Черговий провал влади України на черговій конференції з питань відновлення України

Провалившись у Лугано, представники влади України мали б зробити відповідні висновки, пише у своїй статті "Чому від виступів української влади у Лондоні моторошно" на ZN.UA Юлія Самаєва, редакторка відділу економіки.

Економічний блок представляли Ростислав Шурма, Україна якого – це жертва Індустрії 2.0.

Юлія Свириденко, Україна якої – це чарівний світ єдинорогів і райдуг, у якому ВВП зростає, якщо куснути грибок із потрібного боку.

Олександр Кубраков, Україна якого – це тонни асфальту, будмайданчики та бульдозери. Він, до речі, перед поїздкою в Лондон обіцяв прозору систему звітності для проектів відновлення на URC 2023.

"Панове, від того, що ви додали слово «хаб» до АПК, «зелена» до металургії, а «термомодернізація» до будівництва, ваші пропозиції не стали свіжішими. Їх цілком міг би представляти і Єхануров, і Кінах, і навіть Пустовойтенко (та загугліть уже)", – пише Юлія Самаєва.

На тлі цього сумного нафталіну пропозиція переходу до кешлес-економіки від заступника голови Офісу Президента Шурми – це просто "проривна думка".

Найгірше – вони не привезли стратегічного й прогресивного бачення розвитку. Чинна влада має унікальну можливість будувати все з нуля, і як вона її використовує? Перед ними чистий лист паперу, а вони вперто малюють там елеватор, мартен і ТЕЦ.

Наші делегати буквально мучать людей за їхні ж гроші неструктурованою маячнею, яка максимально підкреслює всі вади нинішньої влади: фахову та інституційну слабкість уряду, поверхневість в оцінках і плануванні, величезний вплив великого бізнесу на державу, відповідно, корумпованість і схемогенність.

Пропозиції, які озвучували представники України перед донорами, не розкривали базових питань, які виникають у кожного, хто захоче вкласти сюди хоч копійчину. Без відповідей на них неважливо, що там ще нафантазували українські урядовці та Шурма.

Україна пропонує традиційні проекти, які базуються на існуючій десятиліттями економічній моделі. Кожен міцний господарник схвалює. Втім, ця економічна модель маленької відкритої сировинної економіки взагалі-то нікому і ніколи тут не подобалася – гальмувала зростання, продуктивність, технологічність.

Тож, якщо ви тягнете це лайно у майбутнє, поясніть, навіщо. Хоча б інвесторам. Якщо стабільний і збалансований розвиток – це малий і середній бізнес, якщо найбільша додана вартість – це послуги й технології, якщо робочі місця – це легка і харчова промисловості, на біса вам аграрно-металургійна сировинність на плечах Косюка і Ахметова? Що ви будете робити з цим усім у світі Індустрії 4.0? Які профіти тут має побачити інвестор?

Ну, скаже нам урядова команда, це ж великі платники податків, без них не впораємося. Та насправді найбільший платник податків в Україні – споживачі з їхнім ПДВ, який титани-експортери лише відшкодовують. Валютна виручка? На жаль, з’явилися у нас значно потужніші канали надходження валюти.

Здається, саме час щось міняти. Але ж великі сировинні виробники – це ще й вправні лобісти. Подивіться на це очима інвестора: без пояснення логіки розвитку українська пропозиція або дуже тупа, або дуже корумпована. Навіть якби презентація Шурми починалася слайдом "Хочу, щоб Ахметов любив мене, як раніше", – це було б краще пояснення, ніж відсутність будь-яких.

Друге ключове – люди. Не буває розвитку без людей, вони виробляють, вони споживають, вони все генерують, від ідей до податкових надходжень.

Третє ключове – захист інвестицій.

Уявімо, що інвестор вкладає сюди кошти, аж раптом «чорний» нотаріус переписує його актив на якогось «чорного» ФОПа, «чорний» правоохоронець розводить руками, «чорний» суддя на боці відповідача, а «чорний» СБУшник ще й з обшуками може зайти для профілактики зайвої активності. Це ж класика – BLM по-українськи!
Держава до місцевого бізнесу ставиться, як мачуха до Попелюшки, а що вже казати про якихось іноземців.

"Що ви таке кажете, – обуриться читач, – он нам скільки грошей дали, а фінансових гарантій, а обіцянок".

Поділіть 50 на чотири, отримаєте 12,5 млрд євро на рік за потреби у 30 млрд. Для розуміння – ми за останні пів року вже витратили 20 мільярдів, без масштабних проектів, просто на прожиття (бо на війну ж західне фінансування не спрямовується) і на утримання державного апарату, армії чиновників та бюджетників (примітка моя, – О.К.).

Авторка статті зауважує, що у нас на обрії – відбудова зруйнованих міст, а за плечима – втрата третини економіки. Лише деокупацією нічого не відіграти, бо хоч би скільки там Бахмут генерував ВВП раніше, але ще довго після звільнення він нічого не генеруватиме. На жаль, не він один.

Тож не будемо зачаровуватися, міждержавна підтримка безцінна політично, але фінансово не обійтися без партнерів з ринку, спільних проектів, трансферу технологій, розширення ринків тощо.

У нас он Рада відновлення з секретаріатом, 24 робочими групами, двома з половиною тисячами експертів, консультативною радою й офісом просування реформ, а враження таке, що живого інвестора ніхто з них в очі не бачив.

Це не дурість, це – підлість. Після такого падіння просто за рахунок ефекту низької бази порівняння можна буде показувати цілком пристойне економічне зростання навіть за мінімального покращення.

Минулого року ми публікували аналіз урядового Плану оновлення України (ПОУ), який представники української влади представили 4–5 липня 2022 р. у швейцарському місті Лугано.