Арійський обряд побратимства в Добрій новині Ісуса Хреста, сина Божого (+аудіо)

Інший арійський обряд, що донині зберігся в українських селах, описаний в євангельському оповіданні про Таємну вечерю. Йдеться про святкування арійського Нового року, яке відбулося на весняне рівнодення у четвер 22 березня 31 року н.е., тобто в перший день нового річного циклу за арійським календарем: «Першого дня, коли треба було Паску святкувати, приступили учні до Ісуса й питають: Де хочеш, щоб ми пішли і приготували тобі Паску?»

Є відомості, що свято Паски відзначали під час весняного рівнодення протягом наступних кількох століть нової ери.

Паска – це арійське свято переходу від старого до нового річного кола. Первинне значення паски як «переходу» збереглося у словах «пастися» (живитися з землі шляхом постійного переходу на нове місце), «пас» (націлена передача м’яча в іграх), «пас» (ремінь для переходу від одного шківа до іншого), в латинському «passus» («перехід», звідси «паспорт» – прохід через ворота), в англійському «pass» («рухатися вперед», «переходити», «перетворюватися»), французькому «passer» («проводити», «проходити), в англійському і французькому «passage» (перехід, переправа). У гелленській мові є слово πάσσӑλος (пассалос), яке означає кілок або дерев’яний цвях, тобто «той, що проходить наскрізь». У єврейській мові від кореня «пас» походить слово «пассах» (перехід).

Від свята «Паска» (Новий рік) походить назва ритуального короваю, який також називають «паска». Тобто «паска» – це новорічний святковий хліб-коровай.  

Воскресіння Ісуса відбулося на третій день після святкування Нового року, а саме у неділю 25 березня 31 року. Цю дату добре знала рання церква як у Римі, так і в Константинополі. Так, архіваріус папи римського скіфський (український) чернець Діонісій Малий (475–550 рр.), опираючись на документи, власні розрахунки і широко розповсюджене передання, стверджував, що Воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року – на 31 році життя Ісуса. Ця дата воскресіння пропагувалася візантійською «Пасхальною хронікою» 4 ст. і низкою візантійських істориків церкви. Зокрема, вона чітко зафіксована в 14 ст. у константинополь­ському «Зібранні святоотцівських правил» Матвія Властаря. Це канонічна книга, що описує правила вселенських і помісних соборів. Згідно з нею, Ісус воскрес у неділю 25 березня 5539 року, тобто (5539 - 5508) = 31 року н. е. (Матфей Властарь. Собрание святоотеческих правил. Издание П.А.Овчинникова, Балахна, тип. Ф.П.Волкова, 1908).

Дата воскресіння Ісуса Хреста вказує на те, що «Таємна вечеря» відбулася у четвер 22 березня, відтак однозначно була святкуванням арійського Нового року.

Євангеліє описує головні моменти новорічного святку­вання.

Спочатку Ісус відіслав з приміщення Іуду-зрадника.

«Коли він вийшов, Ісус промовив: Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного. Як Я любив вас, так любіть і ви один одного! По тому всі знатимуть, що ви Мої учні, коли матимете любов один до одного».

Тобто до цього дня Ісус не давав учням настанову любити одне одного. Що сталося? Після відходу іудея Іуди, який виявився чужинцем, учнівський гурт набув іншої якості – він уже являв собою етнічно, расово і духовно однорідну групу апостолів-галілеян. Це вже була група ближніх, відтак могла природно застосувати другу найбільшу заповідь Арійської традиції –  «Люби ближнього свого як себе самого».

Для того, щоб ініціювати новий статус групи та закріпити настанову взаємної любові, Ісус тут же здійснив традиційний арійський ритуал побратимства: «І, взявши коровай, воздав хвалу, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте». І, взявши чашу, воздав хвалу й мовив: Візьміть її й поділіться нею між собою. І подав їм, кажучи: Пийте з неї всі – і пили з неї всі. І, відспівавши славлення, вони вийшли на Оливну гору».

Сенс ритуалу полягав у тому, що його учасники спожили один хліб і випили з однієї чаші – відтак стали єдиним цілим. Вони сформували колективну істоту і стали її частинками. Це і є ритуал причастя – кожен його учасник стає органічною частинкою чогось більшого. З цього моменту діє принцип «Один за всіх і всі за одного». 

Після споживання короваю і свіжого виноградного соку («виноградного плоду») Ісус з апостолами проспівали славні, тобто пісні духовного змісту.

Згаданий прадавній арійський ритуал ламання короваю і споживання з однієї чаші донині зберігся в українських селах і традиційних родинах. Його чекає велике майбутнє у справі творення демосів – правильно організованих громад нового циклу.

Продовження: Арійська нумерологія в Євангелії: числа 12, 5, 22 і 30

У давнину і аж до XX століття паски випікали не у формах, а у вигляді подового хліба, що добре видно на картині Миколи Пимоненка "Пасхальна заутреня в Малоросії" (1891):