Республіка демосів – зрілий етап волонтерського руху: ідея, організація, колективний розум (+аудіо)

Попередні статті:

• Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп
• Союз «Єрмак–Зеленський» і три хвилі очищення від корпоративних психопатів – футурологічний прогноз
• Прихована мета стратегічної кампанії Ісуса Хреста – розділення людей і людиноподібних тварин
• Нагірна проповідь як програма постіндустріального переходу: від диктатури психопатів до республіки людей

Історія питання

Перехід України до постіндустріальної формації потребує зміни суспільно-політичного устрою. Наші дослідження цієї теми тривають принаймні з 1994 року, коли була видана книга «Нація золотих комірців». У 2010 році ми почали експерименти щодо нових форм народної самоорганізації під умовною назвою «Третій Гетьманат», що дало гарну поживу для розвитку теорії перетворення українського етносу на передову націю.

Потужний когнітивний прорив відбувся з початком ковідної афери навесні 2020 року, коли відверто безумна поведінка багатьох урядів, ЗМІ та глобальних корпорацій привернула увагу до феномену зараження управлінських структур корпоративними психопатами. Глибоке дослідження цієї теми було розпочате статтею «Політична зоологія» у липні 2021 року.

Проте найбільше інформації для розуміння поточної кризи ми отримали з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Дослідження цієї «дивної війни» привело до несподіваного відкриття, що і фейкова пандемія, і російське вторгнення в Україну було реалізацією стратегічних комунікативних кампаній, по суті, спецоперацій тих же корпоративних психопатів. Цій темі присвячена стаття «Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів».

Дослідження цих двох спецоперацій дозволило сформулювати 10 принципів стратегічних комунікаційних кампаній. Але найбільше наше здивування викликало те, що згадані 10 принципів успішно застосовувалися ще два тисячоліття тому, а Добра Новина – це ніщо інше як опис стратегічної комунікаційної кампанії Ісуса Хреста. Це відкриття дозволило виявити приховану мету Євангелія, яка полягає в донесенні до сучасного людства знань про грядущу «психопатичну кризу» та шляхи її розв’язання.

Головним антикризовим засобом є докорінна зміна соціальної структури. Запропонована Євангелієм структура різко посилить ефективність народів та захистить їх від корпоративних психопатів – «хижих вовків в овечих шкурах». Ця стаття якраз про те, як практично здійснити згадане переструктурування.

Війна людей і психопатів

Глибинною причиною нинішньої глобальної кризи є масове зараження управлінських структур корпоративними психопатами, тобто високофункціональними людиноподібними тваринами. Цій темі присвячена значна наукова та популярна література, наведена у статті «Політична зоологія». Головною працею про корпоративних психопатів можна вважати бестселер Пола Баб’яка та Роберта Хаера «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу» (Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work, 2006),

Психопати маніакально прагнуть керувати людьми. В ширшому сенсі, біологічний вид Homo intelis (вид надтварин) намагається взяти під свій контроль біологічний вид Homo sapiens (вид людей). Найгострішим проявом протистояння людей і розмовляючих тварин стала війна в Україні.

Як відомо, Московія є прадавнім ареалом популяції психопатів, тому з давніх часів московитів називали «андрофагами» (людожерами) та «кацапами» (живодерами, садистами-потрошителями). З приходом до влади психопата Владіміра Путіна місцеві психопати та їхня культура (так звана гоп-культура) стали панівними в Російській Федерації, тож сучасна Росія поводиться як колективний психопат. Відтак війна українців і росіян – це війна людей і психопатів.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ця війна набула екзистенційного характеру, тобто від результату цієї війни залежить самé існування як України, так і Росії. Це називається – «хто кого», згідно з приказкою «або ми пройдемо по їхнім трупам, або вони пройдуть по наших».

У подібних ситуаціях запеклої війни, коли вирішується питання життя та смерті, народи самоорганізуються у таку форму, яка найбільше притаманна їхній природі. Завдяки набуттю природовідповідної форми, народи діють з максимальною ефективністю.

Республіка і диктатура

Спільнотам людей і спільнотам психопатів притаманні діаметрально протилежні форми самоорганізації. Люди гуртуються на основі співпраці та взаємодопомоги – умовно кажучи, по горизонталі, вибудовуючи мережу друзів. Натомість психопати гуртуються на основі домінування та підкорення, тобто по вертикалі, вибудовуючи жорстку субординацію. Іншими словами, в ситуаціях екзистенційної кризи люди підсвідомо об’єднуються в мережеву республіку, натомість психопати інстинктивно збиваються в тиранічну диктатуру.

Нагадаємо, що слово республіка означає «суспільна справа», адже органи влади в республіці формуються на основі взаємної згоди та вибудовуються людьми знизу вгору. Натомість у психопатичних диктатурах органи влади формуються зверху донизу, а джерелом влади у них вважається верховний альфа-самець – цар, генсек, президент.

Під час нинішньої запеклої війни людей та психопатів ці дві протилежні форми самоорганізації набувають чіткості та виразності просто на наших очах. Українці дедалі більше діють як вільно організована мережа волонтерів і добровольців. Натомість Росія щораз більше «закручує гайки», ізолюється від навколишнього світу і перетворюється на велику тюрму. Про це ми вже говорили у статті Нагірна проповідь як програма постіндустріального переходу: від диктатури психопатів до республіки людей.

Диктатура історично притаманна московитам, тому путінська Росія просто повертається до свого звичного стану. Інша справа – Україна. Величезна проблема українців у тому, що нинішній тип держави був насаджений Україні психопатичною Москвою. Цей тип держави нормальний для психопатів, але поганий для людей. Для стратегічної перемоги над Мордором українцям треба створити таку державу, яка відповідатиме людській природі. Українцям потрібна РЕСПУБЛІКА – «суспільна справа», спільна справа людей.

Людина і влада

Як ми вже говорили, у республіці влада формується шляхом виборності – знизу вверх. Але що таке влада? З погляду етимології, тобто науки про істинні значення слів, слово «влада» означає «те, що веде до ладу». Тому головне, первинне значення слова «влада» – це спроможність підтримувати лад, тобто стан гармонії. Вторинним значенням слова «влада» є «володіння» – спроможність чимось правильно управляти, давати йому лад.

Хто є джерелом влади у республіках? На перший погляд, джерелом влади є громадяни республіки, але це не так. Річ у тім, що для володіння якимось предметом потрібно мати про цей предмет цілісне уявлення. Відповідно, для того, щоб бути джерелом влади в республіці, кожний громадянин мав би мати більш-менш цілісне уявлення про державу та її політику. Вочевидь, що цього нема, адже людина є компетентною лише у вузькому сегменті реальності. Відтак усі її рішення щодо державних справ засадниче будуть некомпетентними. Що робити?

Республіка громад

Ідея республіки полягає в тому, що природну обмеженість кожної людини можна компенсувати правильною організацією. Скажімо, людина гарно знається на бізнесі, але некомпетентна в науці, праві та безпеці. У неї нема цілісного бачення, відтак вона неспроможна виробляти правильні рішення у важливих справах. Як діяти? Для вироблення цілісного уявлення їй треба знайти надійних людей, в нашому випадку – науковця, правника та силовика, і отримати від них допомогу. А щоб кожного разу не шукати людей для допомоги, доцільно створити групу, до якої будуть входити згадані знавці своєї справи.

З одного боку, що більше у групі таких спеціалістів, то більша можливість виробляти правильні рішення й допомагати одне одному. З другого боку, для збереження внутрішньої довіри група не може бути занадто великою: якщо чисельність групи перевищує сотню, то люди втрачають спроможність відстежувати поведінку всіх членів групи. У групі з’являються незнайомці – і це руйнує загальну довіру.

Але справа не лише в оптимальній чисельності групи. Для того, щоб ефективно враховувати особисті думки своїх членів, група має бути не лише компактною, а й правильно організованою.

Звідси висновок, що джерелом влади в республіці є не окремі громадяни, а правильно організовані групи громадян. Лише завдяки таким групам республіка спроможна збирати компетентні думки своїх людей та інтегрувати їх у компетентні колективні рішення.

Демос – самокерована громада

Для позначення таких компетентних громад у сиву давнину, можливо, ще у Трипільські часи, використовувалося слово «дем», в гелленському варіанті – «демос». Первинно цим словом позначали організовану сільську громаду, де всі знають усіх. Архаїчний корінь *дем залишився у прадавньому українському слові «дéмено», що означає «кермо», «стерно», «віжки». Тому демос – це громада, що має власне кермо.

Для позначення такої самокерованої громади в українській мові є ще одне архаїчне слово – «купа». Відповідно, об’єднання таких самокерованих громад – демосів – позначалося словом «со-купа», що значить «спільна купа» або «об’єднання куп». З часом термін «сокупа» почав звучати як «сокупія», «скуфія», «скуфь», «скіфія». Система правил та законів життя сокупії позначалася терміном «купне право» або «копне право», тобто «право об’єднаних громад».

Таким чином, «купи» – це демоси, а «сокупія» – це республіка демосів. Саме демоси є джерелом влади у республіці.

Такі самокеровані громади можуть бути територіальними, діловими та духовними, тобто за інтересами. В українській історії такими громадами були села та сотні, артілі та цехи, братства та монастирі.

Демоси можуть об’єднуватися у структури вищого рівня – аж до республіки. Тобто республіка – це багаторівнева мережа демосів.

А тепер погляньмо, якою має бути внутрішня структура демосів, щоб вони генерували компетентні рішення. Фундаментом такої структури є природна спроможність людей створювати малі, середні та великі групи. Що це таке?

Малі, середні та великі групи

МАЛА ГРУПА має чисельність від трьох до п’яти учасників. Спілкування в такій групі є найпродуктивнішим, адже можна брати інформацію з кількох джерел, утримуючи одночасно в полі своєї уваги всіх співрозмовників. Чому до п’яти учасників? Тому, що людина неспроможна одночасно утримувати в оперативній пам’яті більше ніж 5 об’єктів. Це пов’язано з тим, що людина має на руці 5 пальців, відтак її розум тренований на одночасну роботу з п’ятьма сутностями. Якщо ж чисельність групи зростає до 6 людей, то вона неминуче розпадається на дві групи.

З цієї причини керівні органи в самоврядних спільнотах традиційно складалися з 5 посадових осіб. Наприклад, у козацькій традиції керівне ядро сотні, полку чи коша складали отаман, писар, суддя, осавул і скарбник. Цей давній звичай було також реалізовано в Організації Українських Націоналістів, де первинною організаційною одиницею була п’ятірка. Можна додати й інші історичні приклади: Новгородська земля складалася з п’яти районів – «п’ятин», а стародавня Ірландія ділилася на п’ять провінцій. Так що п’ятичленна структура – це давня європейська традиція.

СЕРЕДНЬОЮ ГРУПОЮ називається спільнота чисельністю від 6 до 20 осіб. Сенс у тому, що коли промовець спілкується з такою групою, то він ще спроможний відстежувати індивідуальні реакції кожного її члена. Якщо ж людей понад 20, то йому доводиться спілкуватися з усією групою як єдиною сутністю. В арійській традиції оптимальною чисельністю середньої групи вважається 12 осіб. Це число також зручне з організаційної точки зору, адже ділиться на 2, 3, 4, 6. Саме таку середню групу з керівним ядром із 5 осіб створив Ісус Хрестос. У наш час група з 12 осіб також вважається оптимальною для навчання, про що добре знають педагоги.

Спілкування в середній групі основане на тому, що один говорить, а всі слухають. Під час зібрання промовці можуть змінюватися, але схема залишається та ж сама: під час виступу спілкування між учасниками нема, говорить завжди хтось один. Звісно, інтенсивність спілкування в середній групі менша, ніж у малій групі, проте вона дозволяє вислухати й навчити значно більшу кількість людей.

ВЕЛИКОЮ ГРУПОЮ називається спільнота чисельністю від 21 до 100 осіб. Сотня – це та чисельність, коли у групі ще «всі знають всіх». При такій чисельності люди надійно розпізнають одне одного, між ними виникає довіра, вони починають сприймати членів групи як «своїх», «ближніх». Довіра – надпотужний чинник продуктивності. Наприклад, якщо є довіра, то угоди укладаються усно, «під чесне слово», а тому швидко й ефективно.

Натомість при збільшенні чисельності групи понад сотню люди чимраз більше втрачають спроможність розпізнавати членів групи, відстежувати їх соціальний статус і пов’язані з ними емоційні події.

Для оцінки кількості постійних соціальних зв’язків, які людина спроможна підтримувати, застосовують так зване «Число Данбара», яке лежить в діапазоні від 100 до 230. «Число Данбара» також вказує на колективні можливості відстежувати дармоїдів та соціальних паразитів. При перевищенні цього обмеження у групі підривається взаємна довіра, натомість виникають сприятливі умови для шахраїв та брехунів.

Великі групи менше придатні для навчання словом, зате тут гарно працює енергетика «єдиної родини», що дає відчуття сили та захищеності: «Разом нас багато, нас не подолати». Такого нема в малих і середніх групах. Спільно пережиті сильні позитивні емоції формують взаємну симпатію і довіру.

Таким чином, демосом може бути лише громада з чисельністю, яка не перевищує Число Данбара. Для надійності беремо мінімальне значення цього числа, а саме 100. По-суті, демос – це традиційна українська «сотня». Якщо чисельність групи перевищує 100 осіб, то для збереження ефективності вона має структуруватися на менші групи. Якщо ж структурування не відбувається, то така зростаюча група поступово розпадається або перетворюється на натовп.

Спільнота, громада, демос

Як бачимо, давня істина, що людина є соціальною істотою, набуває конкретики. Людина природним чином тяжіє до об’єднання у групи.

Найпростішою групою є спільнота – це сукупність людей, яких об’єднує щось спільне, наприклад, територія проживання, захоплення, цінності, мета, праця. Попри внутрішню аморфність, спільноти вже мають відчуття власної окремішності «ми – вони». Спільнота виникає там, де є відчуття своїх.

Наступним рівнем соціальної організації є громада. Громада – це ОРГАНІЗОВАНА спільнота ОСОБИСТО ЗНАЙОМИХ людей. Ознакою організованості є наявність керівного центру. Наприклад, якщо спільнота знайомих людей має керівника, то це вже громада. Засадничою ознакою громади є те, що її члени особисто знають одне одного. Врешті-решт, слово «громада» первинно позначало «сільську общину», а визначальною ознакою села є те, що в ньому всі знають всіх.

Згідно з сучасною соціологією, при чисельності понад сотню осіб люди втрачають здатність відстежувати особливості характеру і соціальний статус усіх своїх співгромадян. При появі незнайомців поступово втрачається відчуття «спільної справи» і взаємної довіри, відтак починається розпад громади. З цієї причини у давнину при збільшенні чисельності села понад традиційну норму, воно ділилося на так звані «кути» з власним самоврядуванням.

Вищою формою соціального структурування є демос – від українського слова «дéмено», що означає кермо, руль, стерно. Демос – це ПРАВИЛЬНО організована громада. Правильність полягає в тому, що чисельність демосу не перевищує 100 осіб, а його керівний центр складається з п’яти осіб і охоплює п’ять базових напрямків – лідерство, наука, правосуддя, безпека та економіка.

Демос та його кермо

Наявність керма з п’яти відповідальних осіб дозволяє демосу виробляти компетентні рішення, основані на інтеграції знань та досвіду з різних сфер життя. Функцію інтеграції виконує голова демосу, а інші члени керма виступають його радниками, які опираються на знання і досвід інших членів демосу. В результаті голова демосу, використовуючи також і власні джерела, має можливість розглядати питання з п’яти незалежних точок зору і, відповідно, синтезувати зважене рішення.

Членів керма можна по-різному називати – головне, щоб вони охоплювали згадані п’ять базових напрямків – лідерство, наука, правосуддя, безпека та економіка. А проте для ліпшого взаєморозуміння доцільно скористатися термінологією з української козацької традиції, принаймні, на початковому етапі становлення мережі демосів: «голова», «писар», «суддя», «осавул» і «скарбник».

Голова первинного демосу може називатися сотником. Якщо демоси об’єднуються в полк, то полковий голова буде полковником, а кошовий голова – кошовим.

Голова демосу займається метаполітикою – він узгоджує інтереси громадян всередині демосу з погляду вищих інтересів усієї мережі.

Писар спеціалізується на питаннях, пов’язаних з наукою, мистецтвом, цілительством, мудрістю, метафізикою. Таких людей раніше називали брахманами, волхвами, відунами, знахарями (знавцями), друїдами (дру-відами – «знавцями сили»). Це знавці природних законів та правил нашого світу.

Суддя – це знавець законів та правил, запроваджених людьми. Це знавець справедливості – правник, юрист, адвокат.

Осавул – це силовик, шериф, фахівець з безпеки, розвідник і контррозвідник, військовий інструктор, спортивний тренер.

Скарбник – це господар, банкір, бізнесмен, фінансист, торговець, підприємець.

Демос як модель республіки

Легко побачити, що посади керівного ядра демосу відповідають трьом арійським варнам:

• писар і суддя – це варна брахманів (мудреців),
• осавул – це варна кшатріїв (воїнів),
• скарбник – це варна господарів.

Що стосується голови, то він, будучи інтегратором, має стояти вище варнової спеціалізації. В арійській традиції така універсальна варна («четверта варна») позначається словом «либідь» (на санскриті – «ганса» або «гамса», тобто «гуска»). Так що голова демосу виконує роль універсальної людини – і це заохочує його до реального перетворення на універсальну людину.

Важливо, що людина, яка розуміє життя демосу, стає близькою до розуміння життя всієї республіки, адже демос – це її мініатюрна модель.

Почнімо з того, що сотенний демос є великою групою, тобто має чисельність від двадцяти одного до ста; якщо людей стає більше, то сотня структурується і перетворюється на полк. Це шлях внутрішнього росту.

Також може бути шлях об’єднання з іншими сотнями. Коли чотири сотенні демоси об’єднуються в полк, то вони спільно творять структуру вищого рівня (п’ятий демос) – полковий – з власною керівною п’ятіркою. До полку можуть приєднатися інші сотенні демоси. Але якщо чисельність сотень у полку досягає двадцяти (максимальної чисельності середньої групи), то такий полк має структуруватися на менші полки та сформувати кошовий демос з власними кошовими головою, писарем, суддею, осавулом і скарбником.

Кожна група може будуватися за лідерською або колективною моделлю. Лідерська модель – це коли засновник формує свій демос, колективна – це коли група обирає собі лідера.

Додамо, що одна й та ж сама людина може входити до кількох демосів – територіальних, ділових, духовних – звісно, якщо її туди приймуть. Всюди вільний вхід і вільний вихід.

Демоси легко творять нові проекти і так само легко з них виходять, якщо ті стають неактуальними. В результаті мережа нагадує трансформер, який гнучко реагує на зміни, легко переструктуровується, зосереджується на актуальних напрямках. Ключові числа – 5, 20, 100.

Як бачимо, на кожному рівні мережі демосів діє та ж сама організаційна модель, тобто організаційна структура Республіки формується за принципом самоподібності (фрактальності). Це дозволяє зробити її максимально простою і зрозумілою. Простота – потужний чинник продуктивності системи. Усе геніальне – просте.

Завдяки такому цілісному підходу демоси спроможні генерувати компетентні рішення, які стають основою для вироблення компетентних рішень усією республікою. Нація, організована в таку державу, починає поводитись як розумна колективна істота, етносоціальний організм. Питання в тому, як практично організувати взаємодію демосів, щоб вони могли швидко та якісно сформувати багаторівневу мережу? Відповідь закладена в самій структурі демосів.

Соціальний роз’єм на 5 контактів

Для того, щоб вибудовувати мережу демосів, треба вміти їх знаходити, знайомитися та адекватно оцінювати, після чого установлювати відповідні зв’язки. Наявність у всіх демосах однотипної керівної структури дає «стандартний роз’єм» для налагодження взаємодії. Справді, адже одне діло, коли між собою познайомилися лише керівники, а зовсім інше, коли контактують спеціалісти, наприклад, осавул з осавулом, а скарбник зі скарбником. Така спеціалізована взаємодія одразу ж набуває конкретики, як це буває між однодумцями. Тут одразу ж виникає своєрідна професійна солідарність і взаємодопомога.

Таким чином, наявність стандартного інтерфейсу на 5 контактів є потужним чинником взаємодії демосів та формування ними динамічної багаторівневої мережі – республіки демосів.

При цьому виникає одне практичне запитання. Річ у тім, що в Україні десятки тисяч різноманітних соціальних утворень, розділених між собою дуже відмінними уявленнями про минуле, сучасне і майбутнє. У них різні, а то й протилежні переконання щодо релігії, політичного устрою, економіки, здоров’я, мистецтва. Звісно, що їх об’єднує українська ідентичність, але історія свідчить, що цього замало для державотворення. Для спільного розв’язання системної кризи має бути конкретна мета. На щастя, вона яскраво проявилася протягом двох останніх років.

Звільнення від психопатів

Ковідна афера і повномасштабна війна з Росією витягли на поверхню головну причину наших невдач, страждань, непорозумінь, неорганізованості та неефективності. Ця досі прихована причина полягає в тому, що управлінські структури заражені корпоративними психопатами. Вони є генераторами 99% світового зла. Саме вони є тим середовищем, з якого рекрутуються зрадники та корупціонери. Саме психопати є джерелом нахабної брехні та соціального паразитизму. А все тому, що ці людиноподібні тварини засадниче позбавлені людяності, тобто таких людських якостей як свідомість, совість, розум, рефлексія, емпатія, співчуття, милосердя, приязність, любов, чесність, відповідальність, воля, творчість. Якщо корпоративних психопатів відсторонити від управління людьми та відповідальної роботи, то життя людей різко зміниться на краще – природно, без надмірних зусиль. Звільнені люди легко налагодять між собою дружню співпрацю, скасують нав’язані психопатами обмеження та паразитичні схеми і дуже швидко перетворять свою країну на земний рай. Наприклад, найочевидніший перший крок – ліквідація існуючої податкової системи і перехід на автоматичний 2% збір з кожної фінансової транзакції.

Звільнення людей від психопатів – це і є та мета, яка об’єднає все розмаїття людських особистостей у процвітаючу Республіку демосів. Тим більше, що цій темі присвячена величезна кількість наукової літератури та популярних публікацій, документальних та художніх кінофільмів. Багато важливих посилань наведено у статті «Політична зоологія», щороку видаються українською мовою нові книги, серед останніх – «В оточенні психопатів» Томаса Еріксона та «В овечій шкурі. Маніпулятор. Виявити та здолати» Джорджа Саймона.

Але це ще не все. Якщо звільнити людське суспільство від психопатичного зараження, то величезна різноманітність думок, властива людям та їх об’єднанням, стане не перешкодою, а прискорювачем розвитку. Йдеться про феномен колективного розуму.

Колективний розум

Слова розум та інтелект нерідко застосовують як синоніми, проте з самого початку вони позначали два різні поняття.

Розум дозволяє діяти творчо, вирішувати зовсім нові завдання. Розум властивий тільки людям.

Натомість інтелект не володіє творчістю – інтелектом володіють тварини і навіть комп’ютери, звідси поняття «штучний інтелект». Він вирішує завдання за допомогою вже створеного – усталених процедур, соціальних норм, програм, інструкцій, стандартів. Синонімами слову «інтелект» є «розсудок» і «глузд».

Розум прагне творити нове, інтелект – унормовувати вже існуюче. Люди (сапієнси) мають розум та інтелект, а розмовляючі тварини (інтеліси) – тільки інтелект.

Людський досвід свідчить про наявність феномену колективного розуму, коли правильно організовані спільноти людей спроможні знаходити рішення, які недоступні окремій людині. Рішення колективного розуму можуть суттєво відрізнятися від рішень кожного окремого члена цього колективу. Для порівняння, це як «середнє арифметичне» деякого набору чисел, яке може не збігатися з жодним числом цього набору, наприклад, числа 1, 2 і 6 дають середнє арифметичне 3.

Завдяки колективному розуму організована спільнота перетворюється на соціальний надорганізм, що володіє власним розумом, тобто є розумною соціальною істотою. Така розумна спільнота спроможна діяти настільки ефективно, що це викликає здивування і захоплення усіх членів цієї спільноти.

Чотири умови колективного розуму

Що потрібно для того, щоб спільнота застосовувала колективний розум для вирішення того чи іншого завдання? Дослідження показують, що для цього потрібне виконання чотирьох обов’язкових умов. Увага: про це ви не прочитаєте в жодній книзі.

1. Добровільність (зацікавленість). Йдеться про зацікавленість людей у вирішенні поставленого завдання. Мотиви зацікавленості можуть бути різні: для одних це виклик і дослідницький азарт, для інших – отримання матеріальної вигоди. Це також означає, що людей можна заохочувати різними засобами для долучення до дії колективного розуму. Якщо людина зацікавлена, то вона добровільно долучається до спільної дії. Усі великі справи робляться лише зацікавленими людьми – людьми, які люблять свою справу. Якщо людина діє добровільно, значить вона зацікавлена, отже спроможна до творчості.

2. Самостійність (самобутність). Важливо, щоб кожний учасник колективного рішення володів власною думкою, опирався на власні джерела і власні пошуки. Якщо ж, припустимо, десятеро людей просто повторює думку одинадцятої людини, то насправді це не одинадцять думок, а одна думка. Оскільки кожна людина унікальна, то вона спроможна виробляти власний погляд на проблему. Тож якщо кожен член спільноти висловлює власну думку, то колективний розум отримує погляд на проблему з різних точок зору, що сприяє повноті розуміння проблеми. Що вища самостійність поглядів, то краще для колективного розуму. Що вища самобутність членів спільноти, то вищі шанси в досягненні спільної мети.

3. Чисельність (різноманітність). Що більша кількість самостійних поглядів на проблему, тим повніше її можна охопити – пізнати глибше, різносторонніше, виразніше й детальніше. Відтак спільнота з сотні самостійних гравців зазвичай діє розумніше, ніж десяток. Тому розумні спільноти зацікавлені у зростанні чисельності своїх членів з одночасним посиленням їхньої самобутності – звісно, при збереженні спільної об’єднуючої мети.

4. Інтеграція. Різноманітність поглядів на проблему має сенс тоді, коли є механізм обробки цих поглядів та синтезу спільного рішення. У найпростіших випадках це може бути математична формула чи комп’ютерна програма. Проте там, де йдеться про колективний розум, інтегратором може бути лише людина, яка виражає «дух спільноти». Йдеться про лідера, який спроможний піднятися над власним поглядом на проблему і відкритися до сприйняття «колективної волі».

Наголосимо, що при наявності спільної мети та механізму інтеграції, розумна система зацікавлена у збільшенні кількості самостійних, самобутніх, оригінальних думок. Різноманітність не лякає таку систему, а надихає.

Розум демосів

Як ми вже знаємо, в демосах кожне важливе питання розглядається з чотирьох позицій – наука, право, безпека й економіка. Цим займаються відповідальні посадовці – писар, суддя, осавул та скарбник, які опираються на ментальні ресурси свого демосу. В ролі інтегратора виступає голова демосу, який отримує пропозиції від згаданих чотирьох посадовців, а також напряму спілкується зі своїм демосом, адже персонально знайомий з усіма його членами. При цьому голова демосу займається не так узгодженням інтересів членів демосу (політикою), як синтезом нових рішень, що виражають волю демосу як цілісної розумної істоти, тобто голова займається метаполітикою (слово «мета-» означає «вищий», «понад», «за межами»). Він шукає альтернативи, а не компроміси. 

Вочевидь, творчий потенціал сотні організованих умів дуже високий. Проте ще якісніші рішення можна отримати на полковому рівні, адже до полкового демосу входять від 4 до 20 сотенних старшин, а чисельність усієї полкової структури становить від 80 (20*4) до 2000 (100*20) осіб (нагадаю, що чисельність сотні становить від 20 до 100 осіб). Так що полк значно розумніший, ніж сотня. Ще розумніші рішення та дії будуть у коша (до 20 полків), корпусу (до 20 кошів) і республіки (до 20 корпусів).

При цьому кожен громадян може започаткувати власну ініціативу, для реалізації якої може створити сотенний чи полковий демос, подібно до того, як це роблять волонтерські фонди в сучасній воюючій Україні. Важливо, що підтримати ініціативу можуть як окремі люди, які для цього спеціально формують новий демос, так і вже існуючі демоси. В результаті республіка діє як трансформер, який невимушено перебудовується під нові завдання. Або, краще порівняння, республіка діє як мозок, що автоматично підлаштовується під новий інформаційний потік.

Що більше розуму, то ефективніша поведінка. Головний засіб, що його має народ для поліпшення свого життя, полягає в тому, щоб ставати розумнішим. Для цього потрібна правильна організація. Такою правильною організацією є республіка демосів – традиційна форма самоорганізації українців ще з часів Трипільської цивілізації.

Хто це все робитиме

Це завдання для волонтерського руху. Більше ніхто цього не зробить. Український волонтерський рух дуже потужний, але він зосереджений на вирішенні тактичних завдань. По суті, волонтери займаються виправленням помилок владної верхівки та боротьбою з наслідками її злочинної бездіяльності та саботажу.

Українські та іноземні оглядачі констатують, що цивільна влада в Україні повністю провалила підготовку до очікуваної повномасштабної війни з Росією. Це пояснюють тим, що владні структури були насичені агентурою ФСБ, головним завданням якої було блокування підготовки України до війни. Судячи з бездіяльності української влади, московські спецслужби успішно виконали це завдання. Нас врятувало тільки те, що українці вчинили рішучий опір, не чекаючи вказівок згори, – і це стало повною несподіванкою для Кремля.

Але корумпованість влади – це лише одна з причин неготовності України до війни. Не менш важливою причиною є те, що владні структури, починаючи з Офісу Президента, глибоко заражені корпоративними психопатами. Інтелектуальні тварини некомпетентні, а в нестандартних ситуаціях взагалі впадають у ступор. З початком війни багато з них втекли на захід, а коли повернулися у квітні, то звично зайнялися імітацією державної діяльності та закручуванням гайок. Проголошені реформи були швидко згорнуті. Нагадаємо, що 15 березня Володимир Зеленський оголосив про початок податкової реформи, 6 квітня він підписав закон про пільговий імпорт на період дії воєнного стану, а вже 1 липня Верховна Рада повернула всі мита та ПДВ. Так що українці більш-менш вільно пожили лише протягом трьох місяців.

Проте найголовнішою є третя причина неготовності до війни: владна верхівка не ідентифікує себе з народом, яким керує, не розуміє його і не бажає розуміти. Наприклад, коли президента Зеленського запитали, чому він не повідомив українців про наближення війни, він сказав, що боявся паніки й того, що підвладний йому народ просто втече з країни.

Проте справа не лише у відчуженості влади від народу: владна верхівка боїться українського народу більше, ніж російської армії. Тому системно займається роззброєнням населення та протидіє будь-яким формам народної самоорганізації. Характерним прикладом є багаторічна затята протидія озброєнню населення цивільною зброєю та саботаж територіальної оборони. Головним своїм ворогом владні паразити вважають українських волонтерів та добровольців – людей самостійно мислячих, економічно самодостатніх і налаштованих на співпрацю з собі подібними. Так само влада боїться самостійно мислячих професійних військових. Як відверто висловився генерал Сергій Кривонос, головною загрозою для себе Офіс Президента вважає головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Генерал Кривонос озвучив поширену думку, що в Офісі Президента України сидить проросійське лобі, яке активно втручається в суто військові справи та усуває яскравих, самостійно мислячих, патріотичних офіцерів.

Усе це означає, що після завершення війни соціальні паразити з іще більшим завзяттям почнуть винищувати незгідних, аби зміцнити свою владу і приховати свої злочини. Цьому сприяє сама базова конструкція нинішньої держави, яка була насаджена українцям Москвою під виглядом УРСР. Цей тип держави було створено для визискування українців і винищення всього, що було носієм самостійності та волі.

За роки незалежності ця держава мало змінилася. Останній рік особливо яскраво показав, що головним ворогом цієї державної машини є український середній клас, волонтери та добровольці. Тож якщо зараз нічого не зробити, то паразитична влада, підживлена західною допомогою, знову повернеться до винищення українського активу, починаючи з тих, хто найбільше засвітився. Тому що кожен активний, авторитетний, відомий українець є загрозою для корпоративних психопатів та московської стратегічної п’ятої колони – апологетів «російської України» («іншої Росії»).

Поки український волонтерський рух ще не виснажився і перебуває на максимумі своєї активності, необхідно звернути пильну увагу на його системну організацію і творення української «республіки волонтерів». Це означає, що окрім волонтерів, які допомагають армії та біженцям, Україна гостро потребує волонтерів, що займаються новітнім державотворенням і самоорганізацією волонтерського руху.

Як ми вже зрозуміли, у цій справі найкраще звернутися до перевіреної часом самоорганізації у сотні та полки, що керовані традиційними п’ятірками, які охоплюють п’ять базових аспектів реальності: метаполітика, наука, право, безпека, економіка.

Волонтери та арійські варни

Кожна людина має схильність до діяльності в одному з трьох напрямків, які можна умовно позначити як «мудрість», «військо», «бізнес». У розвиненому суспільстві люди, які тяжіють до відповідної діяльності, об’єднуються в організації, які традиційно позначаються як «брахмани», «кшатрії», «господарі». Це так звані «арійські варни», де слово «арії» означає «шляхетні». Тобто варни – це структури шляхетних людей.

Український рух волонтерів та добровольців розвивається в напрямку такого традиційного структурування, адже одні пішли в армію (кшатрії), інші їх матеріально забезпечують (господарі), ще інші діють в царині світогляду, мистецтва, інформаційних технологій (брахмани). Тут ще багато хаосу, проте кожен в нинішній національно-визвольній війні прагне знайти своє місце, де зможе принести найбільше користі.

Традиційна самоорганізація у формі демосів сприяє тому, щоб людина знайшла себе, подружилася з однодумцями та проявила свої здібності найліпшим чином.

З одного боку, коли людина потрапляє в демос, вона поступово визначається з тим, яка діяльність найближча її характеру – брахманська (писар і суддя), кшатріївська (осавул) чи господарська (скарбник). Людина знаходить свою природовідповідну справу і діє ефективно, адже кожен найкраще робить те, що любить.

З другого боку, при взаємодії демосів між собою, брахмани мають можливість спілкуватися з брахманами, кшатрії – з кшатріями, а господарі – з господарями. Це веде до формування згаданих варн. Завдяки цьому волонтерський рух виробляє правильну структуру, яка є ознакою зрілої соціальної системи. Наявність такої структури суттєво поліпшує взаємодопомогу демосів та сприяє їх синергії.

Нарешті, кожен демос – це школа лідерства. Оскільки голова демосу займається метаполітикою і стоїть над варнами, то це заохочує його розвиватися до рівня універсальної людини. Відповідно, взаємодія демосів на рівні їхніх лідерів веде до формування «четвертої варни» – варни універсальних людей.

Принагідно зазначимо, що анімаційним символом варни брахманів є вепр («монос»), символом варни кшатріїв – тур («буй тур»), а символом варни універсальних людей – лебідь («гáнза»).

Розумна республіка

Як ми вже говорили, для народження ефекту колективного розуму необхідна різноманітність думок. Звідси випливає, що ідея колективного розуму передбачає заохочення самостійності, оригінальності та самобутності демосів. Відповідно, республіка демосів розчищає простір для будь-яких думок, уподобань, ідеологій та експериментів.

Але ця різноманітність добре працює лише тоді, коли є спільна мета і механізм інтеграції. Чи є вони в Республіці демосів? Так, є.

Спільна мета полягає у плеканні людяності, тобто таких якостей як совість, емпатія, співчуття, милосердя, любов, приязність, жертовність, честь, відповідальність, творчість, краса. Нинішня війна з психопатами дозволяє краще усвідомити велич людини та її творчий потенціал. Розрізнення людей та психопатів переконує, що 99% всього зла йде саме від антисоціально налаштованих розмовляючих тварин.

А в чому полягає механізм інтеграції? Механізм інтеграції – це управлінські структури та процедури, що їх вибудовують демоси під ті чи інші завдання. Наприклад, якщо з’явилась суспільно значима проблема, то для її розв’язання невимушено створюється демос чи ціла ієрархія демосів. Відповідно, вмикається потенціал «колективного розуму» та акумулюється необхідне фінансове забезпечення. Після розв’язання проблеми демос розпускається або перемикається на вирішення інших завдань.

Антипаразитичний захист

Соціальний паразитизм корпоративних психопатів працює у великих структурах, де люди не знають одне одного. Натомість у компактних самокерованих колективах, де всі персонально знайомі, паразитам нема чого робити. Особливо, якщо застосовуються методики взаємної оцінки, спеціально розроблені для виявлення корпоративних психопатів. Найвідомішою є методика «Бізнес-скан 360», розроблена психологами Робертом Хаером і Полом Баб’яком.

Якщо ж у якомусь демосі корпоративні психопати таки перехоплюють управління, то це проявиться в нелюдській поведінці такого демосу. Оскільки в Республіці поведінка кожного демосу відстежується за п’ятьма параметрами, то з таким психопатичним демосом навряд чи хтось захоче співпрацювати, тому він опиниться в ізоляції й тихо «засохне».

З цієї точки зору демоси нагадують клітини, які мають власні мембрани. Якщо якась клітина заражена паразитом, то ці мембрани захищають клітини від проникнення зарази. Демоси – це своєрідні клітини великого соціального організму. Їхні мембрани захищають колективи від корпоративних психопатів та ворожої агентури.

Захист від помилок

У великих соціальних системах помилка центральної влади може призвести всю систему до соціальної катастрофи. Натомість у Республіці демосів постійно підтримується різноманітність і високий рівень автономності. Тож якщо в якомусь демосі (сотенному, полковому, кошовому) буде допущена помилка, то вона не зачепить інші демоси.

Це може бути навіть не помилка, а невдалий соціальний експеримент. Якщо стануть явними його негативні наслідки, то демос просто розпускається, а його члени вливаються в інші демоси. Відтак Республіка заохочує експерименти, але водночас пропонує захист від невдач.

Влада народу

Для того, щоб народ мав свою, народну владу, він має витворити в собі джерела цієї влади. Такими джерелами влади є лише правильно організовані громади – демоси. Тож якщо народ хоче звільнитися від влади чужинців і отримати свою, рідну владу, то він має правильно структуруватися – витворити динамічну багаторівневу мережу демосів і перетворити її на стабільну Республіку.

Що робити

По-перше, треба поширювати знання про традиційну форму української самоорганізації – Сокупію, Копне право, Козацьку республіку, Республіку демосів. Це те, що завжди рятувало українців у кризові часи та забезпечувало їм процвітання. Важливо, що багатотисячолітня українська традиція самоорганізації нині отримала наукове пояснення, що дозволяє її уточнювати та успішно розвивати.

По-друге, українцям треба активно знайомитись – як на рівні особистостей, так і на рівні громад. Знайомство буде ефективнішим, коли відбуватиметься по лінії традиційного інтерфейсу – голова, писар, суддя, осавул, скарбник. Для знайомства треба використати всі наявні технологічні засоби – від волонтерських сайтів знайомств до зустрічей в реалі. Найкращим способом знайомства є спільні справи, націлені на конкретний результат.

По-третє, треба практично вибудовувати українську мережеву республіку волонтерів та добровольців. Творити сотенні демоси і об’єднувати їх у полки, коші, корпуси. Як тільки буде сформоване достатньо масивне волонтерське стартове ядро, до нього притягнеться решта українського населення.

Нинішня Україна – це перенасичений розчин. Щойно з’явиться центр кристалізації, то аморфний етнос негайно перейде у стан структурованої української нації з власною українською державою. Державою людей. З людяними законами. Без психопатів і паразитів.

Продовження – Республіка волонтерів: відродження української традиції – короткий огляд.

Христина Соловій - Бути Людьми