: фіно-угорські народи споріднені расово та культурно з народами Японії, Кореї, Маньчжурії, Центрального Китаю. Найприкметнішою ознакою цього є традиційне використання фіно-уграми ієрогліфічної писемності, яка частково збереглася у сучасних ерзян, карелів та повнокровно працювала у зниклих у ХІХ ст. мерян. Тверський карел Міхаїл Калінін розповів в автобіографії, що найбільшим подивом для нього в дитинстві був факт, що літера «А» та літера «Б» не є окремими словами, а лише позначають звуки, — тут ми бачимо спадкову ієрогліфічну свідомість навіть латентних фіно-угрів.
Через оцю ментальну спорідненість фіно-угорські народи слугують ключем, мостом до корейсько-японського цивілізаційного материка, де, між іншим, існують православні осердя.
У найближчій перспективі слід чекати також на приєднання слов’янської вертикальної смуги сучасної РФ до Бєларусі та України, емансипації фіно-угорських автономій та народження нових фіно-угорських країн з числа «малих» етносил. Слід детально опрацювати механізми відновлення традиційного двополюсного життя східного слов’янства: «Біло-Росія» — «Україна». Це відповідає Литовському періоду політичної історії Східної Європи. Отже, наш клич — уперед, у 14-те сторіччя! Винятково важливий фактор — повернення Біло-Росією статусу ядерної держави зі столицею в Полоцьку та відновлення статусу ядерної держави Україною.
Розширення ядерного клубу за рахунок нових фіно-угорських держав не є бажаним, хоча теоретично ядерні технології можуть бути втілені у зброю в багатій на уран Республіці Комі. Існування фіно-угорських країн не означатиме протистояння з недавніми метрополіями — Москвою та Києвом. Навпаки, повинні бути укладені договори про колективну безпеку, які б охоплювали простір від Адріатики до острова Хокайдо.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков