Протести в Хабаровську і українці Зеленого Клину

Інша річ, що вони зазнали тотальної русифікації. Та все ж українська ментальність русифікованих українців дає про себе знати, пише у своїй статті на Радіо Свобода Петро Кралюк.

В Хабаровську й загалом на Далекому Сході вже близько трьох тижнів тривають протести, спрямовані проти дій кремлівських очільників. Чогось подібного в Росії за останній час не було. 

Автор статті вважає, що протестні акції, які відбуваються в Хабаровську, дечим нагадують українські революції на київському Майдані і нагадує, що Далекий Схід тривалий час заселяли українці. Багато хто з них не пам’ятає про свої українські корені, забули вони мову предків, навіть змінили прізвища. Та, певно, свою волелюбність не розгубили.

Українська військова демонстрація у Владивостоці 1 травня 1917 року

Далекий Схід заселяли українці

На Далекому Сході українці почали масово селитися ще з кінця ХІХ століття, незадовго після того, як цей край у 1858–1860 роках ввійшов до складу Російської імперії. Спеціально з Одеси відправлялися пароплави, які везли українців у ті далекі краї.

Посадка переселенців на пароплав «Херсон» в порту міста Одеси перед відправкою на Зелений Клин. Фото з видання 1903 року

Коли ж була побудована Транссибірська залізниця, яка з’єднала центральні губернії Росії з Владивостоком, ця міграція лише посилилась.

З кінця ХІХ століття по 1916 рік на Далекий Схід з України виїхало понад 276 тисяч осіб, що становило близько 56 відсотків від загальної кількості переселенців у цей край. В основному це були вихідці з колишньої козацької Гетьманщини – Чернігівської та Полтавської губерній.

На нових землях вони заснували чимало поселень, навіть дали деяким із них питомо українські назви – Чернігівка, Покровка, Ромни, Іванківці тощо. Ці землі з часом отримали назву Зеленого Клину, який охоплював переважно Приамур’я та Примор’я.

Основну масу переселенців становили селяни. Їх гнало на Далекий Схід малоземелля. Вони сподівалися отримати великі наділи й загосподаритися. Також деякі українці їхали працювати на Транссибірську залізницю, служили на флоті. Саме завдяки українцям відбулося освоєння Далекого Сходу.

Фрагмент з карти «Світова мапа з розміщенням Українців по світу» Юрія Гасенка, видана в 1920 році у Відні

Попри те, що українці багато зробили для розвитку цього краю, вони не мали нормальних умов для національно-культурного життя. Не було в них своїх шкіл, преси, громадських організацій. У Росії діяв Емський указ, який зводив українське культурне життя нанівець.

Та все ж на Далекому Сході в останні роки ХІХ століття гастролювали українські театральні групи, згодом з’явилися свої театральні аматорські гуртки. Українські вистави ставилися в Порті-Артурі, Владивостоці, Благовєщенську, Хабаровську й інших містах краю. Поширювалися українські книжки.

Революція 1905–1907 років створила певні можливості для розгортання українського руху. Почали з’являтися перші українські організації – «Український клуб» у Харбіні (китайському місті, що лежало на Транссибірській залізниці), «Студентське товариство українців» у Владивостоці. У 1910 році було засноване товариство «Просвіта» в Нікольсько-Уссурійському.

Українська Далекосхідна Республіка

Під час революційних подій 1917 року на Далекому Сході виникла низка українських інституцій, які створили автономну Українську Далекосхідну Республіку. Спочатку центральні інституції цієї республіки були розташовані в Нікольсько-Уссурійському, Хабаровську, а з 1918 року – у Владивостоці. Республіка мала Українську Далекосхідну Крайову Раду, яка була законодавчим органом, і секретаріат, що відповідав за виконавчу владу.

Владу на місцях здійснювали десять Українських окружних рад. Поширеною ідеєю серед українців Зеленого Клину була ідея об’єднання із УНР у Велику Україну.

У той час на Далекому Сході з’явилися різноманітні українські організації не лише культурного, а й господарчого плану (кооперативи), видавалися часописи «Українець на Зеленому Клині», «Щире слово», «Громадська думка», «Українська думка» (у Владивостоці), «Ранок», «Нова Україна», «Хвилі України» (у Хабаровську), «Засів» (у Харбіні).

У 1917–1920 роках українцям Далекого Сходу довелося вести боротьбу як проти правих російських шовіністичних сил, так і проти лівих.

Оголошення про проведення у Хабаровську V Далекосхідного українського з'їзду в жовтні 1921 року, який через білогвардійські і комуністичні репресії зміг відбутись лише в 1993 році у Владивостоці

У 1920–1922 роках існувала буферна Далекосхідна республіка, в якій владу захопили більшовики. І все ж у цій державі українці мали певні можливості для задоволення національно-культурних потреб.

Русифікація Зеленого Клину

Після ліквідації української республіки почалися масові арешти українських діячів. Припинила своє існування Українська Далекосхідна Крайова Рада, а голова її секретаріату Юрій Глушко (Мова) був заарештований.

Були розпущені українські організації. 5–13 січня 1924 року в Читі відбувся судовий процес над українськими діячами. Їх звинуватили у зв’язках з японцями, в намірах відірвати Далекосхідну республіку від Російської Федерації.

Постанова центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) від 14 грудня 1932 року ліквідовувала всі українські культурно-освітні установи на теренах Російської Федерації. З того часу здійснювалася безупинна русифікація українців Далекого Сходу.

І все ж цей край і далі залишався регіоном постійної міграції українців. Причини були різні: дехто шукав тут кращої долі, втікав від голоду й колективізації, чимало в цих краях опинилося репресованих українців, а також посланих у результатах оргнаборів тощо.

Згідно зі статистичними даними, українців на Далекому Сході в 1920-30-х роках налічувалося понад 300 тисяч осіб. А в останні роки існування СРСР їхня кількість сягала понад пів мільйона.

Однак ці цифри не відображували повної картини. В умовах відсутності українських інституцій на Далекому Сході місцеві українці швидко русифікувалися й починали ідентифікувати себе як росіян. Зрештою, росіянином, а не українцем, у тій ситуації було вигідніше бути. Це давало кращі можливості для кар’єрного росту.

І все ж чимало українців на Далекому Сході зберігало свою ідентичність і мову. У 1989 році серед українців цього регіону вважали рідною мовою українську близько 40 відсотків. 

В умовах нинішньої Росії, яка взяла на щит імперські ідеї, відбулася інтенсивна русифікація українського населення краю. Якщо, згідно з переписами, кількість українців тут у 2002 році становила понад 250 тисяч осіб, скоротившись у порівнянні з 1989 роком більш ніж удвічі, то в 2011 році їх нараховувалося менше від 50 тисяч. Тобто за дев’ять років кількість українців офіційно скоротилася в п’ять разів. Зрозуміло, ці люди нікуди не зникли, просто вони «стали росіянами».

Однак під час нинішніх протестів у Хабаровську звучать антимосковські гасла, з’являється своя символіка, а місцеві жителі говорять про свої особливості. Можливо, багатьом із них варто пригадати, чиїх батьків вони діти?