Війна Росії проти України – це системний конфлікт, що трансформує систему і реконфігурує геостратегічну картину в Європі та Азії. Він також підживлює дебати в американському оборонній спільноті про те, як структурувати та дислокувати американські сили.
Для Сполучених Штатів та їхніх союзників по НАТО ця війна стала важливим уроком, який вже циркулює в політичному середовищі. Але ці уроки наштовхуються на серйозні перешкоди, спричинені мисленням істеблішменту протягом останніх трьох десятиліть.
Останні роки "запланованих війн", які велися за американським розкладом з перехресним контролем і бездоганною логістикою, змінили очікування щодо того, що потрібно американським збройним силам, коли йдеться про рівень готовності та оснащення для ведення нинішніх і майбутніх війн.
Основний урок війни, що розгортається в Україні, – це просто масштаб того, що потрібно для ведення сучасної війни між державами. Жодна західна армія не була готова до такого рівня споживання зброї та боєприпасів і виснаження сил. Жоден союзник НАТО сьогодні, за винятком США, не має запасів бронетехніки чи боєприпасів, яких би вистачило на кілька тижнів чи місяців, на полях битв, подібних до українських. Ця війна вивела на передній план і в центр уваги тривалу провідну роль маси в сучасній звичайній війні з майже рівним за силою супротивником.
Варто також звернути увагу на одержимість високоточними ударами, що домінувало в культурі оборонних закупівель США в останні роки. Ця війна висвітлила прописну істину війни – у конфлікті між державами масовість переважає над точністю. Вплив маси є негайним і реєструється в точці контакту, в той час, як точні удари по силах противника, зосереджених в тилу, по складах боєприпасів або логістичних ланцюгах будуть реєструватися лише з часом, можливо, після того, як рішення на полі бою вже буде прийнято.
Щоправда, територія може певною мірою компенсувати масу, але жодна з флангових країн НАТО не має географічної переваги для відповідного планування на випадок російського вторгнення, а Індо-Тихоокеанський регіон не запропонує сприятливого простору з точки зору рельєфу місцевості, якщо Китай вирішить вдертися на Тайвань.
Сполученим Штатам необхідно прийняти старі принципи масовості та надлишку, які відкрили шлях до перемоги у Другій світовій війні та дозволили США успішно стримувати й, зрештою, перемогти Радянський Союз під час Холодної війни. Війна в Україні продовжує демонструвати, що для того, щоб протистояти масі супротивника, армії потрібна маса – реальність, яка була майже відсутня в американських уявленнях про природу війни з часів закінчення холодної війни.
З початку 1990-х років відбулися фундаментальні структурні зміни в американському військовому мисленні щодо структури збройних сил, особливо, в армії США. Армія набула "світогляду військово-повітряних сил", коли дедалі більша технологічна досконалість прагнула компенсувати скорочення чисельності, фактично змінивши те, що колись було основою американського способу ведення війни.
Війна в Україні показала, що для протидії масі потрібна маса. Коли справа доходить до чисельності, ви повинні відповідати або, ще краще, перевершувати те, що може виставити ваш ворог. Під час Другої світової війни, наприклад, Німеччина мала танки, які багато в чому перевершували американські танки за своєю конструкцією, але врешті-решт ці "Тигри" і "Пантери" були переможені величезною кількістю "Шерманів", які Сполучені Штати могли виставити на полі бою.
Отже, треба говорити про старомодні системи в майбутньому звичайному бою проти майже рівного за силою супротивника. Хоча технології надають західним військам перевагу, ця перевага буде лише тоді, коли вони зіткнуться з чисельною перевагою. Якщо НАТО опиниться у стані війни з Росією або якщо Сполучені Штати і їхні союзники в Азії опиняться у стані війни з Китаєм, то вирішальним фактором може стати людська сила і виробнича еластичність, коли йдеться про озброєння і боєприпаси.
У затяжному конфлікті вирішальним фактором може стати здатність відновити сили, – як особовий склад, так і техніку – щоб компенсувати ті, що були втрачені на полі бою. І тут надмірне зачаровування все більш складними системами зброї може зіграти проти Сполучених Штатів. Їм потрібно буде поповнювати втрати швидше, ніж їхньому супротивнику, який, швидше за все, вироблятиме простіші та дешевші системи зброї.
Принцип масовості застосовується і до особового складу. Сполученим Штатам і їхнім союзникам також слід замислитись над тим, чи підходить нинішня модель для створення великих постійних армій, необхідних у разі, якщо вони будуть втягнуті у велику звичайну війну з Росією чи Китаєм, або з обома країнами одночасно.
Існує також ширший геостратегічний вимір, який має впливати на те, як структурувати та розміщувати сили США і НАТО в Європі, особливо, – на східному фланзі. Вступ Фінляндії та (незабаром) Швеції до НАТО переосмислив геостратегічне середовище в Європі, змістивши центр тяжіння в НАТО до Центральної й Північно-Східної Європи. Проте, коли йдеться про розгортання великих сил, лише дві країни вздовж північно-балтійсько-чорноморського "міжморського" коридору мають необхідне для цього населення.
Одна з них – Польща – є союзником НАТО, а інша – Україна – прагне ним стати. Інші країни, розташовані вздовж цього коридору, не мають достатньої кількості населення, необхідної для утримання великих армій. Хоча Фінляндія з її системою територіальної оборони та військової підготовки може виставити війська чисельністю близько 280 тисяч в надзвичайних ситуаціях, але її невелике населення в 5,5 млн осіб не обіцяє нічого хорошого для довгострокової підтримки.
Це ще одна причина, чому вступ України до НАТО – це не просто підтвердження основних цінностей, на яких побудований Альянс. Це – перш за все, фундаментальні основи сили та маси, які будуть потрібні для побудови ефективної системи стримування проти майбутньої російської агресії. Простіше кажучи, Польща та Україна – після вступу останньої до Альянсу – стануть ядром реструктуризованої системи стримування й оборони НАТО на східному фланзі.
Сполучені Штати повинні розпочати з постійного розміщення щонайменше трьох бригадних тактичних груп – двох у Польщі та ще однієї в країнах Балтії – продовжуючи надавати ядерну "парасольку" і високотехнологічні засоби забезпечення. Скандинави, фіни, балтійці та румуни могли б завершити будівництво сталевої стіни, а союзники на заході, особливо, Німеччина, могли б забезпечити необхідну потужність і стійкість. Реконфігурація східного флангу НАТО в такий спосіб зробила б неможливими будь-які зусилля Росії щодо подальшого вторгнення в Європу.
Захід стикається з реваншистською російською державою, яка прагне переосмислити результати холодної війни та відновити свою імперську сферу впливу. Росія вже фактично поглинула Білорусь і твердо націлилася на Україну, а, можливо, і далі. Таким чином, конфлікт в Україні несе в собі високий ризик горизонтальної ескалації, яка може призвести до більш масштабної війни в Європі. Якщо Сполучені Штати та НАТО повернуться до принципів постійного передового базування і масовості, Росія буде стримана. А якщо російський президент Владімір Путін або його наступник наважиться перетнути межу, вторгнення Росії буде рішуче розгромлене.
США потрібно прислухатися до аналітиків та військових, щоб в умовах нинішніх геополітичних змін опанувати ситуацією та вийти переможцем.
Коментарі
О! Панове приходять до тями нарешті! Вітаю!