Гомо триплекс – ті, що бачать бога: 5 рівнів розвитку людини в термінах Євангелія (+аудіо)

Аудіоверсія

Попередні статті:

• Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості
• Чорний лебідь «Ганса»: три компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація
• Стратегія заснування нового світу та вічне життя – розшифрована Нагірна проповідь
• Віра – сила, що пересуває гори: звідки вона береться і як проявляється
• 28 чеснот Великого Переходу – навички, вміння, нідги та сідги (7х4)

Будь-яка людина є втіленою божественно-духовною сутністю, тому має чотири складники, які наче вкладені одне в одне:

• фізична плоть (зовнішня оболонка);
• душа (психіка);
• дух (духовна істота);
• бог (внутрішня божественна сутність, іскра Божа, божественне ядро).

У залежності від того, який з цих складників керує людиною, вона належить до одного з трьох типів:

• Гомо сімплекс (людина проста, Homo simplex, «гобіт») – керується душею;
• Гомо дуплекс (людина подвійна, Homo duplex) – керується духом;
• Гомо триплекс (людина потрійна, Homo triplex) – керується внутрішнім богом.

Кожен тип людини має два етапи зрілості – початковий і завершений. Між ними є суттєва відмінність, тому виділяємо їх як окремі рівні розвитку. Всього розрізняємо 5 таких рівнів. Почнімо з базового – найнижчого – рівня.

1. HOMO SIMPLEX – діти та дорослі «гобіти»

Сімплекс – це «людина проста», або «людина душевна». Вона живе емоціями, уявою та стереотипами (автоматичними програмами) її інтелекту. У сімплексів головним чинником зрілості є біологічний вік, тому хто доросліший, той і розвиненіший. Можна сказати, що у сімплексів «борода робить філософа» (для вищих рівнів працює протилежний принцип – «борода не робить філософа», тобто розвиток людини не має жорсткої прив’язки до її біологічного віку, адже молодша людина може бути розвиненішою за старшу).

Оскільки вікове розділення на дітей і дорослих є самоочевидним, то нема сенсу виділяти ці два природні етапи як окремі рівні розвитку сімплексів. Тут усе зрозуміло: дитина – це початковий сімплекс, а дорослий – це зрілий сімплекс.

Сімплекси некритичні та несамостійні – що діти, що дорослі. У них нема доступу до внутрішнього духовного космосу, тому вони живуть лише враженнями від навколишнього матеріального світу. З цієї причини у них пекуча фізіологічна потреба в отриманні розваг – без них вони просто страждають. Сімплекси гостро потребують, щоб ними хтось займався, створював для них події, вигадував для них заняття – без усього цього вони відчувають нестерпну порожнечу.

Сімплекси вважають реальним лише те, що можна побачити очима, помацати руками, спробувати на смак. Тому, до речі, українським «гобітам» так подобається синьо-жовтий прапор – вгорі блакитне небо, внизу пшеничне поле. Натомість сенс сонячно-блакитного прапора для них недоступний. Якщо гобітам сказати, що жовтий колір – це насправді божественне сонце (символ внутрішнього бога), а блакитний (облочистий, водяний) – це наш фізичний світ, то вони вас рішуче не зрозуміють. А те, що незрозуміле, – лякає, дратує, викликає агресію. Тому уявлення про те, яким має бути український прапор, є своєрідним тестом на визначення рівня розвитку людини: прапор сімплексів – синьо-жовтий, прапор дуплексів і триплексів – сонячно-блакитний або сонячно-зелено-блакитний (прапор реалізації).

У Фрідріха Ніцше в його творі «Так говорив Заратустра» (1885) сімплекси живуть у місті «Ряба корова» і їх абсолютно не цікавить перехід до надлюдини. Заратустра був дуплексом (арієм, реалізованою людиною), тому його дивувала пасивність місцевих «гобітів».

Розділення на «гомо сімплекс» і «гомо дуплекс» є ключовим науковим поняттям, що його запропонував видатний французький соціолог і етнолог Еміль Дюркгейм (фр. Émile Durkheim; 1858 – 1917). Цю концепцію розвинув його учень і племінник Марсель Мосс (фр. Marcel Mauss; 1872 – 1950) – видатний етнолог і соціолог, «батько французької антропології».

2. Початковий HOMO DUPLEX – гравець, пересічна людина

У дуплексів перший (початковий) етап визрівання позначаємо терміном «гравець» (Homo ludens), адже тут людина вже намагається діяти самостійно, виявляти свою суб’єктність, брати свою долю у власні руки, ставити собі запитання «хто я» і «в чому сенс мого життя». «Гравець» – це початковий дуплекс, другий рівень розвитку «людини духовної». Визначальною ознакою «гравця» є бажання самовдосконалення.

У масовій свідомості під словом «людина» зазвичай розуміється саме «гравець». Цей тип «пересічної людини» є перехідним від «сімплекса» до «реалізованої людини» (арія). «Гравці» нестабільні та суперечливі, у них ще нема цілісності мислення та поведінки, проте вони щораз виразніше виявляють духовні якості, передусім совісність, сором та співчуття.

3. Реалізований HOMO DUPLEX – арій, шляхетна людина

Реалізований етап дуплексів позначаємо терміном «реалізована людина», або коротким терміном «арій» (шляхетний). Це третій рівень розвитку. Людина цього рівня не сумнівається в тому, що є носієм безсмертного духу. Вона знає, що цей дух розвивається в нашому світі шляхом багаторазових втілень, тобто арій вірить у реінкарнацію – і це вкрай важлива ознака людей третього рівня. Арій знає, що він багато разів жив на цій планеті і ще житиме на ній незліченну кількість разів. Тому арії не бояться смерті.

Іншою обов’язковою ознакою є СТІЙКЕ ВИЯВЛЕННЯ духовних якостей, до яких належать свідомість (розуміння сенсу, цілісне бачення ситуації), рефлексія (погляд на себе зі сторони, а саме очима своєї духовної сутності), совість, емпатія, милосердя, скромність, приязність, відповідальність, честь, творчість, сором за помилки та негідні вчинки, відчуття гармонії та краси, чиста мова, чистий простір. Причини своїх перемог і поразок арії шукають передусім у собі.

Арії володіють достатньою економічною стійкістю та добрим станом здоров’я, а якщо в них ще залишаються окремі хронічні недуги, то арії використовують їх як індикатори та стимули до подальшого самовдосконалення.

Арії перебувають у позитивному просторі подій – якщо не у Просторі волі, то десь поблизу нього. Як ми вже знаємо, брамою до Простору волі є чеснота скромності.

Для позначення всього цього комплексу ознак, притаманних аріям, застосовуємо слово «шляхетність». Тому визначальною рисою «реалізованої людини» є шляхетність. Власне, саме слово «арій» означає «шляхетний».

Завдяки описаним вище якостям («арійським якостям») арії надійні у спільній роботі – на відміну від людей двох нижчих рівнів, на яких не можна покладатися, адже вони або «забули», або «передумали», або «не змогли», або «захворіли», або «не пощастило», або «перешкодили вороги».

В образі шляхетного Заратустри Фрідріх Ніцше описав саме «реалізовану людину». Кожна реалізована людина палко та свідомо прагне піднятися на ще вищий рівень розвитку: «І Заратустра промовив так до людей: Людина – це те, що треба здолати. Людина – це линва, напнута між твариною і надлюдиною. Велич людини в тому, що вона – міст, а не мета, і любити в людині можна лише те, що вона – перехід і загибель». Тобто метою реалізованої людини є завершення («загибель») стану гомо дуплекс і перехід до стану гомо триплекс (надлюдини). Це важливо: коли Заратустра вживає вираз «загибель», то він говорить про ПЕРЕХІД ЛЮДИНИ ДО НАДЛЮДИНИ:

«Я люблю того, хто живе задля пізнання і хто хоче пізнати, щоб жила колись надлюдина.

Я люблю того, хто працює і винаходить, щоб збудувати дім надлюдині й підготувати для неї землю, тварин і рослини.

Я люблю того, хто любить свою доброчесність, бо доброчесність – це воля до переходу і стріла, що прагне до іншого берега.

Я люблю того, хто поперед своїх вчинків розкидає золоті слова і робить завжди більше, ніж обіцяє, – бо він хоче переходу.

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем.

Я люблю всіх, що, мов важкі краплини, падають поодинці з темної хмари, навислої над людиною, – вони провіщають блискавку й гинуть як передвісники. Дивіться, я передвісник блискавки і важка краплина із хмари, але ім’я тої блискавки – надлюдина» («Так казав Заратустра», 1885).

Як ми вже говорили, визначальною ознакою будь-якого дуплекса є прагнення до вдосконалення. У порівнянні з пересічною людиною, реалізована людина прагне вдосконалення виразніше та енергійніше. Вона прагне не просто стати кращою, а взагалі вийти за межі дуплекса. Надлюдина – це сапієнс, який піднявся над рівнем реалізованої людини і здійснив перехід від Гомо дуплекс до Гомо триплекс.

Арії накопичують духовні чесноти, на санскриті – निधि , nidhi (нідги, скарби). Головними з таких чеснот є описані в «Нагірній проповіді» сім блаженств – скромність, приязність, реалізм, праведність (любов до вишніх знань), милосердя, святість (чистота серця), світотворчість. Вироблення цих чеснот веде до поступового перетворення арія на «лебедя». Той, хто опанував нідгу «світотворчість», стає вічно молодим «лебедем», тому що для творення нового світу треба володіти біологічним безсмертям. Про це ми вже говорили у статті «28 чеснот Великого Переходу – навички, вміння, нідги та сідги (7х4)».

4. Початковий HOMO TRIPLEX – лебедь, універсальна людина

Початковий етап розвитку триплексів позначаємо терміном «універсальна людина», або короткими термінами «лебідь» (індоарійська традиція), «ельф» (всесвіт Джона Толкіна), «надлюдина» (Фрідріх Ніцше). Досягнувши цього рівня, людина починає вмикати свою божественну свідомість, активно цікавиться метафізикою та своєю спроможністю до чудотворення.

Якщо арії виробляють нідги («скарби», духовні чесноти), то лебеді виробляють сідги («досягнення», божественні чесноти), які виражаються у спроможності до надприродних дій.

Проте сідги можна виробляти ще до того, як досягнуто рівня «лебедя». Так, Ісус одразу ж навчав своїх учнів виробляти сідги. Ці учні Ісуса вже були шляхетними людьми (аріями, реалізованими людьми), але ще не були універсальними людьми («лебедями»), адже не володіли біологічним безсмертям. Виробляючи в собі сідги, вони поступово наближалися до рівня початкових триплексів.

Першою, базовою сідгою, що її передав учням Ісус, стала спроможність миттєвого зцілення словом. Схоже, що прихована здібність (схильність) до зцілення словом була однією з обов’язкових умов обрання до учнівського гурту.

5. Реалізований HOMO TRIPLEX – спас, боголюдина

Для позначення триплексів вищого рівня традиційно застосовується термін «боголюдина» і «спас», гелленською – «хрестос». Боголюди володіють стійкою спроможністю до чудотворення, іншими словами – володіють сідгами (божественними чеснотами). Згідно з Євангелієм, Ісус опанував 7 сідг, до яких належать: миттєве зцілення, яснобачення (в тому числі телепатія), матеріалізація речей, левітація (ходіння по воді), телепортація, керування стихіями (вітром і блискавкою), воскресіння зі стану смерті.

Лебеді накопичують (збирають) згадані сідхи для переходу від універсальної людини до боголюдини. Гарантованою ознакою завершення такого переходу є впевнена спроможність до самовоскресіння, що переконливо показав Ісус Хрестос.

Рівні розвитку в Євангелії

Для позначення людини п’ятого рівня Євангеліє застосовує терміни «син Божий» і «хрестос»: «Ти є хрестос – син Божий» (Матвій 16.16). А чи є терміни для позначення людей інших чотирьох рівнів? Так, є. Вони називаються «прості», «люди», «шляхетні» та «миротворці».

1. «Етніки», тобто прості

Для позначення Гомо сімплекс (людей простих) Добра Новина застосовує термін ἐθνικοί («етнікі», від ἔθνος – етнос, народ), який найкраще перекласти як «простолюд». Наприклад, «Коли ж молитесь, не говоріть зайвого як етніки» (Матвій 6.7). На сучасному сленгу їх можна було б позначити терміном «ватнікі».

У перекладах Євангелія ще застосовують слово «язичники» (від «язики» – народи). Язичники – це ті, що не долучені до вищих (метафізичних) знань, тому живуть лише згідно зі своїми народними звичаями.

Легко побачити, що в євангельському контексті слово «етніки» позначає не належність до етносу, а саме базовий, початковий рівень розвитку людини. Ось, наприклад, «Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа полагоджувалась за словом двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи громаді. Коли ж не схоче слухати громади, хай буде для тебе як етнікос» (Матвій 18.15-17).

Ісус говорить про людей, які належать до того ж самого етносу – тобто «групи своїх людей». Тож якби слово «етнікі» позначало етнічність (людей одного етносу), то останнє речення не має сенсу: «Коли ж не схоче слухати громади, хай буде для тебе як член твого етносу». Очевидно, що «етніки» позначає не «групу своїх людей», а щось інше.

У цій настанові Ісус звертається до людей, які керуються духовними цінностями. Вони володіють совістю, схильні до співпраці, дбають про спільний інтерес. Якщо ж людина, яка є членом цієї громади, не сприймає, коли її умовляють і переконують, значить вона слабко володіє духовними якостями, а тому може взагалі не розуміти, чого від неї хочуть. Така людина є «сімплексом» (простаком, плебеєм), а тому потребує для себе іншого ставлення.

Сімплекси – це ті, що перебувають на початковому рівні розвитку. Сімплексів треба виховувати, адже вони неосвічені та несамостійні. Відповідно, у громаді вони не мають права голосу. З «сімплексами» не сперечаються – їм дають накази і вимагають їх виконання – так, як це роблять дорослі при спілкуванні з дітьми.

Отже, евангельський термін «етнікос» позначає початковий рівень розвитку людини й точно відповідає сучасному терміну «сімплекс» (простий). Ісусова настанова «Коли ж не схоче слухати громади, хай буде для тебе як сімплекс» означає, що до такої людини треба ставитись не як до зрілого та відповідального члена громади, а як до неслухняної дитини, яка, проте, належить до цієї громади та перебуває під її опікою.

Оскільки в євангельському контексті термін «етнікос» має точне значення – «людина проста» (сімплекс), то в перекладах з гелленської доцільно використовувати не туманне «язичники», «погани» чи «грішники», а точний науковий термін «сімплекс». Тому, наприклад, адекватний переклад фрагменту «Коли ж молитесь, не говоріть зайвого як етніки» (Матвій 6.7) виглядатиме так: «Коли ж молитесь, не говоріть зайвого як сімплекси».

При такому перекладі ця настанова Ісуса набуває повної ясності, адже сімплекси, подібно до дітей, вельми балакучі, натомість люди вищих рівнів розвитку володіють щораз більшою лаконічністю. Прикладом довершеної лаконічності є діалог Діви Марії з Ісусом Хрестом на весіллі в Кані Галілейській: «Коли ж забракло вина, мати Ісуса каже до нього: Вина не мають. Ісус відповів їй: Що мені й тобі, жінко? Але мати його мовила до слуг: Що тільки скаже вам, робіть».

2. «Люди», тобто гравці

Для позначення сапієнсів другого рівня – «гравців» – застосовується слово άνθρωποι (антропи), тобто люди, від άνθρωπος (антропос, людина). Наприклад, «Побачивши чудо, яке зробив Ісус, люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ» (Іван 6.14). Етимологічно слово людина означає «гравець», латинською Homo ludens, «людина, яка грає». Тому для позначення сапієнсів другого рівня розвитку ми застосовуємо термін «гравець».

3. «Скромні», тобто арії – шляхетні

Для позначення сапієнсів третього рівня застосовується термін «скромні»: «Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже» (Матвій 5.3). У гелленській мові не було відповідного слова, тому довелося застосувати штучну конструкцію «вбогі духом», про що ми вже говорили у статті: Планета «Скромність» та її чесноти – перший рівень Царства божого (+аудіо). Як бачимо, Царство боже відкривається скромним, тобто аріям (шляхетним) – людям третього рівня, «реалізованим людям». Арій – це реалізований (зрілий) гомо дуплекс.

Оскільки люди третього рівня в Євангелії позначені словом «скромні», то це означає, що скромність – це дещо більше, ніж чеснота позбуватися зайвого і здобувати необхідне. Для здобуття цієї чесноти треба мати швидкий і постійний канал зв’язку з власним духом, а це ознака реалізованої людини. Тому скромність – це і є шляхетність. Відтак перше блаженство можна перекласти й так: «Щасливі шляхетні, бо їхнє Царство боже». Такий переклад дозволяє краще пізнати сенс сказаного. Справді, адже Царство боже належить шляхетним, а не низьким і підлим.

З другого боку, скромність є першою чеснотою (першою нідгою), з якої починається рух від арія до «лебедя». Скромність – це самообмеження, здійснюване духом людини, а не зовнішніми обставинами. Ця чеснота надзвичайно важлива для переходу у простір Царства божого (Простору волі). Річ у тім, що в цьому просторі нема зовнішніх обмежень, тож для керування своїми бажаннями та спокусами людина має увімкнути внутрішні обмеження. Якщо ж самообмеження (скромність) нерозвинені, то для блага самої ж людини всесвіт застосовує обмеження зовнішні. Але як тільки людина бере у свої руки керування власними апетитами, пристрастями та спокусами, то всесвіт знімає зовнішні обмеження і відкриває людині Простір волі: «Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже».

Особливе місце в духовному зростанні арія займає ЧЕСНОТА СВЯТОСТІ. Виникає запитання, чому Ісус не сказав «щасливі святі», а вжив складнішу конструкцію «щасливі чисті серцем»? У гелленській мові є відповідні слова: прикметник ἅγιος (агіос – святий, священний, благочестивий) та іменник άγιον (агіон – святий предмет, святе місце, святилище: «Μὴ δῶτε τὸ άγιον τοῖς κυσίν» – «не дайте святого псам».

Річ у тім, що в тодішній гелленській мові слово «агіос» застосовувалося для особливих місць та предметів, які є об’єктом поклоніння, але не застосовувалося для людини. Тож для того, щоб передати точний сенс цього «блаженства», Ісус застосував конструкцію «чисті серцем», що українською мовою передається словом «святі». Тому згадане блаженство в точному українському перекладі виглядає так: «Щасливі святі, бо вони побачать бога».

Коли людина, збираючи попередні нідги, нарешті здобуває святість (чистоту серця), то це значить, що вона впритул наблизилась до перетворення на «лебедя», адже «Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога». Тобто святі ще не бачать свого внутрішнього бога, але побачать його на наступному кроці свого розвитку. Бачать бога (встановлюють з ним зв’язок) ті, кого Євангеліє позначає словом «світотворці».

4. «Світотворці», тобто лебеді

Світотворці ВЖЕ бачать свого внутрішнього бога – у них відкривається яснобачення та божественна свідомість, відтак відбувається перший етап відновлення зв’язку. Як відомо, для позначення зв’язку з внутрішнім богом застосовується термін «релига» (ре – повторення, лига – зв’язок), а шлях досягнення религи позначається словом «релігія».

Відновивши зв’язок з внутрішнім богом, світотворці досягають біологічного безсмертя, що дає їм можливість протягом сотень років творити новий світ. Відтак світотворці – це вже гомо триплекс, універсальні люди, «лебеді».

Заснування нового світу відбувається шляхом самоорганізації світотворців у формі універсальної варни «Лебідь» («Гáнса»), після чого «лебеді» організовують три арійські варни – «брахманство», «кшатрійство» і «господарство»: «Вертикальна ієрархія ладу реалізує піраміду влади: правління брахманів, силу кшатріїв, працю господарів» (Живе Слово).

У такий спосіб миротворці творять новий світ – новий мир і новий лад. «Мир» і «лад» – це два аспекти соціальної гармонії: чоловічий і жіночий, експансивний і оберігаючий. Фоносемантично слово «мир» вказує на динамічну рівновагу, натомість слово «лад» робить наголос на спокій, лагідність, затишок.

Поява варнової системи означає, що заснування нового світу відбулося. Світоглядно-організаційним ядром нового світу має стати Аріянська Вільна Церква (АВЦ) – багаторівнева мережа правильно організованих самокерованих громад – «демосів» (від укр. «демено» – кермо, стерно).

Провідною силою АВЦ буде універсальна варна «лебедів» – організація людей четвертого рівня. Згідно з євангельською стратегією, «лебеді» – це ті «світотворці», які очолять заснування нового світу і «успадкують Землю». Без них нічого не вийде, тому перехід значної групи людей на четвертий рівень розвитку є обов’язковою умовою заснування нового світу.

5. Сини Божі, тобто боголюди

Перехід від універсальної людини («лебедя») до боголюдини («спаса») відбувається в ході заснування нової цивілізації: «Щасливі світотворці, бо вони синами Божими стануть». Щоб стати боголюдьми, святі спочатку мають стати світотворцями. Тобто їхній розвиток до п’ятого рівня відбудеться в ході активного творення нового світу.

Боголюди відрізняються від універсальних людей тим, що володіють усіма сідгами (божественними чеснотами), в тому числі сідгою самовоскресіння. Якщо для «лебедів» є звичною активна регенерація (відновлення) під час життя, то для «спасів» є звичним повне відновлення під час смерті. Тобто у боголюдей відновлення зі стану смерті відбувається автоматично – подібно до того, як людина автоматично прокидається після сну.

Для боголюдини смерть – це наче сон, під час якого можна відновитися і поліпшити свої психофізичні параметри. Згідно з Євангелієм, учні були здивовані новим виглядом воскреслого Ісуса – він став ще красивішим, а його голос став ще дзвінкішим. Про це ми вже знаємо з дослідження «Наука воскресіння і три ключі доступу до егрегора світла Ісуса Хреста (+аудіо)».

Висновки

1. Існує три типи людини: Гомо сімплекс (людина душевна), Гомо дуплекс (людина духовна) і Гомо триплекс (людина божественна).

2. Кожен тип має початковий і зрілий ступінь розвитку, які суттєво відрізняються один від одного.

3. Євангелія розповідає про п’ять рівнів розвитку, застосовуючи для цього точні терміни, які сучасною мовою передаються як «сімплекси», «гравці», «шляхетні», «миротворці», «боголюди».

4. Ключовими словами, що характеризують відповідний рівень, є: «несамостійність» (прості), «самовдосконалення» (гравці), «шляхетність» (арії), «юність» (лебеді), «самовоскресіння» (боголюди).

5. Заснування нового світу відбувається шляхом самоорганізації світотворців у формі універсальної варни «Лебідь», яка організує арійські варни брахманів, кшатріїв та господарів.

Озвучення статті на Ютубі:

У наступній статті поговоримо про те, що сідги (божественні чесноти) можна виробляти вже на етапі реалізованої людини, а також про те, що Євангеліє описує послідовність їх вироблення – Ельфійський Стандарт і сідги подвійного призначення – Церква, яку задумав Ісус.

Харцизи - Лебеді