Галілеяни: походження, імена, мова, український слід (+аудіо)

Аудіоверсія: Галілеяни: походження, імена, мова, український слід

Попередні статті:

• Передмова до третьої редакції книги «Пшениця без куколю» (2022)
• Арійська традиція в Євангелії: ритуал освячення водою, хрещення, символіка хреста
• Арійський обряд побратимства в Добрій новині Ісуса Хреста, сина Божого
• Арійська нумерологія в Євангелії: числа 12, 5, 22, 30, 60 і 100
• Арійська традиція в Євангелії: світогляд, притчі, метафори, свастика
• Галлія–Гальлея–Галілея: країна галлів, її міста, села, ріки та гори

Майже всі діючі особи, описані в Євангелії, були галілеянами. До цього арійського народу належали Ісус, його матір Марія і його батько Йосип, а також їхні родичі, друзі та прихильники. Галілеяни були хліборобами й рибалками, розводили свиней, мали великі пасіки з медом, вирощували виноград і льон, були вправними мореплавцями і хоробрими воїнами.

Дім святого Йосипа був у Назареті – поселенні, розташованому в центральній області Галілеї. На відстані 5 км від Назарета було місто  Сепфоріс, з якого походила матір Ісуса. До 25 року н. е. Сепфоріс був столицею Галілеї. Найвірогідніше, що саме в Назареті – у затишній батьківській хаті – і народився Ісус. Добра Новина чітко вказує, що Назарет був «батьківщиною» Ісуса (Матвій 13.54, Марко 6.1), тут Ісус «був вихований» (Лука 4.16).

Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії (Діонісія Ареопагіта, Ігнатія Богоносця, святого Епіфанія, Никифора Калліста та інших), вона була шляхетною красунею, зросту вище середнього, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі і тонкі пальці рук. Тобто зовнішність виразно арійська.

Ісус був подібний до матері – згідно з описами, він був високого зросту, мав тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі.

Імена Ісус, Ясіус, Ясіон, Ясон та Ясус були звичними для давньої Геллади і тодішньої гелленізованої Палестини. Їхніми українськими відповідниками є давні імена Ясь, Ясько, Яцько. Усі вони пов’язані з коренем *яс-*ас-*аз, що в арійських мовах має значення: ясний, світлий, сонячний, божественний, звідси аси – боги, Асгард – місто богів, Азов – місто асів, Асія (Азія) – країна асів.

Згідно з Євангелієм, Ісуса Хреста називали не інакше, як Ісусом Галілеянином або Ісусом з Назарета. Туринська плащаниця зберегла його фотографію: Ісус був людиною європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см і шляхетним виразом обличчя. Так виглядали кельти-галли-галілеяни – вони були високими, мускулястими, світловолосими, білошкірими, з круглими головами і видовженими обличчями, про що свідчать історичні документи, залишки скелетів і статуї галатів із малоазійського Пергама (Широкова Н. С. Культура кельтов и нордическая традиция античности. – СПб.: Евразия, 2000. – С. 84).

Галілеяни були відчутно вищими в порівнянні з іудеями: згідно з даними археології, середній зріст тодішніх семітів Іудеї не перевищував 160 см (середній зріст нинішніх євреїв 162—165 см). На картинах, що зображають поцілунок зрадника (наприклад, на фресці Джотто 14 ст.), семіт Іуда змушений дотягуватися до на голову вищого Ісуса.

Належність Ісуса Хреста до народу галілеян була найважливішою причиною того, що іудеї не прийняли його, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття: «Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, називаним месією? Усі відповіли: Хай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Хай буде розп’ятий. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові праведника цього; ви бачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!» (Матвій 27.22–25).

А ось що розповідає Добра новина про апостолів: «І покликав Ісус своїх учнів, яких сам хотів, і вони прийшли до нього. І він призначив дванадцятьох: Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини блискавки; Симона, якому дав ім’я Петро; Андрія, брата Петра; Пилипа, Вартоломея, Матвія митаря, Хому, Якова, сина Галфея, Тадея, Симона Кананія та Іуду Іскаріота, що став зрадником». Як бачимо, усі апостоли, за винятком Іуди (Єгуди), мали арійські імена. Вони були галілеянами і жили в Галілеї.

Петро й Андрій були рибалками в Капернаумі, а походили з сусіднього міста Витсайда. Яків та Іван, двоюрідні брати Ісуса, сини Заведея і Саломії (рідної сестри Діви Марії) також були рибалками в Капернаумі. Цікаво, що Заведій («заспівувач», «заводіяка», «задерій», «ініціатор») – це поширене українське прізвище.

Симон Кананій походив з Кані Галілейської. Можливо,  Діва Марія була родичкою цього Симона, бо керувала на його весіллі. Саме там на прохання матері Ісус здійснив своє перше диво – перетворив воду на свіжий виноградний сік (безалкогольне вино найвищого гатунку).

З Кані походив і Натанаїл, син Толомея (Птолемея). Матвій був збирачем податків на митниці в Капернаумі. Пилип також походив з Витсайди.

Яків Галфеїв (Яків Молодший) був сином Клеопи–Галфея – молодшого брата святого Йосипа з Назарета. Тобто Яків був двоюрідним братом Ісуса.

Нема підстав сумніватися, що Хома (на прізвисько Близнюк) і Тадей також були галілеянами. Іудеєм був лише Іуда Іскаріот. Ось як про нього писав «Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона»: «Він був єдиним іудеєм серед апостолів, які всі були галілеянами, і виправдав собою давнє прислів’я “галілеянин любить честь, а іудей – гроші”».

А ось інші імена родичів та учнів Ісуса: Марія, Соломія, Іванна, Марта, Сусанна, Антипа, Никодим. Ім’я Марія («сонячна», «яра») було поширеним серед галілеян: у євангельських текстах, окрім матері Ісуса, зустрічаємо ще трьох жінок з цим іменем. 

Після завоювань Олександра Македонського в 4 ст. до н. е. Галілея була центром гелленізації (арієзації) східного Середземномор’я. У всіх сферах  панувала гелленська (давньогрецька) мова. Такий стан зберігся й після завоювання цієї землі Римом у 1 ст. до н.е. «Навіть для судових процедур і юридичних документів римська влада користувалася гелленською мовою, тому що до того часу, коли туди прийшли римляни, вона вже була поширена по всій Палестині» (Джекоб Корнер. Христос не был евреем / Пер. с англ. – М.: 2004. – С. 34).

Гелленською мовою карбувалися галілейські монети. Так, на бронзових монетах правителя Галілеї Герода Антипи були написи «ΗΡωΔΟΥ ΤΕΤΡΑΡΧΟΥ» (читається «Герод тетрарх») і «ΤΙΒΕΡIAC» («Тиверія»).

У 17 році на березі Галілейського моря Герод Антипа заснував місто Тиверія (Тиверіада), до якого у 25 році переніс столицю Галілеї з Сепфоріса. Тиверія була побудована в античному стилі, з античною системою самоврядування й заселена арійським населенням. З самого початку іудеям було заборонено проживати в цьому важливому місті.

Мовою літератури, культури, державного управління та міжетнічного спілкування була гелленська (Ἑλληνικὴ – читається «гелленіке»), тобто давньогрецька мова. Природно, що гелленською мовою були написані всі чотири Євангелія.

Для спілкування використовувалась також арамейська мова, яка протягом тисячоліть була поширена на всьому Близькому Сході. Свого часу імперський різновид арамейської мови був офіційним в арійській державі Дарія Великого – царя Персії (550–486 до н.е.). Цей видатний правитель залишив такий напис на своїй гробниці: «Я є Дарій, – великий князь, князь князів, володар країв і народів, цієї великої землі і земель далеких, син Віштаспаса, ахаменід, перс, син перса, арій, арійського сімені» (Володимир Шаян. Великий Бог).

Арамейською мовою розмовляли також іудеї (самоназва – єгудíм). Протягом півстоліття вавілонського полону (586—539) вони забули рідну гебрейську мову, тому після повернення в Іудею гебрейська використовувалась ними лише в богослужебних книгах і ритуалах.

Населення Галілеї розмовляло мовою, в якій збереглося багато давніх арамейських слів. Деякі арамейські слова використовуються в Євангелії – з наступним перекладом гелленською:

«Равві, що в перекладі означає: Учителю» (Іван 1.38), 

«підвівши очі на небо, зітхнув і каже: Еффата, що означає “відкрийся”» (Марко 7.34).

Інколи в одному Євангелії вживається вираз арамейською, а в іншому – гелленською, наприклад «Таліта, кум!» (Марко 5.41) і «Дитинко, пробудися!» (Лука 8.54).

Окрім гелленської та арамейської мов, галілеяни з оточення Ісуса користувалися також внутрішньою, «хатньою» мовою, яка була зрозуміла лише своїм. Ось як про це розповідає Добра новина: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, елі лема савахтані! Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іліяху кличе» (Матвій 27.46). Ця фраза вмираючого Ісуса була сказана мовою, яку не розуміли навколишні люди, тобто це не була  гелленська, латинська, арамейська чи гебрейська мова. У паралельному місці Доброї новини дається переклад цієї фрази: «Ісус закликав сильним голосом: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лука 23.46).

Український етнолог професор Микола Ткач (1942–2019) дослідив це питання і висловив думку, що ці передсмертні слова Ісуса були сказані давньоукраїнською мовою, якою Марія розмовляла зі своїм сином від самого народження.

Річ у тім, що на діалекті русинів (лемків, руснаків) слово «лельо» – це архаїчно-шанобливе «тато», слово «лем» означає «тільки», «мя» означає «мені», «остани» – «залишися», «востани» – «востанови, воскреси». Тому фраза «Елі, елі лема савахтані» (гелленською «Ηλι ηλι λεμα σαβαχθανι») могла звучати як «Лелю, Лелю, лем в мя ся остані» («Тату, Тату лише в мені останься») або «Лелю, Лелю, лем з мя ся востани» («Тату, Тату лише зі мною воскресни»). Це могла бути ритуальна формула, яку гали-галілеяни промовляли перед смертю або у смертельній небезпеці. Її сенс відповідає сенсу гелленського перекладу «Отче, у Твої руки віддаю дух мій!» в паралельному місці Євангелія від Луки. Це подібно до українських фразеологізмів «Боже, помагай!» або «З Богом!», які вживаються перед важливою або небезпечною справою. 

Унікальним словом, представленим у Добрій новині, є «раввуньо». У Палестині, заснованій південними галлами (филистимлянами), мудрих людей називали арамейським словом «равві», що означає «вчитель» (вчений, мудрець). Слово «равві» може бути редукованим від «друвід-дравід-равід», що означає «знавець сили» (*дра – сила, *від – відання, знання). Марія Магдалина, упізнавши воскреслого Ісуса, радісно звернулася до нього люблячо-пестливим «Раввуньо!» – на зразок українських «татуньо», «мамуньо», «синуньо», «дідьо» тощо. Тобто «раввуньо» – це арамейське слово, сказане по-українськи. Це унікальне слово є ще однією вказівкою на «український слід» в Євангелії – поряд зі словами Ісуса, промовленими карпатським діалектом української мови.

Як бачимо, Євангеліє дає виразну вказівку на застосування галілеянами внутрішньої мови. Відомі випадки, коли така «мова для своїх» («хатня мова») зберігається протягом кількох століть. Як ми вже говорили, після повернення іудеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоч їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою.

Галілеяни також сприйняли поширені на Близькому Сході гелленську та арамейську мови, проте зберегли свою материнську, «хатню» мову. Судячи з євангельської лексики, це була архаїчна українська мова, яка донині збереглася в українців карпатського регіону, зокрема у русинів, яких ще називають лемками. Тому Ісусова фраза «Лелю, Лелю, лем в мя ся остані» цілком зрозуміла для сучасних русинів.

Феномен української присутності в Галілеї легко пояснюється тим, що галілеяни були народом, який належав до суперетносу галлів-кельтів. Цей суперетнос (група споріднених етносів) народився в Північному Надчорномор’ї приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями розселився на величезні території Євразії. Зокрема, в Малій Азії галли заснували державу Галатія, яку ще називали Східною Галлією. «Галатія – стародавня країна у центральній частині Малої Азії (тепер Туреччина); бл. 277 року до н. е. завойована кельтськими галатами (звідси назва)» (Універсальний словник-енциклопедія. – К.: Ірина, 1999. – С. 299). «Галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції)» (Геллей Генри. Библейский справочник. – СПб., 1999. – С. 605). Цікаво, що галати ділилися на три племені, кожне з яких ділилося ще на 4 племені – тобто всього було 12 галльських племен. Усі ці племена мали спільну раду з 300 членів.

Третьою виразною вказівкою на український слід в Євангелії є прізвище Заведей двох найголовніших апостолів – Івана та Якова. Ці апостоли отримали від Ісуса ініціативне ім’я Воанергес, що значить «сини блискавки». Брати Іван і Яків Заведеї були племінниками Діви Марії (синами її рідної сестри Соломії) і двоюрідними братами Ісуса. Про це говорить і «Тлумачна Біблія»: «Сім’я Заведея була, згідно з переданням, в родинних стосунках з сім’єю Пресвятої Діви: Саломія і Пресвята Діва були рідними сестрами, – і це передання цілковито відповідає тому факту, що Спаситель доручив Івану опікуватися Пресвятою Дівою» (Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писания под редакцией профессора богословия Александра Лопухина. Том 2. – Минск: Харвест, 2001. – 1311 с.). 

Нагадаємо, що Заведей – це типове українське прізвище; наприклад, у телефонній базі міста Києва знаходимо багато людей з прізвищами Заведій, Заведія, Заводій, Заведенко, Заводян, Заводюк тощо. Українське слово «заведій-заводій» означає ініціативну людину, яка веде за собою, активізує, «заводить», вигадує різні витівки («заводіяка», «задерій»), а також зачинає-заводить пісню – «заспівувач».

Українські прізвища братів Ісуса, внутрішня українська мова галілеян, зрозуміла сучасним українцям, арійські топоніми і гідроніми Галілеї, а також звичаї, що збереглися в сучасній Україні дають підстави говорити не просто про «український слід», а про виразну українську присутність у євангельських подіях.

Продовження: Цільова аудиторія і головний адресат євангельського послання