До цього сценарію останнім часом почали додавати "другу серію": "Якщо українці до осені не продемонструють переконливого наступу, то США наполягатимуть на підписанні Києвом мирної угоди з РФ, яка б передбачала добровільну передачу Україною агресорові частини власної території".
"Війна на території України повинна тривати, аж доки Росія не ослабне й не припинить війну" – десь так у ЗМІ звучить остання концепція бачення урядом США найоптимальнішого розвитку сценарію у російсько-українській війні. До цього сценарію останнім часом почали додавати «другу серію»: "Якщо українці до осені не продемонструють переконливого наступу, то США наполягатимуть на підписанні Києвом мирної угоди з РФ, яка б передбачала добровільну передачу Україною агресорові частини власної території".
У своєму дописі Василь Лаптійчук виклав по пунктах критику такої "концепції":
1. Росія, може, й ослабне, але війну не припинить. Якщо й погодиться на припинення вогню, то лише для того, аби 1) Підготуватися до «звільнення окупованих Україною російських територій (Крим і 4 області); 2) Підготуватися до «денацифікаціії» всієї України як природної й смертельної загрози російським національним інтересам. Власне, це стане головною ціллю й об’єднавчою ідеєю російської політичної нації.
2. Будь-який договір у разі, якщо Москва його підпише, буде використано росіянами як можливість створення умов для наступного нападу на недобиту жертву. Тим більше, що жодного договору, де б не було забезпечено можливості наступної ліквідації України, Кремль не підпише. Тобто, РФ може тимчасово зупинитися лише за умови, що НАТО пообіцяє не приймати Україну до своєї організації. А це й стане гарантією наступного нападу на Україну.
3. Україна, може, й зникне з карт, проте не піде на передачу власної території російському агресорові. І з цим треба рахуватися. Будь-яка політична сила, що спробує задовольнити агресора шляхом передачі йому української землі, буде зметена ще швидше, ніж Янукович із чого Партією регіонів, який надумав інтегруватися з Росією. Зрештою, навіть технічно провести передбачений Конституцією України референдум про зміну територіального устрою країни не вийде. Крім, звичайно, прогнозованого негативного рішення нації. Тобто, будь-який «мирний договір» з РФ на етапові незавершеної війни означав би якусь перерву у веденні бойових дій, проте не припинення війни.
4. Стравлювання росіянам українців, українські міста й села з надією, що Росія «ослабне» й (несподівано) передумає воювати. Тобто, за уявленнями десь у Білому домі, якогось дня росіяни вирішать, що досі були дурнями, а тепер стали розумнішими, вибачаться й скажуть: "Біс із нею, Україною, Кримом, історією, сотнями тисяч загиблих, конституцією, ядерною зброєю. Ми зупиняємо заводи ВПК, розпускаємо армію, перепрошуємо всіх за незручності, бо – передумали".
Десь такого ж рівня аналітика в провідних західних урядах промовляла, що «Київ впаде за 72 години». Аналітики НАТО черпають цінну інформацію з рос. ЗМІ? Тимчасом, Росія або виграє, або програє. Тобто, або зруйнує Україну, або зазнає поразки. Поразки вона може зазнати лише після ліквідації на її території всієї системи ВПК, базової економіки й логістики.
Але Білий дім і К., за ознаками, поразки й можливого розпаду РФ боїться значно більше, ніж поразки України. Як боялися розпаду СРСР. Виходить, концепцію «Заходу» щодо російсько-української війни можна описати й по-іншому: «Колись же ці українці закінчаться?»
Василь Лаптійчук питає: Чому світова думка ТЕПЕР передбачає мир за умови толерування агресора, уваги до його «національних інтересів», збереження миру, економіки й ВПК на його території, дозволу на безмежне озброєння й, аби вже зовсім не образити агресора, натякає на можливі територіальні та інші політичні поступки з боку українців?
Він вважає абсурдом бачення низкою країн Заходу реалій російсько-української війни. Далі буде «веселіше», бо така поведінка лише збуджує апетити агресора.
Автор не враховує, що війна в Україні є лише елементом піар-кампанії корпоративних психопатів з Білого дому. Тому риторика американських ЗМІ (а понад 90% з них є рупорами Демпартії) видається йому абсурдною. Насправді там усе логічно: демократи прагнуть затягнути війну до осінніх виборів 2024 року, щоб перемогу над Росією використати для власного передвиборного піару. Підготовка до української перемоги почнеться за рік до виборів. Сенс нинішнього 2023 року полягає в тому, щоб відбулося часткове очищення України від корупції – і ми вже спостерігаємо початок цього процесу.
Слухаємо нове озвучення про те, що мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови...
"Війна в Україні повинна тривати, аж доки Росія не ослабне й не припинить війну" – бачення США
Категорія:
Світ:
Спецтема:
До цього сценарію останнім часом почали додавати "другу серію": "Якщо українці до осені не продемонструють переконливого наступу, то США наполягатимуть на підписанні Києвом мирної угоди з РФ, яка б передбачала добровільну передачу Україною агресорові частини власної території".
23070602.png
"Війна на території України повинна тривати, аж доки Росія не ослабне й не припинить війну" – десь так у ЗМІ звучить остання концепція бачення урядом США найоптимальнішого розвитку сценарію у російсько-українській війні. До цього сценарію останнім часом почали додавати «другу серію»: "Якщо українці до осені не продемонструють переконливого наступу, то США наполягатимуть на підписанні Києвом мирної угоди з РФ, яка б передбачала добровільну передачу Україною агресорові частини власної території".
Про це у своєму дописі на Телеграм пише Василь Лаптійчук, який є спеціалістом по (проблемам) Росії, який ще у 2015 році попереджав, що за сучасними етичними критеріями росіяни, в якомусь сенсі, не люди і у тому ж 2015 році він казав, що війна з Росією має тільки військове рішення.
У своєму дописі Василь Лаптійчук виклав по пунктах критику такої "концепції":
1. Росія, може, й ослабне, але війну не припинить. Якщо й погодиться на припинення вогню, то лише для того, аби 1) Підготуватися до «звільнення окупованих Україною російських територій (Крим і 4 області); 2) Підготуватися до «денацифікаціії» всієї України як природної й смертельної загрози російським національним інтересам. Власне, це стане головною ціллю й об’єднавчою ідеєю російської політичної нації.
2. Будь-який договір у разі, якщо Москва його підпише, буде використано росіянами як можливість створення умов для наступного нападу на недобиту жертву. Тим більше, що жодного договору, де б не було забезпечено можливості наступної ліквідації України, Кремль не підпише. Тобто, РФ може тимчасово зупинитися лише за умови, що НАТО пообіцяє не приймати Україну до своєї організації. А це й стане гарантією наступного нападу на Україну.
3. Україна, може, й зникне з карт, проте не піде на передачу власної території російському агресорові. І з цим треба рахуватися. Будь-яка політична сила, що спробує задовольнити агресора шляхом передачі йому української землі, буде зметена ще швидше, ніж Янукович із чого Партією регіонів, який надумав інтегруватися з Росією. Зрештою, навіть технічно провести передбачений Конституцією України референдум про зміну територіального устрою країни не вийде. Крім, звичайно, прогнозованого негативного рішення нації. Тобто, будь-який «мирний договір» з РФ на етапові незавершеної війни означав би якусь перерву у веденні бойових дій, проте не припинення війни.
4. Стравлювання росіянам українців, українські міста й села з надією, що Росія «ослабне» й (несподівано) передумає воювати. Тобто, за уявленнями десь у Білому домі, якогось дня росіяни вирішать, що досі були дурнями, а тепер стали розумнішими, вибачаться й скажуть: "Біс із нею, Україною, Кримом, історією, сотнями тисяч загиблих, конституцією, ядерною зброєю. Ми зупиняємо заводи ВПК, розпускаємо армію, перепрошуємо всіх за незручності, бо – передумали".
Десь такого ж рівня аналітика в провідних західних урядах промовляла, що «Київ впаде за 72 години». Аналітики НАТО черпають цінну інформацію з рос. ЗМІ? Тимчасом, Росія або виграє, або програє. Тобто, або зруйнує Україну, або зазнає поразки. Поразки вона може зазнати лише після ліквідації на її території всієї системи ВПК, базової економіки й логістики.
Але Білий дім і К., за ознаками, поразки й можливого розпаду РФ боїться значно більше, ніж поразки України. Як боялися розпаду СРСР. Виходить, концепцію «Заходу» щодо російсько-української війни можна описати й по-іншому: «Колись же ці українці закінчаться?»
Василь Лаптійчук питає: Чому світова думка ТЕПЕР передбачає мир за умови толерування агресора, уваги до його «національних інтересів», збереження миру, економіки й ВПК на його території, дозволу на безмежне озброєння й, аби вже зовсім не образити агресора, натякає на можливі територіальні та інші політичні поступки з боку українців?
Він вважає абсурдом бачення низкою країн Заходу реалій російсько-української війни. Далі буде «веселіше», бо така поведінка лише збуджує апетити агресора.
Нещодавно ми писали, що адмірал Роб Баєр, голова військового комітету НАТО, сказав, що Україна не отримає винищувачі, поки не завершиться її довгоочікуваний контрнаступ.
Автор не враховує, що війна в Україні є лише елементом піар-кампанії корпоративних психопатів з Білого дому. Тому риторика американських ЗМІ (а понад 90% з них є рупорами Демпартії) видається йому абсурдною. Насправді там усе логічно: демократи прагнуть затягнути війну до осінніх виборів 2024 року, щоб перемогу над Росією використати для власного передвиборного піару. Підготовка до української перемоги почнеться за рік до виборів. Сенс нинішнього 2023 року полягає в тому, щоб відбулося часткове очищення України від корупції – і ми вже спостерігаємо початок цього процесу.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами (+аудіо)