Внутрішній космос «природних груп»: якість керування, структурованість, простір подій

Двомірність, тримірність, п’ятимірність.
Що вищий рівень усвідомлення,
то більша мірність світобудови.
Пізнаємо!
(Живе Слово, Цифрона 100-2)

Попередні статті:

• Перехід-III – естафета від США, або Як удосконалити українську націю без опору українців
• П’ять рівнів розвитку громад з наочними прикладами – від Гіперборійської церкви до бостонських брахманів
• Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Людина – група – народ

У попередніх статтях ми вже з’ясували, що народ – це «велика людина» і що об’єктивно існують 5 рівнів розвитку людини та 5 рівнів розвитку народу:

1) сімплекс (людина проста) – етнос;

2) гравець (пересічна людина) – початкова нація;

3) арій (шляхетна, реалізована людина) – шляхетна (реалізована) нація;

4) лебідь (елбедь, ельф, універсальна людина) – ельфійська (універсальна) нація;

5) боголюдина (спас) – боголюдська нація.

Окрема людина неспроможна осягнути життя свого народу – надто велика відмінність у масштабах і надто великий розрив між системними (таксономічними) рівнями людини та народу. З цієї причини окрема людина не може вплинути на народ, а народ не бачить окрему людину.

Взаємодію між людиною і народом забезпечує проміжний системний рівень, на якому існують соціальні групи. Люди складають групи, а групи складають народ, відтак людина може впливати на свій народ за допомогою своєї соціальної групи. Понад те, усвідомлюючи життя своєї групи, людина може наближатися до усвідомлення життя свого народу.

Але про які групи йде мова?

Природна, або органічна група

У нашому випадку – це соціальні групи, члени яких особисто знайомі, пам’ятають одне одного, тримають у просторі своєї уваги й безпосередньо з ними взаємодіють. У термінах сучасної науки, це «природні», або «органічні» групи. Вони формуються добровільно навколо спільних інтересів і живуть власною силою.

Саме такі групи є нашим найближчим соціальним середовищем, і саме вони найбільше впливають на наш духовний розвиток. Відтак запорукою успішного самовдосконалення людини є входження до відповідної природної групи або створення її під свої потреби.

Зазвичай чисельність природних груп не перевищує сотні людей, що відповідає нижньому значенню «Числа Данбара» (100–230), тобто кількості постійних соціальних зв’язків, які людина спроможна підтримувати.

Природні групи створюються вільно, «самі по собі», виходячи з потреб суспільства або включених у ці групи людей. Для порівняння, «лабораторні групи» не є природними, адже створюються експериментатором з метою проведення певного дослідження. Ще є «формальні групи» – об’єднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій тощо.

Різниця між органічними (природними) та неорганічними (штучними) групами полягає в тому, що перші можуть існувати самостійно, автономно завдяки надскладній внутрішній організації, натомість існування других зумовлене зовнішніми факторами, передусім історичними, економічними та політичними.

П’ять рівнів природних груп

У залежності від складності внутрішньої структури та якості керування розрізняємо п’ять рівнів розвитку природних груп. Номер рівня розвитку групи є об’єктивним показником – він дорівнює «мірності» групи, тобто кількості задіяних у ній засобів структурування.

У нашій класифікації рівень розвитку групи також пов’язаний із простором подій, у якому вона перебуває – що вищий розвиток, то кращий простір подій. Досліджуючи простір подій, в якому перебуває група, можна визначити її рівень розвитку.

1. Спільнота

Інші назви – коло спілкування, «тусовка», товариство, компанія друзів. Це група знайомих людей, об’єднаних якоюсь спільною зацікавленістю та спільним відчуттям «ми – вони». Така природна група не має стабільного керівного центру, хоча в ній можуть виникати ситуативні лідери.

«Спільнота» має лише один рівень структурованості – це однорангова мережа. Тут усі мають рівні права. Тому така група є аморфною та непостійною – це символічний «вершник без голови».

«Спільнота» перебуває у тому просторі подій, в якому перебуває більшість її членів, а це, зазвичай, Простір боротьби – «світ». Пам’ятаєте? «У світі на вас тиснутимуть», «Світ ловив мене – та не спіймав». Загальною властивістю цього простору подій є невизначеність, нестабільність, непередбачуваність, чергування «чорних і білих смуг», неефективність, небажані втрати, боротьба за існування.

2. Громада та її керівник

Громада – це спільнота, яка має відповідального керівника, визнаного усіма членами групи. У ролі керівника виступає «гравець» – людина другого рівня розвитку, початковий Гомо дуплекс. Натомість людина, яка належить до першого рівня (Гомо сімплекс) неспроможна керувати групою, тому що неспроможна керувати собою – в неї нема для цього внутрішнього органу керування («нема царя в голові»). Група, керована сімплексом, насправді не є громадою – вона залишається спільнотою, яка лише намагається мавпувати діяльність громади.

Громада – це вже дворівневе соціальне утворення (група-дуплекс), адже вона має не лише «тіло», я й «голову», тому спроможна жити власним розумом. Прикладом такого роду громад є вже згадувані нами американські церкви.

На відміну від спільноти, простір подій громади визначається не «середнім арифметичним» із просторів подій її членів, а передусім простором, в якому перебуває її керівник. Тримаючи в полі своєї уваги членів своєї громади, керівник притягує їх у свій простір подій. Цей простір може бути як вищим «середнього арифметичного», так і нижчим, тобто керівник може як підносити громаду до кращого простору подій, так і тягнути її вниз.

Образно кажучи, керівник громади може бути як аеростатом, так і баластом. Тому громаді потрібні індикатори того, в якому напрямку вона рухається, щоб упевнено наповнювати світлом аеростат або вчасно скидати баласт.

З усього цього випливає, що головне завдання керівника громади – перебувати в гарному просторі подій і утримувати в полі своєї уваги кожного члена своєї громади.

З другого боку, головне завдання кожного члена громади – допомагати керівнику перебувати у гарному просторі подій, підтримувати з ним емоційно-енергетичний контакт та перебувати в полі його уваги шляхом здійснення загально корисної активності.

Головною перевагою громади в порівнянні зі спільнотою є спроможність жити своїм розумом і більш-менш раціонально реагувати на виклики.

3. Арійський демос і його діякони

Демос – це шляхетна громада. Шляхетність – це властивість третього рівня розвитку. Тому демос – це громада, в якої керівником є реалізована людина – арій (шляхетний). Завдяки керівнику третього рівня, демос поводиться як арійська організація, шляхетна колективна істота, соборний організм.

Як ми вже знаємо, є три підрівні Простору волі (Царства божого) – арійський, ельфійський та боголюдський. Головною ознакою арія є перебування на арійському підрівні Простору волі. Якщо керівник є арієм (реалізованою людиною), то він підтримує лад у власному просторі подій, відтак підтягує до нього свій демос. Члени демосу перебувають у полі уваги свого керівника, тому автоматично підтягуються до його простору подій. Отже, головне завдання та обов’язок керівника демосу – утримувати себе і свій демос у Просторі волі, тобто в Царстві божому: «Шукайте найперше Царства божого і правди його, а все інше вам додасться».

При правильній організації всі члени демосу з часом опиняються на арійському рівні Простору волі, тобто стають аріями.

Як ми вже говорили, демос – це третій рівень розвитку природної групи, відтак у ньому має бути три рівні управління. Для поліпшення взаємодії між керівником та членами його демосу вводиться допоміжна – третя – структура. У козацькій традиції вона позначається словом «старшИна». У євангельській традиції членів старшини позначають терміном «діякони» (διάκονος) – діячі, áктори, службовці, міністри, офіцери. У демосі Ісуса Хреста було четверо чоловіків-діяконів (старших апостолів) і четверо жінок-діякóніс.

Діяконська структура (старшина) складається з людей третього рівня (аріїв, шляхетних, реалізованих) і формується поступово – в міру кількісного та якісного зростання демосу. Фактично, як тільки в демосі виростає арій, він негайно входить до діяконської структури та очолює відповідний сектор діяльності.

Що це за сектори?

З погляду Гіперборійської традиції, Євангелія та сучасної психології, правильна громада має керуватися п’ятичленним керівним ядром – дéменом. У термінах козацької традиції, членами цього керівного ядра (дéмена, старшини, керма) є: «сотник» (голова), писар (науковець), суддя (правник), осавул (силовик), скарбник (господар). Отже, чотири сектори діяконської структури – це наука, право, безпека та економіка. Це чотири організаційні функції для чоловіків-діяконів.

Так само є чотири функції для жінок-діяконіс – вони менш демонстративні, в порівнянні з чоловічими, проте не менш важливі (до їх визначення ми повернемося в наступних дослідженнях). А поки що можемо констатувати, що розвинений демос має вісім заповнених діяконських посад, які обіймаються чотирма аріями та чотирма арійками цього демосу. Всі інші члени демосу за власним бажанням приєднуються до одного з цих секторів.

Перевагою арійського демосу в порівнянні з громадою є те, що він за визначенням перебуває на арійському підрівні Простору волі, відтак має доступ до всіх необхідних йому матеріальних ресурсів і перебуває у безпечному просторі подій, тобто з ним відбуваються тільки позитивні або нейтральні події.

Сукупність арійських демосів формує братерську мережу – Вільну Аріянську Церкву

4. Ельфійський демос і арійські варни

Ельфійський демос – це демос, керований людиною четвертого рівня (універсальною людиною, лебедем, ельфом). Поява в демосі такого керівника негайно активує формування системи з трьох арійських варн – брахманів, кшатріїв, господарів.

Треба сказати, що протоварни формуються вже на рівні арійського демосу з появою інституту старшИни, де «писар» і «суддя» – це брахманські посади, «осавул» – посада кшатрійська, а «скарбник» – господарська. Як ми вже говорили, кожен член демосу добровільно долучається до одного з чотирьох секторів, очолюваних згаданими вище посадовцями (діяконами). Проте це ще не варни. Для варни (від «барва» – якість) характерні висока внутрішня якість (чистота, однорідність) та значна кількість учасників (масштабність).

З погляду якості, кожна варна об’єднує своїх членів виразною життєвою місією, спеціальною системою виховання та освіти, особливою культурою, способом життя, варновим кодексом честі.

З погляду кількості, варни охоплюють сотні й тисячі людей, адже це підсистеми нації.

Врешті-решт, поява в демосі додаткового рівня організаційної структури (системи варн) вимагає збільшення соціальної бази: що вище дерево, то розгалуженіше коріння. В результаті поява в мережі ельфійського демосу різко активізує розширення всієї мережі та посилює взаємодію демосів шляхом формування варн. Спільна варнова система згуртовує всю мережу потужними горизонтальними зв’язками.

Мережа арійських демосів під керуванням ельфійського демосу – це зародок нації четвертого рівня, тобто універсальної, ельфійської нації, або нації-лебідь. Це тому, що, повторимо, рівень розвитку будь-якої системи визначається її поведінкою, а поведінка визначається рівнем розвитку керівного органу. Як тільки керування нацією переходить до ельфійського демосу, то вона негайно починає діяти як ельфійська нація, отже стає ельфійською нацією. Ельфійський демос одразу ж діє в національних масштабах.

Завдяки ефективній взаємодії зі своїм керівником та високій організованості, шляхетні члени ельфійського демосу поступово підіймаються на ельфійський підрівень Простору волі (Царства божого) і здобувають біологічне безсмертя.

Перевагою ельфійського демосу в порівнянні з арійським є те, що він за визначенням перебуває на ельфійському підрівні Простору волі, відтак не лише має доступ до всіх необхідних йому матеріальних ресурсів, а й має необмежений часовий ресурс, відтак може здійснювати довгострокові стратегії.

Перший ельфійський демос неминуче стає лідером переходу від шляхетної до ельфійської нації. Цей перехід Ісус Хрестос позначає терміном «палінгенезія», тобто «знову народження». Про нього ми поговоримо в наступній статті, а поки що погляньмо на п’ятий рівень розвитку природної групи.

5. Боголюдський демос і його цивілізація

Як ми вже могли побачити, поява в системі нового рівня управлінської вертикалі спонукає її до горизонтального розширення. Якщо поява ельфійського рівня започатковує формування ельфійської нації, то поява боголюдського рівня започатковує формування боголюдської цивілізації. Цивілізація стає боголюдською тоді, коли нею керує боголюдський демос на чолі з боголюдиною.

Перевагою боголюдського демосу в порівнянні з ельфійським є те, що він за визначенням перебуває на боголюдському підрівні Простору волі, відтак не лише має доступ до всіх необхідних йому матеріальних та часових ресурсів, а й долає важливі обмеження нашого фізичного світу. Такий демос невимушено застосовує сідги – божественні чесноти, головними з яких є зцілення, матеріалізація предметів, левітація, керування стихіями, телепортація, воскресіння та самовоскресіння.

Народження боголюдського демосу ініціює формування четвертої, універсальної варни лебедів, яка у традиційній концепції позначається словом Ганса. 

Нині, перебуваючи на третьому рівні розвитку, нам важко розгледіти організацію п’ятого рівня, тому переважно доводиться задовольнятися аналогіями, припущеннями та здогадками. Значно виразніше виглядає палінгенетичний перехід від третього на четвертий рівень. По-перше, це суміжний з нами системний рівень. По-друге, настанови щодо здійснення палінгенезії досить чітко прописані в Нагірній проповіді. Але про це – в наступній статті.

Висновки

1. Рівень розвитку системи визначається її керівним органом.

2. П’ятирівнева класифікація притаманна не лише людині та народу, а й природній групі, яка є проміжним рівнем між людиною і народом.

3. Рівень розвитку природної групи визначається передусім рівнем розвитку її керівника та його простором подій.

4. Для максимізації своїх можливостей група формує відповідну структуру.

5. Рівень розвитку групи збігається з кількістю застосованих у ній організаційних рівнів. Наприклад, громада, являючись групою другого рівня розвитку, має два структурні рівні – керівник громади та її члени.

6. Арійський демос є групою третього рівня розвитку, тому має три структурні рівні – керівник, старшина, члени громади. Мережа арійських демосів формує Вільну Аріянську Церкву.

7. Ельфійський демос є групою четвертого рівня розвитку, тому додатково формує четвертий структурний рівень – варнову систему. Де-факто народження варнової системи означає народження нової нації.

8. Формування навіть одного ельфійського демосу започатковує процес палінгенетичного перетворення всього народу та його переходу на четвертий рівень розвитку.

9. Поява боголюдини започатковує формування універсальної варни «Лебідь» («Ганса») та цивілізації найвищого – п’ятого – рівня розвитку, яка стабільно перебуває у Просторі волі. Подібний процес відбувся 75 століть тому, коли після Великого Потопу була сформована боголюдська цивілізація Гіперборії, нині відома як Трипільська цивілізація. Її головним творцем став богочоловік, відомий під іменами Аполлон Гіперборійський, Купал-Купайло, Ной, Зіасудра, Рама, Їма, Ману. Пам’ять про нього українці донині відзначають як свято Купайла – щороку на літнє сонцестояння 21–22 червня.

Руслана - Остання поема