Два варіанти для Зеленського: або проукраїнський курс, або ...

Проте така концентрація влади має й зворотній бік. Тепер за все відповідатиме Президент. Тепер не можна буде валити все на ворожу Верховну раду або саботаж міністрів – бо і Верховна рада, і міністри – всі твої.

В очах електорату Президент тепер може все. Але насправді, це не так. То в кіно можна лаяти МВФ, а в реальному житті Президент вимушений домовлятися з МВФ, щоб врятувати економіку від уходу в штопор. А є ще багато різних «червоних ліній», розставлених нашими міжнародними партнерами. А ще в країні є два мільйони «еритроцитів», які можуть в будь-який момент піднятись проти спроби проведення якогось антиукраїнського закону. Досвід вже є.

Тому, щоб утриматись при владі (і навіть, щоб елементарно вижити) Зеленський вимушений буде проводити проукраїнську політику. Враховуючи його повну некомпетентність у всіх державних питаннях, його будуть просто «ненав’язливо» примушувати робити потрібні кроки. Він може думати що завгодно про свої здібності, але кілька болісних «ударах лінійкою по пальцях» пояснять йому, що саме треба робити.

Користуючись зараз великим кредитом довіри і концентрацією влади, він може здійснити кілька болісних непопулярних реформ, які потрібні для стратегічного розвитку України. Цим він викличе незадоволення власного електорату (який чекає від нього насамперед епохи ситого байдикування), проте отримає підтримку (і пробачення) від активної проукраїнської меншості. Проте це треба робити дуже швидко, бо невдовзі «його фракція» в парламенті розпорошиться на кілька груп чи навіть на окремих депутатів. Тому що насправді фракція «слуга народу» є не партією, а просто набором випадкових людей, які мають принципово різні уявлення про напрямок розвитку України, роботу парламенту, життєві пріоритети і свою роль у державних справах.

Тобто, у Зеленського зараз два шляхи:

- виконувати «поради» американських партнерів, проводити проукраїнську політику, робити необхідні непопулярні реформи, спрямовані на стратегічний ривок України в майбутнє. Це викличе незадоволення (і навіть ненависть) пасивної більшості і прихильність української активної меншості. Він втратить популярність, проте утримається при владі, оскільки активна частина суспільства не буде заважати, а пасивні «хом’ячки» на протест не здатні – максимум, це скиглення на кухнях і протестне голосування через п’ять років.
- другий шлях, це некомпетентне кидання в різні боки, бажання задовольнити протилежні прагнення «свого електорату», обвал економіки, провал зовнішньої і внутрішньої політики, втрата популярності, ненависть «свого електорату» і наростаючий вал протестів  активної меншості, втрата влади і втеча.

Отже, шоу продовжується. Шанс є. Чи зможе його використати?