Торгова війна США-Китай: перепочинок перед новим протистоянням – професор Олексій Маслов

Отже, американо-китайську торгову угоду першого етапу підписано. Трамп і заступник голови Держради КНР Лю Хе радісно посміхалися на офіційній церемонії, демонструючи, що зміст угоди всіх влаштовує: ворота для торгівлі знову відкриваються і відносини нормалізуються.

Сі Цзіньпін на підписанні угоди не був присутній, тобто свою переможну угоду Трамп підписував не з лідером КНР і навіть не з прем'єр-міністром Китаю, а з його заступником.

Китай, швидше за все, прагне показати, що скептично ставиться до подібного "примусу до торгівлі". А тому є й інша думка: це помітний програш Китаю, початок кінця системи, яку так ретельно вибудовував Китай.

Трамп присмачує пігулку, повідомляючи, що "гармонія між двома гігантськими і могутніми націями" має важливе значення для світу.

Китай повинен закупити продукції у США на 200 мільярдів доларів протягом найближчих двох років. Це включає закупівлі на суму до 77 мільярдів доларів в області виробництва, до 52 мільярдів - в енергетиці, до 32 мільярдів доларів - в сільськогосподарській галузі і до 38 мільярдів доларів - в сфері послуг. Остання включає в себе туризм, фінансові послуги і хмарні сервіси. Це, фактично, подвоїть імпорт товарів в Китай.

Що отримав Китай? На перший погляд, не так вже й багато. Перш за все, не введений в дію новий пакет підвищення тарифних бар'єрів на 15% на суму в 162 мільярди доларів, і США обіцяють вдвічі скоротити існуюче 15% -ве мито на імпорт обсягом близько 110 мільярдів доларів.

Чого не отримав Китай? Ніякі раніше введені тарифні бар'єри більш ніж на 300 мільярдів доларів не скасовані. Можливо, Вашингтон береже їх для другої фази переговорів в якості важеля тиску.

Китай пішов на величезні поступки, але розумний віце-прем'єр Лю Хе (а він справді блискучий фахівець у світовій економіці) хитро повідомив, що, наприклад, нові преференції будуть доступні не тільки США, але і будь-яким іншим партнерам Китаю.

Тобто Китай відкриває свої ринки не тільки США, а й усім тим країнам, які ніяк не могли прорватися через "глибоко ешелоновану" оборону китайського ринку, в тому числі тендерів, контрактів, нових високотехнологічних галузей промисловості. І від цього виграє будь-яка сторона, яка підготувалася заздалегідь, що має своїх фахівців і розуміння логіки роботи в Китаї.

Торговий оборот КНР за 2017 рік (це пік його зовнішньої торгівлі) становив 1,84 трильйона доларів США. Це означає, що Вашингтон хоче зобов'язати Китай купувати у США близько 30% від його загального річного імпорту.

Якщо до 2017 року частка торгівлі з США у зовнішньоторговельних операціях становила близько 14%, що можна порівняти з торгівлею з ЄС і АСЕАН (Росія займає близько 2,4%), то зараз очевидно, що вона зросте як мінімум до 22-25%, залишивши далеко позаду всі інші країни.

На тлі торгової війни товарообіг між КНР і США в 2019 році знизився на 14,6% і склав 541,22 мільярда доларів, причому 418,5 мільярда - це експорт з Китаю до Америки.

Якщо Пекін повернеться до рівня імпорту з США 2017 року і додасть до цього 200 мільярдів доларів США, сукупно він буде закуповувати на 576 мільярдів товарів і послуг протягом двох років.

Якою б вражаючою не здавалася ця сума, вона цілком досяжна, але доведеться посунути інших торгових партнерів, в тому числі і тих, з якими Китай уклав нові угоди в 2018-2019 роках: наприклад, В'єтнам, Індію, Аргентину, багато країн АСЕАН і навіть Росію.

І тут виникає питання, на яке сьогодні відповіді поки немає: чи будуть США і надалі вимагати 30% частки в імпорті Китаю?

Наслідки угоди не настільки трагічні для китайської економіки. У 2019 річний номінальний ВВП склав близько 14,14 трильйона доларів США, і якщо Китай збереже хоча б шість відсотків річного зростання, він зможе переварити вимоги США вже до 2022 року. До того ж Китай сподівається, що в рамках першої фази операції тарифи на китайські товари частково знизяться приблизно до 7,5% проти нинішніх загороджувальних 21-25%. Це гарна новина для китайських компаній, але все ж це – вище, ніж в січні 2018-го (три відсотка).

І все це – лише один пункт угод. Є ще жорсткі вимоги щодо дотримання авторських і патентних прав. А ще Китай бере на себе зобов'язання не здевальвовувати штучно юань і почати його зміцнювати, або США включають Китай до списку валютних маніпуляторів.

Це – відповідь на різку девальвацію юаня в серпні 2019 го, коли китайська валюта подолала психологічну позначку у сім юанів за долар, що формально виправило черговий дисбаланс у зовнішній торгівлі Китаю.

Головне питання: чому Китай все ж погодився з більшістю американських умов?

Теоретично Пекін міг би зайняти жорстку оборонну позицію, розв'язати антиамериканську кампанію, зібрати під свої знамена союзників, яких у нього чимало, і в кінцевому рахунку реалізувати модель двох глобальних полюсів.

Але це означало б перехід зовсім до іншого типу економіки Китаю - частково ізольованої, можливо - мобілізаційної. І, як наслідок, створило б загрози стійкості влади в самому Китаї - країні, народ якої звик поступово багатіти, довіряти владі, працювати на зовнішні ринки і конкурувати в області економіки, але не політики.

Навіть без жодного жорсткого протистояння стало ясно, що підвищення тарифів, як пряме, так і у відповідь з боку Китаю, вдарило по національній економіці.

У 2019, за попередніми підсумками, оголошеними Національним бюро статистики, економіка Китаю зросла лише на 6,1%. І хоча такому зростанню можуть позаздрити багато країн, для Китаю це найнижчий темп зростання за останні 29 років. Зростання промислового виробництва склав 5,7% проти 6,2% в 2018-му, а зростання роздрібних продажів - вісім відсотків проти дев'яти.

З формальної точки зору нічого страшного не сталося. Але справа не тільки в уповільненні зростання, але і в тому, що жорстке протистояння обрушило б плани Китаю щодо багатовекторного виходу за кордони, призвело б до згортанню багатьох проектів – як всередині країни, так і зовні.

Тож Китай обирає тактичний спосіб поведінки, навіяний "Мистецтвом війни" Сунь-Цзи і У-Цзи: принцип невразливості, м'якості і гнучкості води, яка обтікає камінь. Загалом, "піддатися, щоб потім перемогти".

Ще одне питання: а чому Вашингтон завдав удару по Китаю саме зараз? Адже Китай цілком влаштовував США, поки Пекін діяв в рамках стандартної американської економічної моделі.

Отже Китай частково і піднявся за рахунок того, що вміло використовував західну торгово-економічну систему.

Але неможливо бути в повній мірі незалежною країною, поки спираєшся на модель, яку контролюють інші. 

І ось з середини 2010-х КНР стала активно вибудовувати свою модель. Вона включає створення частково альтернативної банківсько-фінансової системи, незалежних інфраструктурних проектів в рамках ініціативи "Пояс і Шлях" і, головне, Китай зі світової фабрики перетворився на потужного політичного гравця зі своєю глобальною концепцією. Навколо неї вже утворився табір країн-партнерів, і ці країни стали плавно мігрувати від Вашингтона в бік Китаю. 

Китай також став активно просувати свої стандарти високих технологій і вдерся на американський майданчик.

Ось тут США і завдали удару у відповідь, прагнучи змусити Пекін повернутися в лоно американської моделі.

Ще рік тому багатьом китайським експертам здавалося, що йдеться про стандартні, хай і масштабні, економічні непорозуміння, які можна вирішити шляхом виснажливих переговорів.

Протверезіння настало досить швидко: стало очевидно, що торгові непорозуміння – лише частина довгострокової політики США, спрямованої на обмеження розширення впливу Китаю.

Вашингтон атакує Пекін по всіх фронтах, паралельно з торговими санкціями йде атака на технологічних гігантів на кшталт Huawei, ZTE і багатьох інших, на поширення китайських інновацій в світі.

Китай звинувачують в порушенні прав людини, формують імідж країни, яка веде технологічне і економічне шпигунство – загалом роблять з Китаю "токсичну країну".

І мова вже не про торгівлю - мова про боротьбу за глобальне майбутнє.

Що підвело Китай, як він потрапив в таку ситуацію при наявності настільки розвиненої економіки?

Здається, спрацював той самий фактор, що і перед вторгненням в Китай західних держав, тобто в період Опіумних воєн 1839-1860 років.

У першій чверті XIX століття за обсягом в світовому ВВП Китай був найпершою країною і самостійно робив практично все (крім, мабуть, зброї). І в той момент країну підвела певною мірою зарозумілість: Піднебесна імперія практично не звертала уваги на зовнішній світ, а всім сусіднім державам пропонувала свою модель фінансової та адміністративної підтримки в обмін на беззастережну лояльність.

Така одностороння модель "азійської дипломатії", яка дозволяла не звертати увагу на реалії зовнішнього світу, зіткнувшись з досвідченими і добре озброєними західними країнами, зазнала краху.

Тоді Китай програв свою незалежність за кілька років – і добре розвинена економіка не допомогла.

Зараз ситуація могла виявитися схожою, природно, із застереженнями на інші історичні умови: Китай був настільки впевнений в стійкості запропонованої ініціативи "Пояс і Шлях", настільки активно просував її, що перестав звертати увагу на те, що поки він сам ще існує в рамках іншої моделі. І нам доведеться визнати, що в США працюють дуже непогані фахівці, які прекрасно розуміють, з якого боку якомога болючіше вдарити по Китаю.

Китай примусили закуповувати в обов'язковому порядку строго обумовлену номенклатуру товарів (в угоді розписані практично всі види продукції) без будь-якої ринкової конкуренції, без тендерів і без оглядки на угоди, які вже були підписані КНР з іншими країнами.

Такий епізод показує, що США контролюють світову економічну ситуацію і мають вплив на такого економічного гіганта, як Китай. 

Попереду - важкі переговори щодо другого етапу угоди, який має торкнутися самої моделі економічного розвитку Китаю.

Джерело: 

Алексей Маслов. США-Китай: передышка перед новым противостоянием