«До кінця вісімнадцятого століття ніхто і не думав пов'язувати коров'ячу віспу з віспою натуральною, а якщо хто знаходив зв'язок між двома хворобами, то швидше базіки, чим сільські жителі зі справжніми практичними знаннями однієї або обох хвороб. Єдине, що пов'язує коров'ячу і натуральну віспу, це слово "віспа" (pox) в назві кожної хвороби...»
Розділ 2. Сифіліс, натуральна віспа та коров'яча віспа.
2.1. Знання Дженнера про коров’ячу віспу в 1788-1789 роках
«В цей час Дженнер повернувся в Лондон для виступу з доповіддю про історію зозулі чи обрання в члени Королівського товариства. Уже в цей час він тримав в голові ідею, що знайшов ще одну тему для доповіді перед Королівським товариством - люди, які перехворіли коров’ячою віспою, СТАЮТЬ НЕВРАЗЛИВІ до віспи натуральної. Для підтвердження існування хвороби корів із такою назвою, він навіть привіз малюнок із ураженням руки доярки великим міхуром.
«Хвороба зацікавила усіх в Лондоні, але для молочних ферм Дорсета, Уилшира, Глостершира, Норфолка і інших графств вона була більш менш звичайна. Деякі колеги Дженнера знали про неї досить багато, особливо містер Фьюстер з Торнбери. Навряд чи сам Дженнер знав про хворобу більше, ніж можна було з'ясувати з розмов, і, по правді кажучи, виразки на руках доярів зазвичай не лікували, або ж ними займався ветеринар, а не хірург. Але уява Дженнера була захоплена почутим базіканням про те, що доярі, що перенесли коров'ячу віспу, сталі несприйнятливі до віспи натуральної (smallpox); йому здалося, що він знайшов ще одну тему для доповіді в Королівському товаристві, і з властивою йому лінню і непослідовністю він просто запам'ятав слова про коров'ячу віспу».
2.2. Слово «віспа» - єдине, що пов’язує коров’ячу і натуральну віспу
«До кінця вісімнадцятого століття ніхто і не думав пов'язувати коров'ячу віспу з віспою натуральною, а якщо хто знаходив зв'язок між двома хворобами, то швидше базіки, чим сільські жителі із справжніми практичними знаннями однієї або обох хвороб. Єдине, що пов'язує коров'ячу і натуральну віспу, це слово "віспа" (pox) в назві кожної хвороби...»
«Співзвуччя назв, як і завжди, справило враження на легковірних людей, знайомих з предметом більше на словах, ніж на ділі. Ті, хто мав нещастя перенести коров'ячу віспу з укритих виразками сосків коров'ячого вим’я на свої пальці, мали погане уявлення про те, чому хвороба називається віспою. Але невгомонним базікам, які нічого не знали, окрім назви, була потрібна добре продумана легенда. Вони говорили доярам: ви перенесли коров'ячу віспу, значить, натуральною віспою ви не захворієте. Не варто думати, що відома сьогодні легенда дозрівала повільно, йдучи коренями в попередній досвід. І аж ніяк вона не була звичайна для пасовищ Англії, де і виявили коров'ячу віспу. Містер Джейкобс, видатний брістольский стряпчий за часів Дженнера, свідчив, що близько сорока років тому, коли він молодим працював на фермі свого батька, йому доводилося двічі страждати від виразок, викликаних коров'ячою віспою, але він ніколи не чув, щоб коров'яча віспа запобігала зараженню натуральною...»
Тобто Дженнер вивів на світ легенду, яка з’явилась внаслідок гри слів в західних графствах Англії.
Ми можемо зробити проміжний висновок: гра слів - основа для легенди про захисні властивості коров’ячої віспи перед натуральною віспою.
«Передбачуване протистояння коров'ячої і натуральної віспи було викликане... грою слів, а зовсім не схожістю між двома хворобами. Звичайно ж, ті, хто бачили віспу на коров'ячих сосках і більшу частину тих, хто страждав від хворобливих і часто важковиліковуваних виразок на руках, не могли угледіти справжнього зв'язку з натуральною віспою або того, що одна хвороба має відношення до іншої. Звела їх разом в першу чергу гра слів...»
«Коров'яча віспа була захворюванням коров'ячих сосків і була заразна для доярів, у Норфолку її називали вісповими наривами...»
«...лікарям, яких запрошували лікувати виразки на руках доярів, і ветеринарам було складно знайти схожість із натуральною віспою».
2.3. Першим вакцинатором був не Дженнер, а Бенджамін Джесті
Для початку потрібно сказати, що слово «вакцина» першочергово позначало щось, що має відношення до корови. Виходячи з цього, першим, хто здійснив вакцинацію був зовсім не Дженнер:
«Наступний крок в розвитку легенди також зробили безграмотні сільські жителі. З середини минулого століття [книга написана в XIX столітті. - Прим. перекл.] більшість англійців були знайомі з виразом "отримати надріз від віспи"; вважалося, що краще отримати надріз від натуральної віспи в слушний час, чим ризикувати і заразитися віспою під час епідемії. У 1774 році успішному дорсетширскому фермерові Бенджаміну Джесті прийшло в голову, що можна зробити надріз і від коров'ячої віспи, і він дійсно сам зробив надрізи дружині і своїм двом дітям від цієї хвороби, тобто вніс матеріал з виразки на коров'ячому соску в надрізи на руках своїх домочадців. Що сталося далі, точно не відомо, крім того, що довелося запросити лікаря, але, судячи з усього, дивна примха Джесті не знайшла своїх послідовників».
«...вигадка про коров'ячу віспу виникала то тут, то там. Про існування легенди Дженнер дізнався абсолютно випадково. Упродовж декількох років він лише згадував про неї в розмовах зі своїми колегами, постійно піднімаючи цю тему під час застіль в сільських тавернах. Найбільше про коров'ячу віспу і виразки знав Фьюстер з Торнбери, і він, як і інші, мав, до нещастя, дуже вагомі причини вважати захист доярів від натуральної віспи бабусиними казками.
Коли б Дженнер не починав заводити розмову про свою вигадку, йому тут же наводили безліч прикладів, що доярі хворіють на натуральну віспу так само, як і інші люди.
Стало зрозуміло, що сама по собі легенда нежиттєздатна».
Тим не менш Дженнер:
«...вирішив звести сільські повір'я до рангу наукового знання...».
«Дженнер тільки чув розмови про неї (коров’ячу віспу - А.Г.), знав назву хвороби і що вона викликає поверхневі виразки на руках доярів».
«Насправді Дженнер не був здатен до точного мислення. Він мав розвинену уяву, тому головну роль грали для нього розмови. У той час, коли його прозаїчно налаштовані сусіди-лікарі не вбачали зв'язку між коров'ячою і натуральною віспою і звертали належну увагу на те, що дояри, які страждають від коров'ячої віспи, не уникали звичайної для того часу епідемії, Дженнер переконав себе, що одна віспа якось пов'язана з іншою, що для відомого за чутками протистояння між хворобами існує якась наукова, характерна для хвороби підстава, що випадки захворювання на натуральну віспу у доярів, вже до цього заражених коров'ячою віспою, були лише винятками, і одного разу він зможе довести це».
«Дженнер не мав чуття на емпіричні факти, тому він і почав з фантазій і безглуздостей, а закінчив систематичною брехнею і ухиленнями».
«Вся «…ця нісенітниця виникла завдяки поверхневому, суто словесному знайомству з предметом. Таке уявлення навіть навряд чи можна назвати поверховим; для патолога або епідеміолога було б такою ж безглуздістю міркувати про коров'ячу віспу, що стає натуральною віспою, як про те, що кінський каштан — це каштанової масті кінь [англійською тут гра слів: horse-chestnut і chestnut horse. - Прим. перев.].
Д-ру Дженнеру вдалося вхопитися за цю дивовижну легенду і зробити її задовільною для наукових вимог, незважаючи на роздратування і глузування, з якими зустріли його прості колеги-лікарі, які практикують у районах, де коров’яча віспа була поширена. Важко виправдати легковажність чи злочинну недбалість Дженнера, навіть якщо розглядати лише відправну точку... У Дженнера не було наявних сьогодні засобів для проведення дослідів, щоб піти вірним шляхом, хоча один з його ранніх критиків, Мозлі, в 1798 році заявив цілком ясно, "ґрунтуючись виключно на аналогії та патології", що коров’яча віспа - це lues bovilla [лат. бичачий сифіліс. - Прим. перекл.], і що натуральна та коров'яча віспи "абсолютно несхожі". Дженнеру могли б допомогти і здоровий глузд, а також свідчення, що не суперечать один одному, вміння узагальнювати, просте слідування очевидним фактам, якщо б він не помчав у хмари, зачарований словесною ілюзією.
Привезений Дженером до Лондона в 1789 році малюнок везикули на руці зараженої коров'ячою віспою доярки - перший серйозний доказ інтересу Дженнера до питання. Його листування з Хантером протягом двох або трьох років після того не містить жодних згадок коров'ячої віспи, і є всі підстави припускати, що Дженнер займався цією проблемою так само мляво і безсистемно, як і дослідженнями зозулі, сплячкою (їжаків - А.Г.) і міграцією птахів. З 1789 року, коли він зайшов так далеко, що намалював виразку у везикулярній стадії на руці доярки, про коров'ячу віспу не згадується до 1794 року, коли ця тема вже переповнює Дженнера».
В цьому місці в Чарльза Крейтона йде примітка 28, яка детальніше показує безсистемність і лінивство в роботі Дженнера. Ось вона: «З 1787 він обіцяв представити Королівському товариству роботу про міграцію птахів. Вона була надрукована після його смерті в... (1824). Робота містить безладні риторичні міркування, які не мають жодної наукової цінності. Однак Барон (біограф Дженнера - А.Г.) цілком серйозно стверджує, що Дженнер "встановив закони, що керують міграцією птахів".
Також варто коротко узагальнити: 5 років - з 1789 по 1794 рік про коров’ячу віспу не було чути жодних слів.
Починаючи з 1794 року Дженнер активно обговорює свою теорію з різними людьми, в тому числі, лікарями. Цікавою є відповідь Дженнеру д-ра Хейгарта із Честера:
«Ваше зауваження про коров'ячу віспу і справді дивне, воно настільки незвичне і настільки суперечить усім останнім даним, що знадобляться ясні та повні докази для визнання його достовірним… Я сподіваюся, що ніхто не довіряє казкам простолюду».
Якими ж були ці «ясні і повні докази» Дженнера?
2.5. Фундамент для наукової праці Едварда Дженнера
«...у травні 1796 року Дженнер зробив перші кроки для здійснення своєї ідеї. Дізнавшись про коров'ячу віспу у доярів на фермі неподалік Берклі, з великої везикули на руці доярки Сари Нельмс він узяв трохи рідини і 14 травня інокулював її в обидві руки восьмирічного хлопчика Джеймса Фіпса. Експериментальна інокуляція була схожа на випадкове зараження доярів, особливо через тріщини та подряпини на руках.
2 липня Дженнер інокулював хлопчика натуральною віспою, намагаючись довести, що попереднє зараження коров'ячою віспою захистило його від варіолярної інфекції.
Протягом осені чи зими він об'єднав повідомлення про коров'ячу віспу у корів і доярів, які зібрав раніше, і кілька відомих йому випадків, коли інокуляція натуральною віспою не мала наслідків у перехворілих на коров'ячу віспу доярів або ж вони не захворювали на натуральну віспу під час епідемії.
З цих матеріалів та досвіду над Джеймсом Фіппсом Дженнер змайстрував роботу, забезпечив її малюнком виразки від коров'ячої віспи на руці доярки Сари Нельмс, і наприкінці 1796 або на початку 1797 року відправив свою працю до Королівського товариства».
Давайте уважно проаналізуємо цей фрагмент. Отже 14 травня 1796 року Дженнер власними руками вакцинував Джеймса Фіппса. Цей день можна було б вважати початком «порятунку людства» від натуральної віспи. Але є один нюанс: ми пам’ятаємо, що ще в 1774 році Бенджамін Джесті провів цю маніпуляцію зі своїми рідними. Чому ж йому не приписано ніяких заслуг?
Основою для наукової праці Дженнера стали повідомлення та кілька відомих йому випадків. Тобто не було детального вивчення фактів, заглиблення в предмет та справжнтого пошуку істини. Не взято до уваги факти про те, що люди, які хворіли на коров’ячу віспу, в подальшому заражались віспою натуральною. Вони були проігноровані (про це мова далі).
І весь цей мізерний набуток послужив підгрунтям для наукової праці, яка в подальшому вплинула на здоров’я і життя мільйонів людей та відголоски якої лунають і в наш час.
«...звичайний заснований на здоровому глузді лікарський досвід його сусідів повністю суперечив ідеї про захисні властивості коров'ячої віспи».
«Дженнер мовчав про перехворілих коров'ячою віспою доярів, які пізніше захворіли на натуральну віспу, хоча він легко міг зібрати повідомлення про безліч подібних випадків зі свого власного району. Дженнер звертав увагу лише на тих доярів, які, перенісши коров'ячу віспу, хто з волі випадку чи через особисті схильності, не захворів на натуральну віспу. Ці дані і стали експериментальними доказами захисної сили коров'ячої віспи».
«Не дивно, що Королівське товариство мало знайти представлені Дженнером експериментальні докази захисних властивостей коров'ячої віспи сумнівними за якістю і мізерними за кількістю. Але сама по собі робота все ще могла бути корисною, якби там містилися точні дані про коров'ячу віспу, хворобу досить цікаву і ще не описану. Такі точні дані у роботі були відсутні».
«Схоже, Дженнер не мав глибоких знань про коров'ячу віспу у корів і ніколи не мав з нею справу...»
Ще раз варто звернути увагу на: «...абсолютну несхожість між виразками на коров'ячих сосках або пальцях доярів і заразним висипанням у людей».
Ймовірно, Дженнеру «...ніколи не спадало на думку, чому задовго до нього в розмовах коров'ячу віспу називали сифілісом. Ймовірно, Дженнера засліпило честолюбне бажання знайти наукову основу для легенди про захисні властивості коров'ячої віспи, і він не звернув уваги на очевидні факти». Однак для нас це не привід, щоб замовчувати правду.
2.6. Дженнер і його доповідь Королівському товариству
Одразу Дженнер почав із фальсифікації в назві своєї наукової роботи:
«Дженнер назвав свою роботу "Дослідження причин та наслідків Variolæ Vaccinæ, хвороби, виявленої в деяких західних графствах, особливо в Глостерширі, і відомої під назвою коров'ячої віспи". Можна заперечити з приводу "виявленої", але залишимо це. Суть цього довгого і хитромудрого заголовка зводиться до Variolæ Vaccinæ, єдиної назви в цьому короткому заголовку. Variola Vaccinæ означає латиною натуральну віспу корів.
Хвороба корів та доярів, відома сільському люду протягом поколінь під назвою коров'ячої віспи, тепер раптово була представлена освіченому суспільству, яке ніколи не чуло про неї раніше, під новою торговою маркою.
Остання написана на титульному аркуші, вона затьмарює колишню простонародну назву і високопарністю, і претензією на наукову точність, а також з метою зручності стає відмінною назвою.
Ця разюча новина присутня тільки на титульних листах. Дженнер ніде не вказує, ні в передмові, ні в самому тексті, що це нове ім'я, до того невідоме у ветеринарних або медичних трактатах, він ніде ні єдиним словом не пояснює свого винаходу і не використовує його ні в передмові, ні в тексті. Але воно присутнє в заголовку як повна, правильна і наукова назва хвороби, яка копіюється журналами і повторюється в сотнях різних поєднань, хоча з самої роботи при цьому більше не цитується жодного слова, і несе з собою всю силу ідеї, що природно при використанні описових синонімів пояснення невідомого терміну.
А тепер вашій увазі вражаючий приклад мислення Дженнера щодо цього питання:
«Дженнер ніколи публічно не захищав своє нововведення, але серед паперів, знайдених після його смерті, був такий запис, опублікований Бароном: "Натуральна віспа має те саме походження, що й коров'яча віспа, і якщо остання з'явилася разом із тваринами, то перша зобов'язана їй своїм походженням, тому я назвав свою першу книгу "Дослідження причин і дії Variolæ Vaccinæ", з того часу багато хто називав цю обставину щасливим передбаченням зв'язку, який майбутнім доказам було призначено обґрунтувати".
Для початку впадає у вічі примітивність мислення «нашого героя»: а чому, можемо поставити запитання ми, натуральна віспа походить від коров’ячої, а не навпаки? Дженнер не розглядав такої можливості? Але вченого, члена Королівського товариства така поверхневість не красить. Якщо звучить певне твердження, воно має бути підкріплене беззаперечними фактами.
Крім того, якщо звернути увагу на закінчення речення, виходить, що, подаючи своє «Дослідження» до розгляду в Королівське товариство, у нього не було доказів. Зважаючи на це, ми можемо сміливо стверджувати, що без будь-яких наукових підстав «рятівник людства» на власний розсуд придумав назву для хвороби тварин, якої не існувало - "Натуральна віспа корів".
«Як одна хитрість тягне за собою інші, так і заголовок, що вводить в оману на титульному аркуші, змусив Дженнера приховувати справжні факти і пропонувати брехливі пояснення в тексті».
Його роботу, однак, відхили. Незважаючи на те, що в Королівському товаристві все складалося на користь Дженнера.
«Його попередню роботу зустріли прихильно, навіть з поблажливістю, його обрали членом товариства через кілька місяців після її публікації, голова Бенкс був його другом, Еверард Хоум (якого Дженнер найбільше звинувачував у тому, що роботу про коров'ячу віспу відхилили) був товаришем по пансіону в будинку Джона Хантера двадцять п'ять років тому... Чому роботу повернули Дженнеру, можна тільки здогадуватися, але ми будемо недалекі від істини, якщо припустимо деяку убогість початкових спостережень коров'ячої віспи, деяку неясність у поясненнях, запідозримо недоречну однобокість у випадках захищених доярів і звернемо увагу на непереборне відчуття неправдоподібності при поясненні особливостей такої хвороби як коров'яча віспа, названої натуральною віспою корів».
Зауважимо, що Дженнер безсовісно звинувачував у відхиленні роботи когось іншого (навіть свого знайомого), а не себе, що надав мало доказів для підтвердження своєї теорії.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 2.
Світ:
Спецтема:
«До кінця вісімнадцятого століття ніхто і не думав пов'язувати коров'ячу віспу з віспою натуральною, а якщо хто знаходив зв'язок між двома хворобами, то швидше базіки, чим сільські жителі зі справжніми практичними знаннями однієї або обох хвороб. Єдине, що пов'язує коров'ячу і натуральну віспу, це слово "віспа" (pox) в назві кожної хвороби...»
2.jpg
Зміст
Початок: Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 1.
Розділ 2. Сифіліс, натуральна віспа та коров'яча віспа.
2.1. Знання Дженнера про коров’ячу віспу в 1788-1789 роках
«В цей час Дженнер повернувся в Лондон для виступу з доповіддю про історію зозулі чи обрання в члени Королівського товариства. Уже в цей час він тримав в голові ідею, що знайшов ще одну тему для доповіді перед Королівським товариством - люди, які перехворіли коров’ячою віспою, СТАЮТЬ НЕВРАЗЛИВІ до віспи натуральної. Для підтвердження існування хвороби корів із такою назвою, він навіть привіз малюнок із ураженням руки доярки великим міхуром.
«Хвороба зацікавила усіх в Лондоні, але для молочних ферм Дорсета, Уилшира, Глостершира, Норфолка і інших графств вона була більш менш звичайна. Деякі колеги Дженнера знали про неї досить багато, особливо містер Фьюстер з Торнбери. Навряд чи сам Дженнер знав про хворобу більше, ніж можна було з'ясувати з розмов, і, по правді кажучи, виразки на руках доярів зазвичай не лікували, або ж ними займався ветеринар, а не хірург. Але уява Дженнера була захоплена почутим базіканням про те, що доярі, що перенесли коров'ячу віспу, сталі несприйнятливі до віспи натуральної (smallpox); йому здалося, що він знайшов ще одну тему для доповіді в Королівському товаристві, і з властивою йому лінню і непослідовністю він просто запам'ятав слова про коров'ячу віспу».
2.2. Слово «віспа» - єдине, що пов’язує коров’ячу і натуральну віспу
«Співзвуччя назв, як і завжди, справило враження на легковірних людей, знайомих з предметом більше на словах, ніж на ділі. Ті, хто мав нещастя перенести коров'ячу віспу з укритих виразками сосків коров'ячого вим’я на свої пальці, мали погане уявлення про те, чому хвороба називається віспою. Але невгомонним базікам, які нічого не знали, окрім назви, була потрібна добре продумана легенда. Вони говорили доярам: ви перенесли коров'ячу віспу, значить, натуральною віспою ви не захворієте. Не варто думати, що відома сьогодні легенда дозрівала повільно, йдучи коренями в попередній досвід. І аж ніяк вона не була звичайна для пасовищ Англії, де і виявили коров'ячу віспу. Містер Джейкобс, видатний брістольский стряпчий за часів Дженнера, свідчив, що близько сорока років тому, коли він молодим працював на фермі свого батька, йому доводилося двічі страждати від виразок, викликаних коров'ячою віспою, але він ніколи не чув, щоб коров'яча віспа запобігала зараженню натуральною...»
Тобто Дженнер вивів на світ легенду, яка з’явилась внаслідок гри слів в західних графствах Англії.
«Передбачуване протистояння коров'ячої і натуральної віспи було викликане... грою слів, а зовсім не схожістю між двома хворобами. Звичайно ж, ті, хто бачили віспу на коров'ячих сосках і більшу частину тих, хто страждав від хворобливих і часто важковиліковуваних виразок на руках, не могли угледіти справжнього зв'язку з натуральною віспою або того, що одна хвороба має відношення до іншої. Звела їх разом в першу чергу гра слів...»
«Коров'яча віспа була захворюванням коров'ячих сосків і була заразна для доярів, у Норфолку її називали вісповими наривами...»
«...лікарям, яких запрошували лікувати виразки на руках доярів, і ветеринарам було складно знайти схожість із натуральною віспою».
2.3. Першим вакцинатором був не Дженнер, а Бенджамін Джесті
Для початку потрібно сказати, що слово «вакцина» першочергово позначало щось, що має відношення до корови. Виходячи з цього, першим, хто здійснив вакцинацію був зовсім не Дженнер:
«Наступний крок в розвитку легенди також зробили безграмотні сільські жителі. З середини минулого століття [книга написана в XIX столітті. - Прим. перекл.] більшість англійців були знайомі з виразом "отримати надріз від віспи"; вважалося, що краще отримати надріз від натуральної віспи в слушний час, чим ризикувати і заразитися віспою під час епідемії. У 1774 році успішному дорсетширскому фермерові Бенджаміну Джесті прийшло в голову, що можна зробити надріз і від коров'ячої віспи, і він дійсно сам зробив надрізи дружині і своїм двом дітям від цієї хвороби, тобто вніс матеріал з виразки на коров'ячому соску в надрізи на руках своїх домочадців. Що сталося далі, точно не відомо, крім того, що довелося запросити лікаря, але, судячи з усього, дивна примха Джесті не знайшла своїх послідовників».
2.4. Захисний механізм коров’ячої віспи - вигадка, бабусині казки, нежиттєздатна легенда
«...вигадка про коров'ячу віспу виникала то тут, то там. Про існування легенди Дженнер дізнався абсолютно випадково. Упродовж декількох років він лише згадував про неї в розмовах зі своїми колегами, постійно піднімаючи цю тему під час застіль в сільських тавернах. Найбільше про коров'ячу віспу і виразки знав Фьюстер з Торнбери, і він, як і інші, мав, до нещастя, дуже вагомі причини вважати захист доярів від натуральної віспи бабусиними казками.
Стало зрозуміло, що сама по собі легенда нежиттєздатна».
Тим не менш Дженнер:
«...вирішив звести сільські повір'я до рангу наукового знання...».
«Дженнер тільки чув розмови про неї (коров’ячу віспу - А.Г.), знав назву хвороби і що вона викликає поверхневі виразки на руках доярів».
«Насправді Дженнер не був здатен до точного мислення. Він мав розвинену уяву, тому головну роль грали для нього розмови. У той час, коли його прозаїчно налаштовані сусіди-лікарі не вбачали зв'язку між коров'ячою і натуральною віспою і звертали належну увагу на те, що дояри, які страждають від коров'ячої віспи, не уникали звичайної для того часу епідемії, Дженнер переконав себе, що одна віспа якось пов'язана з іншою, що для відомого за чутками протистояння між хворобами існує якась наукова, характерна для хвороби підстава, що випадки захворювання на натуральну віспу у доярів, вже до цього заражених коров'ячою віспою, були лише винятками, і одного разу він зможе довести це».
«Вся «…ця нісенітниця виникла завдяки поверхневому, суто словесному знайомству з предметом. Таке уявлення навіть навряд чи можна назвати поверховим; для патолога або епідеміолога було б такою ж безглуздістю міркувати про коров'ячу віспу, що стає натуральною віспою, як про те, що кінський каштан — це каштанової масті кінь [англійською тут гра слів: horse-chestnut і chestnut horse. - Прим. перев.].
Д-ру Дженнеру вдалося вхопитися за цю дивовижну легенду і зробити її задовільною для наукових вимог, незважаючи на роздратування і глузування, з якими зустріли його прості колеги-лікарі, які практикують у районах, де коров’яча віспа була поширена. Важко виправдати легковажність чи злочинну недбалість Дженнера, навіть якщо розглядати лише відправну точку... У Дженнера не було наявних сьогодні засобів для проведення дослідів, щоб піти вірним шляхом, хоча один з його ранніх критиків, Мозлі, в 1798 році заявив цілком ясно, "ґрунтуючись виключно на аналогії та патології", що коров’яча віспа - це lues bovilla [лат. бичачий сифіліс. - Прим. перекл.], і що натуральна та коров'яча віспи "абсолютно несхожі". Дженнеру могли б допомогти і здоровий глузд, а також свідчення, що не суперечать один одному, вміння узагальнювати, просте слідування очевидним фактам, якщо б він не помчав у хмари, зачарований словесною ілюзією.
Привезений Дженером до Лондона в 1789 році малюнок везикули на руці зараженої коров'ячою віспою доярки - перший серйозний доказ інтересу Дженнера до питання. Його листування з Хантером протягом двох або трьох років після того не містить жодних згадок коров'ячої віспи, і є всі підстави припускати, що Дженнер займався цією проблемою так само мляво і безсистемно, як і дослідженнями зозулі, сплячкою (їжаків - А.Г.) і міграцією птахів. З 1789 року, коли він зайшов так далеко, що намалював виразку у везикулярній стадії на руці доярки, про коров'ячу віспу не згадується до 1794 року, коли ця тема вже переповнює Дженнера».
В цьому місці в Чарльза Крейтона йде примітка 28, яка детальніше показує безсистемність і лінивство в роботі Дженнера. Ось вона: «З 1787 він обіцяв представити Королівському товариству роботу про міграцію птахів. Вона була надрукована після його смерті в... (1824). Робота містить безладні риторичні міркування, які не мають жодної наукової цінності. Однак Барон (біограф Дженнера - А.Г.) цілком серйозно стверджує, що Дженнер "встановив закони, що керують міграцією птахів".
Також варто коротко узагальнити: 5 років - з 1789 по 1794 рік про коров’ячу віспу не було чути жодних слів.
Починаючи з 1794 року Дженнер активно обговорює свою теорію з різними людьми, в тому числі, лікарями. Цікавою є відповідь Дженнеру д-ра Хейгарта із Честера:
«Ваше зауваження про коров'ячу віспу і справді дивне, воно настільки незвичне і настільки суперечить усім останнім даним, що знадобляться ясні та повні докази для визнання його достовірним… Я сподіваюся, що ніхто не довіряє казкам простолюду».
Якими ж були ці «ясні і повні докази» Дженнера?
2.5. Фундамент для наукової праці Едварда Дженнера
«...у травні 1796 року Дженнер зробив перші кроки для здійснення своєї ідеї. Дізнавшись про коров'ячу віспу у доярів на фермі неподалік Берклі, з великої везикули на руці доярки Сари Нельмс він узяв трохи рідини і 14 травня інокулював її в обидві руки восьмирічного хлопчика Джеймса Фіпса. Експериментальна інокуляція була схожа на випадкове зараження доярів, особливо через тріщини та подряпини на руках.
2 липня Дженнер інокулював хлопчика натуральною віспою, намагаючись довести, що попереднє зараження коров'ячою віспою захистило його від варіолярної інфекції.
Протягом осені чи зими він об'єднав повідомлення про коров'ячу віспу у корів і доярів, які зібрав раніше, і кілька відомих йому випадків, коли інокуляція натуральною віспою не мала наслідків у перехворілих на коров'ячу віспу доярів або ж вони не захворювали на натуральну віспу під час епідемії.
З цих матеріалів та досвіду над Джеймсом Фіппсом Дженнер змайстрував роботу, забезпечив її малюнком виразки від коров'ячої віспи на руці доярки Сари Нельмс, і наприкінці 1796 або на початку 1797 року відправив свою працю до Королівського товариства».
Давайте уважно проаналізуємо цей фрагмент. Отже 14 травня 1796 року Дженнер власними руками вакцинував Джеймса Фіппса. Цей день можна було б вважати початком «порятунку людства» від натуральної віспи. Але є один нюанс: ми пам’ятаємо, що ще в 1774 році Бенджамін Джесті провів цю маніпуляцію зі своїми рідними. Чому ж йому не приписано ніяких заслуг?
Основою для наукової праці Дженнера стали повідомлення та кілька відомих йому випадків. Тобто не було детального вивчення фактів, заглиблення в предмет та справжнтого пошуку істини. Не взято до уваги факти про те, що люди, які хворіли на коров’ячу віспу, в подальшому заражались віспою натуральною. Вони були проігноровані (про це мова далі).
І весь цей мізерний набуток послужив підгрунтям для наукової праці, яка в подальшому вплинула на здоров’я і життя мільйонів людей та відголоски якої лунають і в наш час.
«Дженнер мовчав про перехворілих коров'ячою віспою доярів, які пізніше захворіли на натуральну віспу, хоча він легко міг зібрати повідомлення про безліч подібних випадків зі свого власного району. Дженнер звертав увагу лише на тих доярів, які, перенісши коров'ячу віспу, хто з волі випадку чи через особисті схильності, не захворів на натуральну віспу. Ці дані і стали експериментальними доказами захисної сили коров'ячої віспи».
«Не дивно, що Королівське товариство мало знайти представлені Дженнером експериментальні докази захисних властивостей коров'ячої віспи сумнівними за якістю і мізерними за кількістю. Але сама по собі робота все ще могла бути корисною, якби там містилися точні дані про коров'ячу віспу, хворобу досить цікаву і ще не описану. Такі точні дані у роботі були відсутні».
Ще раз варто звернути увагу на: «...абсолютну несхожість між виразками на коров'ячих сосках або пальцях доярів і заразним висипанням у людей».
Ймовірно, Дженнеру «...ніколи не спадало на думку, чому задовго до нього в розмовах коров'ячу віспу називали сифілісом. Ймовірно, Дженнера засліпило честолюбне бажання знайти наукову основу для легенди про захисні властивості коров'ячої віспи, і він не звернув уваги на очевидні факти». Однак для нас це не привід, щоб замовчувати правду.
2.6. Дженнер і його доповідь Королівському товариству
Одразу Дженнер почав із фальсифікації в назві своєї наукової роботи:
«Дженнер назвав свою роботу "Дослідження причин та наслідків Variolæ Vaccinæ, хвороби, виявленої в деяких західних графствах, особливо в Глостерширі, і відомої під назвою коров'ячої віспи". Можна заперечити з приводу "виявленої", але залишимо це. Суть цього довгого і хитромудрого заголовка зводиться до Variolæ Vaccinæ, єдиної назви в цьому короткому заголовку. Variola Vaccinæ означає латиною натуральну віспу корів.
Остання написана на титульному аркуші, вона затьмарює колишню простонародну назву і високопарністю, і претензією на наукову точність, а також з метою зручності стає відмінною назвою.
А тепер вашій увазі вражаючий приклад мислення Дженнера щодо цього питання:
«Дженнер ніколи публічно не захищав своє нововведення, але серед паперів, знайдених після його смерті, був такий запис, опублікований Бароном: "Натуральна віспа має те саме походження, що й коров'яча віспа, і якщо остання з'явилася разом із тваринами, то перша зобов'язана їй своїм походженням, тому я назвав свою першу книгу "Дослідження причин і дії Variolæ Vaccinæ", з того часу багато хто називав цю обставину щасливим передбаченням зв'язку, який майбутнім доказам було призначено обґрунтувати".
Для початку впадає у вічі примітивність мислення «нашого героя»: а чому, можемо поставити запитання ми, натуральна віспа походить від коров’ячої, а не навпаки? Дженнер не розглядав такої можливості? Але вченого, члена Королівського товариства така поверхневість не красить. Якщо звучить певне твердження, воно має бути підкріплене беззаперечними фактами.
Крім того, якщо звернути увагу на закінчення речення, виходить, що, подаючи своє «Дослідження» до розгляду в Королівське товариство, у нього не було доказів. Зважаючи на це, ми можемо сміливо стверджувати, що без будь-яких наукових підстав «рятівник людства» на власний розсуд придумав назву для хвороби тварин, якої не існувало - "Натуральна віспа корів".
«Як одна хитрість тягне за собою інші, так і заголовок, що вводить в оману на титульному аркуші, змусив Дженнера приховувати справжні факти і пропонувати брехливі пояснення в тексті».
Його роботу, однак, відхили. Незважаючи на те, що в Королівському товаристві все складалося на користь Дженнера.
«Його попередню роботу зустріли прихильно, навіть з поблажливістю, його обрали членом товариства через кілька місяців після її публікації, голова Бенкс був його другом, Еверард Хоум (якого Дженнер найбільше звинувачував у тому, що роботу про коров'ячу віспу відхилили) був товаришем по пансіону в будинку Джона Хантера двадцять п'ять років тому... Чому роботу повернули Дженнеру, можна тільки здогадуватися, але ми будемо недалекі від істини, якщо припустимо деяку убогість початкових спостережень коров'ячої віспи, деяку неясність у поясненнях, запідозримо недоречну однобокість у випадках захищених доярів і звернемо увагу на непереборне відчуття неправдоподібності при поясненні особливостей такої хвороби як коров'яча віспа, названої натуральною віспою корів».
Зауважимо, що Дженнер безсовісно звинувачував у відхиленні роботи когось іншого (навіть свого знайомого), а не себе, що надав мало доказів для підтвердження своєї теорії.
Наступний розділ: Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 3.
Досліджуємо історію вакцинації!
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»