Російсько-українська війна як війна великого переходу – Залужний виступив з промовою в The Royal United Services Institute (RUSI)

"Українська правда" переклала тези його виступу, з яких ми наводимо, на наш погляд, найважливіші.

Чому українців навчила ця війна, особливо, її повномасштабна складова, яка вихором увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року?

Насамперед воєн необхідно уникати! Але, якщо війна все ж таки прийде, необхідно бути до неї готовим.

Готовність до війни потрібно розглядати як величезний комплекс заходів, який охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави.

Чи не найскладніша й найважливіша складова – це готовність суспільства, що ґрунтується на чесній і прозорій комунікації між урядом і людьми.

Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від цілої низки свобод заради виживання.

Сучасні війни, на жаль, тотальні. Вони потребують зусиль не лише армії, а й суспільства загалом.

Мобілізувати суспільство можуть і повинні політичні діячі. Для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави.

Серед таких ресурсів – економіка, фінанси, населення та союзники. Такі дії, звісно, вплинуть на політичні процеси в державі.

Таким чином, готовність до війни буде визначатися не лише готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства до протистояння ворогу.

По-друге, війну жодним чином не можна розглядати як частину внутрішнього політичного процесу.

Війна – це максимальна концентрація сил для виживання. І лише для цього!

"Війна – це продовження політики іншими засобами", – казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. – Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні навпаки формує внутрішню політику в інших країнах, чим зрештою користуються вороги у власних цілях.

Переконаний, що війна за свободу в одній країні має стати політикою виживання демократії в решті вільних країн.

Війна – це наука. Наука зі своїми законами та правилами, які необхідно знати й вивчати.

Використання війни у власних цілях або намагання впливати на її хід задля власних інтересів є злочином, наслідком якого є величезні жертви.

Демократичній армії, армії вільного суспільства завжди важко воювати з армією феодала.

Ворог якраз і вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається це використати. Фейки, брехня, знецінювання національних інтересів, зневіра в керівництві – ось неповний список засобів, який росіяни використовують понад десять років, а демократичні суспільства й досі не знайшли методів протидії.

Не тільки саме існування Росії вже є загрозою. Вже сьогодні ми маємо повномасштабну й кровопролитну війну, яка привела нас вже до нового виклику – фізичного виживання. Саме виживання нації визначається її вибором. Як відповісти на цей виклик? Як вижити в умовах неоднозначності й суперечності навколишнього світу?

Зараз ми маємо усвідомити, що саме від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити та чи є майбутнє у наших дітей.

Без сумніву, історія й сьогодні вкотре дає українському народу шанс. В холодну ніч 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці нагадали самі собі, чия кров тече в їхніх жилах, і вступили в жорсткий бій зі споконвічним ворогом.

Життями звичайних українців ми вибороли собі шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти. Він дорого нам коштував – багато життів найкращих синів і дочок.

Але це був лише початок. Зовсім скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати гідну відсіч ворогу – це лише початок складнішого етапу протистояння, який полягає в пошуку свого особливого шляху перемоги. Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння вже осяжних контурів революційних змін насамперед у військовій справі.

Як не дивно, але цілком логічно, ймовірно, саме ці зміни, які були винайдені на полях боїв російсько-української війни, будуть визначати обриси війн і воєнного мистецтва в ХХІ столітті. І найголовніше, стануть фундаментом усієї глобальної системи безпеки майбутнього.

Ще зовсім недавно можна було з упевненістю сказати, що саме безпілотні системи стають основною причиною змін стратегій, форм та способів застосування. Але вже сьогодні в поняття нової стратегії ведення війни, імовірно, необхідно вносити ширше поняття – технології.

Війна, яка прийшла до нас у 2014 році, абсолютно відрізняється від тієї, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року. Хоч вона й базувалася на концепціях 2014 року, проте була вже іншою й швидко виснажила наші сили в травні 2022-го. Саме інтенсивність бойових дій змусила нас відновлювати рівень початку 2022-го, а необхідність вижити на полі бою привела нас уже в іншу війну, з якою ми зіткнулися влітку 2023-го.

Воюючі сторони на деякий час зупинилися в пошуках нового озброєння, а доречним був би пошук нових форм застосування вже наявних новітніх технологій. Саме винайдення нових способів застосування логічно мало б призвести до змін у структурі підрозділів, частин та Збройних сил в цілому. Саме такий рух є науковим і обґрунтованим.

Розвиток технологій впливає на форми їхнього застосування, і лише нові форми застосування впливають на структуру армій, що воюють. Ця тенденція є невідворотною і буде зберігатися. Технології як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів щодо розробки, наукового супроводу, підготовки, розробки доктрин, які змінять ситуацію на полі бою в умовах наявних переваг противника у воєнному потенціалі та ресурсах.

Говорячи простіше, вже сьогодні ми винайшли спосіб, як воювати та перемагати сильніші армії у ХХІ столітті. Очевидно, що саме технології мають забезпечити стійкість української нації.

Разом із цим абсолютно погоджуюсь, що російсько-українська війна ще не є війною майбутнього. Вона є лише війною перехідного періоду. Але саме наша війна формує нові правила.

Ми, українці, своєю кров'ю та спрагою до перемоги формуємо нові лекала нової війни. Війни, яка буде війною майбутнього.

Мусимо визнати, що жага вижити на полі бою є чи не основною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Сукупність таких факторів, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби призвело до значних змін на полі бою українсько-російської війни.

Фактично розпочався новий етап у формах і способах воєнних дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії та вивів на поле бою технології, які, найімовірніше, стануть вирішальними в цій війні та, найголовніше, стануть основою глобальної безпеки майбутнього. Хто швидше опанує ці технології – демократичний світ чи світ тиранії – буде залежати саме від нас.

Війна – це ресурси та час. Якщо розглядати під ресурсами саме технології, то станом на сьогодні внаслідок різних причин ні Україна, ні Росія самотужки найближчим часом не зможуть їх опанувати. А значить, єдиним виходом може бути збільшення кількості людського ресурсу, залученого до бойових дій.

Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх опанувати. Хто їх опанує, той і буде розв'язувати питання глобальної безпеки. Важко сказати, як буде розвиватися ситуація надалі.

Напевно зрозуміло лише одне – тиранам війна буде потрібною постійно для внутрішнього користування як інструмент утримання влади. Решта ж має вибудувати надійний захист від них.

Сьогодні як ніколи саме в Україні знаходять шляхи для виживання та створюють технології. Але через зрозумілі причини не можуть їх масштабувати. З іншого боку, в наших партнерів є ресурси, але нема прикладного й практичного поля, щоб їх випробовувати. Тільки разом ми зможемо ефективно використати ресурс, адже час вже працює не на нас.

"Дотримання вчорашніх правил війни не приведе до успіхів сьогодні або завтра. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми мусимо почати боротися з наслідками нових правил війни". Ця цитата взята мною в американського генерала у відставці Стенлі Мак-Крістала.

А далі в нього були такі слова: "Інакше всі ми залишимося далеко позаду". Але я б сказав категоричніше: інакше ми всі загинемо.