Стратегія творців Доброї Новини і дзеркальна контрстратегія дітей диявола (+аудіо)

Якщо людина пише важливого листа і знає, що його можуть сфальшувати, то постарається щось придумати для захисту свого послання. Ісус знав не лише про те, що Добра Новина буде сфальшована, а й про метод фальшування – і повідомив про нього у притчі про пшеницю і кукіль. Для захисту євангельського послання була придумана інноваційна технологія, яка трималася в суворій таємниці від ворога.

Таємна схема інформаційного захисту

Ідея полягала в тому, щоб текст послання складався з кількох оригінальних творів. Кожен твір несе достатній мінімум інформації, щоб бути самостійним джерелом. При поєднанні ці твори дають об’ємну картину подій. Окрім того, кожне євангеліє контролює правдивість інших євангелій. Кожен твір  поширюється з окремого центру, віддаленого від інших центрів: тоді фальсифікація в одному регіоні може бути виправлена збереженим текстом з іншого регіону. Важливою частиною задуму була наявність не двох чи трьох, а чотирьох (!) незалежних джерел – це мало розвіяти сумніви щодо правдивості описаних подій.

Отже, технологія захисту передбачала п’ять основних компонентів:

• 1. Незалежні самобутні джерела.
• 2. Можливість їх легкого поєднання в цілісну об’ємну картину.
• 3. Взаємоперевірка на відсутність фальсифікацій (перехресна верифікація).
• 4. Поширення з географічно віддалених центрів.
• 5. Наявність аж чотирьох описів євангельських подій.

Ідея несподівана і цікава. Погляньмо, як вона була реалізована.

Реалізація задуму

Для фіксації подій Ісус призначив трьох спостерігачів, відомих під іменами Матвій (не апостол), Марко і Лука. Вони не втручалися в хід подій, зате вели максимально об’єктивні щоденникові записи того, що бачили й чули протягом року. Вочевидь, кожен з них по-своєму сприймав події і викладав їх в оригінальному авторському стилі.  

Після воскресіння Ісуса Хреста ці три євангелісти подали свої тексти апостолу Івану – керівнику євангельського проекту. Апостол Іван також вів ретельні щоденникові записи. Він скоротив згадані три євангелія, залишивши в них найсуттєвіше, і доповнив їх власним євангелієм. Для того, щоб євангелія сприймались як незалежні джерела, Іван не втручався в самобутній стиль їх написання, натомість своє євангеліє зробив максимально яскравим і неповторним.  Найімовірніше, що все  було зроблено до кінця 31 року – по свіжій пам’яті.

Після того, як усі чотири євангелія були оформлені як незалежні твори, було запущено процес їх тиражування, тобто багатократного переписування. Чотири початкові центри тиражування були віддаленими один від одного. Можна припустити, що тиражування здійснювалося трьома способами: 1) як організоване виробництво коштом Ісусової громади, 2) як «вірусне поширення» зусиллями прихильників-волонтерів, 3) як комерційне тиражування з метою продажу.

Євангельський квадроскоп

Завдяки описаному підходу усі чотири євангелія гармонійно доповнюють одне одного і дають квадроскопічне бачення ситуації.

Євангелія, що написані Матвієм, Марком і Лукою, структурно подібні і подають погляд іззовні, тому їх називають «синоптичними» – від гелленського συνόψις (читається «синопсіс»), що означає «разом (спільно) дивитися», «одним поглядом». Євангелісти-синоптики намагалися бути максимально об’єктивними, тому їхні тексти дещо сухі, мало емоційні, лаконічні та виважені.  

Зовсім інше євангеліє апостола Івана – опис подій від безпосереднього їх учасника. Автор дає погляд ізсередини, наводить чимало доповнень і уточнень, висловлюється жваво, сміливо і пристрасно. Іван розповідає не лише про те, що сам бачив, а й про те, що почув від Ісуса, наприклад, про деталі його усамітненої розмови з Пилатом.

Повторимо, що кожне євангеліє з самого початку було задумане як незалежний погляд на події. Ця ідея підкреслюється в самих їх назвах, наприклад, не «Євангелія Матвія», а «Євангеліє від Матвія», «за Матвієм», «у викладі Матвія»  (гелленською – Κατα Ματθαιον). «Вони написали чотири євангелія, тобто представили, кожен з різних точок зору і по-своєму, єдину і спільну Добру Новину про єдину і нероздільну особистість боголюдини» – пояснює «Тлумачна Біблія», с. 564). Усі чотири євангелія є складниками єдиного цілісного Послання, тому для його позначення застосовують одне слово – Чотириєвангеліє.

Заголовок Чотириєвангелія подає Євангеліє від Марка, яке починається словами: «Початок Євангелія Ісуса Хреста, Сина Божого». Цей заголовок стосується всієї Доброї Новини.

Закінчення Чотириєвангелія і підпис керівника цього проекту подає розділ 21 Євангелія від Івана: «[І був там] учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: “Господи, хто той, що тебе зрадить?” Це той учень, який те свідчить і який написав те, і знаємо, що його свідчення правдиве. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг».

Багатофакторний захист

Наголосимо, що система з чотирьох оригінальних творів – кожний з неповторною стилістикою – значно утруднювала їх підробку, адже тоді фальсифікатору довелось би підлаштовуватися під авторський стиль кожного євангеліста.

Для того, щоб приховати наявність єдиного центру, було застосовано прийом, який мав переконати ворога у непов’язаності євангелій одне з одним. Цей прийом полягав у тому, що кожне євангеліє повідомляло деякі надзвичайно важливі відомості, повністю відсутні у трьох інших євангеліях.

Наприклад, зміст Нагірної проповіді, в якій зосереджено ядро Арійської традиції, передає тільки євангеліє від Матвія. Зокрема, тут подаються:

• «блаженства» – чинники досягнення щастя;
• заклик сміливо поширювати правду – «Ви світло світу»;
• етика стосунків з ближніми і ворогами;
• молитва «Отче наш»;
• заклик шукати передусім Царства божого і правди його;
• настанови щодо правильного і безпечного поширення інформації: «Не давайте святого псам і не кидайте перел ваших перед свиньми»;
• метафізика здійснення бажань: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете»;
• Золоте правило етики: «Усе, отже, що ви бажаєте, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм»;
• закон карми: «якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» та багато інших принципово важливих речей.

Про природність і внутрішній «автоматизм» зростання Царства божого розповідає тільки євангеліст Марко: «І казав їм: тож із Царством Божим подібно до того, як із чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, чи вдень, насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю» (Марко 4.26-28). Також тільки Марко розповідає про зцілення сліпого (8. 22-26), настанову «Коли хто хоче бути першим, хай буде всім дияконом», про відновлення зору жебраку з Єрихона (10.46-52).

Про воскресіння юнака з міста Наїн розповідає тільки євангеліст Лука (7.11-16). Лише від Луки дізнаємось про те, що тетрарх Галілеї Герод Антипа прагнув зустрітися з Ісусом (9.7-9), що шляхетні галілейські жінки допомагали Ісусовій громаді роботою і грошима (8.1-3), про братів Івана і Якова Заведеїв – «синів блискавки», які мало не спалили самарійське село «небесним вогнем», тобто блискавкою (9.51-56). Також лише завдяки Луці дізнаємося про те, як молитва має бути наполегливою  (11.1-10), що Царство боже всередині нас, тобто визначається нашим внутрішнім станом (17.20-21), про те, хто є нашим ближнім (10.28-37) та інше.

Проте найбільше унікальних відомостей повідомляє євангеліст Іван, про що ми вже говорили.

Описана вище розподіленість важливої інформації мала переконати ворога, що єдиного центру формування Доброї Новини не існує, відтак не існує і стратегії її поширення. А якщо нема стратегії, то й нема з ким боротися.

Додатковим доказом «спонтанності» появи чотирьох євангелій мало бути й те, що вони поширювалися не з одного, а з чотирьох центрів і, можливо, з деякою часовою затримкою.

Окрім того, наявність чотирьох центрів поширення  створювало ще одну поважну проблему для фальсифікатора. Адже для того, щоб непомітно сфальсифікувати Добру Новину, ворогу треба було одразу ж мати на руках усі чотири євангелія. Якби хоча б одне євангеліє уникло фальсифікації, то пізніша його поява перетворилася б на скандальне викриття усієї афери дітей диявола. 

Наголосимо, що непомітність – це обов’язкова умова успішної фальсифікації, і про це було наголошено у притчі про пшеницю і кукіль: «Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов». Багатофакторна захищеність Доброї Новини не залишала ворогу шансів здійснити непомітну фальсифікацію.

Але не так сталось, як гадалось. Війна ніколи не йде за планом однієї сторони, тому що у ворога свій план. Війна – це гра, а у грі кожен має шанс перемогти, «взяти гору» (слово «гра» походить від «гора», тому що головне у грі – змагальність).

Контрстратегія дітей диявола

Ретельний аналіз фальсифікації Євангелія вказує на те, що одночасно діяли чотири фальсифікатори. Троє з них займалися синоптичними євангеліями і не знали один про одного, тому кожне євангеліє було спотворене по-своєму. Потім ці євангелія були повторно відредаговані головним фальсифікатором – це видно зі вставок у вставках.

Цей же керівник групи особисто зайнявся євангелієм від Івана, сміливо додаючи до нього цілі великі розділи, замінюючи ключові слова і порушуючи послідовність викладу. Тому євангеліє від Івана зазнало найбільшої атаки.

Судячи зі змісту вставок, керівником групи фальсифікації міг бути Філон Іудей з Александрії Єгипетської. За найбільший внесок у формування іудохристиянської доктрини, цього Філона  згодом назвали «батьком християнства». Принаймні, майже всі вставки в Євангеліє від Івана є близькими до поглядів Філона Іудея.

Втручання цього умовного «Філона» було настільки значним, що у пізніших дослідників навіть виникли сумніви щодо автентичності Євангелія від Івана. Ось що пише католицький «Новий Завіт з коментарем» (Львів: Стрім, 1994), виданий за дозволом і з коментарями о. доктора Мирослава-Івана кардинала Любачівського: «Четверте Євангеліє не дійшло до нас у первісній формі. В деяких місцях відчуваються пізніші переробки… Глави 15-16, 17 і 21 є в цьому Євангелії виразним пізнішим додатком. У самому Євангелії первісний порядок, здається, був порушений» (с.229). Простіше кажучи, текст євангелія від Івана так нашпигували вставками, що деякі розділи, в тому числі кінцевий, були визнані переробками або відвертими вставками («додатками»).

Про сумнівність багатьох фрагментів Євангелія від Івана розповідає і «Тлумачна Біблія» (Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писания под редакцией профессора богословия Александра Лопухина. Том 2. – Минск: Харвест, 2001. – 1311 с., уперше було видано протягом 1904–1913 рр. у 12 томах). Зокрема, ця ґрунтовна праця розповідає про висновки деяких дослідників, які «заперечують справжність Євангелія Івана і достовірність наявних у ньому відомостей, причому більшість із них [недостовірних відомостей] приписують впливу гностицизму. Тома приписує походження Євангелія впливу філонізму, Макс Мюллер – впливу грецької філософії» (с.833). «Ісус у Івана, на думку критиків, говорить не як практичний народний учитель, а як витончений метафізик. Промови його могли бути «вигадані» тільки пізнішим «письменником», що перебував під впливом поглядів александрійської філософії» (с. 834). Цілком ймовірно, що цим «письменником» і був згаданий Філон Іудей з Александрії Єгипетської (25 р. до н. е. – 50 р. н. е.), відомий тим, що фанатично виводив гелленську (давньогрецьку) філософію з іудейських писань, а Ісуса представляв як втіленого архангела (інформаційного робота) без власної волі.  

Фальсифікація Євангелія робилася поспіхом, що видно з характеру вставок. Якщо Чотириєвангеліє було створене до кінця 31 року, то його фальсифікація могла відбутися у 32 або 33 роках. У цей час Філон мав 57–58 років, тобто перебував на піку своїх інтелектуальних можливостей (він помер у віці 75 років).  

Дзеркальна схема протидії

Очевидно, що схема фальсифікації Доброї Новини була дзеркальною щодо схеми її написання. Замовники спецоперації точно знали про всі чотири євангелія. Кожний виконавець цієї афери займався своєю частиною роботи, тому для кожної з чотирьох фальсифікацій характерний власний стиль. Головний фальсифікатор знав про особливу роль євангелія від Івана, тому власноруч зайнявся його переробкою – і зробив це з великим ентузіазмом, нахабством і, можливо, навіть злорадством. Він наче хотів показати, що «все знає» і гордиться своєю вищістю в порівнянні з наївними галілеянами.

Ми вже говорили, що творення Доброї Новини відбулося дуже швидко. Ворог діяв дзеркально, тому фальсифікація також відбувалася швидко, навіть в авральному режимі.  Це видно з характеру вставок: на початку тексту вони більш-менш осмислені, але вже десь від середини являють собою відверту халтуру. Легко здогадатися, що виконавцям було «спущено план» щодо кількості вставок – їх мало бути дещо більше, ніж оригінального тексту. Тому в хід пішли різні повчальні історії з єврейської народної мудрості, наприклад, притча про нечесного управителя, який нахабно дурив свого пана, проте «пан похвалив нечесного управителя, що той учинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (вставка 16.8 в євангеліє від Луки). Зауважимо, що аналіз вставок також дає чимало корисної інформації. Наприклад, зі згаданої вставки дізнаємося про мораль дітей диявола і про те, що вони називали себе «дітьми цього світу» (терміном «світ» Євангеліє позначає простір боротьби) – на відміну від «дітей світла», тобто «дітей божих».

Отже, фальсифікатори діяли за чітким планом. Але як таке могло статися? Випадковий збіг обставин виключається, адже замовники фальсифікації точно, в деталях знали схему євангельської стратегії. Не володіючи творчим мисленням, для протидії вони не «вигадували велосипеда», а просто все зробили навпаки, дзеркально. Це вже відомий нам диявольський прийом «перевертання з ніг на голову», за що диявол отримав ім’я «сатана», що значить «противник», «той, хто робить навпаки».

Питання: звідки діти диявола дізналися про таємну стратегію поширення і захисту Доброї Новини? Хто був високопоставленим інсайдером, що здійснив витікання секретної інформації? Простіше кажучи, хто став зрадником?

Про це – у наступній статті: 

Три зради Іуди Іскаріота – першого учасника єрусалимської програми захисту зрадників