Походження назви села Бобороїди лине до нас із далеких прадавніх часів, Коли в окрузі княжого міста Телич, зараз Потелич, що на річці Телиця, формувалися поселення. Через це місто, до заснування міста Рава Руська, проходив великий торговий шлях. Однією з прибуткових галузей тодішньої економіки була заготівля бобрових шкір. В болотистих заплавах річки Білої бобри водилися у великій кількості. Заготівельники бобрових шкір селилися неподалік своєї здобичі. Шкіри оброблялися і йшли на продаж, а м'ясо залишалося для споживання. Боброве м'ясо цінилося своїми смаковими якостями, поряд з м’ясом коня і дикого кабана. Цих людей і називали боброїдами, від них і походить назва села. До 1853 р. с. Боброїди були одним з присілків села Кам'янки-Волоської, а потім присілком села Кам'янка-Лісова. Зараз село складається з наступних хуторів: Гораєць, Губки, Бузани, Лупії, Борові, Солтиси, Джуси, Скаби, Морози, Перетятки, Хотії, Грицьки, Луцани, Демчини, Кулявці, Білецькі, Чуюки, Заболотнє, Галінські, Следзі, Кудрики, Станьчуки, Лозові. Назви присілків, в основному, утворені від прізвищ людей, які тут живуть або від природної особливості місцевості. В ньому зустрічаються слов’янські, гунські, татарські, хорватські, волоські та польські прізвища. Їх ще називають каменюхами від назви села Камянка Волорська. Майже кожна родина, крім прізвища записаного в паспорті, має прізвище вуличне. Наприклад: Баглаї по паспорту Грицько, Пятані по паспорту Брунець, Білецькі по паспорту Денис і т. д. Присілки складаються від декількох до десятка господарок. В середині цих присілків розміщується церква Пресвятої богородиці і цвинтар.
Цереква Пресвятої Богородиці.
Перша церква була збудована в 1612 р. коли польський король Сігізмунд III надав ерекційний акт. У 1668 р. на її місці освячена наступна дерев’яна тризрубна, трибанна церква, збудована у 1666 р. стараннями о. Василя Кордуби. Намісну ікону Різдва пр. Богородиці 1666 р. для неї намалював жовківський маляр Дем’ян Роєвич, як свідчив підпис на ній. Йому, ймовірно, належав і весь іконостас. У 1671 р. ерекцію парафії підтвердив грамотою король Польщі Михайло Корибут Вишневецький. Як свідчив напис на іконостасі, у 1721 р. він відновлювався і доповнювався. У 1839 р. до церкви добудовано дві захристії по обох сторонах вівтаря, а у 1846 р. – присінок з портиком з чотирьох дорійських дерев’яних колон. 15 липня 1880 р. закладено наріжний камінь під нову муровану церкву (проект архітекта Сильвестра Гавришкевича), будівництво якої завершене у 1882 р. стараннями о. Івана Гавришкевича. Будівництво вів жовківський майстер Мартин Тулачко. Розписав церкву і іконостас маляр Яків Хомик у 1904-1905 pp. Церква розташована на рівній ділянці в південній околиці села. Хрещата одноверха споруда. До квадратової нави по сторонах прилягають рівноширокі прямокутні бабинець, бокові рамена і вівтар з двома прямокутними захристіями по боках. На середхресті на високому світловому восьмибічному барабані здіймається шоломова баня зі сліпим ліхтарем і маківкою. Бокові рамена хреста дводільні, внутрішні вищі, а зовнішні – нижчі, криті низькими двосхилими дахами. По краях коленого рівня кути рамен фланкують восьмерикові пілястри, завершені ліхтарями, увінчаними хрестами, Тиньковані стіни завершені аркатурним пояском. На південний захід від церкви в куті огорожі розташована потужна дерев’яна триярусна стовпова дзвіниця, вкрита пірамідальним дахом. Джерело: Слободян В. Жовківщина: історико-архітектурні нариси церков. – Жовква: 1998 р., с. 11 – 13. Якщо піти на схід від церкви ви вийдете на дорогу, яка веде на стару ферму до присілка Лозові через Кут. Кутом в Боброїдах називаються разом присілки Заболотнє, Галінські, Следзі, Кудрики і Станьчуки з піщаним горбом Парні. За горбом розкинулась місцевість Стависько – широка заплава річки Білої.
На фото Ігор Лака, дочка Оксана і Люба Лака (весілля Оксани)
В цьому розділі хочу написати про свою наймолодшу сестру Любу, яка живе в цьому селі на Галінських. Колись, маленькою, ми її найбільше любили. Наша сестра Надійка мала вже п’ять років, як появилася Люба. Народилася вона весною 24 травня 1975 року на Мокія, тому мама називала її деколи Мокриною. Тато з мамою заводили дітей з певною періодичністю. А це 60 - Григорій, 61 - Слава, 62 - Ганя, 64 - Іван, 66 - Ігор, 68 - Марія, 70 - Надія і тут аж через п’ять років, в 75 році Люба. А сталося це тому, що з 73 по 75 рік ми будували нову хату. І мабуть це будівництво в несло свої корективи. Люба народилася коли ми вже жили в новій хаті. Пишу «хата», бо якось не прийнято в нас було називати житловий будинок іншим словом. Інші споруди на подвір’ї називали стайня або хлів, шопа на дрова і стодола для сіна. Ще при стайні була прибудована літня кухня. Хата була велика на чотири кімнати з верандою і коморою та великим стрихом. Посеред хати вимурований великий пйиц (піч), на якому готували їсти, пекли хліб та опалювали весь будинок. Зараз в цій хаті проведено реконструкцію і встановлено центральне опалення. Стрих був такий великий що батьки планували на ньому зробити ще дві кімнати. Ми з братом Ігорем робили на ньому свої сховки, кожен мав свій кут. Сестри використовували для сушіння білизни, мама сушила качани кукурудзи і лікарські трави, а тато встановив там антену для телевізора.
Нова хата після ремонту
Застілля в нашій старі хаті. Тато, на проти нього сидить його сестра Слава з чоловіком Дмитром Літеплом
. Ще в цьому розділі хочу зробити опис хати в якій ми жили до того. Вона була дерев’яна, оббита тростиною і штукатурена глиною з піском та побілена вапном. Накрита сірою дахівкою. В середині була дерев’яна підлога та стеля з бальками. На одному з бальків, посеред хати, висіла плетена колиска, в якій нас колисали. Хата не мала капітального фундаменту, але стояла на камені - піщаннику, з якого був збудований хлів. Батьки її придбали в 1968 році. Вона раніше стояла в кінці села Боброїди на хуторі Станьчуки. ЇЇ розібрали і перенесли в центр села, поближче до церкви на присілок Галінські. Там тоді були розміщені три господарки: Марищихи, Пятанів і Сугирів. Коло них дали земельні ділянки для будівництва Івасям, Білецьким, Зеленим, Рагілям і Закалам.
Фотографії нашої хати не маю, але вона мала вигляд як у Зелених (Китайців), що на фотографії, тільки вхід був не по середині, а зміщений. Кімнати було дві, одна з яких прохідна. В цій прохідні кімнаті стояла велика піч, на якій ми спали з братом. Піч мала два малих льохи. Один на дрова, другий на картоплю. Ще стояло ліжко на якому спали тато і мама, а під вікном стояла лавка та великий стіл. Над столом висів килим на якому бола намальована дівчина українка, яка несла воду від криниці а її перестрів козак на коні. На цьому килимі висіло два образи в рушниках. Також висів на цій стіні годинник з гирями. В другій кімнаті стояло ліжко на якому спали сестри Ганя і Слава, креденс для посуди, велика шафа на одяг та малий стіл на якому, сестри писали уроки і там ще був телевізор марки «Весна 302». Радіола «Рекорд» з програвачем платівок, стояла на шафі. В прохідній кімнаті ще була радіоточка, яку називали «колгоспник» і висіла плетена з лози колиска. Коли підключали нашу хату до світла я пам’ятаю. Це був 1969 рік. Бо пам’ятаю як до того, ми ще сиділи вечорами при гасовій лампі. Мама при ній вишивала до церкви рушники, а сестра Слава писала уроки. Електричний лічильник розмістили в сінях. Ще в сінях стояла драбина, якою ми лазили на стрих, де зберігалося зерно і сіно. З сіней був вхід у комору, де стояли бочка з квашеною капустою, мішки з мукою, та консервації на зиму. В цю комору на ніч виганяли кота, щоб пильнував мишей. До хати була прибудована шопа на вугілля і дрова. Коло шопи ріс волоський горіх, а під горіхом була закопана на три кільця студня. Далі перпендикулярно хаті була збудована мурована з камея стайня, або хлів. Так як на фотографії. Стайня складалася з відділення для свиней і відділення для корів. До стайні з однієї сторони була прибудована засіка на сіно і там стояла січкарня, з другої сторони прибудований туалет. На верху в стайні на бантах сиділи кури, окрема клітка була для гусей. Собача буда була коло стайні. В ній жив пес Бровко. Бровко був не породистий, але великий і сильний. Зимою тато запрягав його в санки і він нас з братом возив. Довкола хати можна було об’їхати кіньми з возом і виїхати з подвір’я. Хату на зиму ми обкладали загатою. Тобто утеплювали. На загату використовували опале листя і солому з пшениці. Також обкладали хату снопками кукурудзи, яку зимою різали на січкарні, для худоби на корми. Північна і східна сторони хати була утеплені відходами з льонопереробки (трачинням) і обшальовані сосновими дошками. Хата була дуже тепла, холоду в дитинстві я не пам’ятаю. Малими з нетерпінням чекали перших морозів, щоб покататися на льоді в борознах між грядками. Зими були сніжні і холодні. Снігу насипало так багато, що до стайні і до криниці ходили чуть не тунелями.
Наша родина в 1968 році. На фоні хати сусідів Зелених. Стою я в центрі, за мною Ганя і Слава, Ігор в тата на руках. Коло мами стоять діда Григорія сестра Палажка та татова сестра Ярослава. Біля тата стоїть діда Дем’яна друга дружина Параска і татова баба Анна, прадіда Степана дружина.
Весілля в Богдана і Галі Романів. Зліва на право: Слава, Ганя, Ігор, Богдан – син Слави, Галя – невістка Слави, Я, Люба, Марійка, Надя.
Любу – як наймолодшу всі дуже любили і бавили. Вона колисалася і спала в маленькому ліжечку-колисці, яку батьки були придбали в місцевого столяра. Ми з братом вчили її різних хлопчачих прийомів, сестри вчили догляду і порядку в хаті. Діти потихеньку виростали і йшли з рідної хати, а з батьками залишилася наймолодша сестра. Ця любов до маленької Люби не пропала. З Люби виросла чуйна, добра, роботяща, весела та життєрадісна жінка. Коли всі сестри і брати роз’їхалися на її руках залишилися свої діти та хворі батьки. Мама і тато в старшому віці, коли всі діти виросли і пішли в світ, почали зловживати алкоголем. Мама деколи ставала нестерпною, але Люба її терпіла. Мама померла тихенько вночі, мабуть не витримало серце. Тато після її смерті отримав інсульт і багато років пролежав, потребуючи сторонньої допомоги. Ця любов, закладена в дитинстві, допомогла Любі пережити всі ці труднощі. Люба вийшла заміж за Ігоря Лаку, також із багатодітної родини. На весіллі в них я був за старосту. Вони обоє були різними за характером, але якось гармонійно доповнили один одного. Створена ними сім’я і життєвий простір міг помістити дуже багато всього. Вони виховали і поженили трьох дітей, а ті вже їм народили вісім внуків. Діти гарні, добрі, роботящі, веселі – справжні українці. Андрій, Оксана і Сергій перейняли від батьків все краще чим можуть гордитися нащадки двох родів Лаків і Закалів. Хата в Боброїдах залишалася тим далеким маячком з дитинства, до якого завжди хотілося приїхати. Перед новим 2024 роком ми з Миросею поїхали в Боброїди провідати могили батьків і подивитися як ростуть Любині внуки. Бо маємо трьох своїх і любимо їх мабуть більше ніж любили колись своїх дітей, а може це просто інша любов. Завезли їм гостинців, послухали їх колядок, потішилися разом з Любою її внуками. Люба і Ігор є господарями, яких мало залишилося після московської колективізації села. В їх сім’ї можна побачити всю філософію і традицію буття сучасної української родини. Про них можна писати книжки. І я думаю, що знайдеться ще хтось з нашого роду, хто продовжить мою розповідь і напише про їх сім’ю і родину. На подвір’ю нашої хати тато з мамою справляли всім дітям весілля. І цю традицію продовжила Люба з Ігорем. Для трьох дітей вони провели три великі українські традиційні весілля, більше, як на триста гостей кожне. І господарка все витримала. А господарка завжди була велика. В обробітку пів гектара землі коло хати і десь гектар в полі. Два паї в оренді. Худоби і птиці повен хлів і ще став з рибою. Господарі займалися вирощуванням полуниці, капусти, моркви, столового буряку і картоплі. В сівозміні була пшениця і гречка. Коло хати ріс грушевий і яблуневий сад з виноградом. Люба з Ігорем різні, але гармонійно доповнюють одне одного. Та атмосфера, яка на мій погляд панує в родині, допомагає їм міцно стояти в цьому житті. Але основою все рівно залишається той фундамент, який залишили їм батьки. Родини Закалів і Лаків є дуже великими. Хата в Боброїдах на Різдво є завжди, як рукавичка з казки, переповнена, але поміщає усіх. Хто там тільки не був і не гостював. От і цього року з’їхалося, як казала Люба, вагон людей. А це діти, внуки, свати, сестри з родичами і ще переселенці з Нової Каховки. І своїх в хаті десять членів сім’ї. Колядників буває також багато, а ще, як прийде Вертеп, чоловік дванадцять, то стоїть черга. Але хата всіх поміщала, всіх гостила, всім давала прихисток. Я вже не живу сорок чотири роки в Боброїдах, але коли приїзжаю, то наповнююся енергією на цілий рік. Так і зараз побачивши рідне село, Любину родину, її дітей і внуків зачерпнув сили і натхнення з цієї бездонної прабатьківської криниці. Дай Боже всім мати таке місце сили. Мене не перестає дивувати родючість нашої української землі, нашого українського роду. Недарма ще трипільці називали нашу землю Раєм, скіфи називали її Краєм, козаки Вкраїною, а зараз вона зветься Україною. І зараз за цей рай, за цей рід, точиться світова війна.
Наші інтереси:
Знати свою історію
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Родинне дерево – книжка для внуків. Хата в Боброїдах. Розділ 8
Родинне дерево - книжка для внуків.
Хата в Боброїдах.
img-f3a2ee0a4c9b5407fa56cdb5043a5d99-v1.jpg
Родинне дерево
Хата в Боброїдах.
Походження назви села Бобороїди лине до нас із далеких прадавніх часів, Коли в окрузі княжого міста Телич, зараз Потелич, що на річці Телиця, формувалися поселення. Через це місто, до заснування міста Рава Руська, проходив великий торговий шлях. Однією з прибуткових галузей тодішньої економіки була заготівля бобрових шкір. В болотистих заплавах річки Білої бобри водилися у великій кількості. Заготівельники бобрових шкір селилися неподалік своєї здобичі. Шкіри оброблялися і йшли на продаж, а м'ясо залишалося для споживання. Боброве м'ясо цінилося своїми смаковими якостями, поряд з м’ясом коня і дикого кабана. Цих людей і називали боброїдами, від них і походить назва села. До 1853 р. с. Боброїди були одним з присілків села Кам'янки-Волоської, а потім присілком села Кам'янка-Лісова. Зараз село складається з наступних хуторів: Гораєць, Губки, Бузани, Лупії, Борові, Солтиси, Джуси, Скаби, Морози, Перетятки, Хотії, Грицьки, Луцани, Демчини, Кулявці, Білецькі, Чуюки, Заболотнє, Галінські, Следзі, Кудрики, Станьчуки, Лозові. Назви присілків, в основному, утворені від прізвищ людей, які тут живуть або від природної особливості місцевості. В ньому зустрічаються слов’янські, гунські, татарські, хорватські, волоські та польські прізвища. Їх ще називають каменюхами від назви села Камянка Волорська. Майже кожна родина, крім прізвища записаного в паспорті, має прізвище вуличне. Наприклад: Баглаї по паспорту Грицько, Пятані по паспорту Брунець, Білецькі по паспорту Денис і т. д. Присілки складаються від декількох до десятка господарок. В середині цих присілків розміщується церква Пресвятої богородиці і цвинтар.
Цереква Пресвятої Богородиці.
Перша церква була збудована в 1612 р. коли польський король Сігізмунд III надав ерекційний акт. У 1668 р. на її місці освячена наступна дерев’яна тризрубна, трибанна церква, збудована у 1666 р. стараннями о. Василя Кордуби. Намісну ікону Різдва пр. Богородиці 1666 р. для неї намалював жовківський маляр Дем’ян Роєвич, як свідчив підпис на ній. Йому, ймовірно, належав і весь іконостас. У 1671 р. ерекцію парафії підтвердив грамотою король Польщі Михайло Корибут Вишневецький. Як свідчив напис на іконостасі, у 1721 р. він відновлювався і доповнювався. У 1839 р. до церкви добудовано дві захристії по обох сторонах вівтаря, а у 1846 р. – присінок з портиком з чотирьох дорійських дерев’яних колон. 15 липня 1880 р. закладено наріжний камінь під нову муровану церкву (проект архітекта Сильвестра Гавришкевича), будівництво якої завершене у 1882 р. стараннями о. Івана Гавришкевича. Будівництво вів жовківський майстер Мартин Тулачко. Розписав церкву і іконостас маляр Яків Хомик у 1904-1905 pp. Церква розташована на рівній ділянці в південній околиці села. Хрещата одноверха споруда. До квадратової нави по сторонах прилягають рівноширокі прямокутні бабинець, бокові рамена і вівтар з двома прямокутними захристіями по боках. На середхресті на високому світловому восьмибічному барабані здіймається шоломова баня зі сліпим ліхтарем і маківкою. Бокові рамена хреста дводільні, внутрішні вищі, а зовнішні – нижчі, криті низькими двосхилими дахами. По краях коленого рівня кути рамен фланкують восьмерикові пілястри, завершені ліхтарями, увінчаними хрестами, Тиньковані стіни завершені аркатурним пояском. На південний захід від церкви в куті огорожі розташована потужна дерев’яна триярусна стовпова дзвіниця, вкрита пірамідальним дахом. Джерело: Слободян В. Жовківщина: історико-архітектурні нариси церков. – Жовква: 1998 р., с. 11 – 13. Якщо піти на схід від церкви ви вийдете на дорогу, яка веде на стару ферму до присілка Лозові через Кут. Кутом в Боброїдах називаються разом присілки Заболотнє, Галінські, Следзі, Кудрики і Станьчуки з піщаним горбом Парні. За горбом розкинулась місцевість Стависько – широка заплава річки Білої.
На фото Ігор Лака, дочка Оксана і Люба Лака (весілля Оксани)
В цьому розділі хочу написати про свою наймолодшу сестру Любу, яка живе в цьому селі на Галінських. Колись, маленькою, ми її найбільше любили. Наша сестра Надійка мала вже п’ять років, як появилася Люба. Народилася вона весною 24 травня 1975 року на Мокія, тому мама називала її деколи Мокриною. Тато з мамою заводили дітей з певною періодичністю. А це 60 - Григорій, 61 - Слава, 62 - Ганя, 64 - Іван, 66 - Ігор, 68 - Марія, 70 - Надія і тут аж через п’ять років, в 75 році Люба. А сталося це тому, що з 73 по 75 рік ми будували нову хату. І мабуть це будівництво в несло свої корективи. Люба народилася коли ми вже жили в новій хаті. Пишу «хата», бо якось не прийнято в нас було називати житловий будинок іншим словом. Інші споруди на подвір’ї називали стайня або хлів, шопа на дрова і стодола для сіна. Ще при стайні була прибудована літня кухня. Хата була велика на чотири кімнати з верандою і коморою та великим стрихом. Посеред хати вимурований великий пйиц (піч), на якому готували їсти, пекли хліб та опалювали весь будинок. Зараз в цій хаті проведено реконструкцію і встановлено центральне опалення. Стрих був такий великий що батьки планували на ньому зробити ще дві кімнати. Ми з братом Ігорем робили на ньому свої сховки, кожен мав свій кут. Сестри використовували для сушіння білизни, мама сушила качани кукурудзи і лікарські трави, а тато встановив там антену для телевізора.
Нова хата після ремонту
Застілля в нашій старі хаті. Тато, на проти нього сидить його сестра Слава з чоловіком Дмитром Літеплом
. Ще в цьому розділі хочу зробити опис хати в якій ми жили до того. Вона була дерев’яна, оббита тростиною і штукатурена глиною з піском та побілена вапном. Накрита сірою дахівкою. В середині була дерев’яна підлога та стеля з бальками. На одному з бальків, посеред хати, висіла плетена колиска, в якій нас колисали. Хата не мала капітального фундаменту, але стояла на камені - піщаннику, з якого був збудований хлів. Батьки її придбали в 1968 році. Вона раніше стояла в кінці села Боброїди на хуторі Станьчуки. ЇЇ розібрали і перенесли в центр села, поближче до церкви на присілок Галінські. Там тоді були розміщені три господарки: Марищихи, Пятанів і Сугирів. Коло них дали земельні ділянки для будівництва Івасям, Білецьким, Зеленим, Рагілям і Закалам.
Фотографії нашої хати не маю, але вона мала вигляд як у Зелених (Китайців), що на фотографії, тільки вхід був не по середині, а зміщений. Кімнати було дві, одна з яких прохідна. В цій прохідні кімнаті стояла велика піч, на якій ми спали з братом. Піч мала два малих льохи. Один на дрова, другий на картоплю. Ще стояло ліжко на якому спали тато і мама, а під вікном стояла лавка та великий стіл. Над столом висів килим на якому бола намальована дівчина українка, яка несла воду від криниці а її перестрів козак на коні. На цьому килимі висіло два образи в рушниках. Також висів на цій стіні годинник з гирями. В другій кімнаті стояло ліжко на якому спали сестри Ганя і Слава, креденс для посуди, велика шафа на одяг та малий стіл на якому, сестри писали уроки і там ще був телевізор марки «Весна 302». Радіола «Рекорд» з програвачем платівок, стояла на шафі. В прохідній кімнаті ще була радіоточка, яку називали «колгоспник» і висіла плетена з лози колиска. Коли підключали нашу хату до світла я пам’ятаю. Це був 1969 рік. Бо пам’ятаю як до того, ми ще сиділи вечорами при гасовій лампі. Мама при ній вишивала до церкви рушники, а сестра Слава писала уроки. Електричний лічильник розмістили в сінях. Ще в сінях стояла драбина, якою ми лазили на стрих, де зберігалося зерно і сіно. З сіней був вхід у комору, де стояли бочка з квашеною капустою, мішки з мукою, та консервації на зиму. В цю комору на ніч виганяли кота, щоб пильнував мишей. До хати була прибудована шопа на вугілля і дрова. Коло шопи ріс волоський горіх, а під горіхом була закопана на три кільця студня. Далі перпендикулярно хаті була збудована мурована з камея стайня, або хлів. Так як на фотографії. Стайня складалася з відділення для свиней і відділення для корів. До стайні з однієї сторони була прибудована засіка на сіно і там стояла січкарня, з другої сторони прибудований туалет. На верху в стайні на бантах сиділи кури, окрема клітка була для гусей. Собача буда була коло стайні. В ній жив пес Бровко. Бровко був не породистий, але великий і сильний. Зимою тато запрягав його в санки і він нас з братом возив. Довкола хати можна було об’їхати кіньми з возом і виїхати з подвір’я. Хату на зиму ми обкладали загатою. Тобто утеплювали. На загату використовували опале листя і солому з пшениці. Також обкладали хату снопками кукурудзи, яку зимою різали на січкарні, для худоби на корми. Північна і східна сторони хати була утеплені відходами з льонопереробки (трачинням) і обшальовані сосновими дошками. Хата була дуже тепла, холоду в дитинстві я не пам’ятаю. Малими з нетерпінням чекали перших морозів, щоб покататися на льоді в борознах між грядками. Зими були сніжні і холодні. Снігу насипало так багато, що до стайні і до криниці ходили чуть не тунелями.
Наша родина в 1968 році. На фоні хати сусідів Зелених. Стою я в центрі, за мною Ганя і Слава, Ігор в тата на руках. Коло мами стоять діда Григорія сестра Палажка та татова сестра Ярослава. Біля тата стоїть діда Дем’яна друга дружина Параска і татова баба Анна, прадіда Степана дружина.
Весілля в Богдана і Галі Романів. Зліва на право: Слава, Ганя, Ігор, Богдан – син Слави, Галя – невістка Слави, Я, Люба, Марійка, Надя.
Любу – як наймолодшу всі дуже любили і бавили. Вона колисалася і спала в маленькому ліжечку-колисці, яку батьки були придбали в місцевого столяра. Ми з братом вчили її різних хлопчачих прийомів, сестри вчили догляду і порядку в хаті. Діти потихеньку виростали і йшли з рідної хати, а з батьками залишилася наймолодша сестра. Ця любов до маленької Люби не пропала. З Люби виросла чуйна, добра, роботяща, весела та життєрадісна жінка. Коли всі сестри і брати роз’їхалися на її руках залишилися свої діти та хворі батьки. Мама і тато в старшому віці, коли всі діти виросли і пішли в світ, почали зловживати алкоголем. Мама деколи ставала нестерпною, але Люба її терпіла. Мама померла тихенько вночі, мабуть не витримало серце. Тато після її смерті отримав інсульт і багато років пролежав, потребуючи сторонньої допомоги. Ця любов, закладена в дитинстві, допомогла Любі пережити всі ці труднощі. Люба вийшла заміж за Ігоря Лаку, також із багатодітної родини. На весіллі в них я був за старосту. Вони обоє були різними за характером, але якось гармонійно доповнили один одного. Створена ними сім’я і життєвий простір міг помістити дуже багато всього. Вони виховали і поженили трьох дітей, а ті вже їм народили вісім внуків. Діти гарні, добрі, роботящі, веселі – справжні українці. Андрій, Оксана і Сергій перейняли від батьків все краще чим можуть гордитися нащадки двох родів Лаків і Закалів. Хата в Боброїдах залишалася тим далеким маячком з дитинства, до якого завжди хотілося приїхати. Перед новим 2024 роком ми з Миросею поїхали в Боброїди провідати могили батьків і подивитися як ростуть Любині внуки. Бо маємо трьох своїх і любимо їх мабуть більше ніж любили колись своїх дітей, а може це просто інша любов. Завезли їм гостинців, послухали їх колядок, потішилися разом з Любою її внуками. Люба і Ігор є господарями, яких мало залишилося після московської колективізації села. В їх сім’ї можна побачити всю філософію і традицію буття сучасної української родини. Про них можна писати книжки. І я думаю, що знайдеться ще хтось з нашого роду, хто продовжить мою розповідь і напише про їх сім’ю і родину. На подвір’ю нашої хати тато з мамою справляли всім дітям весілля. І цю традицію продовжила Люба з Ігорем. Для трьох дітей вони провели три великі українські традиційні весілля, більше, як на триста гостей кожне. І господарка все витримала. А господарка завжди була велика. В обробітку пів гектара землі коло хати і десь гектар в полі. Два паї в оренді. Худоби і птиці повен хлів і ще став з рибою. Господарі займалися вирощуванням полуниці, капусти, моркви, столового буряку і картоплі. В сівозміні була пшениця і гречка. Коло хати ріс грушевий і яблуневий сад з виноградом. Люба з Ігорем різні, але гармонійно доповнюють одне одного. Та атмосфера, яка на мій погляд панує в родині, допомагає їм міцно стояти в цьому житті. Але основою все рівно залишається той фундамент, який залишили їм батьки. Родини Закалів і Лаків є дуже великими. Хата в Боброїдах на Різдво є завжди, як рукавичка з казки, переповнена, але поміщає усіх. Хто там тільки не був і не гостював. От і цього року з’їхалося, як казала Люба, вагон людей. А це діти, внуки, свати, сестри з родичами і ще переселенці з Нової Каховки. І своїх в хаті десять членів сім’ї. Колядників буває також багато, а ще, як прийде Вертеп, чоловік дванадцять, то стоїть черга. Але хата всіх поміщала, всіх гостила, всім давала прихисток. Я вже не живу сорок чотири роки в Боброїдах, але коли приїзжаю, то наповнююся енергією на цілий рік. Так і зараз побачивши рідне село, Любину родину, її дітей і внуків зачерпнув сили і натхнення з цієї бездонної прабатьківської криниці. Дай Боже всім мати таке місце сили. Мене не перестає дивувати родючість нашої української землі, нашого українського роду. Недарма ще трипільці називали нашу землю Раєм, скіфи називали її Краєм, козаки Вкраїною, а зараз вона зветься Україною. І зараз за цей рай, за цей рід, точиться світова війна.
Знати свою історію
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков