Чи стане Україна членом G8?

8 травня сталася доволі цікава подія, на яку чомусь звернули увагу не так багато журналістів. Під час перебування в Києві прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо разом з Президентом України взяли участь у відеоконференції лідерів країн G7 - міжнародного клубу урядів семи високорозвинених країн світу (США, Японія, Німеччина, Британія, Франція, Італія, Канада).

Варто нагадати, що цей неформальний клуб існує з 1975 року. Після розпаду Радянського Союзу до цього клубу було запрошено Російську Федерацію, і клуб отримав назву G8, хоча вживали й назву G7+1. При тому Російську Федерацію запросили до цього неформального клубу не через потужну економіку, якої у неї не було, а, так би мовити, авансом, звертаючи увагу на її потенційно великий вплив на країни колишнього соцтабору.

Проте у 2014 році через агресію РФ проти України Росію було вигнано з цього неформального клубу, який знову отримав назву G7.

Час від часу відбуваються зустрічі глав держав G7, а також зустрічі керівників урядів та міністрів фінансів країн великої сімки. Бувають зустрічі, присвячені конкретним глобальним питанням, на які запрошують керівників окремих держав, що не входять до цього неформального клубу.

Зустріч глав країн G7, котра відбулася 8 травня і проходила у вигляді телеконференції, була присвячена питанням безпеки й дотримання міжнародного права для України та всієї Європи.

Не дивно, що запрошеним гостем-учасником цієї конференції був Президент України Володимир Зеленський. Проте на цій конференції сталася одна малопомітна подія, яка може мати в майбутньому велике значення. Під час конференції Джастін Трюдо нібито, між іншим, кинув фразу, що G7 варто знову розширити до G8, але замість вигнаної Росії восьмим членом, точніше поки що спостерігачем, ввести у цей клуб Україну.

До речі, таку думку вже неодноразово озвучували деякі політики з різних країн, щоправда, з вуст лідера держави така думка пролунала вперше. Само собою ця думка поки що тільки пролунала, а обговорення такої можливості відбудеться потім, причому за закритими дверима.

Чому ж я звертаю на це увагу? І взагалі, звідки узялася така думка – адже економіка України не входить ані до десятки, ані навіть до двадцятки провідних економік світу. Як в такому випадку Україна може стати членом цього неформального клубу високорозвинених держав?

Річ у тому, що наша країна отримала зараз величезний авторитет у світі. Саме Україна зараз впливає на міжнародні процеси, є своєрідним маяком для країн колишнього СРСР, має на сьогодні одну із найпотужних армій континенту, демонструє готовність відстоювати європейські цінності свободи й демократії.

А ще лідери провідних країн розуміють, що по закінченні війни Україну чекає справжній інвестиційний бум. Серед провідних бізнесменів світу стане модним вкладати гроші у розбудову  України. Допомога Ілона Маска нашій країні – це тільки початок. Слідом за Маском сюди потягнуться провідні світові інвестори. Вони серед іншого почнуть масово цитувати книги дослідника творчого класу Ричарда Флориди, який відносив Україну до десятки країн з найбільшим творчим потенціалом. І протягом кількох років Україна реально може стати однією із провідних економік світу.

І от тут нашу країну чекає велика небезпека. Річ у тому, що там, де з’являються великі гроші – з’являються й паразити та корупціонери, які можуть звести нанівець всі позитивні дії. Тому перед Україною постає дуже складне завдання: ще до закінчення війни та початку інвестиційного буму максимально нейтралізувати потенційних корупціонерів.

Зробити це важко. Адже сьогодні у нас боротьба з корупцією зводиться до боротьби з окремими корупціонерами. А насправді потрібний системний підхід. Корупція завжди виникає там, де є так зване «пляшкове горло» – тобто місце, де рух капіталу сповільнюється і проходить через різні дозвільні системи. Адже будь-яка дозвільна або розподільча система – це потенційна корупційна схема. Тому треба максимально обмежити різні регламентації, дозволи, акцизи, мита тощо. Якось у майбутньому сподіваюся, що запишу окремий ролик на цю тему. А поки що зауважу – будь-які заходи, спрямовані на регламентацію та обмеження бізнесу, є на сьогодні замахом на економічне майбутнє України, а відтак є роботою на ворога.