Революція однієї соломинки

Масанобу Фукуока

РЕВОЛЮЦІЯ ОДНІЄЇ СОЛОМИНКИ

(Введення в натуральне землеробство)

 

 

            ПЕРЕДМОВА

 

          На своїй фермі, розташованій по сусідству з маленьким селом на острові Шікоку в Південній Японії, Масанобу Фукуока створив метод натурального ведення фермерського господарства, який міг би допомогти повернути назад деградаційні тенденції сучасного землеробства. Натуральне господарство не потребує ні машин, ні отрутохімікатів і вимагає мінімуму прополювання. Пан Фукуока не оре грунт і не використовує компост. Він не заливає водою свої рисові поля протягом вегетаційного періоду, як прийнято робити протягом багатьох століть на Сході і у всьому світі. Грунт на його полях залишається незораним протягом понад двадцяти п'яти років, і все ж він отримує врожаї, порівнянні з врожаями найбільш продуктивних японських ферм. Його метод обробітку грунту вимагає менше праці, ніж будь-який інший. Він не забруднює навколишнє середовище і не вимагає використання пального.

          Коли я вперше почув розповіді про пана Фукуоку, я поставився до них скептично. Хіба можливо щорічно отримувати високі врожаї рису і озимих зернових, просто розкидаючи насіння по поверхні неораного поля? Тут має бути приховане щось більше.

          Протягом декількох років я жив з групою друзів на фермі в горах на північ від Кіото. Ми застосовували традиційні методи японського землеробства, вирощуючи рис, ячмінь, жито, сою і різні овочі. Приїжджаючі відвідати ферму часто говорили про роботу пана Фукуоки. Ніхто з цих людей не жив досить довго на його фермі, щоб вивчити деталі його техніки, але їхні розмови розворушили мою цікавість. Всякий раз, коли в нашій роботі з'являвся просвіт, я виїжджав в інші частини країни, зупиняючись на фермах і в громадах і беручи участь в їх роботі. В одну з таких поїздок я наніс візит на ферму пана Фукуоки, щоб самому вивчити досягнення цієї людини.

            Я не дуже добре пам'ятаю, яким я очікував побачити його, але після того, як я стільки чув про цього великого вчителя, я був дещо здивований, побачивши, що він носить черевики і робочий одяг середнього японського фермера. Але його негуста сива борода і жива, впевнена манера поведінки надавали йому вигляду найвищою мірою незвичайної людини.

          У цей перший візит я залишався на фермі пана Фукуоки протягом декількох місяців, працюючи на полях і в цитрусовому саду. Там, в глинобитних хатинках, під час вечірніх дискусій зі студентами-працівниками ферми, метод пана Фукуоки і присутня в його основі філософія поступово ставали мені зрозумілішими.

          Сад пана Фукуоки розташований на схилах пагорбів, звернених у бік затоки Матсуяма. Це "гора", де живуть і працюють його студенти. Багато з них прибули так само, як і я, з рюкзаком за спиною і не уявляючи, що їх тут чекає. Вони залишаються на кілька днів чи кілька тижнів і потім знову зникають, йдучи з гори вниз. Але зазвичай тут є центральна група, що складається з чотирьох-п'яти чоловік, які живуть тут близько року. За минулі роки багато людей, чоловіки і жінки, приходили сюди, щоб на якийсь час залишитися тут і працювати. Тут немає сучасних зручностей, питну воду приносять у відрах з джерела, їжу готують на відкритому вогнищі на дровах, а вечорами освітлюють хатинки свічками і гасовими лампами. Гора постачає їх дикими травами і овочами. Рибу і молюсків можна зібрати в найближчому струмку, а морські водорості - у Внутрішньому морі за кілька миль звідси.

          Робота змінюється в залежності від погоди і сезону. Робочий день починається близько восьми, одна година відводиться на обід (дві або три години в спеку в середині літа), студенти повертаються з роботи в хатинки якраз перед заходом сонця. Крім сільськогосподарських робіт, тут є щоденні обов'язки: принести воду, нарубати дров, нагодувати курей і зібрати яйця, зварити їжу, приготувати гарячу ванну, доглянути за козами і бджолами, щось відремонтувати, а іноді будувати нові хатини і готувати "місо" (соєву пасту ) і "тофу" (соєвий сир).

          Пан Фукуока виділяє 10 000 ієн / близько 35 доларів / в місяць на витрати всієї громади. Велика частина цієї суми йде на придбання соєвого соусу, олії та інших необхідних продуктів, які непрактично виробляти самим в невеликих кількостях. Решта потреб студенти повинні задовольняти повністю за рахунок тих культур, які вони вирощують, ресурсів навколишнього середовища і своєї винахідливості. Пан Фукуока навмисно змушує своїх студентів вести такий напівпримітивний спосіб життя. Так він сам жив протягом багатьох років, оскільки вважає, що такий спосіб життя розвиває інтуїцію, необхідну, щоб вести фермерське господарство за його натуральним методом.

          В області Шікоку, де живе Фукуока, рис вирощують на прибережних рівнинах, а цитрусові - на оточуючих їх пагорбах. Ферма пана Фукуоки включає в себе рисові поля площею 0,5 га і мандаринові сади площею 5 га. Така ферма західному фермеру не здасться великою, але оскільки вся робота робиться за допомогою традиційних японських ручних знарядь праці, то потрібно чимало зусиль, щоб обробити навіть таку маленьку площу.

          Пан Фукуока працює разом зі студентами в полях і в саду, але ніхто точно не знає, коли він відвідає те чи інше робоче місце. Він, здається, має здатність з'являтися в той час, коли студенти найменше цього очікують. Він енергійна людина і завжди охоче пояснює ту чи іншу річ. Час від часу він збирає студентів разом, щоб обговорити роботу, яку вони роблять, іноді при цьому вказуючи спосіб, за допомогою якого ця робота може бути зроблена швидше і легше. В інших випадках він розповідає про життєвий цикл бур'яну або збудника грибкового захворювання плодових дерев, а іноді він робить відступ, щоб згадати і розповісти випадок зі своєї фермерської практики. Крім пояснення своєї техніки, пан Фукуока вчить також основ сільськогосподарської майстерності. Він підкреслює важливість дбайливого ставлення до знарядь праці і ніколи не втомлюється демонструвати їх можливості.

          Якщо новоприбулий думає, що "натуральне господарство" означає, що все робиться само собою природним шляхом, в той час, як він сам сидить і спостерігає, то пан Фукуока скоро навчить його, що "натуральне господарство" вимагає величезного обсягу знань та роботи. Якщо розуміти буквально, то справжнє "натуральне" господарство - це полювання і збір природної їжі. Вирощування сільськогосподарських рослин - це наступний культурний щабель, що вимагає знань і постійних зусиль. Головна особливість методу пана Фукуоки полягає в тому, що він веде своє господарство шляхом кооперації з природою, не намагаючись підкорити її або поліпшити. Звідси і назва його методу - "натуральний", тобто природний або первісний.

          Багато відвідувачів приїжджають на ферму тільки на післяобідній час і пан Фукуока терпляче показує їм своє господарство. Звична картина бачити як він бадьоро піднімається по гірській стежці з пихкаючою позаду нього групою з 10-15 візитерів. Однак не завжди тут було так багато відвідувачів. Протягом тих років, коли він розробляв свій метод, пан Фукуока мав мало контактів з ким-небудь за межами свого села.

          Молодою людиною пан Фукуока покинув свій рідний дім і поїхав до Йокогами, щоб стати мікробіологом. Він став фахівцем по хворобах рослин і протягом декількох років працював у лабораторії в якості митного сільськогосподарського інспектора. Саме в цей час, будучи молодою людиною у віці 25 років, пан Фукуока пережив те прозріння, яке сформувало основу для його роботи, яка стала його життєвим завданням і темою книги "Революція однієї соломинки". Він залишив свою роботу на митниці і повернувся в рідне село, щоб випробувати на своїх власних полях життєздатність своїх ідей.

            Основна ідея прийшла до нього одного разу, коли він випадково проходив повз старе поле, покинуте через переорювання протягом багатьох років. Там він побачив здорові паростки рису, що пробивалися крізь сплетіння трав і бур'янів. З цього часу він перестав затопляти надовго водою своє рисове поле. Він перестав сіяти рис навесні і замість цього висівав насіння восени прямо на поверхню грунту, як воно і має розсіюватися природним шляхом - просто падати на поверхню грунту зі зрілих мітелок. Замість того, щоб знищувати бур'яни за допомогою оранки грунту, він навчився контролювати їх чисельність шляхом постійної підтримки більш-менш постійного покриву з білої конюшини і мульчування рисовою і ячмінною соломою. Переконавшись, що такі умови сприяють розвитку культурних рослин, пан Фукуока намагався далі якомога менше втручатися в життя рослинних і тваринних співтовариств на своїх полях.

          Оскільки багато західних фермерів не знайомі з сівозміною рису і озимих зернових і оскільки пан Фукуока в книзі "Революція однієї соломинки" багато місця приділяє технології вирощування рису, можливо, корисно кілька слів сказати про традиційне японське землеробство.

          У стародавні часи насіння рису просто розкидали по затопленій водою річковій долині в сезон мусонів. З плином часу в долинах річки стали робити тераси для затримання води після закінчення сезонного розливу. Відповідно до традиційного методу, яким користувалися аж до кінця Другої Світової Війни, насіння рису висівали в ретельно підготовлений розплідник. Компост і гній розкидали по полю, яке потім затопляли, і після оранки грунт розплідника набував консистенції горохового супу. Коли проростки досягали приблизно 20 см висоти, їх вручну пересаджували в поле. Досвідчений фермер міг засадити за день близько 0,13 га, але майже завжди цю роботу робили багато людей, працюючи разом.

            Після того, як рис був пересаджений, поле злегка розпушували в міжряддях, потім вручну пололи і часто мульчували. Протягом трьох місяців поле було затоплено водою, шар води над поверхнею грунту досягав 2,5 і більше сантиметрів. Урожай прибирали вручну серпами. Рис пов'язували в снопи і на кілька тижнів підвішували сушитися перед обмолотом на дерев'яних або бамбукових жердинах. Від пересадки до збирання врожаю кожен дюйм поля був щонайменше чотири рази пройдений руками. Після завершення збирання рису поле переорювали і з грунту формували плоскі гребені приблизно 0,5 м шириною, розділені дренажними борознами. Насіння жита чи ячменю розкидали по поверхні гребенів і зашпаровували в грунт. Така сівозміна була можливою тільки при добре спланованому розпорядку робіт і постійній турботі по забезпеченню полів органічним добривом і найважливішими поживними речовинами. Цікаво відзначити, що, використовуючи традиційний метод, японські фермери вирощували рис і озимі зернові щороку на одному і тому ж полі протягом століть без зниження родючості грунту.

          Визнаючи багато коштовних досягнень методу, пан Фукуока припускає, що він включає в себе і ті роботи, без яких можна обійтися. Він говорить про свій власний метод як про метод "нічого-не-роблення" і вважає, що, використовуючи його, навіть "недільний фермер" може виростити достатньо їжі для своєї родини. Однак, він не має на увазі, що цей спосіб обробітку культур виключає всяке зусилля. Його ферма тримається на графіку регулярних робіт польових робітників. Те, що робиться, повинно бути зроблено вчасно і з розумінням. Якщо фермер вирішив, що на цій ділянці землі повинен рости рис або овочі і посіяв насіння, це означає, що він прийняв на себе відповідальність за цю ділянку землі. Зруйнувати природу і потім кинути її - це безвідповідально і згубно.

          Восени пан Фукуока висіває насіння рису, білої конюшини і озимих зернових одночасно на одне поле і покриває їх товстим шаром рисової соломи. Ячмінь /або жито/ і конюшина проростають відразу ж, насіння рису спить до весни.

          Поки озимі зернові ростуть і зріють на нижніх полях, центром активної роботи стають сади на схилах пагорбів. Збір цитрусових триває з середини листопада до квітня.

          Жито і ячмінь прибирають в травні і розстилають для просушування на 7-10 днів. Потім їх обмолочують, провівають і зсипають у мішки для просушування. Солому розстеляють на полі як мульчу. Воду тримають на полях короткий час в період червневих мусонних дощів, щоб послабити конюшину і бур'яни і дати можливість рису прорости через солом'яне покриття. Після того, як воду спускають з поля, конюшина оговтується і розростається уже під покровом рису. З цього моменту і до збирання врожаю (для традиційного фермера цей час напруженої праці) єдина робота на полі пана Фукуоки - це підтримувати в порядку дренажні канави і вузькі пішохідні доріжки між полями. Рис прибирають в жовтні. Снопи підвішують для просушування і потім обмолочують. Осінню сівбу закінчують якраз до того часу, коли ранні сорти мандаринів дозрівають і готові для збирання. Пан Фукуока збирає від 50 до 58 ц рису з гектара. Це приблизно такий же урожай, який отримують або із застосуванням хімікатів або традиційним методом в сусідніх господарствах. Урожай озимих зернових на полях пана Фукуоки часто вищий, ніж у його сусідів, що використовують гребеневий метод вирощування озимих.

          Усі три методи (натуральний, традиційний і хімічний) дають порівнянні врожаї, але значно відрізняються за своїм впливом на грунт. Грунт на полях пана Фукуоки з кожним сезоном стає краще. Протягом останніх двадцяти п'яти років з тих пір, як він припинив оранку, постійно підвищується родючість його полів, поліпшується структура і водоутримуюча здатність грунту. При традиційному методі родючість грунту протягом багатьох років залишається на постійному рівні. Урожай, який отримує фермер, прямо пропорційний тій кількості компосту і гною, яку він внесе в грунт. При хімічному методі грунт стає млявим і його природна родючість протягом короткого часу руйнується.

          Одна з великих переваг методу пана Фукуоки полягає в тому, що рис можна вирощувати, не затоплюючи поля на весь вегетаційний період. Мало хто може навіть уявити собі таку можливість. Однак це можливо, і пан Фукуока стверджує, що при такому способі рис росте краще. Його рис має міцне стебло і глибоку кореневу систему. Старий сорт багатого клейковиною рису, який він вирощує, дає 250-300 зерен на одну рослину.

          Використання мульчі збільшує здатність грунту утримувати воду. У багатьох місцях натуральний метод може повністю зняти проблему іригації. Таким чином, рис та інші високоврожайні культури можна вирощувати в таких районах, які раніше вважалися непридатними для них. Круті схили і інші незручні землі можна окультурити, не побоюючись ерозії. Натуральний метод дозволяє повернути родючість грунтам, зіпсованим неправильною обробкою або хімікатами.

          Хвороби рослин і шкідливі комахи можна знайти і на полях пана Фукуоки, але вони ніколи не викликають суттєвих пошкоджень культурних рослин. Пошкоджуються тільки найслабші рослини. Пан Фукуока стверджує, що кращий спосіб тримати під контролем хвороби та шкідників - це створити для рослин здорове середовище.

          Плодові дерева в саду пан Фукуока не підрізає для більш зручного збору плодів, їх крони ростуть вільно і приймають свою природну форму. Овочі і трави вирощують в саду з мінімумом грунтової обробки. Навесні насіння капусти, редису, сої, гірчиці, ріпи, садового лопуха, моркви та інших овочів змішують разом і розкидають між деревами, щоб вони проросли до початку довгих весняних дощів. Такий спосіб посіву, очевидно, годиться не для всіх умов. Він добре працює в Японії з її вологим кліматом і рясними весняними дощами. В саду пана Фукуоки грунт глинистий. Пухкий поверхневий шар багатий органічною речовиною і добре утримує воду. Цей шар утворився в результаті діяльності рослинного покриву з бур'янів і конюшини, які ростуть в саду постійно протягом багатьох років.

          Коли проростки овочевих рослин ще молоді і слабкі, бур'яни повинні бути скошені, але коли овочі досить розвинуться, їх залишають рости разом з природним рослинним покривом. Деякі овочі залишаються неприбраними, їх насіння потрапляє у ґрунт і через одне-два покоління вони повертаються до властивостей своїх витривалих і злегка гіркуватих на смак диких предків. Багато з цих овочів ростуть абсолютно без всякого догляду. Одного разу незабаром після того, як я прийшов на ферму пана Фукуоки, я проходив через віддалену частину саду і несподівано спіткнувся об щось тверде у високій траві. Нахилившись, щоб краще розглянути, я знайшов огірок і поряд з ним у траві вгніздився гарбуз.

          Протягом багатьох років пан Фукуока писав про свій метод в книгах і журналах і давав інтерв'ю по радіо і телебаченню, але майже ніхто не наслідував його приклад. У цей час японське суспільство обумовлено розвивалося у прямо протилежному напрямку.

          Після Другої Світової Війни американці принесли до Японії методи сучасного хімічного землеробства. Завдяки їм японський фермер зміг отримувати майже такий урожай, як і при традиційному методі, але при витратах часу та праці майже вдвічі менших. Здавалося, що здійснилася давня мрія, і протягом одного покоління майже всі фермери переключилися на хімічне землеробство.

          Протягом століть японський фермер підтримував високий вміст органічної речовини в грунті шляхом чергування культур, шляхом внесення компосту і гною і шляхом вирощування покривних культур. Але коли ця практика була відкинута і замість цього стали використовувати швидко діючі хімічні добрива, гумус ґрунту за час життя одного покоління зруйнувався. Ґрунтова структура також зруйнувалася, рослини стали слабкими і повністю залежними від хімічних добрив. Щоб компенсувати зниження витрат праці людини і сільськогосподарських тварин, нова система хижацьки використовувала резерви ґрунтової родючості.

          Протягом останніх сорока років пан Фукуока зі скорботою спостерігав за деградацією і землі, і японського суспільства. Японці прямолінійно слідували американській моделі економіки та індустріального розвитку. Відбулися зрушення в розміщенні населення, так як фермери з села мігрували в зростаючі індустріальні центри. Село, де пан Фукуока народився і де його родина жила протягом, ймовірно, 1400 років або більше, тепер опинилося на межі зростаючих передмість міста Матсуяма. Національне шосе з його сміттям з пляшок саке та іншої нісенітниці пролягло через рисові поля пана Фукуоки. Хоча він не ідентифікує свою філософію з якимось певним релігійним напрямомм або організацією, термінологія пана Фукуоки і його методика навчання видають сильний вплив Дзен-буддизму і таоїзму. Іноді він цитує Біблію або використовує ідеї іудео-християнської філософії і теології, щоб проілюструвати свої висловлювання або викликати дискусію.

          Пан Фукуока вважає, що натуральне господарство виникає з душевного здоров'я особистості. Він припускає, що оздоровлення країни і очищення людського духу - це один і той же процес, і він пропонує такий спосіб життя і такий спосіб землеробства, які можуть сприяти цьому процесу.

          Було б наївно думати, що при його житті і в сучасних умовах пан Фукуока зможе повністю реалізувати свою ідею на практиці. Навіть через 30 років роботи його техніка знаходиться в стадії розробки. Його великий внесок у скарбницю людського духу полягає тому, що він продемонстрував, як повсякденний процес становлення духовного здоров'я може викликати благотворний вплив на перетворення всього світу.

          Сьогодні загальне усвідомлення небезпеки довготривалого використання хімічного методу знову викликало інтерес до альтернативних методів землеробства. Пан Фукуока зайняв положення лідируючого агітатора за сільськогосподарську революцію в Японії. З часу публікації "Революції однієї соломинки" у жовтні 1975 інтерес до натурального землеробства швидко поширився серед населення Японії.

          Протягом півтори року, коли я працював у пана Фукуоки, я часто повертався на мою ферму в Кіото. Там кожен хотів спробувати новий метод і поступово все більше і більше нашої землі переводилося на шлях натурального господарства. Крім рису та жита в традиційній сівозміні, ми вирощували також пшеницю, гречку, кукурудзу, картоплю і сою за методом пана Фукуоки. Щоб посадити кукурудзу та інші просапні культури, які повільно проростають, ми проробляли в грунті отвори палицею або шматком бамбука і кидали насіння в кожне заглиблення. Тим же способом ми садили сою між рослинами кукурудзи або насіння сої покривали оболонкою з глини і розкидали по полю. Потім ми скошували рослинний покрив з бур'янів і покривали поле соломою. Конюшина знову відростає, але тільки після того, як кукурудза і соя стають міцними і добре розвиненими рослинами.

          Пан Фукуока допомагав нам порадами, але ми повинні були самі освоїти метод шляхом проб і помилок і пристосувати його до наших різних культур і місцевих умов. Ми знали з самого початку, що буде потрібно не один рік, - і для землі і для наших душ, щоб змінитися і стати на шлях натурального землеробства. Це перетворення стало тривалим процесом.

    Ларрі Корн

   

 

I ПОДИВІТЬСЯ НА ЦІ ПОЛЯ ЗЕРНОВИХ

 

          Я вірю, що революція може початися з однієї соломинки. На вигляд ця рисова соломинка може здатися легкою і незначною. Навряд чи хто-небудь повірить, що вона здатна почати революцію. Але я прийшов до розуміння ваги і сили цієї соломинки. Для мене ця революція абсолютно реальна.

          Подивіться на ці поля жита та ячменю. Їх дозріваюче зерно дає врожай близько 58 ц з гектара. Я думаю, що це вища відмітка врожайності в префектурі Ехіме. І якщо це кращий урожай в префектурі Ехіме, це може також бути вищий урожай у всій країні, оскільки це один з провідних сільськогосподарських районів у всій Японії. І тим не менше, ці поля не були орані протягом 25 років.

          При осінньому посіві я просто розкидаю насіння жита та ячменю по поверхні поля в той час, як на ньому ще росте рис. Через кілька тижнів я прибираю рис і рисову солому розкидаю по поверхні землі.

            Те ж саме для рису. Озимі зернові скошують приблизно 20 травня. За два тижні до того, як зерно повністю дозріє, я розкидаю насіння рису по полях, зайнятих житом і ячменем. Після збирання та обмолоту озимих зернових, я розкидаю по полях ячмінну і рисову солому.

          Я думаю, що використання одного і того ж методу для посіву рису і озимих зернових - унікальна особливість цієї системи землеробства. Якщо ви пройдете до наступного поля, дозвольте мені звернути вашу увагу на те, що рис тут був посіяний минулої осені одночасно з озимими зерновими. Так що на цьому полі всі посіви були закінчені до Нового року. Це ще один спосіб полегшення праці.

          Ви можете також зауважити, що на цьому полі ростуть біла конюшина і бур'яни. Насіння конюшини було висіяне між рослинами рису на початку жовтня, незадовго до посіву жита та ячменю. Про посів бур'янів я не турбувався - вони дуже легко висіваються самі.

          Таким чином, черговість посівів на цьому полі наступна: на початку жовтня насіння конюшини розкидають по рослинах рису, потім в середині жовтня відбувається посів озимих зернових. На початку листопада рис прибирають, потім висівають насіння рису врожаю наступного року і поверхню поля покривають соломою. Жито і ячмінь, які ви бачите перед собою, були вирощені таким способом.

          На полі площею одна десята гектара одна або дві людини можуть зробити всю роботу з вирощування рису і озимих зернових за кілька днів. Навряд чи може існувати більш простий спосіб обробітку зернових.

          Цей метод абсолютно протилежний сучасній сільськогосподарській технології. Він викидає у вікно все наукове знання і ноу-хау традиційного землеробства. Цей спосіб землеробства, що не використовує ні машин, ні готових добрив, ні хімічних засобів захисту, дозволяє отримувати урожай рівний або вищий, ніж на середній японській фермі. Доказ цього дозріває прямо перед вашими очима.

   

          ЗОВСІМ НІЧОГО

 

          Нещодавно люди запитали мене, чому я багато років тому почав займатися цим методом землеробства. Досі я ніколи не обговорював це ні з ким. Ви могли б сказати, що просто не було приводу говорити про це. Це був просто, як ви сказали б, шок, спалах, одне маленьке переживання, яке стало відправною точкою.

          Це прозріння повністю змінило моє життя. У цьому новому баченні немає нічого конкретного, але суть його можна описати приблизно так: ".. Людство не знає зовсім нічого Ніщо не має внутрішньої цінності і всяка дія - це марне, безглузде зусилля". Це може здатися абсурдним, але це єдиний спосіб висловити словами мою думку.

          Ця думка виникла в моїй голові раптово, коли я був ще зовсім молодим. Я не знав, чи було правильне чи ні це інтуїтивне розуміння того, що всі людські знання та зусилля нічого не варті, але якщо я сумнівався і намагався відігнати цю думку, то всередині себе я не міг знайти нічого, що можна було би протиставити їй. Тільки тверда впевненість, що це так, горіла в мені.

          Зазвичай думають, що немає нічого більш чудового, ніж людський розум, що людські істоти - це вершина творіння і що їх творіння і звершення, відображені в культурі та історії, виглядають приголомшливо. Це поширена точка зору.

          Оскільки те, що я думав, було запереченням цього поширеного переконання, я був не в змозі пояснити кому-небудь свій погляд на речі. Поступово я вирішив надати моїм думкам форму, втілити їх у практичну діяльність і, таким чином, визначити, чи було моє розуміння правильним чи помилковим. Присвятити своє життя роботі на фермі, вирощуванню рису і озимих зернових - це був напрям, якому я вирішив слідувати.

            Що ж це було за переживання, яке так змінило моє життя?

          Сорок років тому, коли мені було 25 років, я працював в Митному Управлінні Йокогами у відділі інспекції рослин. Моя основна робота полягала в тому, щоб перевіряти рослини, які ввозяться і вивозяться, на наявність комах, - носіїв хвороб. Мені пощастило, бо я мав багато вільного часу, який я проводив у лабораторії, займаючись дослідженнями з моєї спеціальності, фітопатології. Ця лабораторія знаходилася недалеко від парку Ямато і стояла на високому обриві над гаванню Йокогами. Прямо перед будівлею була розташована католицька церква, а на схід від неї - школа для дівчат. Це було дуже спокійне місце, яке створювало прекрасні умови для занять науковою роботою.

          Науковцем лабораторії патології був Ейічі Куросава. Я вивчав фітопатологію у Макото Окера, викладача Вищої Сільськогосподарської Школи в Гіфу, і під керівництвом Суехіко Ігата з сільськогосподарського Дослідницького Центру префектури Окаяма.

            Мені дуже пощастило, що я працював з професором Куросавою. Хоча він залишився мало відомим в Академічному світі, це була людина, яка ізолювала і виростила культуру гриба, що викликає хворобу рису "Баканов". Він став першим, хто екстрагував з культури гриба гормон росту рослин гіббереллін. Цей гормон, поглинений в невеликій кількості молодими рослиною рису, дає дивовижний ефект, викликаючи ненормально сильний ріст рослин у висоту. У великих кількостях цей гормон дає протилежний ефект, затримуючи ріст рослин. Ніхто в Японії не звернув особливої уваги на це відкриття, але за кордоном воно стало предметом активних досліджень. Незабаром після цього в США стали використовувати гіббереллін для отримання безнасінного винограду.

          Я поважав Куросаву-сан (форма звернення в Японії, однакова для чоловіків і жінок) як свого власного батька і під його керівництвом створив препаративний мікроскоп і присвятив себе дослідженню хвороб, що викликають гниль стовбурів, гілок і плодів американських і японських сортів цитрусових.

          У мікроскоп я спостерігав культуру грибів, схрещування різних видів і утворення нових хвороботворних видів. Я був захоплений моєю роботою. Оскільки мої заняття вимагали глибокої постійної концентрації, то бували моменти, коли я буквально падав непритомний від втоми під час роботи в лабораторії.

          Це був також час розквіту юності і я не весь свій час проводив, зачинившись у лабораторії. Я жив у портовому районі Йокогами, - не найкраще місце, щоб тинятися по вулицях і приємно проводити час.

          В цей час стався наступний епізод. Занурений у себе з фотоапаратом у руках, я прогулювався по причалу і раптом побачив дуже гарну жінку. Я подумав, що вона може послужити прекрасним об'єктом для фотографії і попросив її позувати мені. Я допоміг їй піднятися на палубу іноземного пароплава, що стояв тут на якорі, і попросив її прийняти одну позу, потім іншу і зробив кілька знімків. Вона попросила надіслати їй фотографії, коли вони будуть готові. Коли я запитав, куди їх прислати, вона просто сказала: "До Офуна" і пішла, не назвавши свого імені.

          Проявивши плівку, я показав другові відбитки і запитав, чи впізнає він, хто це. Він ахнув і сказав: "Це Міеко Такаміне, відома кінозірка". Я негайно відіслав їй в місто Офуна десять збільшених відбитків. Незабаром фотографії з автографами були повернені мені поштою. Але однієї фотографії серед них не було. Думаючи про це пізніше, я зрозумів, що це був знімок, зроблений великим планом в профіль і, очевидно, на ньому були помітні зморшки на її обличчі. Я був задоволений і відчував себе так, ніби мені вдалося на мить зазирнути в таємницю жіночої психіки.

          Хоча я був незграбний і непропорційний, я часто ходив у танцювальний зал в районі Нанкінгаі. Одного разу я побачив там популярну співачку Норико Авай і запросив її на танець. Я ніколи не забуду цього танцю, тому що я був абсолютно приголомшений її тілом, таким величезним, що я не зміг обійняти її рукою за талію. Так чи інакше я був дуже зайнятий, дуже удачливий молодий чоловік, дні якого проходили в постійному подиві перед світом природи, що відкривався мені через об'єктив мікроскопа, вражаючи схожістю цього мікросвіту з великим світом нескінченного Всесвіту. Вечорами, закоханий чи ні, я фліртував з дівчатами і насолоджувався життям. Я думаю, що ця безцільне життя і перевтома від напруженої роботи призвели врешті-решт до повторюваної непритомності під час роботи. Потім я захворів на гостру пневмонію і був поміщений в палату на останньому поверсі Поліцейського Госпіталю, де мені зробили пневмоторакс.

          Була зима і крізь розбите вікно вривався вітер і розносив сніг по всій кімнаті. Під ковдрою було тепло, але моє обличчя було холодне як лід. Медсестра міряла мені температуру і тут же йшла геть. Оскільки моя кімната була на відшибі, ніхто до мене не заглядав. Мені здавалося, що я був кинутий на милість холоду, і раптово я поринув у світ самотності. Я відчув себе один на один зі страхом смерті. Коли я думаю про це тепер, цей страх здається безпричинним, але в той час це було дуже сильне почуття.

          Зрештою, я був виписаний з госпіталю, але я не міг вибратися зі стану депресії. У що я вірив досі? Я ні про що не замислювався і був задоволений, але яка була природа цієї благодушності? Я був в сум'ятті від своїх роздумів про природу життя і смерті. Я не міг спати, не міг займатися своєю роботою. У щонічних блукання по кручах недалеко від гавані я не міг знайти полегшення.

            Одного разу вночі, коли я як завжди безцільно блукав, я впав без сил в повній знемозі на вершині пагорба, з якого відкривався вид на гавань і задрімав, притулившись до стовбура великого дерева. Я лежав там у напівдрімоті і не засипаючи до світанку. Я навіть можу пригадати, що це був ранок 15 травня. У півсні я спостерігав як гавань світлішає, і, бачачи схід сонця, я в той же час як ніби не бачив його.

          Коли внизу подув легкий бриз, ранковий туман раптово зник. Якраз в цей момент з'явилася нічна чапля, видала різкий крик і полетіла геть. Я міг чути удари її крил. У цю мить усі мої сумніви і похмурий туман мого сум'яття зникли. Все, що було моїм твердим переконанням, все, чому я раніше довіряв, було винесене геть вітром. Я відчував, що я зрозумів тільки одну річ. Без участі мого розуму слова самі прийшли до мене: "У цьому світі зовсім нічого немає". Я відчував, що я нічого не зрозумів (нічого не зрозуміти в цьому сенсі означає усвідомлення незначності інтелектуального знання).

          Я міг бачити, що всі концепції, які я поділяв, всі уявлення про саме існування були порожніми вигадками. Мій дух став світлим і ясним. Я дико танцював від радості. Я міг чути щебетання маленьких пташок на деревах і бачити далекі хвилі з відблисками висхідного сонця. Листя дерев коливалося наді мною зелене і блискуче. Я відчував, що це був справжній рай на землі. Все, що володіло мною, все сум'яття випарувалося як сон, і щось одне, що можна назвати "істинною природою" відкрилося мені.

          Я думаю, можна сміливо сказати, що після переживання того ранку моє життя повністю змінилося.

           Незважаючи на зміну, я залишився в своїй основі середнім, нерозумним чоловіком, і це так і збереглося без змін з тих пір і до теперішнього часу. Дивлячись з боку, в моєму щоденному житті не можна було знайти нічого екстраординарного. Але впевненість, що я знаю цю одну річ з тих пір не покидала мене. Я провів тридцять років, сорок років, перевіряючи, чи не помилився я, весь час осмислюючи пройдений шлях, але жодного разу я не знайшов доказів, що суперечать моїм переконанням.

          Те, що це прозріння саме по собі має величезне значення, не означає, що і я придбав якусь особливу значущість. Я залишився простою людиною, старою вороною, так би мовити. Для випадкового спостерігача я можу здатися або скромним або зарозумілим. Я повторюю молодим людям в моєму саду знову і знову, щоб вони не намагалися наслідувати мене, і мене, дійсно, сердить, коли хтось із них не сприймає серйозно цієї поради. Замість цього, я прошу, щоб вони просто жили в природі і виконували свою денну роботу. Ні, в мені немає нічого особливого, але те, що мені вдалося зрозуміти - найвищою мірою важливе.

   

          ПОВЕРНЕННЯ В СЕЛО

 

          В один з днів після цього випадку я зробив звіт про свою роботу і тут же подав заяву про звільнення. Мій начальник і друзі були здивовані. Вони не знали, що з цим робити. Вони влаштували мені прощальний вечір в ресторані над набережній, але атмосфера була дещо незвичайна. Молодий чоловік, який до сьогоднішнього дня добре ладнав з усіма, що не здавався незадоволеним своєю роботою, а навпаки, був усім серцем відданий своїм дослідженням, раптом раптово оголошує, що він кидає все і йде. А я був щасливий і сміявся.

          В цей час я всім говорив наступне: .. "На цій стороні - набережна, - на іншій стороні - пірс № 4. Якщо ви уявите собі, що на цій стороні - життя, тоді на іншій стороні - смерть Якщо ви хочете позбутися думки про смерть, то ви повинні позбавитися також від думки, що на цій стороні - життя, життя і смерть єдині..".

            Коли я говорив це, кожен з них ставав ще більш стурбований моїм станом. "Що він говорить Він, напевно, збожеволів?", - Мабуть, думали вони. Вони проводжали мене з сумними обличчями. Тільки я один крокував бадьоро, в гарному настрої.

          У цей час сусід по кімнаті був особливо сильно стурбований моєю поведінкою. Він запропонував мені трохи відпочити, можливо, на півострові Босо. Одним словом, я погодився. Я поїхав би в будь-яке місце, якби хтось запросив мене. Я сів в автобус і їхав багато миль, дивлячись на поля з рисовими чеками і маленькі села вздовж дороги. На одній зупинці я побачив маленький покажчик, на якому було написано "Утопія". Я вийшов з автобуса і пішов шукати її.

          На узбережжі був маленький готель. Піднявшись на кручу, я знайшов місце з прекрасним видом. Я зупинився в готелі і проводив дні, валяючись в напівдрімоті у високій траві високо над морем. Це тривало, може, кілька днів, тиждень, місяць, у всякому разі, я залишався там деякий час. Дні проходили і моя радість тьмяніла, і я почав осмислювати, що ж все-таки сталося. Ви могли б сказати, що я, нарешті, прийшов до тями.

          Я поїхав в Токіо і залишався там деякий час, проводячи дні в прогулянках по парку, розмовляючи на вулицях з людьми, а спав, де доведеться. Мій товариш турбувався про мене і приїхав подивитися, як я живу. "Хіба ти не живеш у світі снів, у світі ілюзій?" "Ні, - відповів я, - це ви живете у світі снів". Коли мій друг обернувся, щоб сказати "До побачення", я відповів йому щось на кшталт: "Не говори - до побачення, - прощатися, так прощатися". Мій друг, здається, втратив всяку надію.

          Я покинув Токіо, перетнув район Консал (Осака, Кобе, Кіото) і, рухаючись на південь, дістався до Кюсю. Я насолоджувався, кочуючи з місця на місце разом з вітром. Я обдаровував багатьох людей моїм відкриттям, що все безглузде і не має значення, що все повертається на ніщо. Але цього було занадто багато або занадто мало, щоб бути зрозумілим в нашому світі, зайнятому своїм повсякденним життям. Ніякого зв'язку з цим світом  у мене не було. Я міг тільки подумки уявляти собі цю "концепцію марності" як велике благо для світу і особливо для сучасного світу, який так швидко рухався в протилежному напрямку. Я мав намір поширити свою ідею по всій країні. Але результат був такий, що всюди, де б я не з'являвся, мене розглядали тільки як ексцентричного молодого чоловіка. Тоді я повернувся на ферму мого батька в село.

          Мій батько вирощував у цей час мандарини, і я оселився в хатині на горі і став жити дуже простим, примітивним життям. Я думав, що якщо тут я зможу на реальному прикладі вирощування мандаринів і зернових продемонструвати своє розуміння життя, світ визнає мою правоту. Хіба не найкращий шлях, замість сотні пояснень, практично втілити свою філософію в життя? З цієї думки почався мій метод землеробства, який умовно можна назвати "нічого-не-роблення" (цим виразом пан Фукуока привертає увагу до порівної легкості свого методу. Однак цей метод землеробства вимагає напруженої роботи, особливо під час збирання, але все ж значно менше, ніж інші методи). Це був 1938 рік, 13-ий рік правління нашого імператора.

            Я влаштувався на горі і все йшло добре, поки мій батько не довірив мені рясно плодоносячі дерева в саду. Він уже підрізав крону дерев, надавши їм форми "чашки для саке", так щоб з них було легко збирати плоди. Коли я залишив їх у цьому стані без догляду, то в результаті гілки переплелися, комахи атакували дерева і весь сад в короткий час прийшов в жалюгідний стан.

          Моє переконання полягало в тому, що культурні рослини повинні рости самі по собі і не повинні бути вирощувані. Я діяв у впевненості, що все має бути надано своєму природному розвитку, але я виявив, що якщо ви застосуєте на практиці цю ідею без необхідної підготовки, то досить довго ваші справи будуть йти не дуже добре. Це просто безгосподарність, а не "натуральне господарство". Мій батько був приголомшений. Він сказав, що я повинен дисциплінувати себе, можливо, влаштуватися десь на роботу і повернутися назад, коли я знову візьму себе в руки. В цей час мій батько був старостою села, і іншим членам сільської громади було важко зрозуміти його ексцентричного сина, який явно не міг налагодити свої відносини зі світом людей, що живуть на пагорбах. Крім того, мені не подобалася перспектива військової служби, та оскільки війна ставала все більш запеклою, я вирішив виконати бажання мого батька і вирішив влаштуватися на роботу.

            У цей час фахівців було небагато. Дослідна Станція префектури Коті чула про мене і мені запропонували посаду головного наукового працівника Служби контролю хвороб і шкідників. Я користувався розташуванням префектури Коті майже вісім років. У Дослідному Центрі я став інспектором у відділі наукового землеробства і занурився в дослідження зі збільшення виробництва продуктів харчування у воєнний час. Але насправді протягом цих восьми років я обмірковував взаємини між науковим і натуральним землеробством. Хімічне землеробство, яке використовує плоди людського інтелекту, визнано найбільш прогресивним. Питання, яке завжди крутилося у мене в голові, було таке: може чи ні натуральне землеробство протистояти сучасній науці?

          Коли війна закінчилася, я відчув свіжий вітер свободи і з подихом полегшення повернувся в моє село, щоб заново взятися за землеробство.

   

            ШЛЯХ ДО МЕТОДУ "НІЧОГО-НЕ-РОБЛЕННЯ"

 

          Протягом 30 років я жив тільки моїм господарством і мав мало контактів з людьми за межами моєї власної громади. Протягом цих років я прямо рухався до створення методу землеробства "нічого-не-роблення".

            Зазвичай спосіб розробки методу полягає в тому, що задають питання: "А що, якщо спробувати це?" або "А що, якщо спробувати те?", тобто випробовують різні види агротехніки один за іншим. Така сучасна сільськогосподарська наука і єдиний її результат полягає в тому, що вона робить фермера ще більше зайнятим.

          Мій спосіб прямо протилежний. Я прагну до приємного, природного способу ведення сільського господарства (господарство ведеться так просто, наскільки це можливо в природному середовищі та у взаємодії з природою, на відміну від сучасної тенденції застосовувати все більш складну техніку, щоб повністю переробити природу на догоду людині), мета якого зробити роботу легшою, а не важчою. "А що, якщо не робити цього? А що, якщо не робити того?" - Це мій спосіб мислення. Зрештою, я прийшов до висновку, що немає необхідності орати землю, немає необхідності вносити добрива, немає необхідності робити компост, немає необхідності використовувати інсектициди. Коли ви додумалися до цього, то залишається небагато таких агротехнічних прийомів, які дійсно необхідні.

          Причина, по якій постійне вдосконалення агротехніки здається необхідним, полягає в тому, що природний баланс уже так сильно порушений цієї самої агротехнікою, що земля стає залежною від неї.

          Цей причинно-наслідковий зв'язок можна застосувати не тільки до сільського господарства, але також і до інших аспектів людської діяльності. Лікарі і медицина стають необхідні, коли люди створюють нездорове середовище. Формальне шкільне навчання не має внутрішньої цінності, але стає необхідним, коли людство створює умови, за яких людина повинна отримати "освіту", щоб жити.

          Перед кінцем війни, коли я намагався в цитрусовому саду набути досвіду натурального ведення господарства, я не робив обрізки дерев і надав їм можливість рости, як вони хочуть. В результаті гілки переплелися між собою, дерева зазнали нападу комах і майже 0,8 га мандаринового саду прийшли в непридатність і загинули. З цього часу питання "Що ж таке натуральний метод?" не виходило у мене з голови. У процесі пошуку відповіді я занапастив ще 400 дерев. Але, нарешті, я відчув, що я можу з упевненістю сказати: "Ось натуральний метод".

          У тій мірі, в якій дерева відхиляються від своєї природної форми і стають необхідні обрізка та знищення комах, в тій же мірі людське суспільство віддаляється від життя природи і стає необхідним шкільна освіта. У природі формальне шкільне навчання не має застосування.

          У вихованні дітей багато батьків роблять ту ж помилку, яку я робив в саду на перших порах. Наприклад, навчання дітей музиці також не потрібне, як і обрізка плодових дерев. Дитяче вухо само ловить музику. Бурмотіння струмка, жаб'ячі квакання на березі річки, шелест листя в лісі - всі ці природні звуки - це музика, справжня музика. Але коли вриваються різні дратівливі шуми і збивають з пантелику, дитяче чисте сприйняття музики зникає. Якщо продовжувати в тому ж роді, то дитина буде нездатною почути пісню в зові птиці або звуці вітру. І ось тому музичне виховання вважається позитивним для дитячого розвитку.

          Дитина, яка виросла з незіпсованим чистим слухом, можливо, не зуміє зіграти популярну мелодію на скрипці або піаніно, але я не думаю, що це має якесь відношення до здатності чути справжню музику або співати. Коли серце повне піснею, про таку дитину можна сказати, що вона музично обдарована.

          Майже кожен думає, що "природа" - це хороша річ, але мало хто може відчути різницю між тим, що властиво і що невластиво природі.

            Якщо одну єдину нову нирку зрізати з фруктового дерева, це може викликати такі порушення, які буде неможливо виправити. Якщо дереву дають рости вільно в природній для нього формі, то гілки відходять від стовбура в певній послідовності, так що все листя отримує сонячне світло однаково. Якщо цей порядок порушений, гілки приходять в конфлікт одна з одною, перекривають одна одну, сплітаються, і листя засихають в тих місцях, куди сонце не може проникнути. Розвивається пошкодження комахами. Якщо не зробити обрізання, то на наступний рік з'явиться ще більше засохлих гілок.

          Втручання людей порушує природний хід речей, а коли пошкодження не відновлюються і негативні ефекти накопичуються, люди починають щосили трудитися, щоб виправити їх. Якщо це виправлення виявляється успішним, вони розглядають прийняті заходи як чудове досягнення. Люди повторюють це знову і знову. Це як якщо б дурень бездумно розбивав черепицю свого даху. А потім, виявивши, що стеля почала гнити від дощів, піднявся на дах і виправив пошкодження, радіючи, що він знайшов прекрасне вирішення проблеми.

          Те ж саме відбувається з ученим. Він згинається день і ніч над книгами, перевтомлюючи свої очі і стаючи короткозорим, і якщо ви поцікавитеся, над чим же він працював весь цей час, виявиться, що він винаходив окуляри, щоб виправити короткозорість.

  

   

 

 

 

            ПОВЕРНЕННЯ ДО ДЖЕРЕЛА

 

            Спираючись на довгу ручку своєї коси, я роблю перерву у своїй роботі в саду і дивлюся на гору і на село внизу. Я дивуюся, що філософські системи змінювали одна одну швидше, ніж відбувалася зміна пір року.

          Шлях, яким я вирішив іти, а це натуральне землеробство, більшості людей здається дивним, спочатку інтерпретували як реакцію, спрямовану проти інтенсивного і безконтрольного розвитку науки, але все, що я робив, працюючи тут у селі, - це спроба показати, що людство нічого не знає. Оскільки світ рухається з шаленою енергією в протилежному напрямку, може здатися, що я просто відстав від часу, але я твердо знаю, що шлях, яким я слідую, найбільш розумний.

          Протягом останніх декількох років число людей, що цікавляться натуральним землеробством, значно зросло. Здається, що межа наукового розвитку вже досягнута, починають з'являтися побоювання у правильності обраного шляху і настає час переоцінок. Те, що раніше вважалося примітивним і відсталим, тепер несподівано бачиться як таке, що далеко випередило сучасну науку. На перший погляд це може здатися дивним, але я зовсім не знаходжу це дивним.

          Нещодавно я обговорював це з професором Інума з Університету в Кіото. Тисячу років тому в Японії практикувалося землеробство без оранки, і це тривало до початку Ери Токугава 300-400 років тому, коли було введено неглибоке розпушування грунту. Глибока оранка прийшла до Японії разом із Західною сільськогосподарською наукою. Я говорив, що під тиском майбутніх проблем наступне покоління буде змушене повернутися до безорного землеробства.

          Вирощування культур на незораних полях може здатися на перший погляд поверненням до примітивного землеробства, але протягом кількох років цей метод перевірявся в Університетських лабораторіях і сільськогосподарських дослідних Центрах по всій країні. І було показано, що він є найбільш простим, ефективним і сучасним методом в порівнянні з усіма іншими. Хоча цей метод заперечує сучасну науку, тепер він опинився на передньому краї у розвитку сучасного сільського господарства.

            Я опублікував "безорний  метод з прямим висівом сівозміни озимих зернових і рису" в сільськогосподарському журналі 20 років тому. З тих пір він часто з'являвся у пресі і був неодноразово представлений публіці по радіо і в телевізійних програмах, але ніхто не звертав на нього уваги.

          Тепер раптово почалася зовсім інша історія. Можна сказати, що натуральне землеробство стало пристрасним захопленням. Журналісти, професори, рядові дослідники товпляться, щоб відвідати мої поля і хатини на горі. Різні люди дивляться на це з різних точок зору, роблять свої власні висновки і виїжджають. Одним це здається примітивним, іншим - відсталим, а хтось вважає це вершиною сільськогосподарських досягнень і навіть більше того - вітає як прорив у майбутнє. Зазвичай люди стурбовані тільки одним: чи є цей тип землеробства передвісником майбутнього або відродженням минулого. Мало хто здатен правильно зрозуміти, що натуральне землеробство виникло з нерухомого і незмінного центру розвитку сільського господарства. У тій мірі, в якій люди віддаляються від природи, вони все далі і далі віддаляються від центру. У той же час доцентрова сила виявляється в тому, що виникає бажання повернутися до природи. Але якщо люди просто випадково потрапляють в ту чи іншу течію, рухаючись праворуч або ліворуч, залежно від умов, то результатом буде лише велика активність. Нерухома точка першоджерела, що лежить поза областю відносності, залишається непоміченою ними. Я думаю, що навіть рухи "за повернення до природи", проти забруднення середовища, як би не були вони гідні заохоченння, не спрямовані на справжнє рішення проблеми, якщо вони є тільки реакцією на гіпертехнізацію нашого століття.

            Природа не змінюється, хоча шляхи пізнання природи неминуче змінюються від однієї епохи до іншої. Незалежно від епохи, натуральне землеробство існувало завжди, як джерельний колодязь, звідки бере початок сільське господарство.

  

            ЧОМУ НАТУРАЛЬНОЕ АГРАРНИЦТВО НЕ НАБУЛО ШИРОКОГО ПОШИРЕННЯ?

 

          Протягом останніх двадцяти або тридцяти років натуральний метод вирощування рису і озимих зернових був випробуваний в широкому діапазоні кліматичних та природних умов. Майже в кожній префектурі Японії були проведені випробування з метою порівняти урожай при "Прямому посіві без оранки" і врожай рису і озимих зернових, вирощених традиційним способом гребенів і борозен з оранкою. Ці випробування не дали доказів, які заперечують універсальність натурального землеробства для різних умов.

            Отже, напрошується питання, чому ця правда не отримала широкого розповсюдження. Я думаю, одна з причин полягає в тому, що світ став так спеціалізований, що люди втратили здатність охопити що-небудь у всій повноті. Наприклад, експерт із захисту від комах-шкідників дослідного Центру префектури Коті прийшов дізнатися, чому на моїх полях так мало рисової цикадки, незважаючи на те, що я не використовую інсектициди. В результаті встановлення балансу між комахами і їх природними ворогами, швидкістю розмноження павуків і деякими іншими факторами рисова цикадка стала зустрічатися на моїх полях так само рідко, як на полях Центру, які незліченну кількість разів обприскували різними смертельними хімікатами. Професор був також здивований, виявивши, що в той час, як шкідливі комахи на моїх полях зустрічаються рідко, їх природні вороги на моїх полях набагато більш чисельніші, ніж на полях, оброблених інсектицидами. Потім він нарешті зрозумів, що поля підтримуються в такому стані завдяки природному балансу, усталеному між різними спільнотами комах. Він визнав, що якщо освоїти мій метод, то проблема загибелі культури від рисової цикадки може бути вирішена. Потім він сів у свій автомобіль і поїхав в Коті.

          Але якщо ви запитаєте, чи були у мене фахівці дослідницького Центру, що займаються питаннями ґрунтової родючості або рослинництва, відповідь буде: ні, їх не було. Але якщо ви запропонуєте на конференції або зборах, щоб мій метод або, скоріше, не-метод був випробуваний в широкому масштабі, я думаю, що префектура або дослідна станція швидше за все відповість: "Вибачте, для цього ще не настав час. Ми повинні спочатку дослідити метод з усіх можливих точок зору перш, ніж дати остаточне схвалення". Пройдуть роки, перш ніж буде дано висновок.

          Такі речі відбуваються весь час. Фахівці та науковці з усієї Японії приїжджали на мою ферму. Дивлячись на поля з точки зору своєї власної спеціальності, кожен з цих дослідників знаходив їх, щонайменше, задовільними, якщо не чудовими. Але протягом п'яти або шести років з часу візиту професора дослідної станції в префектурі Коті сталося мало змін.

          Цього року сільськогосподарський факультет Університету в Кінкі створив бригаду по програмі натурального землеробства, в складі якої студенти декількох різних факультетів приїдуть сюди для проведення досліджень. Такий підхід може стати кроком вперед, але я відчуваю, що за цим може послідувати два кроки у зворотному напрямку.

          Самозвані експерти часто роблять наступні зауваження: "Основна ідея методу правильна, але чи не буде зручніше збирати врожай машиною" або "Чи не буде урожай більш високим, якщо ви використаєте добрива або пестициди в деяких випадках?" Завжди знайдуться ті, хто намагається змішати натуральне і наукове землеробство. Але такий спосіб мислення повністю упускає головне. Фермер, який іде на компроміси, не має більше права критикувати науку на фундаментальному рівні.

          Натуральне землеробство - тонка справа і воно означає повернення до джерела землеробства. Кожен крок у протилежному від джерела напрямку може тільки збити зі шляху.

  

            ЛЮДСТВО НЕ ЗНАЄ ПРИРОДИ

 

          Я сподівався, що має прийти такий час, коли вчені, політики, люди мистецтва, філософи, релігійні діячі і ті, хто працює на полях, зберуться тут, оглянуть ці поля і разом обговорять все побачене. Я думаю, що це має статися, якщо люди навчаться дивитися на речі, вийшовши за межі своєї спеціальності.

          Вчені думають, що вони можуть зрозуміти природу. Вони стоять на цій точці зору. Оскільки вони переконані, що вони можуть зрозуміти природу, то їм надано право досліджувати її і поставити на службу людині. Але, на мою думку, розуміння природи лежить за межами можливості людського розуму.

            Я часто кажу молодим людям у хатинах на горі, тим, хто прийшов сюди допомагати і вивчати натуральне землеробство, що кожен може бачити дерева на горі. Вони можуть бачити зелень листя, вони можуть бачити рисові рослини. Вони думають, вони знають, що таке зелень. Стикаючись з природою з ранку до вечора, вони починають думати, що вони знають природу. Але коли вони думають, що вони починають розуміти природу, можна сказати впевнено, що вони на хибному шляху.

          Чому неможливо пізнати природу? Те, що розуміють під природою - це тільки ідея природи, що виникає у свідомості кожної окремої людини. Справжню природу бачать діти. Вони бачать без роздумів, безпосередньо і ясно. Якщо їм відомі навіть назви рослин, наприклад мандаринове дерево з сімейства цитрусових, сосна з сімейства соснових, в цих назвах природа не відображена в її справжніх формах.

          Об'єкт, який розглядають ізольовано від цілого - не реальна річ.

            Фахівці з різних галузей науки збираються разом і розглядають поле рису. Фахівець із захисту від шкідників бачить тільки ушкодження, викликані комахами; фахівець з харчування рослин цікавиться тільки енергією зростання. Це неминуче при сьогоднішньому стані речей.

          Наведу приклад. Я сказав джентльменові з Дослідної станції, коли він досліджував взаємини між рисовою цикадкою і павуками на моїх полях: "Професоре, оскільки ви досліджуєте павуків, ви цікавитеся тільки одним видом комах серед багатьох природних ворогів рисової цикадки. Цього року павуки з'явилися в дуже великій кількості, але в минулому році були жаби. І перед цим переважали жаби. Існують незліченні варіації".

            Для спеціалізованого дослідника неможливо зрозуміти роль окремого хижака в складності взаємовідносин різних видів комах. Є сезони, коли популяція цикадки нечисленна, тому що багато павуків. В інший час, коли випадає багато дощів, тоді жаби знищують павуків, або коли випадає мало дощів, тоді ні жаби, ні цикадки чи не з'являються зовсім.

          Метод контролю комах, який ігнорує взаємодію між самими комахами, воістину даремний. При вивченні павуків і цикадки необхідно також враховувати взаємини між жабами і павуками. Це означає, що не обійтися без професора по жабах. Експерти по павуках і цикадці, експерт по рису та експерт з водного режиму повинні будуть також приєднатися до конференції фахівців по боротьбі зі шкідниками рису.

          Крім того, на цих полях існує чотири або п'ять різних видів павуків. Я згадую, як кілька років тому хтось прибіг до мене додому рано вранці, щоб запитати, покрив я свої поля шовковою мережею або чимось схожим на неї. Я не міг уявити, про що він говорить, тому поспішив подивитися, в чому справа.

          Ми якраз закінчили збирання рису, і за ніч стерня рису і низькі трави повністю покрилися павутиною як шовковою мережею. Колишучись і виблискуючи в ранковому тумані, вона являла чарівне видовище. Чудо полягає в тому, що, коли це трапляється, а це буває надзвичайно рідко, воно триває лише день чи два. Якщо ви пильно вдивитеся, ви побачите кілька павуків на квадратний дюйм / 5,25 см2 /. Вони так щільно покривають поле, що між ними майже не залишається простору. На гектар їх повинно бути багато тисяч або напевне мільйонів! Якщо ви прийдете подивитися на поле через два-три дні, ви побачите, що нитки павутини довжиною кілька метрів повідривалися і майорять за вітром з причепленими до кожної нитки п'ятьма або шістьма павуками. Це схоже на пух кульбаби або насіння сосни, що розноситься вітром. Молоді павуки чіпляються до ниток і таким чином ширяють у повітрі.

          Це видовище представляє дивовижну драму природи. Подивившись на це, ви розумієте, що поети і художники також повинні будуть приєднатися до зібрання фахівців по боротьбі зі шкідниками.

            Коли поле обробляють хімікатами, все це миттєво руйнується. Я одного разу подумав, що не було б нічого, поганого, якби на полях розкидати деревну золу (пан Фукуока робить компост з деревної золи та інших домашніх органічних відходів. Він застосовує його у своєму маленькому садку при кухні). Результат був би дивним. Через два або три дні поле було б зовсім очищене від павуків. Зола викликає розпад ниток павутини. Скільки тисяч павуків попадали б жертвою однієї єдиної жмені цієї начебто б нешкідливої золи? Застосування інсектицидів призводить не просто до знищення цикадки разом з її природними хижаками. Воно впливає на багато важливих процесів природи.

          Феномен цього великого скупчення павуків, які з'явилися на рисовому полі восени і зникли через один день, ще не зрозумілий до кінця. Ніхто не знає, звідки вони приходять, як переживають зиму і куди вони діваються, коли зникають.

            Отже використання хімікатів - це проблема не тільки для ентомологів. Філософи, релігійні діячі, художники і поети повинні також допомогти вирішити, допустимо чи ні використовувати хімікати в землеробстві і які можуть бути результати використання навіть органічного добрива.

          Ми припускаємо зібрати близько 58 ц рису і 58 ц озимих зернових з гектара цієї землі. Якщо врожай досягне 78 ц, як це бувало в деякі роки, це буде найвищий урожай в Японії. Оскільки прогресивна технологія не застосовувалася при вирощуванні цих зернових, отриманий нами результат можна розглядати як спростування положень сучасної науки. Кожен, хто приїде і побачить ці поля і сприйме їх німе свідоцтво, відчує глибоку недовіру до твердження, що людство знає природу. І мимоволі перед ним постане питання, чи може природа бути пізнана через обмеженість людського розуміння взагалі.

          Іронія полягає в тому, що наука служить тільки для того, щоб показати, як мізерні людські знання.

  

 

II ЧОТИРИ ПРИНЦИПИ НАТУРАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

          Пройдіть не поспішаючи по цих полях. Бабки і метелики метушаться в повітрі. Бджоли перелітають з квітки на квітку. Розсуньте листя і ви побачите комах, павуків, жаб, ящірок та багатьох інших дрібних тварин, що снують у прохолодній тіні. Кроти та дощові черв'яки риються під поверхнею грунту.

          Це збалансована екосистема рисового поля. Спільноти комах і рослин знаходяться тут в стабільних взаєминах. Немає нічого незвичайного в тому, що хвороби рослин, поширені в цьому районі, залишають недоторканими культури на цих полях.

            А тепер давайте кинемо погляд на поле сусіда. Тут всі бур'яни знищені гербіцидами та культивацією. Грунтові тварини і комахи знищені отрутами. Грунтова органічна речовина і мікроорганізми начисто випалені хімічними добривами. Влітку ви побачите фермерів, які працюють на полях в протигазах і довгих гумових рукавичках. Рисові поля, які оброблялися безперервно протягом 1500 років, тепер спустошені і занедбані за час життя одного покоління завдяки новій землеробській практиці.

  

            Чотири принципи

          Перший - відмова від розпушування, тобто від оранки, або перекидання грунту. Протягом століть фермер був упевнений, що оранка необхідна для вирощування культур. Однак, принцип "відмова від розпушування" є фундаментальним для натурального землеробства. Грунт рихлить сам себе, природним чином, завдяки проникненню коренів рослин і активності мікроорганізмів, дрібних тварин і земляних черв'яків.

          Другий - відмова від хімічних добрив або приготованого компосту (для угноєння пан Фукуока вирощує білу конюшину, як покривну культуру; повертає на поля обмолочену солому і додає трохи пташиного гною). Люди порушують природне життя природи і потім як не намагаються, не можуть залікувати нанесену полю шкоду. Їх необережна фермерська практика призводить до вимивання з грунту необхідних поживних речовин, а в результаті - щорічне виснаження землі. Залишений в спокої, грунт підтримує свою родючість природним шляхом "згідно з впорядкованим циклом" рослин і тварин.

            Третій - відмова від прополювання шляхом оранки або обробки гербіцидами. Бур'яни грають свою роль у створенні грунтової родючості та збалансованого біологічного співтовариства. Основний принцип такий: бур'яни треба стримувати, але не знищувати. Солом'яна мульча, покрив з білого конюшини, підсіяні під культурні рослини, і тимчасове затоплення забезпечують ефективний контроль бур'янів на моїх полях.

          Четвертий - Відмова від хімічних засобів захисту (пан Фукуока вирощує зернові культури без застосування будь-яких хімікатів. Деякі плодові дерева він іноді обробляє емульсією машинного масла для зниження чисельності комах. Він не використовує довготривалі пестициди широкого спектру дії і не має "програми" по пестицидах). З тих пір, як в результаті неприродної практики оранки і внесення добрива культурні рослини стали ослабленими, хвороби і дисбаланс комах стали величезними проблемами в сільському господарстві. Природа, залишена недоторканою, перебуває в утвореній рівновазі. Шкідливі комахи та хвороби рослин завжди є, але в природі вони не поширюються в такій мірі, яка вимагає застосування хімікатів. Розумний підхід до захисту від хвороб і шкідників - це вирощування сильних рослин в здоровому середовищі.

  

            Культивація/оранка, розпушування

          Після оранки природне середовище грунту змінюється до невпізнання. Наслідки цих дій переслідують фермера як кошмар протягом багатьох поколінь. Наприклад, коли піднімають цілину, дуже сильні бур'яни, такі як росичка і щавель, іноді починають домінувати на полі. Якщо ці бур'яни укоріняться на полі, фермер виявиться перед лицем майже нездійсненного завдання - щорічного прополювання. Дуже часто землю просто закидають.

          Стикаючись з подібними проблемами, фермер може знайти тільки один розумний вихід - припинити неприродну практику, яка є причиною виникнення цих проблем. Фермер несе також відповідальність за виправлення заподіяної ним шкоди. Оранка грунту повинна бути припинена. Якщо проводити такі обережні заходи, як розкидання соломи і посів білої конюшини замість того, щоб застосовуючи хімікати і машини, вести війну на знищення бур'янів, тоді поле почне поступово повертатися до відновлення природної рівноваги і навіть важковикорінювані бур'яни можуть бути взяті під контроль.

  

           

            Добрива

          У бесіді з експертами з грунтової родючості я питав: "Якщо поле не обробляти і надати самому собі, родючість грунту буде збільшуватися чи знижуватися?" Вони зазвичай міркували деякий час і потім зазвичай говорили щось на кшталт: ... "Дайте подумати... Вона знизиться. А далі, можливо, і не знижуватиметься. Як ви знаєте, при вирощуванні рису довгий час на одному і тому ж місці без добрив урожай встановлюється на рівні близько 22,6 ц/га. Грунт стає ні збагаченим, ні виснаженим".

          Цей фахівець мав на увазі культивовані, затоплювані поля. Якщо поле надати самому собі, родючість збільшиться. Органічні залишки рослин і тварин накопичуються і розкладаються на поверхні бактеріями і грибами. З дощовою водою поживні речовини проникають глибоко в грунт, щоб стати поживою для мікроорганізмів, дощових черв'яків і інших дрібних тварин. Коріння рослин досягають нижніх шарів грунту і повертають поживні речовини назад на поверхню.

          Якщо ви хочете отримати наочне уявлення про природну родючості землі, зробите коли-небудь прогулянку в дику гірську місцевість і подивіться на гігантські дерева, які ростуть без добрив і без оранки. Родючість незайманої природи вище всякої уяви.

          Зрубайте природний лісовий покрив, посадіть японську червону сосну і кедри і через кілька поколінь грунт стане виснаженим та відкритим для ерозії. З іншого боку, візьміть безлісні гори з глинистим червоним грунтом і посадіть сосну або кедр з грунтовим покривом з конюшини і люцерни. Коли зелене добриво (зелене добриво - це покривні культури, такі як конюшина, вика, люцерна які покращують і удобрюють ґрунт), збагатить і розпушить грунт, під покровом дерев виростуть бур'яни і кущі і почнеться цикл збагачення і регенерації.

          При вирощуванні сільськогосподарських культур використання готових добрив також не обов'язкове. Здебільшого постійного покриву із зеленого добрива та повернення всієї соломи й полови в грунт буде достатньо. Щоб додати гній тварин, який прискорює розкладання соломи, я випускаю в поле качок. Якщо випустити в поле каченят, коли молоді паростки рису тільки з'являються, то качки будуть рости разом з рисом. 10 качок забезпечать кількість гною, необхідну на 0,1 га і допоможуть також стримувати ріст бур'янів.

          Я робив це протягом багатьох років, поки будівництво національної шосейної дороги не завадило качкам переходити дорогу і повертатися назад додому. Тепер для прискорення розкладання соломи я використовую курячий послід. В інших районах качки та інші дрібні пасовищні тварини все ще можуть бути використані для удобрення полів гноєм.

            Внесення занадто великої кількості добрив може призвести до неприємних наслідків. Одного разу я взяв в оренду 0,5 га відразу після пересадки рису. Я спустив з полів всю воду і не вносив жодних хімічних добрив, використовуючи тільки невелику кількість курячого посліду. На чотирьох полях рослини розвивалися нормально, але на п'ятому, що б я не робив, рослини рису росли надто густо і заражалися бактеріальними хворобами. Коли я запитав власника, в чому справа, він сказав, що протягом зими використовував поле для зберігання курячого посліду.

          Використовуючи солому, зелене добриво і трохи курячого посліду, можна отримувати високі врожаї зовсім без компосту і комерційних добрив. Протягом кількох десятиліть я не поспішаючи спостерігаю, як реагує земля на натуральний спосіб обробітку. І поки я спостерігаю, я отримую небувало високі врожаї овочів, цитрусових, рису, озимих зернових як подарунок, так би мовити, від природної родючості землі.

  

            Як впоратися з проблемою бур’янів

            Є кілька ключових моментів, які треба запам'ятати для правильного відношення до бур'янів.

          Як тільки ви припиняєте оранку, число бур'янів різко падає, Видовий склад бур'янів на даному полі також змінюється.

          Якщо насіння чергової культури висіяне, коли попередня культура ще зріє в полі, це насіння проросте раніше бур'янів. Озимі бур'яни відростають тільки після збирання рису, але до цього часу озимі зернові вже підуть в ріст. Ярові бур'яни, відростають сразу після збирання ячменю чи жита, але до цього часу проростки рису вже набрали силу. Розподіляючи терміни посівів таким чином, щоб не було інтервалу між слідуючими одна за одною культурами, ми даємо зерновим велику перевагу перед бур'янами.

            Якщо відразу після збирання все поле вкрите соломою, проростання бур'янів припиняється. Біла конюшина, посіяна разом із зерновими як покривна культура, також допомагає тримати бур'яни під контролем.

          Звичайний спосіб боротьби з бур'янами - це оранка грунту. Але коли ви рихлите грунт, насіння, яке лежить на великій глибині і ніколи б само не проросло, стимулюється і отримує шанс піти в ріст. Крім того, швидко проростаючі і швидко зростаючі види в цих умовах отримують перевагу. Одним словом, можна сказати, що фермер, який намагається боротися з бур'янами шляхом оранки грунту, майже буквально сіє насіння власної невдачі.

            Захист від «шкідників»

          Треба визнати, що є ще деякі люди, які думають, що якщо не використовувати пестициди, то їх фруктові дерева та польові культури будуть знищені шкідниками прямо на їх очах. Насправді, завдяки використанню пестицидів люди неминуче створюють умови, при яких цей ні на чому не заснований страх може стати реальністю.

          Нещодавно японські червоні сосни були сильно пошкоджені в результаті спалаху коревого довгоносика. Лісники використовують тепер вертольоти, намагаючись зупинити поширення шкідника шляхом авіаобробки лісів. Я не заперечую, що цей спосіб ефективний на короткий проміжок часу, але я знаю, що є інший шлях.

          Зараження довгоносиком, згідно з останніми дослідженнями, відбувається не прямим шляхом, а є наслідком активності нематод - посередників. Нематоди розмножуються всередині стовбура, блокують транспортування води і поживних речовин і поступово викликають засихання і загибель сосни. Першопричина цього явища ще не зовсім ясна. Відомо, що нематоди харчуються грибами всередині стовбура дерева. Чому ці гриби починають так стрімко поширюватися всередині дерева? Чи гриби починають розмножуватися вже після того, як з'явилися нематоди? Або нематоди з'являються тому, що вже є гриби? Все зводиться до питання, хто з'явився першим - гриби або нематоди?

          Крім того, є ще інший мікроорганізм, про який дуже мало відомо і який завжди супроводжує гриби, і цей вірус токсичний для грибів. Ефект слідує за ефектом. Єдина річ, про яку можна сказати з упевненістю, це те, що сосни засихають у великих кількостях.

            Люди не знають, якою є справжня причина захворювання сосен, не можуть вони також знати основних наслідків застосування своїх "ліків". Якщо ситуація включає в себе невідомі фактори, то непродумані заходи тільки сіють насіння для наступної великої катастрофи. Ні, я не можу радіти тому, що пошкодження довгоносиком знижене завдяки хімічній обробці. Використання хімікатів - це найбільш інертний спосіб вирішення проблеми такого типу і призведе тільки до великих проблем у майбутньому.

          Ці чотири принципи натурального землеробства (без оранки, без хімічного добрива або приготування компосту, без прополки за допомогою оранки або гербіцидів, без залежності від застосування хімікатів) відповідають природному порядку речей і ведуть до відновлення природного родючості. Всі мої проби і помилки направляються цією основної думкою. Це серцевина мого методу вирощування овочів, зернових і цитрусових.

  

          КУЛЬТУРНІ РОСЛИНИ СЕРЕД БУР'ЯНІВ

 

            Багато різних видів бур'янів зростає на цих полях разом із зерновими і конюшиною. Рисова солома, розкидана по полю останньої восени, вже розклалася і перетворилася на гумус. Урожай буде близько 58 ц з гектара.

          Вчора, коли професор Кавасе, провідний авторитет по пасовищних травах, і професор Хірое, що вивчає стародавні рослини, побачили на моєму полі рівномірний розподіл рослин ячменю і зеленого добрива, вони назвали це дивом мистецтва. Місцевий фермер, який чекав побачити мої поля повністю зарослими бур'янами, був здивований тим, що ячмінь так енергійно зростає серед безлічі інших рослин. Технічні експерти також приїхали сюди, побачили бур'яни, побачили водяний крес і конюшину, що ростуть всюди, і пішли, в подиві хитаючи головами.

          Двадцять років тому, коли я пропагував використання постійного конюшинового покриву в плодовому саду, по всій країні на полях або в садах не можна було знайти ні травинки. Бачачи мій сад, люди приходять до розуміння, що плодові дерева можуть досить добре рости серед бур'янів і трав. Сьогодні сади, зарослі травами, стали звичайними в Японії, а сади без трав'яного покриву зустрічаються рідко.

            Те ж саме з полями зернових. Рис, ячмінь і жито можна успішно вирощувати весь рік на полях покритих конюшиною і бур'янами.

          Давайте розглянемо в головних деталях річний розпорядок посіву і збору врожаю на цих полях. На початку жовтня перед збиранням рису насіння білої конюшини і швидко зростаючих сортів озимих зернових розкидаються серед дозріваючих стебел рису (білої конюшини висівають близько 4,5 кг/га, озимих зернових - 28-57 кг/га Для недосвідченого фермера або для полів з бідним ущільненим грунтом більш безпечно висівати спочатку більшу кількість насіння. Коли грунт поступово покращиться завдяки розкладанню соломи і зеленої подрібненої маси і коли фермер краще познайомиться з методом прямого висіву без оранки, кількість насіння можна зменшити). Конюшина і ячмінь або жито проростають і дають пагони заввишки 2-5 см до того часу, коли рис пора прибирати. Під час прибирання ростки топчуться ногами робітників, але потім дуже швидко відновлюються. Коли обмолот закінчений, рисову солому розкидають по полю.

          Коли рис висівають восени і залишають насіння непокритим, воно часто поїдається мишами і птахами, іноді загниває. Тому я вкладаю насіння рису перед висівом в маленькі глиняні капсули.

          Насіння поміщають на деку або в кошик і струшують круговими рухами. Зверху насіння припудрюють тонко розмолотою глиною і час від часу змочують дрібно розпорошеною водою. Таким чином, навколо кожної насінини утворюються маленькі глиняні капсули близько 1,2 мм в діаметрі.

          Є й інший метод приготування капсул. Спочатку насіння рису замочують у воді на кілька годин. Насіння виймають з води і змішують з вологою глиною, перемішуючи руками або ногами. Потім глину пропускають через дротяне сито, щоб розділити масу на маленькі грудочки. Грудочки злегка підсушують день або два до тих пір, поки вони не будуть легко скочуватися з долонь. В ідеалі в одній капсулі повинна бути одна насінина. Протягом одного дня можна зробити досить капсул, щоб засіяти 1-2 гектари.

          Залежно від умов я іноді вкладаю в капсули перед висівом насіння інших зернових та овочів.

          З середини листопада до середини грудня, - найкращий час, щоб розкидати капсули з насінням рису між молодими рослинами ячменю і рису, хоча їх можна розкидати також і навесні (рис висівають у кількості 20-40 кг/га. (Ближче до кінця квітня пан Фукуока перевіряє проростання висіяного восени насіння і підсіває, де треба, трохи більше капсул). Тонкий шар курячого посліду розкидається по поверхні поля, щоб прискорити розкладання соломи. На цьому посів закінчується.

          У травні прибирають озимі зернові. Після обмолоту знову вся солома розкидається по полю.

          Потім поле заливають водою на тиждень або 10 днів. Це послаблює бур'яни і конюшину і дає можливість рисові прорости крізь солому.

          У червні і липні для рослин достатньо однієї дощової води, в серпні через поля раз на тиждень пропускають свіжу воду, але не дають їй застоюватися на поверхні грунту. А незабаром і збирання врожаю.

          Такий річний цикл вирощування рису і озимих зернових в його натуральному господарстві. Сівба та збирання так тісно співпадають з природними процесами в природі, що їх можна швидше сприймати як природні процеси, ніж як сільськогосподарську технологію.

          У одного фермера посів і розкидання соломи на площі 0,1 га займає всього 1-2 години. За винятком збиральних робіт, для догляду за посівами озимих зернових достатньо однієї людини, а дві або три людини можуть виконувати всю роботу, необхідну для вирощування рису, використовуючи тільки традиційні японські знаряддя праці. Напевне не існує більш легкого і простого способу вирощування зернових. Він не включає ніяких операцій, крім розкидання насіння і соломи, але щоб досягти такої простоти, мені знадобилося більше тридцяти років.

          Цей спосіб землеробства розроблений у відповідності з природними умовами японських островів, але я думаю, що натуральне землеробство може бути введено також і в інших районах і для вирощування інших місцевих культур. У тих місцях, де вода не так доступна, наприклад у гірських районах, можна вирощувати рис або інші зернові, такі як гречку, сорго або просо. Замість білої конюшини як покривної культури можна спробувати інші види конюшини, люцерну, вику або люпин. Натуральне землеробство приймає ту єдино можливу форму, яка відповідає унікальним умовам кожної окремої місцевості.

          При переході до цього виду землеробства на перших порах необхідно робити невелике прополювання, вносити компост і проводити обрізання дерев, але щороку ці заходи повинні поступово зменшуватися. У кінцевому рахунку, найбільш важливий фактор - це не техніка вирощування, а скоріше, стан свідомості фермера.

  

            АГРАРНИЦТВО І СОЛОМА

 

          Розкидання соломи можна вважати досить важливим заходом, а для мого методу вирощування рису і озимих зернових - це один з основних заходів. Він визначає все - родючість, проростання, засміченість, захист від горобців, водний режим. І в практиці, і в теорії використання соломи в землеробстві - вирішальний фактор. Але не так просто переконати в цьому людей.

  

          Розкидання нерозрізаної соломи 

          Випробувальний центр префектури Окаяма тепер використовує метод прямого посіву рису на 80% своїх полів. Коли я запропонував їм розкидати нерізану солому, вони, очевидно, визнали цей спосіб невірним і провели експеримент, нарізавши її механічним різаком. Коли я приїхав кілька років по тому подивитися ці випробування, я побачив, що поля розділені на три частини. На першій використовують нарізану солому, на другій використовують ненарізану солому і на третій - зовсім не використовують солому. Це було якраз те, що я сам робив протягом довгого часу, і оскільки неподрібнена солома працювала найкраще, я рекомендував використовувати саме її.

          Пан Фуджії, викладач з Ясукської Вищої сільськогосподарської школи в префектурі Сімане, хотів спробувати прямий посів і приїхав подивитися мою ферму. Я запропонував йому розкидати по полю неподріблену солому. Він повернувся на наступний рік і розповів, що досвід не вдався.  Уважно його розпитавши, я зрозумів, що він розкладав рисову солому рівномірно і акуратно, як садову мульчу. Якщо робити це так, то насіння ячменю зовсім не проросте. Те ж саме з соломою жита та ячменю. Якщо її розкидати дуже рівним шаром, паросткам рису буде важко пробитися крізь нього. Найкраще просто розкладати солому навколо так, як ніби вона попадала природно.

          Рисова солома працює добре як мульча для озимих зернових, а солома озимих зернових працює як найкраща мульча для рису. Я хочу, щоб це було добре зрозуміло. Якщо розкидати по полях свіжу рисову солому, то молоді рослини рису можуть заразитися деякими специфічними для цієї культури хворобами, збудники яких знаходяться у свіжій соломі. Ці хвороби рису не поширюються на озимі зернові. Свіжа рисова солома безпечна для інших зернових, так само як гречана солома і солома інших видів зернових може бути використана для рису і гречки. З тієї ж причини свіжа солома озимих зернових, таких як пшениця, жито і ячмінь, не може бути використана як мульча для інших озимих зернових, так як служить джерелом їхніх хвороб.

          Вся солома і полова, які залишаються після обмолоту врожаю, повинна бути повернута на поле.

  

            Соломо збагачує грунт

          Солома підтримує грунтову структуру і збагачує грунт так, що хімічне добриво стає непотрібним. Але цей ефект проявляється тільки за умови виконання принципу "відмова від оранки". Мої поля, можливо, були єдині в Японії, які не орали протягом більше 20 років, і тим не менш, якість грунту поліпшувалося з кожним сезоном. Я міг би сказати, що верхній шар, збагачений гумусом, за ці роки збільшився до товщини більше 10 см. Це, в основному, результат того, що в грунт поверталося все, що виросло на полі, за винятком зерна.

  

   

          Немає необхідності робити компост

          Немає необхідності робити компост. Я не кажу, що вам зовсім не потрібен компост, потрібно тільки уникати трудомістких операцій при його виготовленні. Якщо солому залишити лежати на поверхні поля навесні або восени і покрити її тонким шаром курячого або качиного посліду, то за шість місяців вона повністю розкладеться.

            Щоб приготувати компост звичайним способом, фермер працює як божевільний на спекотному сонці, нарізаючи солому, додаючи воду і глину, перемішуючи компостну купу і перевозячи її на поле. Він проходить через всі ці випробування так як думає: "Це найкращий спосіб". Я з більшим задоволенням бачив би людей, що розкидають по своїх полях солому і полову або деревну стружку.

          Подорожуючи по залізниці Токайдо в Західній Японії, я помітив, що фермери використовують не всю солому. Вони виконують вказівки експертів, які рекомендують певні норми внесення соломи на одиницю площі. Але чому експерти не скажуть, що треба повернути на поле всю солому? Дивлячись з вікна вагона, я міг бачити фермерів, які зрізали і розкидали по полю близько половини всієї кількості соломи, а решту залишали на узбіччі поля гнити під дощем.

          Якби всі фермери Японії почали повертати на поля всю солому, то результатом була б величезна кількість компосту, повернутого землі.

  

                        Проростання

                    Протягом століть фермери з найбільшою дбайливістю готували гряди для насіння, щоб виростити міцні, здорові проростки рису. Маленькі гряди містилися в такому порядку, ніби це був сімейний вівтар. Грунт розпушували, додавали в нього пісок і золу від спаленої рисової полови, і молилися, щоб проростки добре росли. Тому цілком зрозуміло, що багато селян в окрузі думали, що я збожеволів, коли я став розкидати насіння рису по полю, ще не прибраному від озимих зернових з бур'янами та розкиданими всюди клаптями соломи, яка розкладалася. Звичайно, насіння добре проростає, якщо воно висіяне в добре підготовлений пухкий грунт. Але якщо йдуть дощі і поле перетворюється на багно, ви не зможете пройти по ньому і посів доводиться відкласти. З цієї точки зору метод без оранки більш надійний, але зате виникають проблеми з дрібними тваринами: кротами, мишами, цвіркунами, слимаками, які люблять їсти насіння. Цю проблему вирішують глиняні капсули, що захищають насіння.

          Звичайний метод посіву озимих зернових - це посіяти насіння і потім покрити його грунтом. Якщо насіння виявиться закладеним дуже глибоко, воно загниває. Я зазвичай кидаю насіння в маленькі отвори в грунті або в борозни, не прикриваючи їх грунтом. Але спочатку з обома цими методами у мене було багато невдач.

            Пізніше я став більш ледачий і замість нарізання борозен і просвердлювання отворів в грунті став укладати насіння в глиняні капсули і розкидати їх прямо по поверхні землі. Насіння найкраще проростає на поверхні, де воно має достатньо кисню. Я виявив, що якщо капсули покрити соломою, насіння проростає добре і не загниває навіть у дуже дощові роки.

          Солома допомагає впоратися з бур'янами і горобцями.

          В ідеальному випадку з 0,1 га отримують близько 4 ц ячмінної соломи. Якщо всю цю солому розкидати по полю, поверхня буде майже повністю покрита. Це допомагає тримати під контролем навіть такі важковикорінювані бур'яни як росичка, яка представляє найбільш складну проблему при методі прямого висіву без оранки.

          Горобці теж завдали мені багато неприємностей. Прямий посів не дає результату, якщо немає реального способу захисту від птахів. І є багато районів, де метод прямого висіву поширюється повільно саме з цієї причини. Багато хто з вас могли зіткнутися з проблемою горобців, і ви знаєте, що я маю на увазі.

            Я пам'ятаю часи, коли ці птахи слідували прямо за мною і підбирали все насіння, яке я посіяв навіть ще до того, як я встигав засіяти все поле. Я намагався використовувати і лякала і сітки і підвіски з гуркітливих консервних банок, але ніщо не допомагало досить добре. А якщо один з цих методів починав добре працювати, то його ефективність знижувалася через рік або два. Мій власний досвід показав, що проблема може бути вирішена найбільш ефективно шляхом висіву насіння в той час, коли попередня культура ще в полі, коли насіння ховається під травою і конюшиною, а після збирання врожаю грунт покривається соломою.

          Я робив багато помилок, коли експериментував протягом багатьох років, і я пережив найрізноманітніші невдачі. Я, можливо, краще, ніж будь-хто інший в Японії, знаю, які можуть бути помилки при обробітку сільськогосподарських культур. Коли я в перший раз отримав позитивний результат при вирощуванні рису і озимих зернових без оранки, я відчував таку ж радість, яку повинен був відчувати Колумб, коли він відкрив Америку.

   

            ВИРОЩУВАННЯ РИСУ НА СУХОМУ ПОЛІ

 

          На початку серпня рис на полях сусідів уже виростає по пояс, а на моїх полях рослини майже у два рази нижчі. Людей, які приїжджають сюди до кінця липня, це  завжди налаштовує скептично і вони запитують:

          "Фукуока-сан, хіба цей рис виросте потім нормальним?" "Звичайно, - відповідаю я, - не треба турбуватися".

          Я не намагаюся отримувати високі, швидко зростаючі рослини з великим листям. Навпаки, я намагаюся, щоб рослини були якомога компактніші. Підтримуйте невеликі розміри волоті, не перевантажуйте рослину і дайте їй придбати природну форму рису як рослини. На затоплюваних полях рослини рису зазвичай швидко досягають висоти 0,9-1,2 м і мають велике листя. Створюється враження, що вони можуть дати багато зерна. Але насправді це тільки міцний стовбур. Він виробляє багато крохмалю, але ефективність його низька, і оскільки багато енергії витрачається на вегетативний ріст, то на зерно залишається не так вже й багато. Наприклад, якщо високі перерослі рослини дають урожай соломи 9 ц, то урожай зерна буде 4,5-5,4 ц (на 0,1 га). Маленькі рослини рису, як ті, що ростуть на моїх полях, на 9 ц соломи дають 9 ц рису. В хороший рік урожай рису з моїх рослин досягає 10,8 ц зерна на 9 ц соломи, що на 20% більше, ніж вага соломи.

            Рисові рослини, вирощені на сухому полі, не будуть дуже високими. Сонце освітлює їх рівномірно, досягаючи основи рослини і нижніх листків. 6,2 см2 площі листя достатньо для живлення 6 зерен рису. Три або чотири невеликих листки більш ніж достатньо, щоб вигодувати 100 зерен рису у волоті. Я сію трохи густо і в результаті маю близько 250-399 плодоносних пагонів (20-25 рослин) на 0,84 м. Якщо ви маєте багато пагонів і не будете намагатися виростити великі рослини, ви отримаєте великий врожай без труднощів. Це правило вірне також для пшениці, жита, гречки, проса, вівса та інших зернових.

          При традиційному способі вирощування рису шар води в кілька сантиметрів підтримується в чеках протягом усього вегетаційного періоду. Фермери вирощували рис у воді протягом стількох століть, що більшість людей думають, що іншого способу не існує. Культивовані сорти вологолюбного рису ростуть відносно добре на затоплюваних полях, але такий спосіб вирощування не надто сприятливий для рослин. Рис росте найкраще, коли вміст води в грунті становить 60-80% від водоутримуючої здатності. Якщо поле не затоплене, у рослини розвиваються більш сильні корені і вони дуже стійкі до хвороб і шкідників.

          Основна причина вирощування рису на затоплених полях - це необхідність пригноблювати бур'яни, створюючи середовище, в якому може вижити тільки обмежене число видів бур'янів. Але ті, які виживають, доводиться виривати руками або підрізати мотикою. Згідно з традиційним методом ця копітка і важка, надриваюча спину робота повинна бути повторена кілька разів на кожен сезон.

          У червні, в період мусонів я тримаю воду на полях приблизно протягом одного тижня. Тільки дуже небагато з нестійких до затоплення видів бур'янів можуть пережити навіть такий короткий період без кисню, і конюшина також страждає і стає жовтою. Ідея полягає не в тому, щоб убити конюшину, а в тому, щоб послабити її і тим самим дати можливість проросткам рису зміцнитися. Коли вода спущена, конюшина оговтується і розростається, покриваючи поверхню поля під покровом рослин рису. Після цього я майже нічого не роблю для підтримання водного режиму. У першу половину сезону я зовсім не зрошую поля. Навіть у роки з дуже невеликою кількістю осінніх дощів, грунт під шаром соломи і зеленого добрива залишається вологим. У серпні я іноді пропускаю воду на поля, але ніколи не даю їй застоюватися.

          Якщо ви покажете фермеру рослину рису з мого поля, він негайно зрозуміє, що вона виглядає так, як має виглядати рослина рису і що це його ідеальна форма. Він зрозуміє, що рослину вирощено без пересадки проростків, без затоплення і без застосування хімічних добрив. Будь-який фермер може сказати це як щось само собою зрозуміле, дивлячись на загальну форму рослини, форму коренів і довжину між вузлами на головному стеблі. Якщо ви розумієте, що таке ідеальна форма, то ваше завдання - виростити рослину такої форми в специфічних умовах вашого власного поля.

          Я не згоден з ідеєю професора Матсусіми, що четвертий лист від верхівки рослини повинен бути найдовшим. У деяких випадках ви отримуєте кращі результати, якщо найдовший другий чи третій лист. Якщо ріст затримується, коли рослина ще молода, то верхній лист або другий виростають найдовшими і все ж ви отримуєте великий урожай.

          Теорія професора Матсусіми створена на підставі експериментів з ослабленими рослинами рису, вирощеними з застосуванням добрив на посівних грядках і потім пересаджених. Мій рис, навпаки, був вирощений відповідно до природного життєвого циклу рисової рослини так, ніби він ріс диким. Я терпляче чекаю, коли рослина розвинеться і дозріє у відповідності зі своїм власним темпом розвитку.

          В останні роки я вивчав старий сорт багатого клейковиною рису з півдня. Кожне насіння, посіяне восени, дає в середньому 12 пагонів і 250 зерен на мітлу. Я думаю, що з цим сортом я в один прекрасний день зможу зібрати врожай близький до теоретично можливого при даній сонячної енергії, яку отримує моє поле. На деяких ділянках моїх полів урожай в 73,5 ц/га рису цього сорту вже став реальністю.

          З точки зору фахівців, які сумніваються у моєму методі, таке вирощування рису можна вважати ненадійним і воно дає нестійкий результат. "Якщо експеримент триватиме довше, то неминуче виникнуть певні проблеми", - кажуть вони. Але я вирощую цим способом рис понад 20 років. Врожаї продовжують підвищуватися, і грунт з кожним роком стає плодючішим.

   

          ПЛОДОВІ ДЕРЕВА

 

          На схилах пагорбів неподалік від мого будинку я вирощую також кілька сортів цитрусових. Після війни, коли я вперше став займатися фермерством, я почав з 0,7 га цитрусового саду і 0,15 га рисових полів, але тепер одні цитрусові сади займають площу 5 га. Я прийшов на цю землю і взяв собі навколишні занедбані схили пагорбів. Потім я руками розчистив їх.

          Соснові дерева на деяких схилах були вирубані за кілька років до мене, і все, що я зробив, - це викопав ями вздовж намічених рядів і посадив саджанці цитрусових дерев. Тим часом, на вирубках стали з'являтися нові пагони і через деякий час почали буйно розростатися японська пампасна трава, імперата циліндрична і папороть орляк. Саджанці цитрусових дерев загубилися в плутанині диких рослин.

          Більшу частину пагонів сосен я зрізав, але частину залишив рости для захисту від вітру. Потім я скосив зарості рослин і трав, що покривають поверхню грунту, і посадив конюшину. Через 6 чи 7 років цитрусові дерева нарешті принесли плоди. Я видалив частину землі на схилах, щоб утворити тераси, і тепер мій сад став трохи відрізнятися від будь-якого іншого садка.

          Звичайно, я дотримувався принципів "відмова від оранки", "відмова від використання хімічних добрив" і "відмова від використання інсектицидів і гербіцидів". Я спостерігав цікаве явище: спочатку, коли саджанці росли під покровом відростаючих лісових дерев, не було ніяких ознак пошкодження комахами типу східної цитрусової щитівки. Коли зарості трав і пагони дерев були скошені, ділянка стала менш дикою і більше походила на сад. Тільки тоді з'явилися шкідники.

          Найкраще дати садовому дереву з самого початку рости вільно відповідно до його природної форми. Тоді дерево буде плодоносити щороку і не буде необхідності обрізки. Цитрусове дерево має той же тип росту, що кедр і сосна, а саме - один центральний прямий стовбур з гілками, що відходять від нього в черговому порядку. Звичайно, різні сорти цитрусових не мають точно однаковий розмір і форму росту. Сорти Хассаку і шедок виростають дуже високими, мандаринове дерево - невисоке і приосадкувате, ранні сорти мандаринів Сатсума характеризуються невеликими розмірами дерев. Але всі вони мають один центральний стовбур.

   

          Не вбивайте природних хижаків

          Я думаю, кожен знає, що оскільки найбільш поширені шкідники цитрусових садів - різні види щитівок - мають природних ворогів, немає необхідності застосовувати інсектициди, щоб тримати їх під контролем. У свій час в Японії використовувався інсектицид фузол. Природні хижаки були повністю знищені і проблеми, що виникли в результаті цього, досі зберігаються в багатьох префектурах. Я думаю, що на основі цього сумного досвіду багато фермерів усвідомили, що небажано знищувати хижих комах, так як результатом є ще більше пошкодження садів.

          Якщо ж до часу появи кліщів і в середині літа розвести в пропорції 200-400 разів машинне масло, яке нешкідливе для хижаків, і злегка обприскати ним сади і після цієї обробки надати спільноті комах повернутися до своєї природної рівноваги, то зазвичай проблема шкідників буде вирішуватися далі вже без нашої участі. Цей метод не працює, якщо в червні або липні вже були застосовані фосфорорганічні пестициди, оскільки хижаки вже вбиті цими обробками.

            Я не пропагую застосування так званих нешкідливих "органічних" обприскувань таких як настойка часнику з сіллю або емульсія машинного масла, я також не в захваті від застосування чужих завезених видів хижаків для контролю шкідливих комах. Дерева послаблюються і піддаються атакам комах в тій мірі, в якій вони відхиляються від своєї природної форми. Якщо дерева вирощуються неприродним для них чином, і в такому стані будуть залишені без догляду, то в результаті гілки утворюють безладні переплетіння і будуть пошкоджені комахами. Раніше я вже розповідав, яким чином я знищив кілька гектарів цитрусових дерев. Але якщо дерева поступово виправляти, то вони в якійсь мірі повернуться до своєї природної форми. Дерева стануть сильнішими і заходи боротьби з комахами стануть не потрібні. Якщо дерево дбайливо посаджено і з самого початку йому надано свободу слідувати своїй природі, то немає необхідності ні в якій обрізці і обприскуванні. Якщо саджанці дерев піддавалися обрізанню і їх коренева система була пошкоджена в розпліднику до того, як вони були пересаджені в сад, в цьому випадку робити обрізку необхідно.

          Щоб поліпшити садовий грунт, я намагався садити поряд різні види дерев. Серед них була акація Морішіма. Це дерево росте круглий рік, утворюючи весь час нові нирки. Попелиці, які годуються на цих нирках, починаються розмножуватися у величезних кількостях. Сонечка харчуються цими попелицями і скоро теж починають збільшуватися в числі. Після того, як сонечка знищують всіх попелиць на акації, вони піднімаються на цитрусові дерева і починають поїдати інших комах, у тому числі кліщів, цитрусових щитівок, австралійських жолобчастих червеців.

          Вирощування плодів без обрізки, добрива або хімічних обробок можливе тільки в природному середовищі.

   

            ГРУНТ ПЛОДОВОГО САДУ

 

          Досі я не говорив про те, що поліпшення грунту - це головна турбота при обробітку саду. Якщо ви використовуєте хімічні добрива, дерева виростають більшими, але грунт рік від року виснажується. Хімічні добрива позбавляють землю її життєвих сил. Якщо добрива використовують протягом життя одного покоління, за цей час грунт значно погіршується.

          Немає більш мудрого напрямку в землеробстві, ніж курс на поліпшення грунту. Двадцять років тому схили цієї гори представляли голу червону глину, таку тверду, що неможливо було увіткнути в неї лопату. Більша частина землі в цій місцевості була такою ж. Селяни вирощували картоплю, поки грунт не кінчався, а потім закидали поля. Тому, перш ніж вирощувати тут цитрусові та овочі, я постарався відновити родючість грунту.

          Давайте поговоримо про те, яким чином я відновив родючість цих голих схилів гори. Після війни заохочувалася глибока оранка цитрусових садів і викопування траншей для внесення органічної речовини. Коли я повернувся з Випробувального Центру, я намагався робити це в моєму власному саду. Через кілька років я прийшов до висновку, що цей метод не тільки фізично виснажливий, але і абсолютно даремний з точки зору поліпшення ґрунту.

            Спочатку я закопував солому і папороті, які приносив з гори. Перенесення ваги в 38 кг і більше було важким випробуванням, але через 2-3 роки такої роботи я не зміг набрати навіть жмені гумусу. Траншеї, які я робив, щоб закопати органічний матеріал, осіли і перетворилися на відкриті ями.

          Потім я намагався закопувати деревні стовбури. Здається, що солома найбільш хороший засіб для поліпшення ґрунту, але якщо судити по утворюваній кількості гумусу, деревина краще. Все це добре, поки є дерева, які можна зрубати. Але тим, у кого немає дерев поблизу, можна вирощувати дерева прямо в саду, а не везти їх здалеку.

          У моєму саду є сосни і кедри, кілька грушевих дерев, хурма, мушмула, японські вишні та багато інших видів місцевих плодових дерев, що ростуть серед цитрусових. Одне з найбільш цікавих дерев, хоча й не місцевого походження, це акація Морішіма. Це те саме дерево, яке я згадував раніше, розповідаючи про сонечок і захист хижих комах, У нього тверда деревина, квіти приваблюють бджіл, а листя йде на корм для худоби. Акація Морішіма допомагає запобігати пошкодженню саду комахами, захищає сад від вітру, а бактерії різобіум, що живуть на коренях, збагачують грунт азотом.

          Це дерево було завезене в Японію з Австралії кілька років тому. Воно росте швидше, ніж будь-яке інше дерево, яке я коли-небудь бачив. За кілька місяців воно утворює глибокі корені, а через 6-7 років воно досягає висоти телефонного стовпа. Додамо до цього, що це дерево - фіксатор азоту. Тому якщо посадити 6-7 дерев на 0,1 га, то поліпшення грунту захоплює навіть глибокі грунтові горизонти, і немає необхідності гнути спину і тягати колоди з гір.

            Для поліпшення поверхневого шару ґрунту я посіяв на голому грунті суміш білої конюшини і люцерни. Минуло кілька років, перш ніж вони змогли зміцнитися, але зрештою вони розрослися і покрили схили пагорбів. Я посадив також японську редьку (дайкон). Коріння цієї потужної рослини проникає глибоко в грунт, вносячи в неї органічні речовини і проробляючи канали для циркуляції води і повітря. Вона відтворюється дуже легко і раз посіявши її, ви можете перестати піклуватися про неї.

          Коли грунт стає багатшим, починають з'являтися бур'яни. Через 7-8 років конюшина майже зникає в заростях бур'янів, тому я розкидаю трохи більше насіння конюшини після того, як наприкінці літа скошую бур'яни. В результаті утворення щільного рослинного покриву з конюшини та бур'янів через 25 років поверхневий шар садового грунту, який раніше був голою глиною, став рихлим, майже чорним і збагатився дощовими черв'яками і органічною речовиною.

          За допомогою зеленого добрива, яке збагачує верхній шар грунту, і коріння акації Морішіма, що поліпшує глибокі грунтові шари, ви цілком можете обійтися без добрив, а також відпаде необхідність розпушування грунту між плодовими деревами. З високими деревами, для захисту від вітру, і цитрусовими деревами всередині і зеленим добривом внизу сад може сам подбати про себе, і догляд за ним значно полегшується.

   

          ВИРОЩУВАННЯ ОВОЧІВ ЯК ДИКИХ РОСЛИН

 

          Давайте поговоримо тепер про вирощування овочів. Деякі сім'ї для постачання своєї кухні овочами використовують город на задньому дворі, інші вирощують овочі на відкритих, невикористовуваних землях.

          Про городину на задньому дворі досить сказати, що ви отримаєте гарні овочі, якщо посадите їх у відповідний час в грунт, удобрений органічним компостом і гноєм. Метод вирощування овочів для власного столу в старій Японії добре гармоніював з природним способом життя. Діти бігали на задньому дворі між плодовими деревами. Свині поїдали покидьки з кухні і копалися в землі в пошуках коренів. Собаки гавкали і бігали у дворі, і фермер сіяв насіння овочів в багатий грунт. Гусениці і комахи росли разом з овочами, кури поїдали гусениць і відкладали яйця.

          Типова японська родина вирощувала овочі таким чином не далі, як двадцять років тому.

            Захворюванню рослин запобігали тим, що вирощували традиційні культури у відповідний для них час, підтримуючи здоров'я грунту шляхом повернення у нього всіх органічних залишків і шляхом чергування культур. Шкідливих комах збирали руками та їх поїдали кури. На півдні Шікоку був поширений вид курей, які поїдали гусениць і комах, не гребучи коріння і не пошкоджуючи рослин.

          Деякі люди можуть скептично ставитися до використання гною тварин і людських відходів, думаючи, що це примітивно або брудно. Сьогодні люди хочуть "чисті" овочі, тому фермери вирощують їх у теплицях зовсім без ґрунту. Гравійна культура, піщана культура і гідропоніка стають все більш популярними. Овочі вирощують на хімічному харчуванні і на світлі, яке фільтрується через вінілове покриття. Досить дивно, що люди вважають ці хімічно вирощені овочі "чистими" і безпечними для харчування. Продукти, вирощені на грунті, збалансовані діяльністю черв'яків, мікроорганізмів і розкладеним гноєм тварин, - найчистіша і найбагатша їжа.

          При вирощуванні овочів "напівдиким" способом на порожніх ділянках, берегах річок або занедбаних землях, моя ідея полягає в тому, щоб розкидати насіння і дати овочам рости разом з бур'янами. Я вирощую мої овочі на схилах гори між цитрусовими деревами.

          Дуже важливо знати правильний час посадки. Для весняних овочів правильний час, коли відмирають зимові бур'яни, а літні ще не проросли (цей метод вирощування овочів розроблений паном Фукуокою шляхом дослідів і експериментів відповідно до місцевих умов. Там, де він живе, навесні завжди йдуть дощі і клімат досить теплий, щоб вирощувати овочі круглий рік. За багато років він прийшов до знання того, які овочі можна вирощувати разом з бур'янами і який догляд вимагає кожен вид овочів. У більшості районів Північної Америки специфічний метод пана Фукуоки для вирощування овочів непридатний. кожен фермер, який хоче вирощувати овочі напівдиким способом, повинен розробити свій метод, придатний для його грунту та місцевих видів овочів). Для осіннього посіву насіння розкидають, коли відмирають літні трави, а зимові бур'яни ще не з'явилися.

          Найкраще почекати, поки почнуться дощі, які тривають кілька днів. Висівають насіння овочів і скошують бур'яни. Немає необхідності покривати їх грунтом, так як ви покриєте їх як мульчею скошеними бур'янами і таким чином сховаєте їх від птахів і курей, поки вони не почнуть проростати. Зазвичай бур'яни треба скошувати два або три рази, щоб дати можливість проросткам овочів зміцнитися, але іноді досить одного разу.

          Якщо бур'яни і конюшина утворюють не надто щільний покрив, ви можете просто розкидати насіння овочів. Кури з'їдять частину насіння, але більша частина проросте. Якщо ви садите в ряди або в борозни, то жуки та інші комахи можуть знищити значну частину насіння, так як вони схильні рухатися по прямій лінії. Мій досвід свідчить про те, що найкраще розкидати насіння хаотично, без певного порядку.

          Овочі, вирощені таким чином, виходять кращими, ніж думає більшість людей. Якщо вони дадуть пагони раніше, ніж бур'яни, то пізніше вони не дадуть бур'янам задавити їх. Є деякі види овочів, наприклад шпинат і морква, які проростають повільно.

          Якщо ви замочите їх насіння на 1-2 дні, а потім укладете їх у глиняні капсули, то і для цих овочів проблема буде вирішена.

            Якщо зробити більш загущений посів, то японська редька, ріпа й різні листові осінні овочі будуть в змозі успішно конкурувати з зимовими і ранньо-весняними бур'янами. Невелику частину цих овочів залишають неприбраними, на них достигає насіння і вони поновлюються самі рік за роком. Вони мають неповторний аромат і являють собою дуже цікаву страву.

          Це дивовижне видовище - вид багатьох знайомих овочів, які пишно розростаються на схилі гори. Японська редька та ріпа ростуть наполовину в грунті і наполовину над поверхнею грунту. Морква і садовий лопух (молоді корені і пагони садового лопуха придатні в їжу [Вікіпедія]) часто виростають короткими і товстими з великою кількістю корінців і, я думаю, що їх терпкий, злегка гіркуватий смак нагадує їх дикого попередника. Часник, японська перламутрова цибуля і китайські види цибулі, будучи раз посадженими потім поновлюються самі рік за роком.

          Бобові найкраще садити навесні. Вигна китайська і квасоля легко вирощуються і дають високі врожаї. При вирощуванні гороху, квасолі адзуки, сої дуже важливо забезпечити їх швидке проростання. При нестачі вологи вони проростають повільно, і ви повинні весь час захищати їх від птахів і комах.

          Томати та баклажани недостатньо сильні, щоб конкурувати з бур'янами на стадії проростків і тому їх треба починати вирощувати на спеціальній грядці для розсади і потім пересаджувати. Дайте томатам стелитися по землі, не прив'язуючи їх до опор. Тоді з вузлів на головному стеблі утворюються корені і виростуть нові плодоносні пагони. Що стосується огірків, то перевагу слід віддати видам, які виткі. Ви повинні дбати про молоді рослини, періодично підрізаючи бур'яни, пізніше рослини стають досить сильними, щоб бур'яни їх не придушували. Застроміть в землю бамбукові жердини або гілки дерев і огірки будуть обплітати їх і підніматися по них. Завдяки цьому плоди не будуть лежати на землі і гнити. Цей метод вирощування огірків годиться також для динь і гарбузів.

            Картопля і таро (тропічна багаторічна рослина сімейства орендних. Великі бульби вживають в їжу) дуже сильні рослини. Одного разу посаджені, вони будуть самі відновлюватися на одному і тому ж місці щороку і ніколи не будуть задавлені бур'янами. Під час прибирання залиште в грунті кілька рослин. Якщо грунт дуже щільний, то спочатку посадіть японську редьку. Вона своїм розрослим корінням розпушить і пом'якшить грунт і через кілька сезонів на цьому місці можна буде вирощувати картоплю.

          Я виявив, що біла конюшина стримує розростання бур'янів. Вона утворює щільний покрив і пригнічує навіть такі сильні бур'яни як полин і росичка. Якщо конюшину посіяти разом з насінням овочів, вона буде грати роль живої мульчі, збагачуючи грунт і підтримуючи в ній вологість і хорошу аерацію.

          Щоб конюшина не заважала овочам важливо вибрати правильний час для її посіву. Найбільш сприятливий час - кінець літа або осінь. Виросле протягом холодних місяців коріння навесні дає конюшині перевагу перед однорічними травами. Конюшина розвивається добре, якщо її посіяти ранньою весною. Насіння конюшини можна розкидати довільно або висівати рядами, розташованими на відстані 30 см один від одного. Після того, як конюшина вкорениться, у вас не буде необхідності сіяти її протягом 5-6 наступних років. Головна мета вирощування овочів цим напівдиких способом - це вирощування овочів в найбільш природних умовах на ділянках землі, які не годяться ні для чого іншого. Якщо ви спробуєте поліпшити техніку вирощування або отримати більш високий урожай, вас чекає невдача. У більшості випадків причиною невдачі будуть шкідники або хвороби. Якщо різні види трав і овочів будуть упереміш висаджені серед природної рослинності, пошкодження комахами і хворобами буде мінімальним і не буде необхідності застосовувати отрутохімікати або збирати комах руками.

            Для того, щоб успішно застосовувати цей метод, важливо добре знати річний цикл та особливості розвитку бур'янів і трав. Види і стан бур'янів можуть розповісти вам про властивості грунту і нестачу тих чи інших поживних речовин,

          У моєму саду я вирощую садовий лопух, капусту, томати, моркву, гірчицю, боби і багато інших трав і овочів цим напівдиким способом.

   

            ЧИ МОЖНА ВІДМОВИТИСЯ ВІД ХІМІКАТІВ?

 

          Рисівництво в Японії сьогодні стоїть на роздоріжжі. Фермери та фахівці знаходяться в збентеженні, не знаючи який шлях їм вибрати: продовжувати вирощувати розсаду або перейти до прямого посіву, і якщо вибрати останнє, то орати грунт чи ні. Протягом останніх 20 років я говорив, що метод прямого висіву без оранки поступово доведе свої переваги. Швидкість, з якою прямий висів уже поширився в префектурі Окаяма, гарний доказ цьому.

          Однак є люди, які кажуть, що поворот до нехімічного сільського господарства немислимий з точки зору забезпечення продовольством всієї країни. Вони кажуть, що хімічні обробки необхідні для захисту рису від трьох основних хвороб: гнилі стебла, пірікуляріоз і плямистість листя. Але якщо фермер перестане використовувати слабкі, "поліпшені" сорти рису, перестане вносити в грунт занадто багато азоту і зменшить кількість води для зрошення, для того, щоб у рослин розвинулася сильна коренева система, ці хвороби зникнуть і обприскування хімічними препаратами стане не потрібним.

          Спочатку червоний глинистий грунт на моїх полях був абсолютно непридатний для вирощування рису. Рослини хворіли бурою плямистістю листя. Але в міру того, як родючість грунту підвищувалася, бура плямистість з'являлася все рідше. З часом вона зникла зовсім.

          Зі шкідниками спостерігається аналогічна ситуація. Найголовніше - не вбивати природних хижаків. Проблема шкідників виникає тоді, коли поля постійно знаходяться під водою або зрошуються застояною або забрудненою водою. Найбільшої шкоди завдає осіння і весняна рисова цикадка, чисельність якої можна значно знизити, прибираючи воду з полів.

          Весняна рисова цикадка, що зимує в бур'янах, може стати носієм вірусу. Якщо це відбувається, то в результаті можна втратити 10-20% врожаю від вірусних хвороб рису. Однак, якщо хімікати не застосовуються, на полях буде багато павуків і вони позбавлять вас від цієї турботи. Між іншим павуки чутливі до найменшого втручання людини, і це завжди треба мати на увазі.

          Більшість людей думає, що якщо відмовитися від хімічних добрив та інсектицидів, то врожаї значно знизяться. Експерти з комах-шкідників встановили, що в перший рік після припинення застосування інсектицидів втрати склали близько 5%. Ймовірно, не буде великою помилкою вважати, що ще 5% втрат будуть наслідком відмови від хімічних добрив.

          Таким чином, якщо припинити затоплення рисових полів і відмовитися від хімічних добрив і пестицидів, рекомендованих сільськогосподарською кооперацією, втрати за перший рік складуть в середньому близько 10%. Відновлювальні сили природи значно перевершують нашу уяву і після деякого зниження врожаї почнуть підвищуватися і поступово перевершать початковий рівень.

            Коли я працював на Дослідної станції в Коті, я проводив досліди із запобігання розповсюдженню стеблового сверлильщика. Ці комахи проникають в стебло рису і годуються там, в результаті чого стебло біліє і засихає. Метод визначення пошкодження простий: ви підраховуєте число побілілих пагонів. На 100 рослин може бути від 10 до 20 білих стебел. При сильних пошкодженнях, коли здається, що вся культура загинула, насправді число загиблих рослин становить 30%.

          Щоб визначити ступінь пошкодження рису стебловим свердлувальником, одне поле рису було оброблено інсектицидами, інше залишено необробленим. Коли підрахували результати, то виявилося, що необроблене поле з досить великою кількістю засохлих стебел дало більший урожай. Спочатку я сам не міг цьому повірити і думав, що допустив помилку у підрахунку. Але цифри виявилися точними, тому я продовжив дослідження.

          Виявилося, що нападаючи на більш слабкі рослини, стебловий свердлувальник здійснює щось на зразок проріджування. Завдяки загибелі частини стебел для решти рослин збільшується простір. Сонячне світло може проникати і до нижніх листків. В результаті неушкоджені рослини рису виростають більш сильними, дають більше число плодоносних пагонів і дають більше зерна на одну мітлу. Якщо густота пагонів дуже висока, і комахи не можуть знищити надлишок, рослини виглядають цілком здоровими, але в багатьох випадках дають більш низький урожай.

          Читаючи доповіді Дослідних станцій, ви можете знайти в них результати випробувань практично всіх хімічних препаратів, наявних у списку. Але зазвичай мало кому відомо, що в доповіді потрапляє тільки половина цих результатів. Звичайно, це не означає, що дані навмисно приховують, але якщо результати публікуються хімічними компаніями в якості реклами препаратів, це все одно, як якщо б негативні результати були приховані. Результати, які свідчать про нижчий урожай, як у випадку зі стебловим свердлувальником, розглядаються як суперечливі і виключаються. Звичайно, є випадки, коли знищення комах призводить до збільшення врожаю, але є й інші випадки, коли урожай знижується. В останніх випадках доповіді про них як правило не з'являються у пресі.

          З усіх сільськогосподарських хімікатів фермери найохочіше застосовують гербіциди і досить важко переконати їх відмовитися від цього. З давніх часів фермер страждав від того, що може бути названо "битвою з бур'янами". Оранка, міжрядна культивація, ритуальна пересадка рису - все це спрямовано головним чином на придушення бур'янів. До появи гербіцидів фермер повинен був кожен сезон прокрокувати багато миль по затоплених полях уздовж рядів рису, видаляючи бур'яни мотикою або руками. Легко зрозуміти, чому гербіциди були сприйняті як Божа милість. Використовуючи солому і конюшину і тимчасове затоплення грунту, я знайшов простий шлях тримати бур'яни під контролем без важкої праці по прополюванню і без застосування хімікатів.

   

   

 

            ОБМЕЖЕННЯ НАУКОВОГО МЕТОДУ

 

          Перш, ніж дослідники стають дослідниками, вони повинні стати філософами. Вони повинні зрозуміти, яка мета існування людства і що людство має створити. Лікарі повинні насамперед визначити на фундаментальному рівні, що людській істоті необхідно для здорового життя.

          З метою застосування моїх філософських теорій до землеробства я проводив експерименти, вирощуючи культури різними способами, в основі яких завжди лежала ідея створення методу близького до природи. Я робив це шляхом виключення не конче необхідних агрономічних прийомів.

          Сучасна сільськогосподарська наука виходить з інших засад. По-перше, дослідження проводяться не цілеспрямовано. По-друге, кожен дослідник бачить тільки одну частину нескінченної кількості визначаючих урожай природних факторів, які змінюються залежно від місця і часу.

          На одній і тій же ділянці землі фермер повинен щороку по-різному вирощувати свої культури відповідно до змін погоди, популяції грунтових комах, ґрунтових умов і багатьох інших природних факторів. Природа перебуває в постійному русі, умови одного року ніколи не повторюються.

          Сучасна наука штучно розтрощила природу на найдрібніші частинки, і дослідження, які проводяться вченими, не відповідають ні закону природи, ні практичному досвіду. Результати відбираються відповідно до бажань дослідника, але без урахування потреб фермера. Великою помилкою було б думати, що отримані таким шляхом знання можуть бути використані на фермерських полях з постійним успіхом.

          Нещодавно професор Тсун з університету в Ехіме написав багатослівну книгу про взаємозв'язок між метаболізмом рослин і урожаєм. Цей професор часто приходить на моє поле, викопує яму, щоб перевірити стан грунту, призводить студентів, щоб виміряти кути падіння сонячних променів, затінення і іншу нісенітницю і забирає в свою лабораторію зразки рослин для аналізу. Я часто запитую його: "Чи збираєтеся ви спробувати метод прямої сівби без оранки?" На що він, сміючись, відповідає: ". Ні, застосування - це ваша справа. Я збираюся продовжувати займатися дослідженнями".

            Ось такі справи. Ви вивчаєте функцію метаболізму рослин і здатність рослин поглинати поживні речовини з грунту, пишете книгу і отримуєте ступінь доктора сільськогосподарських наук, але не цікавитеся, чи має якесь відношення до врожаю ваша теорія асиміляції.

          Навіть якщо ви можете визначити, як впливає метаболізм верхнього листка на продуктивність при середній температурі 29°С, є місця, де температура інша. І якщо в Екімі цього року температура 29°С, то на наступний рік температура може бути тільки 24°С. Буде помилкою стверджувати, що стимуляція метаболізму збільшить вироблення крохмалю і забезпечить більш високий урожай. Географія і топографія ділянки, властивості грунту, його структура, дренаж, сонячне освітлення, спільноти комах, сорт насіння, використовуваний вами, спосіб обробки грунту - одним словом, до уваги повинна бути прийнята нескінченна різноманітність факторів. Метод наукового експерименту, що враховує всі взаємопов'язані чинники, просто неможливий.

          У наші дні ми чуємо багато розмов про успіхи "Руху за здоровий рис" і "Зеленої революції". Оскільки методи, що застосовуються прихильниками цих рухів, залежать від слабких, "покращених" сортів рису, вони змушені використовувати хімікати та інсектициди по вісім - десять разів протягом вегетаційного періоду. За короткий час в грунті начисто знищуються мікроорганізми і спалюється органічна речовина. Життя грунту руйнується і живлення рослин стає залежним від поживних речовин, що додаються в грунт у вигляді мінеральних добрив.

            Здається, що справи фермера йдуть краще, коли він застосовує "наукову" методику, але це не означає, що наука може допомогти поліпшити природну родючість грунту, це означає, що наука може тільки допомогти відновити зруйновану людьми природну родючість грунту. Розкидаючи солому, вирощуючи конюшину і повертаючи в грунт всі органічні залишки, ми вводимо землю в такий стан, що вона володіє всіма поживними речовинами, необхідними для вирощування рок за роком рису і озимих зернових на одному і тому ж полі.

          Завдяки натуральному землеробству поля, які зіпсовані оранкою або застосуванням хімікатів, можуть бути ефективно відновлені.

   

 

III З ТОЧКИ ЗОРУ ФЕРМЕРА

 

          В даний час в Японії дуже велику увагу, і це виправдано, привертає до себе погіршення стану навколишнього середовища і в результаті цього забруднення продуктів харчування. Городяни організували бойкоти і великі демонстрації протесту проти байдужості політичних і промислових лідерів до цих питань. Але вся ця активність при сучасному рівні духовного розвитку є порожніми зусиллями. Говорити про очищення від особливо сильних забруднень - це все одно, що лікувати симптоми хвороби, в той час як корінна причина хвороби продовжує посилюватися.

          Наприклад, два роки тому Дослідницький Центр сільськогосподарського менеджменту спільно з Радою Органічного землеробства і Рада кооперації організували конференцію з метою обговорення проблеми забруднення навколишнього середовища. Головою на конференції був пан Теруо Ічіраку, який очолює Японську Асоціацію Органічного землеробства і є також однією з найбільш впливових фігур в Державній Сільськогосподарській Кооперації. Рекомендаціям цієї установи щодо того, які вирощувати сорти різних культур, яка кількість добрив використовувати і які слід застосовувати хімікати, слідує майже кожен японський фермер.

          Оскільки в конференції брала участь така кількість впливових осіб, я стежив за нею з надією, що можуть бути прийняті і втілені в життя далекосяжні рішення. З точки зору реклами проблеми забруднення продуктів харчування ця конференція може бути визнана успішною. Але, як і на інших конференціях, дискусія виродилася в серію високотехнічних доповідей науковців та персональних повідомлень про жахи харчового забруднення. Жоден з виступаючих не побажав перевести обговорення проблеми на її фундаментальний рівень.

            При обговоренні ртутного отруєння тунця, наприклад, представник Управління рибальства говорив про те, наскільки дійсно лякаючою стала ця проблема. У той час ртутне забруднення обговорювалося кожен день по радіо і в газетах і тому кожен уважно слухав його виступ.

          Оратор сказав, що вміст ртуті в тілах тунців, виловлених навіть біля Антарктики або близько Північного полюса, був незвично високим. Однак, коли лабораторний зразок риби, взятий кілька століть тому, був проаналізований, то ця риба, всупереч їхнім очікуванням, також містила ртуть. У його висновку було висловлено припущення, що поглинання ртуті життєво важливе для риби.

          Люди, присутні на доповіді, переглядалися в повному нерозумінні. Передбачалося, що мета зустрічі - визначити, що робити з відходами, які вже забруднили середовище, і вжити заходів, щоб виправити становище. Замість цього представник Управління рибальства каже, що ртуть необхідна для метаболізму тунця. Ось що я маю на увазі, коли кажу, що люди не можуть добратися до корінних причин забруднення і бачать цю проблему тільки у вузькій і неглибокій перспективі.

          Я встав і запропонував почати спільні дії для вироблення конкретного плану роботи з проблеми забруднення. Чи не краще прямо сказати про припинення використання хімікатів, які є причиною забруднення? Рис, наприклад, може бути прекрасно вирощений без хімікатів, так само як і цитрусові, і не становить великої праці вирощувати і овочі таким же способом. Я сказав, що це може бути зроблено і що я робив це на моїй фермі протягом багатьох років, але поки уряд продовжує заохочувати використання хімікатів, воно не дасть можливості "чистому" землеробству продемонструвати свої можливості.

          На зустрічі були присутні члени Управління рибальства, так само як і працівники Міністерства сільського господарства та лісівництва та Сільськогосподарської Кооперації. Якби вони і голова конференції пан Ішіраку дійсно хотіли зрушити справу з мертвої точки і запропонували б фермерам по всій країні спробувати вирощувати рис без хімікатів, тоді могли б статися рішучі зміни.

          Однак для цього є одна суттєва перешкода. Якби фермери почали вирощувати культури без отрутохімікатів, добрив і машин, гігантські хімічні компанії стали б непотрібними і Державне Управління Сільськогосподарської Кооперації теж.

          Щоб поставити питання руба, я сказав, що кооперативи і ті, хто визначає державну політику залежать від інвестицій капіталу в добрива і сільськогосподарську техніку, які є основою їхньої могутності. Відмова від машин і добрив викличе повну зміну економічних і соціальних структур. Тому я не бачу можливості для пана Ішіраку, Кооперації або урядових службовців виступати на захист заходів, що сприяють очищенню від забруднення.

          Коли я виступив таким чином, голова сказав: "Пан Фукуока, своїми зауваженнями ви заважаєте роботі конференції", і цим заткнув мені рота. Ось що трапилося тоді.

   

   

            ПРОСТІ ЗАСОБИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ СКЛАДНОЇ ПРОБЛЕМИ

 

          Таким чином, стало ясно, що урядові організації не збираються зупинити забруднення навколишнього середовища. Інша трудність полягає в тому, що всі аспекти проблеми забруднення продуктів харчування повинні бути зібрані разом і вирішені одночасно. Проблема не може бути вирішена людьми, які займаються тільки тієї чи іншою її частиною. До тих пір, поки свідомість кожної людини не буде фундаментально трансформовано, забруднення середовища не зменшиться.

          Наприклад, фермер думає, що він не має ніякого відношення до проблеми Внутрішнього Моря (маленьке море між островами Хонсю, Кюсю і Шікоку). Він думає, що це справа службовців Управління рибальства - стежити за рибою, а справа Ради з Навколишнього середовища - дбати про зменшення забруднення океану. Проблема полягає також у такому способі мислення.

          Найбільш часто використовувані хімічні добрива - сульфат амонію, сечовина, суперфосфат та інші застосовуються у великих кількостях, але тільки невелика їх частина поглинається рослинами в полі. Решта змивається в струмки і ріки і поступово виноситься ними у Внутрішнє Море. Азотисті сполуки стають їжею для водоростей і планктону, які розмножуються у величезних кількостях, що служить причиною появи "червоного припливу". Звичайно, промислові викиди ртуті та інших відходів теж вносять свій внесок у забруднення, але забруднення води в Японії найбільшою мірою обумовлено сільськогосподарськими хімікатами.

          Таким чином, фермери повинні нести основну частку відповідальності за появу "червоного припливу". Фермер, який застосовує хімікати на своєму полі, корпорації, що виробляють ці хімікати; сільськогосподарські чиновники, які вірять в користь хімікатів і згідно з цим встановлюють технічні рекомендації - якщо всі ці люди не осмислять проблему досить глибоко, то питання забруднення води ніколи не вирішиться.

            Тільки ті, хто безпосередньо сам постраждав, стають активними в спробах вирішити проблему забруднення, як це було у випадку з місцевими рибалками, які виступили проти великих нафтових компаній після витоку нафти близько Міцусіми. Інша спроба вирішення проблеми належить одному професору, який запропонував прорити канал через острів Шікоку, щоб у Внутрішнє Море потекла відносно чиста вода Тихого океану. Такі спроби робляться час від часу, але радикальне вирішення проблеми ніколи не буде досягнуто таким шляхом.

          Фактично, що б ми не робили, ситуація тільки погіршується. Чим ретельніше розробляють контрзаходи, тим складнішими стають нові проблеми. Припустимо, через Шікоку буде прокладена труба і вода закачуватиметься з Тихого океану і переливатиметься у Внутрішнє Море. Але звідки взяти електроенергію, необхідну підприємству для виробництва сталевих труб і звідки візьметься енергія для закачування води? Для цього необхідні атомні електростанції. Для будівництва цих енергетичних систем повинен бути завезений бетон і всі необхідні матеріали, а також побудований центр уранового процесингу. Якщо справа піде таким шляхом, вона посіє насіння другого і третього покоління проблем забруднення, ще більш складних, ніж попередні.

          Це схоже на випадок з жадібним фермером, який занадто широко відкриває вхід в зрошувальний канал, щоб побільше води полилося на його рисові поля. В результаті утворюється ударна хвиля, яка розмиває край каналу. Після цього необхідні відновлювальні роботи. Стінки зрошувального каналу вирівнюють і русло розширюють. Збільшений обсяг потоку води тільки ще збільшує потенційну небезпеку розмиву, і наступного разу край каналу не витримує і вимагає ще більших зусиль для усунення пошкодження.

          Якщо приймають рішення працювати над симптомами проблеми, то при цьому зазвичай мають на увазі, що виправні заходи зможуть усунути саме проблему. Але це рідко виходить. Здається, що інженери не в змозі засвоїти це. Прийняті контрзаходи засновані на занадто вузькому уявленні про те, що треба виправляти. Як заходи, так і контрзаходи засновані на обмеженні розуміння наукової істини і суджень. Правильне рішення ніколи не прийде таким шляхом (Виразом "обмежена наукова істина" пан Фукуока характеризує таке уявлення про світ, яке сконструйовано людським інтелектом. Він вважає це сприйняття обмеженим рамками суб'єктивних уявлень).

          Моє скромне вирішення питання шляхом розкидання соломи та вирощування конюшини не створює нового забруднення. Воно ефективне, тому що воно знищує джерело проблеми. Поки віра сучасного людства в можливість вирішення цієї проблеми за допомогою великих технологічних розробок НЕ БУДЕ відкинута, забруднення середовища буде тільки збільшуватися.

   

            ПЛОДИ ВАЖКИХ ЧАСІВ

 

          Споживачі теж чомусь вважають, що вони не мають ніякого відношення до причин сільськогосподарського забруднення навколишнього середовища. Багато з них хочуть мати продукти харчування, не оброблені хімікатами. Але хімічно оброблені продукти продаються, головним чином, як відповідь на запити споживачів. Споживач вимагає великий блискучий плід без плям і правильної форми. Щоб задовольнити ці бажання, швидко вводяться у використання нові хімікати, яких не було ще 5-6 років тому.

            Як ми зайшли в такий глухий кут? Люди кажуть, що для них не має значення, чи має огірок пряму або викривлену форму, і що фрукти не обов'язково повинні мати гарну зовнішність. Але подивіться на оптовий ринок в Токіо, якщо ви хочете дізнатися, як ціни реагують на попит споживачів. Якщо фрукти виглядають у вас трохи краще, ніж у інших продавців, ви отримуєте націнку у 10-20 центів за кілограм. Якщо фрукти класифікують як дрібні, середні і великі, ціна може збільшуватися в два або три рази за кожен розмір.

          Згода споживачів платити високу ціну за продукти, вирощені не в сезон, також вносить свій внесок у збільшення використання штучних методів вирощування і хімікатів. В останній рік мандарини з Уншу, вирощені в теплицях для літнього продажу (зазвичай фрукти дозрівають пізно восени), мали ціну а 10-20 разів вищу, ніж сезонні мандарини. Таким чином, якщо ви вкладете кілька тисяч доларів у закупівлю обладнання, купите необхідне паливо і попрацюєте понад усяку норму, ви можете отримати прибуток.

          Вирощування овочів і фруктів поза сезоном стає все популярнішим. Щоб отримати мандарини на один місяць раніше строку, люди в місті здається щасливі заплатити за всі витрати фермера на працю та обладнання. Але якщо ви запитаєте, чи потрібно людині мати ці фрукти на місяць раніше, то правдивою відповіддю буде - ні, зовсім не потрібно, і гроші - це не єдина ціна, яку ми платимо за це потурання своїм бажанням.

          Крім того, фарбуючі речовини, які не використовувалися кілька років тому, тепер використовуються. Завдяки цим хімікатам плоди набувають зрілого забарвлення на один тиждень раніше. Залежно від того, продані фрукти на тиждень раніше або після 10 жовтня, ціна в два рази підвищується або падає, тому фермер застосовує прискорюючі дозрівання хімікати і після збирання поміщає плоди в камеру для обробки газом, який пришвидшує дозрівання.

          Але якщо плоди зняті рано, вони не дуже солодкі, і тому використовуються штучні солодкі добавки. Зазвичай думають, що хімічні підсолоджувачі заборонені, але штучний підсолоджувач, яким обприскують цитрусові дерева, не був оголошений поза законом. Питання полягає в тому, чи потрапляє він в категорію "сільськогосподарські хімікати". У всякому разі, майже кожен фермер використовує його.

            Потім фрукти забирає кооперативний сортувальний центр. Щоб розділити плоди за розміром на великі і дрібні, їх змушують прокотитися кілька сотень метрів по довгому конвеєру. При цьому неминучі удари і пошкодження. Чим довший конвейєр сортуючого центру, тим більше плоди б'ються і мнуться. Після миття водою мандарини обприскують захисними і фарбуючими речовинами. Нарешті, як завершальний мазок їх обробляють парафіном і полірують до блиску.

          Таким чином, починаючи з часу, що передує збиранню, і до того моменту, коли плоди потрапляють на прилавок, їх обробляють хімікатами п'ять або шість разів. Тут не згадані ще хімічні добрива та обприскування плодових дерев пестицидами. І все це тому, що покупець хоче купувати фрукти трошки більш привабливі. Саме ця маленька грань переваги ставить фермера в дійсно скрутне становище.

          Всі ці заходи вживаються не тому, що фермеру подобається це робити, і не тому, що чиновники Міністерства Сільського господарства отримують задоволення, змушуючи фермера трудитися понад міру, - цього вимагає загальноприйнята шкала цінностей.

          Коли я сорок років тому працював в Йокогамі на митниці, лимони та апельсини вже оброблялися саме таким чином. Я був категорично проти введення цієї системи, але всі мої зусилля не могли перешкодити її впровадженню в практику.

            Якщо одне фермерське господарство або кооператив освоюють новий прийом, як, наприклад вощіння мандаринів, як знак особливої уваги і турботи про зовнішній вигляд, то вони отримують більш високий прибуток. Це помічають інші сільськогосподарські кооперативи і скоро вони також освоюють новий прийом. Плоди, не покриті воском, більше не можуть отримати таку ж високу ціну. Через два або три роки вощіння плодів поширюється по всій країні. Потім завдяки конкуренції ціни знижуються і все, що залишається фермеру - це тягар важкої роботи і додаткові витрати на матеріали та обладнання. Тепер уже він повинен ще покривати плоди воском.

          В результаті, звичайно, страждає покупець. Продукти, які фактично не є свіжими, можуть бути продані, тому що вони виглядають свіжими. З біологічної точки зору плоди у злегка підв'ялому стані знижують своє дихання і витрати енергії до мінімально можливого низького рівня. Це схоже на стан людини в медитації: його метаболізм, дихання і витрата енергії знижується до незвично низького рівня. Навіть якщо він голодує, енергія в його тілі буде збережена. Точно так, коли мандарин зморщується при підсиханні або коли овочі в'януть, вони переходять в стан, який зберігає їх харчові якості протягом можливо довшого часу,

          Не варто намагатися зберегти тільки вид свіжості, що відбувається, коли продавець знову і знову збризкує водою свої овочі. Хота при цьому овочі справляють враження свіжих, їх смак і поживна цінність знижуються.

          Всі сільськогосподарські кооперативи й колективні центри сортування були об'єднані і розширені для такої непотрібної діяльності, як надання продуктам товарного вигляду. Це називається модернізацією. Продукти упаковують, відправляють у величезну систему доставки, звідки вони надходять до споживача.

          Коротше кажучи, поки існує перекручене уявлення про цінності, згідно з яким розміри і зовнішній вигляд мають більше значення, ніж якість, проблема забруднення продуктів харчування не буде вирішена.

   

            ТОРГІВЛЯ НАТУРАЛЬНИМИ ПРОДУКТАМИ

 

          За останні кілька років я передаю 2,2-2,9 тонн рису в магазини натуральних продуктів в різних частинах країни. Я відвантажив 400 15-ти кілограмових коробок з мандаринами в кооператив в Токійському окрузі Сугінамі. Голова кооперативу хотів продавати чисту продукцію, і це стало основою для нашої угоди. Перший рік пройшов досить успішно, хоча були деякі скарги. Розмір плодів сильно варіював, поверхня була не зовсім чистою, шкірка в деяких місцях скривилася і так далі. Я відвантажував плоди в простих немаркованих коробках, і деякі люди підозрювали без всяких підстав, що це фрукти другого сорту. Тепер я упаковую плоди в коробки з написом "натуральні мандарини".

          Оскільки натуральні продукти можна виробляти з найменшими витратами і зусиллями, я вважаю, що вони повинні продаватися за найнижчою ціною. В останній рік в Токійському окрузі мої фрукти були найдешевшими. На думку багатьох власників магазинів, вони володіли найвишуканішим смаком. Звичайно, було б найкраще, якби фрукти можна було б продавати прямо на місці, виключивши тим самим час і витрати на перевезення. Але навіть і так ціна була правильною, фрукти не містили хімікатів і мали хороший смак. Цього року мене просили відвантажити в 2-3 рази більше мандаринів, ніж раніше.

            Тепер виникає питання, як далеко може поширитися прямий продаж натуральних продуктів. У цьому відношенні у мене є одна надія. Останнім часом виробники хімічно оброблених продуктів потрапили в дуже тісні економічні лещата, і це зробило більш привабливим для них вирощування натуральних продуктів. Незважаючи на те, що середньому фермеру доводиться важко працювати, застосовуючи хімікати, прискорювачі дозрівання, покривати плоди воском і так далі, він може продати свої плоди тільки за таку ціну, яка ледь покриває витрати. Фермер, продукція якого трохи нижчої якості, може закінчити рік зовсім без прибутку.

          Оскільки за останні кілька років ціни різко впали, сільськогосподарські кооперативи і сортувальні центри стали дуже вимогливі, приймаючи фрукти тільки дуже високої якості. Гірші за якістю фрукти не можуть бути продані сортувальних центрів. Після цілого дня роботи в саду: спочатку збір мандаринів, потім розкладка їх в ящики і перевезення в приміщення для сортування, фермер повинен ще трудитися до 11-12 години ночі, відбираючи плоди тільки досконалої форми і розміру (що не потрапили в цей розряд, фрукти продають приблизно за півціни приватним компаніям для виготовлення соку).

          Гарні плоди складають в середньому від 25 до 50% від загального врожаю і ще якась їх частина бракується кооперативом. Якщо прибуток становить хоча б 2-3 цента на фунт, це вважається дуже добре. Бідний фермер важко трудиться цілими днями і все ж живе на межі розорення.

          Вирощування фруктів без хімікатів, добрив і оранки грунту вимагає менше витрат і, отже, фермер отримує більш високий прибуток. Фрукти надходять у продаж практично без сортування. Я тільки упаковую фрукти в коробки, відсилаю їх на ринок і рано лягаю спати.

          Мої сусіди - фермери зрозуміли, що вони важко працюють тільки для того, щоб закінчити рік, не маючи нічого в кишенях. Вони поступово приходять до висновку, що немає нічого дивного у вирощуванні натуральних продуктів харчування. Внутрішньо вони вже готові до переходу до землеробства без хімікатів. Але поки натуральні продукти розподіляються локально, середнього фермера буде турбувати відсутність ринку для продажу його продукції.

          Що стосується споживачів, то серед них поширена думка, що натуральні продукти повинні бути дорогими. Якщо вони недорогі, люди підозрюють, що продукти не натуральні. Один крамар сказав мені, що ніхто не буде купувати натуральні продукти, поки вони не будуть коштувати дорого.

          Я все ж думаю, що натуральні продукти повинні продаватися дешевше. Кілька років тому мене попросили надіслати мед, зібраний в моєму цитрусовому саду, і яйця від курей, що живуть на горі, в магазин натуральних продуктів в Токіо. Коли я виявив, що торговець продає їх за високими цінами, я був розлючений. Я знаю також, що торговець обманював своїх покупців, змішуючи мій рис з іншим рисом, щоб збільшити вагу, і цей рис продає покупцям за вигідною ціною. Я негайно припинив відвантаження продуктів в цей магазин.

          Якщо за натуральні продукти беруть високу ціну, це означає, що торговець отримує надлишковий прибуток. Крім того, якщо натуральні продукти дорогі, вони стають предметом розкоші і тільки багаті люди можуть собі дозволити харчуватися ними.

          Якщо натуральні продукти повинні стати широко відомі, вони повинні бути доступні на місцях за помірними цінами. Покупці повинні звикнути до думки, що низька ціна не означає, що продукти не натуральні.

   

          КОМЕРЦІЙНЕ АГРАРНИЦТВО ЗАЗНАЄ ПОРАЗКИ

 

          Коли вперше з'явилася концепція комерційного землеробства, я був проти неї. Комерційне землеробство в Японії не прибуткове для фермера. Серед комерсантів існує правило, що за якість продукту нараховується додаткова плата. Але в японському землеробстві все це не так прямо пов'язано. Добриво, корми, обладнання, хімікати закуповуються за цінами, встановленими за кордоном, і тому важко сказати, якою буде справжня ціна цих імпортованих товарів для фермерів. Це повністю залежить від комерсантів. І оскільки продажна ціна продукту строго фіксована, то виходить, що доходи фермера віддані на милість тих сил, які знаходяться поза його контролем.

          Зазвичай комерційне землеробство знаходиться в нестійкому положенні. Фермер був би в набагато кращому становищі, якби вирощував продукти тільки для задоволення своїх потреб, не думаючи про заробляння грошей. Якщо ви посадили одне зерно рису, ви отримуєте більше тисячі зерен. Один ряд ріпи дасть вам достатньо коренеплодів на всю зиму. Якщо ви будете слідувати цьому способу вирощування, у вас буде достатньо їжі, більш, ніж достатньо, без всякої боротьби. Але якщо ви замість цього вирішите робити гроші, ви опиняєтеся в скажено летячому експресі прибутку і мчите разом з ним.

          Останнім часом я часто думав про білих леггорнів. Завдяки поліпшенню породи білий леггорн відкладає яйця 200 днів у році, тому вирощування їх для отримання прибутку - відносно хороший бізнес. Для комерційного вирощування ці кури замикаються в маленьких клітках, укладених довгими рядами, що нагадують камери для ув'язнених. І за все їх життя їх ноги жодного разу не ступають по землі. Серед них часто поширюються хвороби, тому птахи накачані антибіотиками і в корми вводять вітаміни і гормони.

          Кажуть, що місцеві кури, які збереглися тут з давніх часів, коричневі і чорні "шамо" і "Чабо" відкладають яйця в два рази менше часу. В результаті цих курей в Японії більше не тримають. Я випустив двох курей і півня вільно бігати по схилах гори, а через рік їх стало двадцять чотири. Птахи відклали мало яєць тільки тому, що були зайняті вирощуванням курчат.

          У перший рік леггорни дають більш високу несучість, ніж місцеві породи, але через рік леггорни виснажуються і вибраковуються. Крім того, леггорн дає багато яєць, так як він викормлюється штучно збагаченою їжею, імпортованою з інших країн, і купується у комерсантів, а місцеві кури породи шамо вільно бігають між деревами, харчуються насінням і комахами і дають добірні натуральні яйця.

            Якщо ви думаєте, що комерційні овочі створила природа, ви дуже сильно помиляєтеся. Ці овочі являють собою водянистий концентрат азоту, фосфору і калію, отриманий з невеликою допомогою насіння. І вони мають відповідний смак. І комерційні курячі яйця (ви можете називати їх яйцями, якщо вам це подобається) - це нічого більше, як суміш синтетичної їжі, хімікатів і гормонів. Це не природний продукт, а зроблена людьми синтетика у формі яйця. Фермера, який виробляє овочі та яйця такого роду, я називаю промисловцем.

          Тепер, коли мова зайшла про промислове виробництво, вам доведеться зайнятися деякими уявними підрахунками, якщо ви хочете мати прибуток. Якщо комерційний фермер не вміє рахувати гроші, він схожий на комерсанта, який не вміє поводитися з рахунками. Інші люди вважають його дурнем і його прибуток привласнюють собі політики і торговці.

          У старі часи були воїни, хлібороби, ремісники і торговці. Сільське господарство було ближче до джерела життя, ніж торгівля або промисловість, і хлібороба шанували як "виночерпія богів". Він завжди був у змозі звести кінці з кінцями, і завжди мав достатньо їжі.

          Але тепер всі знаходяться в хвилюванні з приводу отримати більше грошей. Вирощують ультра-модні продукти: виноград, томати, дині. Квіти та фрукти вирощують в будь-який сезон в теплицях. Поширилося розведення риби та вирощування великої рогатої худоби, оскільки це дає високий прибуток.

          Такий порядок речей ясно показує, що відбувається, коли землеробство включається в погоню за прибутком. Коливання цін величезні. Є прибутки, але є також і втрати.

          Катастрофа неминуча. Японське сільське господарство втратило відчуття свого напрямку і стало нестабільним. Воно відійшло від основних принципів сільського господарства і стало бізнесом.

   

            ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ЧИЄЇ КОРИСТІ?

         

          Коли я вперше почав прямий посів рису і озимих зернових, я збирався збирати урожай вручну серпом і тому вважав, що більш зручно сіяти насіння правильними рядами. Після багатьох спроб, весь час потрапляючи в халепу як дилетант, я зробив пристосування для посіву. Думаючи, що це пристосування може бути використане іншими фермерами, я приніс його показати людині з Випробувального Центру. Він сказав мені, що оскільки ми живемо у вік великих машин, моє "хитромудре" пристосування не може його зацікавити.

          Потім я пішов до виробника сільськогосподарського устаткування. Там мені сказали, що таке просте знаряддя, незалежно від того, як багато вони їх зроблять, не може бути продано дорожче, ніж 3,5 долара за штуку, "Якщо ми будемо робити такі дрібнички, фермери можуть почати думати, що їм не потрібні трактори, які ми продаємо за тисячі доларів". Він сказав, що в наш час ідея полягає в тому, щоб швидко створити машину для посадки рису, продавати її якомога довше, потім придумати що-небудь нове. Замість маленьких тракторів вони хотіли перейти до великих моделей, і моя пропозиція була для них кроком назад. Щоб йти в ногу з вимогами часу, ресурси витрачаються на подальші даремні дослідження, і до сьогоднішнього дня мій патент залишається лежати на полиці.

            Те ж саме з добривами і хімікатами..! Замість того, щоб створювати добрива з урахуванням потреб фермера, добриво роблять для виробництва будь чого нового, щоб робити гроші. Після того як фахівці звільняються з роботи в Випробувальних Центрах, вони переводяться на роботу прямо у великі хімічні компанії. Нещодавно я розмовляв з паном Асада, чиновником з Міністерства Сільського господарства та лісівництва, і він розповів мені цікаву історію. Дізнавшись, що баклажани, що надійшли в продаж взимку, позбавлені вітамінів, а огірки - смаку, він дослідив це явище і знайшов причину: частина сонячних променів не може проникнути через вінілове і скляне покриття, під яким вирощують овочі. Його дослідження говорять на користь приміщення з освітлювальною системою всередині теплиці.

          І тут виникає основне питання: чи необхідно людині їсти взимку баклажани і огірки. Єдина причина, по якій ці овочі вирощуються взимку, це те, що вони можуть бути продані за хорошу ціну. Хтось розробляє систему їх вирощування, а через деякий час виявляється, що ці овочі не мають ніякої поживної цінності. Спеціаліст думає, що якщо поживні речовини втрачені, то треба знайти спосіб запобігти цій втраті. Оскільки він вважає, що причина в системі освітлення, він починає досліджувати освітлення. Він думає, що все буде в порядку, якщо він зможе вирощувати тепличні баклажани, що містять вітаміни. Мені казали, що є фахівці, які все своє життя присвятили дослідженням такого роду.

            Звичайно, якщо такі величезні зусилля і ресурси спрямовані на виробництво тепличних баклажанів і оголошено, що ці овочі мають високу поживну цінність, то вони повинні мати більш високу ціну і добре продаватися. "Якщо це прибутково, і якщо ви можете це продати, то в цьому не може бути нічого поганого".

          Як люди не намагаються, вони не можуть поліпшити якості вирощених натуральним способом овочів і фруктів. Продукти, вирощені неприродним способом, задовольняють лише скороминущі бажання людей, але послаблюють тіло і змінюють хімію тіла так, що воно починає залежати від такої їжі. Коли це відбувається, то стають необхідними вітамінні добавки і ліки. Ця ситуація створює тільки труднощі для фермера і страждання для споживачів.

   

          ЩО ТАКЕ ЇЖА ЛЮДИНИ?

 

          Одного разу хтось з телебачення прийшов до мене і попросив сказати що-небудь про смак натуральної їжі. Ми поговорили, а потім я запропонував йому порівняти яйця, відкладені курми, що живуть в курнику, з яйцями курей, що вільно живуть в саду. Він побачив, що жовток у яєць від курей типового птахівничого господарства м'який і водянистий і має світло-жовте забарвлення. А жовток у яєць тих курей, які жили на горі, щільний, пружний і світло-оранжевого кольору. Коли старий, який тримає ресторан "суші" в місті, спробував одне з натуральних яєць, він сказав: "Ось це справжнє яйце, таке ж, як в старі дні" і він насолоджувався цим яйцем, як ніби це був якийсь рідкісний скарб.

          У мандариновому саду нагорі серед бур'янів і конюшини росте багато різних овочів. Ріпа, лопух, огірки та гарбузи, арахіс, морква, картопля, їстівні хризантеми, цибуля, листова гірчиця, капуста, різні види бобів і багато інших трав і овочів. Ми обговорювали, чи мають ці овочі, вирощені як напівдикі рослини, кращий смак, ніж ті, які вирощені на домашньому городі чи в полях за допомогою хімічних добрив. Коли ми порівнювали їх, смак був зовсім різний, і ми прийшли до висновку, що "дикі" овочі мають більш "багатий" смак.

            Я сказав репортерові, що коли овочі вирощують на зораному полі з використанням хімічних добрив, в грунт вносять азот, фосфор і калій. Але коли овочі ростуть серед природної рослинності на грунті, багатому природніми органічними речовинами, вони отримують більш збалансоване харчування. Велика різноманітність бур'янів і трав означає, що в грунті містяться різноманітні доступні овочевим рослинам елементи та мікроелементи харчування. Рослини, вирощені на такому збалансованому грунті, відзначаються більш вишуканим смаком.

          Їстівні трави і дикі овочі, рослини, що виросли на схилі гори чи на лузі, мають високу поживну цінність і можуть бути використані як ліки. Їжа і ліки - це не дві різні речі: це дві сторони однієї медалі. Хімічно вирощені овочі можна з'їсти як їжу, але їх не можна використовувати як ліки.

          Якщо ви збираєте і з'їдаєте сім весняних трав (водний крес, грицики, дику ріпу, сухоцвіт, мокричник, дику редьку, пікульник), ваша душа пом'якшується. А якщо ви з'їдаєте пагони папороті-орляка, осмунди і грициків, ви станете спокійні. Грицики - кращий засіб, щоб заспокоїти нетерпіння і тривогу. Кажуть, що якщо маленькі діти їдять грицики, цвіт верби або комах, які живуть на деревах, вони стають спокійнішими і менше плачуть. І тому в колишні часи дітям давали їх їсти. Дайкон (японська редька) має в якості предка рослину, звану "назуна" (грицики), і слово "назуна" родинне зі словом "нагом", що означає "бути пом'якшеним". Дайкон - це рослина, "яке пом'якшує норов".

          Говорячи про природну їжу, часто забувають про комах. Під час війни, коли я працював в Дослідному центрі, мені було доручено вивчити, які комахи в Південній Азії можуть служити їжею. Коли я зайнявся дослідженням цього питання, я був вражений, виявивши, що майже кожна комаха їстівна.

          Наприклад, ніхто не думає, що воші і блохи можуть мати якесь вживання. Але воші, розмелені і з'їдені з зерном, є засобом від епілепсії, а блохи - ліками від обмороження. Всі личинки комах досить їстівні, але вони повинні бути з'їдені живими. Вивчаючи старі тексти, я знайшов історії про "делікатеси", приготовані з личинок, і смак звичайного шовковичного хробака був названий "вишуканим понад усяке порівняння". Навіть метелики, якщо ви струсите з них пилок, дуже смачні.

          Так з точки зору смаку чи здоров'я, багато речей, які люди вважають огидними, насправді досить смачні і корисні.

          Овочі, які біологічно найбільш близькі до своїх диких предків, мають найкращі смак і харчову цінність. Наприклад, в сімействі лілейних, які включають часник, китайську цибулю, цибулю-порей, цибулю на перо, перламутрову цибулю "Нерів", ріпчасту цибулю, "Нерів" і цибуля-порей найбільш поживні, і використовуються як ліки і як тонізуючий засіб. Для більшості людей, однак, більш звичні цибуля на перо і ріпчаста цибуля, які вважаються найсмачнішими. З якихось причин сучасні люди люблять смак овочів, який не схожий на смак їх диких предків.

          Ті ж смакові переваги спостерігаються відносно тваринної їжі. Дикі птахи набагато корисніші, ніж домашні кури та качки, і все ж домашні птахи, вирощені в умовах дуже далеких від природних, вважаються смачними і продаються за високими цінами. Козяче молоко набагато корисніше, ніж коров'яче, але саме на коров'яче молоко встановився найбільший попит. Продукти харчування, які отримані за допомогою хімікатів або в абсолютно неприродних умовах, порушують хімічний баланс тіла. Чим більше розбалансоване тіло, тим сильнішою стає потреба в неприродній їжі. Ця ситуація небезпечна для здоров'я.

          Говорити, що харчування людини - це тільки питання смаку - значить обманювати себе, тому що попит на неприродну або екзотичну їжу створює труднощі і для фермера і для рибалки. Чим більше бажань, тим більше потрібно роботи, щоб їх задовольнити. Деякі види риби, як наприклад популярний тунець і жовтохвіст ловляться тільки у віддалених водах, але сардини, морський лящ, камбала та інша дрібна риба в достатку водяться у Внутрішньому Морі. З точки зору харчування, тварини, що живуть у прісній воді річок і струмків, такі як сазан, ставковий равлик, річковий рак, болотні краби і так далі корисніші для здоров'я, ніж тварини солоних вод. Серед морських тварин на першому місці за поживністю стоять мілководні мешканці, за ними - риби глибоководних морів. Їжа, яка поруч, для людини корисніша, а ті продукти, які видобуваються з великими труднощами, виявляються найменш цінними. Коротше кажучи, та їжа, яка завжди під руками, завжди корисна. Якщо фермер, який живе в селі, їсть тільки ту їжу, яка може бути вирощена або зібрана на місці, він не помиляється. А хтось, подібно молодим людям, що живуть в хатинах в моєму саду, вважає найсмачнішим неполірований рис, невідшліфований ячмінь, просо і гречку разом з відповідними сезону напівдикими овочами. Це буде найкраща їжа. Вона матиме хороший смак і буде корисна для тіла. Якщо збирати 5,85 ц рису і 5,85 ц озимих зернових з поля розміром 0,1 га, то таке поле може постачати харчуванням 5-10 чоловік, причому кожна людина буде витрачати на вирощування цього врожаю менше однієї години роботи в середньому в день. А якщо поле буде відведено під пасовище або якщо зерно згодовувати худобі, то на обробку 0,1 га потрібна всього 1 людина. М'ясо стає предметом розкоші, якщо на його виробництво потрібна земля, яка могла б безпосередньо виробляти їжу для споживання людини (хоча більша частина м'яса в Північній Америці вирощується шляхом згодовування худобі зерна польових культур: пшениці, ячменю, кукурудзи та сої, є також великі площі землі , які можна використовувати тільки як пасовища або сінокоси. У Японії такої землі майже немає. майже все м'ясо ввозиться з-за кордону).

          Це потрібно сказати ясно і визначено. Кожна людина повинна серйозно зважити, скільки труднощів вона створює, віддаючи перевагу їжі, одержуваної такою дорогою ціною.

          М'ясо та інші імпортовані продукти - це предмети розкоші, так як вони вимагають більше енергії і ресурсів, ніж традиційні овочі і зерно, вироблені на місці. З цього випливає, що люди, які обмежують себе простою місцевою їжею, повинні менше працювати і їм потрібно менше землі, ніж тим, у кого розгорається апетит на делікатеси.

          Якщо люди будуть продовжувати їсти м'ясо і імпортувати продукти харчування ще протягом 10 років, то можна з упевненістю сказати, що в Японії почнеться харчова криза. Протягом 30 років відбудеться дуже сильне зниження виробництва продуктів. Звідкись в країну проникла абсурдна ідея, що заміна в харчуванні рису хлібом означає підвищення рівня життя японського народу. Насправді це не так. Неполірований рис та овочі можуть здатися грубою їжею, але це найбільш поживна їжа, і вона робить людину здатною жити просто і природно.

          Якщо у нас вибухне харчова криза, вона вибухне не від браку природних продуктивних сил, а від непомірних людських бажань.

   

          МИЛОСЕРДНИЙ КІНЕЦЬ ЯЧМЕНЮ

 

          Сорок років тому в результаті посилення політичної ворожнечі між США і Японією припинився ввезення пшениці з Америки. По всій країні виник рух за вирощування пшениці своїми силами. Американські сорти пшениці вимагають довгого вегетаційного періоду і в Японії дозрівання зерна припадає на середину сезону дощів. Після того, як фермер витратить стільки праці для вирощування культури, зерно часто зігниває під час прибирання. Ці сорти довели свою непридатність і високу чутливість до хвороб, тому фермери не хотіли вирощувати пшеницю. Розмелена і підсмажена традиційним способом, вона мала такий огидний смак, що її неможливо було їсти.

          Традиційні сорти жита і ячменю можуть бути прибрані в травні, до початку дощів, тому вони більш надійні. Обробіток пшениці був нав'язаний фермерам без всякого сенсу. Хоча всі сміялися і говорили, що немає нічого гіршого, ніж вирощування пшениці, але тим не менш фермери терпляче слідували державній політиці.

          Після війни американська пшениця знову імпортувалася у великих кількостях, що викликало падіння цін на пшеницю, вирощену в Японії. Це додало до багатьох інших ще одну причину для припинення вирощування пшениці. "Покінчимо з пшеницею! Покінчимо з пшеницею!" - Такий був лозунг, пропагований по всій країні державними сільськогосподарськими лідерами, іфермери з радістю послідували йому. У той же самий час через низькі цін на імпортовану пшеницю держава заохочувала фермерів припинити вирощування традиційних озимих зернових жита та ячменю. Ця політика призвела до того, що поля в Японії залишали під паром на всю зиму.

          Приблизно десять років тому я був обраний представляти префектуру Ехіме в телевізійному конкурсі "Кращий фермер року". Під час огляду член відбіркового комітету запитав мене: "Пан Фукуока, чому ви не припинили вирощування жита і ячменю?" Я відповів:

          "Жито і ячмінь легко вирощувати, і чергуючи їх з посівами рису ви можете отримати з японських полів найбільшу кількість калорій. Ось чому я не припинив їх вирощувати."

          Мені дали зрозуміти, що той, хто вперто йде проти волі Міністерства Сільського господарства, не може бути названий "Кращим фермером", і тоді я сказав: "Якщо це може стати перешкодою, щоб отримати звання "Кращого фермера", краще я залишуся без цього звання". Один з членів відбіркової комісії пізніше сказав мені: "Якби я кинув університет і став фермером, я, можливо, вів би господарство, як і ви, і вирощував рис влітку, а жито і ячмінь взимку, щороку, як до війни".

            Незабаром після цього епізоду я брав участь у телевізійній програмі в дискусії з різними університетськими професорами і мене знову запитали: "Чому ви не припинили вирощувати жито і ячмінь?" Я знову дуже чітко пояснив, що я не міг цього зробити з дюжини вагомих причин. Приблизно в цей час гасло про припинення обробітку озимих зернових закликало до "милосердного кінця". Це означало, що практика вирощування озимих зернових і рису повинна тихо померти. Але "милосердний кінець" - це занадто ніжний термін. Міністерство Сільського господарства дійсно хотіло поховати його в могилі. Коли мені стало ясно, що основна мета програми - прискорити кінець вирощування озимих зернових, залишивши їх, так би мовити, "вмирати на узбіччі дороги", я вибухнув від обурення.

          Сорок років тому був заклик вирощувати пшеницю, вирощувати чужу зернову культуру, марну і незручну в наших умовах. Потім було сказано, що японські сорти жита і ячменю не мають такої високої поживної цінності, як американська пшениця. І фермери з жалем припинили вирощування цих традиційних культур. Оскільки життєвий стандарт ріс дуже швидко, люди почали їсти м'ясо, їсти яйця, пити молоко і замість рису стали їсти хліб. Кукурудза, соя і пшениця ввозилися у все більших кількостях. Американська пшениця була дешевою, тому вирощування місцевих культур - жита і ячменю - було припинено. Японське сільське господарство освоїло ті прийоми, які змушували фермерів частину часу працювати в місті, щоб вони могли купувати ті продукти, які їм було майже заборонено вирощувати.

            А тепер виникло нове віяння про нестачу харчових ресурсів. Знову почали пропагувати самозабезпечення виробництвом жита та ячменю. Кажуть, що це буде навіть субсидіюватися. Але не можна вирощувати традиційні озимі зернові пару років, а потім знову відмовитися від них. Повинна бути вироблена здорова сільськогосподарська політика. Оскільки Міністерство Сільського господарства не має чіткого уявлення про те, що потрібно вирощувати в першу чергу, і оскільки воно не розуміє, який зв'язок існує між тим, що вирощується на полях, і харчуванням, стабільна сільськогосподарська політика залишається недосяжною.

          Якщо працівники Міністерства пішли б у гори і на луки, зібрали б сім весняних трав і сім осінніх трав (китайський дзвіночок, маранта (кудзу), посконник, валеріана, леспедеца, смілка і японська пампасна трава) і спробували їх на смак, вони б дізналися, яке джерело харчування людини. Якби вони захотіли дізнатися більше, вони побачили б, що ви можете дуже добре жити, харчуючись традиційними домашніми культурами: рисом, ячменем, житом, гречкою і овочами і вони могли б просто вирішити, що це все, що потрібно вирощувати японському сільському господарству. Якщо це все, що повинен вирощувати фермер, то землеробство стає дуже легкою справою.

          Досі серед сучасних економістів панує думка, що дрібні ферми, які самі себе забезпечують, не потрібні, що це примітивний тип сільського господарства, який повинен бути знищений якомога швидше. Було встановлено, що площа кожного поля повинна бути збільшена, щоб забезпечити перехід до великомасштабного сільського господарства американського типу. Цей тип мислення відноситься не тільки до сільського господарства - розвиток усіх галузей життя йде в тому ж напрямку.

          Мета полягає в тому, щоб в землеробстві залишилася тільки невелика частина населення. Сільськогосподарські авторитети кажуть, що менша кількість людей, використовуючи великі сільськогосподарські машини, може отримати більший врожай з тієї ж самої площі. Так розуміють прогрес у сільському господарстві.

          Після війни 70-80% населення Японії були фермерами. Ця кількість швидко знизилося до 50%, потім 30%, 20% і тепер ця цифра становить близько 14%. Намір Міністерства Сільського господарства полягає в тому, щоб досягти того ж рівня, що в Європі та Америці, залишивши в сільському господарстві менше 10% населення.

          На мою думку, якби 100% населення були фермерами, це було б ідеально. На одну людину в Японії припадає якраз 0,1 га орної землі. Якщо кожній людині дати по 0,1 га, це складе 0,5 га на сім'ю з п'яти осіб, цього буде більш, ніж достатньо, щоб годувати сім'ю протягом цілого року. Якщо буде введено натуральне землеробство, то фермер матиме також достатньо часу для відпочинку і соціальної активності в сільській громаді. Я думаю, що це найбільш прямий шлях, щоб перетворити країну на щасливу процвітаючу землю.

   

          ПРОСТО СЛІДУЙ ПРИРОДІ, І ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ

 

          Перебільшеність бажань - це основна причина, яка призвела світ до кризового стану. Швидко краще, ніж повільно; більше краще, ніж менше - це зовнішні риси так званого "розвитку". Вони безпосередньо пов'язані з катастрофою, що насувається на наше суспільство. Людство повинно припинити задовольняти своє бажання матеріального володіння і особистої вигоди і замість цього почати рухатися по шляху духовного знання.

          Сільське господарство повинне перейти від великих механізованих господарств до маленьких ферм, які виробляють тільки необхідне для їхнього життя. Матеріальне життя та харчування повинні зайняти своє відповідне місце. Якщо це буде зроблено, робота стане задоволенням і духовне життя стане повним.

            Чим більше фермер розгортає масштаби своїх операцій, тим більше його тіло і душа розтринькуються даремно і тим далі він відходить від духовно повноцінного життя. Життя маленької ферми може здатися примітивним, але таке життя робить можливим споглядання Великого Шляху (шлях духовного усвідомлення, який включає увагу і турботу про звичайну повсякденну діяльність). Я думаю, що якщо людина зуміє глибоко проникнути в життя свого власного оточення і світ повсякденних турбот, в якому вона живе, то їй відкриється найбільший зі світів.

          У давні часи в кінці року фермер проводив січень, лютий і березень, полюючи на кроликів на пагорбах. І хоча він був бідним селянином, він все ж мав цю ступінь свободи. Новорічні канікули тривали близько трьох місяців. Поступово вільний час скоротився до двох місяців, одного місяця, а тепер Новорічні свята звелися до трьох днів.

          Зменшення Новорічних канікул говорить про те, наскільки більше фермер тепер зайнятий і наскільки він втратив своє фізичне і духовне благополуччя. У сучасному сільському господарстві фермер не має часу, щоб писати вірші або складати пісні.

          Одного разу, коли я чистив маленьку сільську каплицю, я був здивований, побачивши висячі на стінах маленькі дощечки. Я зчистив пил і розглянувши смутні і вигорілі літери, я зміг виявити дюжину віршів "хайку". Навіть у такому маленькому селі, як це, двадцять чи тридцять чоловік складали "хайку" і дарували їх як приношення. Це говорить про те, як багато вільного часу було у людей за їх життя в старі часи. Вік деяких віршів становив кілька століть. Оскільки це було так давно, автори цих віршів, очевидно, були бідні селяни, але вони все ж мали час, щоб писати "хайку".

          Тепер в цьому селі немає жодної людини, яка мала би достатньо часу, щоб займатися поезією. Протягом холодних зимових місяців тільки деякі жителі села можуть знайти час вибратися на день або два для полювання на кроликів. Під час відпочинку тепер у центрі уваги перебуває телевізор і зовсім немає часу для простих розваг, які урізноманітнюють і збагачують життя фермера. Ось що я маю на увазі, коли кажу, що сільське життя стає бідним і слабким духовно, воно стає заповненим лише матеріальними турботами. Лао Цзи, таоїстський мудрець, каже, що повне і впорядковане життя може бути тільки в маленькому селі. Бодхідхарма, засновник філософії Дзен, прожив дев'ять років на самоті в печері. Турбота про вкладення грошей, розширення, розвиток, вирощування комерційних культур і продаж їх - це не справа фермера. Жити на землі, піклуватися про маленьке поле, в повному володінні свободою і повнотою кожного дня - такий повинен бути самобутній уклад життя в селі.

          Розбивати життєвий досвід навпіл і називати одну його сторону фізичною, а іншу духовною - це занадто вузько і неясно. Життя людини не залежить від їжі. У кінцевому рахунку, ми не знаємо, що таке їжа. Було б краще, якби люди перестали взагалі думати про їжу. Було б також добре, якби люди перестали піклуватися про відкриття "істинного сенсу життя". Ми ніколи не дізнаємося відповіді на "вічні" духовні питання, але було б добре "нічого не розуміти". Ми були народжені і живемо на землі, щоб лицем до лиця протистояти реальності життя.

            Життя - не більше, ніж результат того, що ти народжений. Що б люди не їли, щоб жити - все це нічого більше, ніж щось придумане ними. Світ існує таким чином, що якщо люди відмовляться від своєї волі і довіряться природі, немає причин очікувати голоду.

          Жити тут і тепер - це справжня основа людського життя. Коли наївне наукове знання стає основою людського життя, люди починають жити так, ніби вони залежать тільки від крохмалю, жирів і білків, а рослини - від азоту, фосфору і калію.

          І вчені, незалежно від того, як довго вони досліджують природу, незалежно від того, як далеко вони просунулися в дослідженнях зрештою приходять тільки до усвідомлення того, наскільки досконала і таємнича природа. Думати, що шляхом досліджень і відкриттів людство може створити щось краще, ніж природа, - це ілюзія. Я думаю, що люди борються тільки за те, щоб дізнатися, що вони можуть називати величезною незбагненністю природи.

          Те ж саме відноситься до фермера і його роботі: Слідуй природі, і все буде добре. Землеробство завжди вважалося священною роботою. Коли людство віддалилося від цього ідеалу, виникло сучасне комерційне землеробство. Коли фермер почав вирощувати культури, щоб робити гроші, він забув справжню суть землеробства.

          Звичайно, комерсанти відіграють певну роль у суспільстві, але домінування комерційної активності відводить людей в сторону від усвідомлення справжнього джерела життя. Землеробство, як заняття, пов'язане з природою, тісно пов'язане з цим джерелом.

          Багато фермерів не знають природи, навіть живучи і працюючи в оточенні природи, але мені здається, що землеробство представляє багато можливостей для більш глибокого розуміння життя.

          "Чи принесе вітер осінь і дощ, але сьогодні я буду працювати в полі". Це слова старої народної пісні. Вони висловлюють правду сільської праці як способу життя. Не має значення, яким буде урожай, буде чи ні достатньо їжі, радість в тому, щоб просто сіяти насіння і дбайливо вирощувати рослини.

 

            РІЗНІ ШКОЛИ НАТУРАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

          Я не особливо люблю слово "робота". Людські істоти - єдині тварини, які повинні працювати. Я думаю, що це найбільш безглузда річ у світі. Інші тварини просто живуть в житті, але люди працюють як божевільні, думаючи, що вони повинні це робити, щоб залишитися живими. Чим більше праці, чим складніше завдання, тим прекрасніше, вважають вони. Було б добре відмовитися від такого способу мислення і жити легким зручним життям, маючи багато вільного часу. Я думаю, що спосіб життя тварин у тропіках, коли вранці і ввечері вони виходять у пошуках їжі, а все післяобідній час проводять в дрімоті, - я думаю, що це чудове життя.

          Для людини таке просте життя була б можливим, якби вона працювала рівно стільки, скільки треба, щоб задовольнити свої щоденні потреби. У такому житті робота - це не та робота, яку люди зазвичай мають на увазі під цим словом, це просто виконання того, що повинно бути зроблено.

          Моя мета - забезпечити рух у цьому напрямку. Це також мета семи або восьми молодих людей, які живуть комуною в хатинах на горі і допомагають мені робити щоденну фермерську роботу. Ці молоді люди хочуть стати фермерами, щоб заснувати нові села і комуни, і спробувати вести цей спосіб життя. Вони прийшли на мою ферму, щоб навчитися фермерській майстерності, яка їм знадобиться, щоб виконати цей план.

            Останнім часом в країні виникло кілька комун. Деякі називають їх зборищем хіпі. Добре, їх можна розглядати і з такої точки зору теж. Але, живучи і працюючи разом, намагаючись знайти шлях назад до природи, вони служать моделлю "нового фермера". Вони розуміють, що міцно вкоренитися означає жити врожаєм своєї власної землі. Комуни, які не в змозі забезпечити себе їжею, довго не протягнуть.

          Багато хто з цих молодих людей їдуть до Індії або у французьку Ганді Віллідж, живуть в кибуцах в Ізраїлі, або відвідують комуни в горах і пустелях Американського Заходу. Серед них є група на острові Суванозе в ланцюзі Тохарських островів в Південній Японії, де пробують нові форми сімейного життя і відчувають можливість тісного племінного способу життя. Я думаю, що рух цієї жменьки людей - шлях до кращих часів. Саме серед цих людей натуральне землеробство стало швидко поширюватися і набирати силу.

          Крім того, різні релігійні групи теж почали переймати методи натурального землеробства. У пошуках фундаментальної основи природи людини, незалежно від того, яким шляхом ви йдете, ви повинні почати з проблеми здоров'я. Шлях, що веде до правильного розуміння, включає проживання кожного дня просто і відкрито та харчування здоровою натуральною їжею. Звідси випливає, що натуральне землеробство для багатьох людей - це найкращий початок шляху.

            Я сам не належу ні до якої релігійної групи і можу вільно обговорювати свої погляди з будь-якою людиною. Я не надаю великого значення відмінностям між християнами, буддистами, шинтоїстами та іншими релігійними групами, але мені цікаво, що моя ферма приваблює людей з глибокими релігійними переконаннями. Я думаю, причина в тому, що натуральне землеробство на відміну від інших типів землеробства, засноване на філософії, яка простягається значно далі уявлень про аналізи грунту, рН і врожаї.

          Не так давно один молодий чоловік з Паризького Центру Органічного землеробства піднявся на гору і ми цілий день проговорили з ним. Я чув про фермерські справи у Франції і знав, що вони планують міжнародну конференцію з органічного землеробства, і, готуючись до цієї конференції, цей француз відвідував органічні і натуральні ферми в усьому світі. Я показав йому свій сад, і потім ми сиділи за чашкою полинного чаю і обговорювали деякі з моїх спостережень, зроблені за минулі тридцять років.

          По-перше, я сказав, що якщо ви розглянете принципи органічного землеробства, популярного на Заході, ви виявите, що вони мало відрізняються від традиційного Східного землеробства, що практикується в Китаї, Кореї та Японії протягом багатьох століть. Всі японські фермери використовували цей тип землеробства ще в період Ери Мейджі і Тайші (1868-1962гг.) аж до кінця Другої Світової війни. Це була система, в якій велику роль грав компост та утилізація людських і тваринних відходів. Це було інтенсивне землеробство, і воно включало такі прийоми, як ротацію культур, спільні посіви різних культур і зелене добриво. Оскільки площа була обмежена, поля ніколи не залишалися порожніми і чергування посівів і прибирань дотримувалося з великою акуратністю. Всі органічні залишки йшли в компост і поверталися на поля. Використання компосту офіційно заохочувалося, і сільськогосподарські дослідження стосувалися, головним чином, органічного добрива і техніки компостування.

            Таким чином, тварини, рослини і людина злилися в сільському господарстві в єдине тіло, яке становило основу японського землеробства аж до нашого часу. Можна сказати, що органічне землеробство в тому вигляді, в якому воно існує на Заході, має своєю відправною точкою традиційне землеробство Сходу.

          Далі я сказав, що серед методів натурального землеробства можна виділити два типи: трансцендентальне натуральне землеробство і обмежене натуральне землеробство відносного світогляду (це світ у тому вигляді, в якому його уявляє собі інтелект). Якби мені довелося говорити про це в термінах буддизму, я назвав би ці два типи відповідно натуральне землеробство Махаяна і Хинаяна.

          Натуральне землеробство Махаяна виникає саме по собі там, де існує єдність між людиною і природою. Воно пристосоване до природи, як вона є, і до розуму, як він є. Воно виникло з переконання, що якщо людина тимчасово відмовиться від своєї волі і дозволить природі керувати собою, то у відповідь природа забезпечить його всім необхідним. Можна пояснити це на простий аналогії: в трансцендентному натуральному землеробстві відносини між людиною і природою можна порівняти з відношенням між чоловіком і дружиною, які об'єдналися в скоєному шлюбі. Шлюб не подарований і не отримана від когось, досконала пара створює сама себе.

          З іншого боку, обмежене натуральне землеробство також слідує шляхом природи, це усвідомлені спроби органічного та інших методів відповідати законам природи. Хоча хлібороб по-справжньому любить природу і всерйоз покладається на неї, відносини між ними все ж не дуже міцні.

          Вузький погляд на натуральне землеробство каже, що для фермера добре вносити органічне добриво в грунт і що добре вирощувати тварин і що це найкращий і найбільш ефективний спосіб використання природи. З точки зору особистої практики, це прекрасно, але якщо збережеться тільки такий підхід, то дух істинного натурального землеробства помре. Цей тип обмеженого натурального землеробства аналогічний школі фехтування, відомої як "Школа одного удару", яка вчить перемагати завдяки високій майстерності і завдяки усвідомленому застосуванню техніки. Сучасне індустріальне землеробство подібне "Школі одного удару", воно вірить, що перемога може бути виграна шляхом ведення потужного наступу з ударів аграрної технології.

          Чисте натуральне землеробство, навпаки, "Школа без удару", яка не прагне до перемоги. Втілення в практику принципу "нічого-ні-діяння" - це єдина мета, до якої повинен прагнути фермер. Лао Цзи говорив про неактивну природу. Я думаю, що якби він був фермером, він напевно займався б натуральним землеробством. Я думаю, що шлях Ганді - цей "метод без методу", що діє в стані свідомості не перемагаючої, не протестуючої, близький до натурального землеробства. Якщо люди зрозуміють, що вони втрачають радість і щастя в спробах заволодіти ними, то вони усвідомлять також основу натурального землеробства. Єдина справжня мета землеробства - не вирощування рослин, а культивування і вдосконалення людини (в цьому параграфі пан Фукуока малює відмінність між технічними прийомами, які виникають спонтанно, як вираз гармонії особистості і природи, в процесі повсякденних справ, вільних від вольового тиску інтелекту.

 

 

IV ВНУТРІШНЯ ОМАНА ЩОДО ЇЖІ

 

          Молодий чоловік, який три роки прожив в хатині на горі, одного разу сказав: "Коли люди говорять "натуральна їжа", я не знаю, що вони мають на увазі".

          Кожен знайомий зі словами "натуральна їжа", але не завжди ясно розуміють, що це таке насправді. Багато хто вважає, що їжа, яка не містить ні хімікатів, ні штучних добавок - це і є натуральна дієта, а інші досить смутно уявляють собі, що натуральне харчування - це споживання їжі, яку можна знайти в природі.

          Якщо ви запитаєте, чи входить у поняття натурального харчування використання вогню або солі для приготування їжі, відповіді будуть дуже різні. Якщо вважати, що харчування людини в примітивні часи, що складалося лише з диких рослин і тварин, - це натуральне харчування, тоді використання вогню і солі не може бути назване натуральним. Але якщо на це заперечити, що досягнення в стародавні часи знання про використання вогню і солі - це неминучий шлях природного розвитку людства, тоді їжа, приготована на вогні і з сіллю, може вважатися повністю натуральною. Чи хороша їжа, приготована по виробленому людьми способу, або потрібно вважати гарною їжу дику, таку, яка існує в природі? Чи можна вважати натуральними оброблювані культури? Де ви проведете кордон між натуральним і штучним?

            Можна сказати, що термін "натуральне харчування" в Японії виник на основі вчення Саген Ішізука в Еру Мейджі. Його теорія була пізніше вдосконалена і перероблена паном Сакуразава (Джордж Осава) і паном Ніку. Шлях Харчування, відомий на Заході як Макробіотика, заснований на теорії не-подвійності і на концепції інь-ян у книзі І-Цзин. Оскільки це означає харчування неполірованим рисом, то натуральне харчування зазвичай представляють як використання в їжу цільного зерна і овочів. Натуральне харчування, однак, не може бути зведене просто до вегетаріанства, заснованого на неполірованому рисі.

          Так що ж це таке? Причина всієї цієї плутанини полягає в існуванні двох видів людського знання: розрізняючого  і не-розрізняючого (цей поділ визнають багато східних філософів: розрізняюче знання виходить з аналітичного, вольового інтелекту, що намагається організувати життєвий досвід в логічну систему (пан Фукуока вважає, що такий спосіб мислення віддаляє людину від природи. Він називає це "обмеженістю людського знання і судження"). Не-розрізняюче знання виникає без свідомих зусиль особистості, коли життєвий досвід сприймається цілком без інтерпретації його інтелектом. розрізняюче знання надає істотну допомогу при аналізі практичних проблем, але пан Фукуока вважає, що врешті-решт воно веде до занадто вузької перспективи). Люди зазвичай думають, що правильне сприйняття світу можливе тільки через розрізняюче знання. Тому слово "природа" як його зазвичай вживають, означає ту сутність природи, яка пізнається розрізняючим інтелектом.

          Я заперечую те пусте зображення природи, яке створене людським інтелектом і явно відрізняється від самої природи, яка пізнається через досвід не-розрізняючого розуміння. Якщо ми викорінимо цю фальшиву концепцію сутності природи, я думаю, що коріння світового розладу зникнуть.

          На Заході природничі науки розвиваються з розрізняючого знання, на Сході філософія інь-ян і філософія І-Цзін ("Книга змін", твір старокитайської філософії [прим. перекл.]) розвивається з того ж джерела. Але наукова правда ніколи не може наблизитися до абсолютної правди, і вся філософія - це не більше, як довільна інтерпретація світу. Природа, яка осягається науковим знанням, - це вже зруйнована природа. Це дух, що володіє скелетом, але не душею. Природа, яка осягається філософським знанням, - це теорія, створена людським мисленням, це дух з душею, але без скелета.

          Не-розрізняюче знання може бути реалізоване тільки шляхом прямої інтуїції, люди намагаються втиснути його в звичні рамки, називаючи його інстинктом. Насправді, це знання, що виходить з Неназваного джерела. Відмовтеся від розрізняючої свідомості і ви переступите межі світу реальності, якщо ви хочете знати справжнє обличчя природи. Почніть з визнання, що немає ні Заходу, ні Сходу, ні чотирьох пір року, ні також інь і ян.

            Я сказав, що можна визнати їх цінність як тимчасовий засіб або покажчик напрямку, але їх не можна вважати вищим досягненням людського духу. Наукова істина і філософія - це концепції відносного миру, і в цьому світі вони є носіями істини і мають цінність. Наприклад, для сучасних людей, що живуть у відносному світі, що руйнує порядок природи і викликає колапс їх власного тіла і духу, система інь-ян може служити зручним і ефективним керівництвом для відновлення цього порядку.

          Коли я дійшов до цього моменту, юнак запитав: "Значить, ви не тільки заперечуєте природничі науки, але також Східну філософію, засновану на інь-ян і І-Цзин"

          Можна сказати, що ця філософія служить лише корисною теорією, що дозволяє людям оволодіти правильною системою харчування, поки не буде досягнуто істинно натуральне харчування. Але якщо ви зрозумієте, що кінцева мета людства - вийти за межі відносного світосприйняття, щоб купатися в океані свободи, тоді прихильність до теорії стане для вас нещастям. Якщо особистість зможе ввійти у світ, в якому обидва аспекти інь і ян повертаються до їх первісної єдності, то місія цих символів на цьому закінчиться.

          Тоді юнак сказав: "Отже, якщо ви стаєте натуральною людиною, ви можете їсти все, що захочете?"

          Якщо ви очікуєте зустріти світло в кінці тунелю, потрібно іти. Якщо ви не очікуєте з'їсти щось смачне, ви не зможете оцінити справжній смак всього, що ви їсте. Легко покласти на обідній стіл просту їжу натурального харчування, але тих, хто може дійсно насолоджуватися таким святом, - небагато.

   

            МАНДАЛА НАТУРАЛЬНОЇ ЇЖІ

 

          Моє розуміння натуральної їжі таке ж, як і натурального землеробства. Так само, як натуральне землеробство підкоряється законам природи, тієї природи, яка пізнається не-розрізняючою свідомістю, так і натуральне харчування - це спосіб харчування, при якому їжа, зібрана в дикому вигляді або вирощена методом натурального землеробства, і риба, спіймана натуральними методами, добувається без навмисної діяльності, з допомогою не-розрізняючої свідомості.

          Хоча я говорю про необхідність не-діяльності і не-методів, я визнаю мудрість, яка виробляється з плином часу в процесі повсякденного життя. Використання солі і вогню можна критикувати як перший крок у віддаленні людини від природи, але це просто природна мудрість, сприйнята первісними людьми, і це повинно бути санкціоновано як мудрість, дарована небом.

          Сільськогосподарські культури, які вирощувалися протягом тисяч і десятків тисяч років і ставали частиною життя людей, не є повністю продуктом, народженим розрізняючою свідомістю, їх можна вважати натуральною їжею. Але нові сорти, які створювалися не під впливом природних умов, а за допомогою агрономічної науки, яка відійшла дуже далеко від природи, так само, як і риба, молюски і домашні тварини, вирощені в масовому порядку, випадають з категорії натуральної їжі.

          Землеробство, рибальство, тваринництво, повсякденна реальна їжа, одяг, житло, духовне життя, все це повинно знаходитися в єдності з природою.

            Я намалював наступні діаграми, які пояснюють натуральне харчування, що виходить за межі науки і філософії. Перша об'єднує всі види їжі, яка найбільш доступна людям. Вони розділені на кілька груп. На другий діаграмі їжа розділена на групи відповідно до її доступністю в різні сезони року. Ці діаграми складають мандалу натуральної їжі (у східному мистецтві кругова діаграма символізує загальність і цілісність предмета розгляду). З цієї мандали можна бачити, що джерела їжі на нашій землі майже необмежені. Якщо людина пізнає їжу через "не-розум" (буддистський термін, що описує стан, в якому немає відмінності між особистістю і зовнішнім світом), тоді навіть якщо він зовсім нічого не знає про інь і ян, він може досягти досконалої натуральної дієти.

          Рибалки і фермери в японському селі не дуже зацікавляться логікою цієї діаграми. Вони слідують велінню природи, вживаючи сезонну їжу з навколишнього їхнього середовища.

          З ранньої весни, коли сім трав проростають із землі, фермер може випробувати сім смакових відчуттів. З ними добре поєднується тонкий смак ставкових равликів і морських молюсків.

          Сезон зелені настає в березні. Хвощ, папороть-орляк, полин, осмунда та інші гірські рослини і звичайно молоде листя хурми, персика і пагони гірського ямса - все це їстівне. Володіючи легким тонким смаком, вони представляють вишукану страву і можуть також служити приправою. На морському березі можна зібрати морські овочі - бурі водорості, норі, водорості, які ростуть на скелях, що володіють приємним смаком і наявні в достатку у весняні місяці.

          Під час появи молодих пагонів бамбука кам'яний окунь, морський лящ і смугаста риба-свиня мають свій найкращий смак. Сезон цвітіння ірисів відзначають стрічковою рибою і макреллю "сашимі". Зелений горошок, сніговий горошок, лімська квасоля, боби - дуже смачні, якщо їсти їх прямо зі стручків або варити цілими так само, як неочищений рис, пшеницю і ячмінь.

          Ближче до кінця сезону дощів (на більшій частині Японії сезон дощів триває з червня до середини липня) запасають японські сливи, а суницю і малину в цей час можна збирати в достатку. У цей час виникає природна потреба в гострому смаку цибулі і соковитих фруктах, таких як мушмула, абрикоси та персики. Плоди мушмули - не єдина їстівна частина цієї рослини. Насіння в розмолотому вигляді можна використовувати для приготування "кави"; з листя роблять чай, який є також прекрасним лікарським засобом. З листя персика і хурми роблять тонік, що сприяє довголіттю.

          Під яскравим літнім сонцем їдять дині з медом в тіні великого дерева - це прекрасне проведення часу, У цей час дозрівають багато літніх овочів: морква, шпинат, редис і огірки. Для подолання річної розслабленості тіла корисне рослинне масло або масло сезаму. Страви, приготовані із зерна, добре задовольняють і вгамовують влітку апетит. Влітку часто готують ячмінну локшину, різної форми і розміру. Влітку дозріває гречка. Ця рослина дає їжу, яка добре засвоюється в цей сезон.

          Рання осінь - щасливий час з соєю і маленькими червоними бобами азуки, великою кількістю фруктів і овочів і різними хлібними злаками, які достигають в цей час. Пироги з проса прикрашають свято осіннього місяця. Пізніше восени варять кукурудзу і рис з червоними бобами, гриби "матсутаке" або насолоджуються каштанами. Дуже важливо відзначити, що рис, який вбирає в себе сонячні промені все літо, довго зріє восени. Це означає, що головна їжа, одержувана у великій кількості і багата калоріями, призначена на холодні зимові місяці.

          З першими морозами люди починають поглядати на прилавки з рибою. Це час вилову глибоководної риби, такої як жовтохвіст і тунець. Цікаво, що японська редька і листові овочі, наявні в цей час в достатку, добре йдуть з цими рибами.

          Новорічні святкові страви готуються головним чином з тієї їжі, яка замаринована і засолена спеціально для великих свят. Солоний лосось, оселедець, яйця, червоний морський лящ, омар, ламінарія і чорні боби подаються щороку на це свято протягом багатьох століть.

          Викопана редька й ріпа, яка залишена в грунті під покровом грунту та снігу, складе приємне доповнення до меню в зимовий сезон. Зернові і різні бобові, а також місо і соєвий соус - основні продукти харчування, які в цей час завжди під рукою. Разом з капустою, редькою, гарбузом та бататами, запасеними восени, в ці місяці зимового холоду вживаються і інші різноманітні види їжі. Цибуля-порей і дика цибуля-шалот добре поєднуються з тонким смаком устриць і морського огірка, які можна збирати в цей час.

          В очікуванні весни можна піти пошукати пагони мати-й-мачухи і їстівні листя повзучої суничної герані, які визирають з-під снігу. З появою водного кресса, грициків, зірчатки та інших диких трав урожай натуральних весняних овочів можна збирати прямо під вікном кухні. Таким чином, дотримуючись простого харчування, збираючи в кожен сезон ту їжу, яка доступна, насолоджуючись її здоровим і корисним смаком, місцеві селяни використовують все, що дає природа.

          Селяни знають тонкий смак їжі, але їм не зрозумілий таємничий смак природи. Або, вірніше, він їм зрозумілий, але вони не можуть виразити це словами.

          Натуральне харчування лежить прямо у нас під ногами.

   

            КУЛЬТУРА ХАРЧУВАННЯ

 

          Якщо запитати, навіщо ми їмо, то мало хто зможе відповісти що-небудь, крім того, що їжа необхідна для підтримки життя і росту. Однак є і більш глибокий аспект у взаєминах між їжею і духовним життям людини. Для тварин достатньо їсти, гуляти і спати. Для людини також дуже важливо насолоджуватися здоровою їжею, простим повсякденним життям і спокійним сном.

          Будда сказав: "Форма - це порожнеча, і порожнеча - це форма". Оскільки "форма" в буддистської термінології означає матерію або "речі", а "пустота" - це розум, то він сказав, що матерія і розум - це одне і те ж. Речі мають різні кольори, форми і смак, і людський розум кидається з боку в бік, притягаючись різними якостями речей. Але насправді матерія і розум єдині.

          Колір. У світі є сім основних кольорів, але якщо ці сім кольорів змішати, вийде білий колір. Пропущений через призму білий колір розпадається знову на сім кольорів. Коли людина сприймає навколишнє, «не усвідомлюючи" його, колір зникає. Є не-колір. Тільки якщо дивитися на світ з точки зору "семи-кольорової" розрізняючої свідомості, ці сім кольорів усвідомлюються. Вода може піддаватися незліченним змінам, але вода завжди залишається водою. Точно так само, хоча усвідомлюючий розум піддається змінам, початкова нерухома свідомість не змінюється. Коли людина захоплюється сімома кольорами, свідомість легко збити з пантелику. Людина сприймає забарвлення листя, квітів і фруктів, а основа кольору залишається непоміченою.

            Це вірно також для їжі. У природи багато натуральних продуктів, які людина може використовувати в їжу. Свідомість виділяє цю їжу і визначає, має вона хороші чи погані якості. Люди свідомо відбирають те, що, на їхню думку, їм потрібно. Процес свідомого відбору перешкоджає усвідомленню основи людського харчування, яке небеса прописали для кожного місця і кожного сезону.

          Фарби природи, як суцвіття гортензії, легко змінюються. Тіло природи постійно трансформується. На однакових підставах це можна розглядати як нескінченний рух або як "нерухомий рух". Коли при відборі їжі діє розум, розуміння природи стає фіксованим, і трансформації природи, такі як сезонні зміни, ігноруються.

          Мета натурального харчування - не створення знаючих людей, які можуть дати обґрунтоване пояснення і вправно розібратися в різних видах їжі, а створення необізнаних людей, які беруть їжу без свідомо виробленого шаблону. Це не йде врозріз із законами природи. З усвідомлення "без свідомості», не гублячись в тонких відмінностях форм, з сприйняття забарвлення як лише колір і не більше, починається правильне харчування.

            Смак. Люди кажуть: "Ви не дізнаєтеся про смак їжі, поки не спробуєте її". Але навіть якщо ви спробуєте її, смак їжі може виявитися різним у залежності від часу, умов і стану людини, яка пробує.

          Якщо ви запитаєте вченого, які речовини визначають смак, він намагатиметься визначити це, виділяючи різні компоненти і визначаючи пропорції солодкого, кислого, солоного, гіркого і гострого. Але смак не може бути визначений шляхом аналізу і навіть з допомогою язика. Навіть якщо язик сприймає п'ять смакових відчуттів, враження від них збирає та інтерпретує свідомість.

          Натуральна людина може досягти правильного харчування завдяки тому, що її інстинкт знаходиться у правильно працюючому стані. Він задовольняється простою їжею, вона поживна, смачна і корисна як повсякденні ліки. Їжа і духовне життя людини єдині.

          Сучасні люди втратили свій ясний інстинкт і відповідно до цього стали нездатні збирати і насолоджуватися сімома весняними травами. Вони шукають різні нові смакові відчуття. Їх харчування стає безладним, розширюється прірва між приємною і неприємною їжею, і їхній інстинкт стає все більше і більше збитий з пантелику. Тоді люди починають застосовувати сильні приправи до своєї їжі і придумувати витончені способи її приготування, все більше поглиблюючи розбіжність між їжею і духовним життям.

          Більшість людей сьогодні не знають смаку рису. Цілі зерна очищають і піддають обробці, залишаючи лише позбавлений смаку крохмаль. Полірований рис втрачає унікальний аромат і смак природного рису. Відповідно він вимагає приправ або соусу і подається разом з іншими стравами. Люди помилково вважають, що низька поживна цінність рису не має значення, оскільки вітамінні добавки і інша їжа - м'ясо або риба - заповнюють відсутні поживні елементи. Смачна їжа смачна не сама по собі. Їжа не буде здаватися несмачною, поки людина не подумає, що вона не смачна. Хоча більшість людей думають, що яловичина і курятина чудові, для тих, хто з фізичних або духовних причин вирішив не їсти цю їжу, вони огидні.

            Бавлячись або нічого не роблячи, діти щасливі. Дорослі з розрізняючою свідомістю визначають, що їм потрібно для щастя, і якщо діти отримують це, вони відчувають себе задоволеними. Їжа, що володіє гарним смаком, необхідна їм не тому, що вона має тонкий натуральний аромат і корисна для тіла, а тому, що її смак був обумовлений уявленням, що ця їжа смачна.

          Пшенична локшина чудова, але чашка локшини швидкого приготування з торгового автомату огидна. Але реклама цієї локшини заперечує уявлення про її поганий смак, і для багатьох людей ця малоприваблива локшина здається чомусь смачною.

          Існує казка про те, як ошукані лисицею люди з'їли кінський гній. У цьому немає нічого смішного. Люди в наш час їдять своєю свідомістю, а не своїм тілом. Багато людей не дбають про те, чи є глутамат натрію в їх їжі, але вони відчувають смак тільки кінчиком язика і тому їх легко обдурити.

          Спочатку люди їли просто тому, що вони були живі й тому що їжа була смачною. Сучасні люди прийшли до думки, що якщо вони не будуть готувати їжу з приправами, вона буде позбавленою смаку. Якщо ви не будете намагатися зробити їжу смачною, ви виявите, що природа вже сама зробила це.

          Насамперед, слід жити таким чином, щоб їжа сама по собі мала гарний смак, але сьогодні всі зусилля спрямовані на те, щоб зробити її смачною.

            Люди намагаються надати хороший смак хлібові - і хороший хліб зникає. У спробах створити багату, розкішну їжу вони створюють даремну їжу і все ж ніяк не можуть задовольнити свій апетит. Кращі методи приготування їжі служать тому, щоб зберегти її природний тонкий аромат. Життєва мудрість з давніх часів навчила людей робити різні види овочевих заготовок: висушених на сонці, засолених, висівок, місо, в яких зберігається природний смак овочів.

          Мистецтво приготування їжі починається з солі і вогню. Якщо їжа приготовлена тим, хто розуміє основи кухарської справи, вона зберігає свій натуральний смак. Якщо приготована їжа здається дивною і екзотичною, якщо мета такого приготування - просто доставити насолоду небу, - це фальшива кухарська майстерність.

          Зазвичай думають, що культура - це щось створене, підтримуване і що розвивається тільки людськими зусиллями. Але культура зазвичай виникає із співдружності людини і природи. Там, де здійснилася єдність людського суспільства і природи, культура приймає властиву їй форму. Культура завжди була тісно пов'язана з повсякденним життям і таким чином передавалась майбутнім поколінням і була збережена до теперішнього часу.

          Те, що народжене людською гордістю і потребою в насолоді, не може вважатися істинною культурою. Справжня культура народжена всередині природи, вона проста, скромна і чиста, позбувшись істинної культури, людство зникне.

          Коли люди відмовляються від натуральної їжі і замість цього починають споживати очищену їжу, тоді суспільство стає на шлях свого власного руйнування. Відбувається це тому, що така їжа не є продуктом істинної культури. Їжа - це життя, а життя не повинно ні кроку відступати від природи.

   

            ЖИТТЯ НА ОДНОМУ ХЛІБІ

 

          Немає нічого кращого, ніж їсти смачну їжу, але для більшості людей їжа - це тільки засіб зміцнення здоров'я, джерело енергії для роботи і шлях до довгого життя. Матері часто змушують своїх дітей їсти, навіть якщо їм не подобається їжа, тільки тому, що це "корисно" для них.

          Але харчування не може бути відокремлене від відчуття смаку. Поживна їжа, корисна для людського тіла, збуджує апетит і смачна сама по собі. Правильне харчування невіддільне від гарного смаку.

          Не так давно денна їжа фермера в моєму районі складалася з рису і ячменю з місо і маринованими овочами. Ця дієта сприяла довголіттю, міцній статурі і хорошому здоров'ю. Варені овочі і варений рис з червоними бобами подавали раз на місяць як на свято. Здорове міцне тіло фермера було здатне досить добре підтримувати себе на цій дієті.

          Традиційне східне харчування з неполірованого рису і овочів сильно відрізняється від харчування більшості західних суспільств. Західна наука про харчування вважає, що якщо певна кількість крохмалю, жирів, білків, солей і вітамінів не з'їдається щодня, це означає, що не досягнуте збалансоване харчування, без якого неможливо зберегти хороше здоров'я. Це подання підтримує мати, яка набиває "живильною" їжею роти свого юного потомства.

            Хтось може подумати, що західна дієтетика з її розробленою теорією і розрахунками не залишає сумнівів щодо правильного харчування. Насправді вона створює набагато більше проблем, ніж вирішує. Одна з проблем полягає в тому, що в західній науці про харчування не зроблено жодних спроб скоординувати харчування з природними циклами. У результаті створюється дієта для ніби ізольованої від природи людської істоти. Це часто служить причиною появи страху перед природою і почуття небезпеки.

          Інша проблема полягає в тому, що повністю забуваються духовні та емоційні цінності, хоча їжа безпосередньо пов'язана з духовним та емоційним життям людини. Якщо людську істоту розглядати просто як фізіологічний суб'єкт, неможливо виробити правильне розуміння дієти. Коли частини і уривки інформації збирають і абияк з'єднують разом, виникає недосконала дієта, яка відчужує нас від природи.

          "Всередині однієї речі лежать частинки, але якщо всі частинки зібрати разом, можна не отримати річ". Західна наука нездатна зрозуміти це правило східної філософії. Людина може аналізувати і досліджувати метелика, скільки їй хочеться, але вона не може створити метелика.

          Якби західна наукова дієта застосовувалася практично в широкому масштабі, як ви думаєте, які проблеми при цьому би виникли? Високоякісна яловичина, яйця, молоко, овочі, хліб та інша їжа мали б бути доступні круглий рік. Стали б необхідними виробництво цих продуктів в широких масштабах і організація їх тривалого зберігання. У Японії введення цієї дієти вже змусило фермерів виробляти взимку такі літні овочі як цибуля, огірки, баклажани, томати. Не доведеться довго чекати, коли фермерів попросять збирати хурму навесні, а персики - восени.

          Безглуздо чекати, що здорова збалансована дієта може бути досягнута просто шляхом створення великого запасу різноманітної їжі незалежно від сезону. У порівнянні з рослинами, дозрілими в природних умовах, овочі та фрукти, вирощені поза сезоном в штучно створених умовах, містять мало вітамінів і солей. Не дивно, що літні овочі, вирощені влітку чи взимку, не мають того смаку та аромату, якими володіють плоди, дозрілі під сонцем і вирощені органічним або натуральним методом.

          Хімічні аналізи, дотримання співвідношення поживних елементів і інші міркування того ж порядку є основною причиною помилки. Їжа, рекомендована сучасною наукою, далека від традиційної східної дієти, і вона підриває здоров'я японського народу.

   

   

 

 

            ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ХАРЧУВАННЯ

 

          У  світі існує чотири основні класи дієт.

          1. Невизначена дієта, пристосована до звичайних бажань і смакових уподобань. Люди, слідуючі цій дієті, невизначено коливаються туди і сюди у відповідь на свої примхи і фантазії. Ця дієта може бути названа самозадовольняючою і легкою.

          2. Стандартне харчування більшості людей, що випливає з біологічних вимог. Поживну їжу їдять з метою підтримки життя тіла. Цю дієту можна назвати матеріалістичною та науковою.

          3. Дієта, заснована на духовних принципах і ідеалістичній філософії. Більшість "натуральних" дієт потрапляє в цю категорію. Їх можна назвати дієтами первинними.

          4. Натуральна дієта, по волі неба. Заперечуючи всі людські знання, ця дієта може бути названа не-розрізняючою.

          Спочатку люди відмовляються від порожньої дієти (1), яка служить джерелом незліченних хвороб. Потім, розчарувавшись у науковій дієті (2), яка є просто засобом підтримки життя, багато хто схиляється до первинної дієти (3). Нарешті, пройшовши ці початкові етапи, людина приходить до не-розрізняючої дієти.

          У не-розрізняючій дієті життя людини підтримується не тільки його власною силою. Природа дає народження людським істотам і допомагає їм зберегти життя. У цьому полягають взаємини людини і природи. Їжа - це дар неба. Люди не створили їжу з природи, її дарує небо.

          Коли їжа, тіло, серце і свідомість вступають в досконалу єдність з природою, то стає можливим дотримання натуральної дієти (4). Тіло, слідуючи своїм власним інстинктам, вільне у виборі тієї їжі, яка має хороший смак, і відмовляється від тієї, яка несмачна.

          Неможливо вказати правила і пропорції для натуральної дієти (не можна створити код або систему, за допомогою якої можна свідомо відповісти на ці питання. Природа, або саме тіло, служить гарним гідом. Але це чуйне керівництво залишається непочутим більшістю людей через шуми, створювані бажаннями, і активності розрізняючої свідомості). Ця дієта визначається місцевими умовами, різними потребами та тілесною конституцією кожної людини.

            У первинній дієті (3) кожен повинен знати, що природа завжди завершена і збалансована в досконалій гармонії в собі самій. Натуральна їжа - це щось ціле і це ціле має корисний і тонкий смак.

          Люди думають, що за допомогою системи інь і ян вони можуть пояснити походження Всесвіту і трансформації природи. Їм здається, що гармонія людського тіла може бути створена і свідомо підтримуватися. Але якщо вони намагаються проникнути глибше в суть речей (а це необхідно при вивченні східної медицини), вони вступають у володіння науки, де дуже важко уникнути спокус розрізняючого сприйняття.

          Індивід, захоплений проникливістю людського знання, не усвідомлюючий його обмеженості, практикуючий первинну дієту, зрештою приходить до того, що цілісність цього принципу в його свідомості розбивається на окремі об'єкти. Але якщо він намагається схопити сенс природи за допомогою всеосяжного і далеко проникаючого бачення, то навколишні дрібниці опиняються поза його сприйняттям.

          Це також типова дієта хворої людини. Хвороби починаються, коли людина віддаляється від природи. Серйозність захворювання прямо пропорційна ступеню віддалення. Якщо хвора людина повертається в здорове середовище, то хвороба часто зникає. Якщо розрив з природою стає екстремальним, число хворих людей збільшується. Тоді посилюється бажання повернення до природи. Але в пошуках повернення до природи немає ясного розуміння, що таке природа і тому всі спроби залишаються марними.

          Навіть якщо людина веде примітивне життя в горах, вона може все таки не розуміти істинної реальності. І якщо вона намагатиметься щось зробити, її спроби ніколи не досягнуть бажаного результату.

            Люди, що живуть у містах, виявляються перед обличчям непереборних труднощів при спробах дотримуватися натуральної дієти. Натуральна їжа просто недоступна, оскільки фермери припинили її вирощувати. Навіть якщо городяни могли б купити натуральну їжу, їх тіло тепер ще повинно бути в змозі засвоїти таку поживну їжу.

          У такій ситуації, якщо ви спробуєте їсти здорову їжу або досягти збалансованої інь-ян дієти, вам необхідно мати практично надприродний розум і силу волі. В результаті виникає далекий від природи складний і дивний вигляд "натуральної" дієти і людина тільки ще більше віддаляється від природи.

          Якщо ви заглянете в магазини "Здорова їжа", ви знайдете разюче широкий асортимент свіжих продуктів, упакованих продуктів, вітамінів і дієтичних добавок. У літературі багато типів дієт представлені як натуральні, поживні і найкращі для здоров'я. Якщо хтось скаже, що корисно варити різні продукти разом, знайдеться хтось інший, хто скаже, що продукти, зварені разом, роблять людей хворими. Хтось підкреслює важливе значення солі, інший каже, що занадто багато солі шкідливе. Якщо хтось уникає фруктів, вважаючи, що це їжа для мавп, то хтось інший говорить, що фрукти та овочі - найкраща їжа, що забезпечує довголіття і щастя. Деякі думки можна було б назвати правильними, але кожну для свого часу і кожну - для своїх умов. Але це тільки викликало б здивування, а тих, хто сумнівається у всіх цих теоріях, привело б у ще більше замішання.

          Природа перебуває в постійному русі, щомиті змінюючись. Люди не в змозі вловити її істинний вигляд. Суть природи непізнавана. Спроби зловити цю непізнаванність різними теоріями чи формалізованими правилами схожі на спроби зловити сачком вітер.

          Людство подібне до сліпої людини, яка не знає, куди вона прямує. Вона намацує шлях за допомогою тростини наукового знання, залежно від інь і ян, визначаючи напрям.

          Ось що я хочу сказати: не їжте їжу головою, тобто відмовтеся від розрізняючої свідомості. Я сподіваюся, що мандала харчування, яку я описав раніше, може служити керівництвом, що показує взаємини різних продуктів харчування між собою і між харчуванням і людською істотою. Але ви можете також викинути цю мандалу, глянувши на неї один раз.

          Насамперед слід приділити увагу розвитку тонкої чутливості, яка дасть можливість тілу самому вибирати їжу. Думати тільки про саму їжу і забувати про духовне життя - те ж саме, що відвідати храм, читати сутри і забути про Будду. Замість того, щоб вивчати філософські теорії про те, як досягти розуміння правильного харчування, краще прийти до теорії зсередини повсякденної дієти.

          Лікарі піклуються про хворих людей, про здорових людей дбає природа. Замість того, щоб захворіти, а потім займатися натуральним харчуванням, щоб одужати, краще поліпшити життя в природному середовищі, де людина не хворіє.

          Молоді люди, які прийшли, щоб жити в хатинах на горі і живуть примітивним життям, їдять натуральну їжу і займаються натуральним землеробством, знають про головну мету людини, і живуть у злагоді з нею, досягаючи цього найбільш прямим шляхом.

   

   

            ЇЖА І АГРАРНИЦТВО

 

            Ця книга про натуральне землеробство неминуче включає і деякі міркування про натуральну їжу. Це пояснюється тим, що їжа і землеробство - це дві сторони однієї медалі. Цілком очевидно, що якщо не практикувати натуральне землеробство, то споживачі не отримають натуральні продукти. Але якщо натуральне харчування не ввійде міцно в життя, то фермер не знатиме, що йому слід вирощувати.

          Поки люди не стануть натуральними людьми, не може бути ні натурального землеробства, ні натуральної їжі. В одній хатині на горі я залишив слова, написані на соснової дощечці над вогнищем: "Правильна їжа, правильні дії, правильна свідомість" (ці слова взяті з буддистського восьмиступінчастого Шляху духовної реалізації).

          Люди слухняно бачать світ, як місце, де "прогрес" виростає з метушні і безладу. Але безцільний і часто деструктивний розвиток тягне за собою безлад в думках і призводить до виродження і кризи людства. Якщо не дати собі ясного звіту в тому, що об'єктом всієї їхньої активності є порушення природи, то відновлення  здоров'я виявиться неможливим.

   

 

V ДУРІСТЬ ВИРЯДЖАЄТЬСЯ ЯК КМІТЛИВІСТЬ

 

          Осінні ночі довгі і прохолодні. Можна було б добре провести час, дивлячись на мерехтливі вуглинки, обхопивши руками теплу чашку з чаєм. Сидячи біля вогню, я розказував, що найважливіше залишається без уваги, що людство неосвічене, що немає нічого, за що варто було б боротися, і що б не було зроблене - все це пусті зусилля. Мене запитали, як можу я говорити все це і в той же час продовжувати свою роботу? Адже це точно так, як якщо б я зібрався написати що-небудь, то єдине, що я міг би написати - це те, що писати марно. Мої співрозмовники зайшли в глухий кут логіки.

          Я не надаю такого значення своєму минулому, щоб писати про нього, і я не так мудрий, щоб передбачати майбутнє. Підтримуючи вогонь і ведучи спокійну бесіду про денні справи, хіба можу я чекати, що хтось прийме всерйоз тривіальні думки старого фермера?

          У верхній частині саду, дивлячись вікнами на затоку Матсуяма і широку долину Дого, стоять кілька маленьких глиняних хатин. Там зібралася жменька людей і разом вони ведуть просте життя. Там немає сучасних зручностей. Проводячи мирні вечора при світлі свічки або лампи, вони живуть простими потребами: неполірований рис, овочі, простий одяг, чашки для їжі. Вони приходять з різних місць, деякий час живуть тут і потім йдуть.

          Серед гостей є науковці, студенти, науковці, фермери, хіпі, поети і мандрівники, молоді і старі, чоловіки і жінки різних типів і національностей. Більшість з тих, хто залишається на довший час, це молоді люди, які потребують періоду самоаналізу.

           Моя функція полягає в тому, щоб піклуватися про цей притулок на краю дороги, подавати чай мандрівникам, які приходять і йдуть далі. І коли вони залишаються, щоб допомагати в польових роботах, я радий слухати їх розповіді про події, що відбуваються у світі.

          Це звучить ідилічно, але насправді це не таке легке життя. Я пропагую землеробство "нічого-не-роблення", і тому багато людей приходять, думаючи, що вони знайдуть утопію, де можна жити без необхідності зранку вставати з ліжка. Ці люди бувають дуже здивовані. Їм доводиться в ранньому ранковому тумані носити воду з джерела, рубати дрова, поки їх руки не стануть червоними і не покриються мозолями, працювати по коліно в рідкій глині. Багато з них цього не витримують і кидають.

          Сьогодні, коли я спостерігав за роботою молодих людей в маленькій хатині, до нас на гору прийшла молода жінка з Фунабаші. Коли я запитав, чому вона прийшла, вона сказала: "Я просто прийшла, от і все. Більше я нічого не знаю". Безтурботна молода леді мала лише міркування про себе. Я потім запитав: "І що? Якщо ви знаєте про свою необізнаність, то сказати вам нічого. Вірно? Приходячи до розуміння світу через силу розрізнення, люди втрачають уявлення про його сенс, чи не тому світ в такій кризі?"

            Вона відповіла тихо: "Так, якщо ви говорите так".   

          "Можливо ви не маєте чіткого уявлення про те, що таке просвітництво? Які книги ви читали до того, як прийшли сюди?" - Вона лише заперечливо похитала головою.

          Люди вчаться, так як вони думають, що вони чогось не знають і не розуміють, але вчення зовсім не ставить своєю метою допомогти людині розуміти. Вони старанно вчаться тільки для того, щоб врешті зрозуміти, що люди не можуть знати все, що розуміння неосяжне для них.

          Зазвичай люди думають, що слово "нерозуміння" застосовують, коли говорять, наприклад, що дев'ять речей ви розумієте, але є ще одна річ, яку ви не розумієте. Але, маючи намір зрозуміти десять речей, ви насправді не розумієте навіть однієї. Якщо ви знаєте сто рослин, ви насправді не "знаєте" жодної. Люди з усіх сил намагаються зрозуміти, вважають, що вони розуміють, і вмирають, не знаючи нічого.

          Молоді люди перервали свою теслярську роботу, сіли на траву під великим мандариновим деревом, відпочивали і дивилися на білі хмари в південній частині неба. Люди думають, що коли вони звертають свої очі до неба, вони бачать небеса. Вони відокремлюють помаранчеві плоди від зеленого листя і кажуть, що вони знають про зелений колір листя і помаранчевий - плодів. Але з того моменту, коли людина робить відмінність між зеленим і оранжевим, справжній колір зникає.

          Люди думають, що вони розуміють речі, якщо вони зблизька пізнають їх. Але це тільки поверхневе знання. Це знання астронома, який знає назви зірок, ботаніка, який знає класифікацію листя і квітів, художника, який знає естетику зеленого і червоного. Це не означає знати природу - землю і небо, зелене і червоне. Астроном, ботанік і художник не більше, ніж сприйняли враження і інтерпретували його, кожен в рамках своєї власної свідомості. Чим активніший їх інтелект, тим більше вони віддаляються від природи і тим важче їм стає вести натуральне життя.

          Трагедія ж полягає в тому, що у своєму невігластві люди намагаються підпорядкувати природу свій волі. Людські істоти можуть зруйнувати природні форми, але вони не можуть створити їх. Поділ, фрагментарне й неповне розуміння завжди утворюють вихідну позицію людського знання. Нездатні сприйняти природу в її цілісності, люди не можуть зробити нічого кращого, ніж сконструювати її неповну модель, і тим самим обманюють себе, думаючи, що вони створили щось натуральне.

          Все, що людина повинна зробити, щоб пізнати природу, - це усвідомити, що насправді вона нічого не знає, що вона не здатна що-небудь пізнати у всій повноті. Тоді можна очікувати, що вона втратить інтерес до розрізняючого знання. Коли вона відкине розрізняюче знання, то не-розрізняюче знання само виникне всередині неї. Якщо вона не намагатиметься думати про знання, якщо вона не піклуватиметься про розуміння, то прийде час, коли вона зрозуміє. Немає іншого шляху, окрім як через руйнування "его", відкинувши думку, що людство існує окремо від неба і землі.

          "Це значить бути дурним, замість того, щоб бути розумним". Я розсердився на молодого хлопця, у якого на обличчі було написано мудре самовдоволення. "Про що говорить твій погляд? Що дурість проявляється як розум. Чи можеш ти знати напевно, дурний ти або розумний, або ти намагаєшся стати розумним хлопцем на дурний лад? Ти не можеш стати розумним, не можеш стати дурним, залишаючись в спокої. Хіба це не той стан, в якому ти тепер?"

          Я був сердитий сам на себе за повторення знову і знову одних і тих же слів, слів, які ніколи не могли замінити мудрість мовчання, слів, які я сам не міг зрозуміти.

          Осіннє сонце висіло низько над горизонтом. Сутінки наступили біля підніжжя старого дерева. Мовчки поверталися юнаки в свої хатини для вечірньої трапези. Я тихо йшов за ними, залишаючись у тіні.

   

          ХТО ДУРЕНЬ?

 

          Кажуть, що немає створіння більш мудрого, ніж людина. Володіючи цією мудрістю, люди стали єдиними тваринами, здатними вести ядерну війну.

          Одного разу директор магазину натуральних продуктів, який знаходиться перед станцією Осака, піднявся на гору і привів з собою сім супутників, як сім богів щасливої долі. Опівдні, коли ми пригощалися імпровізованою стравою з овочів з рисом, один з них сказав наступне: "Серед дітей завжди є безтурботна дитина, яка радісно сміється, коли пісяє; є й інша, яка завжди залишається "конем", коли вони бавляться в гру "кінь і вершник";. є і третя, яка легко виманює у інших дітей їх полудник. Перш, ніж вибрати старосту класу, вчитель серйозно говорить про якості, бажані для хорошого лідера, і про необхідність приймати мудре рішення. Коли вибори проведені, наймолодші весело сміються над тим, кого обрали".

          Присутніх це потішило, а я не міг зрозуміти, чому вони сміються. Я думав, що це абсолютно природно. Якщо розглядати речі з точки зору виграшу і програшу, то дитина, яка в грі завжди опиняється в ролі коня, може вважатися такою, що програла, але поняття величі і посередності не можна застосовувати до дітей. Учитель думав, що ось ця дитина найрозумніша і найвидатніша, але інші діти побачили помилковий напрямок його розуму, який виражався в утиску інших. Визнавати цінності дорослих - це значить думати, що той, хто розумний і вміє подбати про себе, той винятковий і що краще бути винятковим. Той, хто займається своїми власними справами, хто добре їсть і добре спить, хто ні про що не турбується - той, здається мені, веде найбільш задовільний спосіб життя. Немає нікого більш гармонійного, ніж той, хто не намагається досягти чого б то не було.

          У байці Езопа, коли жаби просять Бога дати їм царя. Бог дарує їм колоду. Жаби насміхаються над німою колодою, а коли вони просять Бога дати їм більш великого царя, він посилає їм журавля. Наприкінці байки журавель закльовує всіх жаб до смерті.

          Якщо той, хто стоїть попереду - сильна особистість, той, хто слідує за ним, повинен боротися і напружувати всі свої сили. Якщо ви пошлете вперед звичайного хлопця, тим, хто йде за ним, буде легко. Люди думають, що той, хто сильний і розумний, - видатна людина, і на цій підставі вони обирають прем'єр-міністра, який штовхає країну вперед, як локомотив.

          "Який тип людини повинен бути обраний на пост прем'єр-міністра?" - "Німа колода, - відповідаю я. - Немає нічого кращого, ніж дарума-сан (Популярна в Японії дитяча іграшка. Це великий балон з обтяженим дном, зроблений у формі ченця, який сидить в медитації) Він сидить, розслабившись в медитації, і може сидіти так багато років, не кажучи ні слова. Якщо ви штовхнете його, він перевернеться догори дном, але за відсутності сили він завжди повертається в попереднє положення. Дарума-сан не сидить просто так нудьгуючи, склавши руки й ноги. він знає, що ви також повинні тримати свої руки складеними, і тому похмуро і мовчки дивиться на людей, які витягують їх, щоб щось робити".

          Якби ми зовсім нічого не робили, світ не міг би продовжувати свій біг вперед. Що являв би собою світ без розвитку?

          Чому ми повинні щось розвивати? Якщо зростання економіки збільшиться з 5% до 10%, хіба від цього ваше щастя збільшиться? Що поганого, якщо швидкість росту становитиме 0%? Хіба це не означає стабільного стану економіки? Хіба може бути щось краще, ніж жити просто і сприймати це легко?

          Люди щось винаходять. Вивчають природу і ставлять її собі на службу, думаючи, що це йде на благо людства. Результатом всього цього в даний час є те, що планета забруднена, люди знаходяться в сум'ятті і ми вступаємо в епоху хаосу.

          На цій фермі ми практикуємо систему "нічого-ні-діяння" в землеробстві і їмо корисні і смачні зернові, овочі та цитрусові. Жити близько до джерела всіх речей - в цьому є сенс і задоволення. Життя - це пісня і поезія.

          Навантаження на фермера занадто сильно збільшилося, коли люди почали досліджувати світ і вирішували, що було б "благо", якби ми зробили те чи зробили це. Всі мої дослідження йдуть у напрямку, як не робити те чи це.

          Ці тридцять років навчили мене, що фермерам було б набагато краще, якби вони майже нічого не робили.

          Чим більше люди роблять, тим більше розвивається суспільство і тим більше виникає проблем. Зростаюче запустіння природи, виснаження ресурсів, приниженість і розкладання людського духу, - все це викликане тим, що людство намагається чогось досягти. Спочатку не було ніякої причини для прогресу і нічого, що мало бути зроблено. Ми дійшли до такої точки, від якої немає іншого шляху, як створити "рух" за те, щоб нічого не створювати.

   

            "Я БУВ НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ХОДИТИ В ДИТЯЧИЙ САДОК"

 

          Молода людина з невеликою сумкою через плече не поспішаючи підійшла до поля, де ми працювали.

          "Звідки ви?" - Запитав я.

          "Ген звідти".

          "Як ви сюди потрапили?"

          "Прийшов пішки".

          "Навіщо ви прийшли сюди?"

          "Я не знаю".

          Більшість з тих, хто приходить сюди, не поспішають назвати своє ім'я і розповісти про своє минуле. Вони також не дуже ясно говорять про мету свого приходу. Оскільки багато з них них не знають, навіщо вони прийшли, вони просто прийшли, і це природно.

          Перш за все, людина не знає, звідки вона прийшла і куди вона іде... Сказати, що ви народжені з лона вашої матері і повернетеся у землю - це чисто біологічне пояснення, але ніхто, по суті, не знає, що існує до народження і який світ чекає нас після смерті. Народжена не знаючи для чого, тільки для того, щоб закрити очі і віддалитися в нескінченне незвідане - людина являє собою дійсно трагічне створіння.

          В один із днів я знайшов накривку, залишену групою пілігримів, які відвідували храми Шікоку. На ній були написані слова:

          "Спочатку не було ні сходу і заходу. Десять нескінченних напрямків".

          Тримаючи капелюха в руках, я знову запитав юнака, звідки він прийшов, і він сказав, що він син храмового священика з Каназави. І оскільки це було нерозумно - весь день читати для мертвих священні тексти, він захотів стати фермером.

          Немає ні заходу, ні сходу. Сонце встає на сході, сідає на заході, але це просто астрономічні спостереження. Знати, що ви не розумієте ні сходу, ні заходу - буде ближче до правди. Факт в тому, що ніхто не знає, звідки приходить сонце.

          Серед десятків тисяч священних текстів є один, мій найулюбленіший, в якому розставлені всі найважливіші точки, - це Головна сутра. Згідно з цією сутрою: "Господь Будда проголосив: .. Форма - це порожнеча, порожнеча - це форма Матерія і дух - одне, але все порожнеча. Людина ні жива, ні мертва, не народжена і не безсмертна, без старості і хвороби, без додавання і без зменшення".

          В один із днів, коли ми прибирали рис, я сказав юнакові, який відпочивав біля великої копиці соломи: "Я думав про те, що посаджене навесні насіння рису оживає, даючи молоді пагони, а тепер, коли ми його жнемо, рис помирає. І той факт, що цей ритуал повторюється рік за роком, означає, що життя на цьому полі триває, і щорічна смерть - це щорічне народження. Можна було би сказати, що рис, який ми зараз прибираємо, живе нескінченно".

            Людські істоти зазвичай бачать життя і смерть в досить короткій перспективі. Яке значення для цієї трави може мати народження навесні і смерть восени? Люди думають, що життя - це веселощі, а смерть - це печаль, але насіння рису, висіяне в землю і ожиле навесні у вигляді молодих пагонів, що гинуть восени, в самій своїй серцевині несуть повну радість життя. Радість життя не зникає зі смертю. Смерть - це не більше, ніж скороминуча мить. Хіба не можете ви сказати, що цей рис. володіє повною радістю життя, не знає печалі смерті?

          Ті ж самі речі, які відбуваються з рисом і ячменем, невпинно кояться в людському тілі. День за днем росте волосся і нігті, десятки тисяч клітин вмирають, десятки тисяч клітин народжуються, кров у тілі місяць тому, - не та ж сама кров, що сьогодні. Якщо ви думаєте, що ваші власні риси повторюються в тілах ваших дітей та онуків , ви могли б сказати, що ви вмираєте і відроджуєтеся кожен день і будете жити протягом багатьох поколінь після смерті.

          Якщо участь у цьому циклі може бути пережита і відчута вами, більше нічого не потрібно. Але більшість людей нездатні насолоджуватися невпинним плином і щоденними змінами життя. Вони прив'язані до життя і ця звична прихильність приносить страх смерті. Зосередивши свою увагу тільки на минулому, яке вже пішло, або на майбутньому, яке ще не прийшло, вони забувають, що вони живуть на землі тут і зараз. У повному сум'ятті вони спостерігають, як їх життя проходить, наче сон.

          "Якщо життя і смерть - реальність, неминучі людські страждання?"

          "Немає ні життя, ні смерті".

          "Як ви можете говорити це?"

            Світ - це єдність матерії в потоці буття, але людська свідомість розділяє цей феномен, створивши таку подвійність як життя і смерть, інь і ян, буття і порожнеча. Свідомість приходить до віри в абсолютну достовірність того, що сприймають почуття, і тоді матерія перетворюється в об'єкти, які існують остільки, оскільки люди сприймають їх.

          Форма матеріального світу, концепція життя і смерті, здоров'я і хвороби, радості і печалі - все це бере початок в людській свідомості. У сутрі, де Будда сказав, що все порожнеча, він не тільки відкидав внутрішню реальність того, що створено людським інтелектом, але він проголошував також, що і людські емоції - це теж ілюзії.

          "Ви всіх вважаєте ілюзією? Нічого не залишається?"

          "Чому нічого не залишається. Концепція "порожнечі", очевидно, все ще залишається у вашій свідомості", - сказав я юнакові. - Якщо ви не знаєте, звідки ви прийшли або куди йдете, як ви можете бути впевнені, що ви тут стоїте переді мною? Існування безглузде?"

          "..."?

          Одного ранку я почув, як чотирирічна дівчинка запитала свою матір: "Навіщо я народжена в цей світ? Щоб ходити в дитячий садок?" Звичайно, її мати не могла чесно сказати: "Так, ти права, тому йди". І все ж ви могли б сказати, що люди в наші дні народжуються для того, щоб ходити в дитячий сад.

          Під час свого навчання в коледжі люди наполегливо вчаться, щоб дізнатися, навіщо вони народжені. Вчені та філософи кажуть, що вони будуть задоволені, якщо зрозуміють тільки одну цю річ, навіть якщо вони все життя пожертвують цим пошукам.

          Спочатку люди не мали мети. Тепер, вигадуючи собі ту чи іншу мету, вони ведуть боротьбу в пошуках сенсу життя. Це схоже на спортивні змагання однієї людини з самим собою. Не існує мети, про яку людина повинна думати або йти на її пошуки. Ви б добре зробили, якби запитали дітей, чи безглузде життя без мети.

          З того часу, як вони починають ходити в дитячий сад, починаються їхні страждання. Людина була щасливим створінням, але вона створила суворий світ і тепер бореться, намагаючись вирватися з нього. У природі є життя і смерть, і природа повна радості. У людському суспільстві є життя, і смерть, і люди живуть в печалі.

 

          ПЛИН ХМАР І ІЛЮЗІЯ НАУКИ

 

          Цього ранку я мив у річці ящики для зберігання мандаринів. Коли я присів на плоский камінь, мої руки відчули прохолоду осінньої річки. Червоне листя сумаху по берегах річки красиво виділялися на тлі ясного блакитного осіннього неба. Я був вражений чудом несподіваної пишноти гілок на тлі неба.

          У цій випадкової сцені був присутній весь світ життєвого досвіду. У поточній воді - потік часу, лівий берег і правий берег, сонячне світло і тінь, червоне листя і блакитне небо - все було вписано в священну мовчазну книгу природи. А людина - тонкий мислячий очерет.

          Одного разу вона задає питання, що таке природа, потім вона повинна дізнатися, що таке це "що" і що таке людина, яка хоче дізнатися, що таке "що". Вона занурюється з головою в світ нескінченних питань. Намагаючись скласти собі ясне уявлення про те, що викликає її інтерес і наповнює подивом, вона має два можливих шляхи. Перший - заглянути в глиб самого себе, вглиб тієї істоти, яка запитує "Що таке природа?". Другий - вивчати природу окремо від людини.

            Перший шлях веде в світ філософії і релігії. Сидячи на березі річки і споглядаючи її, ви можете сказати, що вода біжить під мостом, але не буде нічого безглуздого, якщо ви скажете, що вода стоїть, а по ній пливе міст.

          Якщо слідувати по другому шляху, то природа поділяється на різноманітні феномени: вода, швидкість течії, хвилі, вітер і білі хмари - всі вони окремо стають об'єктами спостереження, ведучого до виникнення подальших питань, кількість яких поширюється нескінченно у всіх напрямках. Це шлях науки.

          Світ зазвичай простий. Ви просто помічаєте мимохідь, що ви промокли, зібравши на собі краплі роси, коли проходили по лузі. Але з того часу, як люди взялися пояснювати кожну краплю роси науково, вони попалися в пастку нескінченного пекла інтелекту.

          Молекули води складаються з атомів водню і кисню. Люди думали, що найменші частинки в світі - це атоми, але потім вони виявили, що всередині атома є ядро. Тепер вони відкрили, що всередині ядра є ще більш дрібні частинки. Серед цих ядерних частинок є сотні різних видів, і ніхто не знає, де закінчується дослідження цього мікросвіту.

          Кажуть, що біг електронів по орбіті всередині атома з ультрависокою швидкістю в точності схожий на політ комет в галактиці. Для фізика-атомника світ елементарних частинок так само величезний як сам Всесвіт. Але було доведено, що крім тієї галактики, в якій ми живемо, існує безліч інших галактик. В очах вченого-космолога вся наша галактика є нескінченно малою.

          Факт полягає в тому, що люди, які думають, що крапля води проста, а камінь нерухомий і інертний - це щасливі неосвічені дурні, а вчені, які знають, що крапля води - це цілий Всесвіт і що камінь - це активний світ елементарних частинок, що мчать як ракети - це розумні дурні. Простий погляд говорить, що світ реальний і поруч. Якщо розглядати світ у всій його складності, він стає лякаюче абстрактним і віддаленим.

          Вчені, які раділи, коли з Місяця були доставлені місячні камені, знають про них менше, ніж діти, що співають "Скільки тобі років, містер Місяць?". Башо (знаменитий японський поет хайку, 1644-1694) міг відчути диво природи, спостерігаючи віддзеркалення повного Місяця в спокійній воді ставка. Все, що вчені зробили, коли вони виходили в космос і тупали по Місяцю в своїх космічних черевиках, це те, що вони затьмарили частинку місячного блиску для мільйонів закоханих і дітей землі.

            Як вийшло, що люди думають, ніби наука - благодіяння для людства?

          Спочатку в цьому селі зерно перемелювали на борошно на кам'яному млині, який повільно крутили вручну. Потім були побудовані водяні млини, незрівнянно більш потужні, ніж старі кам'яні. Вони використовували силу річкового потоку. Кілька років тому була зведена гребля для отримання гідроелектроенергії і побудований млин, що використовує цю енергію.

          Як ви думаєте, ця механізація працює на благо людей? Щоб розмолоти рис в борошно, його спочатку полірують, тобто роблять рис білим. Це означає очищення зерен, видалення зародка і висівок, які є основою здорового харчування людини, а в їжу йде те, що залишається після цієї обробки (в Японії назва залишку після обробки рису, вимовляється "касу", складено з коренів слів, що означають "білий" і "рис", назву висівок, "нука", складено з коренів слів "рис" і "здоров'я"). І таким чином, результатом цієї технології є руйнування цілого зерна і перетворення його в неповний субпродукт. Якщо занадто легко перетравлюваний білий рис стає щоденним продуктом харчування, то в такій дієті не вистачає поживних речовин, і їх необхідно додавати в їжу. Водяне колесо і борошномельний завод виконують роботу шлунку і кишечника, і наслідки такої заміни повинні зробити ці органи малоактивними.

          Те ж саме з пальним. Нафта утворилася, коли тіла древніх рослин, поховані глибоко в землі, були трансформовані величезним тиском і жаром. Цю речовину висмоктують з-під землі, транспортують по трубопроводу в порт і потім на кораблях доставляють до Японії і отримують з неї гас і мастило.

            Як ви думаєте, що швидше, тепліше і зручніше - палити цей гас або гілки кедра або сосни, що ростуть перед вашим будинком? (.. В даний час у світі спостерігається нестача деревного палива. В аргументах пана Фукуоки передбачається необхідність садити дерева. У більш широкому сенсі пан Фукуока пропонує скромні, прямі шляхи задоволення повсякденних потреб). Паливо - той же рослинний матеріал. Нафта і гас проробили довгий шлях, щоб потрапити сюди.

          Тепер вони кажуть, що викопного палива недостатньо і ми повинні розвивати атомну енергетику. Знайти рідкісну уранову руду, отримати з неї радіоактивне паливо і спалити його у величезних ядерних печах набагато важче, ніж підпалити сухе листя сірником. Крім того, вогонь у вогнищі залишає тільки золу, а після спалювання ядерного палива залишаються радіоактивні відходи, які становлять небезпеку протягом тисяч років.

          Того ж самого принципу дотримуються в сільському господарстві. Вирощуйте ніжні великі рослини на затоплених полях і ви отримаєте рослини, які легко пошкоджуються комахами і хворобами. Якщо використовуються "поліпшені" сорти, то доводиться сподіватися на допомогу хімічних добрив та інсектицидів.

          Але якщо ви вирощуєте маленькі міцні рослини в здоровому середовищі, ці хімікати стають непотрібними.

            Спуште затоплення рисові поля плугом, і в грунті утвориться нестача кисню, грунтова структура зруйнується, дощові черв'яки та інші дрібні тварини загинуть, і земля стане твердою і млявою. Коли це трапляється, поле доводиться переорювати щороку.

          Але якщо освоїти метод, при якому земля сама себе спушує природним шляхом, то немає необхідності її орати або рихлити машинами. Після того, як у живому грунті знищені органічні речовини і мікроорганізми, стає необхідним використання швидкодіючих добрив. Якщо використовуються хімічні добрива, рис росте швидко і сильно, але так само швидко ростуть бур'яни. Тоді застосовуються гербіциди і вважають, що це благотворно для посівів.

          Але якщо разом із зерновими посіяти конюшину, і всю солому і органічні залишки повернути в грунт в якості мульчі, то культуру можна вирощувати без гербіцидів і хімічних добрив в приготованні компостів.

          У землеробстві дуже мало речей, без яких не можна обійтися. Хімічні добрива, гербіциди, інсектициди, машини - все це не потрібно. Але якщо створюються умови, за яких вони стають необхідними, тоді потрібна сила науки.

          Я продемонстрував на своїх полях, що натуральне землеробство дає урожай не менший, ніж сучасне наукове землеробство. Якщо результати неактивного землеробства порівняти з результатами науки, при набагато менших витратах праці та ресурсів, то у чому полягає користь наукової технології?

   

          ТЕОРІЯ ВІДНОСНОСТІ

 

          Дивлячись на світле сяйво осіннього неба, оглядаючи навколишні поля, я був здивований. На всіх полях, крім мого, працювали машини з прибирання рису і комбайни. В останні три роки моє село змінилася до невпізнання.

          Як і можна було очікувати, юнаки, мешканці гори, не заздрять повороту до механізації. Їх тішить спокійне мирне збирання врожаю за допомогою старого ручного серпа.

          У той вечір, коли ми закінчували вечірню трапезу, я розповів за чаєм, як багато років тому в цьому селі в ті дні, коли фермери обробляли поля вручну, одна людина почала використовувати для цього корову. Вона була дуже горда тим, як легко і швидко вона змогла закінчити важку працю оранки грунту. Двадцятьма роками пізніше, коли з'явився перший механічний культиватор, всі жителі села зібралися і серйозно обговорювали, що краще - корова або машина. Протягом двох-трьох років стало ясно, що машина працює швидше, і, не піклуючись ні про що, крім виграшу в часі і зручності, фермери відмовилися від своїх тяглових тварин. Головним спонуканням було просто бажання закінчити роботу швидше, ніж сусідній фермер.

          Фермер не розуміє, що він став просто фактором збільшення швидкості та ефективності в рівнянні сучасного землеробства. Він дозволив продавцям сільськогосподарського обладнання зробити за нього всі розрахунки.

          Колись люди дивилися в зоряне нічне небо і відчували велич Всесвіту. Тепер питання часу і космосу залишені цілком у веденні вчених.

          Кажуть, що Ейнштейну дали Нобелівську премію з фізики з поваги до незбагненності його теорії відносності. Якби його теорія зрозуміло пояснила феномени відносності в світі і тим самим звільнила би людство від обмежень часу і простору, викликавши до життя більш приємний і спокійний світ, це було б гідно похвали. Однак його пояснення збиває людей з пантелику і змушує їх думати, що світ складний понад усяке розуміння. Йому варто було б присудити премію за "руйнування спокою людського духу".

          Насправді світ відносності не існує. Ідея про феномен відносності - це структура, створена людським інтелектом. Інші тварини живуть у світі нерозділеної реальності. У тій мірі, в якій людина живе у відносному світі інтелекту, вона втрачає уявлення про час, який поза часом, і про простір, який поза простором.

          "Ви можете бути здивовані моєю звичкою весь час підколювати вчених", - сказав я і зробив паузу, щоб випити один ковток чаю. Юнаки дивилися, посміхаючись, їх обличчя блищали у світлі багаття. - "Це тому, що роль вченого в суспільстві аналогічна ролі розрізняючого розуміння у вашій власній свідомості".

   

            СЕЛО БЕЗ ВІЙНИ і МИРУ

 

          Змія схопила жабу і вислизнула в траву. Дівчина закричала. Молодий хлопець, не приховуючи відрази, жбурнув у змію камінь. Інший засміявся. Я повернувся до того, який кинув камінь: "Як ти думаєш, чого ти цим досягнеш?"

          Яструб полює за змією. Вовк нападає на яструба. Людина вбиває вовка, а людину зводить в могилу вірус туберкульозу. Бактерії розмножуються в останках людини, і інші тварини, трави і дерева поглинають поживні речовини, що утворилися в результаті активності бактерій. Комахи атакують дерева, жаби їдять комах.

          Тварини, рослини, мікроорганізми - всі вони частини кругообігу життя. Підтримуючи постійну рівновагу, всі вони ведуть природно регульоване існування. Люди можуть вибрати точку зору на цей світ або як на модель світу, де сильний поїдає слабкого, або як на світ, де процвітає співіснування і обопільна користь. І та, й інша точка зору - це довільна інтерпретація, яка викликає вітер і хвилі, вносить безлад і сум'яття.

          Дорослі думають, що жаба заслуговує жалю і, співчуваючи її смерті, зневажають змію. Ці почуття можуть здатися природними, само собою зрозумілими, але хіба вони відповідають тому, що відбувається насправді?

          Один юнак сказав: "Якщо бачити життя, як боротьбу, в якій сильний пожирає слабшого, то лице землі постає як пекло смертовбивства і насильства". Але це неминуче, що слабкий повинен бути принесений в жертву, щоб сильний міг жити. Те, що сильний перемагає і виживає, а слабкий вмирає - це закон природи. Після минулих мільйонів років створіння, що живуть тепер на землі, перемогли в боротьбі за життя. Ви могли б сказати, що виживання найбільш пристосованих - це ощадливість природи.

          Другий юнак сказав: ... "Так це виглядає для переможця. Я дивлюся на світ з точки зору співіснування та взаємної користі. В цьому полі під покровом зернової культури конюшина і численні види трав і бур'янів живуть у взаємодії і співдружності. Плющ обвивається навколо дерев, лишайники живуть на корі дерева і на його гілках, Під покровом лісової рослинності розташовуються мохи. Птахи і жаби, рослини і комахи, дрібні тварини, бактерії, гриби - усі створіння грають свої важливі ролі і виграють від існування один одного ".

          Третій сказав: .. "Земля - це світ сильного, який поїдає слабкого, а також світ співіснування. Сильні створіння мають їжі не більше, ніж їм необхідно, і хоча вони нападають на інші істоти, загальна рівновага в природі постійно підтримується. Ощадливість природи - це її залізне правило, що підтримує мир і порядок на землі".

          Три людини і три точки зору. Всі три думки я зустрів рішучим запереченням.

            Світ сам по собі ніколи не питає, заснований він на принципі конкуренції або кооперації. Якщо бачити його у відносній перспективі людського інтелекту, то у світі є ті, хто сильний і ті, хто слабкий, є великі і маленькі.

          Немає нікого, хто сумнівається в існуванні такої відносної точки зору, але якби ми припустили, що відносність людського сприйняття помилкова - наприклад, немає великих і маленьких, немає верху і низу, - якщо ми скажемо, що такої точки зору взагалі немає, людські цінності і судження будуть зруйновані.

          "Чи не є такий спосіб бачення світу порожнім польотом уяви? У реальності є великі країни і маленькі країни. Якщо є бідність і достаток, сила і слабкість, неминуче будуть конфлікти і, відповідно, переможці і переможені. Але чи можете ви сказати, що це відносне сприйняття і виникаючі внаслідок цього емоції людяні і, значить, природні, і що вони унікальні привілеї людських істот?"

          Інші тварини б'ються, але не влаштовують війни. Якщо ви скажете, що війна, яка випливає з ідеї сильного і слабкого, це тільки людський "привілей", тоді життя - це фарс. У нерозумінні того, що це фарс, полягає трагедія людства.

          Хто спокійно живе у світі без протиріч і розходжень - це діти. Вони сприймають світло і темряву, силу і слабкість, але не роблять висновків. Навіть хоча існують змія і жаба, дитина не має уявлення про сильного і слабкого. У дітях є початкова радість життя, але страх смерті повинен з часом з'явитися.

          Любов і ненависть, які відображаються в очах дорослих, спочатку не були двома різними речами. Це було одне і те ж, видиме ніби спереду і ззаду. Любов давала поживу для ненависті. Якщо ви переверне монету любові, вона стане ненавистю. Тільки шляхом проникнення в абсолютний світ, в якому немає аспектів, можливо не загубитися в подвійності феноменального світу.

          Люди розрізняють Я і Інші. У тій мірі, в якій існує его, в тій мірі, в якій є Інші, люди не можуть звільнитися від любові і ненависті. Серце, яке любить зле его, створює ненависного ворога. Для людей перший і найголовніший ворог - це їх "я", яке вони так люблять.

          Люди вибирають напад або захист. Щоб виправдати свою боротьбу, вони звинувачують один одного в розпалюванні конфлікту. Це схоже на те, як людина плескає в долоні і потім намагається з'ясувати, яка рука виробляє шум - права чи ліва. У всіх подіях немає ні правильного, ні неправильного, ні хорошого, ні поганого. Всі свідомі відмінності виникають одночасно і всі вони помилкові.

            Будувати фортеці - неправильно з самого початку. Навіть, якщо є виправдання, що це для захисту міста, замок - це вираження особистості правлячого пана, і він простягає своє насильство на навколишні місцевості. Кажучи, що він боїться нападу і що ці укріплення для захисту міста, він накопичує величезну кількість зброї і закриває двері на ключ.

          Акт захисту - це вже напад. Зброя для самозахисту завжди дає привід для тих, хто провокує війни. Лихо війни походить від перебільшення і посилення порожніх відмінностей між я (інший), слабкий (сильний), напад (захист). Немає іншого шляху до миру, як усім людям вийти з укріпленого замку відносного сприйняття, піти у поля і луки і повернутися в лоно природи. Це означає - наточити серп замість меча.

          У давні часи фермери були мирними людьми, але зараз вони сперечаються з Австралією з приводу м'яса, сваряться з Росією через рибу і залежать від американських поставок пшениці та сої.

          У мене таке відчуття, що ми в Японії живемо в тіні великого дерева, а немає місця більш небезпечного під час грози, ніж під великим деревом. І не може бути нічого більш безглуздого, ніж шукати захист під "атомною парасолькою", яка буде першою ціллю під час наступної війни. Ми обробляємо землю під темною парасолькою. Я відчуваю, що наближається криза і внутрішня і зовнішня.

          Перестаньте розділяти все на своє і чуже. Скрізь у світі фермери в своїй основі однакові. Можна сказати, що ключ до миру лежить у землі.

   

            РЕВОЛЮЦІЯ ОДНІЄЇ СОЛОМИНКИ

 

          Серед молодих людей, які прийшли в хатини на горі, є також жебраки тілом і духом, які позбулися всякої надії. Я тільки старий фермер, який журиться, що не може забезпечити їх навіть парою сандалій, але є все ж одна річ, яку я можу дати їм.

          Одна соломинка.

          Я підняв одну соломинку перед хатиною і сказав: "З цієї однієї соломинки може початися революція".

          "Коли насувається загибель усього людства, ви можете все ще сподіватися врятуватися соломою?" - Запитав один юнак з гіркотою в голосі.

          Ця соломинка здається такою маленькою що більшість людей не знають, скільки вона насправді важить. Якщо люди дізнаються справжню ціну цієї соломинки, може відбутися революція, яка стане досить потужною, щоб зрушити і країни і світ.

            Коли я був дитиною, я знав людину, яка жила біля ущелини Інуйозо. Здавалося, що вона тільки й робить, що навантажує деревне вугілля на спини двох коней і везе його дві милі або близько того по дорозі від вершини гори в порт Гунча. І ось вона стала багатою. Якщо ви запитаєте, як йому це вдалося, люди розкажуть вам, що на своєму шляху з порту додому він збирав по краях дороги гній і розкидану солому і відвозив все це на своє поле. Його улюбленим висловом було:

          "Обходься з кожною соломинкою, як з цінністю, і ніколи не роби жодного кроку без користі". Це зробило його багатою людиною.

          "Навіть якщо ви спалите всю солому, я не думаю, що це могло б дати хоч іскру для розпалювання революції".

          Легкий бриз шарудів в деревах саду, сонце просвічувало через зелене листя, і я почав розповідати про використання соломи при вирощуванні рису.

          Минуло вже майже сорок років з тих пір, як я зрозумів, яку важливу роль може грати солома при вирощуванні рису та ячменю. У той час, проходячи повз старе рисове поле в префектурі Кохи, яке протягом багатьох років залишалося невикористаним і необроблених, я побачив здорові молоді пагони рису, що пробилися через плутанину бур'янів та соломи, яка накопичилася на поверхні грунту. Після багаторічної роботи я почав пропагувати абсолютно новий метод вирощування рису та ячменю.

            Вважаючи, що це природний і революційнимий спосіб землеробства, я писав про нього в книгах і журналах, багато разів говорив про це по телебаченню і радіо. Здається, дуже проста річ. Але фермери так утвердилися в своїх уявлення про те, як треба використовувати солому, що малоймовірно, щоб вони легко взяли перерву. Розкидання свіжої соломи по полю може бути ризикованим, оскільки пірікуляріоз рису і гниль стебла - це хвороби, джерело яких завжди є в рисової соломі. У минулому ці хвороби приносили велику шкоду, і це одна з головних причин, чому фермер завжди перетворює солому в компост, перш ніж повернути її на поле. Багато років тому ретельний розподіл рисової соломи по полю зазвичай практикувався як захід боротьби з пірікуляріозом рису, і був час, коли в Хоккайдо повне спалювання соломи переслідувалося законом.

          Стебловий свердлувальник також проникає в солому для перезимівлі. Для запобігання зараження цими комахами фермер зазвичай ретельно компостував солому протягом всієї зими, щоб бути впевненим, що до наступної весни вона повністю розклалася. Ось чому японський фермер тримає свої поля такими чистими і акуратними. Практичне знання повсякденного життя говорило, що якщо фермер залишив солому лежати, де попало, він буде покараний небесами за свою недбалість.

          Після багатьох років експериментування навіть наукові експерти підтверджують тепер правоту моїх висновків про те, що розкидання свіжої соломи по полю за 6 місяців до посіву абсолютно безпечне. Це перевертає всі колишні уявлення. Але, очевидно, пройде ще багато часу, перш ніж фермери стануть сприйнятливі до ідеї використання соломи таким чином.

          Фермери працювали протягом століть, намагаючись збільшити виробництво компосту. Міністерство сільського господарства використовувало стимулюючі виплати для заохочення виробництва компосту та влаштовувало щорічні конкурсні виставки компостів. Фермери увірували в компост, як в заступництво грунтового божества. Тепер знову розвивається рух за те, щоб робити більше компосту, "кращого компосту", з дощовими черв'яками і "компост стартером". Немає причин очікувати легкого сприйняття моєї пропозиції, що не треба готувати компост, що все, що ви повинні зробити - це розкидати свіжозрізану солому по полю.

            По дорозі в Токіо, дивлячись з вікна швидкого поїзда, я бачив перетворення японської сільської місцевості. Дивлячись на зимові поля, вигляд яких повністю змінився за 10 років, я відчував невимовний гнів. Колишній краєвид акуратних полів зеленого ячменю, китайської молочної вики, квітучого ріпаку - зник. Замість цього усюди громадилися залишені мокнути під дощем неохайні купи напівспаленої соломи. Те, що ця солома викинута, - доказ розладу в сучасному землеробстві. Порожнеча цих полів свідчить про порожнечу душі фермера. Це викликає сумнів у відповідальності державних лідерів і ясно свідчить про відсутність мудрої сільськогосподарської політики.

          Людина, яка кілька років тому говорила про "милосердний кінець" озимих зернових, про їхню смерть "на узбіччі дороги", - що вона думає тепер, коли бачить порожні поля? Дивлячись на порожні зимові поля Японії, я більше не міг мовчати. За допомогою цієї соломи я сам почну революцію!

          Юнаки, які мовчки слухали, тепер голосно розсміялися. "Революція! Завтра давайте візьмемо великий мішок ячменю, рису і насіння конюшини і покладемо його на плечі, як Окунин-шино-микото (легендарний японський бог зцілення, який подорожував з великим мішком за плечима, розкидаючи з цього мішка добру долю) і розкидаємо насіння по всіх полях Токайдо",

          "Це не революція однієї людини, - засміявся і я, - це революція однієї соломинки!"

            Вийшовши з хатини на післяобіднє сонце, я затримався і подивився на дерева мого саду, обтяжені стиглими плодами, і на курей, які порпалися в заростях бур'янів і конюшини. І потім почав спускатися до полів по знайомій дорозі.

 

Зміст

Передмова I. Подивіться на ці поля зернових Зовсім нічого Повернення в село Шлях до методу “нічого-не-роблення" Повернення до джерела Чому натуральне аграрництво не набуло широкого поширення? Людство не знає природи II. Чотири принципи натурального землеробства Чотири принципи Культивація/оранка, розпушування Добрива Як впоратися з проблемою бур'янів Захист від «шкідників» Культурні рослини серед бур'янів Розкидання нерозрізаної соломи Соломо збагачує грунт Проростання Вирощування рису на сухому полі Плодові дерева Не вбивайте природних хижаків Грунт плодового саду Вирощування овочів як диких рослин Чи можна відмовитися від хімікатів? Обмеження наукового методу III. З точки зору фермера Прості засоби для вирішення складної проблеми Плоди важких часів Торгівля натуральними продуктами Комерційне аграрництво зазнає поразки Дослідження для чиєї користі? Що таке їжа людини? Милосердний кінець ячменю Просто слідуй природі, і все буде добре Різні школи натурального землеробства IV. внутрішня омана щодо їжі Мандала натуральної їжі Культура харчування Життя на одному хлібі Загальні принципи харчування V. Дурість виряджається як кмітливість Хто дурень? "Я був народжений для того, щоб ходити в дитячий садок" Теорія відносності Село без війни і миру Революція однієї соломинки