- Відвідувань: 11
- Переглядів: 11
Для кого Ісус умер і воскрес, або Істинний сенс Доброї Новини (+аудіо)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
210605voskres.jpg
Зміст
Аудіоверсія: Для кого Ісус умер і воскрес, або Істинний сенс Доброї Новини
Початок:
Попередні статті:
- Продай одежу й купи меч: чотири простори подій Доброї Новини. Що означають терміни «пастка» і «світ»?
- Чудесна сила апостола Петра і фізичне безсмертя апостола Івана
Кожна риба плаває на своїй глибині
Добра Новина полягає в тому, що Царство боже близько, а для його досягнення треба оновлюватися. Про це чітко висловився Ісус Хрестос: «Оновлюйтесь, бо Царство боже близько» (Матвій 5.17), «Царство Боже близько; оновлюйтесь і вірте в Добру Новину» (Марко 1.15). Про що йдеться?
Царство боже – це простір подій, в якому відбуваються тільки позитивні речі. В Арійській Традиції цей простір ще позначається терміном «вищі планети», сучасний термін – «Простір волі». Добра Новина полягає в тому, що цей простір цілком доступний, отже людина може піднестися до нього. Для цього їй треба повірити в його існування й оновитися, тобто виконати певну роботу над собою з удосконалення духу, душі та плоті.
Чому це так важливо? Тому, що більшість людей перебуває у нижчому просторі подій, який має давню назву «земні планети», а Євангеліє позначає його терміном «світ»: «У світі на вас тиснутимуть…». У сучасній термінології він має назву «Простір боротьби», оскільки тут періодично виникають конфлікти та руйнування, нетривала радість змінюється горем, а після білої смуги неминуче настає чорна. У цьому просторі багато втрат і страждань. Через постійну протидію, тут неможливо досягати запланованого.
Діти зазвичай народжуються у Просторі волі, проте суспільство з його звичаями та інституціями врешті-решт затягує їх у Простір боротьби, ба навіть ще нижче – у «пекельні світи» Простору страждань.
У Просторі боротьби, як не старайся, неможливо досягти щастя та перемоги. Це нагадує ситуацію, коли потрапив під зливу – що не роби, а все одно намокнеш. Якщо хочеш бути сухим, то перейди в інше місце, де нема дощу.
Чому Ісус не став царем
Інколи запитують: А чому Ісус не захотів стати царем, щоб організувати для народу Царство боже? Його ж запрошували.
Це відбулося після того, як Ісус чудесним чином нагодував хлібом п’ять тисяч людей: «Побачивши чудо, яке зробив Ісус, люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ. Довідався Ісус, що вони хочуть прийти й узяти його силоміць, щоб зробити царем, і відійшов сам-один знову на гору» (Іван 6.14-15).
Річ у тому, що простір Царства божого досягається лише власними зусиллями людини. Його не можна ні купити за гроші, ні отримати в подарунок: «Царство Боже здобувається силою; і ті, що докладають зусиль, схоплюють його» (Матвій 11.12). Людині можна допомогти в саморозвитку, проте головні зусилля вона має докласти сама. Це як дихання – якщо бажаєш жити, то маєш дихати сам: ніхто за тебе це не зможе зробити, хоч би й хотів.
Навіть якщо зовнішньою силою висмикнути людину в Царство боже, то вона там надовго не затримається, адже цей простір не відповідатиме її внутрішньому стану. Кожна риба плаває на своїй глибині, а рівень цієї глибини визначається її внутрішнім станом.
З другого боку, люди по-справжньому цінують лише те, чого досягли власними зусиллями.
Тому єдине, що може допомогти людям у досягненні Царства божого, це знання і позитивний приклад. Саме це й приніс людям Ісус.
Авторитет носія знань
Добра Новина – це знання про те, як піднестися у простір подій Царства божого і осягнути щастя. Ці знання Ісус підтвердив численними зціленнями людей і навіть воскресіннями померлих. Але цього замало для подолання суспільної інерції. Необхідно дещо більше.
Проблема в тому, що люди звикли до Простору боротьби і не уявляють своє життя поза ним. Понад те, навіть кращі з них переконані в тому, що іншого простору нема й не може бути.
Для того, щоб переконати їх у наявності кращого простору подій, необхідно володіти колосальним авторитетом. Ісус вважав, що такого авторитету можна набути, якщо привселюдно вмерти, а потім воскреснути.
Майстер-клас для учнівської громади
Смерть і воскресіння Ісуса Хреста мали допомогти людям пробудити в собі силу віри і змінити уявлення про буття. Проте цей чудесний акт був призначений передусім для учнівської громади, тому в Єрусалим прийшли не лише апостоли, а й усі інші учні Ісуса. Їхнє завдання полягало в тому, щоб перебувати на безпечній відстані й непомітно спостерігати за тим, що відбувається.
Ви можете запитати: Як же непомітно, якщо апостол Іван, Діва Марія та інші жінки стояли під самим тавром з розіп’ятим Ісусом?
Почнімо з опису цієї ситуації в синоптичних євангеліях.
«Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Було ж там багато жінок, які дивилися ЗДАЛЕКА. Вони слідом ішли за Ісусом з Галілеї і служили йому: між ними Марія Магдалина, Марія – мати Якова та Йосипа, і мати синів Заведея» (Матвій 27.50-56).
«Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Були там і жінки, що дивилися ЗДАЛЕКА. Між ними була Марія Магдалина, Марія – мати Якова Молодшого та Йосипа, і Соломія, що слідом за ним ходили і служили йому, як був він у Галілеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим» (Марко 15.37-41).
«Сказавши це, він віддав духа. Усі його знайомі стояли ОПОДАЛІК, і жінки, що були прийшли слідом за ним з Галілеї, дивилися на все те» (Лука 23.49).
Усі три синоптичні євангелія дають зрозуміти, що ситуація в Єрусалимі була надзвичайно небезпечна для галілеян, особливо для чоловіків. Можна собі уявити, що там відбувалося – це було якесь біснування іудейського натовпу з можливістю переходу в різню. Навіть Понтій Пилат не ризикнув піти проти перезбудженого натовпу, оскільки бачив, що ситуація на межі кривавого повстання. Тому галілейські чоловіки спостерігали за подіями таємно. Жінки почувалися трохи безпечніше, проте також трималися на достатній віддалі від місця розп’яття і «дивилися здалека».
Вставка в Євангеліє від Івана
Зовсім по-іншому описує ситуацію Євангеліє від Івана. А все тому, що це вставка, і в цьому легко переконатися. Отже: «При таврі Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини учень узяв її до себе» (Іван 19.25-27).
1. Усі синоптичні Євангелія стверджують, що жінки спостерігали здалека, а тут – «при таврі». Насправді при таврі були лише римські вояки, причому їх могло бути багато. Справді, адже коли Ісус умер, то про його смерть Понтій Пилат запитав у сотника, отже охорону Ісуса могла здійснювати сотня вояків (центурія). Це реально в умовах біснування перезбудженого єрусалимського натовпу.
2. Якщо жінки спостерігали здалека, то Ісус не міг їм щось сказати.
3. Дивно, коли Ісус призначає, хто кому матір, а хто син. Кровна спорідненість не призначається, вона дається по факту народження. Діва Марія була матір’ю Ісуса, а Соломія – матір’ю Івана.
4. Іван не міг взяти Діву Марію до себе, адже вони перебували в Єрусалимі і не мали свого постійного житла.
5. Ісус за три дні мав намір воскреснути, тому не було сенсу комусь передавати під опіку свою матір, яка, до того ж, була сильною, сміливою й самодостатньою жінкою, відтак сама могла взяти будь-кого під свою опіку.
6. У жодному іншому євангелії не повідомляється про те, що в Єрусалимі була присутня Діва Марія. Можливо, справа в тому, що майстер-клас був призначений для учнів, натомість Діва Марія до них не належала – вона сама була вчителькою Ісуса і добре знала всі його можливості. Тобто євангелія описують лише поведінку членів Ісусової громади, а Марія стояла над громадою. Тож цілком можливо, що вона за всім спостерігала таємно з готовністю втрутитися в хід подій, якщо вони підуть не за планом.
– Навіщо була зроблена ця вставка?
Мотивація – це найважливіше питання в будь-яких розслідуваннях. У нашому випадку вона досить прозора: фальсифікатор намагався негайно позбутися Ісуса, щоб залишити новостворюваний рух без лідера. Для цього були зроблені й інші вставки, в тому числі вставка про «вознесіння».
Вставка «При таврі Ісуса…» натякає, що, віддаючи свою матір під опіку, Ісус не збирався воскресати, відтак воскресіння виявилося для нього несподіванкою. Окрім того, фальсифікатор намагається представити євангельські події не як реалізацію наперед розробленого плану, а як імпровізацію. Мовляв, Ісус не очікував на страту, а коли вона настала, то в останній момент віддав доручення щодо матері.
Заради майбутньої Церкви
Отже, згідно з наказом Ісуса, учні не втручалися в хід подій, а спостерігали за ними з безпечної відстані. Це дозволяє дати обґрунтовану відповідь на запитання про те, навіщо Ісус прийшов у Єрусалим, дав себе вбити, після чого воскрес і наступного дня зустрівся зі своїми учнями в Галілеї. Сенс цих подій простий і зрозумілий: Учитель показав своїм учням вищий пілотаж керування подіями. Вони побачили, як розробляти і реалізовувати стратегію. Вони переконалися, що дітей диявола можна перемагати – і це треба робити.
Одне діло, коли учні спостерігали за тим, як Ісус ходив по воді, керував стихіями і навіть воскрешав померлих. І зовсім інше, коли їхній Учитель, такий рідний і близький, вмирає у них на очах, при чому його смерть зафіксована контрольним ударом списа у серце. А на третій день він радісно зустрічає їх у Галілеї, обіймає, жартує і продовжує навчання. І все це відбувається згідно з наперед оголошеним планом!
Відомо, що для глибинного навчання треба не лише розказати, а й показати. Після того, що учні побачили і пережили в Єрусалимі, їхня віра набула незламної сили. Завдяки яскравим і потужним емоціям їхні знання були міцно закарбовані в пам’яті. В учнів остаточно сформувався новий світогляд: вони переконалися, що людина має в собі божественний потенціал, а простори подій – це не красива теорія, а фундаментальна реальність нашого життя.
У цьому й полягав головний сенс смерті й воскресіння Ісуса Хреста – надати учням такий потужний духовний імпульс, щоб новостворений рух за Царство боже поширився на всю планету.
Отже, повертаємось до запитання, винесеного в заголовок: Для кого Ісус умер і воскрес?
Відповідь: Для майбутньої Аріянської Церкви.
Продовження: Ісус не ніс свого хреста, його одяг не ділили, розбійників не розпинали – Євангеліє без вставок
Пізнаємо Євангеліє, творимо майбутнє.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Про прискорене переміщення у просторі (прискорення подій, підвищення власних частот) – ось повідомлення одного нашого друга майже 10-річної давності:
«Хочу поділитися своїми чудернацькими пригодами, що сталися зі мною на початку практики Живого слова [на третій день читання].
Я підприємець, маю невеличке родинне підприємство. Раз в неділю їжджу до Харкова по деяку сировину.
Весь шлях складає приблизно 180 км. Половина шляху пролягає по селам, друга половина по трасі. Завжди витрачав на все приблизно 9-10 годин.
В один з днів червня я як завжди зібрався до Харкова по товар. Прочитав зранку 1-шу форму (я тоді тільки почав читати Живе слово) і десь о восьмій виїхав.
Близько одинадцятої був у Харкові, зателефонував дружині що доїхав [тобто через три години після від'їзду]. Потім загрузився і в 12-57 зателефонував дружині що виїжджаю. Від 70-90 км шлях пролягав по трасі де дорога більш-менш рівна. Я їхав і потихеньку розмірковував собі про практику Живого слова. Повторював звукони, цифрони і т.п.
Не зважаючи на те, що це була досить неспокійна траса, внутрішній мій стан був дуже спокійний, щось на зразок відчуття сонячного святкового дня в церкві.
Коли вже треба було звертати з траси до другої частини шляху по сільським дорогам, я зателефонував дружині і звернув увагу на автомобільний годинник, - він показував той самий час, в який я виїхав з Харкова, тобто 12-57. Я подумав що годинник просто зламався і поїхав собі далі.
Автомобіль пікап РЕНО КАНГУ, 800 кг вантажу, дороги по селам убиті, то їхав потихеньку. Годинник раптом почав йти. Ну думаю буває, значить запрацював. Додому приїхав приблизно в 14-30.
Дружина зауважила що щось дуже рано повернувся. В кращому випадку повинно бути десь 16-00, 16-30. Я задумався що щось тут не так. Взяв телефон дружини і подивився на час мого останнього дзвінка - він показував, на мій жах, 12-57. Тобто виходило, що половину шляху я проїхав за 0 годин 0 хвилин.
Розказав про це дружині. Вона з мене трохи покепкувала, мовляв щось наплутав - такого не може бути! Але на другу поїздку поїхала зі мною. Як ми не спішили, але раніше 16-00 ми додому не повернулися.
Що сталося - і досі є загадкою. Може з кимось подібне траплялося то повідомте, буду вдячний» (кінець цитати).
Уточнююче запитання:
«Я так зрозумів, що останній дзвінок був о 12-57, перебуваючи майже посередині дороги, а передостанній - о 12-57 з Харкова».
Відповідь автора цієї історії: 3526 днів тому
«Так все і було. Я виїхав на трасу і зателефонував, що роблю завжди і ще зателефонував при з'їзді з траси на селищні дороги, що також роблю завжди автоматично. Час був той самий – 12-57.
До речі, сьогодні також був у Харкові. Виїхав о 6-30 повернувся 16-30. Я не хотів про це писати взагалі, бо це виглядає дуже дивним. Я і досі в ступорі від тієї події. Нікому крім дружини і Каганця не розповідав, навіть дітям. Але я знаю точно, що повернутися з товаром з Харкова о 14-й годині неможливо навіть літаком».
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Коментарі
Як бачимо, смерть і воскресіння Ісуса Хреста були найважливішим елементом його навчальної програми.
Він усе це зробив не для "спасіння" людства (в сенсі взяття на себе його гріхів) і не для присоромлення дітей диявола, а для навчання своїх послідовників та успішного формування Церкви.
Головна увага приділялася саме учням, згідно з принципом "Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей і кинути щенятам" (Марко 7.27).
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Гарно!
Але в мене виникли дві думки:
1. Ми можемо припускати, що Ісуса сторожувала (охороняла) сотня воїнів. А чи не було це частиною плану? Оскільки Йосип був високопоставленим радником, він цілком міг домовитися про це з Пилатом. Така кількість воїнів була потрібна для надійного переміщення тіла померлого Ісуса в спеціально сконструйовану гробницю. Щоб юдеї не спробували його вкрасти і знівечити.
Небажання Пилата осуджувати Ісуса частково може підтверджувати, що він був посвячений в окремі нюанси плану. Пилат стійко не бажав виносити покарання Боголюдині. За цю його позицію він був проголошений у нас святим. Або він чудово зіграв свою роль у заздалегідь розробленому детальному плані.
2.Яким чином учні встигли добратися до Галілеї з Єрусалиму на наступний день після воскресіння? Ці території розділяло якщо не помиляюсь 200 км? Цікавить просто вид транспорту. Ісус, як я розумію, подолав цю відстань за допомогою телепортації.
Дякую
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Цікаве припущення щодо ролі римських вояків у страті і охороні печери, де сховали тіло Ісуса. Можливо, хтось із них був в якійсь мірі посвячений в план дій. Наприклад, сотник. Його слова : «Він був справді Син Божий», «Дійсно праведний був Чоловік Цей» ми зустрічаємо у Матвія, Марка і Луки. Можливо, це і вставка. Але якщо взяти до уваги Ваше припущення,то ці слова цілком вписуються в канву подій. Особливо якщо прийняти до уваги позитивне ставлення до Ісуса вояків. Бо ж Він зцілив сотникового слугу.
Стосовно подорожі до Галілеї, то можна припустити, що і деякі учні володіли навиками телепортації) і прибули в Галілею вчасно. Хома, до прикладу, не прибув…
Якщо учні могли зціляти, воскрешати, бігати по воді і керувати блискавками, то цілком вірогідно, що могли і надзвичайно швидко долати відстані.
Але, звичайно, нам цікава думка метра))
Так, римські вояки прихильно ставилися до Ісуса, вони в ньому бачили союзника у природній антиіудейській коаліції. Щодо сотника, якому допоміг Ісус, і сотника в Єрусалимі, то це були різні особи, скоріше всього навіть не знайомі один з одним.
Про сотника і землетрус – це вставка, але вона не заперечує те, що за наказом Пилата римські вояки могли відкрито або таємно охороняти гробницю.
Хома точно був разом з усіма апостолами: «А одинадцять учнів пішли в Галілею на гору, куди їм призначив Ісус» (Матвій 28.16). «І негайно вони рушили, і найшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними» (Лука 24.33).
Щодо швидкого пересування зовсім не обов'язкова телепортація – тут просто працює прискорення подій у Просторі волі. Ми це неодноразово спостерігали з друзями і обговорювали.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Гарні запитання, Андрію!
1. Схоже на те, що попередньо Пилат не був посвяченим у план: він почав дещо розуміти лише після розмови з Ісусом.
2. Від Єрусалима до кордону Галілеї по прямій приблизно 80 км, для пішого переходу це може бути близько сотні кілометрів. Таку відстань можна пройти за 20 годин. Від часу воскресіння Ісуса в неділю зранку (приблизно о 5-й годині) до вечора у понеділок пройшло півтори доби (36 годин). Цього досить, щоб без надмірного напруження подолати сотню кілометрів. Тим більше, що народ був звичний до піших переходів, Ісус з учнями тренувався в піших походах майже рік.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Звертає увагу на себе ще один факт, можливо малопомітний, наскільки великим авторитетом для учнів був Ісус і як ретельно вони виконували його настанови. Про що мова.
Ми знаємо притчу, яку Ісус розказав про пшеницю і кукіль. Як пророцтво про те, що юдеї зроблять із Євангелієм. Саме вона пояснює, чому апостоли, зокрема апостол Іван, не піднімали скандал щодо фальсифікації Доброї Новини.
Адже як ми знаємо, вставки в неї були зроблені до 70 р., тобто руйнування Єрусалиму. Ймовірно, в 32-33 рр. Очевидно, що і сам Ісус, а також інші апостоли в цей час були живі (Ісус, Іван, Діва Марія і Йосип, маємо сміливість припустити, живуть і в наш час) активно діяли. Вони були знайомі із фальсифікаціями. Але замість того, щоб боротися, тратити силу і генерувати негатив, вони тихенько спостерігали за розвитком подій, які розвивалися із точністю так, як вказано у притчі. Неймовірна витримка. Просто вражаюче, що вони так спокійно все це сприймали і були впевнені, що настануть часи, коли технології дозволять очистити Євангеліє.
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Вони діяли прагматично, вважаючи практику критерієм істини. Як казав М.Гоголь, про істину не треба сперечаютися, її треба поглиблювати.
Ми тільки починаємо розуміти, як працюють довгострокові стратегії. Схоже, що для визрівання плодів добра і зла, передбачених у притчі про пшеницю і кукіль, потрібно було вичекати дві тисячі років. Мислити в таких масштабах можуть лише безсмертні.
Очевидно, що ми живемо в час, коли ось-ось мають початися жнива. Отруйні плоди брехні проявили себе у всій повноті, нині вся брехня випливла на поверхню. Наприклад, аферу з ковідом вже навіть не приховують – просто намагаються усім затулити пельку.
Можливо, до початку Жнив Господніх залишилося кілька років, так що можна очікувати активізацію безсмертних. Уважно стежимо і працюємо.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Мені здається, що Жнива Господні вже почались. Це - всі події, пов'язані з коронавірусом. Саме через події, пов'язані з коронавірусом проходить суцільне, повне розділення людей на тих, хто приймає істину, і на тих, хто її активно відкидає, та помирає через те.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Справді, адже нинішнє корона-безумство – це виразна ознака завершення циклу.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Мислити в масштабах тисячоліть, як мені здається, можуть також ті, хто зберігає душу свою в палінгенезії. Тобто ті, хто зберігає доступ до своєї пам'яті з минулих втілень. Ті, хто покладали душу свою за друзів своїх.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Це вставка: "Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів". Гарна фраза, але вставка.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
кульбаба-вибух краси.Сол-краса вибуху.РаДіє
А мусульмани і буддисти увійдуть до Царства Божого?
Увійдуть, якщо повірять в його існування й оновляться.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Тобто, перестануть бути мусульманами та буддистами.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Радіймо Ігоре! Цікава твоя думка щодо висловленого мною припущення про вояків і Пилата. А також учнів і переміщення за один день в Галілею. Дякую
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Чудово, Андрію! Ти дивишся в корінь. Про вояків і Пилата буде в наступній статті.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Про прискорене переміщення у просторі (прискорення подій, підвищення власних частот) – ось повідомлення одного нашого друга майже 10-річної давності:
«Хочу поділитися своїми чудернацькими пригодами, що сталися зі мною на початку практики Живого слова [на третій день читання].
Я підприємець, маю невеличке родинне підприємство. Раз в неділю їжджу до Харкова по деяку сировину.
Весь шлях складає приблизно 180 км. Половина шляху пролягає по селам, друга половина по трасі. Завжди витрачав на все приблизно 9-10 годин.
В один з днів червня я як завжди зібрався до Харкова по товар. Прочитав зранку 1-шу форму (я тоді тільки почав читати Живе слово) і десь о восьмій виїхав.
Близько одинадцятої був у Харкові, зателефонував дружині що доїхав [тобто через три години після від'їзду]. Потім загрузився і в 12-57 зателефонував дружині що виїжджаю. Від 70-90 км шлях пролягав по трасі де дорога більш-менш рівна. Я їхав і потихеньку розмірковував собі про практику Живого слова. Повторював звукони, цифрони і т.п.
Не зважаючи на те, що це була досить неспокійна траса, внутрішній мій стан був дуже спокійний, щось на зразок відчуття сонячного святкового дня в церкві.
Коли вже треба було звертати з траси до другої частини шляху по сільським дорогам, я зателефонував дружині і звернув увагу на автомобільний годинник, - він показував той самий час, в який я виїхав з Харкова, тобто 12-57. Я подумав що годинник просто зламався і поїхав собі далі.
Автомобіль пікап РЕНО КАНГУ, 800 кг вантажу, дороги по селам убиті, то їхав потихеньку. Годинник раптом почав йти. Ну думаю буває, значить запрацював. Додому приїхав приблизно в 14-30.
Дружина зауважила що щось дуже рано повернувся. В кращому випадку повинно бути десь 16-00, 16-30. Я задумався що щось тут не так. Взяв телефон дружини і подивився на час мого останнього дзвінка - він показував, на мій жах, 12-57. Тобто виходило, що половину шляху я проїхав за 0 годин 0 хвилин.
Розказав про це дружині. Вона з мене трохи покепкувала, мовляв щось наплутав - такого не може бути! Але на другу поїздку поїхала зі мною. Як ми не спішили, але раніше 16-00 ми додому не повернулися.
Що сталося - і досі є загадкою. Може з кимось подібне траплялося то повідомте, буду вдячний» (кінець цитати).
Уточнююче запитання:
«Я так зрозумів, що останній дзвінок був о 12-57, перебуваючи майже посередині дороги, а передостанній - о 12-57 з Харкова».
Відповідь автора цієї історії: 3526 днів тому
«Так все і було. Я виїхав на трасу і зателефонував, що роблю завжди і ще зателефонував при з'їзді з траси на селищні дороги, що також роблю завжди автоматично. Час був той самий – 12-57.
До речі, сьогодні також був у Харкові. Виїхав о 6-30 повернувся 16-30. Я не хотів про це писати взагалі, бо це виглядає дуже дивним. Я і досі в ступорі від тієї події. Нікому крім дружини і Каганця не розповідав, навіть дітям. Але я знаю точно, що повернутися з товаром з Харкова о 14-й годині неможливо навіть літаком».
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Я тоді написав коментар до цього повідомлення:
«Щось подібне трапилось з Віталієм Опанащуком, коли він їхав з Татохи в Київ, читаючи по дорозі Живе Слово.
Тут йдеться про прискорення внутрішніх подій. Логіка така: хід часу визначається якістю простору, чим легший (вищий, чистіший, гармонійніший) простір, тим легше і швидше в ньому відбуваються події. Читання Живого Слова іноді дозволяє "вистрибнути" у вищий простір і пережити різке прискорення подій, яке потім, при поверненні у звичний простір, сприймається як "скорочення часу".
При цьому сама людина, яка переживає прискорення подій, не помічає цього прискорення - для неї всі її дії відбуваються у звичному темпі. Якось Олександр Філатович розповів про одного чоловіка, що читає Живе Слово: він зробив якусь дуже важливу інтелектуальну роботу приблизно за півтори години (швидше її зробити нереально), а коли подивився на годинник, то виявилося, що пройшло тільки 5 хвилин.
В окремих випадках людина може помічати уповільнення зовнішніх подій. Щось подібне описано в оповіданні Ясуни, "входження в темп" - це звична характерницька практика.
Поки що це з нами відбувається спонтанно. Треба навчитися керувати цим процесом - тоді ми отримаємо величезну перевагу перед іншими спільнотами.
А зараз можемо лише сказати, що існує зв’язок між прискоренням подій і перебуванням у стані Царства божого (у Просторі волі)».
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Олександр Філатович розповів про ще один випадок з прискореним переміщенням у просторі. Років десять тому вони їхали в машині й запізнювалися на прямий радіоефір в Києві. Передача починалася через годину, але реально цей шлях можна було подолати не менше ніж за 2,5 години. Проте дивним чином приїхали вчасно. При цьому в автомобілі читали одну з форм Живого Слова.
Якщо зібрати докупи відомі випадки з прискорення внутрішнього часу, то з'ясується, що це мало не буденне явище.
Та й справді, з ефектом прискорення часу ми можемо зустрічатися щодня – якщо починаємо роботу з самого ранку, після гарного сну. Тому й говорять: Хто рано встає, тому Бог дає.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Неймовірно. Це ніби паралельні світи. Виходить, Ісус і апостоли подолали відстань, але час ніби зупинився. При цьому, вони вміли свідомо керувати цим процесом. Якщо досягти такого рівня, частково це може пояснити, як досягти активного довголіття і навіть фізичного безсмертя. Адже якщо час сповільнюється або взагалі зупиняється, виходить, ти не старієш?
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Безсмертя досягається не через сповільнення часу, а шляхом постійного глибокого оновлення, завдяки якому людина тримається на рівні функціоналу 30-річної людини.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
У цьому короткому фрагменті фільму "Герой" (2002) показано, як двоє людей - чоловік і жінка - взяли штурмом імператорський палац. Вони увійшли у стан внутрішнього прискорення (підвищених частот), тому для стороннього спостерігача діяли надзвичайно швидко.
Ось цей фрагмент https://youtu.be/xtCFUGGp0g4?t=4114
Про прискорення подій в Українській традиції ми якось говорили з Оксаною https://youtu.be/I6adzmwW4mI
Все, що робиться з власної волі, – добро!
В мене складається припущення, що навіть після очищення Доброї Новини, в ній нас ще чекає багато цікавих відкриттів. Адже буквально кожне слово в Євангелії при уважному прочитанні несе в собі глибокий повчальний зміст, який спрямовує уважного і готового до пізнання і оновлення читача на шлях боголюдського перетворення.
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Ми лише в цьому році починаємо розуміти глибину Доброї Новини.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Для пересічної людини усі ці події, в тому числі, масові зцілення, уже мали виглядати як фантастика. Можна тільки уявляти, наскільки цікаво було учням, апостолам і громаді навчатися.
Натомість для паразитів із темряви таке просто недосяжне.
А смерть і воскресіння силою своєї волі - це прояв можливостей Боголюдини!
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Прискорення подій шляхом підвищення частот - це буденна реальність нашого життя. Ми з нею стикаємося щоразу, коли починаємо роботу на світанку. Тому й кажуть: Хто рано встає, тому Бог дає.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
"Щодо сотника, якому допоміг Ісус, і сотника в Єрусалимі, то це були різні особи, скоріше всього навіть не знайомі один з одним. " - В Юдеї та Галілеї, в мирний час, був лише один легіон, двадцять сотень вояків, і, відповідно, двадцять сотників. І, цілком природно, вони всі були хоч якось знайомі між собою.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
"Безсмертя досягається не через сповільнення часу, а шляхом постійного глибокого оновлення, завдяки якому людина тримається на рівні функціоналу 30-річної людини. " - Це умовне безсмертя. Таке безсмертя, коли людина може вмерти, за певних умов. А, під час безсмертя безумовного людина біологічно є як 20-річний спортсмен.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
У 20-річному віці в людини ще недорозвинений мозок. Там просто ще не сформовані деякі важливі структури. Тому зрілості людина досягає лише в 30 років. Тут навіть справа не в досвіді чи вихованні – це чисто фізіологія.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Цікаво, чи перейдуть коментарі до цієї статті на наступні сторінки? :) Видно, що ця стаття добряче зачепила людей за живе!
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Підсвідомо ми всі прагнемо цього.
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Уявіть собі молодого красивого чоловіка років тридцяти, атлетичної статури, одягненого елегантно, але без зайвої надмірності, з гарним довгим волоссям, доглянутою бородою, блакитними очима та просвітленим поглядом, який випромінює надзвичайну впевненість. Ви набираєтесь сміливості, підходите до нього і кажете: дозвольте вас запитати, скільки вам років? І він без зайвої скромності, чесно відповідає: 2023. Перше, що виникає в голові: я теж так хочу.
Для чого була ця думка? Вона ілюструє той факт, що люди готові йти за тим, хто дає істинні знання (які завжди продуктивні) та підтверджує їх особистим прикладом. Саме такі знання приніс людям Ісус Хрестос, який для наочного доведення існування Простору волі зцілював та воскрешав людей, ходив по воді, використовував телепортацію та примноження їжі. Однак найбільшим вражаючим чудом стала смерть та воскресіння, які наочно довели, що Царство боже близько, а людина – це втілена духовно-божественна сутність, яка здатна творити чудеса такого масштабу!
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!