Війна стає "позиційною", каже Валерій Залужний, а позиційна війна – загроза для України, вважає він. Це буде на руку Росії, оскільки дозволить їй відновити свою військову міць, що своєю чергою несе загрозу ЗСУ та самій державі. Українській Армії потрібно зосередитися на 5 пріоритетах, щоб змінити ситуацію – це дрони, радіоелектронна боротьба, контрбатарейна боротьба, покращення технологій розмінування та нарощування резервів.
“Сучасна позиційна війна, і як у ній перемагати” – так називається стаття головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного в “The Economist” 1 листопада 2023 року.
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну кризу безпеки. Напад на демократію в центрі Європи з боку морально хворої імперської держави порушив баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність міжнародних структур, таких як ООН та Організація з безпеки та співробітництва в Європі, підтримувати порядок означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише за допомогою військової сили.
Українці продемонстрували свою готовність покласти душу й тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення набагато сильнішого ворога, але й звільнила значну частину своєї території. Однак зараз війна переходить у нову стадію: те, що ми, військові, називаємо "позиційною" війною статичних і виснажливих боїв, як у Першій світовій війні, на противагу "маневровій" війні руху і швидкості. Це буде вигідно Росії, дозволяючи їй відновити свою військову міць, що в кінцевому підсумку загрожуватиме Українським збройним силам і самій державі. Яким же є вихід?
Базове озброєння, таке як ракети та снаряди, залишається важливим. Але Збройні сили України потребують ключових військових можливостей і технологій, щоб вийти з війни такого типу. Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.
Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, ми знищили понад 550 її систем протиповітряної оборони, але вона зберігає значну перевагу над нами та продовжує будувати нові штурмові ескадрильї. Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи протиповітряної оборони дедалі частіше заважають нашим літакам здійснювати польоти. Наша оборона робить те ж саме з Росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації в розвідці та нанесенні повітряних ударів.
Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україна повинна завдавати ударів з використанням приманки та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи протиповітряної оборони. Ми повинні полювати на російські безпілотники, використовуючи наші власні безпілотники-мисливці, обладнані сітками. Ми повинні використовувати сигнальні приманки, щоб привабити російські планерні бомби. І ми повинні засліплювати тепловізійні камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.
Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), наприклад, глушіння сигналів зв'язку і навігації. РЕБ є ключем до перемоги у війні безпілотників.
Росія модернізувала свої сили РЕБ протягом останнього десятиліття, створивши новий рід військ і побудувавши 60 нових типів техніки. Вона випереджає нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.
Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включаючи дані від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширення виробничих ліній для наших систем РЕБ в Україні та за кордоном. Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектра, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.
Третє завдання – контрбатарейна боротьба: знищення ворожої артилерії. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерія, ракетний і реактивний вогонь складають 60-80% усіх військових завдань. Коли ми вперше отримали західну зброю минулого року, ми досить успішно виявляли та вражали російську артилерію. Але ефективність такої зброї, як "Екскалібур", американський снаряд з GPS-наведенням, різко знизилася через вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби.
Тим часом власний контрбатарейний вогонь Росії покращився. Це значною мірою пов'язано з використанням "блукаючих" боєприпасів "Ланцет", які працюють разом з розвідувальними дронами, і збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками. Попри зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї та розвідки в цьому відношенні.
Поки що нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точних вогневих засобів. Але це не може тривати довго. Нам потрібно розбудовувати наші локальні GPS-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначити місцезнаходження російських гармат.
Четверте завдання – мінно-вибухові технології. На початку війни ми мали обмежене і застаріле обладнання для цього. Але навіть західних поставок, таких як норвезькі танки для розмінування і ракетні пристрої для розмінування, виявилося недостатньо з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди простягаються на 20 кілометрів. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни на відстані.
Відповідь – у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димовидалення для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.
П'ятим і останнім пріоритетом є нарощування наших резервів. Росія не змогла скористатися своєю значною перевагою в людських ресурсах, тому що Владімір Путін побоюється, що загальна мобілізація може спричинити політичну кризу, а також тому, що Росія не може підготувати та оснастити достатню кількість людей. Однак наші можливості тренувати резерви на власній території також обмежені. Ми не можемо легко замінити солдатів, які на фронті. Більше того, Росія може завдати удару по навчальних центрах. І в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов'язків.
Ми намагаємося розв'язати ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр військовозобов'язаних і маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчальні збори або для мобілізації. Ми також запроваджуємо "бойове стажування", яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки.
Не можна недооцінювати Росію. Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів. Але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом тривалого часу. Її оборонна промисловість нарощує обсяги виробництва, попри безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО теж різко нарощують свої виробничі потужності. Але для цього потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, таких як літаки й системи управління, – два роки.
Позиційна війна – це тривала війна, яка несе величезні ризики для Українських збройних сил та держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати й тренувати більше резервів.
Ми також повинні зосередитись на сучасному командуванні та управлінні – так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше. Ми повинні зосередитись на раціоналізації нашої логістики, підриваючи російську логістику ракетами більшої дальності. Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю війну позицій на війну маневрів.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
П'ять пріоритетів для нашої перемоги над Росією – Валерій Залужний про те, як виграти війну (The Economist)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Війна стає "позиційною", каже Валерій Залужний, а позиційна війна – загроза для України, вважає він. Це буде на руку Росії, оскільки дозволить їй відновити свою військову міць, що своєю чергою несе загрозу ЗСУ та самій державі. Українській Армії потрібно зосередитися на 5 пріоритетах, щоб змінити ситуацію – це дрони, радіоелектронна боротьба, контрбатарейна боротьба, покращення технологій розмінування та нарощування резервів.
zaluzhny.jpg
“Сучасна позиційна війна, і як у ній перемагати” – так називається стаття головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного в “The Economist” 1 листопада 2023 року.
Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну кризу безпеки. Напад на демократію в центрі Європи з боку морально хворої імперської держави порушив баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність міжнародних структур, таких як ООН та Організація з безпеки та співробітництва в Європі, підтримувати порядок означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише за допомогою військової сили.
Українці продемонстрували свою готовність покласти душу й тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення набагато сильнішого ворога, але й звільнила значну частину своєї території. Однак зараз війна переходить у нову стадію: те, що ми, військові, називаємо "позиційною" війною статичних і виснажливих боїв, як у Першій світовій війні, на противагу "маневровій" війні руху і швидкості. Це буде вигідно Росії, дозволяючи їй відновити свою військову міць, що в кінцевому підсумку загрожуватиме Українським збройним силам і самій державі. Яким же є вихід?
Базове озброєння, таке як ракети та снаряди, залишається важливим. Але Збройні сили України потребують ключових військових можливостей і технологій, щоб вийти з війни такого типу. Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.
Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, ми знищили понад 550 її систем протиповітряної оборони, але вона зберігає значну перевагу над нами та продовжує будувати нові штурмові ескадрильї. Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи протиповітряної оборони дедалі частіше заважають нашим літакам здійснювати польоти. Наша оборона робить те ж саме з Росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації в розвідці та нанесенні повітряних ударів.
Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україна повинна завдавати ударів з використанням приманки та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи протиповітряної оборони. Ми повинні полювати на російські безпілотники, використовуючи наші власні безпілотники-мисливці, обладнані сітками. Ми повинні використовувати сигнальні приманки, щоб привабити російські планерні бомби. І ми повинні засліплювати тепловізійні камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.
Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ), наприклад, глушіння сигналів зв'язку і навігації. РЕБ є ключем до перемоги у війні безпілотників.
Росія модернізувала свої сили РЕБ протягом останнього десятиліття, створивши новий рід військ і побудувавши 60 нових типів техніки. Вона випереджає нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.
Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включаючи дані від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширення виробничих ліній для наших систем РЕБ в Україні та за кордоном. Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектра, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.
Третє завдання – контрбатарейна боротьба: знищення ворожої артилерії. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерія, ракетний і реактивний вогонь складають 60-80% усіх військових завдань. Коли ми вперше отримали західну зброю минулого року, ми досить успішно виявляли та вражали російську артилерію. Але ефективність такої зброї, як "Екскалібур", американський снаряд з GPS-наведенням, різко знизилася через вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби.
Тим часом власний контрбатарейний вогонь Росії покращився. Це значною мірою пов'язано з використанням "блукаючих" боєприпасів "Ланцет", які працюють разом з розвідувальними дронами, і збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками. Попри зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї та розвідки в цьому відношенні.
Поки що нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точних вогневих засобів. Але це не може тривати довго. Нам потрібно розбудовувати наші локальні GPS-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначити місцезнаходження російських гармат.
Четверте завдання – мінно-вибухові технології. На початку війни ми мали обмежене і застаріле обладнання для цього. Але навіть західних поставок, таких як норвезькі танки для розмінування і ракетні пристрої для розмінування, виявилося недостатньо з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди простягаються на 20 кілометрів. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни на відстані.
Відповідь – у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димовидалення для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.
П'ятим і останнім пріоритетом є нарощування наших резервів. Росія не змогла скористатися своєю значною перевагою в людських ресурсах, тому що Владімір Путін побоюється, що загальна мобілізація може спричинити політичну кризу, а також тому, що Росія не може підготувати та оснастити достатню кількість людей. Однак наші можливості тренувати резерви на власній території також обмежені. Ми не можемо легко замінити солдатів, які на фронті. Більше того, Росія може завдати удару по навчальних центрах. І в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов'язків.
Ми намагаємося розв'язати ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр військовозобов'язаних і маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчальні збори або для мобілізації. Ми також запроваджуємо "бойове стажування", яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки.
Не можна недооцінювати Росію. Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів. Але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом тривалого часу. Її оборонна промисловість нарощує обсяги виробництва, попри безпрецедентні санкції. Наші партнери по НАТО теж різко нарощують свої виробничі потужності. Але для цього потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, таких як літаки й системи управління, – два роки.
Позиційна війна – це тривала війна, яка несе величезні ризики для Українських збройних сил та держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати й тренувати більше резервів.
Ми також повинні зосередитись на сучасному командуванні та управлінні – так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше. Ми повинні зосередитись на раціоналізації нашої логістики, підриваючи російську логістику ракетами більшої дальності. Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю війну позицій на війну маневрів.
Повна версія статті: MODERN POSITIONAL WARFARE AND HOW TO WIN IN IT
Читаємо публікації від першої особи. В західних медіа ми прочитаємо те, що не напишуть наші медіа.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков