Орки. Расистський «Володар перснів» – The New Statesman (Британія)

А в цю групу, виявляється, входить низка газет національного масштабу, пише Ед Джефферсон (Ed Jefferson) у своїй статті в британському журналі The New Statesman.

В інтерв'ю для подкасту «Вайерд» (Wired) письменника-фантаста Енді Дункана (Andy Duncan) розпитували про оповідання «Сенатор Більбо» (Senator Bilbo) 2001 року, що було такою собі варіацією на тему творчості Толкіна, яку він вважає можна було б тлумачити як расистську.

"Важко не помітити повторювану концепцію Толкіна про те, що деякі раси – просто гірші інших рас, – сказав він, – або що деякі люди – гірші інших".

Він натякає ось на що: фінал «Володаря кілець» набуде темнішого забарвлення, якщо вважати орків людьми і почати досліджувати їхню мотивацію.

Метою Толкіна було трактування орків як невиправне зло, тому позитивні герої знищують їх без найменших моральних коливань.

Оповідання ж Дункана розгортається в іншому Середзем'ї, де, виявляється, все працює не так, де відмінностей між расами не існує, а ті, хто вважає, що всі орки погані, – просто відсталі, упереджені ідіоти. Ось бачите, як?

Дункан – не єдиний, хто використав цей трюк. У 1999 році російський письменник Кіріл Єськов, не найбільший любитель Толкіна, видав цілий роман, який будується на тому, що весь «Володар кілець» – це пропаганда, написана переможцями, а орки, якщо хто раптом сумнівається, – славні хлопці.

Альтернативна історія Мордору, російські орки і ельфи-нацисти (+аудіо)

В обох випадках кожний запідозрив би, що ключовою мотивацією було таке: «Думаю, що це – цікава вигадка», а не таке: «Я повинен врятувати орків від поганих расистів». Але все ж таки щоб намалювати світ, потрібні різні штрихи.

Чи був Толкін расистом? У всякому випадку, у сучасної публіки деякі деталі його творчості викликають подив. Наприклад, коли виявляється, що частина жителів острова Нуменор –  негідники, може, не варто огульно таврувати їх «чорними»? Дивно й те, що майже всі народи з земель, списаних з Африки і Азії, є найкращими друзями Темного володаря. Ви зараз почнете кричати, що це порівняння вам і в голову не приходило, але ж у Толкіна звичка мислити аналогіями була.

На основі принципу найбільшої ймовірності і застереженнями, що а) ми з Толкіном не знайомі і б) я – білий хлопець із Західного Сассекса, візьму на себе сміливість стверджувати, що расистської підоснови в творчості Толкіна нема. З його листа німецькому видавцеві від 1938 року випливає, що нацисти його жахали, а апартеїд в Південній Африці він категорично не схвалював. До того моменту, як різні фашистські та неонацистські групи (наприклад, Британська народна партія) угледіли в його книжках вищість білих, Толкін був давно мертвий. Але якби він був живий, він не був би від цього в захваті.

Це аж ніяк не означає, що його книжки (так само як і будь-які інші) не підлягають переоцінці і не можуть обговорюватися з критичної точки зору. Свою епопею Толкін почав писати 81 рік тому, так що не дивно, що деякі речі так розбурхують сучасного читача.

Однак презентувати пояснення, що його спонукало написати оповідання майже два десятиліття тому за якийсь новий фронт у «культурній війні» – не тільки неймовірно безглуздо, але й дуже зрозуміло. Адже читати саму статтю вже не обов'язково, просто запостив посилання в Фейсбуці зі скаргою, що «вони» намагаються відвадити людей від читання книг. Бонус: оскільки йдеться про фентезі, всякого, хто наважитися заперечувати по суті, можна автоматично записати до нудних ботанів. Хоча насправді було б круто і нормально прочитати всі дванадцять томів "Історії Середзем'я" Крістофера Толкіна.

І якщо ми вже про це говоримо, то давайте я вам остаточно знесу дах: якби зйомки першого епізоду «Доктора Хто» проходили в наші дні, головному герою не дозволили б сказати про "дикий розум" "червоношкірого індіанця".