Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділи 4-12
"До того як д-р Дженнер опублікував свій трактат, - пише Денман, один із провідних лікарів того часу, - більшість лікарів королівства нічого не знали про коров'ячу віспу, навіть не чули такої назви". А коли вони почули про хворобу, то вже під ім'ям Variolæ Vaccinæ (натуральної віспи корів) - цю назву Дженнер визнав слушною з причин, відомих тільки йому".
«Лікарі всіх країн повірили, що це і є справжнє ім'я. Перші французькі автори дружно пишуть про нову хворобу як про petite vérole des vaches [фр. натуральна віспа корів. - Прим. перекл.], німці одразу ж винайшли синоніми Kuhblattern і Schutzblattern ("коров'яча натуральна віспа" і "захисна натуральна віспа"), а в Італії її назвали vajulo vaccino ("коров'яча натуральна віспа")».
«Поступово ці терміни замістило нове слово - вакцина. Воно було запроваджено в Женеві 1799 року, позначає всього лише щось, що стосується корови, і нічого не говорить про хворобу взагалі або про шкірну хворобу зокрема».
Розділ 4. Реакція на "Досліження".
4.1. Термін «Variolæ Vaccinæ» на титульному аркуші «Дослідження» Дженнер нічим не обгрунтував в тексті
«Виявивши, що назва на титульному аркуші ні в кого не викликала підозр, Дженнер сміливо використовує її в тексті своєї другої книги, хоча в тексті першої вона не трапляється зовсім. Найпершим доброзичливо до теорії Дженнера поставився д-р Джордж Пірсон, член Королівського товариства, лікар лікарні Сент-Джордж, вчений і шановна, хоча й не цілком розсудлива людина. Він опублікував своє "Дослідження щодо історії коров'ячої віспи" менш ніж через шість місяців після Дженнера і підтримав його. Однак Пірсон напав на слід кількох сторін містифікації… він вважав, що латинська назва variola vaccinæ, або натуральна віспа корів, є катахрезою [незвичне або помилкове поєднання слів всупереч несумісності їхніх буквальних значень. - Прим. перекл.]; це все одно, як якби хтось заходився міркувати про ведмеже пір'я, адже ще не доведено, що корова або представники підродини бичачих можуть хворіти на натуральну віспу».
4.2. «Коров’яча віспа, по суті, є сифілісом».
«Будь-кому, хто сьогодні читає "Дослідження" Пірсона, може здатися дивним, що на той час ця праця не виявилася достатньою, щоб розкрити хитрість Дженнера в привласненні коров'ячій віспі імені variolæ vaccinæ, або "натуральної віспи корів". За допомогою свідчень, зібраних Пірсоном, стає зрозумілим, що в доярів коров'яча віспа набуває вигляду "хворобливих фагеденічних виразок", які можуть не минати тижнями й місяцями, і це вказує на те, що коров'яча віспа, по суті, є сифілісом у класичному значенні слова pox».
4.3. Інгенхауз проти Дженнера
«…найнебезпечнішим супротивником Дженнера, відомим своєю науковою або професійною репутацією, був д-р Інгенхауз із Відня, який під час публікації "Дослідження" якраз перебував в Англії....
Восени 1798 року, на сімдесятому році життя, Інгенгауз приїхав погостювати до маркіза Ленсдауна в Боувуд. Дженнер якраз опублікував своє "Дослідження", і воно, звичайно ж, привернуло увагу цього провідного фахівця з інокуляцій натуральної віспи. Інгенхауз скористався своїм перебуванням у Вілтширі й знаючи, що в цьому графстві добре відома коров'яча віспа, довідався про "незвичайну теорію" захисних властивостей цієї хвороби. Спочатку він звернувся до містера Олсопа, хірурга з Келна, і разом з ним вирушив на сусідню ферму, що належала Стайлзу, де коров'яча віспа існувала протягом тридцяти років ще з часів батька Стайлза, а сам Стайлз переніс хворобу в дуже важкій формі; коли ж його виразки були вилікувані, містер Олсоп піддав його інокуляції натуральною віспою. Стайлз захворів - з'явилося багато пустул, і заразив свого батька, для якого натуральна віспа виявилася смертельною. Ось яку інформацію отримав Інгенхауз уже з найпершої спроби. Він чув і про інші подібні випадки, що загрожували спростувати ідею Дженнера про захисні властивості коров'ячої віспи.
Він порадив Дженнеру гарненько подумати, "перш ніж врешті-решт віддати перевагу теорії, яка може завдати великої шкоди, якщо виявиться помилковою"».
Зважаючи на тисячі скалічених і втрачених життів, можемо із впевненістю говорити, що вона виявилася помилковою. Її відлуння ми відчуваємо і в наш час!
«Інгенгауз вважав за потрібне звернутися до Дженнера приватно, а не вступати в публічні дебати, "завжди неприємні таким людям, як Ви, з ліберальними поглядами, які діють із найкращих спонукань, на що вказує Ваш трактат".
Інгенгауз сам підказав Дженнеру відповідь. Відомий віденський інокулятор випадково помітив невідповідність у "Дослідженні" - матеріал натуральної віспи втрачає свої властивості, піддаючись якійсь уявній тонкій гнильній зміні, і стає причиною хвороби, що "точно не натуральна віспа", хоч і має вигляд, як вона, та все ж це щось інше: інокульовані цим вірусом потім заразилися натуральною віспою природним шляхом. Жодна розсудлива і чесна людина не може стверджувати подібне, навіть якщо їй хочеться виправдати власні невдачі. Пізніше Пірсон, Вудвіль та інші інокулятори, які знають свою справу, відмовилися визнати існування несправжньої натуральної віспи. Інгенхауз не міг не звернути уваги на цю деталь, і він сказав Дженнеру, що якби останній як слід поцікавився предметом, то він виявив би, що його точка зору щодо несправжньої натуральної віспи помилкова, така хвороба невідома. Під впливом роздратування, а може й діючи продумано, Дженнер у своїй відповіді Інгенгаузу дійшов до того, що оголосив неправдивими навіть ті випадки коров'ячої віспи, про які Інгенгауз дізнався у Вілтширі. Від коров'ячого вимені виходив огидний сморід, значить, там почалося гниття; отже, та коров'яча віспа була хибною, і не дивно, що фермер Стайлз після цього захворів на натуральну віспу!" На думку Дженнера, існувало безліч видів хибної коров'ячої віспи, які не походили від кінського мокреця, а необхідність відповісти Інгенхаузу дала Дженнеру можливість розширити визначення хибності, що він і зробив у своїй наступній праці. Оскільки Інгенхауз мав сміливість не погодитися з Дженнером у питанні несправжньої натуральної віспи, то ця остання, гідна людина, ніким не визнана авторитетом з натуральної віспи, не тільки стала наполягати на своїй теорії, а й жбурнула в голову противника несправжню коров'ячу віспу. Хибність в обох випадках пояснювалася тільки нездатністю впоратися з натуральною віспою. Дженнер не пояснив, які зовнішні ознаки можуть вказувати на хибність тієї чи іншої хвороби. Говорячи мовою метафізики, хибність, за Дженнером, була суб'єктивною, але аж ніяк не об'єктивною якістю.
Будучи людиною світською, Інгенгауз доволі швидко зрозумів, що не варто сперечатися з такою особою, найімовірніше, дурнем або шахраєм».
4.4. Підроблений лист
«У квітні Дженнер поїхав до Лондона для публікації "Дослідження", залишивши щеплених на свого племінника-асистента, а той, судячи з усього, не зміг забезпечити спадкоємність передачі. Зразок матеріалу коров'ячої віспи, привезений до Лондона, Дженнер віддав Клайну, і той домігся утворення виразки, але не зміг отримати ще матеріал. Потім Клайн написав Дженнеру, просячи його надіслати ще трохи матеріалу коров'ячої віспи, навіть не припускаючи, що його може не виявитися. Клайн написав Дженнеру про те, як сильно він і д-р Лістер вірять у новий захист, а також надіслав свій звіт про випробування зразка. Коли згодом Дженнер цитував цей лист, то замість слів Клайна "виразка була не особливо великою, не більшою за горошину, тому я не зміг отримати бажаного результату" вставив "висипань не було».
Цікавою з огляду на це є примітка 25 із роботи Ч. Крейтона, де зазначається:
«Оригінал листа Клайна опублікував Барон (i. 152), який, схоже, не знав, що Дженнер уже використав лист і підробив його!».
4.5. Несправедливе перекладання вини на інших
«Повернувшись до Глостершира в липні, Дженнер почув про велику кількість випадків коров'ячої віспи на фермі біля Берклі, і інокулював чотирьох або п'ятьох працівників матеріалом із коров'ячого соска. Усі ці інокуляції, зроблені дорослим, виявилися невдалими, але за місяць ті самі працівники випадково заразилися коров'ячою віспою під час доїння хворих корів. Звичайно ж, ці виразки, отримані випадково, були чудовим джерелом матеріалу, але Дженнер не каже, що використовував його. Коли у вересні д-р Пірсон став просити Дженнера приступити до серйозної практики якнайшвидше, то через нестачу матеріалу коров'ячої віспи Дженнер звинуватив Клайна в нездатності продовжити квітневий зразок, привезений до Лондона».
4.6. Нові факти вказують, що коров’яча віспа дуже схожа на сифіліс
«Зовнішня несхожість коров'ячої віспи та віспи натуральної та дивовижна характерна схожість із сифілісом стала очевидною за кілька днів під час проведення інокуляції самим Дженнером; везикула підсохла й на ній утворилася скоринка, потім вона зійшла й відкрилася виразка, що продовжувала збільшуватися "майже до розміру шилінгу" - як можна припустити, це не надто схоже на натуральну віспу».
4.7. Не чіткі й приховані результати
"Так сталося, що 1 грудня Торнтон зі Страуда дістав матеріал тієї самої ферми в Стоунгаузі незалежно від Дженнера; і в нього, і в Юза, також зі Страуда (Юз описував інокуляції Дрейка за допомогою матеріалу, отриманого після інокуляції Дженнером 13 грудня), були повні звіти про свою роботу. Ці звіти разюче відрізняються від зазвичай двозначних і прихованих описів Дженнером своїх результатів. Якби від самого початку такі неупереджені вчені, як Торнтон і Юз, взяли вакцинацію у свої руки, то і громадськість, і медична наука відмовилися б прийняти цей метод. Уже найперші результати були вельми тривожними для вакцинованих дітей, а подальші перевірки занадто несприятливі для теорії захисту від натуральної віспи".
4.8. Надважливий дослід Торнтона, що викривав Дженнера як шахрая
"Торнтон першим перевірив дані "Дослідження", і його висновки дуже важливі для історії. 1 грудня 1798 року на фермі в Стоунгаузі він знайшов дояра з ранами на руках; одна з ран усе ще не розкрилася, була схожа на пустулу і "єдина не перетворилася на огидну й болісну виразку". За п'ять днів до цього везикули з'явилися спочатку на пальцях, чому передував біль у пахвовій западині, головний біль, озноб, лихоманка і слабкість. Того ж вечора, отримавши матеріал коров'ячої віспи від дояра, Торнтон поїхав у Стеффордз Мілл та інокулював містера Стентона і його чотирьох дітей віком від 10 років до 10 місяців. На третій день вище місця інокуляції руки всіх чотирьох дітей вкрилися висипом, дуже схожим на бешиху. Приблизно через два тижні місця проколу стали покриватися щільною кіркою, з-під якої протягом кількох днів сочився гній. Десь на дванадцятий день запалення спало і кірки відпали. Зважаючи на "тривале місцеве запалення" містер Торнтон почав вірити, що інфікований матеріал непомітно вплинув на конституцію і зможе забезпечити захист від варіолярної інфекції, але цього не сталося - коли стали перевіряти, наскільки коров'яча віспа зробила всіх несприйнятливими, діти "заразилися, і хвороба перебігала м'яко, пройшовши через усі звичайні стадії", а їхній батько, чия вакцинація взагалі не вдалася, був єдиним із п'яти, хто встояв перед натуральною віспою.
Цей викривальний досвід вакцинації коров'ячої віспи матеріалом із того самого джерела, що використовував сам Дженнер, описаний у всіх деталях, мав викликати підозри, що щось іде не так. Беддоуз, у чиїй книжці "Внесок у фізичні та медичні знання" мало з'явитися повідомлення про це, повідомив Дженнера стосовно досвіду Торнтона, і Дженнер відповів на нього, як і на досвід ветеринара Клейтона, який ганьбив його метод, хвалькуватою заявою про свою високу репутацію вченого".
4.9. Торнтон, Юз і Дрейк проти Дженнера
"Наприкінці 1798 року, або за шість місяців після публікації "Дослідження", ситуація із заміною інокуляцій натуральної віспи на щеплення коров'ячої віспи була наступною: майже у всіх дітей з'являлися виразки на руках, у деяких цей стан був загрозливим, дуже схожим на виразковість рук у доярів. У якихось випадках Дженнер знехтував інокуляційними тестами, а в інших отримав досить незрозумілі результати. Варіоляційний тест, проведений Дрейком і Юзом в одній серії експериментів і Торнтоном в іншій, дав результати, які абсолютно не збігаються із самовпевненими заявами Дженнера. Багато вчених-медиків, як і ми зараз, дізналися про ці невідповідності ретроспективно, і найбільшим доказом доброзичливості, навіть привітного прийому, який було надано Дженнеру і його нововведенню, є відсутність публікацій найсерйозніших заперечень".
4.10. На сцені з’являється Вудвіль
Поки Дженнер шукав варіанти, як довести громадськості свою правоту, на допомогу йому прийшов чоловік по імені Вудвіль. Якщо коротко, про нього можна сказати наступне:
«...він дістав вакцинну лімфу, поки Дженнер тільки говорив про це, і він же зробив лімфу порівняно безпечною, поки Дженнер усе ще спотикався через складнощі проявів бешихи та фагеденічних виразок».
Розділ 5. Коров’яча віспа стає мягкою і прийнятною
5.1. Хто такий доктор Вудвіль
"Д-р Вільям Вудвіль, який поставив вакцинацію коров'ячої віспи на широку ногу і забезпечив вакцинною лімфою весь світ, був найактивнішим практикуючим інокулятором свого часу. Він був улюбленим учнем Куллена з Единбурга, а в Лондон він приїхав після кількох років сільської практики. У 1791 році його призначили лікарем Віспяної та Інокуляційної лікарень. Він був відомим ботаніком - 1790 року опублікував "Медичну ботаніку", три томи формату кварто (за редакцією сера В. Дж. Гукера), заклав ботанічний сад на двох акрах землі довкола Віспяної лікарні (тоді вона розташовувалась на Кінгс Крос) і утримував його за рахунок власних коштів.
В 1796 року він опублікував перший том своєї "Історії інокуляцій натуральної віспи у Великій Британії", де зробив наступний коментар про коров'ячу віспу (стор. 7):
Передбачалося, що натуральна віспа може походити від якоїсь хвороби тварин, і якщо короста, що вражає собак, може передаватися людині, або людина може захворіти також від дотику до коров'ячих дійок і таким чином стати несприйнятливою до варіолярної інфекції згодом, як стверджують дехто, отже, це припущення може бути недалеко від істини.
Ці слова або повністю взяті з "Хвороботворних отрут" Адамса, опублікованих роком раніше, або з'явилися з... приватного листування Дженнера з Клайном. Пірсон говорить про "Дослідження" Дженнера як про роботу, на яку давно чекали; чутки про висловлювану в ній точку зору, що коров'яча віспа захищає від віспи натуральної, досягли Адамса, Беддоуза, Вудвіля та інших за два або три роки до появи "Дослідження". Передбачувана заміна захисної інокуляції натуральної віспи, таким чином, змусила тремтіти досвідчених інокуляторів, заздалегідь, ймовірно, налаштовуючи когось проти методу, а когось - на випробування його, коли той дозріє.
Серед останніх був і Вудвіль. Влітку 1798 року його відвідав Дженнер у Лондоні, куди той приїхав для публікації свого "Дослідження", і Вудвіль порадив йому прибрати кінський мокрець із тексту. 17 червня 1798 року, за чотири дні до написання Дженнером передмови до його "Дослідження", Вудвіль був присутній у Віспяній лікарні під час інокуляційного тесту трьох доярів із ферми Вілланс біля Нью Роуд у Марілебоні, вакцинованих раніше коров'ячою віспою. Тест проводив друг Вудвіля, Пірсон. Виходить, що Вудвіль, як і Пірсон, завдяки приватній розмові з Дженнером у Лондоні до публікації "Дослідження", зацікавився новою захисною інокуляцією. Перевірка на віспу трьох літніх доярів, вакцинованих раніше коров'ячою віспою, виявилася сприятливою, наскільки це було можливо, для Дженнера; у жодного з них інфекція "не взялася", а у двох інших працівників, не вакцинованих коров'ячою віспою, результат виявився звичайним. Відповідно, Пірсон і Вудвіль були готові поставити інокуляції коров'ячої віспи на широку ногу, і протягом наступної осені Вудвіль кілька разів звертався до Дженнера з проханнями про лімфу.
Але у вересні або листопаді у Дженнера не було лімфи для Пірсона, йому не вдалося створити запас; імовірно, він намагався це зробити за допомогою двох випадків фагеденічної коров'ячої віспи в дітей після їхньої інокуляції в грудні матеріалом від корів зі Стоунгауза. На той час новий метод уже випробували: у липні Клайн - матеріалом, отриманим від Дженнера, 1 грудня Торнтон у Страуді - матеріалом, здобутим ним самим від дояра зі Стоунгауза, і 13-14 грудня Дрейк у Страуді - матеріалом, надісланим Дженнером. Жодна з цих інокуляцій не змогла забезпечити запас, усі вони закінчилися виразками, як і інокуляції, проведені Дженнером".
Передбачалося, що до початку 1799 року метод вакцинації коров'ячої віспи, рекомендований світові Дженнером за шість місяців до того, вже мав широко практикуватися, але на ділі до цього терміну налічувалося лише півдюжини дітей у Страуді та Істінгтоні, які повільно одужували від виразок коров'ячої віспи на руках.
І в цей момент на сцену виходить Вудвіль.
5.2. Як Вудвіль отримав м’яку коров’ячу віспу
"Коли Вудвіль проводив інокуляції, хвороба вразила лише трьох чи чотирьох корів, але згодом вона поширилася на все стадо, де було близько двохсот голів, і уникнули цього лише недійні корови. Отже, коли Вудвіль дізнався про хворобу та отримав вірус, хвороба щойно з'явилася, або щойно почала розвиватися, або була вже в процесі розвитку. Коли він знову прийшов у корівник через два дні, у середу 23 січня, він зустрів там двох або трьох доярів із початковою стадією коров'ячої віспи на руках. Але подробиці відомі тільки про Сару Райс: на її пальцях, зап'ясті та передпліччі було чотири везикули коров'ячої віспи. Ця доярка стала об'єктом наукового спостереження, і в четвер 24-го, на п'ятий день після появи в неї білуватих пухирів на долоні чи руці, лорд Саммервіль, сер Джозеф Бенкс, сер Вільям Вотсон, д-р Віллан, д-р Пірсон та інші прийшли оглянути Сару й порівняти її пухирі із зображенням на гравюрі з "Дослідження" Дженнера.
Доярка заразилася в той момент, коли хвороботворний процес у першої хворої корови ще не зовсім закінчився, і, ймовірно, хвороба ще не перейшла у важку стадію, як могло б статися в разі більшої тривалості захворювання й безперервної передачі від однієї корови до іншої".
"Таким чином, хвороба Сари носила м'якший характер, вона не призвела до утворення болісних відкритих виразок, з'явилися лише струпи та скоринки".
«Після безуспішних спроб Дженнера, Вудвілю, завдяки не тільки відмінним знанням як інокулятора, а й великою мірою милості фортуни, вдалося зробити використання матеріалу коров'ячої віспи загальновживаним».
«…Вудвіль поповнював свої запаси матеріалом, отриманим на ранній стадії і за невеликої тривалості коров'ячої віспи».
«Вудвіль відстежив передачу кількох поколінь інокульованої коров'ячої віспи і склав таблицю з іменами, віком та іншими подробицями близько чотириста п'ятдесяти пацієнтів. У перших двохстах випадках він зробив навіть більше: під кожним ім'ям він дав подробиці, але про стан руки, ураженої коров'ячою віспою, інформація часто неповна. Загалом записи достовірні, і в усякому разі не схоже, щоб їх редагували, як це робив Дженнер із подібними опублікованими спостереженнями. Тут я можу навести лише кілька результатів із книги Вудвіля».
5.3. Нещирість, пишномовність і брехня Дженнера
"...у листі Вудвілю, щодо отримання лімфи з Лондона, Дженнер пишномовно описує свої експерименти, вочевидь, з метою переконати його в їхній великій кількості і в тому, що у Дженнера скільки завгодно отриманої ним самим лімфи. Насправді, лімфи у нього не було взагалі, його спроби не давали результатів і призводили лише до виразок на руках дітей. Говорячи про лімфу Вудвіля у своїх "Подальших спостереженнях", що вийшли наступного квітня, він продовжує у все тому ж нещирому тоні".
5.4. Дженнер знав про відмінності між коров’ячою і натуральною віспою
"Саме Вудвіль і сам Пірсон першими відзначили округлі обриси, гладку поверхню, не надто загострену форму і характерний струп як відмінні риси коров'ячої віспи. І справді, цих відмінностей між коров'ячою і натуральною віспами вже достатньо, навіть якби була відсутня прірва, що розділяє їх у клінічній історії, і ще більш нездоланний бар'єр в якості цілої епідеміологічної історії натуральної віспи, про яку Дженнер нічого не знав..."
"Дженнер достатньо знав про ці відмінності між коров'ячою і натуральною віспами, насправді він був знайомий і з більш вражаючими їхніми відмінностями, але постарався не зупинятися на них. При уважному вивченні рукописів Дженнера стає зрозуміло, як спритно Дженнер знаходить подібність між двома хворобами, розглядаючи незначні деталі, які не мають відношення до справи. Це лихоманка, властива як коров'ячій, так і натуральній віспі, або ж висипання, або ж швидкі зміни в зовнішньому вигляді надрізів..."
Розумні та уважні люди того часи добре розуміли, чим була насправді коров'яча віспа. Це можна було довести і з допомогою експериментів.
"Згадані експерименти проводив парижанин Рікор. Він інокулював у шкіру вірус із сифілітичних виразок або венеричного висипу. Якби цей і подібні експерименти провели 1798 року, хитрість із представленням лікарям коров'ячої віспи під назвою натуральної віспи корів могли б розкрити принаймні патологи. Вони б викрили належним чином цей виверт і остаточно встановили, що коров'яча віспа має схожість із людським сифілісом. Застосовуючи науковий підхід, патологи лише довели б медичним колам спорідненість цих хвороб, від самого початку зрозумілу без усяких суперечок і обговорень простому народові, який називає болячки на коров'ячих сосках і пальцях дояра коров'ячим сифілісом [в англ. коров'яча віспа і коров'ячий сифіліс можуть позначатися одним словом, cow-pox]. Цю схожість також бачив Мозлі, завдяки своїй природній прозорливості, і він намагався виступати проти нових інокуляцій, уперше 1798 року назвавши хворобу lues bovilla (лат. коров'ячий сифіліс. - Прим. перекл.]".
5.5. Необгрунтована і безглузда теорія
"Той факт, що необґрунтована і безглузда теоріястала сучасною, наводить на роздуми і викликає марний жаль. Якби в медицині заохочувався той самий логічний або діалектичний підхід, що лежить в основі правознавства, то проект вакцинації коров'ячої віспи зазнав би критичного розгляду, а з виверту під назвою "натуральна віспа корів" було б зірвано маску, і тоді свідоцтва про захист від натуральної віспи за допомогою виразкової інфекції сосків набули би свого істинного значення. З такою увагою розглянути питання не могли й найавторитетніші кола. Винахід нової назви майстерно приховали, і ніхто не міг дістатися до суті. Під впливом правдоподібної ідеї, яку прикривала назва, було прийнято докази захисних властивостей, хоча всім, хто не стикався досі зі стандартами лікарської логіки, ці докази мали здатися неймовірно хиткими".
Наші інтереси:
Пізнаємо правду про витоки вакцинації, аналізуємо, творимо свій - щирий, світлий, добрий, чесний всесвіт!
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділи 4-12
"До того як д-р Дженнер опублікував свій трактат, - пише Денман, один із провідних лікарів того часу, - більшість лікарів королівства нічого не знали про коров'ячу віспу, навіть не чули такої назви". А коли вони почули про хворобу, то вже під ім'ям Variolæ Vaccinæ (натуральної віспи корів) - цю назву Дженнер визнав слушною з причин, відомих тільки йому".
index.jpg
Зміст
«Лікарі всіх країн повірили, що це і є справжнє ім'я. Перші французькі автори дружно пишуть про нову хворобу як про petite vérole des vaches [фр. натуральна віспа корів. - Прим. перекл.], німці одразу ж винайшли синоніми Kuhblattern і Schutzblattern ("коров'яча натуральна віспа" і "захисна натуральна віспа"), а в Італії її назвали vajulo vaccino ("коров'яча натуральна віспа")».
«Поступово ці терміни замістило нове слово - вакцина. Воно було запроваджено в Женеві 1799 року, позначає всього лише щось, що стосується корови, і нічого не говорить про хворобу взагалі або про шкірну хворобу зокрема».
Розділ 4. Реакція на "Досліження".
4.1. Термін «Variolæ Vaccinæ» на титульному аркуші «Дослідження» Дженнер нічим не обгрунтував в тексті
«Виявивши, що назва на титульному аркуші ні в кого не викликала підозр, Дженнер сміливо використовує її в тексті своєї другої книги, хоча в тексті першої вона не трапляється зовсім. Найпершим доброзичливо до теорії Дженнера поставився д-р Джордж Пірсон, член Королівського товариства, лікар лікарні Сент-Джордж, вчений і шановна, хоча й не цілком розсудлива людина. Він опублікував своє "Дослідження щодо історії коров'ячої віспи" менш ніж через шість місяців після Дженнера і підтримав його. Однак Пірсон напав на слід кількох сторін містифікації… він вважав, що латинська назва variola vaccinæ, або натуральна віспа корів, є катахрезою [незвичне або помилкове поєднання слів всупереч несумісності їхніх буквальних значень. - Прим. перекл.]; це все одно, як якби хтось заходився міркувати про ведмеже пір'я, адже ще не доведено, що корова або представники підродини бичачих можуть хворіти на натуральну віспу».
4.2. «Коров’яча віспа, по суті, є сифілісом».
«Будь-кому, хто сьогодні читає "Дослідження" Пірсона, може здатися дивним, що на той час ця праця не виявилася достатньою, щоб розкрити хитрість Дженнера в привласненні коров'ячій віспі імені variolæ vaccinæ, або "натуральної віспи корів". За допомогою свідчень, зібраних Пірсоном, стає зрозумілим, що в доярів коров'яча віспа набуває вигляду "хворобливих фагеденічних виразок", які можуть не минати тижнями й місяцями, і це вказує на те, що коров'яча віспа, по суті, є сифілісом у класичному значенні слова pox».
4.3. Інгенхауз проти Дженнера
«…найнебезпечнішим супротивником Дженнера, відомим своєю науковою або професійною репутацією, був д-р Інгенхауз із Відня, який під час публікації "Дослідження" якраз перебував в Англії....
Восени 1798 року, на сімдесятому році життя, Інгенгауз приїхав погостювати до маркіза Ленсдауна в Боувуд. Дженнер якраз опублікував своє "Дослідження", і воно, звичайно ж, привернуло увагу цього провідного фахівця з інокуляцій натуральної віспи. Інгенхауз скористався своїм перебуванням у Вілтширі й знаючи, що в цьому графстві добре відома коров'яча віспа, довідався про "незвичайну теорію" захисних властивостей цієї хвороби. Спочатку він звернувся до містера Олсопа, хірурга з Келна, і разом з ним вирушив на сусідню ферму, що належала Стайлзу, де коров'яча віспа існувала протягом тридцяти років ще з часів батька Стайлза, а сам Стайлз переніс хворобу в дуже важкій формі; коли ж його виразки були вилікувані, містер Олсоп піддав його інокуляції натуральною віспою. Стайлз захворів - з'явилося багато пустул, і заразив свого батька, для якого натуральна віспа виявилася смертельною. Ось яку інформацію отримав Інгенхауз уже з найпершої спроби. Він чув і про інші подібні випадки, що загрожували спростувати ідею Дженнера про захисні властивості коров'ячої віспи.
Зважаючи на тисячі скалічених і втрачених життів, можемо із впевненістю говорити, що вона виявилася помилковою. Її відлуння ми відчуваємо і в наш час!
«Інгенгауз вважав за потрібне звернутися до Дженнера приватно, а не вступати в публічні дебати, "завжди неприємні таким людям, як Ви, з ліберальними поглядами, які діють із найкращих спонукань, на що вказує Ваш трактат".
Інгенгауз сам підказав Дженнеру відповідь. Відомий віденський інокулятор випадково помітив невідповідність у "Дослідженні" - матеріал натуральної віспи втрачає свої властивості, піддаючись якійсь уявній тонкій гнильній зміні, і стає причиною хвороби, що "точно не натуральна віспа", хоч і має вигляд, як вона, та все ж це щось інше: інокульовані цим вірусом потім заразилися натуральною віспою природним шляхом. Жодна розсудлива і чесна людина не може стверджувати подібне, навіть якщо їй хочеться виправдати власні невдачі. Пізніше Пірсон, Вудвіль та інші інокулятори, які знають свою справу, відмовилися визнати існування несправжньої натуральної віспи. Інгенхауз не міг не звернути уваги на цю деталь, і він сказав Дженнеру, що якби останній як слід поцікавився предметом, то він виявив би, що його точка зору щодо несправжньої натуральної віспи помилкова, така хвороба невідома. Під впливом роздратування, а може й діючи продумано, Дженнер у своїй відповіді Інгенгаузу дійшов до того, що оголосив неправдивими навіть ті випадки коров'ячої віспи, про які Інгенгауз дізнався у Вілтширі. Від коров'ячого вимені виходив огидний сморід, значить, там почалося гниття; отже, та коров'яча віспа була хибною, і не дивно, що фермер Стайлз після цього захворів на натуральну віспу!" На думку Дженнера, існувало безліч видів хибної коров'ячої віспи, які не походили від кінського мокреця, а необхідність відповісти Інгенхаузу дала Дженнеру можливість розширити визначення хибності, що він і зробив у своїй наступній праці. Оскільки Інгенхауз мав сміливість не погодитися з Дженнером у питанні несправжньої натуральної віспи, то ця остання, гідна людина, ніким не визнана авторитетом з натуральної віспи, не тільки стала наполягати на своїй теорії, а й жбурнула в голову противника несправжню коров'ячу віспу. Хибність в обох випадках пояснювалася тільки нездатністю впоратися з натуральною віспою. Дженнер не пояснив, які зовнішні ознаки можуть вказувати на хибність тієї чи іншої хвороби. Говорячи мовою метафізики, хибність, за Дженнером, була суб'єктивною, але аж ніяк не об'єктивною якістю.
Будучи людиною світською, Інгенгауз доволі швидко зрозумів, що не варто сперечатися з такою особою, найімовірніше, дурнем або шахраєм».
4.4. Підроблений лист
«У квітні Дженнер поїхав до Лондона для публікації "Дослідження", залишивши щеплених на свого племінника-асистента, а той, судячи з усього, не зміг забезпечити спадкоємність передачі. Зразок матеріалу коров'ячої віспи, привезений до Лондона, Дженнер віддав Клайну, і той домігся утворення виразки, але не зміг отримати ще матеріал. Потім Клайн написав Дженнеру, просячи його надіслати ще трохи матеріалу коров'ячої віспи, навіть не припускаючи, що його може не виявитися. Клайн написав Дженнеру про те, як сильно він і д-р Лістер вірять у новий захист, а також надіслав свій звіт про випробування зразка. Коли згодом Дженнер цитував цей лист, то замість слів Клайна "виразка була не особливо великою, не більшою за горошину, тому я не зміг отримати бажаного результату" вставив "висипань не було».
Цікавою з огляду на це є примітка 25 із роботи Ч. Крейтона, де зазначається:
«Оригінал листа Клайна опублікував Барон (i. 152), який, схоже, не знав, що Дженнер уже використав лист і підробив його!».
4.5. Несправедливе перекладання вини на інших
«Повернувшись до Глостершира в липні, Дженнер почув про велику кількість випадків коров'ячої віспи на фермі біля Берклі, і інокулював чотирьох або п'ятьох працівників матеріалом із коров'ячого соска. Усі ці інокуляції, зроблені дорослим, виявилися невдалими, але за місяць ті самі працівники випадково заразилися коров'ячою віспою під час доїння хворих корів. Звичайно ж, ці виразки, отримані випадково, були чудовим джерелом матеріалу, але Дженнер не каже, що використовував його. Коли у вересні д-р Пірсон став просити Дженнера приступити до серйозної практики якнайшвидше, то через нестачу матеріалу коров'ячої віспи Дженнер звинуватив Клайна в нездатності продовжити квітневий зразок, привезений до Лондона».
4.6. Нові факти вказують, що коров’яча віспа дуже схожа на сифіліс
«Зовнішня несхожість коров'ячої віспи та віспи натуральної та дивовижна характерна схожість із сифілісом стала очевидною за кілька днів під час проведення інокуляції самим Дженнером; везикула підсохла й на ній утворилася скоринка, потім вона зійшла й відкрилася виразка, що продовжувала збільшуватися "майже до розміру шилінгу" - як можна припустити, це не надто схоже на натуральну віспу».
4.7. Не чіткі й приховані результати
"Так сталося, що 1 грудня Торнтон зі Страуда дістав матеріал тієї самої ферми в Стоунгаузі незалежно від Дженнера; і в нього, і в Юза, також зі Страуда (Юз описував інокуляції Дрейка за допомогою матеріалу, отриманого після інокуляції Дженнером 13 грудня), були повні звіти про свою роботу. Ці звіти разюче відрізняються від зазвичай двозначних і прихованих описів Дженнером своїх результатів. Якби від самого початку такі неупереджені вчені, як Торнтон і Юз, взяли вакцинацію у свої руки, то і громадськість, і медична наука відмовилися б прийняти цей метод. Уже найперші результати були вельми тривожними для вакцинованих дітей, а подальші перевірки занадто несприятливі для теорії захисту від натуральної віспи".
4.8. Надважливий дослід Торнтона, що викривав Дженнера як шахрая
"Торнтон першим перевірив дані "Дослідження", і його висновки дуже важливі для історії. 1 грудня 1798 року на фермі в Стоунгаузі він знайшов дояра з ранами на руках; одна з ран усе ще не розкрилася, була схожа на пустулу і "єдина не перетворилася на огидну й болісну виразку". За п'ять днів до цього везикули з'явилися спочатку на пальцях, чому передував біль у пахвовій западині, головний біль, озноб, лихоманка і слабкість. Того ж вечора, отримавши матеріал коров'ячої віспи від дояра, Торнтон поїхав у Стеффордз Мілл та інокулював містера Стентона і його чотирьох дітей віком від 10 років до 10 місяців. На третій день вище місця інокуляції руки всіх чотирьох дітей вкрилися висипом, дуже схожим на бешиху. Приблизно через два тижні місця проколу стали покриватися щільною кіркою, з-під якої протягом кількох днів сочився гній. Десь на дванадцятий день запалення спало і кірки відпали. Зважаючи на "тривале місцеве запалення" містер Торнтон почав вірити, що інфікований матеріал непомітно вплинув на конституцію і зможе забезпечити захист від варіолярної інфекції, але цього не сталося - коли стали перевіряти, наскільки коров'яча віспа зробила всіх несприйнятливими, діти "заразилися, і хвороба перебігала м'яко, пройшовши через усі звичайні стадії", а їхній батько, чия вакцинація взагалі не вдалася, був єдиним із п'яти, хто встояв перед натуральною віспою.
Цей викривальний досвід вакцинації коров'ячої віспи матеріалом із того самого джерела, що використовував сам Дженнер, описаний у всіх деталях, мав викликати підозри, що щось іде не так. Беддоуз, у чиїй книжці "Внесок у фізичні та медичні знання" мало з'явитися повідомлення про це, повідомив Дженнера стосовно досвіду Торнтона, і Дженнер відповів на нього, як і на досвід ветеринара Клейтона, який ганьбив його метод, хвалькуватою заявою про свою високу репутацію вченого".
4.9. Торнтон, Юз і Дрейк проти Дженнера
"Наприкінці 1798 року, або за шість місяців після публікації "Дослідження", ситуація із заміною інокуляцій натуральної віспи на щеплення коров'ячої віспи була наступною: майже у всіх дітей з'являлися виразки на руках, у деяких цей стан був загрозливим, дуже схожим на виразковість рук у доярів. У якихось випадках Дженнер знехтував інокуляційними тестами, а в інших отримав досить незрозумілі результати. Варіоляційний тест, проведений Дрейком і Юзом в одній серії експериментів і Торнтоном в іншій, дав результати, які абсолютно не збігаються із самовпевненими заявами Дженнера. Багато вчених-медиків, як і ми зараз, дізналися про ці невідповідності ретроспективно, і найбільшим доказом доброзичливості, навіть привітного прийому, який було надано Дженнеру і його нововведенню, є відсутність публікацій найсерйозніших заперечень".
4.10. На сцені з’являється Вудвіль
Поки Дженнер шукав варіанти, як довести громадськості свою правоту, на допомогу йому прийшов чоловік по імені Вудвіль. Якщо коротко, про нього можна сказати наступне:
«...він дістав вакцинну лімфу, поки Дженнер тільки говорив про це, і він же зробив лімфу порівняно безпечною, поки Дженнер усе ще спотикався через складнощі проявів бешихи та фагеденічних виразок».
Розділ 5. Коров’яча віспа стає мягкою і прийнятною
5.1. Хто такий доктор Вудвіль
"Д-р Вільям Вудвіль, який поставив вакцинацію коров'ячої віспи на широку ногу і забезпечив вакцинною лімфою весь світ, був найактивнішим практикуючим інокулятором свого часу. Він був улюбленим учнем Куллена з Единбурга, а в Лондон він приїхав після кількох років сільської практики. У 1791 році його призначили лікарем Віспяної та Інокуляційної лікарень. Він був відомим ботаніком - 1790 року опублікував "Медичну ботаніку", три томи формату кварто (за редакцією сера В. Дж. Гукера), заклав ботанічний сад на двох акрах землі довкола Віспяної лікарні (тоді вона розташовувалась на Кінгс Крос) і утримував його за рахунок власних коштів.
В 1796 року він опублікував перший том своєї "Історії інокуляцій натуральної віспи у Великій Британії", де зробив наступний коментар про коров'ячу віспу (стор. 7):
Передбачалося, що натуральна віспа може походити від якоїсь хвороби тварин, і якщо короста, що вражає собак, може передаватися людині, або людина може захворіти також від дотику до коров'ячих дійок і таким чином стати несприйнятливою до варіолярної інфекції згодом, як стверджують дехто, отже, це припущення може бути недалеко від істини.
Ці слова або повністю взяті з "Хвороботворних отрут" Адамса, опублікованих роком раніше, або з'явилися з... приватного листування Дженнера з Клайном. Пірсон говорить про "Дослідження" Дженнера як про роботу, на яку давно чекали; чутки про висловлювану в ній точку зору, що коров'яча віспа захищає від віспи натуральної, досягли Адамса, Беддоуза, Вудвіля та інших за два або три роки до появи "Дослідження". Передбачувана заміна захисної інокуляції натуральної віспи, таким чином, змусила тремтіти досвідчених інокуляторів, заздалегідь, ймовірно, налаштовуючи когось проти методу, а когось - на випробування його, коли той дозріє.
Серед останніх був і Вудвіль. Влітку 1798 року його відвідав Дженнер у Лондоні, куди той приїхав для публікації свого "Дослідження", і Вудвіль порадив йому прибрати кінський мокрець із тексту. 17 червня 1798 року, за чотири дні до написання Дженнером передмови до його "Дослідження", Вудвіль був присутній у Віспяній лікарні під час інокуляційного тесту трьох доярів із ферми Вілланс біля Нью Роуд у Марілебоні, вакцинованих раніше коров'ячою віспою. Тест проводив друг Вудвіля, Пірсон. Виходить, що Вудвіль, як і Пірсон, завдяки приватній розмові з Дженнером у Лондоні до публікації "Дослідження", зацікавився новою захисною інокуляцією. Перевірка на віспу трьох літніх доярів, вакцинованих раніше коров'ячою віспою, виявилася сприятливою, наскільки це було можливо, для Дженнера; у жодного з них інфекція "не взялася", а у двох інших працівників, не вакцинованих коров'ячою віспою, результат виявився звичайним. Відповідно, Пірсон і Вудвіль були готові поставити інокуляції коров'ячої віспи на широку ногу, і протягом наступної осені Вудвіль кілька разів звертався до Дженнера з проханнями про лімфу.
Але у вересні або листопаді у Дженнера не було лімфи для Пірсона, йому не вдалося створити запас; імовірно, він намагався це зробити за допомогою двох випадків фагеденічної коров'ячої віспи в дітей після їхньої інокуляції в грудні матеріалом від корів зі Стоунгауза. На той час новий метод уже випробували: у липні Клайн - матеріалом, отриманим від Дженнера, 1 грудня Торнтон у Страуді - матеріалом, здобутим ним самим від дояра зі Стоунгауза, і 13-14 грудня Дрейк у Страуді - матеріалом, надісланим Дженнером. Жодна з цих інокуляцій не змогла забезпечити запас, усі вони закінчилися виразками, як і інокуляції, проведені Дженнером".
І в цей момент на сцену виходить Вудвіль.
5.2. Як Вудвіль отримав м’яку коров’ячу віспу
"Коли Вудвіль проводив інокуляції, хвороба вразила лише трьох чи чотирьох корів, але згодом вона поширилася на все стадо, де було близько двохсот голів, і уникнули цього лише недійні корови. Отже, коли Вудвіль дізнався про хворобу та отримав вірус, хвороба щойно з'явилася, або щойно почала розвиватися, або була вже в процесі розвитку. Коли він знову прийшов у корівник через два дні, у середу 23 січня, він зустрів там двох або трьох доярів із початковою стадією коров'ячої віспи на руках. Але подробиці відомі тільки про Сару Райс: на її пальцях, зап'ясті та передпліччі було чотири везикули коров'ячої віспи. Ця доярка стала об'єктом наукового спостереження, і в четвер 24-го, на п'ятий день після появи в неї білуватих пухирів на долоні чи руці, лорд Саммервіль, сер Джозеф Бенкс, сер Вільям Вотсон, д-р Віллан, д-р Пірсон та інші прийшли оглянути Сару й порівняти її пухирі із зображенням на гравюрі з "Дослідження" Дженнера.
Доярка заразилася в той момент, коли хвороботворний процес у першої хворої корови ще не зовсім закінчився, і, ймовірно, хвороба ще не перейшла у важку стадію, як могло б статися в разі більшої тривалості захворювання й безперервної передачі від однієї корови до іншої".
«Після безуспішних спроб Дженнера, Вудвілю, завдяки не тільки відмінним знанням як інокулятора, а й великою мірою милості фортуни, вдалося зробити використання матеріалу коров'ячої віспи загальновживаним».
«Вудвіль відстежив передачу кількох поколінь інокульованої коров'ячої віспи і склав таблицю з іменами, віком та іншими подробицями близько чотириста п'ятдесяти пацієнтів. У перших двохстах випадках він зробив навіть більше: під кожним ім'ям він дав подробиці, але про стан руки, ураженої коров'ячою віспою, інформація часто неповна. Загалом записи достовірні, і в усякому разі не схоже, щоб їх редагували, як це робив Дженнер із подібними опублікованими спостереженнями. Тут я можу навести лише кілька результатів із книги Вудвіля».
5.3. Нещирість, пишномовність і брехня Дженнера
"...у листі Вудвілю, щодо отримання лімфи з Лондона, Дженнер пишномовно описує свої експерименти, вочевидь, з метою переконати його в їхній великій кількості і в тому, що у Дженнера скільки завгодно отриманої ним самим лімфи. Насправді, лімфи у нього не було взагалі, його спроби не давали результатів і призводили лише до виразок на руках дітей. Говорячи про лімфу Вудвіля у своїх "Подальших спостереженнях", що вийшли наступного квітня, він продовжує у все тому ж нещирому тоні".
5.4. Дженнер знав про відмінності між коров’ячою і натуральною віспою
"Саме Вудвіль і сам Пірсон першими відзначили округлі обриси, гладку поверхню, не надто загострену форму і характерний струп як відмінні риси коров'ячої віспи. І справді, цих відмінностей між коров'ячою і натуральною віспами вже достатньо, навіть якби була відсутня прірва, що розділяє їх у клінічній історії, і ще більш нездоланний бар'єр в якості цілої епідеміологічної історії натуральної віспи, про яку Дженнер нічого не знав..."
"Дженнер достатньо знав про ці відмінності між коров'ячою і натуральною віспами, насправді він був знайомий і з більш вражаючими їхніми відмінностями, але постарався не зупинятися на них. При уважному вивченні рукописів Дженнера стає зрозуміло, як спритно Дженнер знаходить подібність між двома хворобами, розглядаючи незначні деталі, які не мають відношення до справи. Це лихоманка, властива як коров'ячій, так і натуральній віспі, або ж висипання, або ж швидкі зміни в зовнішньому вигляді надрізів..."
Розумні та уважні люди того часи добре розуміли, чим була насправді коров'яча віспа. Це можна було довести і з допомогою експериментів.
"Згадані експерименти проводив парижанин Рікор. Він інокулював у шкіру вірус із сифілітичних виразок або венеричного висипу. Якби цей і подібні експерименти провели 1798 року, хитрість із представленням лікарям коров'ячої віспи під назвою натуральної віспи корів могли б розкрити принаймні патологи. Вони б викрили належним чином цей виверт і остаточно встановили, що коров'яча віспа має схожість із людським сифілісом. Застосовуючи науковий підхід, патологи лише довели б медичним колам спорідненість цих хвороб, від самого початку зрозумілу без усяких суперечок і обговорень простому народові, який називає болячки на коров'ячих сосках і пальцях дояра коров'ячим сифілісом [в англ. коров'яча віспа і коров'ячий сифіліс можуть позначатися одним словом, cow-pox]. Цю схожість також бачив Мозлі, завдяки своїй природній прозорливості, і він намагався виступати проти нових інокуляцій, уперше 1798 року назвавши хворобу lues bovilla (лат. коров'ячий сифіліс. - Прим. перекл.]".
5.5. Необгрунтована і безглузда теорія
"Той факт, що необґрунтована і безглузда теорія стала сучасною, наводить на роздуми і викликає марний жаль. Якби в медицині заохочувався той самий логічний або діалектичний підхід, що лежить в основі правознавства, то проект вакцинації коров'ячої віспи зазнав би критичного розгляду, а з виверту під назвою "натуральна віспа корів" було б зірвано маску, і тоді свідоцтва про захист від натуральної віспи за допомогою виразкової інфекції сосків набули би свого істинного значення. З такою увагою розглянути питання не могли й найавторитетніші кола. Винахід нової назви майстерно приховали, і ніхто не міг дістатися до суті. Під впливом правдоподібної ідеї, яку прикривала назва, було прийнято докази захисних властивостей, хоча всім, хто не стикався досі зі стандартами лікарської логіки, ці докази мали здатися неймовірно хиткими".
Пізнаємо правду про витоки вакцинації, аналізуємо, творимо свій - щирий, світлий, добрий, чесний всесвіт!
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков