«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта (+аудіо)

Аудіоверсія статті на Ютубі

Попередня стаття:
Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

«Для мене вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина»
(Френк Герберт. «Вулик Геллстрома», 1973).

«У цьому романі йдеться про те, що ВСЕ зміниться».
(Адам Робертс. Вступ до роману «Вулик Геллстрома», 1973).

Як ми вже знаємо, у фантастичному романі «Дюна» (1965) Френк Герберт надіслав читачам приховане послання про те, що корпоративні психопати (людиноподібні тварини) захопили управління людством і ведуть його до знищення. Для розв’язання цієї проблеми він сформулював Перше правило людини, яке водночас є головною метою сучасного людства: «Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам» («Humans must never submit to animals»).

Для того, щоб скинути ярмо людиноподібних тварин (Homo intelis), люди (Homo sapiens) мають здійснити священне надзусилля, для позначення якого письменник застосував слово «джигад». Тут йдеться про визволення не лише однієї країни, а усього всесвіту проживання людей. Фактично, «Дюна» завершується закликом до такого глобального визвольного джигаду, проте без жодних пояснень щодо стратегії його здійснення. Вочевидь, у той час автор ще не бачив шляху досягнення цієї мети. Бачення шляху не було і в наступних романах цієї серії.

Стратегію звільнення людства Френк Герберт побачив лише в 1972 році – і виклав її в романі «Вулик Геллстрома» (англ. Hellstrom's Hive, 1973). Саме в цей час у нього склалася цілісна картина Джигаду, анонсованого в «Дюні». Можна здогадатися, що відбулися деякі знакові події, які дали письменнику ключові підказки.

Як ми вже знаємо, під обгорткою наукової фантастики Герберт досліджував гострі соціальні проблеми. Отже, для розуміння «Вулика Геллстрома» важливо з’ясувати, що в ті роки відбувалося в американському суспільстві. Але спочатку треба відділити змістовне ядро роману від його захисної обгортки.

«Вулик» і його захисна обгортка

Про призначення зовнішньої обгортки ми вже говорили у попередній статті: якщо проголошення деяких вибухових ідей створює загрозу життю автора, то він приховує їх під яскравою оболонкою з елементами карколомних фантазій, парадоксів і дотепної маячні.

З одного боку, така оболонка привертає увагу до книги, а отже й до прихованих у ній ідей, відтак ці ідеї важко заглушити. Коли прийде відповідний час, то ці вибухові ідеї можуть спрацювати, відтак книга перетворюється на своєрідну «тайм-бомбу».

З другого боку, наявність такої оболонки захищає автора від навішування на нього негативних ярликів та звинувачень в екстремізмі.

У книзі «Дюна» (1965) захисна оболонка полягала в тому, що описані в ній події відбуваються через 20 тисячоліть від нашого часу на дуже далекій екзотичній планеті, відтак до автора не могло бути жодних претензій щодо його «неполіткоректних» ідей. Мовляв, це зовсім інші світи та інші істоти, тому «всі збіги є випадковими».

У книзі «Вулик Геллстрома» ситуація докорінно інша – тут події відбуваються в США 1970-х років, у штаті Орегон, з реальними людьми та звичними технологіями. Відповідно тут нема фантастичних силових щитів, «ефекту Хольцмана» та антигравітаційних поплавків, зате є звичайний телефонний та радіо зв’язок, автомобілі та стрілецька зброя. Автор пропонує правдоподібну історію про те, як супертаємна безпекова державна організація – «Агенція» – випадково виявила досі невидиму для держави й незалежну від держави організовану спільноту людей з власними поглядами на життя. Далі з’ясовується, що виявлена спільнота – це не якась локальна «секта», а початок (стартап) альтернативної цивілізації.

Якби Френк Герберт відкрито описав принципи життєдіяльності цієї спільноти, йому б не уникнути стандартних лівацьких звинувачень у «фашизмі, нацизмі та расизмі». Тому альтернативну цивілізацію він представив у вигляді закопаного в землю людського мурашника, а щоб остаточно убезпечитись від нападок, нашпигував свою розповідь значною кількістю відвертого «трешу». Як і в «Дюні», тут присутні «матір рою» (превелебна матір), спеціальна їжа (майже як «спеція» меланж), що в кілька разів продовжує життя, і гормональні наркотики, що посилюють сексуальність, і «фізики» з величезними головами та атрофованими кінцівками (майже як «навігатори» Космічної гільдії), а також інші потвори, які вражають уяву масового читача.

Ідею для маскування змістовного ядра свого нового роману Френк Герберт почерпнув з фільму «Хроніка Геллстрома» (англ. "The Hellstrom Chronicle"), знятого в 1971 році в США у жанрі псевдодокументальної наукової фантастики. Фільм змонтований з окремих кліпів з елементами горору та екстраординарною послідовністю відеокадрів із життя метеликів, сарани, бджіл, термітів, мурах, хрущів та інших комах. Цей фільм можна переглянути з українськими автоматичними субтитрами. Використавши для свого нового роману прізвище «Геллстром» («Світловий потік», «Світловий струмок»), Герберт також використав популярність фільму «Хроніка Геллстрома», який у 1972 році отримав премію «Оскар» за найкращий документальний фільм.

Френк Герберт настільки вдало замаскував революційне послання свого роману, що до нього не виникло жодних претензій, понад те – у 1978 році книга «Вулик Геллстрома» отримала премію «Аполло», яку присуджували за найкращий науково-фантастичний роман, виданий впродовж року французькою мовою.

Вулик чи мурашник?

Як бачимо, письменник спорудив надійний інформаційний захист. Водночас він одразу ж дає зрозуміти, що зображений ним фантасмагоричний мурашник і все, що з ним пов’язано – це лише яскрава обгортка, на яку можна взагалі не звертати увагу. Річ у тім, що роман називається «Вулик Геллстрома», натомість в його тексті йдеться не про вулик, а про мурашник. Це настільки очевидна суперечність між назвою і текстом, що в російському перекладі, щоб виправити цю «помилку», книгу видали під назвою «Мурашник Геллстрома» («Муравейник Хеллстрома»).

Чи треба пояснювати докорінну відмінність між вуликом і мурашником? У вулику живуть бджоли, а в мурашнику – мурахи. Бджоли літають, а мурахи повзають. Вулик знаходиться під сонцем, а мурашник – під землею. Бджоли вегетаріанці, а мурахи – хижаки. Бджоли живляться нектаром та пилком квітів, натомість мурахи всеїдні, нападають на інших істот і живляться їх трупами. Бджоли виробляють мед і діляться ним з людиною, натомість мурахи живуть тільки для себе. Вулик спеціально виготовляється людиною, натомість мурашники є природними утвореннями.

Тут варто пояснити, що хоча слово «вулик» зазвичай використовується для опису житла будь-якої бджолиної колонії, наукова та професійна література відрізняє «гніздо» (nest) від «вулика» (hive). Гніздом називають колонії, які розміщуються в природних порожнинах. Натомість термін «вулик» використовується для опису спеціально створеної людиною споруди для розміщення рою медоносних бджіл.

Тож коли Френк Герберт застосував слово «вулик», то він асоціював поселення спільноти зі спеціально створеним людьми житлом медоносних бджіл. Саме бджіл, а не мурах, тому що люди не будують штучне житло для мурах, хоча б тому, що в цьому нема потреби.

Людську спільноту автор асоціює з роєм, а не мурашником. Це видно навіть з того, що він використовує слово «роїння», яке спонтанно виникає після того, як чисельність людського рою перевищує деякий поріг. Цитата: «З постійного протоколу Ради вулика. Поточні розрахунки показують, що вулик почне відчувати тиск роїння, коли він перевалить за шістдесят тисяч бджіл» (From the permanent minutes of the Hive Council. Present computations indicate that the Hive will begin to feel swarming pressures when it passes a population of sixty thousand).

Також варто наголосити на докорінній відмінності сприйняття людиною бджіл та мурах. Бджоли – це природні союзники людини, одомашнені істоти, помічники, члени людської сім’ї, «божі створіння». Натомість мурахи сприймаються як істоти дикі, чужі та незрозумілі, а тому відштовхуючі та страшнуваті.

По-суті, вулик і мурашник символізують протилежні системи. Рій у вулику – це щось тепле, дружнє, приємне. Мурашник – це щось холодне і механічне. Бджоли приємно гудуть, мурахи загадково мовчать.

Так що «мурашник» і «мурашине життя» людської спільноти – це лише яскрава захисна обгортка роману «Вулик Геллстрома», подібно як фантик для цукерки. Тому сміло знімаємо обгортку і зосереджуємось на смакуванні «цукерки», тобто змістовного ядра роману.

Зав’язка конфлікту

Як ми вже знаємо з попередньої статті, будь-який змістовний твір завжди складається з трьох основних частин: 1) зав’язка – формулювання проблеми та мети, 2) дія – практичні спроби розв’язати проблему, розкриття характерів героїв, деталізація проблеми та уточнення мети, 3) фінал – розв’язання проблеми, досягнення мети, розкриття головної ідеї.

Початок твору – це найважливіша його частина, адже саме тут завжди захована таємниця, тут формулюється загадка. Отже, вся увага на початок роману. З чого починається «Вулик Геллстрома»? Зі смертельного конфлікту між «Агенцією» і «Вуликом».

Агенція – організація психопатів

Ця державна організація настільки секретна, що жодного разу не називається своїм іменем – це просто анонімна «Агенція» (на кшталт ЦРУ – The Central Intelligence Agency, що його неформально називають «Агенція»). Ім’я керівника невідоме – його називають просто «Шеф».

Про характер цієї організації дізнаємося з опису стосунків між її співробітниками. Нових співробітників часто вербують за допомогою шантажу. «Усвідомлення того, що ймовірною альтернативою його вступу до Агенції була безіменна могила в якомусь південному болоті, прийшло до Джанверта доволі повільно» – розповідається про одного з низових агентів.

Цитата: «Агенція. Ніхто ніколи не називав її інакше. Економічні операції Агенції та різні форми шпигунства лише підтвердили ранній цинізм Джанверта. Він розумів, що переважна більшість його співвітчизників не усвідомлює, що вони вже живуть у державі, яка за всіма ознаками є поліцейською. Все, що вони бачили в суспільстві, набувало поліцейського характеру. Джанверт якось сказав про це: "Це час поліцейських держав"».

Люди не впевнені, на кого вони працюють: «Ти ніколи не замислювалася, чи справді ми працюємо на уряд?» – запитав Джанверт. «Або – чи не представляють наші боси приховану владу, що стоїть над видимою владою?»

В Агенції, за рідкісними винятками, ніхто нікому не довіряє. Головними мотиваторами є кар’єра, влада, гроші та страх.

Начальство ніколи не визнає своїх помилок. Обов’язковий елемент планування будь-якої справи – наперед знайти цапа-відбувайла на випадок провалу.

Найвиразніше про сутність Агенції говорить така цитата: «З оригінального звіту Дзули Перуджі з характеристикою Джозефа Меррівейла. Суб’єкт не має емоцій теплоти стосовно своїх товаришів, але він досить добре імітує ці реакції. Його адміністративні навички адекватні для виконання необхідних завдань, але йому не вистачає ініціативності та сміливості.
Він саме той, кого ми мали на увазі – людина, яка може забезпечити безперебійну роботу свого підрозділу і може, за наказом, без докорів сумління, не вагаючись послати своїх людей на смерть.
Просування по службі рекомендовано».

З цього фрагменту випливає, що цінностями Агенції є відсутність совісті та співчуття, бездумна виконавча дисципліна, спроможність механічно виконувати свої функції, плазування перед начальством, безжальність щодо підлеглих. Лише той, хто володіє цими рисами, має шанс піднятися нагору. Емпатія та ініціативність не вітаються.

Легко побачити, що Агенція являє собою психопатичну структуру, тобто організацію, якою керують людиноподібні тварини.

Якщо сюди потрапляють люди, то вони змушені діяти за правилами психопатів, попри величезний душевний дискомфорт. Френк Герберт описує двох агентів, які в цій Агенції є людьми – це вже згаданий Едді Джанверт і його кохана Кловіс Карр. Вони ненавидять цей психопатичний гадючник, тому шукають першої зручної нагоди з нього втекти.

З другого боку, Агенція є образом етатичної держави. Що це таке?

Етатична і народна держави

Нагадаємо, що держава може бути або етатичною, або народною. В етатичній державі активним гравцем (суб’єктом) є організована владна верхівка (держапарат), яка використовує народ як свій інструмент. У народній державі навпаки – активним гравцем є організований народ, який формує владну верхівку (держапарат) як свій інструмент.

Формою організації етатичної держави є владна вертикаль з жорсткою субординацією та відповідними цінностями, основаними на повному домінуванні одних та повному підкоренні інших. Такий порядок відповідає тваринній природі психопатів. Як і всі тварини, вони керуються лише інстинктами, а головним з них є інстинкт домінування та підкорення. Реалізація інстинктів приносить задоволення, тому психопати отримують задоволення і від домінування, і від підкорення, через що усі вони є садомазохістами.

Зрозуміло, що етатичні структури притягують передусім психопатів, відтак етатична держава неминуче переживає психопатичне виродження. Люди (сапієнси) або витискаються психопатами з такої структури, або самі з неї втікають. Врешті-решт відбувається психопатичний колапс (схлопування), внаслідок якого керівна верхівка держави повністю складається з психопатів. Це добре спостережуваний процес, досліджений психологами. Він найяскравіше проявився під час фейкової «пандемії» 2020 року – цій темі присвячена серія публікацій, починаючи зі статті «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп».

У другій половині XX століття майже всі держави пережили психопатичне виродження. Як писалося в одній оглядовій статті, «Наше суспільство, наша культура і так звані "цінності" та "ідеали" пронизані наскрізь психопатичними ідеями: поп-культура, наука, медицина, політика, психологія, історія, освіта, виховання дітей і ставлення до жінок. Так що не слід вірити тим, хто стверджує, що більшість психопатів сидять у тюрмах і тому не є небезпечними для суспільства – більшість психопатів займають високі позиції в нашому суспільстві й від них залежать долі мільйонів людей».

Френк Герберт був добре знайомий з цією проблемою, адже власними очима бачив процес психопатичного виродження США і тісно спілкувався з професійними психологами. У романі «Дюна» він змалював планету Гіді Прайм, повністю захоплену психопатами на чолі з Владіміром Харконненом. У романі «Вулик Геллстрома» письменник формулює принципи Джигаду як способу визволення людей від влади психопатів.

Вулик Геллстрома – осередок народної держави

Формою організації народної держави (республіки, «спільної справи») є багаторівнева мережа громад. Кожна громада живе своїм життям, проте вони усвідомлюють причетність до спільної справи, відчувають солідарність і формують спільні координаційні органи.

Взаємодія всередині громад основана на дружбі, повазі та довірі. Такий устрій відповідає людській природі, адже людина є втіленою духовною істотою. Головними ознаками людини, що відрізняють її від тварини, є емпатія, співчуття, милосердя, совість, свідомість, приязність, любов, відповідальність, творчість, відчуття гармонії та краси, воля, спроможність керувати своїми інстинктами, рефлексія (погляд на себе очима своєї духовної сутності). Це все те, що називається людяністю, і це те, чого нема у психопатів та інших тварин.

Погляньмо, як описує Френк Герберт стосунки всередині людської громади (вулика) та які цінності вона культивує.

Про те, що Вулик – це соціальний проект, дізнаємося від самої Агенції: «Кінодіяльність Геллстрома – це насправді прикриття для серйозної та вкрай підривної політичної діяльності. Особливо зверніть увагу на те, що Геллстром і його люди можуть бути зацікавлені у формуванні якоїсь громади нового типу. Це досить зухвало».

Про те ж саме говорить Нільс Геллстром – лідер нової громади: «Чого ми прагнемо, то це створення досконалого суспільства». «Жоден працівник не є досконалим, казав він собі. Сам вулик повинен бути досконалим у всьому». Знімаючи свої фільми, Геллстром «прагнув досконалості заради досконалості, і хотів її бачити в кожному елементі Вулика».

Далі письменник розповідає, що система управління Вуликом ґрунтується на повазі та довірі до лідерів. Усі разом дбають про спільне благо, а процвітання Вулика вважається найвищою цінністю. Якщо лідер помиляється, то це стає предметом загального обговорення. Авторитет лідера визначається ефективністю його рішень, а також тим, як він дбає про кожного члена громади.

Нільс Геллстром, лідер Вулика, не вдає з себе непомильного супермена, а навпаки – нагадує своїм співгромадянам про те, що він людина і може помилятися. Він відшукує талановитих співгромадян, навчає їх і готує до того, що колись вони прийдуть йому на заміну й очолять Вулик.

Співгромадяни заохочуються до самостійних творчих дій, спрямованих на спільне благо, адже лише такі дії формують КОЛЕКТИВНИЙ РОЗУМ. Наявність колективного розуму стає вирішальним чинником у кризових ситуаціях. Під час кризи одне рішення однієї людини може змінити майбутнє всього Вулика: «У кооперативному суспільстві доля кожного може стати долею всіх» («In the cooperative society, the fate of each could be the destiny of all»).

Діяльність всередині Вулика основана на саморегуляції: «Тут не вимагалося точного планування роботи бригад. Робітники йшли, коли були голодні або втомлені. Інші приходили, щоб заповнити прогалини. Всі знали, ЩО від них вимагається».

Далі дізнаємося, що на планеті вже існує ціла мережа подібних вуликів-громад. Письменник повідомляє, що раніше це називалось «Рух Колоній» (Colony Movement). Згідно з поглядами учасників Руху, навколишній світ є диким, тож його необхідно було просвітити та окультурити. «Зі щоденника Нільса Геллстрома. Концепція колонії, висадженої безпосередньо посеред існуючого людського суспільства, не є унікальною. В історії людства було багато таємних груп і рухів».

Заради збереження цілого Руху, окремий Вулик може піти на самопожертву: «Ми повинні проявляти назовні максимальну стриманість і обережність. Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» – говорить Геллстром. Мережа громад – це ознака народження народної держави, адже народну державу формують не окремі люди, а організовані громади.

Далі дізнаємося, що згадана мережа громад має еволюційне надзавдання. Йдеться про альтернативну цивілізацію, що сприяє переходу людини на вищий рівень розвитку: «Слова Нільса Геллстрома. Для мене вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина» (The words of Nils Hellstrom. To me, the Hive is a cocoon from which the new human will emerge).

Люди вчаться у природи, але не копіюють її. «За будь-яку ціну ми повинні уникати потрапляння в те, що ми звикли називати "термітною пасткою". Ми не повинні ставати занадто схожими на термітів. Ці комахи, які дають нам нашу модель виживання, мають свої шляхи, а ми – свої. Ми вчимося у них, але не рабськи».

Вулик застосовує екологічні знання для того, щоб вчитися у природи, знаходити в ній натхнення та нові ідеї. Перетворення гусениці на метелика – це метафора перетворення Homo duplex на Homo triplex. Водночас це метафора перетворення цілого народу, який скидає закостенілу оболонку етатичної держави і здобуває волю.

Продовження «Дюни»

Легко побачити, що «Вулик» і «Агенція» – це антиподи й антагоністи. Між ними не може бути компромісу – так само, як не могло бути компромісу між шляхетними Атрідесами та психопатичними Харконенами в «Дюні». І це не випадковість.

Річ у тім, що в романі «Вулик Геллстрома» Френк Герберт продовжує започатковану «Дюною» тему смертельної війни людей і психопатів, але переносить її в сучасні реалії, конкретно – в США 70-х років. По суті, відмінність лише в тому, що Атрідеси тепер представлені Нільсом Геллстромом та його командою, а Харконнени – керівництвом Агенції на чолі з анонімним Шефом.

Френк Герберт в образі Нільса Геллстрома

Дуже часто автори художніх творів уявляють себе в ролі головного героя. Не важко побачити, що Френк Герберт уявляв себе в ролі Пола Атрідеса, а потім – Нільса Геллстрома. Обидва літературні герої були шляхетними людьми й успішно боролися за визволення людей від влади людиноподібних тварин. Обидва герої викликають симпатію читача. Скандинавське слово «Hellstrom» означає «Світловий потік».

Психологічна спорідненість Френка Герберта з Полом Атрідесом є очевидною. Ось як пізніше про це писав його син – Браян Герберт – у книзі «Мрійник Дюни: Біографія Френка Герберта»: «Релігійні та філософські переконання батька були близькі до переконань Пола Атрідеса» (Herbert, Brian. Dreamer of Dune: The Biography of Frank Herbert, 2003). Понад те, багато подій «Дюни» Френк Герберт взяв зі свого життя. Наприклад, в одній смертельно небезпечній ситуації він за частку секунди побачив в уяві щонайменше вісім варіантів розвитку. «Під час надзвичайної ситуації він спокійно зважив кожен варіант і вибрав той, який спрацював. За його словами, він візуалізував успішний стрибок» – згадував Браян Герберт. Спроможність бачити варіанти майбутнього – це властивість, якою володів Пол Муад’Діб. «Частини книги «Дюна» були напівавтобіографічними» – продовжує Браян.

У «Вулику Геллстрома» Френк Герберт відверто ототожнив себе з головним героєм – і зробив це на самому початку роману: «Меррівейл сказав: Геллстром типу схиблений на екології. Я впевнений, що ви знаєте, наскільки це політично чутлива тема. Існує також той факт, що він працює консультантом у кількох, повторюю, кількох осіб з надзвичайно потужним впливом. Я можу назвати одного сенатора і щонайменше трьох конгресменів. Якби ми виступили фронтально проти Геллстрома, я впевнений, що наслідки для нас були б серйозними».

Річ у тім, що «Упродовж 1950-х Френк Герберт писав політичні та публічні промови для кандидатів у сенатори та конгресмени США» – згадує його син Браян Герберт у передмові до «Дюни». А коли його запитали, чи правда, що Френк Герберт дуже цікавився політикою, Браян відповів:

«Безумовно. Фактично, він був спічрайтером. Перш за все, він почав писати для Гая Кордона, який був сенатором від штату Орегон на початку 1950-х років, і тато потрапив до його штату в 1952 чи 53 році. Тато тоді був у Вашингтоні, округ Колумбія. Ми тоді жили в Портленді, штат Орегон. Але тато поїхав до Вашингтона, щоб працювати над передвиборчою кампанією, промовами та іншими справами. Гай Кордон був сенатором-республіканцем. На жаль, кожна кампанія, в якій брав участь тато, була програна. Тож коли Гай Кордон балотувався на переобрання, він програв.

А ще був Філ Хічкок, який був кандидатом у сенатори від штату Орегон. Він програв. І був Філ Рот, який програв. А під час четвертої кампанії, в якій брав участь тато – це було у штаті Вашингтон – і цей кандидат, Великий Білл Банц, мав нещастя балотуватися проти Генрі Джексона у 1959 чи 58-му році. Мабуть, це були вибори 1960 року. Тож усі четверо програли» – розповідає Браян.

Дуже схоже, що ці четверо – це і є згадані в романі «один сенатор і троє конгресменів», яких консультував Геллстром. Хай там як, а Френк Герберт був не просто «консультантом», а політтехнологом чотирьох передвиборчих кампаній, так що його занурення в політику було дуже глибоким. Працюючи помічником сенатора Кордона, він мав доступ до бібліотеки Конгресу США і брав участь у підготовці законопроектів. Для цього йому довелося зануритись у проблематику енергетики, нафтовидобутку, сільського господарства, освіти, медицини, екології. Це був період надзвичайно інтенсивної самоосвіти.

Природно, що досвід чотирьох невдалих політичних кампаній викликав розчарування Френка Герберта і спонукав його до пошуку першопричин соціальної несправедливості та масової брехні. У романі «Дюна» (1965) він сформулював сенс проблеми – засилля людиноподібних тварин, тобто психопатів. Після формулювання проблеми він перейшов до пошуку її розв’язання.

Держава громад

Ключовою стала ідея мережі «вуликів», тобто мережі самостійних громад, а це ніщо інше як народна держава. Як ми вже знаємо, народна держава формується не окремими людьми, а організованими громадами людей. Відтак роман «Вулик Геллстрома» (1973) – це політичний проект, ретельно прихований під обгорткою відверто казкового мурашника. Іншими словами, змістовним ядром роману є проект заснування народної держави.

Звертає увагу, що автор тільки натякає на мережеву державу, натомість зосереджує всю увагу на житті окремого «вулика», тобто первинної громади. А все тому, що громада – це базовий елемент держави, тож якщо будуть громади, то держава громад складеться автоматично, невимушено, природно.

Такий підхід нагадує Євангеліє, в якому описане життя зразкової духовної громади, заснованої Ісусом Хрестом – богочоловіком, тобто реалізованим Homo triplex, людиною п’ятого рівня розвитку.

У романі «Дюна» лідером громади є нова людина Пол Муад’Діб – початковий Homo triplex, тобто людина четвертого рівня розвитку. Перехід з третього на четвертий рівень розвитку Ісус позначає терміном «палінгенезія» («знову народження»). Пол Атрідес здійснив цей палінгенетичний перехід від «арія» (шляхетного) до «лебедя» (універсальної людини) під жорстоким тиском зовнішніх обставин. Смертельна війна з психопатами виконала роль антитези, яка підштовхнула Пола до розкриття прихованого в ньому надлюдського потенціалу.

Лідер Вулика Нільс Геллстром ще не володіє надлюдськими якостями. Він зображений як шляхетна людина («арій»), тобто реалізований Homo duplex, людина третього рівня розвитку. Він ще не здійснив «друге народження» (палінгенезію), проте вже перебуває за крок до метаморфози. Про це свідчить те, що у віці 70 років він виглядає на 34 роки, а в усьому іншому є звичайною людиною.

Як бачимо, у порівнянні з космічно-галактичною «Дюною», події «Вулика Геллстрома» максимально наближені до американських реалій початку 70-х років. Ймовірно, що саме в цей час письменнику відкрилося бачення можливості розв’язання проблеми психопатичної держави. Чи справді в цей час у США відбулося щось таке, що могло дати Френку Герберту поштовх та підказку?

Posse Comitatus і Вільям Ґейл

Почнімо з того, що в 1969 році Генрі Майк Біч (Henry Mike Beach) у Портленді, штат Орегон, заснував рух за народовладдя та місцеве самоврядування «Posse Comitatus» («Влада Округу»). Проте ця організація привернула до себе значну увагу лише в 1971 році, коли її очолив Вільям Поттер Ґейл (William Potter Gale) – відставний офіцер, який під час Другої світової війни служив помічником генерала Дугласа Макартура. З цієї причини нерідко повідомляють, що «Posse Comitatus» заснував Вільям Ґейл у 1971 році.

Ґейл народився в Міннесоті у 1916 році. Після закінчення середньої школи, у віці 18 років він приписав собі кілька років і вступив добровольцем до лав регулярної армії. У віці 27 років став наймолодшим підполковником піхоти в сухопутних військах, а в 1950 році у віці 33 роки в цьому званні вийшов у відставку. Після звільнення з армії Гейл став єпископальним служителем, а згодом заснував власну церкву.

Що означає назва руху, заснованого Вільямом Ґейлом? Первинно «Posse Comitatus» (латинською мовою) – це назва ухваленого Конгресом США у 1878 році закону, що обмежує можливість федерального уряду відправляти війська на територію США. Проте через вісім десятиліть, а саме у 1957 році президент Ейзенхауер відправив 1200 військовослужбовців зі 101-ї повітряно-десантної дивізії в Літтл-Рок, штат Арканзас, щоб дев’ятеро чорношкірих учнів могли безперешкодно вступити до середньої школи, яка раніше складалася лише з білих. Білій школі силою армії примусово нав’язали чорношкірих учнів.

Проте це був лише початок. У 1964 році був ухвалений знаковий «Закон про громадянські права» (англ. The Civil Rights Act of 1964), який скасував дискримінацію чорношкірих під час реєстрації виборців, сегрегацію в школі, на роботі та в громадських місцях. Цей закон вдалося протиснути з великими труднощами. Наприклад, сенатор Річард Рассел (Richard Brevard Russell, Jr.), що очолював групу противників закону, заявив: «Ми будемо до переможного кінця чинити опір будь-якому заходу або будь-якому руху, які матимуть тенденцію до соціальної рівності, змішання та злиття рас у наших штатах». Найбільш рішуче проти законопроекту виступили законодавці з південних штатів, такі як сенатор Джеймс Стром Термонд (James Strom Thurmond) з Південної Кароліни, який заявив: «Ці так звані "Пропозиції щодо громадянських прав", які президент направив на Капітолійський пагорб для прийняття закону, є неконституційними, непотрібними, нерозумними і виходять за межі допустимого. Це найгірший пакет громадянських прав, який коли-небудь був представлений Конгресу».

Ці та інші події переконали підполковника Вільяма Ґейла, що федеральна влада руйнує стару добру Америку і перетворює її на диктатуру.

У 1963 році побачила світ програмна праця «Віра наших батьків» превелебного Вільяма Ґейла (THE FAITH OF OUR FATHERS by Rev. William P. Gale), комп’ютерний переклад українською мовою – у PDF-файлі.

У цій праці він намагався пояснити походження зла, точніше – протистояння людей і нелюдів, основуючись на вільній інтерпретації іудохристиянської Біблії. «Віра наших батьків» – це специфічне бачення історії війни «дітей Адама» (білих людей) і «дітей диявола» від сотворення людини до наших днів, подане з позицій вчення «християнська ідентичність» (Christian Identity).

Вільям Ґейл стверджував, що США були народжені об’єднаними зусиллями тринадцяти колоній вільних білих людей, які опановували нові землі задля праведного життя та виконання Божих заповідей (книга вийшла під логотипом «Тринадцять колоній» – The THIRTEEN COLONIES). «Наші предки писали в офіційних документах цієї нації, починаючи з Договору Мейфлауера, через Хартії всіх тринадцяти колоній і закінчуючи Статтями Конфедерації, що вони прийшли сюди, щоб просувати віру Ісуса Христа і сформувати УРЯД за Його законами, Царя царів і Бога Саваофа, Творця Всесвіту». Тобто заснування Нового Світу, на його думку, мало передусім релігійну та духовну причину, а організаційно ґрунтувалось на самоврядуванні громад колоністів.

Автор звертає особливу увагу на те, що Федеральний уряд США, сформований колоніями білих людей, був наділений вкрай обмеженими повноваженнями й був інструментом цих колоній. Проте зусиллями «дітей диявола» відбулась узурпація влади – Федеральний уряд поставив себе над народом і прагне перетворити «дітей Адама» на рабів. На переконання автора, цьому треба рішуче протидіяти. Але як?

Вільям Ґейл знайшов практичну відповідь – у 1971 році він очолив рух «Posse Comitatus» («Влада округу», англ. Power of the county), названий на честь закону 1878 року, що його порушив Ейзенхауер, відправивши війська в Літл-Рок. У серії виступів і самвидавних брошур Ґейл пояснював, що виборні шерифи округу є найвищими правоохоронними органами в країні, і що жителі округу мають право формувати озброєні загони для забезпечення дотримання Конституції.

Варто пояснити, що округи (графства) були одними з перших одиниць місцевого самоврядування, створених у Тринадцяти колоніях, які згодом стали Сполученими Штатами. Управління округами до наших днів здійснюють виборні наглядова рада, секретар, суддя, шериф, скарбник та інші.

«Ідеологія Posse Comitatus була привабливою, тому що Ґейл створив ідеологію американського звучання, яка поєднала в собі заклики до антисемітизму, антикомунізму, вищості білої раси та суверенітету народу» – повідомляла New York Times 17 листопада 2002 року.

«Ідеї Ґейла дали людям колективну ідентичність. Вони сказали їм те, що вони відчайдушно хотіли почути: що федеральний уряд є нелегітимним і що правова зброя, яку держава використовувала для їхнього пригнічення, може бути повернута проти неї самої» – констатувала The Washington Monthly 1 травня 2008 року.

Народні міліції

На хвилі Posse Comitatus у Штатах виріс масовий рух «народних міліцій» та «християнських патріотів» – про це розповідається у статті «Справжня Народна Самооборона. Досвід американської демократії (+аудіо)». Згідно з чинним законодавством, стихійне ополчення громадян (міліція) оцінюється як конституційний прояв захисту держави.

В чому полягає ідея Міліції?

1. Міліція – це конституційно узаконене формування громадян для оборони країни (згідно з двома першими поправками Конституції США).

2. Міліція не управляється державою, оскільки громадянам дозволена самоорганізація.

3. Міліція служить не федеральному уряду, сумнівному з погляду ідеалів Батьків Засновників, а американським громадянам і в певний момент виступить проти спроби встановлення тоталітаризму на землях США.

Організації Американського міліційного руху (American militia movement) різняться за своїми ідеологіями та цілями, проте загалом поділяють спільне переконання щодо загрози тиранічного соціалістичного уряду США, якому, на їхню думку, необхідно протистояти за допомогою збройної сили. Відповідно, конституційні права на свободу зібрань і володіння зброєю (1 і 2 поправки до Конституції) є ключовими.

У залежності від засобів досягнення мети, розрізняють два типи міліцій.

Перший тип – так звані «міліції, що говорять» (також відомі за назвою «міліція внутрішнього фронту»), до яких належить більшість прихильників руху. Члени цих груп у першу чергу зайняті протистоянням законопроектам із заборони володіння зброєю, тому вони не схильні до якого-небудь насильства. До наймасовіших організацій цього типу можна віднести Національну Стрілецьку Асоціацію (The National Rifle Association of America – NRA). Заснована у 1871 році з метою розвитку стрілецької майстерності, сучасна NRA стала найпотужнішою організацією, що лобіює права на володіння зброєю, продовжуючи при цьому навчати безпеці поводження з вогнепальною зброєю та навичкам стрільби. Організація також видає кілька журналів і спонсорує змагання зі стрільби. За даними NRA, станом на грудень 2018 року вона налічувала майже 5 мільйонів членів.

Другий тип – «міліції, що марширують» (або «відкриті міліції»), розділяють революційні, расистські й антисемітські погляди, властиві всьому руху американських християнських патріотів. Саме ця найрадикальніша частина руху громадянської міліції, в яку входить не більше 10 тисяч постійних її членів, гаряче вірить у загрозу захоплення Америки й тому готова до активного опору.

Таким чином, Міліція народжувалася на хвилі нових потрясінь, яких зазнавало американське суспільство в 60-х роках. Сегрегацію скасували, натомість дітовбивство (аборти) та статеві збочення (гомосексуалізм) легалізували. На порядок денний було поставлено посилення федерального уряду через позбавлення громадян права на зберігання та носіння зброї. Тож громадянська міліція мала характер народного консервативного руху, учасники якого усвідомлювали деградацію та побоювалися за своє майбутнє. Свавілля поліції та ФБР дали імпульс активним громадянам до формування Міліції як загонів самооборони від федеральної загрози. Цікаво, що у своїй більшості, підтримуючи расові ідеї, члени Міліції знаходять спільну мову і з консервативними угрупованнями афроамериканців, і радикальними лібертаріанцями.

Якщо поглянути ширше, то ідею руху «Posse Comitatus», що постав у США в 1971 році, та його наступників можна звести до таких положень:

1. Джерелом народної влади є влада округів – місцеве самоврядування.

2. Федеральна влада має формуватися округами – знизу вгору.

3. У місцевих питаннях діє пріоритет місцевої влади.

4. Нинішня федеральна влада виродилась, відірвалась від народу і прагне диктатури над народом.

5. Зупинити узурпацію влади Федеральним урядом мають озброєні організації громадян згідно з Конституцією США. Для цього треба організовуватись, озброюватись і виробляти навички виживання серед дикої природи.

Як бачимо, головне питання в тому, хто кого контролює – народ контролює владу чи влада контролює народ. У першому випадку маємо народну державу (республіку), у другому – етатичну державу (диктатуру). Етатична держава неминуче зазнає психопатичного виродження і починає діяти як колективний психопат. Цей механізм описано у статті «Корпоративні психопати: чому інтелектуальні тварини лізуть у владу (+аудіо)».

Послання в майбутнє Френка Герберта

Чи справді поява Руху міліцій могла викликати співчуття Френка Герберта і надихнути його на проект «Вулика Геллстрома»? Це дуже ймовірно, адже письменник, за словами його сина Браяна:

1) любив зброю, був сміливим власником зброї та вправним стрільцем, не боявся ризику;

2) був членом Національної Стрілецької Асоціації, відтак підтримував внесками цю «міліцію, що говорить»: «Френк Герберт у різний час був і протестувальником проти війни, і, як це не парадоксально, членом Національної Стрілецької Асоціації. Важливо розуміти, що він не був противником усіх воєн, хоча, безумовно, бачив безглуздість більшості з них. Він вважав, що війни мають тенденцію руйнувати середовище проживання людства, земне гніздо»;

3) з глибокою недовірою ставився до федеральної влади: «Про нього говорило молоде покоління в університетських містечках від узбережжя до узбережжя. Разом з цією групою він створив міцну базу підтримки – платформу, з якою він міг боротися за свої політичні переконання, зокрема захист довкілля та контроль над зловживанням політичною владою»;

4) весь його спосіб життя був прикладом поведінки вільної, чесної, небайдужої людини: «Університети по всій країні запрошували його читати лекції та проводити письменницькі конференції. Його борода була перепусткою в університетські кампуси, що відрізняло його від представників істеблішменту, яким не можна було довіряти. Він часто посміхався, був невимушеним і веселим на сцені. Коли він розпалювався, розповідаючи про зловживання в політиці або про відсутність екологічного планування, він був абсолютно чарівним, таким же захоплюючим в житті, як і в пресі»;

5) був експертом з виживання серед дикої природи і навчав цим навичкам своїх студентів: «Щоб продемонструвати свою точку зору, він запросив цілий клас з утопії/антиутопії в похід і табір в Олімпійському національному заповіднику на північний захід від Сіетла. Він сказав їм лише те, що вони розбиватимуть табір на два дні в тропічному лісі, і що їм знадобиться спорядження та припаси для виживання. Більшість студентів ніколи раніше не бували в лісі... Вони обговорювали, які технології можуть залишитися – що люди їстимуть, як одягатимуться, будуватимуть житло і подорожуватимуть, які соціальні групи сформуються. І він говорив про нові утопії, про які його студенти навіть не здогадувалися. Він навчав їх, як знаходити їжу в лісі та багато іншого».

Очевидно, що, будучи теоретиком альтернативної самоорганізації та практиком виживання на природі, Френк Герберт був близьким до Руху міліцій. Спостерігаючи розгортання руху «Posse Comitatus» та інших рухів громадянської самоорганізації, він дивився на них очима глибокого мислителя, політтехнолога та еколога.

З одного боку, він бачив недоліки цих рухів. У них не було цілісності, структурованості та глибини, необхідних для подолання дедалі зростаючої диктатури етатичної держави. Світоглядно ці рухи ґрунтувались на іудохристиянстві, тобто псевдорелігійному вченні «рабів Божих», що засадничо суперечить ідеї звільнення. Для розробки теоретичного фундаменту народної держави Френк Герберт мріяв заснувати фонд і вкласти в нього власних кілька мільйонів доларів, про що згадував його син Браян: «Тато називав приголомшливі восьмизначні цифри доходу, який він очікував отримати від фільму «Дюна», і сказав, що хоче використати невелику частину, "кілька мільйонів", щоб заснувати фонд для "вивчення соціальних систем", з метою спрямувати американську бюрократію на новий курс» (Herbert, Brian. Dreamer of Dune: The Biography of Frank Herbert, 2003).

З другого боку, письменник усвідомлював, що для визрівання правильних ідей потрібен сприятливий ґрунт, а формування такого ґрунту вимагало часу. Ймовірно, що Герберт вже у 60-х роках пропонував своїм сучасникам, в тому числі сенаторам та конгресменам, власні рішення, проте для їх реалізації не було сприятливого середовища – час цих ідей ще не настав.

Це типова ситуація в політиці. Якщо середовище не дозріло, то ви завжди перебуватимете в меншості, відповідно, завжди програватимете. Френк Герберт це добре розумів, адже під час чотирьох політичних кампаній його зусилля не здобули масової підтримки.

Тому свої ідеї щодо альтернативної самоорганізації письменник виклав у художньому творі. Це дозволило, по-перше, масово поширити ці ідеї, а, по-друге, захистити себе від атаки психопатів та убезпечитись від стандартних звинувачень у «екстремізмі», «расизмі» та «фашизмі». Яскрава обгортка фантастичного роману водночас і приваблювала послідовників, і захищала від ворогів.

Ось така історія питання. А тепер саме час зняти зовнішню обгортку «Вулика Геллстрома» і перейти до його сутнісного ядра – послання Френка Герберта в майбутнє.

10 принципів Великого Вулика

Великий Вулик – це умовна назва мережі «вуликів» (нових громад), яку Френк Герберт позначає терміном «Рух колоній». Колонія – це поселення на чужоземній території. Рух колоній – це розвиток Великого Вулика, тобто держави вільних людей. Розгортання цієї держави – це і є Джигад, проголошений у романі «Дюна». Джигад Френка Герберта – це священне надзусилля заради звільнення людей від влади людиноподібних тварин (психопатів). Відтак розвиток «Великого Вулика» (народної держави), або ж «Рух колоній» – це спосіб здійснення Джигаду.

Історичним прообразом «Руху колоній», згаданого в романі «Вулик Геллстрома», було освоєння Північної Америки білими протестантами (євангелістами) з Європи, що прагли свободи та праведного життя. Згідно з романом, Америка потребує нової колонізації вільними вуликами-громадами та перезаснування держави за прикладом перших поселенців.

Судячи з усього, новітнім політичним прообразом «Руху колоній» і став рух «Posse Comitatus» (Влада Округів) і подібних до нього рухів. «Округ» (графство, район, повіт) – це спільнота, пов’язана з певною територією. Саме з таких локальних поселень (колоній) Нового Світу починалися США. Засновник руху «Posse Comitatus» Вільям Ґейл видав свою програмну працю «Віра наших батьків» під логотипом «Тринадцять колоній» не випадково – це був заклик відродити вільний дух батьків-засновників, перших колоністів.

Рух «Posse Comitatus» було засновано в Портленді, штат Орегон. «Вулик Геллстрома» також розташовано у штаті Орегон: «"Ось мапа, – сказав Меррівейл, витягаючи її з паперів на своєму столі. "Південно-східний Орегон, ось тут". Він торкнувся мапи пальцем». У такий спосіб Френк Герберт робить ще один прозорий натяк, що «Вулик» – це наче один з осередків руху «Posse Comitatus», по-давньому – «Руху колоній», цитата з роману: «Colony Movement (as it was called then)» – «Колоніальний рух (як він тоді називався)».

Отже, «вулик» – це громада, «колонія», а «Великий Вулик» – це народна держава, яка за визначенням є державою громад. Для того, щоб народна держава здобула перемогу, її осередки («вулики», «колонії», «округи») мають дотримуватися деяких базових принципів. Ці принципи Френк Герберт і сформулював у своєму політичному та цивілізаційному проекті, прихованому під оболонкою фантастичного роману «Вулик Геллстрома» (1973).

1. Ідентифікація: «ми» та «вони»

«Будь-який соціальний чи політичний рух,
який не досліджує психопатію, ніколи не досягне успіху».
(Ендрю Лобачевський. «Політична понерологія», 1984).

Френк Герберт розвиває ідею, започатковану в романі «Дюна», про те, що існує принципова відмінність між людьми (Homo sapiens) та людиноподібними тваринами (Homo intelis) – і люди це мають ясно усвідомлювати.

Ісус позначав псевдолюдей (інтелісів) терміном «археїси» (гелленською «ἀρχαίοις» – археіс), тобто «первозданні», «початкові» (в сенсі – примітивні). Для позначення диких археїсів він застосував слово «вовки», а для одомашнених – «пси» та «свині»: «Не давайте святого псам, і не кидайте перли ваші перед свинями, щоб не потоптали їх ногами і, обернувшись, не роздерли вас».

Вільям Ґейл називав психопатів «дітьми диявола». Френк Герберт в романі «Дюна» називає їх «тваринами», а в романі «Вулик Геллстрома» – «дикими тваринами», «дикунами», «бідолашними дикими істотами». Ще він застосовує більш загальний термін «зовнішні», який позначає як психопатів, так і обдурених ними людей.

Головна відмінність сапієнсів та інтелісів у наявності або відсутності людяності, тобто таких якостей як совість, свідомість, емпатія, співчуття, милосердя, приязність, любов, чесність, відповідальність, гідність, творчість, прагнення спільного блага. У людиноподібних тварин нема людяності – вони керуються лише власними інстинктами, передусім прагненням влади, грошей та задоволень. Для реалізації цих інстинктів вони застосовують людиноподібний інтелект, а для маскування «під людей» займаються мавпуванням людської поведінки.

При цьому психопати добре відчувають, що відрізняються від людей. Цитата: «Психопати іноді заявляють, що, оскільки вони не обтяжені емоційним багажем, вони інтелектуальніші ніж більшість людей. Як висловився один психопат-злочинець, «психіатр сказав, що моя проблема в тому, що я більше думаю головою, ніж серцем». Але сам він не бачив в цьому проблеми і заявляв, що він «наче кіт у світі мишей». Цей психопат мав на увазі, що він всього лише робив те, що йому наказувала природа» – пише Роберт Хаер у вже знайомій нам книзі «Змії в костюмах» (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work. 2006, 2019).

Психопати – це дикі, неодомашнені інтеліси, тому вони, наче хижі звірі, полюють на людей. Як писав видатний психолог Ендрю Лобачевський у книзі «Політична понерологія» (1984): «Психопати можуть імітувати почуття, проте єдиним реальним почуттям, яке вони мають, є своєрідний голод, який хижак відчуває щодо своєї майбутньої здобичі. Вся інша діяльність психопата підпорядкована задоволенню цього почуття тваринного голоду. Коротко кажучи, психопат є хижаком людства».

Лобачевський дослідив, що ці псевдолюди вчаться розпізнавати один одного в натовпі вже в дитинстві, і вони розвивають думку про існування індивідуумів, подібних їм. Вони також знають, що вони відрізняються від світу більшості людей, що оточують їх. «Вони розглядають нас з певної відстані, як інший підвид».

У будь-якому суспільстві психопати часто створюють активну мережу конспірації, дещо відокремлену від спільноти людей. «Вони знають, що вони не такі як ми, що вони відрізняються від людей».

Лобачевський дослідив, як різні психопатичні типи співпрацюють, щоб сформувати систему, де клінічно патологічні особи приходять до влади й керують нормальними людьми. «Необхідно врахувати те, що психопати завжди прагнуть зайняти позиції влади. Це не влада, яка розбещує, – це розбещені індивідууми шукають владу».

«Ті люди, які думають, що позитивних змін можна досягнути юридичними чи політичними засобами, не розуміють, що нинішні закони й політика управляються патологічними типами й установлені для їх вигоди, а не заради вигоди звичайної людини».

Психопати знають, що вони не люди – тому вони організовуються. Люди також мають це знати – і також мають організовуватися. Інакше психопати будуть жирувати як «коти у світі мишей».

У романі «Дюна» сформульовано імператив «Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам». Він має логічне продовження: «Люди завжди повинні керувати тваринами». Але спочатку треба навчитися розрізняти людей та людиноподібних тварин. Це перше правило людини, перший принцип Джигаду і перша заповідь Великого Вулика.

2. Релігійна мета – відновлення зв’язку зі своїм богом

Якщо перша заповідь відокремлює людину від тварини, то друга заповідь наполягає на розвитку людяності. Людина є не лише втіленою духовною сутністю – вона також має божественне ядро, тобто є втіленим богом. Для того, щоб досягти повної реалізації, людина має розкрити в собі божественну свідомість і стати боголюдиною.

Це ступеневий процес. Спочатку треба стати початковим Гомо дуплекс («гравцем»), потім реалізованим дуплексом – («арієм», шляхетним). Далі треба здійснити палінгенезію («знову народження») і стати початковим триплексом (універсальною людиною, «лебедем», «ельфом»). Фінальним кроком є перетворення на боголюдину – на реалізованого триплекса, прикладом якого є Ісус Хрестос.

У романі «Дюна» показано, як арій Пол Атрідес здійснює палінгенезію (перенародження) і перетворюється на початкового триплекса.

У «Вулику Геллстрома» Нільс Геллстром ще показаний як реалізована людина («арій»), але він мріє про здійснення наступного кроку і перетворення на «нову людину» – триплекса. «Слова Нільса Геллстрома: Для мене вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина».

Засновник руху «Posse Comitatus» Вільям Ґейл намагався знайти основу для звільнення людини у світогляді іудохристиянства, тобто у віруваннях «рабів Божих». Френк Герберт розумів, що це безперспективно, адже світогляд рабства несумісний зі світоглядом вільних людей. Своє бачення релігії письменник виклав ще в романі «Дюна» (1965): «Часто в тому, що називалось донині релігією, приховувалася підсвідома ворожість до життя. Проте істинне вчення свідчить, що життя сповнене радостей, які тішать Боже око, і що знання без дії – порожнє. Усі мають зрозуміти, що зубріння канонів безглузде і, можна сказати, є шахрайством. Істинне вчення пізнати легко. Воно там, де саме серце підказує: я знаю ці істини все своє життя. Релігія існує для тих, хто може собі сказати: Я не такий, яким хочу бути! Вона не для збіговиська самовдоволених і зарозумілих». (Додаток II: Релігія Дюни).

Людині для успішного розвитку необхідна об’єктивна оцінка соціуму – як схвалення, так і критика. «"Ми зробили помилку", – сказав Сальдо. "Це я зробив помилку", – поправив його Геллстром. "Занадто великий успіх зробив мене необережним. Ми завжди повинні пам'ятати про таку можливість: кожен з нас може помилитися. Я не заперечуватиму проти мого зміщення"».

Ідея перетворення людини на боголюдину – це ідея Євангелія, і вона знайшла своє продовження в Аріянстві. Френк Герберт вважав, що саме ця ідея є ключовою для релігії звільнення. Врешті-решт, аріянські (унітаріянські) церкви відіграли важливу роль у заснуванні США. З середовища унітаріїв вийшли 5 президентів США: Джон Адамс (другий президент США), Томас Джефферсон (третій президент США), Джон Квінсі Адамс, Міллард Філлмор, Вільям Говард Тафт. Яскравим представником цього напрямку був духовний батько американської нації – аріянський священник Ральф Волдо Емерсон. Френк Герберт, безумовно, був знайомий з аріянством – хоча б тому, що дідусь його дружини Беверлі – Купер Лендіс – був секретарем Ральфа Емерсона і прищепив своїй внучці любов до вартісної літератури.

Як пише Адам Робертс у передмові до роману «Вулик Геллстрома», «ми можемо сприймати вулик як метафору іншої нації або як метафору сім’ї. Одна з речей, яка підіймає вулик Герберта над пересічністю, – це його відкритість до ідеї, що життя у вулику передбачає не огидну регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ (перетворення). Як каже сам Геллстром, перегукуючись із кінофільмом, який (знову ж таки) Герберт ПЕРЕТВОРИВ на цей роман, "комаха народжується зі здатністю фактично вдосконалювати своє тіло. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я вбачаю основний патерн для мого розуміння вулика. Для мене Вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина". Метаморфоза від фільму до книги формально втілює ще більшу амбіцію. У цьому романі йдеться про те, що ВСЕ ЗМІНИТЬСЯ».

Якщо стисло, то релігійна мета Великого Вулика – це перетворення людини на боголюдину і перетворення спільноти на колективний організм.

Ідея перетворення людини на боголюдину збігається з першою заповіддю Аріянства, що сформульована Ісусом Хрестом – «Люби господа, бога ТВОГО», тобто намагайся відновити зв’язок зі своїм внутрішнім богом. Заповідь людині ЛЮБИТИ СВОГО БОГА – це релігійна вимога ставати боголюдиною. Врешті-решт, термін «релігія» (ре - лига) буквально означає «відновлення зв’язку». Якщо нема зусиль на відновлення зв’язку зі своїм внутрішнім богом, то це не релігія, а псевдорелігійний культ.

3. Вулик і його колективний розум

«Весь вулик може реагувати як єдиний організм, а може й делікатно реагувати через кожного з нас. Пам’ятайте про це»
(Нілс Геллстром)

Френк Герберт розглядав ідеальну громаду («колонію») як органічну спільноту – соціальний організм, істоту вищого системного рівня. Члени Вулика найбільшою цінністю вважають спільне благо, а Вулик, зі свого боку, є найкращим середовищем для самореалізації кожного свого члена.

Поєднання індивідуальної свободи та «чуття єдиної родини» перетворюють спільноту людей на «велику людину», яка володіє власним розумом. КОЛЕКТИВНИЙ РОЗУМ – це не сума індивідуальних розумів, а нова системна якість – розум колективної істоти. Це питання дуже цікавило Френка Герберта, тому Розум Вулика є провідною темою роману «Вулик Геллстрома».

Нільс Геллстром розглядав колективний розум як ключовий інструмент виживання, особливо в умовах екзистенційної кризи, коли потрібні нестандартні, творчі рішення.

Для творчих дій потрібен саме розум, а не інтелект. Розум має духовну природу і є засобом творчості, натомість інтелект – це інструмент автоматичного пошуку стандартних рішень у стандартних ситуаціях. Розум мають тільки люди, натомість інтелектом володіють і тварини, і комп’ютери. За допомогою свого розуму люди керують своїм інтелектом, натомість людиноподібні тварини керовані тільки інтелектом – у них засадничо нема розуму.

Як ми вже знаємо, для формування колективного розуму необхідні чотири обов’язкові умови:

1) добровільна зацікавленість учасників,
2) самостійність мислення, наявність власної думки,
3) достатньо велика чисельність мислителів,
4) ситуативний лідер, спроможний інтегрувати пропозиції мислителів та синтезувати нові рішення.

Ці чотири обов’язкові умови формування колективного розуму водночас є обов’язковими умовами формування органічної громади – «вулика». Соціальний організм народжується тоді, коли відбувається добровільне об’єднання та правильна організація достатньо великої спільноти зацікавлених та самостійно мислячих людей навколо компетентного лідера.

Якщо в попередньому пункті (Принцип 2) йшлося про перетворення людини на боголюдину, то тут йдеться про перетворення спільноти на соціальний організм, колективну істоту вищого системного рівня.

На формування соціального організму спрямована друга найбільша заповідь Ісуса Хреста: «Люби ближнього твого як себе самого».

Як підказує Френк Герберт, для формування органічної громади потрібно зосередитись на творенні колективного розуму. Буде інтегральний розум – буде інтегральна істота.

Для формування колективного розуму необхідно плекати таланти й уникати насильства: «Народження таланту неможливо передбачити, а ми всі знаємо, як відчайдушно Вулик потребує нових талантів». «Ідея застосовувати біль проти живої істоти суперечила ідеології Вулика».

4. Великий Вулик і спільне благо – братерство громад

Четвертий принцип полягає в тому, що окремі «вулики» мають взаємодіяти між собою і допомагати один одному, а спільне благо всієї федерації (братерства) вуликів ставити вище інтересів і навіть вище життя окремого вулика. «Ми повинні проявляти назовні максимальну стриманість і обережність. Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» – говорить Геллстром.

Це відповідає арійському Закону Життя про вищість загального блага. Цей закон ще називали біологічно-моральним законом. Життєва сила цього закону основана на біологічній згуртованості окремої сім’ї, народу та цілої сім’ї народів. Вона виражена у відомому гаслі: «Загальне благо вище користолюбства». Під останнім розумівся і «нездоровий егоїзм членів сім’ї народів». Це, зокрема, означало, що народи – члени політичного союзу сім’ї народів – мають ставити інтереси цього союзу вище власних егоїстичних інтересів.

5. Рух колоній – експансія Світла

П’ятий принцип «Великого Вулика» полягає в тому, що кожен вулик і вся федерація вуликів має постійно розвиватися та розширюватися. Відсутність руху означає загибель.

Якщо три попередні пункти наголошували на притаманній людям приязності та солідарності, то цей пункт вказує на необхідність поширення людяності на всю планету. Це відповідає другому блаженству, проголошеному Ісусом Хрестом під час Навчання на горі (Нагірної проповіді): «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».

Але для того, щоб опанувати всю планету Земля, люди мають прагнути палінгенезії (перенародження, метаморфози) та сформувати органічні громади. Тобто реалізація п’ятого принципу стає можливою лише після реалізації чотирьох попередніх принципів і є їх природним продовженням.

Ідея опанування планети є продовженням ідеї перетворення. Якщо попередні принципи говорять про індивідуальне перетворення та перетворення громад, то ідея успадкування Землі означає перетворення Землі шляхом поширення людяності на всю планету. Ось як про це говорить Френк Герберт:

«Консультація Нільса Геллстрома щодо кіносценарію. На екрані глядачі побачать метелика, який вилітає з кокона. Ми в цьому побачимо набагато більше, і, в глибинному сенсі, ми хочемо, щоб глядачі несвідомо побачили те, що бачимо ми. Метелик уособлює нашу власну довгу боротьбу. Це метаморфоза, перетворення нашого вулика на порятунок людського роду. Це провіщає день, коли ми вийдемо і покажемо нашу красу захопленому Всесвіту».

6. Поступове тихе розгортання

Задля уникнення агресії зі сторони психопатичної етатичної системи, розгортання кожного вулика і всієї федерації треба робити обережно, поступово, непомітно, крок за кроком. Треба підтримувати однодумців і просувати їх у наявні зовнішні організаційні структури. Вулику Геллстрома дуже допомогло те, що на його захист виступили сенатор і кілька конгресменів – це не врятувало, але дозволило виграти час.

Головний спосіб захисту Вулика має інформаційний характер – це коли тебе не бачать, а якщо бачать, то не звертають увагу. «Оскільки ми практично беззахисні перед найкращими силами Зовнішнього світу, наш головний захист полягає в тому, щоб вони ніколи не дізналися, що ми живемо серед них».

З цією метою Вулик був замаскований під ферму з кіностудією, а його члени для спілкування застосовували внутрішню мову, незрозумілу Зовнішнім. Завдяки власній мові Вулик не боявся прослуховування.

Проте маскування дає лише тимчасовий ефект: Нільс Геллстром знав, що раніше чи пізніше Рух колоній буде виявлено й атаковано. Для надійного захисту необхідно мати зброю, спроможну знищити агресора, адже лише така зброя може його зупинити.

7. Зброя відлякування

Френк Герберт це добре розумів: «Захисна мімікрія завжди була головним ключем до нашого виживання. Спостереження за комахами підказує нам, однак, що цінність цього пристосування для виживання залишається низькою, якщо ми не вдосконалимо його і не поєднаємо з багатьма іншими методами, особливо з новими, які ми повинні постійно шукати. Щоб прискорити наш шлях, ми повинні завжди думати про Зовнішніх як про хижаків. Вони нападуть, якщо знайдуть нас. Вони обов’язково колись нас знайдуть, і ми повинні до цього підготуватися. Наша підготовка повинна включати в себе як оборонні, так і наступальні заходи. У наступальній зброї завжди маємо за зразок комах – зброя повинна відбивати охоту будь-якого нападника від повторення актів насильства проти нас».

У романі розповідається, що завдяки колективному розуму Вулик розробив тектонічну зброю, яка відлякала агресора. Та це не зняло загрозу: етатична держава відповзла, але не відмовилась від намірів знищити Вулик.

8. Абсолютний захист

Письменник продовжує думку, сформульовану ще в «Дюні», що між людьми і дикими людиноподібними тваринами неможливе мирне співіснування – психопати завжди залишатимуться хижаками. Як писав згаданий вище Ендрю Лобачевський, «психопат є хижаком людства».

Щоб не було жодних ілюзій та спокус щодо миру з психопатами, роман закінчується вельми красномовно:

«З доповіді Джозефа Меррівейла на засіданні правління Агентства. З нами час від часу консультуються щодо цієї проблеми, і я можу дати вам певне уявлення про те, як просуваються справи у Вашингтоні. Гойдалки офіційних дебатів поляризуються навколо наступних двох протилежних поглядів:

1. Висадити їх у повітря і не зважати на наслідки. Це думка меншості, яку я поділяю, але вона втрачає прихильників.

2. Тягнути час, уклавши таємну угоду з Геллстромом, тим самим приховуючи інформацію про Вулик від громадськості, водночас розгортаючи масштабну дослідницьку програму, спрямовану на знищення того, що в офіційних колах буде названо Жахом Геллстрома». (Stall for time by making a secret agreement with Hellstrom, thereby keeping knowledge of the Hive from the public, while at the same time mounting a massive research program aimed at the destruction of what is coming to be called in official circles "the Hellstrom horror").

Людство буде захищеним від агресії психопатів тільки тоді, коли доступ до взаємодії з людьми матимуть тільки одомашнені, окультурені інтеліси. Це потребує масштабної дослідницької та практичної діяльності в царині ЗООПЕДАГОГІКИ, тобто педагогіки людиноподібних тварин. Вид Homo intelis має стати молодшим союзником виду Homo sapiens подібно до інших одомашнених тварин. Цій темі присвячена стаття: «Після кризи: нове суспільство громад і його новий союзник, або Що робити з інтелісами».

9. Генетична відкритість

«У здоровому тілі – здоровий дух». Людина є цілісною системою, тому для розвитку духовних та боголюдських якостей необхідно плекати біологічну основу і вдосконалювати генофонд. Це одна з провідних ліній роману. Політика Вулика спрямована на залучення до його генофонду кращих представників людського роду: «Найкращі повинні розмножуватися з найкращими». Людство має вдосконалюватися на всіх рівнях – фізично, психічно та духовно.

10. Стратегічна автономія нової цивілізації

Народна держава – Великий Вулик – має прагнути системної самодостатності, або, як говорять політики, «стратегічної автономії». Йдеться про підвищення рівня незалежності та самостійності в усіх сферах життя: світогляду, релігії, науки, культури, організації, безпеки, технологій, економіки.

Для досягнення мінімальної самодостатності «вулик» потребує відповідної чисельності. Герберт пише: «З постійного протоколу Ради вулика. Теперішні розрахунки показують, що вулик почне відчувати тиск рою, коли пройде через шістдесят тисяч бджіл». Можливо, автор вважав, що водночас це оптимальна чисельність колонії, або ж округу (графства).

Суттєво вища самодостатність досягається на рівні Великого Вулика, тобто народної держави. Наприклад, сотня «вуликів» по сто тисяч мешканців – це десятимільйонна держава.

Але про стратегічну автономію можна говорити лише при об’єднанні народних держав. Наприклад, федерація з сотні десятимільйонних держав – це мільярд людей. Це вже рівень реально самодостатньої цивілізації. Отже, треба прагнути такої федерації Великих Вуликів.

Десять заповідей

Наведені вище 10 принципів Джигаду – священного надзусилля для звільнення людства – записані в тексті роману «Вулик Геллстрома». Для зручності їх можна сформулювати у вигляді Десяти заповідей Великого Вулика.

1. Розрізняй людей і людиноподібних тварин.

2. Розвивай людяність – відновлюй зв’язок зі своїм внутрішнім богом.

3. Формуй органічні громади з колективним розумом.

4. Твори державу громад – Великий Вулик.

5. Просувай у світ культуру людей і народної держави.

6. Застосовуй стратегію безконфліктного розгортання.

7. Хочеш миру – готуйся до війни.

8. Одомашнюй інтелісів і керуй ними.

9. Підтримуй розумних та красивих.

10. Твори самодостатню цивілізацію людей.

Висновки

1. Роман «Дюна» сформулював проблему – поневолення людей людиноподібними тваринами – і закликав до визвольного Джигаду. Роман «Вулик Геллстрома» формулює основні принципи цього Джигаду.

2. Принципи визволення людства Френк Герберт приховав під яскравою обгорткою, яка сприяла просуванню його революційних ідей і водночас захищала автора від нападок психопатів. Підказку про наявність прихованого «другого дна» автор подає з самого початку – роман називається «Вулик», а розповідається про мурашник. Отже, «Вулик» – це приховане ядро, а мурашник – це маскувальна та захисна обгортка.

3. Якщо в «Дюні» протистояння людей та психопатів описане як війна домів Атрідесів та Харконненів, то у продовженні «Дюни» – у «Вулику Геллстрома» – цей самий конфлікт показаний як сутичка Вулика (людської громади) та Агенції (етатичної держави).

4. Якщо в «Дюні» Френк Герберт уявляв себе в образі головного героя Пола Атрідеса, то у продовжені «Дюни» автор виступає в ролі іншого головного героя – Нільса Геллстрома. На скандинавських мовах слово «Геллстром» означає «Потік світла» (Світловий струм).

5. У 1971 році відбулися дві ключові події, що дали автору підказку щодо принципів Джигаду. Першою подією стало те, що рух вільних людей (фріменів) «Posse comitatus» (Влада Округу) очолив превелебний Вільям Гейл – відставний офіцер, теолог і проповідник. Другою подією, що підказала форму захисної обгортки, став кінофільм «Хроніка Геллстрома». Роман «Вулик Геллстрома» (1973) виник завдяки поєднанню ідеї вільних озброєних людських громад та ідеї захисної обгортки у вигляді фантастичного «людського мурашника».

6. Аналіз тексту змістовного ядра роману дозволяє невимушено витягнути з нього десять головних принципів Джигаду, тобто новітнього «Руху колоній» – за звільнення людства від влади психопатів та перезаснування людської цивілізації.

7. Згадані десять принципів можна сформулювати як Десять заповідей – прямих настанов для заснування Нового Світу на планеті Земля.

8. Головним чинником людської сили є доброзичливість і схильність до дружньої співпраці. Тому-то «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».

Zwyntar - Госпел

Слухаємо озвучення на Ютубі: