Проект «Галілея-IV», або Куди поділась церква Ісуса

Попередні статті:

• Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості
• Чорний лебідь «Ганса»: три компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація
• Стратегія заснування нового світу та вічне життя – розшифрована Нагірна проповідь
• Віра – сила, що пересуває гори: звідки вона береться і як проявляється
• 28 чеснот Великого Переходу – навички, вміння, нідги та сідги (7х4)
• Гомо триплекс – ті, що бачать бога: 5 рівнів розвитку людини в термінах Євангелія
• Ельфійський Стандарт і сідги подвійного призначення – Церква, яку задумав Ісус

Як ми вже з'ясували, організація, заснована Ісусом Хрестом 25 червня 30 року в Галілеї, складалася зі шляхетних людей, була ідеально організована та перебувала у Просторі волі. Згідно з усіма ознаками, це була АРІЯНСЬКА ВІЛЬНА ЦЕРКВА, тобто суверенна (вільна) духовна організація (церква) шляхетних людей (аріїв). Вона володіла боголюдським вченням, економічною самодостатністю та потужними засобами самозахисту. Проте вже через кілька років вона зникла. Чому так сталося? Почнімо з чисельності та структури Галілейської церкви.

Чисельність

Враховуючи, що з кола своїх учнів Ісус вибрав 12 апостолів, а кожний апостол міг опікуватися ще принаймні двома-трьома учнями, яких навчав (і цим прискорював власний розвиток), то чисельність цієї чоловічої частини учнівського гурту могла складати майже півсотні (12+36=48).

Жіночою частиною учнівського гурту керували четверо жінок-діяконіс на чолі з Марією Магдалиною. Кожна діяконіса керувала своєю групою учениць.

Розділення учнів на чоловічу та жіночу частину – це класична форма роздільного навчання, яка враховує особливості чоловічої та жіночої психології. Тому така форма навчання значно ефективніша, ніж змішана, що набула поширення лише з 19 століття.

До церковної організації також входили:

• прихована структура для особливих завдань: Йосип Ариматейський, Нікодим, а також ельф (юнак у сніжно-білих одежах), що охороняв гробницю з померлим Ісусом;

• троє євангелістів – Матвій, Марко та Лука, які, до речі, також могли мати своїх помічників;

• екіпаж корабля, на якому подорожували учні. Моряки не були учнями, адже обслуговували корабель і не мали змоги всюди ходити з Ісусом. Так що моряки були технічним підрозділом церкви.

Легко побачити, що загальна чисельність церкви могла складати до сотні членів.

Достеменно відомо, що при такій чисельності люди спроможні пам’ятати не лише імена та обличчя одне одного, а й особливості характеру.

– А якщо людей стає більше сотні?

Якщо чисельність групи перевищує деякий поріг, то люди втрачають здатність надійно відрізняти своїх від чужих, що породжує недовіру й веде до нестійкості групи. Пороговим числом, після якого група втрачає стійкість, є так зване «число Данбара», яке для різних людських середовищ перебуває в діапазоні від 100 до 230. З цієї точки зору, сотня апріорі є стійкою групою «своїх людей».

Окрім психологічної стійкості, сотня має ще одну перевагу – вона достатньо компактна для сухопутних та морських подорожей. Євангеліє розповідає, що учнівський гурт постійно рухався – або пішки між поселеннями Галілеї та Переї, або кораблем між портами Галілейського моря. Це також схиляє до думки, що чисельність організації не перевищувала сотні. Корабель для її подорожей був досить великий – сьогодні сказали б, що це морська круїзна яхта вище середнього розміру.

Структура

Керівним ядром галілейської церкви була група з п’яти осіб – Ісус та четверо старших апостолів: Іван і його брат Яків, Петро та його брат Андрій. Це звичаєва керівна п’ятірка, характерна для всієї арійської традиції – від п’ятиграддя «народів моря» до козацької старшини – «голова», «писар», «суддя», «осавул» та «скарбник». Зауважимо, що в ОУН первинні осередки також складалися з п’ятірок, адже це було продовженням тієї ж організаційної традиції.

З погляду психології, п’ятірка – це максимальна чисельність «малої групи», в якій досягається найвища оперативна синергія. Чому не більше? Тому що людина неспроможна одночасно утримувати в пам’яті понад 5 об’єктів – це природне обмеження. Наприклад, якщо за стіл сяде п’ятеро людей, то вони можуть говорити майже одночасно і добре чути одне одного. Але якщо їх стане шестеро, то через якийсь час вони вже будуть спілкуватися у двох групах. Людині звично працювати з п’ятьма об’єктами хоча б тому, що в неї на руці 5 пальців. Про розподіл ролей у керівній п’ятірці галілейської церкви читайте у статті «Демоси Ісуса Хреста: брахмани, кшатрії, господарі»

Група від 6 до 20 осіб – це «середня група». Вона придатна для колективного навчання, при якому вчитель спроможний відстежувати індивідуальні реакції кожного учня. Якщо ж учнів стає більше 20, то вчитель уже працює не індивідуально, а з групою в цілому. Оптимальною є група з 13 осіб – учитель і 12 учнів, що відповідає середньому арифметичному середньої групи (6+20):2=13. Саме такою є оптимальна чисельність навчальних класів – і саме такою була структура з 12 апостолів.

Група, що має чисельність від 21 до 100 осіб, називається «великою групою». Її сила в поєднанні:

1) великої чисельності, яка дає достатню різноманітність,

2) надійної ідентифікації «свої – чужі», що дає стійкість.

У таких групах неможливе індивідуалізоване навчання, зате вони добре сприймають лекції. Під час лекцій у великих групах панує позитивна енергетика, суттєво зростають мотивація, відчуття безпеки та переконаність у правоті спільної справи: «Разом нас багато, нас не подолати». Цій темі присвячена стаття: «Чи потрібні храми віртуальній Аріянській Церкві: спілкування в малих і великих групах (+аудіо)».

Демос

Якщо сотня керована традиційною п’ятіркою, то вона отримує нову властивість – самокерованість. Така самокерована велика група позначається терміном «демос», який походить від давнього українського слова «демено», що означає «кермо», «стерно».

Термін «демос» наголошує на тому, що це стійка самокерована група персонально знайомих людей, що живуть власним розумом і власною силою. Демоси спроможні виробляти компетентні рішення, тому лише такі громади є джерелом влади. Тільки в таких самокерованих групах природна обмеженість та спеціалізованість кожного члена спільноти компенсується правильною організацією.

Таким чином, Галілейська церква, заснована Ісусом Хрестом, була демосом – групою чисельністю до сотні осіб з керівною п’ятіркою, середньою ланкою управління у вигляді структури апостолів та діяконіс, прихованою структурою для особливих завдань, екіпажем корабля і групою з трьох євангелістів, які ретельно фіксували події, спостерігаючи зі сторони й не втручаючись у процес.

Згортання проекту «Галілея»

У євангельські часи Галілея пережила свою Золоту добу. Держава була під дбайливим управлінням тетрарха Герода Антипи, який був особистим другом імператора Тиберія і прихильником Ісуса. У країні панували мир та процвітання, а рівень життя тут був найвищим в порівнянні з усією Римською імперією. Державна система Галілеї орієнтувалася на середній клас, тому тут не було надмірного розриву між багатими та бідними.

Логічно припустити, що пік загального піднесення настав після воскресіння Ісуса 25 березня 31 року, коли учнівська громада повернулась у Галілею і поширила яскраві спогади про свою чудесну пригоду. Природно було б очікувати продовження розквіту Галілеї та невпинного перетворення її на всесвітній центр аріянського руху.

Проте в реальності сталося щось зовсім несподіване й зовсім незрозуміле.

Як добре відомо, у 36 році Галілея зазнала нападу зі сторони царя сусідньої Набатеї та його союзників. У цій війні тетрарх Герод Антипа зазнав поразки від переважаючого ворога і звернувся за допомогою до свого друга – імператора Тиберія. Імператор наказав захистити Галілею. Виконуючи його наказ, намісник Сирії мобілізував для війни два легіони. Проте у 37 році Тиберій вмер, тож справа зависла – усі чекали рішення нового імператора. Ним став Гай Калігула, але у 39 році він усунув Антипу від влади на підставі фальшивого звинувачення.

Хай там як, а воєнна поразка у 36 році свідчить про те, що в цей час у Галілеї вже не було колишньої сили та гармонії. Країна явно опустилася з Простору процвітання у Простір боротьби. З цього однозначно випливає, що у 35 році, а може й раніше, в Галілеї вже не було аріянської вільної церкви, присутність якої забезпечувала мир та добробут для цілої країни. Якби церква залишилась у Галілеї, то вона б не допустила війни. У крайньому разі, церква захищала би країну свого базування за допомогою наявних у неї засобів, в тому числі дипломатичних і магічних (про володіння блискавкою ми вже говорили в попередній статті).

Виглядає, що після 31 року проект «галілейська церква» спокійно проіснував кілька років, після чого був самостійно згорнутий і закритий – без видимої зовнішньої причини. Очевидно, що війна 36-го року була не причиною згортання проекту, а наслідком.

Спостерігаючи за стрімким розгортанням і згортанням «проекту Галілея», ми здивовано запитуємо: Що це було? У пошуках відповіді погляньмо, що відбувалося далі.

Антіохійський проект

Достеменно відомо, що наступним центром аріянства стала Антіохія Сирійська – другий за потужністю мегаполіс Римської імперії, чотири сотні кілометрів північніше Галілеї. Тут було засновано Антіохійський патріархат, тут діяла найпотужніша аріянська богословська школа.

Але чи було це продовженням «проекту Галілея»? Аж ніяк. Антіохійська церква не мала прямого зв’язку з Галілейською церквою. Антіохійський патріархат був окремим проектом, що розвивався майже «з чистого листа». У нього не було прямого зв’язку ні з апостолами, ні з іншими членами демосу Ісуса Хреста.

Найголовнішим доказом відсутності прямого зв’язку є те, що Антіохійська церква не володіла святим письмом аріянства – Чотириєвангелієм, тобто первинними текстами чотирьох книг Доброї Новини. Це святе письмо було продуктом творчості Галілейської церкви, а в Антіохійської церкви його не було. Про це свідчить хоча б те, що засновник місцевої богословської школи Лукіан Антиохійський (240–312) змушений був займатися виправленням Євангелія.

Понад те, занурившись в євангельську тему, йому довелося здійснити критичний розгляд Тори, для чого він навіть вивчив давньоєврейську мову. З цього випливає, що Лукіан працював не з первинним євангельським текстом, а мав справу з текстом, що був зашумлений сторонніми вставками, і ці вставки мали відверто іудейське походження. Лукіан намагався розібратися в усьому цьому суперечливому хаосі – звідси його інтерес до іудейських писань.

Якби в Лукіана були первинні, цілісні, несфальшовані тексти, то для дослідження Євангелія він не мав би потреби занурюватися в морок іудейських писань. Хоча б тому, що Євангеліє основане на арійській (гелленській) традиції – і не має нічого спільного з іудейською традицією. Ці традиції не лише суттєво різні, а й протилежні. Тому Ісус у Нагірній проповіді спеціально звертає на це увагу, коли протиставляє традицію людей (Homo sapiens) і традицію «археїсів», тобто «первозданних» (Homo intelis).

Лукіан Антіохійський був найближчим учнем Антіохійського патріарха Павла Самосатського (200–275) і продовжувачем його справи. Відсутність первинних, незіпсованих текстів Доброї Новини у Лукіана свідчить про те, що їх не було і в Павла Самосатського – вчителя Лукіана. Павло не мав доступу до святого письма Галілейської церкви, тому також змушений був послуговуватися сторонніми джерелами.

Звідси випливає, що Антіохійська церква не мала зв’язку з апостолами, інакше апостоли передали б їй своє святе письмо – ядро вчення Ісуса Хреста і фундамент галілейської церковної доктрини. Антіохійська церква не мала зв’язку з жодним членом Ісусового демосу, адже кожен його член одразу ж вказав би на фальшивість доступного антіохійцям святого письма.

Апостоли не засновували церков

Антіохійці самі знали, що мають справу не з первинною Доброю Новиною, а з фальсифікатом. Саме тому Лукіан поклав життя на те, щоб дістатися до правдивого тексту. Наскільки йому це вдалося – ніхто не знає: всі відомості про це або знищені, або радикально спотворені.

Таким чином, між Галілейською та Антіохійською церквами був очевидний розрив традиції. Антіохійська церква була самостійним церковним проектом, який розвивався власним розумінням і власною силою, відповідно – з власними перемогами та поразками.

Ви запитаєте: Як же так, але ж апостол Петро заснував Антіохійський та Римський патріархати, апостол Андрій – Константинопольський патріархат, апостол Яків – Єрусалимський патріархат, євангеліст Марко – Александрійський патріархат, апостол Іван очолював церкву в Ефесі, засновану Тимофієм – учнем фарисея Шауля-Павла. Про це є багато передань і легенд.

Так, про це багато сказано і написано. Проте кожен, хто хоч трохи зануриться в цю тему, швидко з’ясує, що все це пустопорожня балаканина. Для тверджень про те, що апостоли засновували згадані церкви, нема жодних підстав. Це всього лише легенди, основані на недолугих вигадках. Їх дуже багато, вони всі різні, суперечливі та примітивні.

Головна причина полягає в тому, що ці та інші місцеві церкви апелювали до авторитету апостолів для того, аби підняти свій авторитет. Церква малоазійського Ефесу навіть стверджувала, що тут до самої смерті проживали Діва Марія та апостол Іван Заведей.

Очевидно, що все це вигадки, причому недолугі, наївні, банальні. Це слідує навіть з того, що понурі та невиразні описи характерів цих «засновників» разюче відрізняються від яскравих і сильних особистостей, описаних у Добрій Новині. Скажімо, якби Діва Марія справді жила в Ефесі, то це виглядало б як спалах наднової зірки.

Генератори вигадок про «діяння апостолів» не мали що сказати, тому їхні фантазії зазвичай обмежувалися смакуванням страждань та катувань, яких начебто зазнали апостоли.

Величезна кількість фантастичних чуток про життя апостолів та інших євангельських героїв підтверджує думку, що після згортання «проекту Галілея» виник інформаційний вакуум, заповненням якого зайнялися фантазери та шахраї. І це природно, адже ідея «закриття проекту» в той час виглядала абсолютно неймовірною.

Яке закриття? Ви про що? Усі очікували продовження чудес, адже це надихало і давало надію. А якщо з’являється масовий запит, то обов’язково знайдеться й масова пропозиція. Тогочасна фабрика апокрифів (жовтої преси) працювала без вихідних, адже люди все це радо слухали та читали – і, найважливіше, за все це щедро платили.

Врешті-решт, подібні речі ми бачимо щодня навколо себе: якщо нема правдивої інформації щодо резонансної події, то одразу ж з’являється маса здогадок, чуток, вигадок та спекуляцій. Так було завжди.

Зникнення з радарів

Отже, Антіохійська церква не мала прямого зв’язку з церквою Ісуса Хреста – і це при тому, що її аріянство було найближчим до вчення, викладеного в Добрій Новині. Що стосується іудохристиянських церков, передусім Єгипетської та Римської, то відсутність їхнього зв’язку з первинною Галілейською церквою є ще очевиднішим.

З цього випливає наступне:

1) у 36 році первинної церкви Ісуса Хреста вже не було в Галілеї;

2) вона не могла бути знищеною, адже була невразливою;

3) вона не перемістилася до Антіохії чи будь-якого з інших відомих релігійних центрів – це підтверджується очевидним розривом традиції, адже жодна з сучасних церков не користується первинним текстом Євангелія.

З цього випливає, що проект Галілея був закритий з власної ініціативи. Навіть якщо він був поставлений на довжелезну паузу (законсервований), це все одно закриття. Принаймні, для всіх людей, що жили протягом двох останніх тисячоліть, це сприймалося саме так. Галілейська церква точно була – але для світу її не стало. Чому?

Причини самозакриття

Може бути лише дві причини самозакриття будь-якого проекту:

1) проект успішно досягнув усіх поставлених цілей;

2) проект зазнав невдачі або його засновники самі завчасно побачили помилковість чи нереалістичність проекту.

Другий пункт цілком суперечить всьому сказаному в Євангелії, тож залишається лише один варіант – проект досяг поставленої мети й був закритий. Це не означає, що Галілейська церква була ліквідована. Це лише означає, що вона завершила проект і, можливо, перейшла до виконання нового проекту – ще цікавішого і грандіознішого.

Звіт про виконання

За змістом і формою Добра Новина виглядає як звіт про успішне виконання проекту, здійсненого протягом року, а саме від другої половини березня 30 року до кінця березня 31 року.

Будь-який звіт такого роду починається з формулювання мети, а завершується оглядом результатів і констатацією досягнення (чи недосягнення) своєї мети.

Чи містить євангельський звіт ці дві речі? Почнімо з мети.

Мета

Мета описана на самому початку Євангелія – одразу ж після викладу короткої передісторії про те, як Ісус зібрав перших учнів і як він перебрався з гірського Назарета у приморський Капернаýм, в якому засновував свою школу.

Далі йде Нагірна проповідь, в якій чітко викладається мета та кроки для її досягнення – типовий дороговказ («дорожна карта», «road map») у вигляді семи «блаженств».

У першому пункті зазначається цільова група проекту: «Щасливі скромні» – люди, що досягли (або майже досягли) третього рівня розвитку, тобто рівня шляхетної людини, арія. Ці люди вже мають стійкий зв’язок зі своїм духом, тому володіють чеснотою позбуватися всього зайвого не через тиск обставин, а з волі власного духу («убогі духом»).

Мета проекту наведена у сьомому (кінцевому) пункті: «Щасливі світотвóрці, бо вони синами Божими стануть». «Світотворці» – це ті, що вже досягли четвертого рівня розвитку, відтак можуть почати рух до п’ятого рівня – боголюдського. Люди четвертого рівня – це ті, що «бачать бога», тобто мають зв’язок із внутрішнім богом.

Для позначення людини четвертого рівня традиційно застосовуються терміни «універсальна людина», «ганса», «лебідь» («елбідь»), «ельф» (два останні слова є синонімами, що означають «білий, світлосяйний»). Фундаментальною особливістю, що відрізняє людину четвертого рівня від людини третього рівня, є здобуття «вічного життя», по-науковому – біологічного безсмертя, або ж керованої молодості.

Таким чином, задекларованою метою проекту є перехід його учасників з третього на четвертий рівень розвитку – від шляхетних «аріїв» до безсмертних «ельфів», або ж від Гомо дуплекс (Homo duplex) до Гомо триплекс (Homo triplex).

«Ви, що пішли за мною»

Отже, метою проекту є здійснення переходу з третього на четвертий рівень розвитку. Це фундаментальна характеристика проекту, тому вона додатково підтверджена окремим оповіданням:

«Тоді озвався Петро і сказав до нього: Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати? Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19. 27-29).

«Пішли за тобою» означає стали учнями («послідовниками»), приєдналися до проекту. По суті, Петро запитує про кінцеву мету учнівської подорожі – про її практичні результати.

На конкретне запитання Петра Ісус дає чітку конкретну відповідь.

«В палінгенезії» – буквально, «в новому народженні», від гелленського πάλιν (палін – знову) і γένεσις (генезіс – народження). Слово «палінгенезія» застосовувалося для позначення різних феноменів – від перенародження всесвіту (у стоїків) до реінкарнації (у піфагорійців і Плутарха). У нашому випадку Ісус застосовує це слово максимально точно – як «друге народження», уможливлене переходом у суттєво інший режим функціонування. Йдеться про народження Гомо триплекс – «людини потрійної». Тому вираз «в палінгенезії» означає «після перетворення на людину четвертого рівня» – «універсальну людину», «ельфа», «лебедя» (по-давньому – «елбедя», тобто білого, світлосяйного).

«У сто разів більше одержите» – піднесетеся на ельфійський рівень просторів подій, який відкриває на порядок більші можливості та відчуття щастя в порівнянні з арійським рівнем.

«Життя вічне успадкуєте» – здобудете біологічне безсмертя, станете вічно молодими й житимете стільки, скільки захочете.

З цієї відповіді Ісуса випливає, що всі його учні стануть безсмертними ельфами й перейдуть в ельфійський простір подій – Царство боже.

Отже, метою проекту є перехід Галілейської церкви на четвертий рівень розвитку, тому цей проект можна назвати «Галілея-IV».

Досягнуті результати

Євангеліє розповідає, що приблизно через три місяці після початку навчання значна частина учнів, включаючи 12 апослолів, опанувала сідгу миттєвого зцілення словом. Ще через шість місяців брати Іван і Яків Зеведеї навчились керувати блискавкою, а Симон-Петро навчився ходити по воді. Та чи закінчилось на цьому навчання? Ні.

Відкритий фінал

Євангеліє завершується описом зустрічі Ісуса з новою групою учнів. До неї увійшли «Симон Петро, Хома на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів» (Іван 21.2). Нова група завжди формується під нові завдання. Звідси висновок, що ця група з семи учнів була створена для опанування чергової сідги, можливо, телепортації чи матеріалізації. На цьому Євангеліє закінчується. 

Такого роду несподіване закінчення літературного твору називається «незавершена кінцівка» або «відкритий фінал». Це один із художніх прийомів, який часто трапляється у відомих творах різних часів і народів. Він також використовується в серіалах, коли кожна серія завершується новою загадкою.

З відкритого фіналу «Доброї Новини» випливає, що після самовоскресіння та зустрічі з учнями в Галілеї, Ісус продовжив навчання членів проекту.

Поява Ісуса Хреста в оновленому тілі справила величезне враження на учнів, додала їм мотивації та віри у власне «друге народження» (палінгенезію). В результаті процес переходу учнів до рівня Гомо тріплекс різко прискорився. Настільки, що вже через кілька років, а саме до 35 року, УСІ учні здійснили перетворення, відтак Галілейська церква досягла задекларованої мети – вона перетворилася на ельфійську церкву світотворців. Саме тому вона й «зникла з радарів». Пояснимо, в чому річ.

Паралельний простір подій

Багато хто з нас уже знайомий з цим ефектом: якщо ти підіймаєшся у вищий простір подій, то відбувається різке ослаблення зв’язків з тими, що залишилися в нижчому просторі.

Люди різних рівнів і далі живуть на тій самій території, але відбувається так, що вони вже не бачать одне одного і в житті не перетинаються. У них інші інтереси, інші погляди на життя, інші заняття, інші друзі. Все інше. Вони навіть по-іншому харчуються, по-іншому вдягаються, переміщуються іншими маршрутами, читають інші книжки, використовують інші інформаційні канали й навіть інше програмне забезпечення.

У результаті люди наче опиняються в ізольованих просторах подій. «Шовковою ширмою паралельні світи визначили, людину-сотворця з братами-сестрами об’єднали» – так звучить Реальсота Шоль технології «Живе Слово». Паралельні простори подій наче розділені шовковою ширмою. Її можна подолати, але через неї нічого не видно.

Для тих, що опинилися вище, життя в нижчих просторах подій взагалі не цікаве. Воно примітивне, метушливе, непродуктивне, сповнене помилок та страждань.

Для тих, що залишися внизу, життя у вищих просторах вважається неможливим. Якщо ж вони впритул стикаються з проявами чогось вищого, то вважають, що це або випадковість («просто пощастило»), або шахрайство. Вони навіть не хочуть про це думати. Невідома реальність їх лякає, тому що руйнує їхню звичну картину життя.

Це те, що ми вже бачимо навколо себе, попри те, що наші успіхи в саморозвитку ще досить скромні. А тепер уявіть, який розрив зі «світом» відбувся у церкви, яка цілковито піднялася на ельфійський рівень, а всі її члени здобули «вічне життя», тобто стали біологічно безсмертними. Вочевидь, що їхні мислення, інтереси, заняття, цінності, зацікавлення, спосіб життя докорінно відрізняються від решти людей. Тому «зникнення з радарів» є неминучим.

За два тисячоліття Галілейська церква могла дуже розширитись і набути ознак нової цивілізації. Вона бачить нас, дивлячись згори вниз, але ми її не бачимо. Ельфи живуть своїм життям і рідко втручаються в наше життя.

Врешті-решт, саме про такий стан справ розповідають давні перекази. Скажімо, в кельтській міфології ельфи називаються «сідами» (sidhe, сідги) і «племенем богині Дани». Вони безсмертні, живуть у своєму гармонійному світі й мало цікавляться життям людей. Для людей вони невидимі.

При цьому вони милосердно ставляться до людей, тому що самі є людьми, але вищого рівня. В наше життя вони втручаються лише тоді, коли виникає загроза катастрофічного порушення балансу. Вони стежать за тим, щоб людство часом не знищило себе або не потрапило в болото цивілізаційного застою. У критичних ситуаціях вони втручаються в наше життя і відновлюють необхідний для розвитку баланс.

Не секрет, що після нападу Росії на Україну людство опинилося на грані обвалу в жорстокий хаос, необмежене насильство та ультраіндустріальну диктатуру. Дослідники, що занурились у це питання, дивуються, як нам вдалося врятуватися. Тому й говорять, що «нас врятувало Боже милосердя» – і це найраціональніше пояснення. Але ж ми знаємо, що «в Бога нема інших рук, окрім наших». Тож цілком можливо, що «Боже милосердя» було реалізоване через втручання ельфів.

– А чи можна побачити церкву Ісуса Хреста?

Можна, але тільки якщо піднятися у простір подій, в якому вона перебуває. Ельфи поміж нас. Про це знали наші предки, звідси традиційне аріянське вітання: «Хрестос посеред нас! Є і буде!».

Проте інколи ми бачимо ельфів і з нашого простору подій. Час від часу відбуваються дивні речі, які ми вимушено вважаємо випадковостями або неіснуючими вигадками. Врешті-решт, хто зна, можливо, НЛО – це саме про це. Про вищу цивілізацію. Про церкву Ісуса Хреста, що розвивається на ельфійському рівні Простору волі.

Сучасна Аріянська Вільна Церква формується на першому рівні простору позитивних подій – арійському. Для прямого контакту з ельфами Ісуса Хреста нам треба підтягнутися максимально близько до другого – ельфійського – рівня. Для цього треба опановувати нові нідги і сідги, розвивати свідомість, оздоровлюватися та омолоджуватися, організовуватися і робити добрі справи.

Другий сезон

Але повернімось до відкритого фіналу, яким завершується текст Доброї Новини. У нас вже досить даних про те, що це не завершення проекту, а лише завершення його першої частини під назвою «Галілея-IV». Умовно кажучи, ми маємо справу не з кінофільмом, а з серіалом. На наших очах починається другий сезон. Він називається «Перехід-IV», але про це – у наступній статті.

Висновки

1. Ісус заснував суверенну духовну організацію шляхетних людей – вільну аріянську церкву.

2. Церква була організована як демос чисельністю до сотні учасників, тому в ній усі знали всіх. Це була школа, структурована на малу, середню та велику групи. У ній було роздільне навчання чоловіків та жінок.

3. Війна в Галілеї у 36 році свідчить про те, що принаймні за рік до її початку церква Ісуса покинула Галілею.

4. Найближчою до Галілейської церкви була Антіохійська церква, проте у неї не було святого письма Галілейської церкви – Євангелія, відтак не було прямого зв’язку ні з апостолами, ні з іншими членами первинної церкви.

5. Відсутність у всіх інших церков правдивого тексту Євангелія свідчить про те ж саме – вони не мали прямого контакту з церквою Ісуса Хреста і, відповідно, не були спадкоємцями її традиції.

6. Офіційною метою, проголошеною в Євангелії, є інтенсивний розвиток учнів та їх перехід з третього на четвертий рівень розвитку – від реалізованої людини до універсальної людини, від «арія» до «ельфа» («елбедя», «лебедя»), по-науковому – від Гомо дуплекс до Гомо тріплекс.

7. Проголошена офіційна мета була досягнута – всі учні стали універсальними людьми («ельфами»), відтак вся церква опинилася в ельфійському просторі подій, «невидимому» для людей нижчого рівня. Розвиток церкви далі триває у вигляді відносно невидимої цивілізації вищого рівня.

8. Простір волі (Царство боже) має три рівні – арійський, ельфійський та боголюдський. Кожен рівень має 7 підрівнів.

9. Відкритий фінал Доброї Новини означає не завершення проекту, а лише кінець його «першого сезону».

10. Другий сезон уже розпочався – він називається «Перехід-IV». Стрибкоподібний перехід сучасної Аріянської Вільної Церкви відбудеться завдяки прямому контакту з ельфами Ісуса Хреста. Для цього нам треба підтягнутися максимально близько до другого (ельфійського) рівня Простору волі – до Царства божого «лебедів».

Продовження – Гра в пазли: вільний софт «Добра Новина» та його самоактивація в кінці світу

Харцизи – Лебеді